Рішення № 62526643, 03.11.2016, Івано-Франківський міський суд Івано-Франківської області

Справа № 344/7145/15-ц

Провадження № 2/344/1189/16

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

03 листопада 2016 року м. Івано-Франківськ

Івано-Франківський міський суд Івано-Франківської області в складі:

головуючого-судді Зеленко О.В.,

секретарів Костів О.М., Караїм Ю.В.,

з участю представника позивача ОСОБА_1,

відповідача ОСОБА_2,

представника відповідача ОСОБА_3,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі Івано-Франківського міського суду цивільну справу за позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_2 про визнання недійсним заповіту від 24.09.2003, визнання недійсним і скасування свідоцтва від 21.10.2014 про право на спадщину за заповітом, визнання недійсною заяви відповідача від 16.07.2004 про видачу свідоцтва про право на спадщину, -

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_2, від імені якого діє ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2, у якому з урахуванням неодноразово уточнених позовних вимог просив визнати недійсним заповіт від 24.09.2003, визнати недійсним і скасувати свідоцтво від 21.10.2014 про право на спадщину за заповітом, визнати недійсною заяву відповідача від 16.07.2004 про видачу свідоцтва про право на спадщину.

Позовну вимогу про визнання недійсним заповіту ОСОБА_5 від 24.09.2003 мотивовано тим, що вказаний заповіт не відповідає закону, оскільки спадкодавець його ймовірно не підписувала, а якщо і підписувала, то не розуміла значення своїх дій, у заповіті не вказаний час (година та хвилина) його укладення, у спадковій справі відсутня належна довідка про внесення реєстраційного запису щодо заповіту ОСОБА_5 до Єдиного реєстру заповітів та спадкових справ; про визнання недійсним і скасування свідоцтва від 21.10.2014 про право на спадщину за заповітом як такого, що видане на підставі недійсного заповіту, а також у звязку з тим, що відповідач упродовж строку, встановленого ст.1270 ЦК України не подала нотаріусу заяву про прийняття спадщини (на той час перебувала за кордоном, а тому не могла підписувати і особисто подати таку заяву), відсутня довідка про внесення реєстраційного запису про спадкову справу до Єдиного реєстру, а витяг №4156703 від 16.07.2004 складено без використання захисних знаків і спеціальних знаків, тобто є недійсним згідно п.5.4 Положення про Єдиний реєстр заповітів і спадкових справ; про визнання недійсною заяви відповідача від 16.07.2004 про видачу свідоцтва про право на спадщину мотивовано тим, що відповідач на 16.07.2004 перебувала за кордоном, а тому не підписувала і особисто не подавала дану заяву.

Також, згідно заяви про уточнення позовних вимог від 08.10.2015 як додаткові підстави для визнання недійсним заповіту від 24.09.2003 та визнання недійсним свідоцтва про права на спадщину за заповітом від 21.10.2014 вказано наступне.

За твердженням представника позивача, у спадковій справі №839/2004 відсутні дані про реєстрацію у відповідності до вимог п.88-1 Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 14.06.1994 №18/5, до п.2.1 Положення про Єдиний реєстр заповітів та спадкових справ, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 17.10.2000 №51/5, заповіту від 24.09.2003, складеного ОСОБА_5 на імя відповідача у порядку, установленому Положенням про Єдиний реєстр заповітів та спадкових справ. Також у цій спадковій справі відсутні дані про реєстрацію спадкової справи в Єдиному реєстрі та довідка про внесення реєстраційного запису до Єдиного реєстру. Усупереч вимог п.4.4 Положення про Єдиний реєстр заповітів та спадкових справ довідки про внесення реєстраційних записів (про реєстрацію заповіту та про реєстрацію спадкової справи) до Єдиного реєстру відсутні, а витяг №4156703 від 16.07.2004 складено без використання захисних знаків і спеціальних знаків, тобто є недійсними згідно п.5.4 Положення про Єдиний реєстр заповітів і спадкових справ.

У судовому засіданні представник позивача підтримав позов з викладених у ньому підстав. Додатково зазначив, що позивач дізнався про порушення його права лише у 2014 році, коли відповідач отримала свідоцтво про право на спадщину та предявила його позивачу, перешкоджаючи в доступі до спадкового майна (квартири).

