Рішення № 62520351, 03.11.2016, Апеляційний суд Одеської області

Номер провадження: 22-ц/785/4288/16

Головуючий у першій інстанції Смірнова І. О.

Доповідач Панасенков В. О.

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

03.11.2016 року м. Одеса

Колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Одеської області в складі:

головуючого - судді Панасенкова В.О.

суддів: Парапана В.Ф.

Драгомерецького М.М.,

при секретарі: Томашевській К,В.,

за участю: представника позивача, ПАТ «Райффайзен Банк Аваль», - Приходька В.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою Публічного акціонерного товариства «Райффайзен Банк Аваль» в особі Одеської обласної дирекції «Райффайзен Банк Аваль» на рішення Саратського районного суду Одеської області від 15 березня 2016 року за позовом Публічного акціонерного товариства «Райффайзен Банк Аваль» в особі Одеської обласної дирекції «Райффайзен Банк Аваль» до ОСОБА_5, ОСОБА_6, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору, Фермерське господарство «Кулевча» Саратського району Одеської області, про стягнення заборгованості за кредитним договором з поручителів, за зустрічним позовом ОСОБА_5 до Публічного акціонерного товариства «Райффайзен Банк Аваль» в особі Одеської обласної дирекції «Райффайзен Банк Аваль», третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору, Фермерське господарство «Кулевча» Саратського району Одеської області,про визнання поруки припиненою, та за зустрічним позовом ОСОБА_6 до Публічного акціонерного товариства «Райффайзен Банк Аваль» в особі Одеської обласної дирекції «Райффайзен Банк Аваль», третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору, Фермерське господарство «Кулевча» Саратського району Одеської області, про визнання поруки припиненою,

в с т а н о в и л а:

02 вересня 2015 року Публічне акціонерне товариство «Райффайзен Банк Аваль» в особі Одеської обласної дирекції «Райффайзен Банк Аваль» звернулось до суду з вказаним первісним позовом, обґрунтовуючи вимоги тим, що 02 листопада 2010 року між Публічним акціонерним товариством «Райффайзен Банк Аваль» (далі - Банком) та Сільськогосподарським виробничим кооперативом «Росія» (далі - СВК «Росія») був укладений кредитний договір №010/3/2/437 (в редакції додаткової угоди №010/3-2/437 від 23 грудня 2010 року), за яким позичальнику було передано грошові кошти в розмірі 1980383,52 грн. на строк до 30 вересня 2015 року із сплатою 19 відсотків річних за користування кредитними коштами з погашенням кредиту та відсотків за користування кредитом щомісячно згідно Графіку. Одночасно в забезпечення зобов'язань за кредитним договором між Банком та відповідачем ОСОБА_5 був укладений договір поруки №12/3-2/697, за яким поручитель зобов'язався відповідати перед Банком солідарно в повному обсязі за своєчасне та повне виконання позичальником зобов'язань за кредитним договором. 11 січня 2012 року між Банком та відповідачем ОСОБА_6 був укладений договір поруки №12/115-01/3, за яким поручитель зобов'язався відповідати перед Банком солідарно в повному обсязі за своєчасне та повне виконання позичальником зобов'язань за кредитним договором. 05 серпня 2011 року на загальних зборах членів СВК «Росія» було прийнято рішення реорганізацію кооперативу шляхом приєднання до новоствореного Фермерського господарства «Кулевча» яке є правонаступником усіх прав, майна та обов'язків СВК «Росія». У порушення умов кредитного договору позичальник не виконує зобов'язання за кредитним договором. 15 червня 2012 року поручителям направлені вимоги про дострокове погашення заборгованості за кредитом, які залишені без задоволення. 13 вересня 2012 року Банк звернувся до Саратського районного суду Одеської області з позовом до поручителів ОСОБА_5, ОСОБА_6 з позовом про стягнення заборгованості за кредитним договором. Ухвалою Саратського районного суду Одеської області від 17 липня 2014 року позов залишений без розгляду. Станом на 15 травня 2015 року заборгованість за кредитним договором становить 4 523 500,40 грн., яких: за кредитом - 1 980 383,52 грн., за відсотками - 1 237 143,17 грн., пеня за відсотками - 483 775,67 грн.. пеня за тілом кредиту - 822 198,04 грн.

