Рішення № 62497335, 02.11.2016, Господарський суд Вінницької області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВІННИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

_______________

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

02 листопада 2016 р. Справа № 902/849/16

Господарський суд Вінницької області у складі головуючого судді Банаська О.О., розглянувши у відкритому судовому засіданні справу

за позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю "Транс Інтер Компані", м.Дніпро

до: Приватного підприємства "Вінкластер", м.Вінниця

про стягнення 75 597,56 грн

За участю секретаря судового засідання Гнатовської Л.С.

За участю представників:

позивача: ОСОБА_1, довіреність № б/н від 05.09.2016 р., паспорт серії СО № 168573 виданий Мінським РУ ГУ МВС України в місті Києві 20.05.1999 р.

відповідач: не з'явився.

В С Т А Н О В И В :

Товариством з обмеженою відповідальністю "Транс Інтер Компані" подано позов до Приватного підприємства "Вінкластер" про стягнення 75 597,56 грн заборгованості за договором про перевезення вантажу автомобільним транспортом № TISTG 2016/21 від 24.05.2016 р., з яких: 70 108,00 грн заборгованості, 5 017,05 грн пені та 472,51 грн 3 % річних.

Ухвалою суду від 06.10.2016 р. за вказаним позовом порушено провадження у справі № 902/849/16 та призначено до розгляду на 02.11.2016 р.

Ухвалою суду від 06.10.2016 р. відхилено заяву позивача про забезпечення позову шляхом накладення арешту на все майно та грошові суми, що належать Приватному підприємству "Вінкластер", а також шляхом заборони цьому товариству вчиняти будь - які дії, пов'язані із відчуженням належних йому активів, в тому числі перереєстрацію та внесення змін до статутних або правовстановлюючих документів відповідача.

02.11.2016 р. на адресу суду від відповідача надійшло клопотання про відкладення розгляду справи на іншу дату з огляду на неможливість забезпечити останнім явку уповноваженого представника в дане судове засідання.

В засідання суду призначене на 02.11.2016 р. представник відповідача не з'явився, хоча про дату, час та місце судового засідання повідомлявся належним чином - ухвалою суду від 06.10.2016 р., яка надсилалась рекомендованою кореспонденцією, факт отримання якої відповідачем за адресою місцезнаходження відповідача -вул.Соборна, 38, м.Вінниця, Вінницька область, 21050, яка міститься в спеціальному витязі з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців за № НОМЕР_1 від 06.10.2016 р. підтверджується наявним у справі реєстром відправки поштової кореспонденції №1126 та витягом з офіційного сайту Українського державного підприємства поштового зв'язку "Укрпошта" щодо відстеження пересилання поштових відправлень, з якого слідує, що ухвала суду від 06.10.2016 р. вручена адресату особисто 13.10.2016 р.

Факт обізнаності відповідача про розгляд даної справи підтверджує і подане ним клопотання про відкладення розгляду справи (вх.№06-52/10143/16 від 02.11.2016 р.).

Враховуючи викладене суд вважає, що вжив всі залежні від нього заходи для повідомлення відповідача належним чином про час і місце розгляду судової справи і забезпечення явки останніх в судове засідання для реалізації ними права на судовий захист своїх прав та інтересів.

В межах дня судом в судовому засіданні оголошувалась перерва.

За відсутності відповідного клопотання справа розглядається без фіксації судового процесу технічними засобами.

В судовому засіданні 02.11.2016 р. по закінченні перерви представником позивача подано клопотання про відмову від позовних вимог в частині стягнення 5 017,05 грн пені за період з 24.06.2016 р. по 13.09.2016 р. та 472,51 грн 3 % річних за період з червня по вересень 2016 р.

Розглянувши клопотання відповідача про відкладення розгляду справи на іншу дату з мотивів неможливості забезпечити явку уповноваженого представника в судове засідання, суд дійшов висновку про його відхилення виходячи з наступних міркувань.

Як наголошено в п.3.9.2 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 р. № 18 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" господарський суд з урахуванням обставин конкретної справи може відхилити доводи учасника судового процесу - підприємства, установи, організації, іншої юридичної особи, державного чи іншого органу щодо відкладення розгляду справи у зв'язку з відсутністю його представника (з причин, пов'язаних з відпусткою, хворобою, службовим відрядженням, участю в іншому судовому засіданні і т. п.). При цьому господарський суд виходить з того, що у відповідних випадках такий учасник судового процесу не позбавлений права і можливості забезпечити за необхідності участь у судовому засіданні іншого представника згідно з частинами першою - п'ятою статті 28 ГПК, з числа як своїх працівників, так і осіб, не пов'язаних з ним трудовими відносинами. Неможливість такої заміни представника і неможливість розгляду справи без участі представника підлягає доведенню учасником судового процесу на загальних підставах (статті 32 - 34 ГПК), причому відсутність коштів для оплати послуг представника не може свідчити про поважність причини його відсутності в судовому засіданні.

Таким чином, представництво в господарському процесі не обмежується певним колом осіб, тому позивач зобов'язаний добросовісно користуватися своїми процесуальними правами та забезпечити явку свого представника в судове засідання.

Таким представником може бути сам керівник, головний бухгалтер, бухгалтер, інші працівники підприємства або представники на підставі доручення, які не перебувають з ним у трудових відносинах.

Тому у суду відсутні правові підстави у відповідності до норм чинного законодавства для відкладення розгляду справи з даних підстав.

Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення представника позивача та з'ясувавши фактичні обставини на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті судом встановлено наступне.

24.05.2016 р. між Товариством з обмеженою відповідальністю "Транс Інтер Компані" (Перевізник) та Приватним підприємством "Вінкластер" (ОСОБА_2) було укладено договір № TISTG 2016/21 на перевезення вантажів автомобільним транспортом та підписано заявки № № 1 та 2 (а.с.14-17, т.1).

За умовами даного Договору ОСОБА_2 доручає, а Перевізник зобов'язується доставити автомобільним транспортом ввірений йому для перевезення вантаж, а ОСОБА_2 зобов'язується оплатити плату за перевезення. Пункт відправлення, пункт призначення, строки виконання, кількість вантажу, вартість перевезення вказуються в додатках до даного договору і являються його невід'ємними частинами (п.п.1.1, 1.2 Договору).

Відповідно до п.2.1 Договору Перевізник зобов'язується здійснити перевезення на підставі заявок ОСОБА_2.

На підставі вказаної заявки, направленій ОСОБА_2 по факсу (електронній пошті) Перевізник зобов'язується здійснити перевезення вантажу з пункту відправлення в пункт призначення в термін, вказаний в заявці; своєчасно забезпечити подачу транспорту в пункт завантаження; дотримуватись строків доставки вантажу із розрахунку 450 км на добу; забезпечити подачу автомобіля в повністю справному технічному стані, інформувати ОСОБА_2 про рух транспорту по маршруту, про вимушені затримки в дорозі та зобов'язаний був надати ОСОБА_2 виконаних робіт (п.3.1 Договору).

Згідно з п.3.2.2 Договору ОСОБА_2 зобов'язується здійснювати своєчасну оплату за умовами Договору.

Відповідно до п.4.2 Договору вартість перевезення вантажу визначається в заявках, згідно попередньо обумовлених сторонами розцінок.

Оплата здійснюється на протязі 20 днів після вивантаження автомобіля на підставі факсимільного рахунку та оригіналів товаротранспортних накладних (CMR) (п.4.3 Договору).

Розділом 5 Договору сторони домовились про порядок відповідальності за укладеним Договором.

В кінцевих положеннях Договору сторони передбачили, що вся кореспонденція між сторонами, яка здійснюється засобами електронного зв'язку (електронна пошта, факс) має юридичну силу і може використовуватись при вирішення спорів у відповідності до розділу 6 Договору. Факсова копія даного Договору, додатки, зміни, акти, протоколи, які є додатками до нього, прирівнюються до оригіналу, при подальшому їх підтвердженню оригіналом (п.п.8.5, 8.6 Договору).

На виконання умов Договору позивач одержав від відповідача заявки на перевезення вантажу у міжнародному сполученні № 1 та № 2 від 24.05.2016 р. за якими обумовлена вартість перевезення склала 3 800 Євро.

