Ухвала суду № 62523535, 03.11.2016, Апеляційний суд Хмельницької області

Копія

УКРАЇНА

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ХМЕЛЬНИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

______________

Справа № 686/3394/14-ц

Провадження № 22-ц/792/1561/16

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

03 листопада 2016 року м. Хмельницький

Колегія суддів судової палати у цивільних справах

апеляційного суду Хмельницької області

в складі: головуючого - судді Костенка А.М.,

суддів: Гринчука Р.С., Грох Л.М.,

секретар Гриньова А.М.

з участю : представника позивача ОСОБА_1 та представника відповідача ОСОБА_2 - ОСОБА_3

розглянула у відкритому судовому засіданні цивільну справу № 686/3394/14-ц за апеляційною скаргою ОСОБА_2, його представника ОСОБА_3 на заочне рішення Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 01 вересня 2014 року по справі за позовом публічного акціонерного товариства "Державний ощадний банк України" до ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_2, ОСОБА_6 про виселення з житлового приміщення та зняття з реєстраційного обліку.

Заслухавши доповідача, пояснення представників сторін, перевіривши матеріали справи, ознайомившись з апеляційною скаргою, колегія суддів

в с т а н о в и л а :

ПАТ "Державний ощадний банк України" звертаючись до суду з позовом, вказував, що рішенням Хмельницького міськрайонного суду від 04 жовтня 2012 року було звернуто стягнення на предмет іпотеки, - квартиру АДРЕСА_1 в рахунок погашення заборгованості за кредитним договором № 1183, укладеним між АТ "Державний ощадний банк України" та ОСОБА_4 Однак, відповідачі добровільно звільняти спірну квартиру не бажають, а в примусовому порядку виконати рішення суду не можливо, оскільки є відмова органу опіки та піклування в надані дозволу на реалізацію квартири в зв'язку із проживанням в ній неповнолітніх дітей. Тому, просив суд ухвалити рішення, яким виселити відповідачів із спірної квартири в судовому порядку.

Заочним рішенням Хмельницького міськрайонного суду від 01 вересня 2014 року позов задоволено. Виселено ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_2, ОСОБА_6 з квартири АДРЕСА_1. Стягнуто з ОСОБА_4, ОСОБА_5, судовий збір в суми 121 грн. 80 коп., з кожного на користь ПАТ "Державний ощадний банк України".

_________________

Головуюча у першій інстанції - Демінська А.А. Провадження № 22-ц/792/1561/16

Доповідач -Костенко А.М. Категорія № 44

В апеляційній скарзі ОСОБА_2, його представник ОСОБА_3, просять скасувати вказане рішення суду, ухвалити нове, яким відмовити в задоволені позову, посилаються на невідповідність висновків суду обставинам справи, судом не з'ясовані усі фактичні обставини справи, не надано належної оцінки наявним в матеріалах справи доказам, порушення норм матеріального і процесуального права. Вказують, що на момент укладення іпотечного договору в спірній квартирі з 2004 року проживав ОСОБА_2, який був неповнолітнім, хоча зареєстрованим (прописаним) був лише з 2010 року. Крім того, відповідачами на момент укладення договору іпотеки не було отримано від органу опіки та піклування відповідного погодження на його укладення, а тому даний договір суперечить ст. 12 Закону України "Про основи соціального захисту бездомних осіб і безпритульних дітей". Дана обставини є підставою для визнання договору іпотеки недійсним. ОСОБА_2 не було відомо про рішення суду в наслідок чого останній був позбавлений можливості з'явитися та надати необхідні заперечення стосовно позовних вимог і доказами, якими вони обгрунтовуються.

Апеляційна скарга підлягає відхиленню з таких підстав.

Відповідно до ч. 1 ст. 308 ЦПК України апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Так судом встановлено, що 25 травня 2007 року між публічним акціонерним товариством «Державний ощадний банк України» та ОСОБА_4 було укладено кредитний договір № 1183, за умовами якого позичальник отримав кредит на споживчі цілі в сумі 50 000 доларів США зі сплатою процентів за користування кредитом у розмірі 14% річних з кінцевим терміном повернення кредиту 25 травня 2017 року.

На забезпечення виконання зобов'язань за даним кредитним договором 25 травня 2007 року між публічним акціонерним товариством «Державний ощадний банк України» та ОСОБА_4 було укладено договір іпотеки , предметом якого є квартира АДРЕСА_1.

В зв'язку з невиконанням позичальником своїх обов'язків за кредитним договором публічне акціонерне товариство «Державний ощадний банк України» звернуло з позовом до ОСОБА_4.

