Ухвала суду № 62517096, 25.10.2016, Апеляційний суд Львівської області

Справа № 464/2051/16 Головуючий у 1 інстанції: Теслюк Д.Ю.

Провадження № 22-ц/783/3496/16 Доповідач в 2-й інстанції: Струс Л. Б.

Категорія: 19

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

25 жовтня 2016 року колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Львівської області у складі:

головуючого судді - Струс Л.Б. суддів: Шандри М.М., Шумської Н.Л. секретаря: Бадівської О.О.

розглянувши у відкритому судовому засіданні у місті Львові цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Сихівського районного суду м. Львова від 30 березня 2016 року у справі за позовом ОСОБА_2 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Авто Просто» про повернення коштів, сплачених за договором, що був розірваний за згодою сторін,

ВСТАНОВИЛА:

Оскаржуваним рішенням Сихівського районного суду м. Львова від 30 березня 2016 року в задоволенні позову - відмовлено.

Дане рішення оскаржив ОСОБА_2 подавши апеляційну скаргу, у якій зазначає, що ст. 18 ЗУ «Про захист прав споживачів» вказує на те, що умови договору про: надання права відповідачу не повертати 2 щомісячні платежі позивачу у випадку розірвання договору; та надання права відповідачу безпідставно затримати повернення сплачених платежів на строк до двох років, у випадку розірвання договору є несправедливими. Окрім того звертає увагу, що судом першої інстанції при прийнятті оскаржуваного рішення порушено норму ст. 530 ЦК України, оскільки ні ст. 12.1.2 Розділу II, ні іншими нормами договору № 710008 не визначено терміну виконання відповідачем обов'язку щодо повернення періодичних платежів, а визначено лише граничний термін виконання такого обов'язку - до двох років. У зв'язку із цим на такі правовідносини поширюється дія ч.2 ст.530 ЦК України, згідно норм якої відповідач зобов'язаний здійснити повернення сплачених коштів у семиденний строк з моменту пред'явлення вимоги.

Просить рішення Сихівського районного суду м. Львова 30 березня 2016 року скасувати та ухвалити нове рішення, яким визнати недійсним п. 12.1.1. Розділу II Договору в частині вирахування відступного за відмову від договору у розмірі двох періодичних платежів від суми періодичних платежів, що підлягають поверненню. Визнати недійсним перше речення п. 12.1.2 Розділу II Договору, а саме: «Максимальний строк повернення періодичних платежів згідно з п. 12.1.1 не може перевищувати двох років з моменту отримання Авто Просто заяви про дострокове розірвання Договору». Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Авто Просто» на користь позивача - 45 872, 25 грн. періодичних платежів, сплачених до моменту розірвання Договору, 1 492, 5 грн. - три відсотки річних та 16 789, 24 грн. втрат від інфляції на загальну суму 64 153, 99 грн. Також просить стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Авто Просто» сплачений по справі судовий збір.

Представник ТОВ «Авто Просто» - Римар А.В. подав суду заяву, у якій просить розглянути справу без участі представника ТОВ «Авто Просто».

Представник ОСОБА_2 - ОСОБА_5 в судове засідання не з'явився, хоча про розгляд справи був повідомлений належним чином, що підтверджується розпискою (а.с. 118), про причини неявки суд не повідомив та з клопотанням про відкладення розгляду справи не звертався, тому розгляд справи відповідно до ч.2 ст. 305 ЦПК України здійснюється колегією суддів за відсутності осіб, які беруть участь у справі.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи, законність та обгрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення з наступних підстав.

Відповідно до ст.213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обгрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обгрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Згідно ст. 214 ЦПК України, під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин; 5) чи слід позов задовольнити або в позові відмовити; 6) як розподілити між сторонами судові витрати; 7) чи є підстави допустити негайне виконання судового рішення; 8) чи є підстави для скасування заходів забезпечення позову.

Відповідно до ч.1 ст. 3 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Відмовляючи в задоволенні позову ОСОБА_2 районний суд виходив з того, що відсутні правові підстави для визнання укладеного договору в частині недійсним, що в свою чергу, виключає можливість стягнення грошових коштів в розмірі 64 153, 99 грн.

Колегія суддів погоджується із зазначеним висновком суду першої інстанції, з наступних підстав.