За твердженням позивача 800 Євро було сплачено ОСОБА_2 при завантаженні в якості авансу, що зокрема обумовлено у відповідних заявках.

Із матеріалів справи слідує, що Перевізником здійснено перевезення вантажу за Договором, що підтверджується наявними у справі міжнародними товарно-транспортними накладними (CMR) № 0012070, № 0012071, пропуском митної служби (а.с.18-20, т.1).

03.06.2016 р. Перевізником було оформлено рахунки-фактури та акти прийому-передачі виконаних послуг № 94, № 95 в яких визначено вартість перевезення вантажу в розмірі 84 216,00 грн шляхом конвертації заборгованості в сумі 3 000 Євро в гривню за курсом НБУ станом на 03.06.2016 р. (28,072*3000).

Гарантійним листом № 2807 від 28.07.2016 р. ОСОБА_2 гарантував оплату виниклої заборгованості в сумі 84 216,00 грн протягом 5-ти робочих днів (а.с.30, т.1).

При цьому 05.08.2016 р. ОСОБА_2 здійснено оплату на суму 14 108,00 грн, що підтверджується наявним у справі платіжним дорученням № 45 від 05.08.2016 р.

Також судом встановлено, що 12.08.2016 р. позивач звертався з вимогою № 12/08 до відповідача про погашення заборгованості (а.с.26-29, т.1).

Матеріали справи не містять доказів відповіді на вказану вимогу.

Водночас відповідачем до клопотання про відкладення розгляду справи долучено, з поміж іншого, платіжне доручення № 216 від 01.11.2016 р. яке підтверджує сплату 28 000,00 грн заборгованості.

Факт надходження грошових коштів в сумі 28 000,00 грн підтверджено позивачем.

Таким чином розмір заборгованості становить 42 108,00 грн (84 216,00 - 14 108,00 - 28 000,00).

Непроведення відповідачем оплати за надані позивачем послуги слугувало підставою звернення останнього з даним позовом до суду.

На підставі встановлених обставин суд дійшов наступних висновків.

Стаття 11 Цивільного кодексу України вказує, що цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки, й серед підстав виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, передбачає договори та інші правочини.

Як зазначено в ст.174 Господарського кодексу України, господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема, із господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Відповідно до ст.509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідносини, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Таке ж положення містить і ст.173 Господарського кодексу України, в якій зазначено, що господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Надаючи правову кваліфікацію договору на перевезення вантажів автомобільним транспортом № TISTG 2016/21 від 24.05.2016 р., суд з огляду на його зміст та положення цивільного законодавства приходить до висновку, що останній є договором перевезення правовідносини за яким регулюються главою 64 Цивільного кодексу України "Перевезення".

Згідно 909 ЦК України за договором перевезення вантажу одна сторона (перевізник) зобов'язується доставити довірений їй другою стороною (відправником) вантаж до пункту призначення та видати його особі, яка має право на одержання вантажу (одержувачеві), а відправник зобов'язується сплатити за перевезення вантажу встановлену плату. Договір перевезення вантажу укладається у письмовій формі. Укладення договору перевезення вантажу підтверджується складенням транспортної накладної (коносамента або іншого документа, встановленого транспортними кодексами (статутами). Законом можуть бути передбачені особливості укладення та виконання договору перевезення вантажу.

Відповідно до ч. 1 ст. 916 ЦК України за перевезення вантажу, пасажирів, багажу, пошти стягується провізна плата у розмірі, що визначається за домовленістю сторін, якщо інше не встановлено законом або іншими нормативно-правовими актами. Якщо розмір провізної плати не визначений, стягується розумна плата

Відповідно до ч.1 ст.530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Як вказувалось вище, в п.4.3 Договору вказано, що оплата здійснюється на протязі 20 днів після вивантаження автомобіля на підставі факсимільного рахунку та оригіналів товаротранспортних накладних (CMR).

Згідно зі ст.526 Цивільного кодексу України, ст.193 Господарського кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цих Кодексів, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст.525 Цивільного кодексу України, ч.7 ст.193 Господарського кодексу України)

Відповідно до ст.527 Цивільного кодексу України боржник зобов'язаний виконати свій обов'язок, а кредитор - прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено договором або законом, не випливає із суті зобов'язання чи звичаїв ділового обороту.