Посилаючись на ці обставини, та на ст. ст. 525, 526, 553-554, 590, 1050, 1054 ЦК України, позивач просив суд стягнути з відповідача ОСОБА_5 на користь Банку заборгованість за кредитним договором в розмірі 4 523 500,40 грн., яких: за кредитом - 1 980 383,52 грн., за відсотками - 1 237 143,17 грн., пеня за відсотками - 483 775,67 грн.. пеня за тілом кредиту - 822 198,04 грн., зобов'язання якого є солідарними з ФК «Кулевча», стягнути з відповідача ОСОБА_6 на користь Банку заборгованість за кредитним договором в розмірі 4 523 500,40 грн., яких: за кредитом - 1 980 383,52 грн., за відсотками - 1 237 143,17 грн., пеня за відсотками - 483 775,67 грн.. пеня за тілом кредиту - 822 198,04 грн., зобов'язання якого є солідарними з ФК «Кулевча», та стягнути судовий збір в сумі 3654,00 грн. (а.с. 1-3).

Відповідач ОСОБА_6 проти позову заперечував і 27 листопада 2015 року звернувся до суду із вказаним зустрічним позовом, обґрунтовуючи вимоги тим, що 15 червня 2012 року Банк надіслав йому вимогу про дострокове повернення всієї суми кредиту і пов'язаних з ним платежів, чим згідно із ч. 2 ст. 1050 ЦК України змінив строк виконання основного зобов'язання, починаючи з 15 червня 2012 року. Шестимісячний строк, передбачений ч. 4 ст. 559 ЦК України, підлягає обрахуванню від цієї дати 1 спливає 15 грудня 2012 року. Звернення Банку 12 вересня 2012 року до суду з позовом до нього про стягнення заборгованості за кредитним договором не перериває шестимісячний строк, оскільки за заявою Банку ухвалою Саратського районного суду Одеської області від 27 липня 2014 року позов Банку залишений без розгляду. З цих підстав, позивач просив визнати припиненою поруку від 11 січня 2012 року (а.с. 77-79).

Відповідач ОСОБА_5 проти позову заперечував і 22 грудня 2015 року звернувся до суду із вказаним зустрічним позовом, обґрунтовуючи вимоги тим, що 19 червня 2012 року Банк надіслав йому вимогу про дострокове повернення всій суми кредиту і пов'язаних з ним платежів, яку він отримав 23 червня 2012 року, чим згідно із ч. 2 ст. 1050 ЦК України Банк змінив строк виконання основного зобов'язання, починаючи з 29 червня 2012 року. Шестимісячний строк, передбачений ч. 4 ст. 559 ЦК України, підлягає обрахуванню від цієї дати спливає 29 грудня 2012 року. Банк звернувся з позовом до суду 02 вересня 2015 року, тобто з пропуском шестимісячного строку. З 29 червня 2012 року, на наступний день після закінчення строку наданого Банком на дострокове виконання зобов'язання за кредитним договором, розпочався перебіг строку позовної давності, який сплив 29 червня 2015 року. З цих підстав, позивач просив визнати припиненою поруку за договором від 12/3-2/697 від 02 листопада 2010 року та за договором № 12/3-2/272 від 14 травня 2010 року (а.с. 93-96).

Банк надав суду першої інстанції заперечення проти зустрічних позовів, у яких зазначав, що дійсно 15 червня 2012 року Банк направив поручителям вимоги про дострокове погашення заборгованості за кредитним договором. 13 вересня 2012 року Банк звернувся до суду з позовом до поручителів про стягнення заборгованості за кредитним договором. Ухвалою Саратського районного суду Одеської області від 27 липня 2014 року за заявою Банку позов був залишений без розгляду. З цих підстав Банк вважав, що підстав для визнання поруки припиненою немає (а.с. 11-112).

Рішенням суду першої інстанції у задоволенні первісного позову Банку відмовлено. Зустрічні позови задоволені. Суд визнав припиненим договір поруки №12/3-2/697 від 02 листопада 2010 року, укладений між ОСОБА_5 та Банком, визнав припиненим договір поруки №12/115-0-1/13 від 11 січня 2012 року, укладений між ОСОБА_6 та Банком (а.с. 183-187).

Додатковим рішенням Саратського районного суду Одеської області від 28 березня 2016 року зазначено, що в іншій частині зустрічні позови задоволенню не підлягають (а.с. 192-193).

В апеляційній скарзі позивач Банк просить рішення суду першої інстанції скасувати й ухвалити нове рішення про задоволення первісного позову та відмову у задоволенні зустрічних позовів, мотивуючи тим, що суд першої інстанції порушив норми процесуального і матеріального права (а.с. 198-201).

Відповідачі ОСОБА_6, ОСОБА_5 та третя особа ФК «Кулевча» викликалися в суд належними чином, але в суд не з'явилися.

За змістом ст. ст. 11, 27 ЦПК України особа, яка бере участь у справі, розпоряджається своїми процесуальними правами на власний розсуд. Особи, які беруть участь у справі, зобов'язані добросовісно здійснювати свої процесуальні права і виконувати процесуальні обов'язки.

Тому у відповідності до ч. 2 ст. 305 ЦПК України у даному випадку їх неявка в суд не перешкоджає розглядові справи і не порушує право на доступ до суду апеляційної інстанції.

Заслухавши доповідача, доводи апеляційної скарги позивача, Банку, його пояснення на апеляцію, перевіривши матеріали справи, законність і обґрунтованість рішення суду в межах позовних вимог та доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга позивача, Банку, підлягає задоволенню частково за таких підстав.

Статтею 638 ЦК України зазначено, що договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.

Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Відповідно до ст. 629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами. Всі умови договору з моменту його укладення стають однаково обов'язковими для виконання сторонами.

Відповідно до ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до ст. 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Відповідно до ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.

До відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.

Частиною 2 ст. 1050 ЦК України передбачено, що, якщо договором встановлений обов'язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу.

Частиною 1 ст. 553 ЦК України встановлено, що за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов'язку. Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов'язання боржником.

Як зазначено у частинах 1 та 2 ст. 554 ЦК України, у разі порушення боржником зобов'язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя.

Поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що і боржник, включаючи сплату основного боргу, процентів, неустойки, відшкодування збитків, якщо інше не встановлено договором поруки.

Судом першої інстанції встановлено, що 02 листопада 2010 року між Банком та Сільськогосподарським виробничим кооперативом «Росія» (далі - СВК «Росія») був укладений кредитний договір №010/3/2/437 (в редакції додаткової угоди №010/3-2/437 від 23 грудня 2010 року), за яким позичальнику було передано грошові кошти в розмірі 1 980 383,52 грн. на строк до 30 вересня 2015 року із сплатою 19 відсотків річних за користування кредитними коштами з погашенням кредиту та відсотків за користування кредитом щомісячно згідно Графіку (а.с. 9-15, 15зв.-17, 18-20).

Одночасно в забезпечення зобов'язань за кредитним договором між Банком та відповідачем ОСОБА_5 був укладений договір поруки №12/3-2/697, за яким поручитель зобов'язався відповідати перед Банком солідарно в повному обсязі за своєчасне та повне виконання позичальником зобов'язань за кредитним договором (а.с. 25-27).

11 січня 2012 року між Банком та відповідачем ОСОБА_6 був укладений договір поруки №12/115-01/3, за яким поручитель зобов'язався відповідати перед Банком солідарно в повному обсязі за своєчасне та повне виконання позичальником зобов'язань за кредитним договором (а.с. 25-27).

05 серпня 2011 року на загальних зборах членів СВК «Росія» було прийнято рішення реорганізацію кооперативу шляхом приєднання до новоствореного Фермерського господарства «Кулевча» яке є правонаступником усіх прав, майна та обов'язків СВК «Росія» (а.с. 28-30, 31-36).

У порушення умов кредитного договору позичальник не виконує зобов'язання за кредитним договором. 15 червня 2012 року поручителям ОСОБА_5 та ОСОБА_6 направлені вимоги про дострокове погашення заборгованості за кредитом відповідно протягом 5 банківських днів та 10 банківських днів з дати отримання вимоги, які залишені без задоволення (а.с. 37-38, 39-40).

13 вересня 2012 року Банк звернувся до Саратського районного суду Одеської області з позовом до поручителів ОСОБА_5, ОСОБА_6 з позовом про стягнення заборгованості за кредитним договором (а.с. 41-43).

Ухвалою Саратського районного суду Одеської області від 17 липня 2014 року позов залишений без розгляду за заявою Банку (а.с. 44-45).

Станом на 15 травня 2015 року заборгованість за кредитним договором становить 4 523 500,40 грн., яких: за кредитом - 1 980 383,52 грн., за відсотками - 1 237 143,17 грн., пеня за відсотками - 483 775,67 грн.. пеня за тілом кредиту - 822 198,04 грн. (а.с. 5-8).