Представник відповідача заперечив проти задоволення позову, а зі змісту його пояснень випливає, що заповіт ОСОБА_5 від 24.09.2003р. був складений нею особисто, в здоровому глузді, твердій пам'яті, при ясній свідомості, добровільно, розуміючи значення своїх дій і не помиляючися щодо вчинення даного правочину. Зазначив, що посмертна судово-психіатрична експертиза ОСОБА_5 ґрунтується на записах у медичних документах, що є сумнівними з огляду на покази свідків щодо психічного стану померлої. Недійсність оспорюваного заповіту, свідоцтва про право на спадщину та заяви про прийняття спадщини з інших заявлених стороною позивача підстав не доведена. Просив застосувати позовну давність до позовних вимог ОСОБА_2 та відмовити у задоволенні позову в повному обсязі.

Заслухавши представника позивача та представника відповідача, допитавши в судовому засіданні свідків ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_10, ОСОБА_11, дослідивши матеріали справи, встановивши фактичні обставини справи, застосовуючи загальні засади цивільного законодавства справедливість, добросовісність та розумність, керуючись конституційним принципом верховенства права, оцінивши всебічно, повно та обєктивно всі наявні у справі докази окремо та у сукупності, застосовуючи відповідні норми матеріального права, суд приходить до наступного.

Відповідно до ст.3 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод та інтересів.

Згідно ч.3 ст.10, ст.60 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Відповідно до ст. 11 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі. Особа, яка бере участь у справі, розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.

Суд сприяв всебічному і повному зясуванню обставин справи: розяснював особам, які беруть участь у справі, їх права та обовязки, попереджав про наслідки вчинення або невчинення процесуальних дій і сприяв здійсненню їхніх прав шляхом витребування доказів у порядку ст.137 ЦПК України.

Так, судом витребувано з Першої Івано-Франківської державної нотаріальної контори 2 примірники оригіналу заповіту ОСОБА_5 від 24.09.2003, оригінал заяви ОСОБА_2 від 16.07.2004 про видачу свідоцтва про права на спадщину за цим заповітом (стороною позивача як підставу для визнання цих документів недійсними вказано, що ці документи ОСОБА_5 та ОСОБА_2 відповідно не підписувались), копію спадкової справи №839/2004 після смерті ОСОБА_5, з управління ПФУ в м.Івано-Франківську оригінал заяви ОСОБА_5 про призначення пенсії (для порівняльного дослідження підпису), з Івано-Франківської міської поліклініки №2 - медичну документацію ОСОБА_5 (за твердженням позивача, остання на момент складання заповіту внаслідок тривалого захворювання не розуміла значення своїх дій та не могла керувати ними), з адміністрації Державної прикордонної служби України інформацію про перетин державного кордону України ОСОБА_2 у період з 01.01.2003 до 31.12.2004.

З витребуваних судом документів установлено наступне.

Відповідно до заповіту від 24.09.2003 року ВАР №361802, ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_1, на випадок своєї смерті все належне майно, де б воно не було та з чого воно б не складалося і взагалі, все те, що їй належатиме і на що за законом матиме право, заповіла ОСОБА_2. Заповіт підписано ОСОБА_5 на дому за адресою АДРЕСА_1 у звязку з хворобою (інв.1 гр. з/з) у присутності державного нотаріуса Першої Івано-Франківської державної нотаріальної контори ОСОБА_12 в 15 год 30 хв. Особа заповідача встановлена, дієздатність перевірена. Заповіт посвідчено нотаріально та зареєстровано у реєстрі за №1-1831 (а.с. 49, 53, 100).

ОСОБА_5 померла 24.03.2004 у віці 65 років внаслідок церебрального атеросклерозу, що підтверджується копією свідоцтва про смерть 1-НМ №162341 від 25.03.2004 (а.с. 52, зворот).

16.07.2004 року ОСОБА_2 звернулася до Першої Івано-Франківської державної нотаріальної контори з заявою про видачу свідоцтва про право на спадщину за заповітом після смерті ОСОБА_5 Згідно даної заяви, спадкове майно прийняла, факт прийняття спадщини стверджено пропискою з 1994 року згідно відмітки у паспорті. Особа спадкоємця ОСОБА_2 установлена згідно паспорта, виданого 12.08.1998 року. Вказана заява №11202 у спадковій справі №839 підписана спадкоємцем (а.с.52, 99).

Відповідно до витягу №4156703 від 16.07.2004, що наданий у звязку з заведенням спадкової справи, в Єдиному реєстрі заповітів та спадкових справ міститься наступна інформація про заповідача ОСОБА_5, що народилася 14.12.1938 у с.Побережжя Тисменицького району Івано-Франківської області: номер заповіту в ЄРЗСС 8467299; серія, номер ВАР 361802; дата посвідчення 24.09.2003; номер у реєстрі нотаріальних дій 1-1831; місце посвідчення та місце зберігання Перша Івано-Франківська міська державна контора (а.с.53, зворот).