Кожна зі сторін у зобов'язанні має право вимагати доказів того, що обов'язок виконується належним боржником або виконання приймається належним кредитором чи уповноваженою на це особою, і несе ризик наслідків непред'явлення такої вимоги.

Згідно ст.625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Згідно ч.1 ст.612 Цивільного кодексу України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Порушенням зобов'язання, згідно ст.610 Цивільного кодексу України, є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Дійшовши висновку про укладення між сторонами договору перевезення судом взято до уваги приписи ч.1 ст.207 ЦК України відповідно до якої правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони.

З врахуванням доведеності позивачем заявлених позовних вимог та відсутності доказів оплати боргу суд вважає, що позов в частині стягнення 42 108,00 грн боргу є обґрунтованим та таким, що підлягає задоволенню.

Судом встановлено, що відповідач після порушення провадження у даній справі здійснив розрахунок з позивачем в сумі 28 000,00 грн, що стверджується платіжним дорученням № 45 від 05.08.2016 р., яке знаходяться в матеріалах справи та власне не заперечується позивачем з врахуванням чого суд дійшов таких висновків.

Як наголошено в п.4.4 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 р. № 18 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" господарський суд припиняє провадження у справі у зв'язку з відсутністю предмета спору (пункт 1-1 частини першої статті 80 ГПК), зокрема, у випадку припинення існування предмета спору (наприклад, сплата суми боргу, знищення спірного майна, скасування оспорюваного акта державного чи іншого органу тощо), якщо між сторонами у зв'язку з цим не залишилося неврегульованих питань. Визнання боржником претензії кредитора не є способом припинення зобов'язання і не свідчить про відсутність спору; особа, претензія якої визнана боржником, вправі звернутися до господарського суду з позовом про стягнення визнаної суми коштів. Припинення провадження у справі на підставі зазначеної норми ГПК можливе в разі, коли предмет спору існував на момент виникнення останнього та припинив існування в процесі розгляду справи. Якщо ж він був відсутній і до порушення провадження у справі, то зазначена обставина тягне за собою відмову в позові, а не припинення провадження у справі.

Враховуючи викладене, суд дійшов висновку про те, що між сторонами відсутній спір щодо стягнення основного боргу в сумі 28 000,00 грн, а тому провадження у цій частині підлягає припиненню згідно п.11 ч.1 ст. 80 ГПК України.

Також в засіданні суду розглянуто клопотання позивача від 02.11.2016 р. про відмову від позовних вимог в частині стягнення 5 017,05 грн пені та 472,51 грн 3 % річних за період з 24.06.2016 р. по 13.09.2016 р.

Давши оцінку даному клопотанню суд дійшов наступних висновків.

Відповідно до ч.4 ст.22 ГПК України позивач вправі до прийняття рішення у справі, крім іншого, відмовитись від позову.

Частина 6 названої статті вказує, що господарський суд не приймає відмови від позову, зменшення розміру позовних вимог, визнання позову відповідачем, якщо ці дії суперечать законодавству або порушують чиї-небудь права і охоронювані законом інтереси.

Згідно п.4 ч.1 ст.80 ГПК України - господарський суд припиняє провадження у справі, якщо позивач відмовився від позову і відмову прийнято господарським судом.

Заява позивача про відмову від позову в частині стягнення пені та 3% річних приймається судом, оскільки відмова позивача від позову не суперечить чинному законодавству, не порушує прав і охоронюваних законом інтересів інших осіб, відповідає обставинам і матеріалам справи.

При цьому судом враховано, що заява про відмову від позовних вимог підписана уповноваженим представником позивача ОСОБА_1, якому у відповідності до довіреності № б/н від 05.09.2016 р., з-поміж іншого, надано право відмовлятись від позовних вимог.

В зв'язку з цим провадження у справі в частині стягнення - 5 017,05 грн пені та 472,51 грн 3 % річних за період з 24.06.2016 р. по 13.09.2016 р. підлягає припиненню на підставі п.4 ч.1 ст.80 ГПК України.

Відповідно до ч.ч.1, 2 ст. 614 ЦК України особа, яка порушила зобов'язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом. Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов'язання. Відсутність своєї вини доводить особа, яка порушила зобов'язання.

