Вирок № 62504941, 07.11.2016, Центральний районний суд м. Миколаєва

Центральний районний суд м. Миколаєва

__________

Справа № 490/10371/16-к

Провадження № 1-кп/490/658/2016

У Х В А Л А

03 листопада 2016 року м.Миколаїв

Центральний районний суд міста Миколаєва

У складі: головуючого судді - Алєйнікова В.О.,

при секретарі - Шаповалової О.І.

за участі прокурора - Хоміка І.І.

обвинувачених - ОСОБА_1, ОСОБА_2

захисників - ОСОБА_3, ОСОБА_4

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Миколаєві кримінальне провадження № 22016150020004165 за обвинуваченням:

ОСОБА_1, яка народилась ІНФОРМАЦІЯ_1 року у м. Миколаєві, є громадянином України, мешкає за адресою: АДРЕСА_1

та

ОСОБА_2, який народився ІНФОРМАЦІЯ_2 року у с. Лупареве Жовтневого району Миколаївської області, є громадянином України, мешкає за адресою: АДРЕСА_2

у вчиненні злочину, передбаченого частиною 2 статті 186 Кримінального Кодексу України, -

встановив:

26 жовтня 2016 року на розгляд Центрального районного суду міста Миколаєва з Миколаївської місцевої прокуратури № 1 надійшов обвинувальний акт к кримінальному провадженні № 12016150020004165 за ч. 2 ст. 186 КК України.

В обвинувальному акті зазначено, що: "Досудовим розслідуванням встановлено, що:

05.09.2016 приблизно о 01:00 біля будинку 135 по проспекту Центральному (леніна) в місті Миколаєві, ОСОБА_1 разом з ОСОБА_2 помітили перехожого - ОСОБА_5, який проходив неподалік та тримав у руках чоловічу сумку. Під час цього у ОСОБА_1 та ОСОБА_2 виник злочинний умисел, спрямований на відкрите заволодіння чужим майном.

Реалізуючи свій злочинний намір, попередньо узгодивши свої дії, ОСОБА_2 підбіг до ОСОБА_5 та зненацька наніс удари руками в область голови потерпілого, внаслідок чого останній впав та обома руками схопив свою сумку із метою запобігти її викраденню. ОСОБА_1 залишилась неподалік, спостерігаючи, щоб сторонні не помітили протиправні дії ОСОБА_2

Продовжуючи свої протиправні дії, ОСОБА_2 наносив ОСОБА_5 удари ногами та руками в область голови і тулуба, намагаючись вирвати із рук потерпілого його сумку, проте потерпілий активно чинив опір і голосно кликав на допомогу, у зв'язку із чим до них підбігла ОСОБА_1, яка також почала наносити ОСОБА_5 удари руками і ногами по обличчю і тулубу, допомогаючи вирвати із рук потерпілого його сумку.

У результаті вказаних дій, шляхом ривку, ОСОБА_2 вдалось вихопити сумку потерпілого, у якій знаходились грошові кошти у сумі 700 гривень, мобільний телефон "Nokia C2", вартістю 500 гривень, посвідченням судді апеляційного суду Миколаївської області, паспортом громадянина України, військовим квитком, технічним паспортом на автомобіль НОМЕР_1, посвідченням водія (усі документи на ім'я ОСОБА_5.), ключами на вищевказаний автомобіль, ключами на автомобіль "Chevrolet Aveo", ключами від квартири, від гаражу ОСОБА_5 та його сина, від офісу, розкладний ніж, ліхтариком та іконкою, які майнової цінності для ОСОБА_5 не становлять.

Вихопивши сумку потерпілого, ОСОБА_2 з місця скоєння злочину зник, розпорядившись викраденим майном на власний розсуд, завдавши збиток потерпілому на загальну суму 1.200 гривень.

Намагаючись також втекти із місця скоєння злочину, ОСОБА_1 була затримана потерпілим, який покликав на допомогу перехожих.