26.08.2014 за №3045/02-14/1 нотаріальною конторою скеровано запит ОКП «Івано-Франківське ОБТІ» про надання інформації згідно відомостей реєстрової книги щодо обєкта нерухомого майна квартири №66 у м.Івано-Франківську по пл.Визволення, буд. №1-а (а.с.54), що належала ОСОБА_5 на підставі свідоцтва на право особистої власності на жилий будинок, виданого виконавчим комітетом Івано-Франківської міської ради 06.11.1991 (а.с.61).

17.10.2014 ОКП «Івано-Франківське ОБТІ» ОСОБА_2 видано довідку про технічні характеристики квартири №66 по вул.Північний Бульвар (пл.Визволення), 1-а у м.Івано-Франківську станом на 06.11.1991 (момент здійснення реєстрації права власності за ОСОБА_5М.) та станом на 17.10.2014 (момент здійснення поточної технічної інвентаризації) (а.с.60).

У подальшому 21.10.2014 ОСОБА_2 звернулася до Першої Івано-Франківської нотаріальної контори з заявою №2174 с/с 839/2004 про видачу свідоцтва про право на спадщину за заповітом у звязку зі смертю матері ОСОБА_5, спадщину фактично прийняла, що підтверджується заявою про видачу свідоцтва про право на спадщину №1102 від 16.07.2004 (а.с.54, зворот).

Цього ж дня нотаріальною конторою сформовано: витяг №73731564 з Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження обєктів нерухомого майна у порядку доступу нотаріусів, (а.с.57), витяг №45416348 з Державного реєстру обтяжень рухомого майна про податкові застави (а.с.58, зворот), витяг з ідентифікатором пошуку 73721331 за результатом пошуку інформації про зареєстровані речові права, їх обтяження на обєкт нерухомого майна у порядку доступу нотаріусів до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно за адресою майна (а.с.59), витяг з ідентифікатором пошуку 73721477 за результатом пошуку інформації про зареєстровані речові права, їх обтяження на обєкт нерухомого майна у порядку доступу нотаріусів до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно за даними особи (а.с.59, зворот), згідно якого відомості за вказаними параметрами запитів відсутні

Також відповідно до інформаційної довідки є Єдиного реєстру спеціальних бланків нотаріальних документів (ідентифікатор 86397568, дата перевірки 21.10.2014) за серією та номером бланка ВАР 361802 знайдено, що вказаний бланк отримано 22.09.2004 та витрачено 24.09.2003 нотаріусом Першої Івано-Франківської ДНК ОСОБА_12 для складання заповіту (а.с.58).

Як вбачається з листа Головного центру обробки спеціальної інформації Державної прикордонної служби України, інформацію про перетин державного кордону ОСОБА_2 в період 01.01.2003 31.12.2004 надати неможливо, оскільки відповідно до п.29 Положення про базу даних «Відомості про осіб, які перетнули державний кордон України», затвердженого наказом Адміністрації Держприкордонслужби України від 25.06.2007 №472, інформація у базах даних осіб щодо відомостей про громадян України, іноземців та осіб без громадянства зберігаються протягом 5 років (а.с.107).

За клопотанням представника позивача ухвалою суду від 20.10.2015 призначено почеркознавчу експертизу, на вирішення якої поставлено питання: «Чи виконано підпис від імені ОСОБА_2 на заяві про видачу свідоцтва про право на спадщину від 16.07.2004 тією особою, від імені якої він зазначений, чи іншою особою?». Проте у звязку з несплатою вартості проведення вказаної експертизи, ухвала суду залишилася без виконання.

З довідки ОСББ «Північне-2012» від 07.04.2014 вбачається, що у квартирі АДРЕСА_2 зареєстровані за постійним проживанням 2 громадян: ОСОБА_4 (позивач) і ОСОБА_2 (відповідач) (а.с.56, зворот).

Також до матеріалів справи долучено копію паспорта СЕ689802, виданого 22.05.2014 Івано-Франківським МВ УМВС України в області ОСОБА_2, що містить відмітку про реєстрацію місця проживання останньої з 23.04.1994 у АДРЕСА_3, та копію картки останньої як платника податків (а.с.55), копію паспорта СС260989, виданного ОСОБА_4, що містить відмітку про реєстрацію місця проживання останнього з 26.12.1992 за цією ж адресою (а.с.23).

Як вбачається з свідоцтв про народження І-АВ №166707 від 13.03.1970 (а.с.24) та І-НМ №392549 від 19.11.1975 (а.с.56) ОСОБА_13 є батьком, а ОСОБА_5 матірю ОСОБА_4 та ОСОБА_2.

Стороною відповідача на підтвердження дієздатності ОСОБА_5 надано суду копії документів, що підтверджують працевлаштування останньої: заяви про прийняття на роботу, особової картки та трудового договору про повну матеріальну відповідальність від 03.08.1994 (а.с.229-231) та трудового договору від 04.02.2003 (а.с.228). Суд зауважує, що згідно копій вказаних документів, ОСОБА_5 була працевлаштована на підприємство інвалідів «Благовіст» швеєю-надомницею ще 03.08.1994 (понад 9 років до дати складання заповіту).

Також за клопотанням сторони відповідача у судовому засіданні допитано свідків.

У судовому засіданні свідок ОСОБА_14 показала суду, що вона не має медичної освіти, проте була знайома з ОСОБА_5, яка працювала на підприємстві інвалідів «Благовіст» швеєю-надомницею, тобто виготовляла на дому халати, постільну білизну. Виглядала здоровою, була адекватною, людей впізнавала, їй лише було важко пересуватися. Свідок також показала, що продукти харчування для ОСОБА_5 доставляли додому, оскільки ОСОБА_5 була інвалідом та потребувала стороннього догляду. Також свідок вказала, що ОСОБА_5 не вміла або не могла писати, свій підпис проставляла «рисками», при цьому вміла рахувати, сама розробляла викройки та кроїла. За готовою продукцією з підприємства приїжджали до дому до ОСОБА_5 та забирали. Саме таким чином ОСОБА_5 і була згодом знайдена мертвою.

З показів свідка ОСОБА_7 встановлено, що була знайома з ОСОБА_5, яка працювала на підприємстві інвалідів «Благовіст» швеєю-надомницею. Свідок також працювала на вказаному підприємстві кладовщиком та возила тканину до ОСОБА_5, а потім забирала готову продукцію. Свідку відомо, що ОСОБА_5 була інвалідом після перенесеного інсульту, проте якої групи їй не відомо. Свідок також вказала, що ОСОБА_5 мала гарну пам'ять, гарно рахувала, була акуратна, слідкувала за собою. З нею разом проживала дочка, про яку вона свідку відгукувалася лише схвально, а про сина при свідкові не згадувала. Свідок ОСОБА_7 медичної освіти не має.

Свідок ОСОБА_10 вказав, що ОСОБА_5 є сестрою його дружини, та повідомив суду, що йому відомо про те, що ОСОБА_5 колись перенесла операцію внаслідок удару, що їй завдав син. Також свідок зазначав, що ОСОБА_5 віддавала своєму сину дорогоцінні та коштовні речі, а тому квартиру мала намір віддати дочці. Серйозних проблем із здоровям у неї не було, всіх впізнавала, погано пересувалася, шила лівою рукою.

Свідок ОСОБА_9 показала, що була сусідкою ОСОБА_5 та повідомила суду, що їй відомо про те, що ОСОБА_5 мала намір квартиру за заповітом залишити дочці, оскільки синові побудували хату. Очевидних порушень розумових здібностей у ОСОБА_5 не спостерігалося, добре рахувала, всіх впізнавала, трохи мала проблеми із рукою (конкретно з якою свідок не пригадує), погано ходила, а тому на двір виходила все рідше.

Свідок ОСОБА_6 показала в судовому засіданні, що також була сусідкою ОСОБА_5, пригадує, що ОСОБА_5 мала чудову пам'ять, всіх сусідів впізнавала, хоч і мала колись травму голови та була інвалідом, вдома проживала одна. Сусідам розповідала, що має намір квартиру за заповітом залишити дочці, про що знав і син ОСОБА_5

Свідок ОСОБА_11 (двоюрідний брат позивача і відповідача) вказав суду, що ОСОБА_5 мала травму голови, порушення памяті в неї не спостерігалося, всіх впізнавала, але з часом все гірше володіла однією рукою (якою саме не пригадує). В період часу, про який йде мова, ОСОБА_4 придбавав земельну ділянку і казав йому, що його мама ОСОБА_5 допомагає йому грошима, а квартиру має намір залишити його сестрі ОСОБА_2. Про складання заповіту дізнався від своєї мами, а також від ОСОБА_2, а від ОСОБА_4 тільки про намір ОСОБА_5 передати квартиру дочці.

