Рішення № 62531374, 07.11.2016, Кагарлицький районний суд Київської області

Справа № 480/2635/15-ц

Провадження: № 2/368/693/16

Рішення

Іменем України

"07" листопада 2016 р. Кагарлицький районний суд Київської області в складі:

Головуючий - суддя Закаблука О.В.

При секретарі судового засідання Широкоступ К.М.

Відповідачка - ОСОБА_1

розглянувши в відкритому судовому засіданні в місті Кагарлик Київської області в залі суду справу за позовом Управління Пенсійного фонду України в Миколаївському районі Миколаївської області до ОСОБА_2, про стягнення боргу, суд, -

В С Т А Н О В И В :

28.12.2015 року на адресу Кагарлицького районного суду надійшла позовна заява Управління Пенсійного фонду України в Миколаївському районі Миколаївської області до ОСОБА_2, про стягнення боргу, в якій позивач просить суд винести рішення, яким:

- стягнути з ОСОБА_2 надміру виплаченої пенсії в сумі 2964 грн. 83 коп.

Свої позовні вимоги позивач в мотивувальній частині позовної заяви обґрунтовує наступним.

Пенсійний фонд України є органом, який проводить збір, акумуляцію та облік страхових внесків, призначає пенсії та підготовлює документи для її виплати, забезпечує своєчасне та в повному обсязі фінансування та виплати пенсій.

Відповідно до статті 1 Розділу 1 Закону України «Про пенсійне забезпечення» (далі - Закон) №1788-Х11 від 05.11.1991 року громадяни України мають право на державне пенсійне забезпечення за віком, по інвалідності, у звязку з втратою годувальника та в інших випадках, передбачених цим Законом.

Відповідно до ст. 36 Закону № 1058 пенсія у звязку з втратою годувальника призначається непрацездатним членам сімї померлого годувальника, які були на його утриманні, за наявності в годувальника на день смерті страхового стажу, який був би необхідний йому для призначення пенсії.

Непрацездатними членами сімї вважаються діти ( у тому числі діти, які народилися до спливу 10 місяців з дня смерті годувальника) померлого годувальника, які не досягли 18 років або старші цього віку, якщо вони стали інвалідами до досягнення 18 років, діти, які навчаються за денною формою навчання у вищих навчальних закладах 1 - 4 рівнів акредитації та професійно-технічних навчальних закладах, - до закінчення такими дітьми навчальних закладів, але не довше ніж до досягнення ними 23 років. Пенсія у звязку з втратою годувальника призначається в розмірі на одного непрацездатного члена сімї - 50 відсотків пенсії за віком померлого годувальника.

Відповідно до ст. 38 Закону № 1058 пенсія у звязку з втратою годувальника призначається на весь період, протягом якого член сімї померлого годувальника вважається непрацездатним згідно із частиною другою статті 36 Закону № 1058.

З 1 лютого 2010 року ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1, призначено пенсію в звязку з втратою годувальника, так як вона навчалася на 2 курсі Миколаївського державного університету ім. В.О. Сухомлинського, з терміном навчання 4 роки, до 30.06.2012 року на денній формі навчання, що підтверджується довідкою № 10/292 від 08.05.2010р., в якій зазначено термін закінчення навчання 30.06.2012р.

ОСОБА_2 при оформлені документів для призначення пенсії підписала заяву, в якій зобовязується про всі зміни, що викликають зміну розміру виплачуваної пенсії повідомляти управління Пенсійного фонду України в Миколаївському районі Миколаївської області, а саме надати довідку з учбового закладу.

Відповідно до статті 102 Закону України «Про пенсійне забезпечення» пенсіонери зобовязані повідомляти органи соціального забезпечення про обставини, що спричиняють зміну розміру пенсії або припинення її виплати. У разі невиконання цього обовязку і одержання у звязку з цим зайвих сум пенсії пенсіонери повинні відшкодувати органу соціального забезпечення заподіяну шкоду.

ОСОБА_2 з 25.05.2011 року була відрахована із числа студентів за порушення умов типового договору (Наказ №729/с від 16.11.2011р.), про що свідчить довідка з Миколаївського національного університету імені ОСОБА_3 № 04/2665 від 25.02.2013р.

Заздалегідь знаючи, що припинивши навчання, не має права одержувати пенсію по втраті годувальника згідно із законодавством. Однак, порушуючи законодавство, незаконно продовжувала здійснювати зняття пенсії з банківського рахунку.

