Ухвала суду № 62507913, 02.11.2016, Апеляційний суд Волинської області

Справа № 169/87/16-ц Головуючий у 1 інстанції: Тітівалов Р.К. Провадження № 22-ц/773/1417/16 Категорія: 2 Доповідач: Здрилюк О. І.

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ВОЛИНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

02 листопада 2016 року місто Луцьк

Колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ апеляційного суду Волинської області в складі:

головуючого - судді Здрилюк О.І.,

суддів - Стрільчука В.А., Бовчалюк З.А.

секретар - Шугалова О.М.,

з участю пр-ка відповідача ОСОБА_1 - ОСОБА_2,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Луцьку цивільну справу за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_1, ОСОБА_4, третя особа на стороні відповідача, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору - приватний нотаріус Ковельського міського нотаріального округу Волинської області Данилевич Оксана Іванівна, про визнання недійсним договору купівлі-продажу, скасування державної реєстрації, визнання права забудовника, визнання права власності та відшкодування шкоди за апеляційною скаргою позивача ОСОБА_3 на рішення Турійського районного суду Волинської області від 10 серпня 2016 року,

В С Т А Н О В И Л А :

У лютому 2016 року ОСОБА_3 звернулася до суду із зазначеним позовом, який мотивує тим, що з 05 серпня 2006 року по 12 лютого 2015 року вона перебувала у зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_1, який у 2008 році отримав у власність земельну ділянку для будівництва та обслуговування жилого будинку по вулиці АДРЕСА_1, на якій з 2010 року вони спільно розпочали будівництво будинку та збудували стіни і дах.

В ході виконання судового рішення про поділ майна подружжя їй стало відомо, що ОСОБА_1 продав зазначену вище земельну ділянку ОСОБА_4, приховавши при цьому від нотаріуса інформацію про наявність на ділянці незавершеного будівництва та порушивши такими діями належне їй право на спільне майно подружжя - земельну ділянку і незавершене будівництво (фундамент, підвал, стіни, дах з металочерепиці), яке здійснювалося за спільні кошти під час перебування у шлюбі.

Оскільки вона, як співвласник згоди на відчуження майна не давала, то просила визнати недійсним укладений між відповідачами договір купівлі-продажу земельної ділянки, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 та скасувати запис про державну реєстрацію права власності на земельну ділянку на ім'я відповідача ОСОБА_4.

Під час розгляду справи позивач збільшила позовні вимоги (а.с.172-175) та просила визнати за нею право власності на 1/2 частину будівельних матеріалів та конструктивних елементів незавершеного будівництвом житлового будинку за адресою: АДРЕСА_1; визнати за нею право забудовника на 1/2 частину цього незавершеного будівництвом житлового будинку з правом здачі в експлуатацію та отримання на своє ім'я документів, що посвідчують право власності на житловий будинок; відшкодувати за рахунок відповідача ОСОБА_1 матеріальний збиток у розмірі 176636 грн., завданий у результаті руйнування незавершеного будівництвом житлового будинку.

Рішенням Турійського районного суду від 10 серпня 2016 року в позові відмовлено.

В апеляційній скарзі позивач, посилаючись на порушення судом норм матеріального і процесуального права, просить скасувати це рішення та ухвалити нове - про задоволення позову.

У судовому засіданні представник відповідача ОСОБА_1 - ОСОБА_2 апеляційну скаргу заперечив та просить її відхилити.

Інші особи, які беруть участь у справі, будучи належним чином повідомлені про день та годину розгляду справи, у судове засідання не з'явилися.

Заслухавши представника відповідача, дослідивши матеріали справи, перевіривши доводи скарги, законність та обґрунтованість рішення суду, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційну скаргу необхідно відхилити, а рішення суду залишити без змін з таких підстав.

Судом першої інстанції встановлено, що ОСОБА_3 та ОСОБА_1 перебували у зареєстрованому шлюбі з 05 серпня 2006 року по 12 лютого 2015 року (а.с.7-8).

Із Державного акта на право власності на земельну ділянку вбачається, що ОСОБА_1 на підставі рішення Ружинської сільської ради № 20/4-7.1 від 15 серпня 2008 року являється власником земельної ділянки площею 1488 кв.м, яка розташована у АДРЕСА_1, цільове призначення якої - для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (а.с.10).

Зазначена земельна ділянка відповідно до вимог ст.57 СК України є особистою власністю ОСОБА_1, оскільки набута у порядку безоплатної приватизації, що відповідає вимогам ст.ст.116, 118, 121, 122 ЗК України.

Враховуючи наведене, при укладенні угоди купівлі-продажу даної земельної ділянки згода позивача на її продаж не потребувалася.

Покликання позивача на відсутність підстав для продажу земельної ділянки із-за наявності на ній незавершеного будівництвом жилого будинку - не заслуговують на увагу, оскільки у державному реєстрі цей будинок не був зареєстрований навіть як незавершений. А своє право на половину будівельних матеріалів позивач вправі захистити, звернувшись із відповідним позовом, оформивши його відповідно до вимог закону, із приєднанням належних та допустимих доказів.

Частиною 1 ст.10 ЦПК України закріплений принцип змагальності сторін у цивільному судочинстві. Відповідно до ч.3 ст.10 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підстави своїх вимог або заперечень, надавши докази відповідно до вимог ст.ст.57, 60 ЦПК України.

Відповідно до ст.60 ЦПК України докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Відмовляючи у позові про визнання права власності на 1/2 частину будівельних матеріалів та про відшкодування матеріального збитку, завданого руйнуванням незавершеного будівництвом будинку, суд першої інстанції вірно виходив з того, що позивач не довела належними та допустимими доказами ні кількості, ні вартості будівельних матеріалів, а також розміру матеріального збитку і клопотання про призначення відповідної експертизи із зазначенням конкретних питань суду не заявляла навіть після роз'яснення судом наслідків не вчинення такої процесуальної дії.

Покликання апелянта на висновок суб'єкта оціночної діяльності щодо розміру матеріального збитку, як на належний та допустимий доказ - не заслуговує на увагу, оскільки суб'єкт оціночної діяльності не попереджувався про кримінальну відповідальність за дачу завідомо неправдивого висновку і цим висновком визначена ймовірна вартість матеріального збитку, а доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Покликання апелянта на те, що у судовому рішенні без наявності будь-яких підтверджуючих доказів зазначено, що на час розгляду справи спірна земельна ділянка на законних підставах належить іншій особі - не впливає на правильність ухваленого рішення.

Враховуючи наведене, колегія суддів приходить до висновку, що судом першої інстанції на підставі встановлених в судовому засіданні фактів, що підтверджуються належними доказами, правильно визначено правовідносини між сторонами і застосовано норми матеріального права, що регулюють ці правовідносини.

Доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду.

Рішення ухвалене з додержанням норм матеріального та процесуального права і підстав для його скасування не вбачається.

Керуючись ст.ст.303, 307, 308, 313, 314, 315 ЦПК України, колегія суддів

У Х В А Л И Л А :

Апеляційну скаргу позивача ОСОБА_3 відхилити, а рішення Турійського районного суду Волинської області від 10 серпня 2016 року в даній справі залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення і може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання законної сили.

Головуючий /підпис/

Судді /підписи/