Статтею 907 ЦК України передбачено, що договір про надання послуг може бути розірваний, у тому числі шляхом односторонньої відмови від договору, в порядку та на підставах, встановлених цим Кодексом, іншим законом або за домовленістю сторін. Порядок і наслідки розірвання договору про надання послуг визначаються домовленістю сторін або законом.

Судом встановлено, що 03.09.2014 року між позивачем та відповідачем укладено Договір № 710008 про надання фінансової послуги з адміністрування фінансових активів для придбання товару (автомобіля ZAZ VIDA) у групі (а.с.51-56), предметом якого є надання учаснику фінансової послуги з адміністрування фінансових активів для придбання автомобіля за рахунок об'єктивних періодичних платежів учасників групи через систему АвтоТак.

Згідно із ст. 1 Договору ТзОВ «Авто просто» є товариством, що надає фінансову послугу з адміністрування фінансових активів для придбання автомобілів учасниками через систему придбання у групах АвтоТак. Товариство забезпечує придбання автомобіля за рахунок об'єднаних грошових коштів учасників на умовах договору та у відповідності до внутрішніх правил за умови виконання учасником всіх зобов'язань, передбачених договором про адміністрування. Одним з обов'язків фінансової установи, про який йдеться в ст. 2 Договору, є придбання автомобіля з подальшою передачею його у власність учаснику групи.

Відповідно до п. 19.2, п. 19.3 статті 19 Розділу II Договору, підписанням цього договору та додатків до нього є свідченням факту ознайомлення, розуміння сторонами та згоди сторін з усіма визначеннями, умовами та змістом договору та додатків до нього. Учасник підтверджує, що ТзОВ «Авто просто» надало інформацію по суті фінансової послуги, що пропонується за цим договором із зазначенням вартості цієї послуги для учасника групи, повідомило про порядок сплати податків і зборів за рахунок фізичної особи в результаті отримання фінансової послуги за договором, про правові наслідки та порядок здійснення розрахунків внаслідок дострокового припинення надання фінансової послуги, повідомлено про механізм захисту фінансовою установою прав споживачів та порядок урегулювання спірних питань що виникають у процесі надання фінансової послуги, повідомлено Реквізити Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сфері ринків фінансових послуг, а також реквізити органів з питань захисту прав споживачів.

Як вбачається із матеріалів справи, у січні 2016 року ОСОБА_2 звернувся до відповідача із заявою про розірвання Договору (а.с.31) та 19.01.2016 року на адресу позивача надіслано відповідь, в якій підтверджувалося, що Договір розірвано (а.с.33).

Відповідно до ч. 1 ст. 901 ЦК України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.

Відповідно до ч. 1 ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору (ч. 1 ст. 638 ЦК України). Інші випадки визнання договору укладеним зазначені у ст. ст. 642 - 643 ЦК України.

Частина 1 ст. 628 ЦК України передбачає, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Поняття фінансової послуги наведено в п. 5 ч. 1 ст. 1 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг», згідно з яким, це операції з фінансовими активами, що здійснюються в інтересах третіх осіб за власний рахунок чи за рахунок цих осіб, а у випадках, передбачених законодавством, - і за рахунок залучених від інших осібфінансових активів, з метою отримання прибутку або збереження реальної вартості фінансовихактивів.

Доводи ОСОБА_2 в апеляційній скарзі про те, що умови договору про надання права відповідачу не повертати 2 щомісячні платежі позивачу у випадку розірвання договору; та надання права відповідачу безпідставно затримати повернення сплачених платежів на строк до двох років, у випадку розірвання договору, у відповідності до п.5 ст. 18 ЗУ «Про захист прав споживачів» є несправедливими, колегія суддів вважає необгрунтованим, виходячи із наступного.

Згідно правової позиції викладеній в Постанові Верховного Суду України № 6-40цс13 від 11.09.2013р., яка в силу вимог ст. 360-7 ЦПК України є обов'язковою для всіх судів України, передбачено, що визначення поняття "несправедливі умови договору" закріплено в ч. 2 ст. 18 Закону України «Про захист прав споживачів» - умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов'язків на шкоду споживача.

Аналізуючи норму ст. 18 Закону України "Про захист прав споживачів", можна дійти висновку, що для кваліфікації умов договору несправедливими необхідна наявність одночасно таких ознак: по-перше, умови договору порушують принцип добросовісності (п. 6 ч. 1 ст. 3, ч. 3 ст. 509 ЦК України); по-друге, умови договору призводять до істотного дисбалансу договірних прав та обов'язків сторін; по-третє, умови договору завдають шкоди споживачеві.

Однак позивачем не зазначено в чому проявляється дисбаланс договірних прав, обов'язків та яка шкода завдана йому укладеним договором № 710008 від 03.09.2014 року, як споживачу.

Згідно ч.1 ст. 57 ЦПК України доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обгрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Відповідно до ст.ст. 10, 60 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків встановлених цим Кодексом.

У справі, яка переглядається, встановлено, що спірний договір № 710008 від 03.09.2014р. підписаний сторонами, які досягли згоди з усіх істотних умов договору, мали необхідний обсяг цивільної дієздатності, а їх волевиявлення було вільним і відповідало їхній внутрішній волі; позивач на момент укладення договору не заявляв додаткових вимог щодо умов спірного договору та в подальшому виконував його умови сплативши авансовий внесок в розмірі 41 262, 69 грн. та здійснював оплату по щомісячних платежах, що підтверджується квитанціями (а.с. 26-30)

Покликання апелянта на те, що відповідач в силу вимог ч.2 ст. 530 ЦК України, зобов'язаний здійснити повернення сплачених коштів у семиденний строк з моменту пред'явлення вимоги, колегія суддів не бере до уваги оскільки таке спростовується умовами договору, а саме п.12.1.2 ст. 12 Договору та вимогами закону (ст. 907 ЦК України).

згідно ст. 907 ЦК України передбачено, що порядок і наслідки розірвання договору про надання послуг визначається домовленістю сторін або законом.

Відповідно до п. 12.1.2 ст. 12 Договору: «Максимальний строк повернення періодичних платежів згідно з п. 12.1.1 не може перевищувати двох років з дня отримання «Авто просто» заяви про дострокове розірвання Договору.

Такий строк погоджений сторонами і зумовлений тим, що кошти, які підлягають поверненню учаснику, з яким розірвано договір, будуть повертатися із Фонду групи (ст. 4 Договору), який наповнюється поступово із внесків, які здійснюють учасники групи.

За правилами положень Договору, а саме п.12.1 ст. 12 у разі дострокового розірвання договору на підставі заяви учасника, останньому повертаються лише періодичні платежі, сплачені за договором, за вирахуванням відступного за відмову від договору у розмірі 2 періодичних платежів, розрахованих відповідно до поточної ціни автомобіля, дійсної на дату повернення. Максимальний строк повернення періодичних платежів не може перевищувати двох років з дня отримання заяви про дострокове розірвання.

Окрім того згідно довідки про ознайомлення учасника групи із внутрішніми правилами своїм підписом ОСОБА_2 засвідчив та підтвердив, що ознайомлений із внутрішніми правилами надання фінансової послуги з адміністрування фінансових активів для придбання товарів у групах ТзОВ «Авто просто», а також підтвердив те, що терміни, визначення, умови Внутрішніх правил йому зрозумілі, (а.с.55 зворот) Окрім того в самому договорі, учасник заявляє, що уважно прочитав та зрозумів умови договору та додатків до нього, його умови для нього зрозумілі та він вважає їх справедливим по відношенню до себе.

Доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують, а тому підстав для її задоволення колегія суддів не вбачає.

Колегія суддів вважає, що оскаржуване рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права, а відтак колегія суддів приходить до висновку про те, що підстави для його скасування чи зміни відсутні, оскільки таке ухвалене у відповідності до вимог ст.ст. 213-214 ЦПК України.

На підставі викладеного та керуючись ст.ст.209, 303, 304, п.1 ч.1 ст. 307, ст.ст.308, 313, 314, 315, 317, 319 ЦПК України, колегія суддів,

УХВАЛИЛА:

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 відхилити

Рішення Сихівського районного суду м. Львова від 30 березня 2016 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання ухвалою законної сили.

Головуючий Л.Б. Струс

Судді М.М. Шандра

Н.Л. Шумська