В звязку з вищевикладеним у ОСОБА_2 виникла переплата з червня по серпень 2011 року в сумі 2964,83 грн.

Відповідно до статті 50 Закону №1058 суми пенсій, виплачені надміру внаслідок зловживань з боку пенсіонера або подання страхувальником недостовірних даних, можуть бути повернуті пенсіонером добровільно або повертаються на підставі рішень територіальних органів Пенсійного фонду чи в судовому порядку. ОСОБА_2 було направлено повідомлення про наявність переплати, але до цього часу борг не погашено.

ОСОБА_2 було припинено виплату пенсії як такій, що припинила навчання, але переплата, яка виникла в сумі 2964,83 грн. за період одержання пенсії необхідно погасити.

Відповідно до п. 3 ч. 2 ст. 11 Цивільного кодексу України встановлена така підстава виникнення цивільних прав і обовязків, як завдання матеріальної (майнової) шкоди іншій особі. Іншими словами, завдання шкоди є деліктним зобовязанням. Вчинення особою делікту є підставою для захисту порушених прав потерпілої особи та притягнення завдавача шкоди до передбаченої законом відповідальності.

Як встановлено ч. 1 ст. 1166 Цивільного кодексу України, майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.

Згідно з п. 8 ч. 1 ст. 16 Цивільного кодексу України передбачений такий спосіб захисту порушеного права або інтересу, як відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди.

Відшкодування збитків є заходом цивільно-правової відповідальності, застосування якого можливе за наявності умов відповідальності, передбачених законом.

Такими умовами є протиправність поведінки особи; наявність шкоди; причинний зв'язок між протиправною поведінкою та шкодою (шкода має бути об'єктивним наслідком поведінки завдавача шкоди); вина завдавача шкоди, за винятком випадків, коли в силу прямої вказівки закону обов'язок відшкодування завданої шкоди покладається на відповідальну особу незалежно від вини.

У цьому випадку, протиправні дії відповідача полягають в отримані незаконної пенсії та відмови від її добровільного повернення.

Шкода (або збитки) як така, полягає в ненадходженні до Пенсійного фонду надміру виплачених сум, які б мали надійти до його бюджету за умови правомірної поведінки Відповідача (виконання ним своїх обовязків) і були б спрямовані Пенсійним фондом на цілі, передбачені статтею 73 Закону № 1058.

Відшкодування шкоди в цьому випадку має здійснюватися незалежно від наявності вини Відповідача або її форми, враховуючи пряму вказівку на це в законі.

На підставі вищенаведеного можна зробити висновок, що Відповідачем завдано шкоди (збитків) управлінню на суму 2964,83 грн., які мають бути відшкодовані ним. Вбачає наявність у Відповідача цивільного зобовязання, яке виникло внаслідок завдання шкоди правам та інтересам управління, - позивача по справі.

28.12.2015 року автоматизованою системою документообігу суду для слухання даної справи була визначена суддя Миколаївського районного суду Миколаївської області Карікова Л.В., ( а.с., 35)

19.08.2016 року Миколаївським районним судом Миколаївської області винесено ухвалу про направлення даної справи до Кагарлицького районного суду Київської області за підсудністю, ( а.с., 95).

10.10.2016 року дана справа надійшла на адресу Кагарлицького районного суду Київської області.

10.10.2016 року автоматизованою системою документообігу суду на підставі ч. 3 ст. 11 1 ЦПК України для слухання даної справи був визначений суддя Кагарлицького районного суду Закаблук О.В.

В судове засідання, яке відбулося 07.11.2016 року, представник позивача, - Управління Пенсійного фонду України в Миколаївському районі Миколаївської області, не з»явився, проте, на адресу Кагарлицького районного суду надійшла письмова заява, в якій позивач просить суд слухати справу без участі його представника, позовні вимоги підтримує в повному обсязі.

В судовому засіданні, яке відбулося 07.11.2016 року, відповідачка ОСОБА_1 (дівоче прізвище ОСОБА_2) проти позову заперечувала в повному обсязі, зазначила, що в період червень 2011 року серпень 2011 року вона була студентом Миколаївського державного університету, а про те, що вона відчислена з студентів ще з травня 2011 року, вона дізналася лише в кінці листопада 2011 року, проте, до цих пір вона не ознайомлена з даним наказом, її ніхто не викликав для ознайомлення з наказом.

Підсудність.

