Ухвала суду № 62505028, 02.11.2016, Апеляційний суд Миколаївської області

Справа №489/1176/15-ц 02.11.2016 02112016 02.11.2016

Провадження №22-ц/784/2282/16

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД МИКОЛАЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 489/1176/15-ц Головуючий І інстанції - Губницький Д.Г.

Провадження № 22-ц/784/2282/16 Доповідач - Темнікова В.І.

Категорія 5

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

02 листопада 2016 року судова колегія судової палати з цивільних справ апеляційного суду Миколаївської області в складі :

головуючого - Темнікової В.І.,

суддів - Бондаренко Т.З., Прокопчук Л.М.,

при секретарі - Шагай О.А.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Миколаєві цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Ленінського районного суду м. Миколаєва від 12 вересня 2016 року у цивільній справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1, треті особи ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6 про визнання права власності на частку в нерухомому майні, витребування майна, включення частини майна до спадщини, -

В С Т А Н О В И Л А :

В лютому 2015 року ОСОБА_2 звернувся до суду з даним позовом, в якому посилався на те, що 09 січня 2003 року він та його мати ОСОБА_7 провели обмін належної їм на праві власності в рівних частках 22/100 частки домоволодіння АДРЕСА_6 на двокімнатну квартиру АДРЕСА_1 (далі - спірна квартира), що підтверджується нотаріально посвідченим договором міни від 09.01.2003 р. На час обміну спірна квартира належала на праві власності в рівних частках йому та його колишній дружині ОСОБА_4, з якою він перебував у зареєстрованому шлюбі з 1975 по 1977 роки, а також їх спільному сину ОСОБА_2 і ОСОБА_5. Після смерті його матері ОСОБА_7 ІНФОРМАЦІЯ_1, він тяжко захворів на онкологічне захворювання. У 2003 році йому було встановлено І групу інвалідності строком на 2 роки, а з 2005 року - безстроково та він потребує постійного стороннього догляду. З того часу він фактично весь час перебував у різних лікувальних закладах України. З травня 2012 року постійно проживає і знаходиться на повному державному забезпеченні у Вознесенському геріатричному пансіонаті Миколаївської області. Оскільки у спірній квартирі він не міг знаходитись самостійно, він домовився зі своєю колишньою дружиною ОСОБА_4 про те, що вона буде здавати цю нерухомість у найм та документи на квартиру знаходились у неї. У грудні 2014 року він дізнався від колишньої дружини, що вони з сином продали належну йому квартиру. На підтвердження чого пред'явили йому нотаріально посвідчений договір купівлі-продажу від 20.04.2004 р., за яким ОСОБА_4, ОСОБА_3 та ОСОБА_5, виступаючи як власники спірної квартири на підставі рішення суду Ленінського району м. Миколаєва від 15.10.2003 р. продали її ОСОБА_6. В подальшому він ознайомився з рішенням суду та та оскаржив його. Суд апеляційної інстанції встановив, що ОСОБА_4, ОСОБА_3 та ОСОБА_5 20.04.2004р. продали спірну квартиру ОСОБА_6 не будучи її власниками. В подальшому, 08.11.2004 року ОСОБА_6 за нотаріально посвідченим договором дарування подарував спірну квартиру ОСОБА_1, яка володіє нею на теперішній момент. На підставі викладеного, позивач просив суд визнати за ним право власності на 1/2 частку квартири АДРЕСА_1, витребувати від ОСОБА_1, як добросовісного набувача на його користь 1/2 частку квартири АДРЕСА_1, а іншу ? частку цієї квартири включити до складу спадщини, що відкрилася після смерті ОСОБА_7, яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1.

Рішенням Ленінського районного суду м. Миколаєва від 12 вересня 2016 року позов ОСОБА_2 було задоволено частково. Суд поновив ОСОБА_2 строк позовної давності, витребував від ОСОБА_1 1/2 частину квартири АДРЕСА_1 на користь ОСОБА_2 та стягнув з ОСОБА_1 на користь держави судовий збір у розмірі 243,60 грн.

