Постанова № 62516305, 01.11.2016, Київський апеляційний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа: № 372/1260/16-а Головуючий у 1-й інстанції: Болобан В.Г. Суддя-доповідач: Оксененко О.М.

ПОСТАНОВА

Іменем України

01 листопада 2016 року м. Київ

Колегія суддів Київського апеляційного адміністративного суду у складі:

головуючого - судді Оксененка О.М.,

суддів - Губської Л.В., Федотова І.В.,

при секретарі - Поляковій А.О.,

за участю представника позивача - ОСОБА_2, представника відповідача - Андрєєва Д.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Міністерства оборони України на постанову Обухівського районного суду Київської області від 17 серпня 2016 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_4 до Міністерства оборони України, Київського обласного військового комісаріату Міністерства оборони України, Адміністрації Державної прикордонної служби України про визнання дій неправомірними та зобов'язання вчинити певні дії,

В С Т А Н О В И Л А :

ОСОБА_4 звернувся до Обухівського районного суду Київської області з позовом до Міністерства оборони України, Київського обласного військового комісаріату Міністерства оборони України, Адміністрації Державної прикордонної служби України про визнання відмови Міністерства оборони України у нарахуванні та виплаті йому одноразової грошової допомоги у зв'язку з настанням інвалідності ІІ групи внаслідок захворювання, пов'язаного з виконанням обов'язків військової служби при перебуванні в країнах, де велись бойові дії неправомірною; зобов'язання здійснити нарахування та виплату одноразової грошової допомоги в разі настання ІІ групи інвалідності внаслідок виконання обов'язків військової служби у розмірі, що визначається у відсотках десятирічного грошового забезпечення, виходячи зі складу грошового забезпечення, визначеного ч. 2 ст. 9 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» на день встановлення інвалідності -14 жовтня 2011 року; зобов'язання Міністерство оборони України подати до суду звіт про виконання постанови.

Постановою Обухівського районного суду Київської області від 17 серпня 2016 року позов задоволено частково. Визнано відмову Міністерства оборони України у нарахуванні та виплаті ОСОБА_4 одноразової грошової допомоги у зв'язку з настанням інвалідності II групи внаслідок захворювання, пов'язаного з виконанням обов'язків військової служби при перебуванні в країнах, де велись бойові дії неправомірною. Зобов'язано Міністерство оборони України здійснити нарахування та виплату ОСОБА_4 одноразової грошової допомоги в разі настання II групи інвалідності внаслідок виконання обов'язків військової служби у розмірі, що визначається у відсотках десятирічного грошового забезпечення, виходячи зі складу грошового забезпечення, визначеного ч. 2 ст. 9 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» на день встановлення інвалідності - 14 жовтня 2011 року з урахуванням індексу інфляції на день прийняття постанови суду. В задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено.

Не погоджуючись з прийнятою постановою, Міністерством оборони України подано апеляційну скаргу, в якій просить скасувати постанову суду першої інстанції, як таку, що ухвалена з порушенням норм матеріального та процесуального права та ухвалити нову постанову, якою відмовити у задоволенні позовних вимог в повному обсязі.

Перевіряючи правомірність оскаржуваного судового рішення колегія суддів виходить з положень ч. 1 ст. 195 КАС України, згідно з яким суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги.

Оскільки постанова Обухівського районного суду Київської області від 17 серпня 2016 року позивачем в частині відмови в задоволенні позовних вимог не оскаржується, колегія суддів суду апеляційної інстанції не знаходить підстав для перегляду зазначеного судового рішення в частині, яка не оскаржується апелянтом.

Заслухавши доповідь судді, пояснення представників сторін, які прибули в судове засідання, перевіривши матеріали справи та дослідивши доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, виходячи з наступного.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, позивач у період з 03 травня 1984 року по 03 лютого 1985 року проходив строкову військову службу в Республіці Афганістан в складі військової частини 2099, що входила до складу прикордонних військ КДБ СРСР та отримав статус «Учасника бойових дій», що підтверджується копією військового квитка.

Згідно із витягом з протоколу засідання Центральної військово-лікарської комісії по встановленню причинного зв'язку захворювань, поранень, контузій, травм, каліцтв від 08.11.2007 № 11, захворювання позивача пов'язано з виконанням обов'язків військової служби в Республіці Афганістан.

14.10.2011 ОСОБА_4 комісією МСЕК довічно була встановлена II група інвалідності у зв'язку з виконанням обов'язків військової служби при перебуванні в країні, де велися бойові дії, що підтверджується копіює довідки.

В подальшому, з метою вирішення питання про виплату одноразової допомоги позивач звернувся до Київського обласного військового комісаріату з відповідною заявою та надав копії необхідних документів.

Згідно із листом Київського обласного військового комісаріату від 04.02.2016 № 2/5/311 позивачу повідомлено, що його документи направлені до департаменту фінансів Міністерства оборони України.

12 квітня 2016 року позивач отримав від Київського обласного військового комісаріату лист від 11.03.2016 № 248/3/6/1274 про відмову в задоволенні заяви, в якому зазначено що позивач не має права на отримання грошової допомоги, так як інвалідність настала пізніше ніж через три місяці після звільнення з військової служби.

Вважаючи вказану відмову протиправною, позивач звернувся до суду з даним позовом.

Задовольняючи позовні вимоги суд першої інстанції виходив з того, що соціальний захист військовослужбовців Радянської армії є таким же, що й для військовослужбовців, які проходили службу у Збройних Силах України. З огляду на те, що інвалідність позивача настала у зв'язку з виконанням військового обов'язку, а саме під час бойових дій на території Афганістану, він має право на призначення соціальних виплат, передбачених Законом України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей».

Колегія суддів погоджується з вказаними висновками суду першої інстанції з огляду на наступне.

Частиною другою статті 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Приписами частини п'ятої статті 17 Конституції України передбачено, що держава забезпечує соціальний захист громадян України, які перебувають на службі у Збройних Силах України та в інших військових формуваннях, а також членів їхніх сімей.

Правове регулювання відносин між державною і громадянами України у зв'язку з виконанням ними конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни здійснюється у відповідності до Закону України від 20 грудня 1991 року № 2011-XII «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» (далі - Закон № 2011-ХІІ).

Відповідно до статті 41 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу», (у редакції, чинній на час виникнення спірних відносин) виплата одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов'язаних, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори, та резервістів під час виконання ними обов'язків служби у військовому резерві здійснюється в порядку і на умовах, встановлених Законом України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей».

Соціальним захистом військовослужбовців, відповідно до статті 1 Закону № 2011-ХІІ, є діяльність (функція) держави, спрямована на встановлення системи правових і соціальних гарантій, що забезпечують реалізацію конституційних прав і свобод, задоволення матеріальних і духовних потреб військовослужбовців відповідно до особливого виду їх службової діяльності, статусу в суспільстві, підтримання соціальної стабільності у військовому середовищі. Це право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, у старості, а також в інших випадках, передбачених законом.

Статтею 16 Закону № 2011-ХІІ визначено порядок виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов'язаних та резервістів.

Зокрема, відповідно до частини другої вказаної статті Закону № 2011-ХІІ (у редакції, чинній на час виникнення спірних відносин) визначено, що у разі поранення (контузії, травми або каліцтва), заподіяного військовослужбовцю під час виконання ним обов'язків військової служби, а також інвалідності, що настала в період проходження військової служби або не пізніше ніж через три місяці після звільнення зі служби чи після закінчення цього строку, але внаслідок захворювання або нещасного випадку, що мали місце в період проходження військової служби, залежно від ступеня втрати працездатності йому виплачується одноразова грошова допомога в розмірі до п'ятирічного грошового забезпечення за останньою посадою в порядку та на умовах, визначених Кабінетом Міністрів України.

Згідно з пунктом 2 Порядку та умов призначення і виплати одноразової допомоги у разі загибелі (смерті), поранення (контузії, травми або каліцтва) чи інвалідності військовослужбовців, військовозобов'язаних і резервістів призваних на навчальні та спеціальні збори, та інвалідності звільнених з військової служби (зборів) осіб, затвердженого постановою КМ України від 28 травня 2008 року №499 одноразова грошова допомога виплачується: військовослужбовцям строкової служби у разі поранення (контузії, травми або каліцтва) без встановлення групи інвалідності, заподіяного їм під час проходження військової служби, чи в разі настання інвалідності під час проходження військової служби та особам, звільненим із строкової військової служби, у разі настання інвалідності не пізніше ніж через три місяці після звільнення з такої служби внаслідок захворювання або нещасного випадку, що мали місце в період її проходження, залежно від ступеня втрати працездатності - у розмірі, що визначається у відсотках десятирічного грошового забезпечення.

Таким чином, право на одноразову грошову допомогу у військовослужбовця виникає і у тому разі, коли інвалідність настала після перебігу тримісячного строку з дня його звільнення зі служби, але внаслідок захворювання або одержаного каліцтва чи іншого ушкодження здоров'я, яке мало місце в період її проходження.

Аналогічний правовий висновок висловлений Верховним Судом України у постановах від 18.11.2014 р. (справа № 21-446а14) та від 21.04.2015 р. (справа № 21-135а15).

В апеляційній скарзі апелянт також зауважує, що позивач службу у Збройних Силах України не проходив, а тому не має права на отримання спірної соціальної виплати.

Надаючи правову оцінку вказаним обставинам справи, колегія суддів зазначає наступне.

Як було зазначено вище, позивач проходив військову службу у військовій частині Прикордонний військ КДБ СРСР.

Абз. 9 п.1 Порядку обчислення вислуги років, призначення та виплати пенсій і грошової допомоги особам офіцерського складу, прапорщикам, мічманам, військовослужбовцям надстрокової служби та військової служби за контрактом, особам начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ та членам їхніх сімей, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.1992 № 393 передбачено, що для призначення пенсій за вислугу років відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення військовослужбовців та осіб начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ» особам офіцерського складу, прапорщикам, мічманам, військовослужбовцям надстрокової служби та військової служби за контрактом, особам начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ до вислуги років зараховуються, зокрема, дійсна військова служба у Радянській Армії та Військово-Морському Флоті, прикордонних, внутрішніх, залізничних військах, в органах державної безпеки та інших військових формуваннях колишнього СРСР, а також служба в органах внутрішніх справ колишнього СРСР та інші види служби і періоди роботи, які відповідно до законодавства колишнього СРСР зараховувалися до вислуги років для призначення пенсій військовослужбовцям, а також особам начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ. Вислуга років (у тому числі на пільгових умовах) у цьому випадку обчислюється у порядку, встановленому законодавством колишнього СРСР, якщо цією постановою не передбачено більш пільгових умов зарахування до вислуги років часу служби для призначення пенсій військовослужбовцям та особам начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ.

Аналіз вищезазначених норм дає підстави колегії суддів вважати, що законодавцем передбачено прирівнювання соціального захисту військовослужбовців Радянської армії до військовослужбовців Збройних Сил України.

Разом з цим, законодавцем встановлено обов'язок саме Міністерства оборони України на прийняття рішення про виплату одноразової грошової допомоги позивача у зв'язку із встановленням останньому II групи інвалідності, пов'язаної із виконанням обов'язків військової служби під час здійснення інтернаціонального обов'язку в Республіці Афганістан.

Аналогічна правова позиція міститься в ухвалі Вищого адміністративного суду України від 21.09.2016 по справі № К/800/12297/16.

Твердження апелянта про те, що адміністративний суд не наділений повноваженнями щодо зобов'язання Міністерства оборони України прийняти будь-яке рішення, апеляційний суд вважає такими, що не ґрунтуються на нормах чинного процесуального законодавства, зокрема суперечать п. 2 ч. 2 та ч. 3 ст. 162 КАС України, якими прямо передбачено, що в разі задоволення адміністративного позову суд може прийняти постанову про зобов'язання відповідача вчинити дії або іншу постанову, яка б гарантувала дотримання і захист прав, свобод, інтересів людини і громадянина від порушень з боку суб'єктів владних повноважень. Отже, оскільки у даному випадку апелянтом були реалізовані його дискреційні повноваження та допущено протиправну бездіяльність щодо призначення позивачу спірної одноразової грошової допомоги, то у відповідності до ст. 2 КАС України, зобов'язання Міністерства оборони України прийняти відповідне рішення є належним і необхідним способом захисту порушеного права позивача та відповідає завданням адміністративного судочинства.

Стосовно доводів Міністерства оборони України про те, що позивачем не надано документу, що свідчить про причини та обставини поранення (контузії, травми або каліцтва), зокрема про те, що воно не пов'язане із вчиненням особою кримінального чи адміністративного правопорушення або не є наслідком вчинення нею дії у стані алкогольного, наркотичного чи токсичного сп'яніння, або навмисного спричинення собі тілесного ушкодження, колегія суддів зазначає наступне.

Так, вказана обставина не була причиною відмови у призначенні одноразової грошової допомоги та зокрема, не покладена в основу спірної відповіді начальника управління організаційного, соціального забезпечення та тарифікації Департаменту фінансів Міністерства оборони України.

Крім того, відповідно до позиції, викладеній в ухвалі Вищого адміністративного суду від 22.01.2015 по справі 2-а-1626/12/1370 документом, який свідчить про причини та обставини поранення (контузії, травми або каліцтва), зокрема, про те, що воно не пов'язане з вчиненням особою злочину чи адміністративного правопорушення або не є наслідком вчинення нею дій у стані алкогольного, наркотичного чи токсичного сп'яніння або навмисного заподіяння собі тілесного ушкодження, можуть бути будь-які відомості, які свідчать про причини та обставини поранення (контузії, травми або каліцтва). Відсутність висновків службового розслідування та акту розслідування не може бути підставою для відмови у призначенні та виплаті одноразової грошової допомоги, за умови, якщо причини та обставини поранення (контузії, травми або каліцтва) підтверджені іншими документами.

Так, правовою підставою для призначення особі одноразової грошової допомоги в порядку ст.16 Закону № 2011-ХІІ та Порядком № 499 є відповідний висновок МСЕК, який надавався позивачем відповідачу і наявний в матеріалах справи.

З огляду на викладене, суд першої інстанції прийшов до обґрунтованого висновку про наявність у позивача права на отримання одноразової грошової допомоги, передбаченої Законом України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей».

Разом з тим, суд першої інстанції необґрунтовано застосував до цієї суми несплаченої одноразової грошової допомоги індекс інфляції, з огляду на наступне.

Відповідно до ст. 2 Закону України «Про індексацію грошових доходів населення» індексації підлягають лише ті виплати, які не мають разового характеру. Таким чином, виплата одноразової грошової допомоги має разовий характер і індексації не підлягає.

Отже, за таких обставин, колегія суддів приходить до висновку, що судом першої інстанції в цілому правильно по суті вирішено справу, але при цьому, помилково застосовано норми матеріального права.

Відповідно п. 1 ч. 1 ст. 201 КАС України підставами для зміни постанови або ухвали суду першої інстанції є правильне по суті вирішення справи чи питання, але із помилковим застосуванням норм матеріального чи процесуального права.

Таким чином, апеляційну скаргу слід задовольнити частково, а постанову суду першої інстанції змінити, виключивши з абзацу третього її резолютивної частини слова «з урахуванням індексу інфляції на день прийняття постанови суду».

Керуючись ст. ст. 160, 195, 196, 198, 201, 205, 206, 211, 212, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів

П О С Т А Н О В И Л А:

Апеляційну скаргу Міністерства оборони України задовольнити частково.

Постанову Обухівського районного суду Київської області від 17 серпня 2016 року - змінити, виключивши в абзаці третьому її резолютивної частини слова «з урахуванням індексу інфляції на день прийняття постанови суду».

В іншій частині постанову Обухівського районного суду Київської області від 17 серпня 2016 року - залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту проголошення, але може бути оскаржена до Вищого адміністративного суду України в порядок і строки, визначені ст. 212 КАС України.

Головуючий суддя:

Судді:

Постанову в повному тексті виготовлено 07 листопада 2016 року.

Головуючий суддя Оксененко О.М.

Судді: Губська Л.В.

Федотов І.В.