Відповідно до ст. 109 ЦПК України позови до фізичної особи пред'являються в суд за зареєстрованим у встановленому законом порядку місцем її проживання або за зареєстрованим у встановленому законом порядку місцем її перебування.

Відповідно до ч. 9 ст. 110 ЦПК України позови до відповідача, місце реєстрації проживання або перебування якого невідоме, пред'являються за місцезнаходженням майна відповідача чи за останнім відомим зареєстрованим його місцем проживання або перебування чи постійного його заняття (роботи).

Як вбачається з паспорту громадянина України серії ЕР 470224, який видано 19 вересня 2015 року Кагарлицьким РС УДМС України в Київській області, ( а.с., 74), відповідачка по справі, - ОСОБА_1 зареєстрована з 15.03.2013 року за адресою: Київська область, м. Кагарлик, вул.. Лесі Українки, будинок 3, відповідно, дана справа підсудна Кагарлицькому районному суду, як суду першої інстанції загальної юрисдикції.

Фактичні обставини справи, встановлені в судовому засіданні, та застосування до них норм права.

Де юре відповідачкою по даній справі є ОСОБА_2, так як дана фізична особа вказана у вступній, мотивувальній, резолютивній частині позовної заяви, та на ім»я якої був виданий паспорт громадянина України серії ЕР 304836, виданий 7 лютого 2008 року Миколаївським РВ УМВС України в Миколаївській області, ( а.с., 6 8).

Проте, фактично відповідачкою по справі є ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_2, уродженка смт. Ольшанське Миколаївського району Миколаївської області, яка має паспорт громадянина України серії серії ЕР 470224, який видано 19 вересня 2015 року Кагарлицьким РС УДМС України в Київській області.

Свою позицію суд обґрунтовує тим, що, як вбачається з матеріалів справи, відповідачка ОСОБА_2 зареєструвала 17 жовтня 2012 року шлюб з ОСОБА_4, внаслідок чого змінила прізвище.

Даний факт підтверджується свідоцтвом про шлюб, ( а.с., 73), серії І БК № 209104, яке видане 17 жовтня 2012 року лівобережним відділом державної реєстрації шлюбів міста Києва з державним Центром розвитку сім»ї, в якому зазначено, що ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_3, уродженець ІНФОРМАЦІЯ_4, Україна, громадянин України, та ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_2, уродженка смт. Ольшанське, Миколаївського району Миколаївська область, Україна, громадянка України, зареєстрували шлюб 17 жовтня 2012 року, про що 17 жовтня 2012 року складено відповідний актовий запис за № 1899.

Прізвище після державної реєстрації шлюбу:

чоловіка ОСОБА_4.

дружини ОСОБА_4.

Відповідно, суд вважає, що позивачу по справі, - Управлінню Пенсійного фонду України в Миколаївському районі Миколаївської області, слід було не обмежуватися чисельним написанням листів про слухання справи у відсутності представника позивача, а, користуючись процесуальними правами, які передбачені ст.ст. 27, 31 ЦПК України, уточнити позовні вимоги, та внести в зв»язку зі зміною прізвища відповідачки відповідні зміни до тексту позовної заяви, зокрема, до прохальної частини, так як зглядаючись на матеріали справи, відповідачкою неодноразово надавалися на адресу суду копії свідоцтва про шлюб, (25.01.2016 року, - а.с. 49 50, 26.04.2016 року, - а.с. 72 73), а також копія паспорта зі зміненим прізвищем, ( а.с., 74 75).

Слід зазначити, що факт зміни прізвища позивачу було достовірно відомо ще з 26.04.2016 року, що підтверджується журналом судового засідання Миколаївського районного суду Миколаївської області, ( а.с., 76 77), з якого вбачається, що в судовому засіданні, яке відбулося 26.04.2016 року, приймав участь представник позивача, - ОСОБА_5, крім того, вищевказаний представник позивача приймав участь у судовому засіданні 19.08.2016 року, що підтверджується журналом судового засідання Миколаївського районного суду Миколаївської області від 19.08.2016 року, ( а.с., 88).

Відповідно, підсумовуючи вищевикладене, суд приходить до висновку, що позивачу було достатньо часу, починаючи з 26.04.2016 року по 07.11.2016 року, (день проведення судового засідання та винесення рішення), подати до суду уточнену позовну заяву, зокрема, в частині зміни прізвища відповідачки в тексті позовної заяви, зокрема, в її резолютивній частині, адже суд не може винести рішення про стягнення коштів з відповідача, якого фізично немає, - ОСОБА_2, а змінювати прізвище з власної ініціативи суд не має права, так як така ініціатива суду буде мати ознаками вихід суду за межі позовних вимог, що є порушенням положення ст. 11 ЦПК України, тобто, одного із основних принципів цивільного процесу, - принципу диспозитивності.