На переконання суду, показання всіх допитаних свідків, що не є фаховими медиками, не дають в повній мірі змогу встановити зв'язок між поясненнями сторін і спірними правовідносинами, та фактично є неспроможними підтвердити чи спростувати наявні у справі письмові докази, в тому числі медичні документи, що підтверджують захворювання померлої ОСОБА_5 При чому свідки вказували, що ОСОБА_5 мала важку травму голови, внаслідок чого їй була встановлена інвалідність, а також те, що стан ОСОБА_5 поступово погіршувався, останній було важко пересуватися, а тому працювала вдома, куди їй привозили продукти, на вулицю виходила все менше. Також зазначали, що заповідач погано володіла рукою, що підтверджується з наявних у розпорядженні суду документів (заяви про призначення пенсії від 14.08.1987, копій заяви про прийняття на роботу, особової картки та трудового договору про повну матеріальну відповідальність від 03.08.1994 (а.с.229-231), а також двох примірників заповіту ОСОБА_5 від 24.09.2003), кожен з яких містить візуально інший варіант підпису ОСОБА_5

Про значне погіршення стану здоровя ОСОБА_5 на час складання заповіту свідчить також те, що заповіт підписано ОСОБА_5 24.09.2003 о 15 год 30 хв на дому за адресою АДРЕСА_4 у звязку з хворобою, інв. 1 гр з/з, про що вказано ОСОБА_12, державним нотаріусом Першої Івано-Франківської державної нотаріальної контори безпосередньо під час посвідчення даного заповіту. Через півроку після складання заповіту ОСОБА_5 померла внаслідок церебрального атеросклерозу (а.с.53)

Представник відповідача також посилався на покази свідків щодо наміру ОСОБА_5 залишити квартиру своїй дочці - відповідачу ОСОБА_2, про що їм стало відомо як зі слів ОСОБА_5, так і зі слів її дочки ОСОБА_2 чи інших родичів. Також більшість свідків вказали, що позивач ОСОБА_2 знав чи повинен був знати про такі наміри його матері.

Зважаючи на такі покази свідків, представником відповідача подано заяву про застосування строків позовної давності щодо вимог позивача, які на думку сторони слід відраховувати після складання заповіту (24 вересня 2003 року) або після смерті заповідачки (24 березня 2004 року).

З цього приводу суд вказує наступне.

Заповіт - це одностороння угода, в якій викладено особисте розпорядження особи щодо переходу на випадок її смерті права власності на належне їй майно до інших осіб. Ця угода укладається лише від імені фізичної особи, в письмовій формі із зазначенням місця і часу її укладення, підписується особисто заповідачем і нотаріально посвідчується. Особливостями заповіту є те, що він являє собою особисте волевиявлення особи на випадок її смерті.

Жодних доказів того, що позивачу ОСОБА_2 було відомо про порушення його права на спадщину внаслідок оспорюваного заповіту суду не надано. Покази свідків стосуються лише того, що ОСОБА_5 мала намір залишити квартиру в спадщину дочці, про що було/могло бути відомо і позивачу ОСОБА_2

Будь-яких доказів про те, що позивачу ОСОБА_2 було достеменно відомо про факт складання заповіту 24.09.2003 чи про зміст цього заповіту, суду не надано.

Представник відповідача не враховує також того, що існує таємниця заповіту.

Також суд зауважує, що з показів свідків ОСОБА_5 мала намір залишити у спадщину дочці квартиру, жоден з допитаних у судовому засіданні свідок не вказував, що ОСОБА_5 мала намір залишити виключно своїй дочці ОСОБА_2 все своє майно. В той же час, згідно заповіту від 24.09.2003, ОСОБА_5 заповідала своїй дочці ОСОБА_2 все належне їй майно, де б воно не було та з чого би воно не складалося і, взагалі, все те, що їй належатиме і на що за законом матиме право.

За заповітом спадкодавець ОСОБА_5 розпорядилася не тільки належною їй квартирою, а й усім своїм майном.

Таким чином, жодній з допитаних осіб не було достеменно відомо про зміст заповіту ОСОБА_5, а тому твердження свідків про те, що позивачу ОСОБА_2 було/могло бути відомо про те, що мати заповідала квартиру його сестрі відповідачу ОСОБА_2 не знайшло свого підтвердження.

Оскільки всі нотаріальні дії стороною відповідача щодо спадщини вчинялись, починаючи з 2014 року, то суд вважає, що саме з цього часу позивач мав змогу дізнатися про своє порушене право, а відтак, на переконання суду, відсутні достатні правові підстави для застосування строків позовної давності.

Сторона позивача оспорює заповіт ОСОБА_5 від 24.09.2003 як такий, що вчинений недієздатною особою, що внаслідок тривалого захворювання на момент складання заповіту не розуміла значення своїх дій та не могла керувати ними.

Згідно до ст. 1234 ЦК України, право на заповіт має фізична особа з повною цивільною дієздатністю. За нормами ст. 30 ЦК України цивільну дієздатність має фізична особа, яка усвідомлює значення своїх дій та може керувати ними. Цивільною дієздатністю фізичної особи є її здатність своїми діями набувати для себе цивільних прав і самостійно їх здійснювати, а також здатність своїми діями створювати для себе цивільні обов'язки, самостійно їх виконувати та нести відповідальність у разі їх невиконання.

Оскільки заповіт є правочином, на нього поширюються загальні положення про правочини.

Відповідно до ч.ч. 2, 3 ст. 203 ЦК України особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності та волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.

Згідно висновку судово-психіатричної експертизи №163/2016 від 23.06.2016, проведеної на виконання ухвали суду від 22.02.2016 за клопотанням представника позивача, підекспертна ОСОБА_5 страждала стійким хронічним психічним розладом вторинною (посттравматичною) деменцією, що згідно МКХ 10 відповідає F 02.8. Зазначене захворювання позбавляє підекспертну здатності усвідомлювати свої дії та керувати ними під час підписання заповіту 24.09.2003.

З матеріалів справи вбачається, що оспорюваний заповіт підписано 24.09.2003 року, тобто на момент дії ЦК УРСР від 18 липня 1963 року. Відповідно до ч.1 ст. 55 ЦК УРСР від 18 липня 1963 року встановлено, що угода, укладена громадянином, хоч і дієздатним, але який в момент її укладення перебував у такому стані, коли він не міг розуміти значення своїх дій або керувати ними, може бути визнана судом недійсною за позовом цього громадянина.

Оскільки ОСОБА_5 на момент звернення до суду померла, то суд вважає, що позивач як особа, чиї цивільні права або інтереси порушені оспорюваним заповітом, має право на звернення до суду із позовом про визнання спірного заповіту недійсним з підстав, передбачених ст. 55 ЦК УРСР 1963 року, що відповідає також і п. 17 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 30.05.2008 за №7 «Про судову практику у справах про спадкування», де вказано, що право на пред'явлення позову про недійсність заповіту виникає лише після смерті заповідача. Зазначене також відповідає п.п. е) п. 16 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 28.07.1978 за №7 «Про судову практику в справах про визнання угод недійсними» (чинною на момент виникнення спірних правовідносин), де вказано, що визнання угоди недійсною може мати місце і після смерті громадянина, який був її учасником. Такі вимоги можуть бути заявлені другою стороною, спадкоємцями померлого, іншими заінтересованими особами та прокурором. По пред'явлених у таких випадках позовах до спадкоємців останні відповідають у межах дійсної вартості успадкованого ними майна при умові додержання вимог про пред'явлення претензії (статті 556, 557 ЦК (1540-06 ).

Враховуючи наведене, суд вважає, що до спірних правовідносин з приводу визнання заповіту від 24.09.2003 року недійсним необхідно застосовувати положення ст.55 ЦК УРСР від 18 липня 1963 року, які діяли на час його укладення.

Так, п. 18 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 30.05.2008 за №7 вказано, що за позовом заінтересованої особи суд визнає заповіт недійсним, якщо він був складений особою під впливом фізичного або психічного насильства, або особою, яка через стійкий розлад здоров'я не усвідомлювала значення своїх дій та (або) не могла керувати ними. Для встановлення психічного стану заповідача в момент складання заповіту, який давав би підставу припустити, що особа не розуміла значення своїх дій і (або) не могла керувати ними на момент складання заповіту, суд призначає посмертну судово-психіатричну експертизу (стаття 145 ЦПК) ( 1618-15 ).

При цьому, підставою для визнання правочину недійсним за вказаної підстави може бути лише абсолютна неспроможність особи в момент вчинення правочину розуміти значення своїх дій та (або) керувати ними і в основу рішення суду про недійсність правочину не може покладатися висновок експертизи, який ґрунтується на припущеннях (частина четверта статті 60 ЦПК України) (постанова від 29 лютого 2012 р. № 6-9цс12).

Проведеною у справі судово-психіатричною експертизою зроблено висновок про абсолютну неспроможність ОСОБА_5 в момент складення нею заповіту розуміти значення своїх дій та керувати ними, що є підставою для визнання складеного в такому стані заповіту недійсним на підставі ст. 55 ЦК УРСР 1963 року, тобто задоволенні заявлених позовних вимог щодо визнання недійсним заповіту від 24.09.2003р.