Не погодившись з зазначеним рішенням, відповідачка ОСОБА_1 звернулась до суду з апеляційною скаргою, в якій просить рішення суду скасувати та ухвалите нове, яким повністю відмовити в задоволені позовних вимог ОСОБА_2, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права.

Позивач ОСОБА_2 звернувся до суду з запереченнями на апеляційну скаргу, в яких просив апеляційну скаргу відхилити, а рішення суду залишити без змін, вважаючи його законним та обґрунтованим.

В судовому засіданні відповідачка та її представник підтримали доводи апеляційної скарги, надавши пояснення, аналогічні змісту апеляційної скарги.

Представник позивача не визнав доводи апеляційної скарги, просив її відхилити, а рішення суду залишити без змін, вважаючи його законним та обгрунтованим.

Інші учасники процесу до судового засідання не з'явилися, хоча про час і місце розгляду справи повідомлялися судом належним чином.

Заслухавши доповідача, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів апеляційного суду вважає, що скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав:

Згідно ст. 10 ЦПК України обставини цивільних справ встановлюються судом за принципом змагальності. Суд же, зберігаючи об'єктивність і неупередженість, лише створює необхідні умови для всебічного і повного дослідження обставин справи. При дослідженні і оцінці доказів, встановленні обставин справи і ухваленні рішення суд незалежний від висновків органів влади, експертиз або окремих осіб. Згідно ст. 11 ЦПК України суд розглядає цивільні справи в межах заявлених вимог і на підставі наданих сторонами доказів. Крім того згідно ст.60 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на основу своїх вимог або заперечень.

Як убачається з матеріалів справи, судом під час розгляду цієї справи були створені такі умови. Судом були досліджені і оцінені в їх сукупності всі докази, надані сторонами, відповідно до вимог ст. 212 ЦПК України. Виходячи з наданих сторонами доказів, суд першої інстанції правильно дійшов висновку про необхідність часткового задоволення позовних вимог позивача.

Приймаючи рішення по справі, судом було встановлено, що за договором міни від 09 січня 2003 р. ОСОБА_2 та його мати ОСОБА_7 обміняли належні їм в рівних частках 22/100 частини домоволодіння АДРЕСА_6 на належну в рівних частинах ОСОБА_4, ОСОБА_3, ОСОБА_5 квартиру АДРЕСА_1. Правовстановлюючим документом ОСОБА_4, ОСОБА_3, ОСОБА_5 на дану квартиру був договір купівлі-продажу, оформлений Південною товарною біржею 18 грудня 1999 р. ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_7 померла. Спадщину після неї фактично прийняв ОСОБА_2, оскільки був зареєстрований зі спадкодавцем на час смерті, спадкова справа заведена Першою миколаївською державною нотаріальною конторою. За позовом ОСОБА_4 та ОСОБА_3 рішенням Ленінського районного суду м. Миколаєва від 15 жовтня 2003 р. був визнаний дійсним договір купівлі ними та неповнолітньою ОСОБА_5 квартири АДРЕСА_1, оформлений Південною товарною біржею 18 грудня 1999 р., та визнано за ОСОБА_4, ОСОБА_3, ОСОБА_5 право власності на 1/3 частини квартири за кожним. На підставі рішення Ленінського районного суду м. Миколаєва від 20 квітня 2004 р. як правовстановлюючого документу ОСОБА_4, ОСОБА_3, ОСОБА_5 продали за договором від 20 квітня 2004 р. дану квартиру ОСОБА_6, а той за договором дарування від 08 листопада 2004 р. подарував квартиру своїй доньці ОСОБА_1

Також приймаючи рішення по справі, суд виходив з того, що ухвалою апеляційного суду Миколаївської області від 09 лютого 2015 р. рішення Ленінського районного суду м. Миколаєва від 15 жовтня 2003 р. було залишено без змін та встановлена обставина, що визнання дійсним договору, оформленого Південною товарною біржею 18 грудня 1999 р. про купівлю ОСОБА_4, ОСОБА_3, ОСОБА_5 сірної квартири із визнанням права власності в рівних частках на спірну квартиру не призвело на час ухвалення рішення суду від 15 жовтня 2003 р. до виникнення їх права власності, оскільки власники квартири змінилися за наступною угодою від 09 січня 2003р.