Згідно ч. 1 ст. 11 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.

Отже, зглядаючись на вищевказане, зміст принципу диспозитивності в даному випадку розкривається через такі положення:

- хто хоче здійснити свої права, повинен сам турбуватися про них;

- суд не повинен виходити за межі вимоги сторін, за винятками, встановленими законом.

Відповідно, сторона позивача, дізнавшись про факт зміни прізвища відповідачкою, повинна була подати уточнений позов в частині прізвища, суд обмежений в такому праві, це не відноситься до випадків, які прямо вказано в законі в розумінні положення ч. 1 ст. 11 ЦПК України, коли суд може вийти за межі позовних вимог.

Окрім того, суд зазначає, що резолютивна частина позовної заяви, окрім недоліку у виді невірного прізвища відповідачки, має ще один недолік, а саме, - вказано прохання про стягнення коштів, але на користь кого, на які рахунки, - не вказано, що, на думку суду, також створює перепони, ( в розумінні ст.ст. 11, 15 ЦПК України), для задоволення позову.

Крім того, з матеріалів справи не можливо встановити, чи є позивач по справі, - Управління Пенсійного фонду України в Миколаївському районі Миколаївської області, належним позивачем по даній справі, так як в матеріалах справи відсутнє належним чином завірене положення позивача, на підставі якого він здійснює свою діяльність, (що є, в даній категорії справ обов»язковою вимогою), а тому суд не має змоги встановити, чи є позивач, - Управління Пенсійного фонду України в Миколаївському районі Миколаївської області, належним позивачем, тобто, чи він має право звернення до суду в розумінні положення ст. 15 ЦПК України, та, відповідно, чи він має процесуальні права та обов»язки, які передбачені ст.ст. 27, 31 ЦПК України.

Що стосується суті справи, то слід зазначити наступне.

Так, Пенсійний фонд України є органом, який проводить збір, акумуляцію та облік страхових внесків, призначає пенсії та підготовлює документи для її виплати, забезпечує своєчасне та в повному обсязі фінансування та виплати пенсій.

Відповідно до статті 1 Розділу 1 Закону України «Про пенсійне забезпечення» (далі - Закон) №1788-Х11 від 05.11.1991 року громадяни України мають право на державне пенсійне забезпечення за віком, по інвалідності, у звязку з втратою годувальника та в інших випадках, передбачених цим Законом.

Відповідно до ст. 36 Закону № 1058 пенсія у звязку з втратою годувальника призначається непрацездатним членам сімї померлого годувальника, які були на його утриманні, за наявності в годувальника на день смерті страхового стажу, який був би необхідний йому для призначення пенсії.

Непрацездатними членами сімї вважаються діти ( у тому числі діти, які народилися до спливу 10 місяців з дня смерті годувальника) померлого годувальника, які не досягли 18 років або старші цього віку, якщо вони стали інвалідами до досягнення 18 років, діти, які навчаються за денною формою навчання у вищих навчальних закладах 1 - 4 рівнів акредитації та професійно-технічних навчальних закладах, - до закінчення такими дітьми навчальних закладів, але не довше ніж до досягнення ними 23 років. Пенсія у звязку з втратою годувальника призначається в розмірі на одного непрацездатного члена сімї - 50 відсотків пенсії за віком померлого годувальника.

Відповідно до ст. 38 Закону № 1058 пенсія у звязку з втратою годувальника призначається на весь період, протягом якого член сімї померлого годувальника вважається непрацездатним згідно із частиною другою статті 36 Закону № 1058.

Проте, ОСОБА_2, паспорт громадянина України серії ЕР 304836, виданий 7 лютого 2008 року Миколаївським РВ УМВС України в Миколаївській області, 02.09.2010 року звернулася до позивача, - Управління Пенсійного фонду України в Миколаївському районі Миколаївської області, з заявою про виплату пенсії, в зв»язку з втратою годувальника, ( а.с., 12), де зазначила, що навчається в університеті ім.. ОСОБА_3 до 30.06.2012 року, та зазначила, що зобов»язується у всіх випадках відрахування або академічної відпустки повідомляти до УПФУ в Миколаївському районі. Ознайомлена з тим положенням, що пенсія по втраті годувальника провадиться до 23 ьох років, за умови, якщо вона навчається за денною формою навчання. Після закінчення університету зобов»язувалася надати копію диплому та вкладку.