Вирішуючи спір, суд першої інстанції виходив з того, що з урахуванням дати отриманням вимоги про дострокове погашення заборгованості за кредитним договором та строку наданого позивачем для погашення заборгованості Банк повинен був звернутись до суду з позовом до відповідача ОСОБА_5 до 25 грудня 2012 року, до відповідача ОСОБА_6 до 18 грудня 2012 року, але звернувся до суду з позовом 02 вересня 2015 року, тобто з пропуском шестимісячного строку.

Проте, з таким висновком суду першої інстанції в повному обсязі погодитися неможливо, виходячи з наступного.

Порука є видом забезпечення виконання зобов'язання (ч. 1 ст. 546 ЦК України), за своєю правовою природою договір поруки має додатковий (акцесорний) характер відносно основного зобов'язання, істотними умовами його укладання є визначення характеру та обсягу відповідальності поручителя й підстави припинення цього зобов'язання, які передбачені статтею 559 ЦК України.

Частиною 1 ст. 554 ЦК України встановлено, що за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов'язку. Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов'язання боржником.

Як зазначено у частини 1 та 2 ст. 554 ЦК України, у разі порушення боржником зобов'язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя.

Поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що і боржник, включаючи сплату основного боргу, процентів, неустойки, відшкодування збитків, якщо інше не встановлено договором поруки.

Частиною 4 ст. 559 ЦК України передбачено, що порука припиняється після закінчення строку, встановленого в договорі поруки. У разі, якщо такий строк не встановлено, порука припиняється, якщо кредитор протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов'язання не пред'явить вимоги до поручителя. Якщо строк основного зобов'язання не встановлений або встановлений моментом пред'явлення вимоги, порука припиняється, якщо кредитор не пред'явить позову до поручителя протягом одного року від дня укладення договору поруки.

У пункті 24 постанови № 5 "Про практику застосування судами законодавства при вирішенні спорів, що виникають із кредитних правовідносин» від 30 березня 2012 року Пленум Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ роз'яснив, що відповідно до частини четвертої статті 559 ЦК порука припиняється, якщо кредитор протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов'язання не пред'явить вимоги до поручителя.

При вирішенні таких спорів суд має враховувати, що згідно зі статтею 526 ЦК зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору. Отже, якщо кредитним договором не визначено інші умови виконання основного зобов'язання, то у разі неналежного виконання позичальником своїх зобов'язань за цим договором строк пред'явлення кредитором до поручителя вимоги про повернення отриманих у кредит коштів має обчислюватися з моменту настання строку погашення зобов'язання згідно з такими умовами, тобто з моменту настання строку виконання зобов'язання у повному обсязі або у зв'язку із застосуванням права на повернення кредиту достроково.

Пред'явленням вимоги до поручителя є як направлення/вручення йому вимоги про погашення боргу (залежно від умов договору), так і пред'явлення до нього позову. При цьому в разі пред'явлення вимоги до поручителя кредитор може звернутися до суду протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов'язання.

Відповідно до ст. ст. 10, 60 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, мають рівні права щодо подання доказів, їх дослідження та доведення перед судом їх переконливості. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Згідно із частинами 3, 4 ст. 212 ЦПК України суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Результати оцінки доказів суд відображає в рішенні, в якому наводить мотиви їх прийняття чи відмови у прийнятті.

Статтею 179 ЦПК України встановлено, що предметом доказування під час судового розгляду є факти, які обґрунтовують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для вирішення справи (причини пропуску строку позовної давності тощо) і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Для встановлення у судовому засіданні фактів, зазначених у частині першій цієї статті, досліджуються показання свідків, письмові та речові докази, висновки експертів.

Відповідно до ст. 57 ЦПК України доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Ці дані встановлюються на підставі пояснень сторін, третіх осіб, їхніх представників, допитаних як свідків, показань свідків, письмових доказів, речових доказів, зокрема звуко- і відеозаписів, висновків експертів.

Відповідно до ч. 1 ст. 64 ЦПК України письмовими доказами є будь-які документи, акти, довідки, листування службового або особистого характеру або витяги з них, що містять відомості про обставини, які мають значення для справи.

Відповідно до принципів змагальності та диспозитивності цивільного процесу позивачі за зустрічним позовом повинні були довести в судовому засіданні належними та допустимими доказами ті обставини, на які вони посилалися як на підставу своїх вимог, а саме те, що порука є припиненою.