Як визначає ст.32 Господарського процесуального кодексу України, доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення спору.

Відповідно до ст.ст.33, 34, 43 Господарського процесуального кодексу України докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили. Визнання однією стороною фактичних даних і обставин, якими інша сторона обґрунтовує свої вимоги або заперечення для господарського суду не є обов'язковим. Обов'язок доказування та подання доказів розподіляється між сторонами, виходячи з того, хто посилається на юридичні факти, які обґрунтовують його вимоги і заперечення.

Всупереч наведеним вище нормам та вимогам ухвали суду відповідач не подав до суду жодного доказу в спростування позовних вимог позивача щодо стягнення боргу, в тому рахунку доказів проведення розрахунків (платіжні доручення, виписки банківських установ щодо руху коштів, квитанції до прибуткових касових ордерів).

За таких обставин, суд дійшов висновку про часткове задоволення позову із врахуванням вищевикладених мотивів щодо припинення провадження в частині стягнення 28 000,00 грн основного боргу, 5 017,05 грн пені та 472,51 грн 3 % річних за період з 24.06.2016 р. по 13.09.2016 р.

Витрати на судовий збір підлягають віднесенню на відповідача відповідно до ст.49 ГПК України.

Розподіляючи судовий збір суд з огляду на положення ч.2 ст.49 ГПК України дійшов висновку, що витрати понесені позивачем на оплату судового збору за вимоги про стягнення пені та 3 % річних від яких він в подальшому відмовився слід покласти на відповідача.

Також при розподілі судових витрат, судом враховано положення норм чинного законодавства щодо повернення позивачу з Державного бюджету України сплаченого судового збору.

Так, відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 7 Закону України " Про судовий збір" в разі зменшення розміру позовних вимог або внесення судового збору в більшому розмірі, ніж встановлено законом сплачена сума судового збору повертається за клопотанням особи, яка його сплатила за ухвалою суду.

Судом встановлено, що позивачем за подану заяву про вжиття заходів до забезпечення позову сплачено 698,00 грн, в той час як з урахуванням приписів Закону України "Про судовий збір" така заява підлягає оплаті судовим збором у розмірі 689,00 грн, що свідчить про сплату судового збору у більшій сумі ніж передбачено чинним законодавством на 09,00 грн.

Оскільки позивачем не подано заяви про повернення з Державного бюджету України зайво сплаченої суми судового збору дане питання не вирішується судом в даному судовому засіданні.

02.11.2016 р. в судовому засіданні оголошено вступну та резолютивну частину рішення.

Керуючись ст.ст.4-3, 4-5, 22, 32, 33, 34, 36, 43, 44, 49, п.п. 1-1, 4 ч.1 ст. 80, ст.ст. 82, 84, 85, 87, 115, 116 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ВИРІШИВ :

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з Приватного підприємства "Вінкластер", вул.Соборна, 38, м.Вінниця, 21050 (ідентифікаційний код - 37358019) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Транс Інтер Компані", вул.Решетилівська, 8, м.Дніпро, 49026 (ідентифікаційний код - 38125605) - 42 108 грн 00 коп. - боргу, 1 378 грн 00 коп. - відшкодування витрат по сплаті судового збору.

3. Провадження у справі припинити в частині вимоги про стягнення 28 000 грн 00 коп. боргу згідно п.11 ч.1 ст.80 Господарського процесуального кодексу України.

4. Прийняти відмову позивача від позову в частині стягнення 5 017 грн 05 коп. пені та 472 грн 51 коп. 3 % річних.

5. Провадження у справі в частині стягнення 5 017 грн 05 коп. пені та 472 грн 51 коп. 3 % річних припинити згідно п.4 ч.1 ст.80 Господарського процесуального кодексу України.

6. Видати наказ в день набрання рішенням законної сили.

7. Копію рішення надіслати відповідачу рекомендованим листом з повідомленням про вручення поштового відправлення.

Повне рішення складено 07 листопада 2016 р.

Суддя О.О. Банасько

віддрук. 2 прим.:

1 - до справи.

2 - відповідачу вул.Соборна, 38, м.Вінниця, Вінницька область, 21050.