Тобто судом було встановлено, що право власності ОСОБА_2 та ОСОБА_7, на законних підставах на спірну квартиру не припинялося і без відома позивача квартира вибула у власність ОСОБА_6, а потім ОСОБА_9 Виходячи з принципу рівності ідеальних часток у спільній власності (п. 5 постанови пленуму ВС України № 20 від 22 грудня 1995 р. «Про судову практику у справах за позовами про захист права приватної власності»), а саме у такій формі вона була набута ОСОБА_2 та ОСОБА_7 за договором від 09 січня 2003 р., позивач має право на захист своєї 1/2 частини спірної квартири у спосіб визначений ст. 388 ЦК України, тобто шляхом витребування, а не визнання права власності. Витребування за змістом само по собі повертає право власності законному власникові і є підставою для реєстрації речового права.

Що стосується позовних вимог про включення іншої 1/2 частини квартири до складу спадщини ОСОБА_7, то суд дійшов висновку, що підстав для їх задоволення не має, так як позивачем в цій частині вимог був обраний неналежний спосіб захисту спадкових прав.

Крім того, судом було встановлено, що згідно оглянутих судом матеріалів перевірки Ленінським РВ ММУ УМВС України в Миколаївській області заяви позивача, ОСОБА_2 05 липня 2011 р. звернувся із заявою, в якій просив провести перевірку по відношенню до ОСОБА_4, яка 20 квітня 2004 р. продала квартиру АДРЕСА_1 без його відома. Згідно розписки позивача на титульному аркуші матеріалів перевірки він особисто 02 серпня 2011 р. отримав постанову про відмову в порушенні кримінальної справи від 27 липня 2011 р., в якій зазначено, що ОСОБА_1 є власником квартири на підставі договору купівлі-продажу. Таким чином, про наявність порушення свого майнового права зі сторони відповідачки ОСОБА_1 позивач дізнався у серпні 2011 р. за результатами перевірки його заяви органами міліції і з цього моменту почався перебіг строку позовної давності. Представник позивача звернувся до суду з заявою про визнання причин пропуску строку поважними (т. 2 а,с. 121-122). Згідно ч. 5 ст. 267 ЦК України визнання причин пропуску строку поважними покладається на розсуд суду. На момент початку перебігу строку позовної давності - серпень 2011 р. ОСОБА_2 не мав певного місця проживання, мав 1 групу інвалідності, відповідно до висновку МСЕК потребував і зараз потребує постійної сторонньої допомоги. З травня 2012 р. фактично проживає у Вознесенському геріатричному пансіонаті у Вознесенському районі Миколаївської області. Згідно довідки Вознесенського геріатричного пансіонату від 30 серпня 2016 р. ОСОБА_2 проходив лікування в психіатричній лікарні з грудня 2012 р. по березень 2013 р. внаслідок зловживання спиртними напоями. Проаналізувавши зазначені обставини по справі, а саме тривалий перебіг у позивача онкологічного захворювання і потреба постійної сторонньої допомоги встановлена висновком профільної медичної установи, тривале лікування в психіатричній лікувальній установі, незважаючи на причини такого лікування, факт проживання в пансіонаті віддаленому від м. Миколаєва, відсутність з серпня 2011 р. по травень 2012 р. постійного місця проживання, в їх сукупності, суд дійшов висновку про наявність підстав для визнання поважними причин пропуску строку позовної давності, оскільки доведена об'єктивна неможливість протягом строку позовної давності самостійно захистити свої права позивачем ОСОБА_2 При цьому судом не було прийнято до уваги посилання представника відповідачки на довідки пансіонату, що ОСОБА_2, з 2012 р. по 2015 р. ліжковим хворим не був, самостійно пересувається, у т.ч. виїздить до м. Миколаєва, та обслуговує себе, не мав потреби в супроводжуючому, так як інформація в цих довідках видана не тим органом, який компетентний надавати оцінку фізичному стану позивач, надає інформацію про тривале лікування позивача у психіатричному лікувальному закладі, яка не спростовує висновок про незадовільний стан здоров'я позивача.

Висновки суду підтверджуються матеріалами справи та відповідають вимогам закону, зазначеному в тексті рішення.

Доводи апеляційної скарги, що суд безпідставно відмовив у задоволенні клопотання відповідачки про залучення до участі у справі у якості третьої особи на стороні позивача Вознесенського геріатричного пансіонату, не заслуговують на увагу, як на підставу для скасування рішення суду, так як згідно ст. 35 ЦПК України треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, можуть вступити у справу на стороні позивача або відповідача до ухвалення судом рішення, якщо рішення в справі може вплинути на їх права або обов'язки щодо однієї із сторін. Обов'язок повідомити суд про цю третю особу згідно ст. 36 ЦПК України покладено на сторону, в якої за рішенням суду виникне право заявити вимогу до третьої особи або до якої у такому випадку може заявити вимогу сама третя особа. В даному випадку відповідачка не повідомила суд ні під час розгляду справи судом першої інстанції, ні в апеляційній скарзі про те, яким чином можливе рішення по даній справі може призвести до виникнення права позивача заявити вимогу до Вознесенського геріатричного пансіонату або Вознесенського геріатричного пансіонату до позивача. Тому підстави для залучення Вознесенського геріатричного пансіонату до участі у справі саме у якості третьої особи на стороні позивача відсутні. Посилання відповідачки на те, що відповідно до п.3.11 Типового положення про будинок - інтернат для для громадян похилого віку та інвалідів, геріатричний пансіонат, пансіонат для ветеранів війни і праці, адміністрація будинку-інтернату на підставі чинного законодавства виконує обов'язки опікуна(піклувальника) щодо підопічних, яким органами опіни чи піклування опікуни(піклувальники) не призначені також не є підставою для залучення Вознесенського геріатричного пансіонату, в якому перебуває позивач, для участі у справі саме у якості третьої особи на стороні позивача. При цьому слід врахувати, що дані про те, що позивач потребує опіки чи піклування, що він визнавався судом недієздатним чи обмежено дієздатним, в матеріалах справи відсутні, а по даній справі його інтереси представляє професійний адвокат на підставі договору.

Не є підставою для скасування рішення суду також посилання відповідачки в апеляційній скарзі на безпідставне не задоволення судом клопотання про витребування з Вознесенського геріатричного пансіонату історії хвороби позивача для підтвердження того, чи здатен він був сам себе обслуговувати та чи здатен він був до самопересування без допомоги супроводжуючих, а також для підтвердження його залежності від інших осіб у виконанні життєво важливих соціально - побутових функцій, так як в матеріалах справи достатньо інших доказів про стан здоров'я позивача, в тому числі і довідка Вознесенського геріатричного пансіонату з приводу цього питання, якій суд дав належну правову оцінку.

Доводи апеляційної скарги про те, що позивач на протязі 2006-2016 років до Миколаївського обласного онкологічного диспансеру не звертався, тобто онкологічне захворювання на протязі 10 років позивача не турбувало, від даного захворювання він не лікувався і не лікується до теперішнього часу, що не виключає медичної помилки при встановленні позивачу онкологічного захворювання або ж факту самовилікування, є припущенням відповідачки, не підтвердженим належними доказами по справі. На противагу цьому в матеріалах справи є довідка Медико-соціальної СЕК серія МСЕ-04 № 014651 від 28.03.2005р., згідно якої позивачу встановлена 1 група інвалідності безстроково, і в якій зазначено, що він потребує постійного стороннього догляду. В індивідуальній програмі реабілітації інваліда № 184, яка була заповнена 07.02.2012р. також зазначено, що він потребує стороннього догляду, лікування та встановлено наступний контроль в лютому 2018р. Належних та допустимих доказів зворотнього відповідачкою надано не було.

