Рішення № 62521689, 21.10.2016, Шевченківський районний суд міста Києва

Справа № 761/26292/16-ц

Провадження № 2/761/6725/2016

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21 жовтня 2016 року Шевченківський районний суд м. Києва у складі:

головуючого судді Юзькової О.Л.,

при секретарі Голопич Н.Р.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві в приміщенні суду цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4 про визнання договору дарування недійсним,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом в своїх інтересах та інтересах неповнолітнього ОСОБА_5, мотивуючи свої вимоги наступним. Власницею ? частини квартири АДРЕСА_1 є ОСОБА_4, якій цю частину подарувала ОСОБА_2 за договором від 18.06.009 року. Такий договір має бути визнано недійсним, оскільки він порушує права неповнолітнього сина позивача та відповідачки ОСОБА_1 - ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_1, який має там право на проживання. Неповнолітній ОСОБА_5 станом на день укладання спірної угоди і на день розгляду справи не має іншого житла ніж в спірній квартирі, іншого житла не має і позивач. Спірний договір укладено без дозволу органу опіки та піклування.

В судовому засіданні представник ОСОБА_1 підтримав вимоги, просив задовольнити.

ОСОБА_1, її представник заперечувала щодо задоволення вимог ОСОБА_1, просили відмовити у задоволенні вимог, оскільки під час укладання спірного договору було дотримано вимоги чинного законодавства. Згода органу опіки та піклування не була потрібна для вчинення правочину, оскільки права дитини не порушувались. Неповнолітній син сторін проживав та проживає в спірній квартирі, право власності на майно не мав.

ОСОБА_4 також заперечувала щодо задоволення позову, підтримуючи думку ОСОБА_1

ОСОБА_6 просив відмовити у задоволенні позову, зважаючи що він не порушував права позивача, або його неповнолітнього сина.

Представник Шевченківської районної в м. Києві державної адміністрації зазначив у судовому засіданні, що згода на укладення договору дарування з боку органу опіки та піклування не була потрібна, оскільки ОСОБА_5 не мав права власності на спірне майно.

Вислухавши думку учасників процесу, дослідивши матеріали справи суд вважає, що позов задоволенню не підлягає, виходячи з наступного.

Встановлено, що 18.06.2009 року ОСОБА_2 подарувала ОСОБА_4 належну їй ? частини квартири АДРЕСА_2.

Договір посвідчено приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Чигвінцевою Л.В., реєстровий № 404.

Також в судовому засіданні встановлено, що іншим співвласником квартири є ОСОБА_3 на підставі договору купівлі-продажу квартири від 08.09.2000 р. та договору дарування ? частини від 09.04.2003 р. Дані обставини встановлені заочним рішенням Шевченківського районного суду м. Києва від 27.06.2016 р. і не потребують доказуванню, відповідно до вимог ч. 3 ст. 61 ЦПК України.

ОСОБА_1 звернувся до суду зважаючи на те, що неповнолітній ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_1, який є його спільним з відповідачем ОСОБА_1 сином, на час укладення оспорюваного правочину мав право на проживання квартирі разом із матір»ю та не мав іншого житла, як не мав іншого житла і сам позивач, а тому за відсутності згоди органу опіки та піклування договір дарування вчинений ОСОБА_1 на користь ОСОБА_4 є недійсним.

Відповідно до ч.1 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Згідно із ч. 1-3,6 ст. 203 ЦК України: зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

Як свідчать матеріали справи, а саме довідка КП «Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Шевченківського району м. Києва» від 29.06.2016 р. у квартирі АДРЕСА_3 зареєстровані наступні особи: ОСОБА_2 з 2000 року, ОСОБА_1 з 2011 р., ОСОБА_5 з 2005 р., ОСОБА_8 з 2003 р. та ОСОБА_9 з 2008 року.

Не заперечувалось у судовому засіданні і це підтверджується свідоцтвом про народження, батьками ОСОБА_5 є позивач ОСОБА_1 та відповідач ОСОБА_1

Також не оспорювалось сторонами, третьою особою, що орган опіки та піклування не надавва попередньої згоди на укладання 18.06.2009 року договору дарування ? частини квартири.