Як вказується далі в обвинувальному акті:

"Таким чином, ОСОБА_1 обвинувачується у відкритому викраденні чужого майна (грабежі), вчиненому із застосуванням насилля, яке не є небезпечним для життя і здоров'я потерпілого, за попередньою змовою групою осіб, тобто - у скоєнні злочину, передбаченого ч. 2 ст. 186 КК України.

ОСОБА_2 обвинувачується у відкритому викраденні чужого майна (грабежі), вчиненому із застосуванням насилля, яке не є небезпечним для життя і здоров'я потерпілого, за попередньою змовою групою осіб, тобто - у скоєнні злочину, передбаченого ч. 2 ст. 186 КК України".

Під час підготовчого судового засідання прокурор вважав за можливе призначити кримінальне провадження до судового розгляду.

Як на його думку, наявний у справі обвинувальний акт є складеним у повній відповідності до вимог діючого законодавства, це кримінальне провадження є підсудним Центральному районному суду міста Миколаєва, підстав для його закриття не вбачається.

Одночасно прокурор просив продовжити відносно обвинувачених строк дії запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, в обґрунтування чого посилався про те, що ризики, що зумовили обрання вказаного запобіжного заходу наразі не зменшились та не усунуті, а закінчити розгляд кримінального провадження до сплинення строків дії запобіжного заходу не видається за можливе.

Потерпілий під час підготовчого судового засідання зазначив, що проти призначення справи до розгляду у судовому засіданні не заперечує. В той же час, він зауважив, що, як на його думку, дії обвинувачений не вірно кваліфіковані за статтею 186 Кримінального Кодексу України, вони мають кваліфікуватись за статтею 187 цього Кодексу. Таке, на думку потерпілого, є наслідком того, що під час досудового розслідування слідчим не були витребувані та вивчені документи щодо стану його /потерпілого/ здоров'я, зокрема - щодо тривалості його лікування. Спираючись про таке, потерпілий надав суду відповідні медичні документи, просив залучити їх до матеріалів кримінального провадження та надати їм належну правову оцінку.

Також, потерпілий під час підготовчого судового засідання надав до суду цивільний позов про відшкодування 800 грн. вартості пошкоджених речей, 3.360 грн. 84 коп. витрат на лікування та 20.000 грн. на відшкодування завданої йому моральної шкоди.

У позові потерпілий, зокрема, зазначив:

"05.09.2016 року, близко 00.30 год. біля будинку № 135 по пр. Центральному (Леніна) в м. Миколаєві ОСОБА_2 за попередньою змовою зі ОСОБА_1 скоїли на [нього] розбійний напад та із застосуванням насильства, небезпечного для здоров'я, наносячи обоє чисельні удари руками і ногами в область голови та тулуба, заволоділи належною мені чоловічою сумкою (барсеткою), в якій знаходились гроші в сумі 500 гривень, мобільний телефон "Nokia C2", ключі від квартири та гаражу, документи на моє ім'я.

В результаті зазначених противоправних дій обвинувачених ОСОБА_2 та ОСОБА_1 мені завдано матеріальну шкоду... З отриманими чисельними тілесними ушкодженнями [він] перебував на стаціонарному лікуванні з діагнозом закрита черепно-мозкова травма в неврологічному відділенні Миколаївської міської лікарні № 1 з 05.09.2016 року по 16.09.2016 року. Також на протязі двох місяців[він] проходив амбулаторне лікування, пов'язане з зазначеною травмою та травмою лівого ока і розсіченням нижнього віка, яке триває на даний час...

Крім того, в результаті розбійного нападу та у зв'язку з отриманими тілесними ушкодженнями - ЗЧМТ, розсічення в двох місцях шкіри на лобній частині голови, пошкодження лівого ока та нижнього віка був порушений звичайний і нормальний спосіб [його] життя..."

Про такі ж обставини потерпілий посилався й під час судового засідання, зауваживши, що одежу йому точно пошкоджували яку ОСОБА_2, так й ОСОБА_1. Спираючись про таке, він просив про прийняття цивільного позову до провадження суду.

Потерпілий також підтримав позицію прокурора щодо продовження строку дії обраного відносно обвинувачених запобіжного заходу.

Обвинувачена ОСОБА_1 під час підготовчого судового засідання наполягала на тому, що ніякого нападу на потерпілого не здійснювала, навіть не торкалась його та не била його.

Спираючись про таке,а також про те, що має на утриманні трьох неповнолітніх дітей, один з яких народився у 2016 році, наразі перебуває у лікарні та потребує її участі, обвинувачена просила про зміну обраного відносно неї запобіжного заходу на більш м'який.

Захисник ОСОБА_3 під час підготовчого судового засідання вважав, що, оскільки обвинувальний акт складений невірно в частині кваліфікації дій обвинувачених, його слід повернути прокурору, як такий, що не відповідає вимогам Кримінального процесуального Кодексу України.

Він також просив про зміну відносно його підзахисної запобіжного заходу на більш м'який, спираючись про те, що злочин вона на вчиняла, а її сімейний стан вимагає її звільнення з-під варти.

Обвинувачений ОСОБА_2 під час підготовчого судового засідання вказував, що свою вину у вчиненні злочину він визнає повністю, але ОСОБА_1 дійсно ніяких протиправних дій відносно потерпілого не чинила.

Спираючись про таке, він просив про звільнення ОСОБА_1 з-під варти, а також не заперечував проти продовження строку дії запобіжного заходу відносно нього та прийняття передбачених законом процесуальних рішень щодо інших питань, що підлягають розгляду під час підготовчого судового засідання.

Захисник ОСОБА_4 під час підготовчого судового засідання підтримав позицію його підзахисного.

Після вислуховування учасників кримінального провадження, вивчення змісту обвинувального акту та доданих до його матеріалів, а також матеріалів, що надійшли до суду під час підготовчого провадження, суд дійшов такого.

Стосовно подальшого руху справи.

Відповідно до вимог Кримінально-процесуального Кодексу України обвинувальний акт має за своїми формою та змістом відповідати вимогам статті 291 КПК України.

Дослідженням обвинувального акту, що надійшов до суду, встановлено, що він складається з реквізитів документу та власне його змісту.

Дослідженням змісту обвинувального акту встановлено, що автор поділив його на чотири частин:

1.вступну частину, у якій виклав обставини пред'явлення підозри та склад осіб, що приймають участь у кримінальному провадженні;

2.встановлені під час досудового розслідування обставини вчинення злочину;

3.висновки на підставі встановлених прокурором фактичних обставин справи про правову кваліфікацію кримінального правопорушення з посиланням на положення закону і статті (частини статті) закону України про кримінальну відповідальність

4.обставини, які обтяжують чи пом'якшують покарання

5.відомості щодо цивільного позову, судових витрат, обраний відносно обвинувачених запобіжний захід та обставини складання обвинувального акту.

Перевірка відповідності цього обвинувального акту вимогам статті 291 КПК України призводить до такого.

1. Відповідно до вимог пункту 5 частини 2 статті 291 КПК України обвинувальний акт має обов'язково містити у собі, зокрема, виклад фактичних обставин кримінального правопорушення.

Системний аналіз положень кримінального процесуального законодавства свідчить, що обвинувальний акт є результатом оцінки прокурором отриманих протягом досудового розслідування доказів вчинення кримінального правопорушення, які будуть перевірені судом в межах судового розгляду. Тому він має містити деталізований опис фактичних обставин кримінального правопорушення, та тільки такий опис дозволить суду прийняти рішення про призначення судового розгляду на підставі обвинувального акту. При цьому в будь-якому випадку положення цієї частини обвинувального акту не можуть містити очевидних суперечностей.

В цьому випадку наданий обвинувальний акт цим вимогам не відповідає, адже не містить деталізованого опису фактичних обставин справи та містить положення, які суперечать одне одному.

Так, по-перше, , під час складання обвинувального акту були допущені мовні помилки, що полягає у браку інформації, яка є важливою для сприйняття.

Так, під час складання обвинувального акту органи досудового розслідування та прокурор, вказуючи про побиття потерпілого, не вказали, до чого, власне, таке призвело, тобто - які саме тілесні ушкодження були заподіяні потерпілому внаслідок дій обвинувачених, а тим більше - кожного з них.

Оскільки ці обставини належним чином викладені потерпілим у його позовній заяві, суд вважає, що ці обставини під час досудового слідства були встановлені, а вказаний вище недолік є суто мовною помилкою, яка не стосується сутності та змісту встановлених прокурором обставин.

Отже, в цьому випадку вимога закону щодо викладення фактичних обставин справи, встановлених ним же, прокурором під час складання обвинувального акту не дотримана

До того ж, наданий обвинувальний акт не містить ані викладення обставин, за яких ОСОБА_1 та ОСОБА_2 дійшли згоди поміж собою на вчинення злочину, про що йдеться в тексті обвинувального акту.

Так, в обвинувальному акті згадується лише про те, що ОСОБА_1 та ОСОБА_2 помітили перехожого, під час чого в них виник умисел на заволодіння його майном, а також про те, що ОСОБА_2 попередньо узгодив свої дії. При цьому про те, з ким саме ОСОБА_2 узгоджував свої дії, що саме передбачала така згода та яким чином вона мала бути реалізованою, в обвинувальному акті не йдеться.

Далі описуючи дії обвинуваченої ОСОБА_1 щодо того, що вона залишилась неподалік від місця скоєння злочину ОСОБА_2, спостерігаючи, щоб сторонні не помітили його протиправні дії, органи досудового розслідування та прокурор не зазначили, чи вчиняла вона ці дії відповідно до раніше досягнутої домовленості /зміст якої, як вказано вище, у обвинувальному акті не згадується/, чи-то діяла з інших мотивів, самостійно, незалежно від іншого обвинуваченого.

Також, описуючи дії обвинуваченого ОСОБА_2 щодо нанесення ОСОБА_5 ударів, органи досудового розслідування також не зазначили, чи вчиняв він ці дії відповідно до раніше досягнутої домовленості /зміст якої, як вказано вище, у обвинувальному акті не згадується/, чи-то діяв з інших мотивів, не узгоджуючи свої дії із ОСОБА_1

Таке взагалі не дозволяє усвідомити зміст обвинувального акту в цій частині.

По-друге, під час опису подальших дій обвинувачених органи досудового розслідування та прокурор взагалі допустили очевидне протиріччя з головною тезою обвинувального акту. Так, в обвинувальному акті зазначається, що тоді, коли потерпілий вже був побитий ОСОБА_2, але чинив йому опір: "в зв'язку із" тим, що ОСОБА_5 голосно кликав на допомогу, до них підбігла ОСОБА_1

Після цього, всупереч наведеній вище тезі, орган досудового розслідування та прокурор вказують, що обвинувачена вдалась допомагати ОСОБА_2, тобто - мотив своїх дій змінила вже під час, коли напад на потерпілого розпочався.

Отже, вимоги пункту 5 частини 2 статті 291 КПК України в частині викладення фактичних обставин справи під час направлення цього обвинувального акту прокурором не дотриманні.

Ці недоліки не дають можливості суду прийняти рішення про призначення судового розгляду на підставі обвинувального акту, адже не дозволяє визначити коло обставин, які підлягають перевірці судом під час судового розгляду.

2. Більше того, з огляду на встановлений судом спосіб складання обвинувального акту, ці недоліки взагалі унеможливлюють здійснення судового розгляду на засадах, що передбачені у статті 7 КПК України, з огляду на наступне.

Відповідно до пункту 5 частини 2 статті 291 КПК України обвинувальний акт, окрім викладення фактичних обставин кримінального правопорушення та його правової кваліфікації обов'язково має містити у собі формулювання обвинувачення.

При цьому розуміння поняття "формулювання обвинувачення", як складової частини обвинувального акта, має визначатись у логічному зв'язку з положеннями ст. 373 КПК України, які визначають вимоги до змісту вироку та оперують поняттям "формулювання обвинувачення, визнаного судом доведеним". Так, пунктом 2 частини 3 статті 373 КПК України встановлено, що у мотивувальній частині вироку в разі визнання особи винуватою зазначається формулювання обвинувачення, визнаного судом доведеним, із зазначенням місця, часу, способу вчинення та наслідків кримінального правопорушення, форми вини і мотивів кримінального правопорушення.

Таким чином, на підставі встановлених прокурором фактичних обставин кримінального правопорушення з урахуванням пункту 3 частини 1 статті 3 КПК України зміст формулювання обвинувачення, як складової частини обвинувального акта, яке буде підлягати доведенню під час судового розгляду, має містити формулювання вчиненого особою діяння, передбаченого Кримінальним Кодексом України, із зазначенням місця, часу, способу вчинення, наслідків кримінального правопорушення, форми вини і мотивів його вчинення.

В цьому ж випадку, насамперед, наданий суду обвинувальний акт взагалі не містить такої складової частини, як формулювання обвинувачення.

Таке само по собі робить судовий розгляд безпредметним, адже не дозволяє визначити ані предмет доведення в межах кримінального провадження, ані межі судового розгляду.

Формулювання ж обвинувачення самим судом є грубим порушенням засад судочинства, зокрема - принципу Верховенства права та закріпленого у статті 6 Конвенції про захист прав людини та основних свобод права обвинувачених на розгляд їх справи безстороннім судом.

Більше того, в цьому випадку формулювання обвинувачення відповідно до наведених вище вимог до його змісту, на підставі тексту обвинувального акту, як єдиного документу об'єктивно не є можливим.

Так, по-перше, ,з огляду на наведені вище недоліки, допущені під час викладення фактичних обставин справи, з тексту обвинувального акту, як єдиного документу, взагалі не можливо встановити або вивести наслідки вчинення кримінального правопорушення. Так, як було доведено вище, у тексті обвинувального акту згадується лише про те, що обвинувачені наносили потерпілому низьку ударів, але наслідки таких дій обвинувачених ані для здоров'я потерпілого, ані для його одягу /про що йдеться, зокрема, в тексті позовної заяви/ не йдеться взагалі.

По-друге, з огляду на наведені вище недоліки, допущені під час викладання фактичних обставин справи, з тексту обвинувального акту, як єдиного документу, взагалі не можливо встановити або вивести мотиви вчинення дій кожним з обвинувачених. Так, як доведено вище, у тексті обвинувального акту такі мотиви стосовно кожного з обвинувачених вказуються непослідовно, суперечливо, та наведені в обвинувальному акті відомості не дають змоги вирішити питання про єдність чи різницю мотивів під час вчинення дій кожним з обвинувачених.

Отже, вимоги пункту 5 частини 2 статті 291 КПК України в частині викладення формулювання обвинувачення під час направлення цього обвинувального акту прокурором не дотриманні.

Наведені недоліки у їх сукупності:

1)не дозволяють потерпілому реалізувати його право на відшкодування шкоди. Так, відповідно до частини 1 статті 61 Кримінально-процесуального Кодексу України цивільним позивачем може бути особа, якій кримінальним правопорушенням завдана шкода. При цьому відповідно до пункту 5 частини 1 статті 287 цього Кодексу кримінальне правопорушення має бути належним чином описане в обвинувальному акті. В цьому ж випадку наданий потерпілим цивільний позов не відповідає обвинувальному акту, а наявні в обвинувальному акті вади перешкоджають вирішенню питання про те, чи є шкода, про яку йдеться у позові, спричиненою злочином;

