Ухвала суду № 62515021, 07.11.2016, Апеляційний суд міста Києва

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД МІСТА КИЄВА

Апеляційне провадження Головуючий у 1 інстанції Жук М.В.

№22-ц/796/13572/2016 Доповідач Кравець В.А.

Справа №756/1010/16-ц

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

07 листопада 2016 року колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Апеляційного суду м. Києва в складі:

головуючого судді Кравець В.А.,

суддів: Желепи О.В., Лапчевської О.Ф.

за участю секретаря Синявського Д.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою представника позивача ОСОБА_1 - ОСОБА_2 на рішення Оболонського районного суду м. Києва від 13 вересня 2016 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства «Універсал Банк» про визнання кредитного договору недійсним,

В С Т А Н О В И Л А

У січні 2016 року позивач ОСОБА_1 звернулася до суду із зазначеним позовом, в якому, з урахуванням уточнених вимог, просила визнати Кредитний договір № 004-2902/ 756-0204 від 28.09.2007 pоку, укладений між нею та ВАТ «Банк Універсальний» (правонаступник - Публічне акціонерне товариство «Універсал Банк») недійсним та вирішити питання судових витрат.

В мотивування вимог посилалася на те, що перед укладенням договору позичальнику не було надано повної та достовірної інформації про умови кредитування та сукупну вартість кредиту в письмовій формі, банком не отримано письмового підтвердження про ознайомлення з умовами кредитування та розуміння відмінностей форм кредитування, надання неповної, двозначної та недостовірної інформації про послуги, які запропоновані до обрання споживачу, кредитний договір містить додаткові платежі на користь кредитодавця, що суперечить вимогам закону, а також укладений із застосуванням нечесної підприємницької практики, містить дискримінуючи стосовно позичальника умови зміни кредитної ставки.

Рішенням Оболонського районного суду м. Києва від 13 вересня 2016 року у задоволенні позову - відмовлено.

Не погоджуючись з рішенням суду, представник позивача ОСОБА_1 - ОСОБА_2 подала апеляційну скаргу, в якій просить скасувати та ухвалити нове рішення про задоволення позову, посилаючись на те, що рішення ухвалене з порушенням норм матеріального та процесуального права, висновки не відповідають обставинам справи та наявним в матеріалах справи доказам.

Вказує, що наданий відповідачем як письмовий доказ виконання умов законодавства «Графік погашення» не відповідає вимогам п. 3.2. Постанови НБУ № 168, зокрема тому, що не містить повної інформації щодо вартості всіх супутніх послуг, а також інших фінансових зобов'язань споживача за кожним платіжним періодом. Даний графік містить відомості лише по черговим платежам по тілу кредиту та по процентам, при тому, що п. 3.3. Кредитного договору передбачено обов'язок позичальника забезпечити страхування іпотечного майна на користь Банку, сплата комісії та інших супутніх витрат.

Класична (стандартна) схема побудована таким чином, що платежі щомісячно зменшуються. Щомісячний платіж складається з погашення кредиту рівними частинами та відсотків, що нараховуються на залишок заборгованості. Зменшення щомісячного платежу відбувається за рахунок щомісячного зменшення заборгованості за кредитом, на яку нараховуються відсотки, та відповідно зменшення суми відсотків.

Підписуючи кредитний договір, позичальник не знала відмінностей між класичною та ануїтетною формами погашення кредиту, які не були їй роз'яснені, і не розуміла, що сума переплати (абсолютного значення подорожчання кредиту) за класичною схемою кредитування є меншою, ніж при ануїтетній, оскільки при класичній схемі більше коштів зараховується на погашення тіла кредиту, а відсотки зараховуються на залишок заборгованості, а при ануїтетній схемі проценти нараховуються одразу на всю суму кредиту і не змінюються в залежності від суми погашеного кредиту, тобто позичальник постійно платить відсотки, що були нараховані на суму кредиту.