За положеннями ч. 4 ст. 29 ЦК України місцем проживання фізичної особи, яка не досягла десяти років, є місце проживання її батьків (усиновлювачів) або одного з них, з ким вона проживає.

Як встановлено в судовому засіданні, і про що свідчить акт обстеження умов проживання складений у вересні 2016 р. фахівцями Служби у справах дітей Шевченківської районної в місті Києві державної адміністрації, неповнолітній ОСОБА_5 проживає в спірній квартирі.

Також не оспорювалось в судовому засіданні, що відповідач ОСОБА_1 також постійно проживає за зазначеною вище адресою.

Таким чином місце проживання дитини ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_1 - є місце проживання його матері.

За положеннями ст. 17 Закону України «Про охорону дитинства» (в редакції, яка була чинна на момент укладання договору дарування) батьки або особи, які їх замінюють, не мають право без дозволу органів опіки та піклування укладати договори, які підлягають нотаріальному посвідченню або спеціальній реєстрації, відмовлятись від належним дитині майнових прав, здійснювати розподіл, обмін, відчуження житла, зобов»язуватися від імені дитини порукою, видавати письмові зобов»язання.

Верховний Суд України зробив наступний правий висновок у справі № 6-589цс16 у постанові прийнятій 06.04.2016 р., що є обов»язковим для всіх суб»єктів владних повноважень відповідно до приписів ст. 360-7 ЦПК України.

За змістом частини шостої статті 203, частини першої статті 215 ЦК України правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами) і суперечить правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей, може бути визнаний судом недійсним. Такий правочин є оспорюваним.

Вчинення батьками малолітньої дитини певного правочину без попереднього дозволу органу опіки та піклування порушує установлену статтею 17 Закону України «Про охорону дитинства» (у редакції, яка була чинною на час укладення спірного договору іпотеки) заборону. Проте сам по собі цей факт не є безумовною підставою для визнання правочину недійсним. Правочин може бути визнано недійсним, якщо його вчинення батьками без попереднього дозволу органу опіки та піклування призвело до порушення права особи, в інтересах якої пред'явлено позов, тобто до звуження обсягу існуючих майнових прав дитини та/або порушення охоронюваних законом інтересів дитини, зменшення або обмеження прав та інтересів дитини щодо жилого приміщення.

Таким чином, за висновками Верховного Суду України, можливе визнання угоди недійсною за умови відсутності попередньої згоди органу опіки та піклування, пов»язується зі звуженням прав неповнолітньої дитини, його інтересів.

Як вже зазначалось, ОСОБА_5 з 2005 року зареєстрований і постійно проживає з матір»ю у квартирі АДРЕСА_2, не обмежений в праві щодо житлового приміщення.

Доказів, к б свідчили про те, що спірна угода будь - яким чином призвела до порушення інтересів неповнолітнього отримано не було.

Приписами ст. 60 ЦПК України передбачено обов»зок кожної сторони довести ті обставини, на які вона посилається, як на підтвердження своїх вимог та заперечень.

Зважаючи на встановлені в судовому засіданні обставини, суд приходить до висновку, що позивачем не доведено порушення прав дитини спірною угодою.

Також суд вважає за необхідне зауважити, що під час розгляд справи представником позивача не наведені обставини, що свідчать про порушення прав і самого ОСОБА_1 укладеним у 2009 р. договором дарування, не наведено підстав, з якими законодавець пов»язує можливість визнання угоди недійсною.

За таких обставин, суд вважає за можливе відмовити ОСОБА_1 у задоволенні позову, заявленому останнім як в своїх інтересах так і в інтересах дитини.

Розподіляючи судові витрати суд керується положеннями ст. 88 ЦПК України.

Виходячи з наведеного, керуючись ст.ст. 3,11,57,60,88,212-215 ЦПК України, ст. 17 Закону України «Про охорону дитинства», ст. 203, 215 ЦК України, суд -

ВИРІШИВ:

В задоволенні позову відмовити.

Рішення може бути оскаржено до Апеляційного суду м. Києва шляхом подачі апеляційної скарги через Шевченківський районний суд м. Києва протягом десяти днів з дня проголошення рішення.

Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання його копії.

Рішення набирає законної сили в разі закінчення вищезазначених строків, або якщо його не скасовано після розгляду справи в суді апеляційної інстанції.

Суддя: