Ухвала суду № 62507069, 02.11.2016, Апеляційний суд Запорізької області

Дата документу Справа №

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ЗАПОРІЗЬКОЇ ОБЛАСТІ

№ 22-ц/778/4410/16 Головуючий у 1 інстанції: Парій О.В.

Є.У.№ 310/10596/14-ц Суддя-доповідач: Крилова О.В.

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

02 листопада 2016 року м. Запоріжжя

Колегія суддів судової палати з цивільних справ апеляційного суду Запорізької області у складі:

головуючого: Крилової О.В.

суддів: Дзярука М.П.

Трофимової Д.А.

при секретарі: Семенчук О.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_3 на рішення Бердянського міськрайонного суду Запорізької області від 01 вересня 2016 року у справі за позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_3 про визнання правочину частково удаваним в частині покупця, визнання покупцем та визнання права власності, третя особа ОСОБА_5,

ВСТАНОВИЛА:

У грудні 2014 року ОСОБА_6 звернулася до суду із вищевказаним позовом, в обґрунтування якого зазначала, що його мати ОСОБА_6 до 2012 року була громадянкою республіки Білорусь та проживала в м.Вітебськ. В січні 2012 року переїхала до м.Бердянськ на постійне місце проживання. Оселилася тимчасово у своєї племінниці ОСОБА_7 до того часу, поки не підшукає собі підходящої квартири в центрі міста для власного проживання. У ОСОБА_6 були власні кошти від продажу належного їй нерухомого майна в республіці Білорусь, які вона перевела до м.Бердянськ у відділенні ПАТ КБ «Приватбанк». На початку лютого 2012 року племінниця повідомила її про те, що продається двокімнатна квартира АДРЕСА_5, продавцем якої є ОСОБА_8. Після огляду квартири виявилося, що в ній потрібен капітальний ремонт. Оскільки інших підходящих варіантів на той час не було, ОСОБА_6 погодилася на пропозицію придбати зазначену квартиру. У відділенні банку ОСОБА_6 06 лютого 2012 року зняла з рахунку кошти в сумі 49000 доларів СШАта передала їх племінниці для розрахунку з продавцем. На той час ОСОБА_6 здала свій паспорт для оформлення громадянства України, тому вчиняти правочин не могла, паспорт оформлений був лише 08 червня 2012 року. 10 травня 2012 року було укладено договір купівлі-продажу спірної квартири, продавцем за яким виступав ОСОБА_8, а покупцем - ОСОБА_3. Продаж вчинений за 283303,00 грн.. Розрахунок проводила племінниця, яка разом з сином - ОСОБА_3 обіцяли згодом переоформити квартиру на ім'я ОСОБА_6. Після укладення договору купівлі-продажу ОСОБА_6 зареєструвалася у вказаній квартирі та вселилася до неї, користувалася нею одноособово, сплачувала комунальні послуги. На початку 2013 року ОСОБА_6 стало очевидно, що племінниця з сином переоформлювати квартиру на неї не збираються та очікують її смерті. Зазначає, що відповідач ОСОБА_3 в квартирі зареєстрований не був та жодного дня в ній не проживав, та взагалі не мав коштів на її придбання. Про порушення своїх прав ОСОБА_6 дізналася в період вересня-жовтня 2013 року, коли між нею та племінницею почали виникати сварки та їй стало відомо, ЩО вона була позбавлена житла. Фактично покупцем квартири є ОСОБА_6. квартира придбана за її кошти. Вважає, що обов'язки покупця за договором купівлі-продажу виконала ОСОБА_6 та вона скористалася правами покупця. Оскільки мати померла та він є спадкоємцем першої черги, право власності на спірну квартиру належить визнати за ним.

Ухвалою суду від 11 лютого 2016 року в якості правонаступника позивача ОСОБА_6, яка померла ІНФОРМАЦІЯ_2 року в порядку ст.. 37 ЦПК України залучено її правонаступника ОСОБА_4.

Згодом уточнивши позовні вимоги та посилаючись на зазначені обставини, просив суд, визнати договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_2, укладений 10 травня 2012 року між ОСОБА_5 та ОСОБА_3, посвідчений приватним нотаріусом Бердянського міського нотаріального округу Шевченко Тамарою Володимирівною, зареєстрований у реєстрі за № 794, удаваним в частині зазначення покупцем ОСОБА_3, з моменту його укладення; - визнати покупцем за договором купівлі-продажу квартири АДРЕСА_3, укладеним 10 травня 2012 року між ОСОБА_5 та ОСОБА_3, посвідченим приватним нотаріусом Бердянського міського нотаріального округу Шевченко Тамарою Володимирівною, зареєстрований у реєстрі за № 794, ОСОБА_6; -визнати за ОСОБА_4 право власності на квартиру АДРЕСА_3, в порядку спадкування за законом після смерті матері ОСОБА_6, яка померла ІНФОРМАЦІЯ_3 року

Рішенням Бердянського міськрайонного суду Запорізької області від 01 вересня 2016 року позов задоволено.

Договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_2, укладений 10 травня 2012 року між ОСОБА_5 та ОСОБА_3, посвідчений приватним нотаріусом Бердянського міського нотаріального округу Шевченко Тамарою Володимирівною (реєстр. № 794), визнано удаваним в частині зазначення покупцем ОСОБА_3, з моменту його укладення.

Визнано покупцем за договором купівлі-продажу квартири АДРЕСА_2 - укладеним 10 травня 2012 року між ОСОБА_5 ти ОСОБА_3, посвідченим приватним нотаріусом Бердянськог: міського нотаріального округу Шевченко Тамарою Володимирівною (реєстр. № 79-ОСОБА_6.

Визнано за ОСОБА_4 право власності на квартиру АДРЕСА_2, в порядку спадкування за законом після смерті матері ОСОБА_6, яка померла ІНФОРМАЦІЯ_3 року.

Не погоджуючись з рішенням районного суду ОСОБА_3 подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права, просить рішення районного суду скасувати та ухвалити нове, яким у задоволенні позову відмовити.

Заслухавши у засіданні апеляційного суду суддю-доповідача, пояснення учасників апеляційного розгляду, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції та обставини справи в межах доводів апеляційної скарги і вимог, заявлених в суді першої інстанції, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню таких підстав.

Стаття 308 ЦПК передбачає підстави для відхилення апеляційної скарги і залишення рішення без змін. За її змістом Апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Не може бути скасоване правильне по суті і справедливе рішення суду з одних лише формальних міркувань.

Заперечуючи проти оскаржуваного рішення, відповідач ОСОБА_3 зазначав, що оспорюваний договір було укладено з дотриманням закону. Він був покупцем квартири, жодних намірів на приховання іншого правочину не було, а позивачем не доведено, що квартира придбана не за кошти ОСОБА_3, а за кошти ОСОБА_6

Разом з тим, судом першої інстанції встановлено, що ОСОБА_6 в січні 2012 року переїхала до м. Бердянськ на постійне місце проживання. Про це свідчить той факт, що вона оселилася тимчасово у своєї племінниці ОСОБА_7, а після придбання спірної квартири поселилася у ній та була зареєстрована там як особа, що постійно проживає без будь-яких застережень щодо умов проживання або тимчасовості проживання.

Сторонами не оспорювався той факт, що у ОСОБА_6 були власні кошти від продажу належного їй нерухомого майна в республіці Білорусь, які вона перевела до м. Бердянськ та отримала у відділенні ПАТ КБ «Приватбанк» на початку лютого 2012 року. Після переїзду ОСОБА_6 одразу розпочала процедуру оформлення українського громадянства.

Зазначені обставини у сукупності свідчать про те, що ОСОБА_6 мала намір переїхати в м. Бердянськ на постійне місце проживання та придбати житло.

ОСОБА_6 06 лютого 2012 року зняла з рахунку Приватбанку кошти в сумі 49 000 доларів США та за її поясненнями передала їх племінниці для розрахунку з продавцем за спірну квартиру, позаяк на той час ОСОБА_6 здала свій паспорт для оформлення громадянства України, тому вчиняти правочин не могла, паспорт оформлений був лише 08 червня 2012 року.

Оспоюваний договір був вчинений 10 травня 2012 року через незначний проміжок часу після зняття ОСОБА_6 грошової суми з рахунків банку.

Натомість незважаючи на оформлення спірного договору на ім'я відповідача, відповідач ОСОБА_3 в квартирі зареєстрований не був, за життя ОСОБА_6 в ній не проживав.

Згідно зі ст. 655 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

За своєю суттю та загальним правилом договір купівлі-продажу передбачає для однієї сторони право отримання предмету купівлі-продажу у власність та зобов'язання сплатити його покупну ціну, а для другої сторони право на отримання ціни та обов'язок передати предмет договору наступному власнику.

Крім того, покупець може домовитися з іншою особою про придбання власності за її рахунок з наступним відшкодуванням цій особі витрат.

Отже, за звичаями ділового обороту презюмується, що предмет договору належить продавцю та переходить у власність покупця, якщо інше не передбачено домовленістю сторін, та покупець має сплатити ціну за власний рахунок, якщо інше не передбачено домовленістю сторін договору або покупцем та іншою особою.

Разом із тим, відповідно до ст. 235 ЦК України удаваним є правочин, який вчинено сторонами для приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили.

Якщо буде встановлено, що правочин був вчинений сторонами для приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили, відносини сторін регулюються правилами щодо правочину, який сторони насправді вчинили.

Тобто за удаваним правочином обидві сторони свідомо, з певною метою, документально оформлюють правочин, але насправді між ними встановлюються інші правовідносини.

При цьому, удаваним може бути не весь правочин, а лише в частині когось з його учасників, якщо буде встановлено що інший учасник за змістом договору домовився про істотні умови договору, про її ціну, сплатив за власні кошти її покупну ціну, придбав майно для себе та наступні дії сторін свідчать про прийняття виконання договору іншою стороною.

За матеріалами справи та поясненнями сторін, відповідно до оспорюваного договору купівлі-продажу незважаючи на те, що покупцем у договорі зазначений ОСОБА_3 до квартири на постійне проживання вселилася ОСОБА_6

Вважаючи вказаний договір удаваним правочином в частині покупця, позивач посилався на те, що спірна квартира була придбана за кошти ОСОБА_6, а ОСОБА_3 формально вписаний у договір як покупець.

Відповідно до положень ст. ст. 10, 60 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Відповідно до ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені ч. ч. 1 - 3, 5, 6 ст. 203 цього Кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

За правилами ст. 217 ЦК України недійсність окремої частини правочину не має наслідком недійсності інших його частин і правочину в цілому, якщо можна припустити, що правочин був би вчинений і без включення до нього недійсної частини.

У п. 9 постанови Пленуму Верховного Суду України від 6 листопада 2009 року № 9 "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними" судам роз'яснено, що згідно зі статтею 217 ЦК правочин не може бути визнаний недійсним у цілому, якщо закону не відповідають лише його окремі частини й обставини справи свідчать про те, що він був би вчинений і без включення недійсної частини. У цьому разі відповідно до статті 217 ЦК суд може визнати недійсною частину правочину.

Якщо при вирішенні позову про визнання договору купівлі-продажу недійсним із підстав, що насправді покупцем є інша особа, суд встановить, що фактично майно було придбано за кошти іншої особи для неї, та що інших підстав для визнання цієї угоди недійсною немає, вказаний договір визнається недійсним лише в частині, що стосується покупця, і покупцем за цим договором визнається особа, за рахунок коштів якої і для якої фактично укладався цей договір.

Ухвалюючи рішення про задоволення позову, суд першої інстанції правильно виходив із того, що обставини, на які посилалась позивач як на обґрунтування своїх вимог, та вимоги позивача правонаступника - ОСОБА_4, знайшли підтвердження у судовому засіданні. З урахуванням того, що саме ОСОБА_6 була фактичним покупцем спірної квартири, суд задовольнив позовні вимоги в частині визнання частково недійсним договору купівлі-продажу та визнав покупцем за договором ОСОБА_6 з наступним визнанням права на зазначену квартиру в порядку спадкування за ОСОБА_4

Погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, апеляційний суд виходить з того, що відповідачем не доведено наявність у нього грошових коштів на час придбання спірної квартири. На час придбання спірної квартири ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1 не мав достатнього заробітку, жодних переконливих доказів на підтвердження того, що такі грошові кошти були накопичені батьками не надано. Разом з тим, передували укладенню спірного договору купівлі-продажу саме переїзд ОСОБА_6 до м. Бердянська на постійне місце проживання, зняття нею з банківського рахунку грошових коштів у розмірі 49 000 доларів, наявність яких була підтверджена Приватбанком, поселення її в спірній квартирі на постійне місце проживання, наявність у неї спірного житла як єдиного; відсутність фактичної передачі спірного нерухомого майна за оспорюваним договором купівлі-продажу відповідачеві ОСОБА_3

З огляду на викладене, судова колегія не вбачає підстав для задоволення апеляційної скарги та скасування оскаржуваного судового рішення.

Керуючись ст. ст. 308, 314, 315 ЦПК України, колегія суддів,

УХВАЛИЛА:

Апеляційну скаргу ОСОБА_3 - відхилити.

Рішення Бердянського міськрайонного суду Запорізької області від 01 вересня 2016 року у цій справі залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення, проте може бути оскаржена в касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня проголошення.

Головуючий:

Судді: