Рішення № 62515024, 12.10.2016, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12.10.2016Справа №910/12065/16

за позовомТовариства з обмеженою відповідальністю "НАУКОВО-ВИРОБНИЧЕ ПІДПРИЄМСТВО "УКРТРАНССОЮЗ"до Публічного акціонерного товариства "Українська залізниця" про51 949,34 грн.Суддя Селівон А.М.

Представники сторін:

Від позивача: Довгопол В.Т. - представник, довіреність б/н від 30.06.2016;

Від відповідача: не з`явився;

В судовому засіданні на підставі ч.2 ст. 85 Господарського процесуального кодексу України оголошені вступна та резолютивна частини рішення.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "НАУКОВО-ВИРОБНИЧЕ ПІДПРИЄМСТВО "УКРТРАНССОЮЗ" звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Публічного акціонерного товариства "Українська залізниця" про стягнення 51 949,34 грн., з яких основний борг - 46 029,06 грн., пеня - 3 522,16 грн., інфляційне збільшення - 1 894,95 грн., 3 % річних - 503,17 грн., а також судових витрат по сплаті судового збору у розмірі 1 378,00 грн.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на неналежне виконання відповідачем умов Договору № 2925/604-2013 про надання послуг з організації перевезень вантажів у власних критих вагонах від 05.12.15 р. шляхом здійснення перевезення вантажів у вагонах через прикордонну станцію Тополі замість заявленої позивачем прикордонної станції Квашино, в результаті чого ДП "Український транспортно-логістичний центр", правонаступником якого є Публічне акціонерне товариство "Українська залізниця", було списано з рахунку позивача грошові кошти в сумі 46029,06 грн. різниці тарифів, чим завдано позивачу збитків у розмірі 46029,00 грн., за наявності яких останнім нараховано пеню, інфляційне збільшення та 3 % річних у зазначених вище розмірах.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 04.07.2016 позовну заяву прийнято до розгляду, порушено провадження у справі № 910/12065/16 та призначено до розгляду на 27.07.2016.

Ухвалою суду від 27.07.2016 судом відкладено розгляд справи на 31.08.16.

Ухвалою суду від 31.08.2016 за клопотанням представника відповідача продовжено строк вирішення спору на п'ятнадцять днів та відкладено розгляд справи на 29.09.2016.

29.09.2016 судове засідання не відбулось у зв'язку з перебуванням судді Селівона А.М. на лікарняному.

Ухвалою суду від 03.10.2016 розгляд справи призначено на 12.10.2016.

У судові засідання 27.07.2016 та 31.08.2016 з'явились уповноважені представники сторін.

У судове засідання 12.10.2016 з'явився уповноважений представник позивача.

Уповноважений представник відповідача у судове засідання 12.10.2016 не з'явився.

Про дату, час і місце розгляду даної справи позивач повідомлений належним чином, що підтверджується наявним в матеріалах справи рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення: № 0103039603407.

Судом повідомлено, що до початку судового засідання 27.07.2016 через відділ діловодства Господарського суду м. Києва від представника позивача надійшла заява про долучення документів до матеріалів справи № УТ-1 від 27.07.2016, серед яких, зокрема, копії податкових накладних за спірний період, платіжні доручення на підтвердження оплати за організацію перевезення вантажів. Заява судом задоволена, документи долучені до матеріалів справи.

Також судом повідомлено, що до початку судового засідання 27.07.2016 через відділ діловодства Господарського суду м. Києва від представника відповідача надійшов відзив на позовну заяву б/н б/д, в якому відповідач заперечує проти позовних вимог, посилаючись на те, що у зв'язку із закриттям руху всіх поїздів по стику Красна Могила Донецької залізниці (конвенційна заборона №ЦЗМ-14/946 від 06.06.2014) з 06.06.2014 вагонопотік було направлено через міждержавні переходи Квашине/Успенська або Тополі/Соловей. 20.06.2014 у зв'язку із збільшенням вагонопотоку з України через перехід Квашине/Успенська і не вивозом поїздів Северо-Кавказською залізницею та з метою виключення затримок вагонів на міждержавних переходах вагонопотік направлено через міждержавний перехід Тополі/Соловей. Керуючись вищезазначеним, у перевезеннях, що здійснювались за замовленням ТОВ "НВП "УКРТРАНССОЮЗ" з 25 по 30 червня та 3 липня 2014 року зі станцій Нижньодніпровськ, Новомосковськ-Дніпровський, Правда Придніпровської залізниці призначенням в Росію, Азербайджан, Узбекистан, Придніпровською залізницею прийнято рішення щодо зміни міждержавного переходу Квашине/Успенська на Тополі/Соловей з метою виключення затримок вагонів на міждержавних переходах. Таким чином, будучи вантажовідправником за накладними у перевезеннях з 25 по 30 червня 2014, позивач дізнався про зміну маршруту слідування під час оформлення перевізних документів.

У судовому засіданні 27.07.2016 представник відповідача подав клопотання про долучення документів до матеріалів справи б/н від 27.07.2016, серед яких довіреність на уповноважених осіб, копія наказу від 04.09.2015 №327-Ц/од, копія положення про філію «Центр транспортної долістики» ПАТ «Українська залізниця». Клопотання судом задоволено, документи судом долучено до матеріалів справи.

Судом повідомлено, що до початку судового засідання 31.08.2016 через відділ діловодства Господарського суду м. Києва від представника позивача надійшли пояснення № УТ - 2 від 29.08.2016, які судом долучено до матеріалів справи.

У судовому засіданні 31.08.2016 представник відповідача подав клопотання про долучення документів до матеріалів справи б/н б/д та клопотання про продовження строків розгляду справи на 15 днів б/н від 31.08.2016, які судом долучено до матеріалів справи.

Також до початку судового 31.08.2016 засідання через відділ діловодства Господарського суду м. Києва від представника позивача надійшли 2 примірники пояснень №УТ-5 від 27.09.2016 та №УТ-7 від 10.10.2016, які судом долучено до матеріалів справи.

Інших доказів на підтвердження своїх вимог та заперечень, окрім наявних в матеріалах справи, на час проведення судового засідання 12.10.2016 р. сторонами суду не надано.

Заяв та клопотань процесуального характеру від відповідача на час проведення судового засідання 12.10.16р. до суду не надходило.

Відповідно до 2.3 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.11 р. № 18 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" (далі - Постанова № 18) якщо стороною (або іншим учасником судового процесу) у вирішенні спору не подано суду в обґрунтування її вимог або заперечень належні і допустимі докази, в тому числі на вимогу суду, або якщо в разі неможливості самостійно надати докази нею не подавалося клопотання про витребування їх судом (частина перша статті 38 ГПК), то розгляд справи господарським судом може здійснюватися виключно за наявними у справі доказами, і в такому разі у суду вищої інстанції відсутні підстави для скасування судового рішення з мотивів неповного з'ясування місцевим господарським судом обставин справи.

Згідно п. 3.9.2 Постанови № 18 у випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

Окрім того, відповідно до ст. 75 Господарського процесуального кодексу України якщо відзив на позовну заяву і витребувані господарським судом документи не подано, справу може бути розглянуто за наявними в ній матеріалами.

З огляду на вищевикладене, оскільки явка представника відповідача в судове засідання обов'язковою не визнавалась, відповідач не скористався належним йому процесуальним правом приймати участь в судовому засіданні, відповідачем не надано суду витребуваних судових доказів, зважаючи на достатній проміжок часу між порушенням провадження у даній справі та датою судового розгляду, беручи до уваги те, що представник позивача проти розгляду справи за відсутності представника відповідача не заперечував, суд здійснював розгляд справи за відсутності уповноваженого представника відповідача, виключно за наявними у справі матеріалами.

Судом прийнято до уваги, що в силу вимог ч. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов'язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку.

Розумним, зокрема, вважається строк, що є об'єктивно необхідним для виконання процесуальних дій, прийняття процесуальних рішень та розгляду і вирішення справи з метою забезпечення своєчасного (без невиправданих зволікань) судового захисту.

З урахуванням практики Європейського суду з прав людини критеріями розумних строків є: правова та фактична складність справи; поведінка заявника, а також інших осіб, які беруть участь у справі, інших учасників процесу; поведінка органів державної влади (насамперед суду); характер процесу та його значення для заявника.

При цьому оскільки суд неодноразово відкладав розгляд справи, надаючи учасникам судового процесу можливість реалізувати свої процесуальні права на представництво інтересів у суді та подання доказів в обґрунтування своїх вимог та заперечень та враховуючи процесуальні строки розгляду спору, встановлені ст. 69 Господарського процесуального кодексу України, суд не знайшов підстав для відкладення розгляду справи.

Окрім того суд зазначає, що відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні. Відтак неявка учасника судового процесу у судове засідання за умови належного повідомлення сторони про час і місце розгляду його позову, не є в подальшому підставою для скасування судового рішення, прийнятого за відсутності представника сторони спору.

Враховуючи відсутність на час проведення судових засідань клопотань представників сторін щодо здійснення фіксації судового засідання по розгляду даної справи технічними засобами фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалось. Судовий процес відображено у протоколі судового засідання.

Перед початком розгляду справи в судових засіданнях представників сторін було ознайомлено з правами та обов'язками відповідно до ст. ст. 20, 22, 60, 74 та ч. 5 ст. 81-1 Господарського процесуального кодексу України.

Представники позивача та відповідача в судових засіданнях повідомили суд, що права та обов'язки їм зрозумілі.

Відводу судді представниками сторін не заявлено.

Представник позивача у судовому засіданні 27.07.16, 31.08.16, 12.10.16 підтримав позовні вимоги, викладені в позовній заяві, надав пояснення по справі.

Представник відповідача в судових засіданнях 27.07.16 та 31.08.16 заперечив проти позовних вимог з підстав, викладених у відзиві на позовну заяву, відповів на питання суду.

Дослідивши матеріали справи та подані докази, заслухавши в судовому засіданні пояснення представника позивача, з'ясувавши обставини, що мають значення для вирішення спору, перевіривши наданими сторонами доказами та оглянувши в судовому засіданні їх оригінали, суд

ВСТАНОВИВ:

Згідно з ч. 1, п. 1 ч. 2 ст. 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Частинами 1, 4 статті 202 Цивільного кодексу України визначено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Дво- чи багатостороннім правочином є погоджена дія двох або більше сторін.

Відповідно до ч. 1 ст. 174 Господарського кодексу України господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Частина 1 статті 626 Цивільного кодексу України передбачає, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Як встановлено судом за матеріалами справи, 05 грудня 2013 р. між Товариством з обмеженою відповідальністю «Науково-виробниче підприємство «Укртранссоюз» (позивач у справі, замовник за договором), Державним підприємством «Український транспортно-логістичний центр» (основний виконавець за договором) та Державним підприємством «Український державний центр залізничних рефрижераторних перевезень «Укррефтранс» (співвиконавець) було укладено договір № 2925/604-2013 про надання послуг з організації перевезень вантажів у власних критих вагонах (далі - договір), відповідно до п. 1.1 якого основний виконавець та співвиконавець зобов'язуються за плату і за рахунок замовника виконати або організувати виконання визначених цим договором послуг, пов'язаних з організацією внутрішніх та міжнародних перевезень вантажів у критих вагонах (нумерація вагонів починається на « 2») співвиконавця.

Розділами 2 - 5 Договору сторони узгодили права та обов'язки сторін, вартість послуг та порядок проведення розрахунків між сторонами, а також відповідальність сторін, обставини непереборної сили тощо.

У відповідності з п. 9.1. Договір набирає чинності з дати підписання та діє до 31.12.2014, а в частині проведення розрахунків за надані послуги, пов'язані з перевезенням вантажів - до повного здійснення розрахунків. Якщо жодна із сторін не звернулася письмово за один місяць до закінчення дії договору з пропозицією до інших сторін про припинення його дії, то цей договір вважається пролонгованим на кожний наступний календарний рік.

Вказаний Договір підписаний замовником, основним виконавцем та співвиконавцем та скріплений печатками усіх сторін.

Як вбачається з матеріалів справи, сторони у відповідності з умовами договору також підписали: додаток № 1 Перелік додаткових послуг та розмір плат, пов'язаних з перевезенням вантажів; додаток № 2 Протокол погодження договірної ціни між основним виконавцем та замовником; додаток № 3 Протокол погодження договірної ціни між основним виконавцем та співвиконавцем.

Крім того, в подальшому сторонами вчинялись дії щодо зміни Договору шляхом укладення відповідних додаткових угод, а саме: додаткові угоди № 1 від 18.12.2013, № 2 від 25.03.2014, № 3 від 16.06.2014, № 4 від 12.03.2015, № 5 від 09.04.2015, № 6 від 10.08.2015, №7 від 01.12.2015, якими, зокрема, вносились зміни щодо вартості послуг, пов'язаних з організацією перевезень вантажів.

При цьому, згідно умов Додаткової угоди № 7 до Договору від 01.12.2015 правонаступником усіх зобов'язань (прав та обовязків) ДП «Український транспортно-логістичний центр», ДП «Український державний центр залізничних рефрижераторних перевезень «Укррефтранс» за Договором визначено Публічне акціонерне товариство «Українська залізниця», зокрема, сторони домовились замінити виконавця та співвиконавця по договору на нову сторону - Публічне акціонерне товариство «Українська залізниця» (відповідач у справі), як виконавця за договором.

Судом встановлено, що укладений правочин за своїм змістом та правовою природою є договором про транспортне експедирування, який підпадає під правове регулювання норм глави 65 Цивільного кодексу України.

Згідно положень частини 1 ст. 929 Цивільного кодексу України, яка кореспондується зі ст. 316 Господарського кодексу України за договором транспортного експедирування одна сторона (експедитор) зобов'язується за плату і за рахунок другої сторони (клієнта) виконати або організувати виконання визначених договором послуг, пов'язаних з перевезенням вантажу.

Договором транспортного експедирування може бути встановлено обов'язок експедитора організувати перевезення вантажу транспортом і за маршрутом, вибраним експедитором або клієнтом, зобов'язання експедитора укласти від свого імені або від імені клієнта договір перевезення вантажу, забезпечити відправку і одержання вантажу, а також інші зобов'язання, пов'язані з перевезенням. Договором транспортного експедирування може бути передбачено надання додаткових послуг, необхідних для доставки вантажу (перевірка кількості та стану вантажу, його завантаження та вивантаження, сплата мита, зборів і витрат, покладених на клієнта, зберігання вантажу до його одержання у пункті призначення, одержання необхідних для експорту та імпорту документів, виконання митних формальностей тощо). Положення цієї глави поширюються також на випадки, коли обов'язки експедитора виконуються перевізником. Умови договору транспортного експедирування визначаються за домовленістю сторін, якщо інше на встановлено законом, іншими нормативно-правовими актами.

В свою чергу відносини в галузі транспортно-експедиторської діяльності регулюються також Господарським кодексом України, законами України "Про транспорт", "Про зовнішньоекономічну діяльність", "Про транзит вантажів", іншими законами, транспортними кодексами та статутами, а також іншими нормативно-правовими актами, що видаються відповідно до них.

Відповідно до ст. 1 спеціального Закону України "Про транспортно-експедиторську діяльність", який визначає правові та організаційні засади транспортно-експедиторської діяльності в Україні і спрямований на створення умов для її розвитку та вдосконалення, транспортно-експедиторська діяльність - підприємницька діяльність із надання транспортно-експедиторських послуг з організації та забезпечення перевезень експортних, імпортних, транзитних або інших вантажів; транспортно-експедиторська послуга - робота, що безпосередньо пов'язана з організацією та забезпеченням перевезень експортного, імпортного, транзитного або іншого вантажу за договором транспортного експедирування; експедитор (транспортний експедитор) - суб'єкт господарювання, який за дорученням клієнта та за його рахунок виконує або організовує виконання транспортно-експедиторських послуг, визначених договором транспортного експедирування; клієнт - споживач послуг експедитора (юридична або фізична особа), який за договором транспортного експедирування самостійно або через представника, що діє від його імені, доручає експедитору виконати чи організувати або забезпечити виконання визначених договором транспортного експедирування послуг та оплачує їх, включаючи плату експедитору.

Згідно частини 3 ст. 8 Закону України "Про транспортно-експедиторську діяльність" експедитори за дорученням клієнтів забезпечують оптимальне транспортне обслуговування, а також організовують перевезення вантажів різними видами транспорту територією України та іноземних держав відповідно до договорів (контрактів), згідно з якими сторони мають право використовувати відомі міжнародні звичаї, рекомендації, правила міжнародних органів та організацій, якщо це не заборонено прямо або у виключній формі цим та іншими законами України.

Частиною 1 ст. 9 Закону України "Про транспортно-експедиторську діяльність" зазначено, що за договором транспортного експедирування одна сторона (експедитор) зобов'язується за плату і за рахунок другої сторони (клієнта) виконати або організувати виконання визначених договором послуг, пов'язаних з перевезенням вантажу.

Відповідно до частини 1 ст. 11 Закону України "Про транспортно-експедиторську діяльність" експедитор зобов'язаний надавати транспортно-експедиторські послуги згідно з договором транспортного експедирування і вказівками клієнта, погодженими з експедитором у встановленому договором порядку.

Зокрема, основний виконавець в рамках надання послуг за цим договором організовує відповідно до наданих планів перевезень, забезпечення замовника придатними у комерційному та технічному відношенні вагонами під навантаження, надає послуги, пов'язані з організацією перевезень (п.п. 2.4.4 Договору).

Окрім того, до обов'язків основного виконавця входить складання актів наланих послуг з нарахування сум платежу згідно з умовами розділу 3 цього Договору та надання їх для узгодження замовнику та співвиконавцю (п.п. 2.4.6 Договору).

Як визначено п. 3.4.6 Договору, акти наданих послуг оформлюються сторонами щомісяця, не пізніше останнього дня звітного місяця. По закінченні кожного місяця основний виконавець надає замовнику: не пізніше 7-го числа місяця, наступного за звітним, акти наданих послуг; не пізніше 15-го числа місяця, наступного за звітним, виписки з особових рахунків та податкові накладні.

На виконання умов вказаного Договору з метою організації перевезень вантажів та проведення розрахунків за перевезення 13 грудня 2011р. між Державним підприємством «Українська транспортно - логістичний центр» (експедитор за договором) та Державним підприємством «Придніпровська залізниця» (залізниця за договором) укладено Договір № ПР/М-11717/НЮп/017-2011 про організацію переведень вантажів і проведення розрахунків за перевезення та надані залізницею послуги від 13.12.11р., копія якого наявна в матеріалах справи.

Предметом вказаного договору є організація перевезення вантажів залізничним транспортом та проведення експедитором розрахунків із залізницею за надані нею послуги за перевезення вантажів, порожніх власних та орендованих вагонів, та інші послуги вантажовідправникам/вантажоодержувачам (п. 1.1. договору).

Також положеннями останнього передбачені умови оплати експедитором вартості послуг залізниці (оплата залізничного тарифу, плата за користування вагонами, збори за подачу і прибирання вагонів, та ніші додаткові послуги) наданих вантажовласникам, при здійснені експеронтно - імпортних та внутрішніх перевеень вантажів, а також інших послуг по договірним тарифам.

Перелік документів, що підтверджують приймання вантажу до транспортування визначено статтею 9 Закону України "Про транспортно-експедиторську діяльність".

Так, відповідно до частин 11, 12 ст. 9 Закону України "Про транспортно-експедиторську діяльність" перевезення вантажів супроводжується товарно-транспортними документами, складеними мовою міжнародного спілкування залежно від обраного виду транспорту або державною мовою, якщо вантажі перевозяться в Україні. Факт надання послуги при перевезенні підтверджується єдиним транспортним документом або комплектом документів (залізничних, автомобільних, авіаційних накладних, коносаментів тощо), які відображають шлях прямування вантажу від пункту його відправлення до пункту його призначення.

Окрім того, у відповідності до ч. 3 ст. 909 Цивільного кодексу України укладення договору перевезення вантажу підтверджується складенням транспортної накладної (коносамента або іншого документа, встановленого транспортними кодексами (статутами).

Згідно частини 5 ст. 307 Господарського кодексу України умови перевезення вантажів окремими видами транспорту, а також відповідальність суб'єктів господарювання за цими перевезеннями встановлюються транспортними кодексами, транспортними статутами та іншими нормативно - правовими актами.

За змістом ст. 307 Господарського кодексу України та ст. 909 Цивільного кодексу України укладення договору перевезення вантажу підтверджується складенням перевізного документа (транспортної накладної, коносамента тощо) відповідно до вимог законодавства. Перевізники зобов'язані забезпечувати вантажовідправників бланками перевізних документів згідно з правилами здійснення відповідних перевезень.

У разі порушення зобов'язань, що випливають із договору перевезення, сторони несуть відповідальність, встановлену за домовленістю сторін, якщо інше не встановлено цим Кодексом, іншими законами, транспортними кодексами (Статутами) (ст. 920 Цивільного кодексу України).

Загальні умови перевезення вантажів залізничним транспортом регулюються Закону України «Про транспорт», Закону України «Про залізничний транспорт», Статуту залізниць України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 06.04.1998 за №457, та інших актів законодавства України, зокрема, Правил оформлення перевізних документів, затвердженими наказом Міністерства транспорту України №644 від 21.11.2000, Правил складання актів, затвердженими наказом Міністерства транспорту України від 28.05.2002 за №334, Правил приймання вантажів до перевезення, зареєстрованих в Міністерстві юстиції України 24.11.2000 за №861/5082, Правил видачі вантажів, зареєстрованих в Міністерстві юстиції України 24.11.2000 за №862/5083.

Статут визначає обов'язки, права і відповідальність залізниць, а також підприємств, які користуються залізничним транспортом (ст. 2 Статуту).

Відповідно до ст. 5 Статуту нормативні документи, що визначають порядок і умови перевезень, користування засобами залізничного транспорту, безпеки руху, охорони праці, громадського порядку, перетину залізничних колій іншими видами транспорту і комунікаціями, пожежної безпеки, санітарні норми та правила на залізничному транспорті, є обов'язковими для всіх юридичних і фізичних осіб на території України.

Статтею 6 Статуту залізниць України визначено, що накладна - це основний перевізний документ встановленої форми, оформлений відповідно до цього Статуту та Правил перевезення вантажів, і наданий залізниці відправником разом з вантажем. Накладна є обов'язковою двосторонньою письмовою формою угоди на перевезення вантажу, яка укладається між відправником та залізницею на користь третьої особи-одержувача і супроводжує вантаж до місця призначення.

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 23 Статуту залізниць України відправники повинні надати станції навантаження на кожне відправлення вантажу заповнену накладну (комплект перевізних документів). Станція призначення видає накладну одержувачу разом з вантажем.

Пунктом 2.3. Правил оформлення перевізних документів визначено, що представник відправника у графі 55 накладної «Правильність внесених відомостей підтверджую» вказує свою посаду, розписується, засвідчуючи правильність відомостей, указаних ним у перевізному документі. Представник відправника повинен мати довіреністю на оформлення перевезення.

Згідно частини 1 ст. 24 Статуту залізниць України вантажовідправник несе відповідальність за всі наслідки невірності, неточності або неповноту відомостей, зазначених ним у накладній.

Так, за умовами Договору замовник зобов'язаний забезпечувати належне оформлення перевізних документів із зазначенням коду платника, наданого замовнику основним виконавцем у письмовій формі, пред'являти або оргіназовувати пред'явлення замовлення на перевезення відповідно до Правил плануваня перевезень вантажів через АС «Месплан» (п.п.2.2.1., 2.2.9 Договору).

Як вбачається зі матеріалів справи та сторонами не заперечувалось, на виконання вказаного Договору у червні-липні 2014 року відповідачем було здійснено організацію перевезення вантажу "дріт сталевий, цвяхи з чорних металів, емалі" із станцій Нижньодніпровськ, Новомосковськ-Дніпровський, Правда до станцій Таганрог, Батайськ РЖД, Баладжари, Кишли АЗ, Бакабад УТИ у вагонах відповідача: №№ 244294425, 24261539, 24539207, 24429987, 24456857, 24434565, 24106312, 24253361, 24627234, 24305765, 24202731, 24462459, 24629768, 24626426, 24538522, 24626905, що пітверджується залізничними накладними №47581616, 47581624, 47581632, 47581640, 47581657, 47581665, 47581699, 47581707, 47581731, 47581749, 47656905, 47513296, 47513304, 47513312, 47581723, 47797188, копії яких наявні в матеріалах справи.

У вказаних залізничних накладних відповідно до п.2.2.9 Договору в графі 7 прикордонною стацією переходу зазначено станцію Квашино (експ.) Донецької залізниці, в графі 91 платником зазначено ДП УТЛЦ код платника 9552135.

Враховуючи зазначені приписи чинного законодавства, надані позивачем залізничні накладні є належними та допустимими доказами надання експедитором послуг з організації перевезення вантажу, зокрема, в частині прийняття вантажу до перевезення та доставки на станцію призначення залізницею.

При цьому у відповідності до п. 2.4.6 Договору відповідачем були складені акти наданих послуг: № 7 від 31.07.2014 з аперіод з 01 по 31 липня 2014 р. на суму 11 173,55 грн., № 6 від 30.06.2014 за період з 01 по 30 червня 2014 р. на суму 154298,80 грн., які підписані позивачем без зауважень.

Доказів наявності заперечень щодо змісту, строків та обсягу наданих послуг, а також зауважень щодо невідповідності останніх умовам укладеного між сторонами Договору на час підписання матеріали справи не містять. Доказів опротестування виставлених відповідачем актів наданих послуг та наявності письмових претензій або відмов у прийнятті послуг до суду не надходило.

За таких обставин, судом встановлено, що відповідачем виконано прийняті на себе зобов'язання з організації здійснення перевезень вантажів, а позивачем, у свою чергу, прийнято виконання вказаного обов'язку без будь - яких зауважень.

Згідно з п. 2.2.5. Договору позивач зобов'язався здійснювати попередню оплату за послуги, пов'язані з організацією перевезень вантажів, шляхом перерахування коштів у сумах, що відповідають обсягу замовлених послуг на поточний рахунок зі спеціальним режимом використання (розподільчий рахунок) відповідача та забезпечувати своєчасне надходженні коштів на зазначений рахуноко основного виконавця.

Пунктом 3.4.1. Договору передбачено, що загальна ціна договору визначається сторонами в протоколі погодження договірної ціни, який є невід'ємною частиною договору (додаток № 2 до договору).

До обов'язків основного виконавця за умовами п.п. 2.4 Договору входить обов'язок з оплати залізничного тарифу, послуг, пов'язаних з відправленням або видачею вантажу, тарифу при перевезенні порожніх вагонів та інших послуг, пов'язаних з організацією перевезень вантажів замовлених замовником; здійснювати розрахунки з замовником та співвиконавцем за надані послуги, пов'язані з організацією перевезень вантажів, та вести облік нарахованих і сплачених сум, надавати замовнику та співвиконавцю відповідні розрахункові документи тощо.

В свою чергу, умовами п.2.2.7 Договору на замовника покладено обов'язок зі здійснення оплати за надані послуги, пов'язані з оргінізацією перевезень вантажів, та інші додаткові послуги, пов'язані з перевезенням вантажів, які замовлені замовником, відповідно до розділу 3 цього Договору.

Відповідно до ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Відповідно до ст. 629 Цивільного кодексу України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Згідно ст. 509 Цивільного кодексу України правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку, є зобов'язанням.

Відповідно до ч. 1 ст. 173 Господарського кодексу України господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

В силу ст. ст. 525, 526 Цивільного кодексу України та ст. 193 Господарського кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до закону, інших правових актів, умов договору та вимог зазначених Кодексів, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно ст. 610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Відповідно до ст. 612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Згідно ст. 599 Цивільного кодексу України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Відповідно до ч. 2 ст. 193 Господарського кодексу України кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

Факт виконання позивачем зобов'язань з оплати послуг з організації перевезень вантажів, відображених в актах наданих послуг №№ 6,7 сторонами не заперечувався.

Як встановлено судом за матеріалам справи, в подальшому у зв'язку з встановленням розбіжностей в частині нарахування плати за користування вагонами у червні, липні 2014 року відповідач надіслав позивачу лист № УТЛЦ-10/8110 від 23.03.2015, в якому повідомив останнього про здійснення коригування платежів за перевезення в червні, липні 2014 р. власних вагонів з вантажами відповідно до накладних, які зазначені в розрахунку, оскільки, як встановлено розслідуванням в дійсності вагони слідували зі станцій Нижньодніпровськ, Нововмосковськ-Дніпровський, Правда Придніпровської залізниці через прикордонну станцію Тополі (експ.) Південної залізниці, в зв'язку чим працівниками Придніпровської залізниці було проведено перерахунок тарифу та нараховано за фактичний маршрут вагонів різницю тарифу у розмірі 46 029,06 грн. (в т.ч. ПДВ), та виставлено відповідний рахунок. Копія вказаного листа наявна в матеріалах справи.

При цьому як свідчать матеріали справи та підтверджено представниками сторін, відповідачем з рахунку позивача були списані кошти у вказаній сумі, що пітверджується наявною в матеріалах справи випискою з особового рахунку ТОВ «НВП УКРТРАНССОЮЗ» станом на 01.05.2015р. від 06.05.2015р., яка зокрема відображає наявність на рахунку позивача по Договору попередньої оплати в розмірі 9 888 080,29 грн. станом на 25.04.15 р., складенний відповідачем 24.04.15р. перелік перевізних документів за перевезенням позивача за Договором з 23.04.2015 р. по 23.04.2015 р., відповідно до якого стягнута різниця тарифів в розмірі 46 029,06 грн. (окремо в розірізі по кожному з вагонів).

У відповідь на вказаний лист позивач, не погоджуючись із виставленням різниць вартості тарифів листом від 14.09.2015 № УТ-284 зазначив про неправомірність списання ДП «УТДЦ» з ТОВ «НВП Укртранссоюз» 46029,06 грн., оскільки Акт наданих послуг №7 від 31.07.2014 підписано без зауважень та просив відповідача повернути кошти у сумі 46029,06 грн.

Окрім цього, листом № УТЛЦ-10/2824 від 16.10.15 р., копія якого наявна в матеріалах справи, ДП «УТЛЦ» в обгрунтування стягнення з позивача різниць тарифів на загальну суму 46 029,06 грн. посилалось на положення ст. 21 Угоди про міжнародне вантажне сполучення як на можливість на власний розсуд у разі необхідності здійснити зміну шляху прямування вантажу.

Вважаючи безпідставним та неправомірним списання вказаної суми коштів з особистого рахунку ТОВ «НВП Укртранссоюз» та посилаючись на ненадання відповідачем доказів існування обґрунтованих підстав для організації перевезень вантажу у вагонах всупереч заявленим позивачем маршрутам через прикордонну станцію Квашино, а також стверджуючи про завдання Публічним акціонерним товариством «Українська залізниця» збитків у наведеному розмірі, позивач звернувся до суду з даним позовом про стягнення з останнього збитків в сумі 46029,06 грн., посилаючись при цьому на ст. ст. 216, 217, 224, 225 Цивільного кодексу України

У відповідності до ст. 124, п.п. 2, 3, 4 ч. 2 ст. 129 Конституції України, ст. 4-2, 4-3 Господарського процесуального кодексу України основними засадами судочинства є рівність всіх учасників судового процесу перед законом та судом, змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Згідно статті 32 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Обов'язок доказування, а отже і подання доказів відповідно до ст. 33 ГПК України покладено саме на сторони та інших учасників судового процесу, а тому суд лише створює сторонам та іншим особам, які беруть участь у справі, необхідні умови для встановлення фактичних обставин справи і правильного застосування законодавства.

Тобто, вказана норма Господарського процесуального кодексу України зобов'язує доводити свою правову позицію саме ту сторону, яка на неї посилається.

Саме змагальність сторін, яка реалізується в господарському процесі через ст. 33 ГПК України дає змогу суду всебічно, повно та об'єктивно з'ясувати всі обставини справи та внаслідок чого ухвалити законне, обґрунтоване і справедливе рішення у справі.

За приписами ст. 43 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному та об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Доказів визнання недійсним чи розірвання Договору № 2925/604-2013 про надання послуг з організації перевезень вантажів у власних критих вагонах від 05.12.15 р. або його окремих положень суду не надано.

Будь-які заперечення щодо порядку та умов укладення спірного Договору на час його підписання та на протязі виконання з боку сторін відсутні.

Розглянувши матеріали справи та дослідивши надані сторонами докази, враховуючи предмет даного позову, підставою якого є завдання позивачеві збитків в розмірі 46029,06 грн. стягнутої різниці тарифів внаслідок неналежного виконання відповідачем умов Договору в частині дотримання визначеного позивачем маршруту перевезення, суд зазначає, що відповідно до пункту 7 розділу 1 Збірника тарифів на перевезення вантажів у межах України та пов'язані з ними послуги, затвердженого наказом Міністерства транспорту та зв'язку України від 26.03.2009 № 317, тарифи застосовуються при визначенні плати за перевезення вантажів вантажною і великою швидкістю та пасажирськими поїздами за відстань залізницями України: у внутрішньому сполучені - від станції відправлення до станції призначення, які відкриті для виконання комерційних операцій згідно з Тарифним керівництвам № 4 залізниць України; у сполученнях за участю інших видів транспорту - між станціями відправлення та перевалки вантажу на інші види транспорту і в зворотному напрямку; у міжнародних сполученнях, крім транзитних перевезень - між станціями відправлення (призначення) і прикордонною (припортовою) станцією.

Згідно з пунктом 1.5 Правил розрахунків за перевезення вантажів (далі - Правила), затверджених наказом Міністерства транспорту України від 21.11.2000 № 644, розрахунки за перевезення експортно-імпортних вантажів здійснюються згідно з міжнародними угодами та чинним законодавством. Платежі за перевезення експортних вантажів сплачуються на станції відправлення за відстань від станції відправлення до вихідних прикордонних станцій (включаючи відстань від державного кордону).

Відповідно до п. 1.10 Правил остаточні розрахунки за експортні вантажі провадаться на прикордноїнній станції, яка передає вантаж на іноземну залізницю. Виявлені суми недоборів по кожній відправці прикордонна станція зазначає в копії дорожньої відомості.

Як зазначено в п. 29 Статуту залізниць України Укрзалізниця має право запроваджувати, за погодженням з Мінтрансом, тимчасові обмеження щодо перевезень в окремі райони під час стихійного лиха, виникнення інших надзвичайних обставин, скупчення нерозвантажених транспортних засобів у пунктах призначення.

Згідно з параграфом 1 статті 21 Угоди про міжнародне вантажне сполучення, якщо на станції відправлення або на шляху прямування виникають перешкоди до перевезення вантажу, то залізниця вирішує, чи потрібно запросити вказівку відправника або доцільніше здійснити перевезення вантажу до станції призначення зі зміною шляху прямування. Залізниця має право стягнути провізну плату за змінений шлях прямування та мати у своєму розпорядженні додатковий строк доставки, крім випадків, коли вина припадає на залізницю.

При цьому згідно з параграфом 2 статті 21 вказаної Угоди за умов відсутності іншого шляху прямування або якщо перевезення неможливе за іншою причиною, а також при виникненні перешкод до видачі вантажу станція, на якій виникли перепони, терміново по телеграфу через станцію відправлення повідомляє про це відправника та запитує його вказівок. При цьому станція повідомляє відправнику всі необхідні відомості, які вона має.

Як визначено умовами Договору до обов'язків основного виконавця входить, зокрема, зобов'язок із розгляду та, у разі можливості, узгодження замовлення замовника на перевезення вантажів у вагонах (п. 2.4.2 Договору).