2)порушує права обвинувачених, зокрема, їх передбачене пунктом "а" частини 3 статті 6 Конвенції про захист прав людини та основних свобод право бути негайно і детально поінформованою зрозумілою для неї мовою про характер і причини обвинувачення, висунутого проти неї. Таке, в свою чергу, порушує право обвинуваченої на захист та, зрештою, право на справедливий суд, а також унеможливлює для них належним чином формулювати свою позицію, зокрема, із приводу запобіжного заходу;

3)не дозволяє суду визначити межі судового розгляду, а за такого встановити перелік обставин, що підлягають доведенню, відповідний ним порядок дослідження доказів у справі, прийняти рішення щодо цивільного позову тощо.

Ці недоліки не можуть бути усунутими під час судового розгляду.

Так, стаття 338 КПК України передбачає лише можливість у суді змінити пред'явлене обвинувачення, але в будь-якому разі не дозволяє вперше формулювати обвинувачення за наслідками судового розгляду.

В цьому ж випадку, як доведено вище, обвинувачення наразі не є сформульованим; його формулювання за наслідками, вказаними в обвинувальному акті, взагалі не є можливим.

Більше того, як доведено вище, наведені вище недоліки обвинувального акту не дозволяють навіть розпочати судовий розгляд, тим більше - на засадах Верховенства права.

Відповідно до пункту 3 частини 3 статті 314 КПК України за таких обставин наявний в суді обвинувальний акт, як такий, що не відповідає вимогам Кримінально-процесуального Кодексу України, слід повернути прокурору для усунення недоліків, задовольнивши таким чином клопотання захисника ОСОБА_3 в цій частині.

Стосовно клопотань потерпілого.

Наведений вище висновок щодо подальшого руху кримінального провадження дозволяє вирішити клопотання потерпілого таким чином.

Потерпілий просить про залучення до матеріалів кримінального провадження низки документів, а також - позовної заяви.

Передбачені законом перешкоди для задоволення цього клопотання наразі є відсутніми.

За такого це клопотання потерпілого також підлягає повному задоволенню.

Стосовно запобіжного заходу, обраного відносно обвинувачених.

Під час підготовчого провадження сторони заявили клопотання про продовження строку дії запобіжних заходів відносно обвинувачених, а також про зміну обраного відносно ОСОБА_1 запобіжного заходу на більш м'який.

Відповідно до частини 1 статті 331 КПК України суд має право розглянути такі клопотання та ухвалити стосовно них рішення.

При цьому обмежень у такому праві у разі повернення обвинувального акту прокурору діючий Кримінально-процесуальний Кодекс України не містить, на наявність таких обмежень сторони не посилаються.

Отже, заявлені клопотання підлягають розгляду судом по суті.

Під час вирішення цих клопотань суд дійшов такого.

Стосовно обвинуваченого ОСОБА_2

Ухвалою слідчого судді Центрального районного суду міста Миколаєва Дірка І.І. від 17 вересня 2016 року відносно ОСОБА_2 обраний запобіжний захід у вигляді тримання під вартою строком до 08 листопада 2016 року.

З мотивувальної частини ухвали вбачається, що під час прийняття такого рішення слідчий суддя виходив з наявності ризиків, що обвинувачена може продовжити вчиняти аналогічні злочини.

Таке було обґрунтоване тими обставинами, що обвинувачений обґрунтовано підозрювався у вчиненні тяжкого злочину, не має у місті Миколаєві міцних соціальних зв'язків, не працює.

Про те, що на цей час вказані ризики змінились, захист не посилається.

За такого підстав для зміни обраного відносно обвинуваченого ОСОБА_2 запобіжного заходу на цей час суд не вбачає, через що вважає за необхідне продовжити строк дії обраного відносно нього слідчим суддею запобіжного заходу.

Вирішуючи питання про строк дії цього запобіжного заходу, суд, оскільки законом не встановлено інакшого, виходе з вимог частини 3 статті 331 КПК України, за якої строк судом може бути продовжений не більше, як на 60 днів.