Щодо вимог позову в частині визнання недійсним і скасування свідоцтва від 21.10.2014 про право на спадщину за заповітом та визнання недійсною заяви відповідача від 16.07.2004 про видачу свідоцтва про право на спадщину, то суд вказує таке.

Відповідно до пунктів 4 та 5 прикінцевих та перехідних положень Цивільного кодексу України, даний Цивільний кодекс застосовується до цивільних відносин, що виникли після набрання ним чинності. Щодо цивільних відносин, які виникли до набрання чинності Цивільним кодексом України, положення цього Кодексу застосовуються до тих прав і обов'язків, що виникли або продовжують існувати після набрання ним чинності. Правила книги шостої Цивільного кодексу України застосовуються також до спадщини, яка відкрилася, але не була прийнята ніким із спадкоємців до набрання чинності цим Кодексом.

Також, відповідно до чч. 1, 3 ст. 5 ЦК України (2004р.), акти цивільного законодавства регулюють відносини, які виникли з дня набрання ними чинності; якщо цивільні відносини виникли раніше і регулювалися актом цивільного законодавства, який втратив чинність, новий акт цивільного законодавства застосовується до прав та обов'язків, що виникли з моменту набрання ним чинності.

Згідно до роз'яснень, викладених у п. 1 постанови Пленуму Верховного Суду України від 30 травня 2008 року N 7 «Про судову практику в справах про спадкування», відносини спадкування регулюються правилами Цивільного кодексу України, якщо спадщина відкрилась не раніше 01 січня 2004 року. У разі відкриття спадщини до зазначеної дати застосовується чинне на той час законодавство, зокрема, відповідні правила Цивільного кодексу Української РСР , у тому числі щодо прийняття спадщини, кола спадкоємців за законом тощо.

Судом встановлено, що оскільки спадщина відкрилась після 01 січня 2004 року, а саме 24.03.2004 (день смерті спадкодавця ОСОБА_5М.), то до правовідносин спадкування слід застосовувати норми Цивільного кодексу України від 2004 року.

За змістом ст. 1268 ЦК України спадкоємець за заповітом чи за законом має право прийняти спадщину або не прийняти її. Не допускається прийняття спадщини з умовою чи із застереженням. Спадкоємець, який постійно проживав разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини, вважається таким, що прийняв спадщину, якщо протягом строку, встановленого статтею 1270 цього Кодексу, він не заявив про відмову від неї.

Судом встановлено, що факт прийняття спадщини спадкоємцем ОСОБА_2 стверджено пропискою останньої з 23.04.1994 року у АДРЕСА_3, яка підтверджується копією паспорта СЕ689802, виданого 22.05.2014 Івано-Франківським МВ УМВС України в області (а.с. 55, зворот).

Відповідно до ст.1296 Цивільного кодексу України, спадкоємець, який прийняв спадщину, може одержати свідоцтво про право на спадщину. Відсутність свідоцтва про право на спадщину не позбавляє спадкоємця права на спадщину.

16.07.2004 року ОСОБА_2 звернулася до Першої Івано-Франківської державної нотаріальної контори з заявою про видачу свідоцтва про право на спадщину за заповітом після смерті ОСОБА_5 (а.с.52, 99).

На підставі оспорюваного заповіту від 24.09.2003 року, державним нотаріусом Першої державної нотаріальної контори ОСОБА_15 21.10.2014 року було видано свідоцтво про право на спадщину за заповітом на імя ОСОБА_2, згідно якого остання успадкувала квартиру №66 по вул.Північний Бульвар (пл.Визволення), 1-а у м.Івано-Франківську ( а.с. 25).

За ст. 1301 ЦК України, свідоцтво про право на спадщину визнається недійсним за рішенням суду, якщо буде встановлено, що особа, якій воно видане, не мала права на спадкування, а також в інших випадках встановлених законом.

Згідно із п.27 Постанови Пленуму Верховного суду України «Про судову практику у справах про спадкування»№7 від 30.05.2008 року, свідоцтво про право на спадщину може бути визнано недійсним не лише тоді, коли особа, якій воно видане, не мала права на спадкування, але й за інших підстав, установлених законом. Іншими підставами можуть бути: визнання заповіту недійсним, визнання відмови від спадщини недійсною, визнання шлюбу недійсним, порушення у зв'язку з видачею свідоцтва про право на спадщину прав інших осіб тощо.

Відповідно до ч. 2 ст. 545 ЦК України, якщо заповіт буде визнаний недійсним, то спадкоємець, який за цим заповітом був позбавлений спадщини, одержує право спадкувати на загальних підставах.