Однак в порушення положень ст. ст. 10, 60, 179, 212, 213, 214 ЦПК України суд першої інстанції не перевірив належним чином обставини, що мають значення для правильного вирішення спору, та не надав правильної оцінки наявним у справі доказам.

Частиною 2 ст. 303 ЦПК України передбачено, що апеляційний суд досліджує докази, які судом першої інстанції були досліджені з порушенням встановленого порядку або в дослідженні яких було неправомірно відмовлено, а також нові докази, неподання яких до суду першої інстанції було зумовлено поважними причинами.

Колегія суддів вважає, що у даному випадку докази були досліджені судом першої інстанції з порушенням норм процесуального права, тому апеляційний суд має законні підстави для встановлення обставин, що мають значення для справи, та дослідження й оцінки наявних у справі доказів.

Вирішуючи питання про усунення розбіжностей у застосуванні ч. 4 ст. 559 ЦК України Верховний Суд України у постанові від 14 вересня 2016 року у справі №6-1451цс16 висловив такий правовий висновок: «непред'явлення кредитором вимоги до поручителя протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов'язання у разі, якщо строк дії поруки не встановлено, є підставою для припинення останнього, а отже, і обов'язку поручителя нести солідарну відповідальність перед кредитором разом із боржником за основним зобов'язанням.

Також треба зазначити, що звернення до суду після спливу передбаченого частиною четвертою статті 559 ЦК України шестимісячного строку не є підставою для відмови в позові у зв'язку зі спливом строку позовної давності, а є підставою для відмови в позові у зв'язку з припиненням права кредитора на задоволення своїх вимог за рахунок поручителя.

Строк поруки не є строком для захисту порушеного права. Це строк існування самого зобов'язання поруки. Таким чином, і право кредитора, і обов'язок поручителя по його закінченні припиняються, а це означає, що жодних дій щодо реалізації цього права, в тому числі застосування примусових заходів захисту в судовому порядку, кредитор вчиняти не може».

Згідно із п. 6.9 Договору поруки №12/115-0-1/3 від 11 січня 2012 року, укладеного між Банком та ОСОБА_6, до всіх правовідносин, пов'язаних з укладанням цього договору, застосовується строк позовної давності тривалістю п'ять років (а.с. 23).

Згідно зі статтями 256, 257 ЦК України, позовна давність це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

У ч. 1 ст. 259 ЦК України зазначено, що позовна давність, встановлена законом, може бти збільшена за домовленістю сторін. Договір про збільшення позовної давності укладається в письмовій формі.

Відповідно до статті 253 ЦК України перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок.

За загальним правилом перебіг загальної і спеціальної позовної давності починається з дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (частина перша статті 261 ЦК України).

Початок перебігу позовної давності співпадає з моментом виникнення у зацікавленої сторони права на позов, тобто можливості реалізувати своє право в примусовому порядку через суд.

У випадку неналежного виконання позичальником кредитного зобов'язання позовна давність за вимогами кредитора про повернення кредитних коштів та процентів за користування кредитом, повернення яких згідно з умовами договору визначено періодичними щомісячними платежами, має обчислюватися з моменту настання строку погашення чергового платежу.

За таких обставин, згідно із п. 6.9 Договору поруки №12/115-0-1/3 від 11 січня 2012 року, укладеного між Банком та ОСОБА_6, встановлений строк припинення договору - 12 січня 2017 року, тому вказаний договір не може вжатися припиненим.

Дійсно п. 6.1. Договору поруки №12/3-2/697 від 02 листопада 2010 року, укладеного між Банком та відповідачем ОСОБА_5, зазначено, що цей договір набуває чинності з дати його підписання обома сторонами та діє до повного виконання боргових зобов'язань за кредитним договором. Відповідальність поручителя припиняється лише після виконання боргових зобов'язань у повному обсязі (а.с. 26).

Однак у відповідності до ч. 1 ст. 251 та ч. 1 ст. 252 ЦК України умова договору поруки про припинення поруки після повного виконання позичальником своїх зобов'язань за кредитним договором не може вважатися встановленим сторонами договору поруки строком припинення поруки.

Тому у даному випадку порука на підставі ч. 4 статі 559 ЦК України припиняється, якщо кредитор протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов'язання не пред'явить вимоги до поручителя.

Вирішуючи питання про усунення розбіжностей у застосуванні ст. ч. 4 ст. 559 ЦК України, Верховний Суд України у постанові від 21 січня 2015 року №6-190цс14 зазначав, що «Пред'явивши вимогу про повне дострокове погашення заборгованості за кредитом, сплати відсотків за користування кредитом та пені, кредитор відповідно до частини другої статті 1050 ЦК України змінив строк виконання основного зобов'язання й був зобов'язаний пред'явити позов до поручителя протягом шести місяців, починаючи від цієї дати.

Таким чином, у разі зміни кредитором на підставі частини другої статті 1050 ЦК України строку виконання основного зобов'язання передбачений частиною четвертою статті 559 ЦК України шестимісячний строк підлягає обрахуванню від цієї дати».

Вказаний висновок узгоджується з правовою позицією, висловленою Верховним Судом України у постановах від 21 травня 2012 року у справі за № 6-68цс11, у справі за №-48цс11 від 21 травня 2012 року, у справі № 6-33цс12, від 23 травня 2012 року, у справі №6-3цс13 від 13 лютого 2013 року, яка згідно із ст. 360-7 ЦПК України є обов'язковою для всіх судів України.

Дійсно у вимозі Банку про погашення заборгованості за кредитним договором достроково від 15 червня 2012 року, зазначено, що Банк вимагає від поручителя ОСОБА_5 з моменту отримання цієї вимоги сплатити заборгованість протягом 5 банківських днів (а.с. 37). Відповідач ОСОБА_5 отримав вимогу Банку 23 червня 2012 року (а.с. 38) й до 24 грудня 2012 року Банк мав звернутись до суду з позовом до цього поручителя.

13 вересня 2012 року Банк звернувся до Саратського районного суду Одеської області з позовом до поручителів ОСОБА_5, ОСОБА_6 з позовом про стягнення заборгованості за кредитним договором (а.с. 41-43).

Ухвалою Саратського районного суду Одеської області від 17 липня 2014 року позов залишений без розгляду за заявою Банку (а.с. 44-45).

Таким чином, вказаною вимогою Банком змінено строк виконання кредитного договору, а саме на 10 жовтня 2014 року, тому шестимісячний строк дії поруки спливає 10 квітня 2015 року, а з позовом Банк звернувся до суду 18 травня 2015 року.

За таких обставин, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про те, що, оскільки Банк не звернувся до суду з вимогою до поручителя ОСОБА_5 про повернення кредиту протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов'язання, договір поруки є припиненим з 10 квітня 2015 року. Отже поручитель не порушив права кредитора, тому у відповідності до ст. ст. 15, 16 ЦК України його вимоги до поручителя не підлягають захисту судом.

За загальним правилом кожна особа має право на захист свого цивільного права лише в разі його порушення, невизнання або оспорювання (частина перша статті 15 ЦК України, частина перша статті 3 ЦПК України).

За правилами ст. 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасного виконання грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Тобто пеня - це санкція, яка нараховується з першого дня прострочення й до тих пір поки зобов'язання не буде виконано. Її розмір збільшується залежно від продовження правопорушення.

Правова природа пені така, що позовна давність до вимог про її стягнення обчислюється по кожному дню (місяцю), за яким нараховується пеня, окремо. Право на позов про стягнення пені за кожен день (місяць) виникає щодня (щомісяця) на відповідну суму, а позовна давність обчислюється з того дня (місяця), коли кредитор дізнався або повинен був дізнатися про порушення права.

Отже, стягнення неустойки (пені, штрафу) обмежується останніми 12 місяцями перед зверненням кредитора до суду, а починається з дня (місяця), з якого вона нараховується, у межах строку позовної давності за основною вимогою.

За правилами п. 1 ч. 2 ст. 258 ЦК України період, за який нараховується пеня за прострочення виконання зобов'язання не може перевищувати одного року. Виходячи з правової природи пені, яка нараховується за кожен день прострочення, право на позов про стягнення пені за кожен окремий день виникає щодня на відповідну суму, а позовна давність за позовом про стягнення пені відповідно до статті 253 ЦК України обчислюється по кожному дню, за який нараховується пеня, окремо, починаючи з дня, коли кредитор дізнався або повинен був дізнатися про порушення права.

Аналогічна позиція викладена в постанові Верховного Суду України від 06 листопада 2013 року у справі № 6-116цс 13, яка згідно зі ст. 360-7 ЦПК України є обов'язковою для судів України.

Позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (частини 4 статті 267 ЦК України).

З матеріалів вбачається, що відповідачі ОСОБА_6 та ОСОБА_5 в судовому засіданні суду першої інстанції заявляли про застосування строку позовної давності, але суд на це уваги не звернув.

Під час розгляду апеляційної скарги було запропоновано Банку надати розрахунок пені за останні 12 місяцями перед зверненням кредитора до суду.

Згідно із розрахунком пені, наданого Банком пеня за відсотками становить 291117,19 грн., пеня за кредитом - 436181,20 грн., а всього в розмірі 727298,39 грн.

Таким чином, розмір заборгованості за кредитним договором становить 3 944 825,08 грн., яких: за кредитом - 1 980 383,52 грн., за відсотками - 1 237 143,17 грн., пеня за відсотками - 291117,19 грн., пеня за тілом кредиту - 436181,20 грн.

За таких обставин, вирішуючи спір, суд першої інстанції правильно виходив з того, що позичальник, ФК «Кулевча», та поручитель, відповідач ОСОБА_6, не виконали взяті на себе зобов'язання за кредитним договором та договором поруки в сумі, строки та на умовах, що передбачені вказаними договорами. Тому права позивача були порушені і у відповідності до ст. ст. 15, 16 ЦК України підлягають судовому захисту шляхом стягнення заборгованості за кредитним договором з поручителя.

Порушення судом першої інстанції норм процесуального права, а саме, ст. ст. 10, 60, 179, 212, 213, 214 ЦПК України, та матеріального права, ст. ст. 257, 549, ч. 4 ст. 559 ЦК України, у відповідності до п. 4 ч. 1 ст. 309 ЦПК України є підставою для зміни рішення суду першої інстанції, а саме, скасування його в частині відмову у задоволенні вимог до поручителя ОСОБА_9 й ухвалення нового рішення про задоволення первісного позову в цій частині позову та відмову у задоволенні зустрічного позову ОСОБА_9, в іншій частині рішення суду підлягає залишенню без змін.

Керуючись ст. ст. 303, 307 ч. 1 п. 3, 309 ч. 1 п. 4, 313, 316, 317, 319 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Одеської області,

в и р і ш и л а:

Апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства «Райффайзен Банк Аваль» в особі Одеської обласної дирекції «Райффайзен Банк Аваль» задовольнити частково, рішення Саратського районного суду Одеської області від 15 березня 2016 року змінити й ухвалити нове рішення, яким скасувати рішення суду в частині відмови у задоволенні позову до ОСОБА_6.

Позов Публічного акціонерного товариства «Райффайзен Банк Аваль» в особі Одеської обласної дирекції «Райффайзен Банк Аваль» до ОСОБА_6, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору, Фермерське господарство «Кулевча» Саратського району Одеської області, про стягнення заборгованості за кредитним договором з поручителів задовольнити.

Стягнути з ОСОБА_6 ІНФОРМАЦІЯ_1, реєстраційний номер облікової картки платників податків: НОМЕР_1, зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1, на користь Публічного акціонерного товариства «Райффайзен Банк Аваль» в особі Одеської обласної дирекції «Райффайзен Банк Аваль», код ЄДРПОУ 2387603, за реєстроване місце знаходження: м. Одеса, вул. Садова, 10, заборгованість за кредитним договором в розмірі 3 944 825,08 грн., яких: за кредитом - 1 980 383,52 грн., за відсотками - 1 237 143,17 грн., пеня за відсотками - 291117,19 грн., пеня за тілом кредиту - 436181,20 грн., зобов'язання якого є солідарними з Фермерським господарством «Кулевча» Саратського району Одеської області, код ЄДРПОУ 37232251, та судовий збір в сумі 3654,00 грн.

У задоволенні зустрічного позову ОСОБА_6 до Публічного акціонерного товариства «Райффайзен Банк Аваль» в особі Одеської обласної дирекції «Райффайзен Банк Аваль», третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору, Фермерське господарство «Кулевча» Саратського району Одеської області, про визнання поруки припиненою відмовити.

В іншій частині рішення суду першої інстанції залишити без змін.

Рішення суду апеляційної інстанції набирає законної сили з моменту проголошення, але може бути оскаржено в касаційному порядку до суду касаційної інстанції протягом двадцяти днів з дня набрання законної сили рішенням.

Судді апеляційного суду Одеської області: В.О. Панасенков

В.Ф. Парапан

М.М. Драгомерецький