Досягнення сторонами згоди щодо істотних умов кредитного договору не є перешкодою для визнання його недійсним, якщо такі умови не відповідають чинному законодавству, в даному випадку - законодавству про захист прав споживачів кредитних послуг, і були укладені під впливом нечесної підприємницької практики з порушенням волевиявлення позичальника, яке здійснювалось під впливом недостовірної інформації.

Зазначила, що днем початку перебігу позовної давності згідно зі ст. 261 ЦК України є день, коли позичальник довідалася та могла довідатися про порушення свого права: день отримання нею правової допомоги (квітень 2015 року), коли позичальнику було надано юридичні консультації з правового аналізу Кредитного договору № 004- 2902/756-0204 від 28.09.2007 на відповідність їх законодавству України, в тому числі законодавству про захист прав споживачів кредитних послуг. Згідно з п. 12 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 12.04.1996 p. № 5 «Про практику розгляду цивільних справ за позовами про захист прав споживачів»: «У справах за позовами про захист прав споживачів, порушених внаслідок недостовірної або неповної інформації про товар (роботу, послугу) чи недобросовісної його реклами, суд має виходити з припущення, що споживач не має спеціальних знань про характеристики товарів (робіт, послуг). Аналогічне положення міститься у ч. 9 ст. 15 Закону № 1023-XII «Про захист прав споживачів». На нього ж звертає увагу і Верховний Суд України в Узагальненні від 01.02.2013 р. «Судова практика з розгляду цивільних справ про захист прав споживачів».

Крім того, на належній стадії судового процесу представником позивача було заявлено клопотання про призначення судової економічної експертизи, однак в задоволенні його було безпідставно відмовлено. Питання заявлені в клопотанні не є юридичними, а суд та сторони не володіють спеціальними знаннями щодо надання вірної кваліфікації у специфічній сфері кредитно-фінансової господарської економічних знань.

При цьому суд самостійно не перевірив відповідність інформації графіку платежів та кредитного договору дійсності і не порівняв їх із платежами, які фактично нараховувались та стягувались кредитором; сплачувались позичальником, не перевірив поінформованість позичальника щодо наявних форм кредитування з коротким описом відмінностей між ними, в тому числі між зобов'язаннями споживача, переваг та недоліків пропонованих схем кредитування.

Ненадання позичальнику передбаченого законом обсягу інформації про споживче кредитування прямо вказує на нечіткий, незрозумілий або двозначний спосіб подачі інформації, необхідної для здійснення свідомого вибору споживачем. Оскільки позичальник не знав, і зараз не знає інформацію про наявні Форми кредитування з коротким описом відмінностей між ними, у тому числі між зобов'язаннями споживача; переваги та недоліки пропонованих схем кредитування та ціну укладеної з Банком угоди.

Відповідно до абз. 3 ч. 4 ст. 11 Закону України «Про захист прав споживачів» кредитодавцю забороняється встановлювати у договорі про надання споживчого кредиту будь-які збори, відсотки, комісії, платежі тощо за дії, які не є послугою у визначенні цього Закону. Умова договору про надання споживчого кредиту, яка передбачає здійснення будь-яких платежів за дії, які не є послугою у визначенні цього Закону, є нікчемною.

В судовому засіданні представник позивача ОСОБА_1 - ОСОБА_3 апеляційну скаргу підтримала та просила її задовольнити з вищевказаних підстав.

Представник відповідача у судове засідання не з'явився про день, час та місце розгляду справи був повідомлений належним чином.

Заслухавши доповідь судді Кравець В.А., обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши законність і обґрунтованість ухваленого рішення, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд виходив з того, що спірний договір споживчого кредиту підписаний сторонами, які досягли згоди з усіх істотних умов договору, мали необхідний обсяг цивільної дієздатності, а їх волевиявлення було вільним і відповідало їхній внутрішній волі; позивач на момент укладення договору не заявляла додаткових вимог щодо умов спірного договору та в подальшому виконувала його умови; відповідач надав позивачу документи, які передували укладенню кредитного договору, у тому числі й щодо сукупної вартості кредиту, реальної процентної ставки; у додатках до договору споживчого кредиту «Графік погашення кредиту» міститься повна інформація стосовно умов кредитування.

Колегія суддів погоджується з таким висновком суду першої інстанції, виходячи з наступного.

Частиною 1 ст.303 ЦПК України визначено, що під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Судом встановлено, що 28.09.2007 року між ВАТ «Банк Універсальний», правонаступником якого є ПАТ «Універсал Банк», та ОСОБА_1 було укладено кредитний договір № 004-2902/756- 0204 на споживчі цілі у розмірі 27 045,4 швейцарських франків зі сплатою 11,45 % річних на строк до 10.09.2027 року (т. 1 а.с. 9-20).

Відповідно до ст.626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Умовами ст. 203 ЦК України визначено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільству, його моральним засадам.

У силу ст.6 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (ст. 627 ЦК України). Згідно ст. 628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Відповідно до ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. У випадках, встановлених цим Кодексом, нікчемний правочин може бути визнаний судом дійсним. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Статтею 203 ЦК України встановлено вичерпний перелік підстав, за яких правочин може бути визнаний недійсним. Зокрема, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі, правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Пленум Верховного Суду України в п. п. 2, 12 Постанови від 28.04.1978 № 3 «Про судову практику в справах про визнання угод недійсними» роз'яснив, що угода може бути визнана недійсною лише на підставі та з наслідками, передбаченими законом. В кожній справі про визнання угоди недійсною суд має встановити ті обставини, з якими закон пов'язує визнання угоди недійсною, та настання визначених юридичних наслідків.

Відповідно до Постанови №5 від 2012 р., при вирішенні спорів про визнання кредитного договору недійсним необхідно перевіряти додержання ст. 215,1048-1052,1054-1055 ЦК України, та ст. 18,19 Закону України «Про захист прав споживачів».

Згідно ч.2 ст.11 Закону України «Про захист прав споживачів» визначено, що перед укладенням договору про надання споживчого кредиту кредитодавець зобов'язаний повідомити споживача у письмовій формі про: 1) особу та місцезнаходження кредитодавця; 2) кредитні умови, зокрема: а) мету, для якої споживчий кредит може бути витрачений; б) форми його забезпечення; в) наявні форми кредитування з коротким описом відмінностей між ними, в тому числі між зобов'язаннями споживача; г) тип відсоткової ставки; ґ) суму, на яку кредит може бути виданий; д) орієнтовну сукупну вартість кредиту та вартість послуги з оформлення договору про надання кредиту (перелік усіх витрат, пов'язаних з одержанням кредиту, його обслуговуванням та поверненням, зокрема таких, як адміністративні витрати, витрати на страхування, юридичне оформлення тощо); е) строк, на який кредит може бути одержаний; є) варіанти повернення кредиту, включаючи кількість платежів, їх частоту та обсяги; ж) можливість дострокового повернення кредиту та його умови; з) необхідність здійснення оцінки майна та, якщо така оцінка є необхідною, ким вона здійснюється; и) податковий режим сплати відсотків та про державні субсидії, на які споживач має право, або відомості про те, від кого споживач може одержати докладнішу інформацію; і) переваги та недоліки пропонованих схем кредитування.

Відповідно до положень п.п.2.1., 2.5 Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту, затверджених постановою Правління НБУ від 10.05.2007року за №168, також вбачається, що банки зобов'язані перед укладенням кредитного договору надати споживачу в письмовій формі інформацію про умови кредитування, а також орієнтовну сукупну вартість кредиту, зазначивши таке: а) найменування та місцезнаходження банку - юридичної особи та його структурного підрозділу; б) умови кредитування, зокрема: можливу суму кредиту; строк, на який кредит може бути одержаний; мету, для якої кредит може бути використаний; форми та види його забезпечення; необхідність здійснення оцінки майна та, якщо така оцінка є необхідною, ким вона здійснюється; наявні форми кредитування з коротким описом відмінностей між ними, у тому числі між зобов'язаннями споживача; тип процентної ставки (фіксована, плаваюча тощо); переваги та недоліки пропонованих схем кредитування; в) орієнтовну сукупну вартість кредиту з урахуванням: процентної ставки за кредитом, вартості всіх супутніх послуг, а також інших фінансових зобов'язань споживача, які пов'язані з отриманням, обслуговуванням і погашенням кредиту (у тому числі на користь третіх осіб - страховиків, оцінювачів, реєстраторів, нотаріусів тощо); варіантів погашення кредиту, уключаючи кількість платежів, їх періодичність та обсяги; можливості та умов дострокового повернення кредиту; г) інші умови, передбачені законодавством.

Банки розробляють форму (бюлетень, довідка, повідомлення тощо) надання споживачу достовірної інформації про умови кредитування та орієнтовну сукупну вартість кредиту, яка повинна бути затверджена рішенням уповноваженого органу банку та доведена до відома його відповідних структурних підрозділів.

Як вбачається з матеріалів справи банк виконав вказані вимоги Закону та визначив графік погашення заборгованості по кредиту та визначив сукупну вартість кредиту і реальної процентної ставки на місяць, розписав, які суми позивач зобов'язана буде сплачувати щомісячно на протязі дії кредитного договору.

Позивач була ознайомлена з умовами кредитування, зокрема щодо можливої суми кредиту, строку на який кредит може бути одержаний, мети, для якої кредит може бути використаний, форми та видів його забезпечення, тощо, а також із орієнтованою сукупною вартістю кредиту, відомостями щодо процентної ставки, мінімальної щомісячної суми платежу та строку кредитування, про що свідчить підпис ОСОБА_1 на оспорюваному договорі.

З матеріалів справи убачається, що протягом дії кредитного договору позивач не зверталася до банку з пропозицією щодо внесення будь-яких змін до запропонованої редакції договору, за роз'ясненням положень, які були йому не зрозумілі, або за додатковою інформацією щодо умов кредитування, тим самим погоджуючись зі всіма умовами такого договору.

Відповідно до правового висновку, викладеного у постанову Верховного Суду України від 12.09.2012 р. (справа №6-80цс12), за положеннями ч. 5 ст. 11, ст.18 Закону України «Про захист прав споживачів» до договорів із споживачами про надання споживчого кредиту застосовуються положення цього Закону про несправедливі умови в договорах, зокрема положення, згідно з якими передбачаються зміни в будь-яких витратах за договором, крім відсоткової ставки. Продавець (виконавець, виробник) не повинен включати у договори із споживачем умови, які є несправедливими. Умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов'язків на шкоду споживача. Якщо положення договору визнано несправедливим, включаючи ціну договору, таке положення може бути змінено або визнано недійсним. Положення, що було визнане недійсним, вважається таким з моменту укладення договору.

Аналіз указаних норм дає підстави для висновку, що несправедливими є положення договору про споживчий кредит, які містять умови про зміни у витратах, зокрема щодо плати за обслуговування кредиту та плати за дострокове його погашення, і це є підставою для визнання таких положень недійсними.

Відповідно до ст. 2 Закону України «Про банки і банківську діяльність», банківський кредит - будь-яке зобов'язання банку надати певну суму грошей, будь-яка гарантія, будь-яке зобов'язання придбати право вимоги боргу, будь-яке продовження строку погашення боргу, яке надано в обмін на зобов'язання боржника щодо повернення заборгованої суми, а також на зобов'язання на сплату процентів та інших зборів з такої суми. З урахуванням вищезазначеного до переліку супутніх послуг, які можуть бути надані споживачеві при наданні банком споживчого кредиту, зокрема, можуть відноситися: відкриття поточного (карткового) рахунку, здійснення розрахунково-касового обслуговування, забезпечення обслуговування кредитної заборгованості тощо.