Рішенням Хмельницького міськрайонного суду від 04 жовтня 2012 року стягнуто з ОСОБА_4 на користь публічного акціонерного товариства «Державний ощадний банк України» заборгованість за кредитом в сумі 38116,94 долара США шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки: квартиру АДРЕСА_1 шляхом її продажу на прилюдних торгах у межах процедури виконавчого провадження за початковою ціною реалізації, що буде визначена в експертному звіті суб'єкта оціночної діяльності.

Дане рішення набрало законної сили.

На даний час ОСОБА_4 є власником 21/50 частини житлового будинку АДРЕСА_3, а ОСОБА_9 є власником квартири АДРЕСА_2.

18 лютого 2014 року банк звернувся до суду з позовом про виселення мешканців квартири АДРЕСА_1, місце проживання яких зареєстровано в даній квартирі, а саме ОСОБА_4, ОСОБА_9, ОСОБА_6, 1997 року народження, ОСОБА_6, 2010 року народження.

У відповідності до ст. 109 Житлового кодексу України виселення із займаного жилого приміщення допускається з підстав, установлених законом. Після прийняття кредитором рішення про звернення стягнення на передані в іпотеку житловий будинок чи житлове приміщення шляхом позасудового врегулювання на підставі договору всі мешканці зобов'язані на письмову вимогу іпотекодержателя або нового власника добровільно звільнити житловий будинок чи житлове приміщення протягом одного місяця з дня отримання цієї вимоги, якщо сторонами не погоджено більший строк. Якщо громадяни не звільняють жиле приміщення у встановлений або інший погоджений сторонами строк добровільно, їх примусове виселення здійснюється на підставі рішення суду.

Згідно ст. 40 Закону України «Про іпотеку» звернення стягнення на передані в іпотеку житловий будинок чи житлове приміщення є підставою для виселення всіх мешканців, за винятком наймачів та членів їх сімей. Виселення проводиться у порядку, встановленому законом. Після прийняття рішення про звернення стягнення на передані в іпотеку житловий будинок чи житлове приміщення шляхом позасудового врегулювання на підставі договору всі мешканці зобов'язані на письмову вимогу іпотекодержателя або нового власника добровільно звільнити житловий будинок чи житлове приміщення протягом одного місяця з дня отримання цієї вимоги. Якщо мешканці не звільняють житловий будинок або житлове приміщення у встановлений або інший погоджений сторонами строк добровільно, їх примусове виселення здійснюється на підставі рішення суду.

П. 43 Постанови Пленуму № 5 Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 30 березня 2012 року «Про практику застосування судами законодавства при вирішенні спорів, що виникають із кредитних правовідносин» роз'яснено, що згідно з частиною четвертою статті 9, статті 109 Житлового кодексу України, статей 39-40 Закону України «Про іпотеку» виселення мешканців із житлового будинку чи житлового приміщення, яке є предметом іпотеки, проводиться в порядку, встановленому законом. При цьому, суд за заявою іпотекодержателя одночасно з рішенням про звернення стягнення на предмет іпотеки за наявності підстав, передбачених законом, ухвалює рішення про виселення мешканців цього житлового будинку чи житлового приміщення. При цьому примусове виселення здійснюється на підставі рішення суду тільки за певних умов: якщо мешканці добровільно не звільнили житловий будинок чи житлове приміщення, на яке звернуто стягнення як на предмет іпотеки, протягом одного місяця з дня отримання письмової вимоги іпотекодержателя або нового власника або в інший погоджений сторонами строк.

На виконання вищевказаних вимог Житлового кодексу та Закону України «Про іпотеку» відповідачам Банком 05 вересня 2013 рекомендованим листом з повідомленням було направлено письмову вимогу про звільнення добровільно квартири, яка є предметом іпотеки, протягом місяця з моменту отримання повідомлення або їх виселення буде здійснено примусово на підставі рішення суду. Вказаний лист був отриманий відповідачами 19 жовтня 2013 року.

З врахуванням вказаних обставин слід прийти до висновку, що Банком умови виселення, передбачені чинним законодавством, по відношенню до відповідачів було виконано.

Тому, враховуючи конкретні обставини справи та вимоги чинного законодавства колегія суддів приходить до висновку, що рішення суду першої інстанції про задоволення позову є законним та обґрунтованим.

Доводи апеляційної скарги, що договір іпотеки від 25 травня 2007 року між ПАТ «Державний ощадний банк України» та ОСОБА_4 є недійсним з тих підстав, що на момент його укладення в предметі іпотеки проживала малолітня дитина і ОСОБА_4 без дозволу органів опіки і піклування не мав права його укладати слід відхилити.

Згідно ст. 224 Цивільного кодексу України правочин, вчинений без дозволу органу опіки та піклування (стаття 71 цього Кодексу), є нікчемним.

Ст. 71 ЦК України передбачено, що опікун не має права без дозволу органу опіки та піклування: укладати договори, які підлягають нотаріальному посвідченню та (або) державній реєстрації, в тому числі договори щодо поділу або обміну житлового будинку, квартири; укладати договори щодо іншого цінного майна. Піклувальник має право дати згоду на вчинення правочинів, передбачених частиною першою цієї статті, лише з дозволу органу опіки та піклування.

Згідно ч. 4 ст. 12 Закону України «Про основи соціального захисту бездомних осіб і безпритульних дітей» для вчинення будь-яких правочинів щодо нерухомого майна, право власності на яке або право користування яким мають діти, необхідний попередній дозвіл органів опіки і піклування.

У випадку порушення даних норм чинного законодавства при укладенні договору іпотеки це може бути підставою для визнання його недійсним.

При цьому, у відповідності до ст. 204 Цивільного кодексу України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Як вбачається з матеріалів справи, договір іпотеки від 25 травня 2007 року між ПАТ «Державний ощадний банк України» та ОСОБА_4 судом недійсним визнаний не був, на даний час відповідачі звернулись до суду з відповідним позовом про визнання його недійсним, рішення суду по даному позову на даний час судом не прийнято, а тому в силу ст. 204 Цивільного кодексу України в даній цивільній справі відсутні підстави стверджувати, що він є недійсним або нікчемним

Крім того, відповідно до ч. 3 ст. 61 ЦПК України обставини, встановлені судовим рішенням в цивільній, господарській або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

Рішенням Хмельницького міськрайонного суду від 04 жовтня 2012 року звернуто стягнення на предмет іпотеки саме на підставі договору іпотеки від 25 травня 2007 року, який апелянт вважає недійсним. Це рішення набрало законної сили.

При цьому, фактично цим рішенням було підтверджено дійсність спірного договору іпотеки, що в силу ч. 3 ст. 61 ЦПК України не підлягає доказуванню в даній цивільній справі.

Не заслуговують на увагу і пояснення апелянта, надані ним в судовому засіданні апеляційного суд з посиланням на ст. 109 Житлового кодексу України та правову позицію Верховного Суду України, за змістом яких громадянам, яких виселяють з жилих приміщень, одночасно надається інше жиле приміщення, за винятком виселення громадян при зверненні стягнення на жилі приміщення, що були придбані ними за рахунок кредиту банку, повернення якого забезпечено іпотекою відповідного житлового приміщення.

Як вбачається з вищезазначених норм Житлового кодексу України вказані законодавчі акти регулюють порядок виселення з житлових приміщень за рішенням суду з метою захисту прав громадян на користування житловими приміщеннями та унеможливлення набуття даними громадянами статусу бездомних та безпритульних, тобто соціальне становище людини, зумовлене відсутністю в неї будь-якого житла, призначеного та придатного для проживання.

Як вбачається з матеріалів справи відповідачі ОСОБА_4 є власником 21/50 частини житлового будинку АДРЕСА_3, а ОСОБА_9 є власником квартири АДРЕСА_2, тобто вказані особи мають на праві особистої власності житлові приміщення, в яких можуть проживати як вони так і члени їх сім'ї.

Апелянт ОСОБА_2 є сином ОСОБА_4 та його право, як члена сім'ї власника квартири на користування квартирою АДРЕСА_1 є похідним від права власника даної квартири. Також сином власника даної квартири є ОСОБА_6

Таким чином, при наявності в двох відповідачів - батьків інших відповідачів на праві власності іншого житла слід прийти до висновку, що виселенням з спірної квартири без надання іншого приміщення, права відповідачів ніяким чином не порушуються, оскільки вказані особи та члени їх сім'ї мають право на проживання в житлових приміщеннях, які належить їм на праві власності, та не набувають статусу бездомних чи безпритульних осіб.

Рішення суду ґрунтується на повно і всебічно досліджених обставинах справи та ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права, а тому підстав для його скасування в межах доводів апеляційних скарг не вбачається.

Керуючись ст. ст. 307, 308, 315, 319 ЦПК України, колегія суддів

у х в а л и л а :

Апеляційну скаргу ОСОБА_2, його представника ОСОБА_3 відхилити.

Заочне рішення Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 01 вересня 2014 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення, проте може бути оскаржена в касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання нею законної сили

Головуючий (підпис) Судді (підписи)

З оригіналом згідно : Суддя А.М. Костенко