При цьому, основний виконавець має право змінювати ціну договору та вартість послуг, пов'язаних з організацією перевезень вантажів, відповідно до індексації тарифів, з дати введення в дію відповідного наказу про індексацію тарифів, зборів і плати за вантажні перевезення залізничним транспортом. Зміна ціни договору та вартості послуг, пов'язаних з організацією перевезень вантажів, оформлюється сторонами шляхом підписання відповідної додаткової угоди до договору (п. 3.4.2 Договору).

Як визначено сторонами в п. 2.4.8 Договору основний виконавець зобов'язаний своєчасно сповіщати замовника та співвиконавця про зміни діючих або введення нових нормативних актів, що стосуються питань виконання цього Договору (форма та засіб сповіщення встановлюється за домовленістю).

Вказаному обов'язку ТОВ «УТЛЦ» як основного виконавця за спірним Договором кореспондує визначений п. 2.1.5 укладеного ТОВ «УТЛЦ» як експедитором з ДП «Придніпровська залізниця» Договору № ПР/М-11717/НЮп/017-2011 від 13.12.11р. обов'язок залізниці своєчасно, не пізніше моменту введення змін, повідомляти експедитора про введення нових тарифів і ставок, зміни діючих, або про введення в дію нових нових нормативних актів, що стосуються питань організації перевезення вантажів, порожніх приватних або орендованих вагонів залізницями України.

Натомість матеріали справи не містять доказів повідомлення позивача про зміну маршруту перевізником та здійснення запитів до позивача як замовника з питання узгодження такої зміни в порядку ст. 21 Угоди про міжнародне вантажне сполучення.

Також суд звертає увагу, що обов'язок основного виконавця зі складання актів наданих послуг передбачений п. 3.4.6 Договору.

Згідно п. 3.4.8 Договору замовник протягом 5 робочих днів з дня отримання Акту наданих послуг зобов'язаний надіслати основному виконавцю підписаний акт або підписати акт із зауваженнями.

При цьому судом не приймаються до уваги посилання відповідача на факт складення коригування № 4 від 30.04.15 р. до акту наданих послуг № 6 від 30.06.14 р. та до акту № 7 від 31.07.14 р. на спірну суму 46029,06 грн. з огляду на відсутність в матеріалах справи доказів надсилання вказаних документів на адресу позивача та, відповідно, узгодження або відмови від підписання останніх з боку замовника.

Таким чином обов'язок формувати перелік наданих послуг та їх вартість, яка підлягає оплаті, покладений умовами Договору на ДП «УТЛЦ», якому кореспондує обов'язок ТОВ «НВП УКРТРАНССОЮЗ» прийняти такі послуги або надати зауваження до акту наданих послуг, які вважаються прийнятими повністю тільки після підписання акту наданих послуг без зауважень, а їх об'єм погоджений сторонами Договору.

Суд звертає увагу на той факт, що сторонами акти наданих послуг № 6 від 30.06.14 р. та №7 від 31.07.14 р. ТОВ «НВП УКРТРАНССОЮЗ» та ДП «УТЛЦ» підписано без зауважень.

При цьому спірним Договором не передбачено порядку донарахування та списання коштів після підписання акту наданих йослуг, як і не передбачено порядку списання коштів за надані у минулих періодах послуги. Виставленні до оплати відповідачем послуги, в тому числі їх вартість, можуть бути переглянуті виключно у порядку та на підставах п. 3.4.8 Договору згідно якого, зокрема, у випадку підписання Акту наданих послуг із зауваженнями між замовником та основним виконавцем здійснюється перевірка наданих послуг та за результатами перевірки проводиться коригування, яке відображається в Акті наданих послуг наступного місяця.

За умовами п. 3.4.9 Договору остаточна звірка розрахунків із замовником здійснюється після звірки розрахунків з залізницями.

Проте, як зазначалось вище, доказів узгодження таких коригувань матеріали справи не містять, отже відсутні правові підстави для перевірки вартості наданих в Акті послуг, та, як наслідок, для здійснення коригування та списання з ТОВ «НВП УКРТРАНССОЮЗ» грошових коштів в розмірі 46 029,06 гри. за зміну маршруту перевезення під час надання послуг в минулих періодах.

Поряд із цим, у листі ДП «УТЛЦ» № ЦТЛ-10/265 від 28.01.16 р. зазначається про встановлення розслідуванням певних висновків та міститься посилання на конвенційну заборону від 06.06.14 р. № ЦЗМ-14/946 щодо закриття руху всіх поїздів по стику Красна Могила Донецької залізниці та з 06.06.14 р. направлення вагонопотоку через міжнародні переходи Квашине/Успенська або Тополі/Соловей; зазначається, що 20.06.2014 у зв'язку зі збільшенням вагонопотоку з України через перехід Квашине/Успенська і невивозом поїздів Северо-Кавказькою залізницею та з метою виключення затримок вагонів на міждержавних переходах вагонопотік направлено черех міждержавний перехід Тополі/Соловей, в той час як замовник перевезень не був повідомлений про наявність даної конвенційної заборони протягом понад 7-ми місяців як на час здійснення перевезень, так і після фактичного їх здійснення та під час підписання актів наданих послуг сторонами, як того вимагають умови Договору, що підтверджується також фактом скаладання ДП «УТЛЦ» коригування № 4 до акту наданих послуг № 6 від 30.06.14 р. тільки 30.04.15 р., тобто із значним запізненням.

Отже, за висновками суду, навіть за умови неможливості виконання зобов'язань за договором №2925/604-2013 від 05.12.2013 в частині перевезення вантажів у вагонах саме через прикордонну станцію Квашино внаслідок введення Укрзалізницею обмежень перевезень у зв'язку з закриттям руху усіх поїздів по стику Красна Могила Донецької області з прийняттям залізницею конвенційної заборони від 06.06.2014 №ЦМЗ-14/946, виходячи з факту недотримання умов укладеного між сторонами Договору № 2925/604-2013 про надання послуг з організації перевезень вантажів у власних критих вагонах від 05.12.2013, кошти в сумі 46029,06 грн. різниці тарифів набуті відповідачем неправомірно та всупереч умовам останнього.

В свою чергу, відповідачем окрім листів ДП «УТЛЦ» та доказів невчасного повідомлення останнього про зміну маршруту та списання коштів в спірній сумі, не надано суду доказів наявності перешкод для перевезення вантажу згідно визначеного замовником маршруту через прикордонну станцію Квашино, вчинення дій щодо встановлення наявності або відсутності згоди замовника на таку зміну, зокрема, матеріалів відповідного розслідування ДП «УТЛЦ» як основного виконавця, та доказів фактичного перевезення вантажу через станцію Тополі залізницею, що унеможливлює встановлення правомірності такої зміни та відповідно, нарахування плати згідно зміненого тарифу.

Крім того, судом критично оцінюються посилання відповідача на обізнаність вантажовідправників з маршрутом перевезення вантажів з огляду на той факт, що у спірних залізничних накладних вантажовідправниками виступали ТДПВ «Завод Метиз», ПАТ «Дніпрметиз» та ПАТ «Інтерпайп НМТЗ», які не є стороною спірного Договору та, відповідно, безпосереднім замовником перевезень, а також обгрунтування зміни тарифів та стягнення додаткової плати згідно зміненої Додатковою угодою № 4 від 12.06.15р. та Додатковою угодою № 7 від 01.12.15р. редакції спірного Договору як такі, що узгоджені сторонами після здійснення перевезень та не діяли на час зміни маршруту, отже, застосуванню до спірних правовідносин не підлягать.

Проте суд зазначає, відповідно до статті 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Одним з способів захисту цивільних прав та інтересів є відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди.

Відповідно до ст. 224 Господарського кодексу України учасник господарських відносин, який порушив господарське зобов'язання або установлені вимоги щодо здійснення господарської діяльності, повинен відшкодувати завдані цим збитки суб'єкту, права або законні інтереси якого порушено. Під збитками розуміються витрати, зроблені управненою стороною, втрата або пошкодження її майна, а також не одержані нею доходи, які управнена сторона одержала б у разі належного виконання зобов'язання або додержання правил здійснення господарської діяльності другою стороною.

Згідно зі ст. 225 Господарського кодексу України до складу збитків, що підлягають відшкодуванню особою, яка допустила господарське правопорушення, включається, зокрема, вартість втраченого, пошкодженого або знищеного майна, визначена відповідно до вимог законодавства; при визначенні розміру збитків, якщо інше не передбачено законом або договором, враховуються ціни, що існували за місцем виконання зобов'язання на день задоволення боржником у добровільному порядку вимоги сторони, яка зазнала збитків, а у разі якщо вимогу не задоволено у добровільному порядку, - на день подання до суду відповідного позову про стягнення збитків.

За змістом ст. 22 Цивільного кодексу України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. При цьому збитками є:

1) втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки);

2) доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).

Частиною 1 ст. 623 Цивільного кодексу України передбачено, що боржник, який порушив зобов'язання, має відшкодувати кредиторові завдані цим збитки.

Згідно зі ст. 1166 Цивільного кодексу України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала. Особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини.

Застосовуючи дану статтю необхідно встановити усі чотири елементи складу цивільного правопорушення: 1) протиправна поведінка; 2) шкода; 3) причинний зв'язок між протиправною поведінкою заподіювача та шкодою; 4) вина. За відсутності хоча б одного з цих елементів цивільна відповідальність не настає.

Важливим елементом доказування наявності шкоди є встановлення причинного зв'язку між протиправною поведінкою заподіювача та шкодою потерпілої сторони. Слід довести, що протиправна дія чи бездіяльність заподіювача є причиною, а шкода, яка завдана особі, - наслідком такої протиправної поведінки.

Саме на позивача покладається обов'язок довести наявність збитків, протиправність поведінки заподіювача збитків та причинний зв'язок такої поведінки із заподіяними збитками. В свою чергу, відповідач повинен довести, що в його діях відсутня вина у заподіянні збитків. Збитки мають реальний характер та у разі, якщо сторона, яка вважає, що її права були порушені та нею понесені збитки, повинна довести як розмір збитків, так і факт їх понесення.

Відповідно до п. 2 Роз'яснення Вищого арбітражного суду України «Про деякі питання практики вирішення спорів, пов'язаних з відшкодуванням шкоди» від 01.04.1994 № 02-5/215 в редакції від 29.12.2007, як у випадку невиконання договору, так і за зобов'язанням, що виникає внаслідок заподіяння шкоди, чинне законодавство виходить з принципу вини контрагента або особи, яка завдала шкоду (статті 614 та 1166 ЦК України). Крім застосування принципу вини при вирішенні спорів про відшкодування шкоди необхідно виходити з того, що шкода підлягає відшкодуванню за умови безпосереднього причинного зв'язку між неправомірними діями особи, яка завдала шкоду, і самою шкодою.

При цьому встановлення причинного зв'язку між протиправною поведінкою особи, яка завдала шкоду, та збитками потерпілої сторони є важливим елементом доказування наявності реальних збитків. Слід довести, що протиправна дія чи бездіяльність завдавача є причиною, а збитки, які виникли у потерпілої особи, - наслідком такої протиправної поведінки. Питання про наявність або відсутність причинного зв'язку між протиправною поведінкою особи і шкодою має бути вирішено судом шляхом оцінки усіх фактичних обставин справи (п. 6 Роз'яснення Вищого арбітражного суду України «Про деякі питання практики вирішення спорів, пов'язаних з відшкодуванням шкоди» від 01.04.1994 № 02-5/215 в редакції від 29.12.2007).

Суд зазначає, що звертаючись із даним позовом ТОВ «НВП «Укртранссоюз» фактично надало належні докази лише щодо факту здійснення списання різниці тарифів в оплату наданих відповідачем послуг за Договором. Що стосується особи, яка є, на думку позивача, винною у заподіянні збитків, причинно-наслідкового зв'язку між заподіяними збитками та діями відповідача, як і вина останнього, на думку суду, позивачем не доведена.

Зокрема, як вбачається зі матеріалів справи та сторонами не заперечувалось, зобов'язання з організації доставки вантажу відповідно до умов Договору були виконані, проте визначений ТОВ «УТЛЦ» шлях прямування вантажу через станцію Квашино було змінено.

В свою чергу неможливість виконання зобов'язань за Договором №2925/604-2013 від 05.12.2013 в частині перевезення вантажів у вагонах саме через прикордонну станцію Квашино обґрунтована відповідачем посиланням на введення Укрзалізницею обмежень перевезень у зв'язку з закриттям руху всіх поїздів по стику Красна Могила Донецької області та прийняттям залізницею конвенційної заборони від 06.06.2014 № ЦМЗ-14/946.

З огляду на викладене, враховуючи, що обмеження перевезень було введено Укрзалізницею за власною ініціативою у звязку з неможливістю забезпечення безпечного руху поїздів, таке обмеження розповсюджується саме на територію прямування спірного вагонопотоку, суд не вбачає вини в діях відповідача щодо не врегулювання питання перевезення саме через прикордонну станцію Квашино.

Окрім цього виходячи з встановлених фактичних обставин справи суд зауважує, що в контексті спірних правовідносин, що складися між сторонами, та виходячи із законодавчо визначеного змісту терміну «збитки», списання відповідачем з особового рахунку позивача різниці тарифів в сумі 46029,06 грн. не розцінюється судом як збитки в розумінні статті 22 Цивільного кодексу.

Враховуючи вищевикладене та зважаючи на встановлені фактичні обставини справи у спірних правовідносинах господарський суд не вбачає склад (всі елементи) господарського правопорушення та, відповідно, підстав для стягнення з відповідача збитків (матеріальної шкоди) у заявленій до стягнення сумі та задоволення позовних вимог.

Суд зазначає, що правові наслідки порушення юридичними і фізичними особами своїх грошових зобов'язань передбачені, зокрема, приписами статей 549-552, 611, 625 Цивільного кодексу України.

Згідно з частиною другою статті 9 названого Кодексу законом можуть бути передбачені особливості регулювання майнових відносин у сфері господарювання. Відповідні особливості щодо наслідків порушення грошових зобов'язань у зазначеній сфері визначено статтями 229-232, 234, 343 Господарського кодексу України та нормами Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань".

З урахуванням приписів статті 549, частини другої статті 625 Цивільного кодексу України та статті 1 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" правовими наслідками порушення грошового зобов'язання, тобто зобов'язання сплатити гроші, є обов'язок сплатити не лише суму основного боргу, а й неустойку (якщо її стягнення передбачене договором або актами законодавства), інфляційні нарахування, що обраховуються як різниця добутку суми основного боргу на індекс (індекси) інфляції, та проценти річних від простроченої суми основного боргу.