Пункти 3.1, 3.6 Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту, затверджених постановою правління Національного банку України від 10 травня 2007 року № 168, передбачають, що банки зобов'язані в кредитному договорі або додатку до нього надавати детальний розпис сукупної вартості кредиту з урахуванням процентної ставки за ним, вартості всіх сукупних послуг, а також інших фінансових зобов'язань споживача, зазначивши таке: перелік, розмір всіх комісій банку, що пов'язані з наданням, обслуговуванням і погашенням кредиту, в тому числі комісії з обслуговування кредитної заборгованості, розрахунково-касове обслуговування тощо, і не мають права встановлювати платежі, які споживач має сплатити на користь банку, зокрема за дії, які банк здійснює на власну користь (ведення справи, договору, облік заборгованості споживача тощо).

В укладеному між сторонами у письмовій формі договору чітко визначені всі умови кредитування, зокрема, розмір наданого кредиту, строк, на який наданий кредит, порядок його надання та повернення, розмір плати за користування кредитними коштами, права та обов'язки позикодавця і позичальника, відповідальність сторін.

Вимоги позивача про визнання кредитного договору недійсним з приводу порушення банком Закону України «Про захист прав споживачів» не підлягають задоволенню, оскільки колегія суддів, перевіряючи обставини справи, не виявила таких порушень Банку з огляду на те, що позивач володіла інформацією з приводу умов кредитування, орієнтовної сукупної вартості кредиту, наявних в банку форм кредитування та відмінностей між ними, у тому числі між зобов'язаннями споживача, переваг та недоліків пропонованих систем кредитування, вартості всіх послуг, пов'язаних з одержанням кредиту та укладенням кредитного договору.

При укладенні договору вона була ознайомлена з його умовами, не заперечувала проти них та проти підписання, погодилася на отримання у кредит коштів саме на таких умовах, що визначені договором, волевиявлення сторін на укладання і підписання були вільними, оскільки будь-яких доказів протилежного позивачем суду не надано.

Згідно ч.6 ст.11 Закону України «Про захист прав споживачів» споживач має право протягом чотирнадцяти календарних днів відкликати свою згоду на укладення договору про надання споживчого кредиту без пояснення причин. Перебіг цього строку розпочинається з моменту передачі споживачеві примірника укладеного договору. Відкликання згоди оформлюється письмовим повідомленням, яке споживач зобов'язаний подати особисто чи через уповноваженого представника або надіслати кредитодавцю до закінчення строку, зазначеного в абзаці першому цієї частини. З відкликанням згоди на укладення договору про надання споживчого кредиту споживач повинен одночасно повернути кредитодавцю кошти або товари, одержані згідно з договором. Споживач також сплачує відсотки за період між моментом одержання коштів та моментом їх повернення за ставкою, встановленою в договорі.

У відповідності до п.3 ч.7 ст.11 Закону України «Про захист прав споживачів» право відкликання згоди не застосовується щодо споживчих кредитів, наданих на купівлю послуги, виконання якої відбулося до закінчення строку відкликання згоди.

Таким чином, Законом України «Про захист прав споживачів» передбачено право споживача відмовитись в односторонньому порядку від укладеного кредитного договору протягом 14 днів з моменту отримання копії примірника договору, проте реалізація вказаного права споживача і припинення дії кредитного договору можлива при дотриманні споживачем трьох умов, передбачених законом, а саме: подача письмового повідомлення кредитодавцю про відмову від кредитного договору в строки, встановлені законом; одночасного/разом з відкликанням згоди/ повернення виданого кредиту або отриманого товару по договору; сплати нарахованих процентів, які були нараховані банком за весь час користування грошовими коштами.

Проте, позивач правом споживача відмовитись в односторонньому порядку від укладеного кредитного договору протягом 14 днів з моменту отримання копії примірника договору не скористалася.

Вирішуючи даній спір, суд надав належну оцінку умовам кредитного договору, які сторонами були погоджені та врахував, що вказаний договір відповідає вимогам ЦК України, ст. ст. 11,18 закону України «Про захист прав споживачів», Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг», а доводи позивача щодо їх невідповідності даним вимогам не підтверджені належними доказами у справі.

За частиною першою статті 11 Закону України «Про захист прав споживачів» між кредитодавцем та споживачем укладається договір про надання споживчого кредиту, відповідно до якого кредитодавець надає кошти (споживчий кредит) або бере зобов'язання надати їх споживачеві для придбання продукції у розмірі та на умовах, встановлених договором, а споживач зобов'язується повернути їх разом з нарахованими відсотками. Пунктом 23 частини 1 статті 1 Закону України «Про захист прав споживачів» у редакції, яка діяла на час виникнення правовідносин, визначено, що споживчий кредит - це кошти, що надаються кредитодавцем (банком або іншою фінансовою установою) споживачеві на придбання продукції.

Задоволення споживчих потреб людини здійснюється шляхом отримання нею споживчих благ, які мають на меті задоволення її потреб на забезпечення життя, здоров'я та життєдіяльності, зокрема придбання товарів широкого вжитку і тривалого користування, транспортних засобів, на нагальні потреби: лікування, навчання, весілля, народження дитини, непередбачені обставини тощо.

Засобом задоволення тих чи інших споживчих потреб людини виступають споживчі блага. Це товари та послуги індивідуального або виробничого призначення, що використовуються для задоволення особистих економічних та побутових потреб окремих людей. Споживчі блага можуть бути як матеріальними потребами (товари) так і нематеріальними (послуги).

Споживчий кредит надається кредитором фізичним особам на придбання споживчих товарів або послуг, однак конкретні ознаки такого кредиту законодавцем не встановлено, за винятком надання споживчого кредиту в іноземній валюті з 16 жовтня 2011 року.

А відтак, визначити правову природу кредитних правовідносин щодо наявності в них ознак споживчого кредиту повинен суд при розгляді спору, який випливає з зазначених правовідносин.

Отже, визначаючи зміст правовідносин, які виникли між сторонами кредитного договору, суди повинні встановити: на які потреби було надано кредит, чи здійснювалось кредитування з метою задоволення боржником особистих економічних та побутових потреб та чи використано цей кредит на зазначені потреби. Установивши, що кредитування здійснювалось на споживчі потреби суд повинен застосувати до встановлених правовідносин законодавство щодо захисту прав споживачів.

Стаття 18 Закону № 1023-XII містить самостійні підстави визнання угоди (чи її умов) недійсною.

Так, за змістом частини п'ятої цієї норми у разі визнання несправедливим окремого положення договору, включаючи ціну договору, може бути визнано недійсним або змінено таке положення, а не сам договір.

У разі коли зміна окремих положень або визнання їх недійсними зумовлює зміну інших положень договору, на вимогу споживача такі положення підлягають зміні або договір може бути визнаний недійсним у цілому (частина шоста статті 18 Закону № 1023-XII).

Визначення поняття «несправедливі умови договору» закріплено в частині другій статті 18 цього Закону. Умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов'язків на шкоду споживачу.

Аналізуючи цю норму, можна зробити висновок, що умови договору кваліфікуються як несправедливі за наявності одночасно таких ознак: по-перше, умови договору порушують принцип добросовісності (пункт 6 частини першої статті 3, частина третя статті 509 ЦК України); по-друге, умови договору призводять до істотного дисбалансу договірних прав та обов'язків сторін; по-третє, умови договору завдають шкоди споживачеві.