З 1 лютого 2010 року ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1, призначено пенсію в звязку з втратою годувальника, так як вона навчалася на 2 курсі Миколаївського державного університету ім. В.О. Сухомлинського, з терміном навчання 4 роки, а саме, - до 30.06.2012 року на денній формі навчання, що підтверджується довідкою № 10/292, ( а.с., 13), від 08.05.2010р., в якій зазначено термін закінчення навчання 30.06.2012р.

Відповідно до статті 102 Закону України «Про пенсійне забезпечення» пенсіонери зобовязані повідомляти органи соціального забезпечення про обставини, що спричиняють зміну розміру пенсії або припинення її виплати. У разі невиконання цього обовязку і одержання у звязку з цим зайвих сум пенсії пенсіонери повинні відшкодувати органу соціального забезпечення заподіяну шкоду.

Дійсно, як вбачається з матеріалів справи, зокрема, з довідки № 04/2665, яка видана 25.02.2016 року Миколаївським Національним університетом ім.. ОСОБА_3, ( а.с., 15), ОСОБА_2 дійсно була зарахована з 01.02.2010 року студенткою ІІ курсу спеціальності «Психологія» денної форми навчання у зв»язку з поновленням з іншого ВНЗ (Наказ № 39 1/с від 06.02.2010 року.)

З 25.05.2011 року відрахована із числа студентів за порушення умов п. 4.3. типового договору (Наказ № 729/с від 16.11.2011 р.)

Суд критично відноситься до даної довідки з огляду на наступне.

Як видно з матеріалів справи, зокрема з листа - повідомлення № 2/а від 01.11.2011 року, за підписами заступника декану факультету, куратура групи, голови студради Миколаївського Національного університету ім.. ОСОБА_3, ( а.с., 43), навчальний заклад повідомляє ОСОБА_2, що вона являється на ІV курсі факультету психології. За останній час вона має пропуски занять, внаслідок чого не виконується навчальний план. По ній розглядається питання щодо відрахування з Миколаївського національного університету ім.. ОСОБА_3 у зв»язку з академічною заборгованістю по ряду дисциплін, висловлене прохання навчального закладу прийняти термінові заходи по усуненню академічної заборгованості.

Висловлена пропозиція в 5 денний термін повідомити деканат психології про прийняті заходи або згоду про відрахування.

Відповідно, суд критично відноситься до того факту, що питання про відрахування ОСОБА_2 вирішувалося в листопаді місяці 2011, в той же час вона була відрахована ще 25.05.2011 року, тобто майже за шість місяців до повідомлення про відрахування.

Окрім того, на думку суду, є не логічним, не послідовним той факт, що ОСОБА_2 була звільнена наказом, який видано в другій половині листопада місяця 2011 року, ще з 25.05.2011 року, тобто, за майже шість місяців до видання наказу про відрахування її з студентів.

Дану розбіжність можна було б остаточно усунути шляхом подачі позивачем до суду клопотання позивача, поданого до суду під час слухання справи, про витребування від Миколаївського Національного університету ім.. ОСОБА_3 наказу, на підставі якого ОСОБА_2 була відрахована із числа студентів, та витребування додатків документів, які послугували для відрахування з числа студентів, що представником позивача зроблено не було, відповідно, представник позивача не скористався правами, які надані йому, як стороні цивільного процесу на підставі ст.ст. 27, 31 ЦПК України.

Враховуючи вищевикладене, суд критично відноситься до твердження позивача про те, що ОСОБА_2 заздалегідь знаючи, що припинивши навчання, не має права одержувати пенсію по втраті годувальника згідно із законодавством, однак, порушуючи законодавство, незаконно продовжувала здійснювати зняття пенсії з банківського рахунку, та в звязку з вищевикладеним у ОСОБА_2 виникла переплата з червня по серпень 2011 року в сумі 2964,83 грн., ( а.с., 5).

Свою критичність суд обґрунтовує тим, що ОСОБА_2 дізналася про те, що її відрахували з числа студентів Миколаївського Національного університету ім.. ОСОБА_3 лише в листопаді місяці 2011 року, знову ж таки, після отримання нею офіційного листа, який вказано судом вище. Окрім того, ОСОБА_2, ( як судом встановлено в судовому засіданні з пояснень самої ОСОБА_1В.) на даний час знає про своє звільнення лише з усних та телефонних розмов з відповідальними працівниками навчального закладу, залікова книжка знаходиться в неї, в установленому законом порядку з наказом про її відрахування з числа студентів її ніхто не ознайомлював, не викликав до навчального закладу для ознайомлення з наказом про відрахування.

