Рішення № 62530442, 08.11.2016, Деснянський районний суд м. Чернігова

Справа № 750/1166/16-ц

Провадження № 2/750/2663/16

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

08 листопада 2016 року м. Чернігів

Деснянський районний суд м. Чернігова в складі судді Коверзнева В. О.,

з участю: секретаря судового засідання Мачачі І. П., представника позивача адвоката ОСОБА_1, представника відповідача адвоката ОСОБА_2;

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4 про стягнення боргу,

в с т а н о в и в:

04.02.2016 року позивач звернулася до суду з позовом про стягнення з відповідача заборгованості за договором позики в сумі 96450 грн, а також 10000 грн у відшкодування моральної шкоди, завданої невиконанням умов договору позики, та 3000 грн у відшкодування витрат на правову допомогу адвоката.

У судовому засіданні представник позивача предявлений позов підтримала і наполягала на його задоволенні.

Представник відповідача позов не визнала. Вона пояснила, що фактично відповідач грошові кошти за договором позики не отримував, оскільки між сторонами існувала домовленість про придбання відповідачем позивачеві квартири, а тому договір позики виконував роль гарантії виконання цієї домовленості. Крім того, представник відповідача просила суд застосувати до спірних правовідносин трирічний строк позовної давності та відмовити в задоволенні прозову з цих підстав.

Судом встановлено такі факти і відповідні їм правовідносини.

23.09.2006 року сторони уклали договір позики грошових коштів, на підставі якого позивач надала відповідачу позику в сумі 99000 грн, яку останній зобовязався повернути в строк до 23.07.2008 року (далі - Договір). Пунктами 1-3 Договору передбачено повернення відповідачем суми позики в еквіваленті 15000 євро; пунктом 4 Договору встановлено, що сума позики підлягає поверненню в строк до 23.07.2008 року.

Відповідно до статті 256 Цивільного кодексу України (далі Кодекс) позовна давність це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Згідно статті 257 Кодексу загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Право звернення до суду з цим позовом виникло у позивача 24.07.2008 року, при цьому строк звернення до суду сплив 23.07.2011 року.

В силу положень частин четвертої, пятої статті 267 Кодексу сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові; якщо суд визнає поважними причини пропущення позовної давності, порушене право підлягає захистові.

Представник позивача стверджує, що позивачем пропущено строк звернення до суду з цим позовом з поважних причин, оскільки до 2015 року позивач доглядала за хворою матірю, яка була інвалідом І групи і потребувала стороннього догляду. Крім того, сама позивач постійно хворіє і потребує лікування, що в сукупності стало причиною пропуску строку позовної давності.

Втім, ані позивач, ані її представник не надали суду жодного доказу на підтвердження того, що позивач здійснювала постійний догляд за хворою матірю; що позивач за станом свого здоровя потребує постійного лікування і, що вказані обставини, в сукупності, унеможливлювали своєчасне звернення позивача до суду з цим позовом.

За таких обставин, суд вважає, що позивачем пропущено строк позовної давності без поважних причин, а тому предявлений позов не підлягає задоволенню з цих підстав.

Керуючись статтями 10, 208, 209, 212 215 ЦПК України, суд

в и р і ш и в:

у задоволенні позову ОСОБА_3 до ОСОБА_4 про стягнення боргу відмовити.

Рішення суду може бути оскаржено до Апеляційного суду Чернігівської області протягом 10 днів з дня його проголошення в порядку, встановленому статтею 294 ЦПК України.

Суддя В. О. Коверзнев