Несправедливими згідно із частиною третьою статті 18 Закону№ 1023-XII є, зокрема, умови договору про: виключення або обмеження прав споживача стосовно продавця (виконавця, виробника) або третьої особи у разі повного або часткового невиконання чи неналежного виконання продавцем (виконавцем, виробником) договірних зобов'язань, включаючи умови про взаємозалік, зобов'язання споживача з оплати та його вимог у разі порушення договору з боку продавця (виконавця, виробника); встановлення жорстких обов'язків споживача, тоді як надання послуги обумовлене лише власним розсудом виконавця; надання можливості продавцю (виконавцю, виробнику) не повертати кошти на оплату, здійснену споживачем, у разі відмови споживача укласти або виконати договір, без встановлення права споживача на одержання відповідної компенсації від продавця (виконавця, виробника) у зв'язку з розірванням або невиконанням ним договору (пункти 2-4) права в односторонньому порядку змінювати умови договору на власний розсуд або на підставах, не зазначених у договорі (пункт 11); визначення ціни товару на момент його поставки споживачеві або надання продавцю (виконавцю, виробнику) можливості збільшувати ціну без надання споживачеві права розірвати договір у разі збільшення ціни порівняно з тією, що була погоджена на момент укладення договору (пункт 13).

За змістом частини п'ятої статті 11 Закону № 1023-XII до договорів зі споживачами про надання споживчого кредиту застосовуються положення цього Закону про несправедливі умови в договорах, зокрема положення, згідно з якими передбачаються зміни в будь-яких витратах за договором, крім відсоткової ставки.

Проте, колегією суддів при перегляді даної справи не було встановлено порушення банком цього Закону, які би стали підставою до визнання кредитного договору недійсним.

Відповідно до положень, закріплених у ч. 1, ч. 6 ст. 19 Закону України "Про захист прав споживачів", забороняється здійснення нечесної підприємницької практики. Нечесна підприємницька практика включає в себе будь-яку діяльність (дії або бездіяльність), що вводить споживача в оману або є агресивною. Правочини, здійснені з використанням нечесної підприємницької практики, є недійсними.

Таким чином, Законом України "Про захист прав споживачів" закріплена можливість визнання недійсними правочинів, здійснених із використанням нечесної підприємницької діяльності, яка полягає, зокрема, у введенні в оману споживачів.

В свою чергу, відповідачем у повному обсязі було надано інформацію позивачу стосовно умов кредитування, зазначених у договорі. Позивач не мала претензій щодо умов договору при його укладенні та засвідчила свою згоду підписом. Отже, дії відповідача не містять ознак нечесної підприємницької практики.

Таким чином, суд дійшов правильного висновку про відсутність правових підстав для визнання недійсним договору споживчого кредиту, правильно застосувавши положення статей 11, 18 Закону України «Про захист прав споживачів».

В силу ч.1 ст. 60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу.

Відсутні в апеляційній скарзі доводи, які б давали підстави до скасування рішення суду, оскільки при розгляді справи у апеляційному суді скаржник не надав будь - яких переконливих доказів на спростування висновків суду першої інстанції.

Отже, суд першої інстанції всебічно і об'єктивно дослідив всі обставини справи, зібраним доказам дав вірну правову оцінку й постановив рішення, що відповідає вимогам закону.

Рішення суду постановлено з дотриманням норм матеріального та процесуального права, тому підстав для його скасування колегія суддів не вбачає.

Керуючись ст.ст.218, 303,304,307,308, 313-315,317 ЦПК України, колегія суддів

У Х В А Л И Л А

Апеляційну скаргу представника позивача ОСОБА_1 - ОСОБА_2 - відхилити.

Рішення Оболонського районного суду м. Києва від 13 вересня 2016 року в справі залишити без зміни.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення, але може бути оскаржена протягом двадцяти днів до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ шляхом подачі касаційної скарги до цього суду.

Головуючий

Судді