Так, виходячи з положень ч. 1 ст. 230 Господарського кодексу України штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Згідно частини 1 ст. 546 та ст. 547 Цивільного кодексу України виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком. Правочин щодо забезпечення виконання зобов'язання вчиняється у письмовій формі. Правочин щодо забезпечення виконання зобов'язання, вчинений із недодержанням письмової форми, є нікчемним.

Виконання зобов'язання (основного зобов'язання) забезпечується, якщо це встановлено договором або законом (ч. 1ст. 548 Цивільного кодексу України).

У відповідності до ст. 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.

Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного або неналежно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Згідно п.4.3 Договору у разі виникнення заборгованості за надані послуги з організації перевезення вантажів, сторони сплачують пеню в розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня, від суми боргу за кожний день прострочення платежу до моменту повного погашення заборгованості (включаючи день сплати), з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення.

Відповідно до ст. 625 Цивільного кодексу боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три відсотки річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Як свідчать матеріали справи, позивачем окрім заявлених до стягнення збитків в сумі 46029,06 грн. на вказану суму нараховано на підставі п.4.3 Договору пеню в сумі 3522,16 грн. за період з 22.01.16 р. по 01.06.16 р., а також на підставі ст. 625 Цивільного кодексу України проценти річних в сумі 503,17 грн. за період з 22.01.16 р. по 02.06.16 р., та втрати від інфляції в сумі 1894,95 грн., які він просив стягнути з відповідача згідно наданих розрахунків.

Проте, зважаючи на висновки суду щодо відсутності правових підстав для задоволення позовних вимог позивача в частині стягнення збитків в сумі 46029,06 грн., вимоги позивача про стягнення з відповідача нарахованої пені в сумі 3 522,16 грн., інфляційного збільшення в сумі 1 894,95 грн. та 3 % річних в сумі 503,17 грн., які є похідними від позовних вимог про стягнення збитків, задоволенню не підлягають.

Також суд звертає увагу, що згідно п. 2.1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України №14 від 17.12.13 р. "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" (далі - Постанова № 14) якщо у вчиненому сторонами правочині розмір та базу нарахування пені не визначено або вміщено умову (пункт) про те, що пеня нараховується відповідно до чинного законодавства, суму пені може бути стягнуто лише в разі, якщо обов'язок та умови її сплати визначено певним законодавчим актом.

Так, нарахування пені у відповідному відсотковому розмірі від суми простроченого платежу передбачено статтею 14 Закону України "Про державний матеріальний резерв", статтею 36 Закону України "Про телекомунікації", статтею 1 Закону України "Про відповідальність суб'єктів підприємницької діяльності за несвоєчасне внесення плати за спожиті комунальні послуги та утримання прибудинкових територій". У таких випадках нарахування пені здійснюється не за Законом України "Про відповідальність за невиконання грошових зобов'язань", а на підставі спеціального нормативного акта, який регулює відповідні правовідносини. Наведене не виключає можливості покладення на боржника також і відповідальності, передбаченої частиною другою статті 625 ЦК України за невиконання грошового зобов'язання.

При цьому, судом встановлено згідно матеріалів справи відсутність в укладеному між сторонами Договорі положень щодо передбаченої сторонами відповідальності у вигляді нарахування пені за невиконання виконавцем зобов'язань з повернення надлишково стягнутої оплати послуг, що, за умови відсутності визначення такого обов'язку певним законодавчим актом, в свою чергу виключає можливість нарахування та стягнення пені в випадку порушення сторонами умов Договору № 2925/604-2013 про надання послуг з організації перевезень вантажів у власних критих вагонах від 05.12.13 р.

Отже, у вчиненому сторонами правочині розмір та базу нарахування пені за порушення виконавцем своїх зобов'язань взагалі не визначено.

При цьому, відповідно до ст. 547 та п. 1 ч. 2 ст. 551 Цивільного кодексу України правочин щодо забезпечення виконання зобов'язання (в тому числі щодо неустойки) вчиняється у письмовій формі. Правочин щодо забезпечення виконання зобов'язання, вчинений із недодержанням письмової форми, є нікчемним. Якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.

З матеріалів справи не вбачається укладення між сторонами у справі письмового правочину щодо забезпечення виконання відповідачем грошового зобов'язання у вигляді неустойки (пені), а розмір пені договором або актом цивільного законодавства у спірних правовідносинах сторін також не встановлено, що виключає правові підстави для застосування пені.

Додатково суд відзначає, що ні умовами Договору, ні приписами чинного законодавства України відповідальності відповідача у вигляді нарахування пені за порушення строків відшкодування завданих збитків також не встановлено.

Окрім того як зазначено в п. 5.2 постанови №14 обов'язок боржника сплатити суму боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних не виникає у випадках повернення коштів особі, яка відмовилася від прийняття зобов'язання за договором (стаття 612 ЦК України), повернення сум авансу та завдатку, повернення коштів у разі припинення зобов'язання (в тому числі шляхом розірвання договору) за згодою сторін або визнання його недійсним, відшкодування збитків та шкоди, повернення безпідставно отриманих коштів (стаття 1212 ЦК України), оскільки відповідні дії вчиняються сторонами не на виконання взятих на себе грошових зобов'язань, а з інших підстав.

Отже, оскільки норма ст. 625 Цивільного кодексу України регулює зобов'язальні відносини і не розповсюджується на вимоги щодо стягнення збитків, застосування приписів вказаної статті у випадку зверення до суду з позовними вимогами про стягнення збитків є необґрунтованим та таким, що суперечить приписам чинного законодавства.

Рішення суду про задоволення позову може бути прийнято виключно у тому випадку, коли подані позивачем докази дозволять суду зробити чіткий, конкретний та безумовний висновок про обґрунтованість та законність вимог позивача.

Відповідно до п. 1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України №6 від 23.03.12 р. «Про судове рішення» рішення з господарського спору повинно прийматись у цілковитій відповідності з нормами матеріального і процесуального права та фактичними обставинами справи, з достовірністю встановленими господарським судом, тобто з'ясованими шляхом дослідження та оцінки судом належних і допустимих доказів у конкретній справі.

З огляду на вищевикладене, оскільки позивачем не доведено належними та допустимими доказами, а також не підтверджено наявними матеріалами справи в розумінні приписів ст.ст. 32, 33 Господарського процесуального кодексу України факт завдання позивачеві шкоди неправомірними діями відповідача, зважаючи на відсутність складових цивільного правопорушення, необхідних для відшкодування збитків, суд приходить до висновку про відсутність правових підстав для задоволення позову, в зв'язку з чим в задоволенні позовних вимог ТОВ «НВП «Укртранссоюз» має бути відмовлено.

Відповідно до статті 49 Господарського процесуального кодексу України судові витрати покладаються на позивача.

Керуючись статтями 124, 129 Конституції України, ст. ст. 4-2, 4-3, 33, 43, 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

В задоволенні позовних вимог відмовити у повному обсязі.

Повний текст рішення складено та підписано 04 листопада 2016 р.

Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до Київського апеляційного господарського суду шляхом подання протягом 10 днів з дня складання та підписання повного тексту рішення апеляційної скарги через Господарський суд міста Києва.

Суддя А.М. Селівон