Ухвала суду № 62515011, 07.11.2016, Апеляційний суд міста Києва

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД МІСТА КИЄВА

Апеляційне провадження Головуючий у 1 інстанції Оксюта Т.Г.

№22-ц/796/13682/2016 Доповідач Кравець В.А.

Справа №760/12151/16-ц

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

07 листопада 2016 року колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Апеляційного суду м. Києва в складі:

головуючого судді Кравець В.А.,

суддів: Желепи О.В., Лапчевської О.Ф.

за участю секретаря Синявського Д.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою представника відповідача Міністерства оборони України - Остапенка Володимира Володимировича на рішення Солом'янського районного суду м. Києва від 14 вересня 2016 року у справі за позовом ОСОБА_3 до Міністерства оборони України про відшкодування моральної шкоди,

В С Т А Н О В И Л А

У липні 2016 року позивач ОСОБА_3 звернувся до суду із зазначеним позовом, в якому просив стягнути з Міністерства Оборони України на його користь моральну шкоду в розмірі 100 000,00 грн.

В мотивування вимог посилався на те, що від травм, отриманих під час проходження військової служби, в нього розвинулись хвороби та, починаючи з 2009 року, стан здоров'я погіршився, у зв'язку із чим він позбавлений можливості вести повноцінний спосіб життя, постійно відчуває страждання, психологічний дискомфорт. Значна частина пенсії, яку він отримує як інвалід IIІ групи, витрачається на придбання ліків та оздоровлення, постійні медичні огляди.

Рішенням Солом'янського районного суду м. Києва від 14 вересня 2016 року позов задоволено частково.

Стягнуто з Міністерства оборони України на користь ОСОБА_3 моральну шкоду в сумі 20000,00 грн. Вирішено питання судових витрат.

Не погоджуючись з рішенням суду, представник відповідача Міністерства оборони України - Остапенко В.В. подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати та ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позову, посилаючись на те, що рішення ухвалене з порушенням норм матеріального та процесуального права, висновки не відповідають обставинам справи та наявним в матеріалах справи доказам.

Вказує, що в порушення норм, передбачених частиною 1 статті 121 ЦПК та частиною 1 статті 122 ЦПК України, судом першої інстанції за наявності перешкод для відкриття провадження у даній справі, яка полягає у невідповідності змісту поданої ОСОБА_3 позовної заяви вимогам процесуального законодавства: ухвалу про залишення позовної заяви без руху не постановив; не вказав позивачу на існуючи недоліки змісту позовної заяви і не надав час для їх усунення; постановив ухвалу про відкриття провадження в цивільній справі та одразу призначив справу до судового розгляду без проведення попереднього судового засідання.

Зазначив, що вимоги позивача є необґрунтованими, та такими, що не підлягають задоволенню, оскільки позивач не надав доказів спричиненої моральної шкоди та причинно-наслідкового зв'язку з діями відповідача, а лише сам факт порушення не може бути достатнім доказом завданої моральної шкоди. Крім цього, законодавцем передбачено соціальне забезпечення військовослужбовців звільнених з військової служби у разі встановлення інвалідності, яка пов'язана із виконанням обов'язків військової служби у формі виплати грошової допомоги.

Крім того, сукупністю поданих позивачем доказів не підтверджується, що травма або пов'язані із травмою чи настанням інвалідності моральні страждання позивача заподіяні Міністерством оборони України; (в копіях виписного епікризу № 3462 та № 4693 виписаного клінікою нейрохірургії обласної клінічної лікарні, зазначено, що травма пов'язана з його падінням, а не виконанням обов'язку).

Суд помилково встановив суть правовідносин, які випливають з встановленого факту настання інвалідності позивача внаслідок отримання травми під час виконання обов'язків військової служби у складі сил, залучених до проведення антитерористичної операції.

Враховуючи, що позивачем в обґрунтування позову про стягнення моральної шкоди подано пакет документів, який використовується (з урахуванням предмету доказування) в адміністративних справах про призначення і виплату одноразової грошової допомоги, суд мав з'ясувати чи звертався позивач згідно Порядку призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов'язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25 грудня 2013 року №975, за призначенням ОГД, чи проводилась йому така виплата і в якому саме розмірі.

В судовому засіданні представник відповідача Міністерства оборони України - Остапенко В.В. свою апеляційну скаргу підтримав та просив її задовольнити з вищевказаних підстав.

Позивач у судове засідання не з'явився, про день, час та місце розгляду справи був повідомлений належним чином, просив справу розглядати без його участі.

Заслухавши доповідь судді Кравець В.А., обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши законність і обґрунтованість ухваленого рішення, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Задовольняючи позов частково, суд виходив із наявності визначених ст. 23, 1167 ЦК України правових підстав для відшкодування моральної шкоди.

Колегія суддів погоджується з таким висновком суду першої інстанції, виходячи з наступного.

Частиною 1 ст.303 ЦПК України визначено, що під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Судом встановлено, що позивач проходив військову службу в складі Збройних Сил України та наказом Командувача Сухопутних військ Збройних Сил України від 08.12.2009 року №618 його було звільнено з військової служби у запас відповідно до ч. 6 ст. 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» за пунктом «б» (за станом здоров'я).

01.02.2010 року наказом Військового комісара Василівсько-Михайлівського об'єднаного районного військового комісаріату Запорізької області №13 позивача виключено зі списків особового складу.

28.04.2010 року згідно з довідкою Запорізької обласної медико-соціальної експертної комісії серії АД №140531, позивачу ОСОБА_3 була встановлена ІІІ група інвалідності в зв'язку з хворобою, яка пов'язана з проходженням військової служби.

05.05.2011 року позивачу повторно встановлена ІІІ група інвалідності, що підтверджується довідкою до акта огляду МСЕК серія АД № 140664.

З матеріалів справи вбачається, що позивачу було призначено виплату грошової допомоги у зв'язку із отриманою травмою та встановленням інвалідності, яка пов'язана із виконанням обов'язків військової служби, що підтверджується витягом з наказу №13 від 01.02.2016 року Військового комісара Василівсько-Михайлівського об'єднаного районного військового комісаріату та №145 від 11.07.2011 року Військового комісара Запорізького обласного військового комісаріату.

Зі справи вбачається, що від травми, отриманої під час проходження військової служби, в позивача розвинулися хвороби та починаючи з 2009 р. стан його здоров'я погіршився.

Відповідно до свідоцтва про хворобу № 87 (а.с. 7) ОСОБА_3 має ряд захворювань, що пов'язані з проходженням військової служби

Зазначене також підтверджується виписками з історії хвороби №3462 та №4693, виданими Обласною клінічною лікарнею.

Статтею 17 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» визначено, що відшкодування військовослужбовцям заподіяної моральної і матеріальної шкоди проводиться в установленому законодавством порядку.

Відповідно до ст. 1167 ЦК України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.

Згідно ч. 3 ст. 10, ст. 60 ЦПК України кожна особа зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог і заперечень. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Задовольняючи частково позовні вимоги та стягуючи з відповідача 20 тис. грн. у відшкодування моральної шкоди, суд першої інстанції виходив із наявності визначених ст. 23, 1167 ЦК України правових підстав для задоволення позову, з врахуванням глибини фізичних страждань позивача, який втратив працездатність у результаті травми, дотримуючись принципів розумності та справедливості.

Колегія суддів не може погодитись з доводами апеляційної скарги, що судом першої інстанції не враховано, що травма позивачем отримана не під час проходження військової служби, оскільки, як вбачається з матеріалів справи, ОСОБА_3 був звільнений в запас 08.12.2009 року за станом здоров'я, з висновку ВЛК вбачається, що травма та її наслідки пов'язані з виконанням обов'язків військової служби.

Між тим, наявність причинно-наслідкового зв'язку між виконанням обов'язків військової служби та наслідками (у тому числі і у заподіянні позивачеві моральної шкоди) підтверджується також призначенням та виплатою одноразової грошової допомоги в разі загибелі (смерті), каліцтва або інвалідності військовослужбовців та інвалідності осіб, звільнених з військової служби.

Крім того, отримання позивачем грошової допомоги при звільненні з військової служби у запас за станом здоров'я не звільняє відповідача від обов'язку відшкодування моральної шкоди, що прямо передбачено в ст. 17 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей».

Згідно роз'яснень п. 9 Постанови Пленуму Верховного суду України «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди», розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховуються стан здоров'я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, ступінь зниження престижу, ділової репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану, добровільне - за власною ініціативою чи за зверненням потерпілого - спростування інформації редакцією засобу масової інформації. При цьому суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості.

Відповідно до положень ст. 1167 ЦК України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини.

Статтею 170 ЦК України передбачено, що держава набуває і здійснює цивільні права та обов'язки через органи державної влади у межах їхньої компетенції, встановленої законом.

Статтею 3 Закону України «Про Збройні Сили України» передбачено, що Міністерство оборони України є центральним органом виконавчої влади і військового управління, у підпорядкування якого перебувають Збройні Сили України.

Отже, обов'язок держави відшкодувати позивачу завдану моральну шкоду покладається саме на Міністерство оборони України, як на уповноважений орган державного управління.

Зазначений висновок відповідає правовій позиції Верховного Суду України, викладеній у постанові від 21 жовтня 2014 року у справі № 3-86гс14, який згідно зі ст. 360-7 ЦПК України є обов'язковим для судів.

Відповідно до ч. 4 ст. 23 ЦК України, моральна шкода відшкодовується незалежно від майнової шкоди, яка підлягає відшкодуванню, та не пов'язана з розміром цього відшкодування.

Оскільки встановлена позивачу група інвалідності є наслідком захворювання, пов'язаного з проходженням ним військової служби, колегія суддів вважає, що у позивача виникло право вимагати відшкодування моральної шкоди.

Відтак, ОСОБА_3 має право на відшкодування завданої йому моральної шкоди незалежно від інших виплат, які він отримав чи міг би отримати.

Щодо заперечень апелянта проти ухвали про відкриття провадження у справі, то вони є безпідставними, оскільки позивач у своєму позові аргументував підстави для стягнення моральної шкоди.

В силу ч.1 ст. 60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу.

Відсутні в апеляційній скарзі доводи, які б давали підстави до скасування рішення суду, оскільки при розгляді справи у апеляційному суді скаржник не надав будь - яких переконливих доказів на спростування висновків суду першої інстанції.

Отже, суд першої інстанції всебічно і об'єктивно дослідив всі обставини справи, зібраним доказам дав вірну правову оцінку й постановив рішення, що відповідає вимогам закону.

Рішення суду постановлено з дотриманням норм матеріального та процесуального права, тому підстав для його скасування колегія суддів не вбачає.

Керуючись ст.ст.218, 303,304,307,308, 313-315,317 ЦПК України, колегія суддів

У Х В А Л И Л А

Апеляційну скаргу представника відповідача Міністерства оборони України - ОстапенкаВолодимира Володимировича - відхилити.

Рішення Солом'янського районного суду м. Києва від 14 вересня 2016 року в справі залишити без зміни.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення, але може бути оскаржена протягом двадцяти днів до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ шляхом подачі касаційної скарги до цього суду.

Головуючий

Судді