За такого суд вважає за можливе продовжити відносно обвинуваченого строк тримання під вартою на 60 діб.

Стосовно обвинуваченої ОСОБА_1

Ухвалою слідчого судді Центрального районного суду міста Миколаєва Тішка Д.А. від 09 вересня 2016 року відносно ОСОБА_1 обраний запобіжний захід у вигляді тримання під вартою строком до 05 листопада 2016 року.

З мотивувальної частини ухвали вбачається, що під час прийняття такого рішення слідчий суддя виходив з того, що ОСОБА_1 на той час підозрювалась у вчиненні тяжкого злочину, за який передбачено покарання у виді позбавлення волі на строк від 4 до 6 років, та існують передбачені ст. 177 КПК України ризики, що перебуваючи на волі, вона може знищити або сховати викрадені речі, незаконно впливати на свідків, вчиняти інші кримінальні правопорушення.

При цьому суд відзначає, що, як свідчить зміст ухвали слідчого судді, підозра обвинуваченій була сформульована інакше, ніж пред'явлене обвинувачення, а вади обвинувального акту значною мірою стосуються визначення ступеню участі кожного з обвинувачених у вчиненні злочину.

За такого встановлені слідчим суддею ризики того, що, перебуваючи на волі, ОСОБА_1 зможе вдатись до дій, що ускладнять встановлення дійсних фактичних обставин справи, продовжують існувати.

Що ж до відомостей про особу ОСОБА_1, то вони з моменту обрання відносно неї запобіжного заходу не змінились.

До того ж, раніше судами зазначалось, що захистом не надані докази щодо наявності саме на утриманні обвинуваченої чотирьох дітей, на цей час такі докази суду також не надані.

За такого підстав для зміни обраного відносно обвинуваченого ОСОБА_6 запобіжного заходу на цей час суд не вбачає, через що вважає за необхідне продовжити строк дії обраного відносно нього слідчим суддею запобіжного заходу.

Вирішуючи питання про строк дії цього запобіжного заходу, суд, оскільки законом не встановлено інакшого, виходе з вимог частини 3 статті 331 КПК України, за якої строк судом може бути продовжений не більше, як на 60 днів.

За такого суд вважає за можливе продовжити відносно обвинуваченої строк тримання під вартою на 60 діб.

На підставі викладеного, керуючись положеннями ст.276 КПК України, суд,-

У Х В А Л И В:

1.Клопотання захисника ОСОБА_3 про повернення обвинувального акту прокурору - задовольнити.

Обвинувальний акт у кримінальному провадженні № 22016150020004165 за обвинуваченням ОСОБА_1 та ОСОБА_2 у вчиненні злочину, передбаченого частиною 2 статті 186 Кримінального Кодексу України - повернути прокурору, як такий, що не відповідає вимогам Кримінально-процесуального Кодексу України.

2.Клопотання потерпілого ОСОБА_5 - задовольнити, надані ним документи та цивільний позов - залучити до матеріалів кримінального провадження для прийняття відповідного процесуального рішення.

3.Клопотання прокурора про продовження дії запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою відносно ОСОБА_1 - задовольнити.

Продовжити дію запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою відносно ОСОБА_7, яка народилась ІНФОРМАЦІЯ_1 року, на 60 діб - до 01 січня 2017 року.

4.Клопотання прокурора про продовження дії запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою відносно ОСОБА_2 - задовольнити.

Продовжити дію запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою відносно ОСОБА_2, який народився ІНФОРМАЦІЯ_2 року, на 60 діб - до 01 січня 2017 року.

Ухвала в частині повернення обвинувального акту може бути оскарженою прокурором до апеляційного суду Миколаївської області через Центральний районний суд міста Миколаєва протягом 7 днів.

СУДДЯ =АЛЄЙНІКОВ В.О.=

07.11.2016