Виходячи з вищевказаного, суд, оцінивши досліджені докази у справі, прийшов до переконання, що оскільки заповіт від 24.09.2003 року ВАР №361802, складений ОСОБА_5 та посвідчений державним нотаріусом Першої Івано-Франківської державної нотаріальної контори ОСОБА_12, реєстровий № 1-1831, був складений без дотриманням вимог чинного на той час законодавства, суду представлені докази того, що при складанні ОСОБА_5 даного заповіту остання не могла розуміти значення своїх дій та керувати ними, і так як оспорюваний заповіт визнано недійсним, то до задоволення підлягає також позовна вимога позивача ОСОБА_2 про визнання недійсним свідоцтва від 21.10.2014 про право на спадщину за заповітом, оскільки свідоцтво про право на спадщину за заповітом від 21.10.2014 було видане на підставі заповіту від 24.09.2003 року, який суд визнає недійсним, а тому його також слід визнати недійсним.

В той же час, задовольняючи вимоги позову в частині визнання недійсним заповіту від 24.09.2003р. та визнання недійсним свідоцтва від 21.10.2014 про право на спадщину за заповітом суд не вбачає підстав для задоволення вимог позову в частині скасування свідоцтва від 21.10.2014 про право на спадщину та визнання недійсною заяви відповідача від 16.07.2004р. про видачу свідоцтва про право на спадщину з огляду на таке.

Зважаючи на те, що чинним законодавством не передбачено такого способу захисту порушеного права як скасування свідоцтва про право на спадщину, а за ст. 1301 ЦК України, свідоцтво про право на спадщину визнається недійсним за рішенням суду, враховуючи те, що недійсність та скасування мають різні правові наслідки, у задоволенні позовної вимоги про скасування свідоцтва про право на спадщину від 21.10.2014, що вже визнане судом недійсним, слід відмовити.

Згідно до розяснень Пленуму Верховного Суду України в п.23 постанови №7 від 30.05.2008 року «Про судову практику у справах про спадкування» свідоцтво про право на спадщину видається за письмовою заявою спадкоємців, які прийняли спадщину в порядку, установленому цивільним законодавством.

Оскільки заява ОСОБА_2 від 16.07.2004р. про видачу свідоцтва про право на спадщину не є правовстановлюючим документом, то і вимога про визнання її недійсною відповідно не підлягає до задоволення.

Підсумовуючи наведене, виходячи з заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та матеріалів справи, суд вважає, що позовні вимоги підлягають до часткового задоволення.

Судові витрати підлягають стягненню з відповідача відповідно до ст. 88 ЦПК України.

На підставі вищенаведеного, відповідно до ст. ст. 525, 534, 541, 545, 548, 549 ЦК УРСР, ст. ст. 5 ч.3, 1268, 1296, 1301 ЦК України, п. п. 4 та 5 Прикінцевих та Перехідних положень ЦК України, п.п.1,18,27 Постанови Пленуму Верховного суду України від 30.05.2008 №7 «Про судову практику у справах про спадкування», ст. ст. 3, 4, 10, 11, 16, 57-60 ЦПК України, керуючись ст. ст. 213-215 ЦПК України, суд,-

В И Р І Ш И В :

Позов ОСОБА_4 до ОСОБА_2 про визнання недійсним заповіту від 24.09.2003, визнання недійсним і скасування свідоцтва від 21.10.2014 про право на спадщину за заповітом, визнання недійсною заяви відповідача від 16.07.2004 про видачу свідоцтва про право на спадщину задовольнити частково.

Визнати недійсним заповіт ОСОБА_5, посвідчений 24.09.2003 року державним нотаріусом Першої Івано-Франківської державної нотаріальної контори ОСОБА_12 та зареєстрований в реєстрі за № 1-1831.

Визнати недійсним свідоцтво про право на спадщину за заповітом, видане 21.10.2014 Першою Івано-Франківською державною нотаріальною конторою на ім`я ОСОБА_2, зареєстроване в реєстрі за №1-1073.

В задоволенні решти вимог позову - відмовити.

Стягнути з ОСОБА_2 (РНОКПП НОМЕР_1) на користь ОСОБА_4 (РНОКПП НОМЕР_2) 365 (триста шістдесят пять) грн. 40 коп. витрат, понесених при сплаті судового збору.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги.

Апеляційна скарга на рішення суду подається через Івано-Франківський міський суд Івано-Франківської області протягом 10 днів з дня його проголошення. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.

Довідка: повний текст рішення виготовлено 07 листопада 2016 року.

Суддя О.В. Зеленко