Таку прогалину можна було б усунути шляхом подачі представником позивача клопотання до суду про витребування від навчального закладу інформації, чи була ознайомлена ОСОБА_2 з наказом про її відрахування з числа студентів, якщо так, то яким чином, та дату ознайомлена, якщо не була ознайомлена, то з вини кого, - з вини навчального закладу, чи самої ОСОБА_2, що знову ж таки представником позивача зроблено не було.

Крім того, слід зазначити, що юридично коректнішим було б зазначити, що підставою для стягнення переплат є не припинення навчання, (можливо, короткострокове), а відрахування з числа студентів навчального закладу, що повинне підтверджуватися належним чином завіреною копією наказу, якого в матеріалах справи немає.

Дійсно, відповідно до статті 50 Закону №1058 суми пенсій, виплачені надміру внаслідок зловживань з боку пенсіонера або подання страхувальником недостовірних даних, можуть бути повернуті пенсіонером добровільно або повертаються на підставі рішень територіальних органів Пенсійного фонду чи в судовому порядку.

Як видно з матеріалів справи, 06.03.2013 року, ОСОБА_2 було направлено повідомлення про наявність переплати та необхідність її погашення шляхом повернення коштів на рахунок позивача, ( а.с., 21), проте, на думку суду, зглядаючись на вищевказані обставини справи, переплати не було, відповідно, сума коштів, вказана позивачем, поверненню не підлягає.

Відповідно, в подальшому ОСОБА_2 було припинено виплату пенсії як такій, що припинила навчання.

Дійсно, згідно п. 3 ч. 2 ст. 11 Цивільного кодексу України встановлена така підстава виникнення цивільних прав і обовязків, як завдання матеріальної (майнової) шкоди іншій особі. Іншими словами, завдання шкоди є деліктним зобовязанням. Вчинення особою делікту є підставою для захисту порушених прав потерпілої особи та притягнення завдавача шкоди до передбаченої законом відповідальності.

Згідно ч. 1 ст. 1166 Цивільного кодексу України, майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.

Згідно з п. 8 ч. 1 ст. 16 Цивільного кодексу України передбачений такий спосіб захисту порушеного права або інтересу, як відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди.

Відшкодування збитків є заходом цивільно-правової відповідальності, застосування якого можливе за наявності умов відповідальності, передбачених законом.

Такими умовами є протиправність поведінки особи; наявність шкоди; причинний зв'язок між протиправною поведінкою та шкодою (шкода має бути об'єктивним наслідком поведінки завдавача шкоди); вина завдавача шкоди, за винятком випадків, коли в силу прямої вказівки закону обов'язок відшкодування завданої шкоди покладається на відповідальну особу незалежно від вини.

Проте, враховуючи обставини, встановлені судом в судовому засіданні, та які проаналізовані судом вище, суд не знаходить підстав для визнання дій відповідача, такими, що полягають в отримані незаконної пенсії та, відповідно, відмови від її добровільного повернення.

Суд не вбачає наявність у Відповідача цивільного зобовязання, як такого, яке виникло внаслідок завдання шкоди правам та інтересам Управління Пенсійного фонду України в Миколаївському районі, - позивача по справі, а тому відсутні підстави для застосування норм п. 3 ч. 2 ст. 11 Цивільного кодексу України, ч. 1 ст. 1166 Цивільного кодексу України, на застосуванні яких наполягає позивач в мотивувальній частині позовної заяви.

Враховуючи вищевикладене, керуючись ст.ст. 11, 15, 215, 218 ЦПК України, суд, -

В И Р І Ш И В :

В задоволенні позову Управління Пенсійного фонду України в Миколаївському районі Миколаївської області до ОСОБА_2, про стягнення боргу, - відмовити.

Рішення може бути оскаржене до апеляційного суду Київської області через Кагарлицький районний суд протягом десяти днів з дня проголошення, а особами, які брали участь у справі і не були присутніми в судовому засіданні, - протягом 10 днів з дня отримання копії рішення.

Рішення набирає чинності відповідно до ч. 1 ст. 223 ЦПК України.

Суддя: О.В. Закаблук