Доводи апеляційної скарги про те, що судом були проігноровані докази відсутності поважних причин пропуску строку позовної давності, не взято до уваги об'єктивну інформацію, викладену в листах Вознесенського геріатричного пансіонату від 30.08.2016р. № 447 та від 31.08.2016р. № 447 про те, що позивач вів активний спосіб життя, виходив за межі пансіонату, здійснював поїздки до м. Миколаєва та не потребував при цьому супровуджуючих, що він був орієнтований в просторі та часу, що він міг скористатися послугами штатного юрисконсульта, не є достатньою підставою для скасування рішення суду, так як суд дав цим обставинам належну правову оцінку в сукупності з іншими доказами по справі стосовно причин пропуску позивачем строку позовної давності для звернення до суду за захистом своїх прав.

Так, судом було встановлено, що про порушення своїх прав позивач дізнався 02 серпня 2011 р., коли отримав постанову про відмову в порушенні кримінальної справи від 27 липня 2011 р., в якій було зазначено, що ОСОБА_9 купила спірну квартиру 20.04.2011р. у ОСОБА_4 Але в цій постанові не вірно було зазначено дату вчинення договору та учасників договору купівлі - продажу, оскільки договір купівлі - продажу квартири був укладений 20.04.2004р. і не з ОСОБА_9, а з ОСОБА_6 Не можна було на підставі даної постанови зробити висновок і про обставини вчинення угоди купівлі - продажу без згоди позивача. Довідавшись про наявність рішення Ленінського районного суду м. Миколаєва від 15 жовтня 2003 р., з допомогою якого було укладено договір купівлі - продажу квартири позивача без його участі, він намагався захистити свої права шляхом оскарження даного рішення в апеляційному порядку і для цього в грудні 2014р. звернувся до суду з апеляційною скаргою. Ухвалою судді апеляційного суду Миколаївської області від 26.01.2015р. йому було поновлено строк на апеляційне оскарження рішення суду. Під час розгляду справи апеляційним судом було встановлено, що ОСОБА_4, ОСОБА_3 та ОСОБА_5 незаконно продали квартиру позивача. Ухвала апеляційним судом Миколаївської області була постановлена 09.02.2015р., а 23 лютого 2015р. позивач звернувся до суду з позовом, який є предметом розгляду по даній справі. Зазначені дії позивача свідчать про вчинення ним на протязі тривалого часу дій, направлених на повернення у власність спірної квартири, на відчуження якої він повноважень нікому не давав. А з урахуванням стану здоров'я позивача, який утруднював його можливість самостійно захистити свої права у передбачений законом спосіб, відсутність у нього належних правових знань для цього, суд правомірно дійшов висновку про наявність поважних причин для поновлення строку позовної давності для звернення позивача до суду за захистом своїх прав. Про необхідність зазначення у резолютивній частині рішення суду про поновлення строку позовної давності у разі визнання причин його пропуску поважними зазначено в постанові Верховного Суду України №6-895 цс15 від 02 грудня 2015р. Інші встановлені судом обставини по справі відповідачкою згідно апеляційної скарги не оскаржуються.

Таким чином, розглядаючи справу в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що підстави для скасування чи зміни рішення в межах доводів апеляційної скарги відсутні.

Крім того, приймаючи остаточне рішення по справі, суд враховує також правовий висновок, зроблений Верховним Судом України в постановів № 6-1376цс16 від 29 червня 2016 року про те, що тільки покупець, у якого вилучається майно, не позбавлений можливості порушувати питання про відшкодування завданих збитків на підставі статті 661 ЦК України, яка встановлює, що у разі вилучення за рішенням суду товару у покупця на користь третьої особи на підставах, що виникли до продажу товару, продавець має відшкодувати покупцеві завдані йому збитки, якщо покупець не знав або не міг знати про наявність цих підстав. А ОСОБА_1 в даному випадку покупцем не є, так як отримала спірну квартиру у дар від свого батька.

Керуючись ст. ст. 303,307,308,314,315 ЦПК України,судова колегія,-

У Х В А Л И Л А:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 відхилити.

Рішення Ленінського районного суду м. Миколаєва від 12 вересня 2016 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили негайно після її проголошення, але може бути оскаржена безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом 20 днів з дня набрання нею законної сили в касаційному порядку.

Головуючий

Судді