Ухвала суду № 62495231, 03.11.2016, Апеляційний суд Івано-Франківської області

Справа № 346/1726/15-ц

Провадження № 22-ц/779/1665/2016

Категорія 47

Головуючий у 1 інстанції Калинюк О. П.

Суддя-доповідач Соколовський В.М.

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

03 листопада 2016 року м. Івано-Франківськ

Колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Апеляційного суду Івано-Франківської області в складі:

головуючого Соколовського В.М.,

суддів: Мелінишин Г.П., Василишин Л.В.,

секретаря Бойчука Л.М.,

з участю: представника апелянта ОСОБА_2, відповідача ОСОБА_3 та його представника ОСОБА_4,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_5 до ОСОБА_3, виконавчого комітету Коломийської міської ради Івано-Франківської області, третя особа: управління Дерземагентства у Коломийському районі Івано-Франківської області, про усунення перешкод в користуванні земельною ділянкою, визнання протиправним та скасування рішення виконкому Коломийської міської ради, Державних актів на право власності на земельну ділянку, свідоцтв про право на спадщину та відшкодування моральної шкоди,

за апеляційною скаргою представника ОСОБА_5 - ОСОБА_6 на рішення Коломийського міськрайонного суду від 17 червня 2016 року, -

в с т а н о в и л а :

У квітні 2015 року позивач звернувся до суду із вказаним позовом, в якому, з урахуванням уточнених позовних вимог, просив:

1) зобов'язати відповідача ОСОБА_3 демонтувати стаціонарну металеву огорожу, встановлену останнім на частині земельної ділянки, закріпленої за належним позивачу будинком, що знаходиться в АДРЕСА_1, у відповідності до плану забудови та виділених меж, звільнивши в такий спосіб самовільно зайняту частину земельної ділянки площею 131 кв.м. та усунувши перешкоди в користуванні земельною ділянкою загальною площею 600 кв.м., закріпленою за вказаним будинком; зобов'язати цього відповідача не чинити жодних перешкод позивачу у користуванні даною земельною ділянкою в подальшому;

2) визнати протиправними та скасувати рішення виконкому Коломийської міської ради №357 від 15.12.1993 року в частині передачі безоплатно у приватну власність ОСОБА_7 земельної ділянки площею 0,10 га, що в АДРЕСА_2;

3) визнати протиправним та скасувати державний акт НОМЕР_1 на право власності на земельну ділянку, виданий вказаною радою 15.02.1994 року на ім'я ОСОБА_7;

4) визнати протиправним та скасувати державний акт НОМЕР_2, виданий цією ж радою 25.08.2009 року на ім'я відповідача ОСОБА_3;

5) визнати протиправними та скасувати свідоцтва про право на спадщину, видані державним нотаріусом Коломийської міської державної нотаріальної контори Івано-Франківської області Мануляк-Терпелюк І.В. 23.07.2004 року та від 20.11.2008 року, зареєстровані в реєстрі, відповідно, за №2-1676 та №2937;

6) зобов'язати управління Держземагентства у Коломийському районі скасувати державну реєстрацію державного акту на право власності на земельну ділянку НОМЕР_2;

7) стягнути з відповідача ОСОБА_3 на користь позивача відшкодування моральної шкоди в розмірі 5000 грн.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилався на те, що йому на праві власності належить незакінчений будівництвом будинок, процент готовність якого становить 50%, розташований по АДРЕСА_1, який він придбав у ОСОБА_9 на підставі нотаріально посвідченого договору купівлі-продажу від 18.07.1997 року, згідно якого до нього перейшли всі обов'язки по закінченню будівництва будинку згідно рішення виконкому Коломийської міської ради №138 від 17.06.1997 року.

Відповідач ОСОБА_3 є спадкоємцем після смерті ОСОБА_7., яка була матір'ю ОСОБА_9, в якої позивач придбав будинок.

Рішенням Коломийської міської ради №357 від 15.12.1993 року «Про передачу присадибних ділянок у приватну власність» земельну ділянку площею 0,10 га із загальної площі земельної ділянки - 0, 1556 га, розташованої за адресою: АДРЕСА_2, передано у власність ОСОБА_7, на підставі чого 15.02.1994 року міською радою видано державний акт на право приватної власності на землю НОМЕР_1. Цільове призначення переданої у приватну власність земельної ділянки визначено для обслуговування будівель та господарських споруд. Решту земельної ділянки, тобто 0,0556 га, надано ОСОБА_7 в постійне користування.

В результаті розгляду заяв ОСОБА_7 та ОСОБА_9, виконком Коломийської міської ради 16.03.1994 року прийняв рішення № 85 «Про надання земельних ділянок у безстрокове користування для будівництва індивідуальних житлових будинків», на підставі якого ОСОБА_9 надано у безстрокове користування земельну ділянку для будівництва індивідуального житлового будинку площею 600 кв.м. із зазначенням адреси: АДРЕСА_1, за рахунок лишків земельної ділянки, закріпленої за вказаним будинком ОСОБА_7

На думку позивача, у приватній власності ОСОБА_7 залишилась земельна ділянка площею 0,0956 га, а не 0,10 га, як це зазначено у вищевказаному державному акті на право приватної власності на землю, оскільки на час його видачі та державної реєстрації ОСОБА_7 фактично відмовилась від частини земельної ділянки, переданої їй у приватну власність.

Позивач зазначав, що рішення виконкому №357 від 15.12.1993 року не відповідає вимогам ст.17 Земельного кодексу України , згідно з якою передача земельних ділянок у власність громадян проводиться після затвердження проектів їх відведення, чого в дійсності не було.

Позивач також стверджував, що згідно з рішенням виконкому № 85 від 16.03.1994 року за замовленням ОСОБА_9 проектно-виробничим архітектурно-планувальним бюро міста Коломиї розроблено будівельний паспорт на забудову земельної ділянки, виділеної індивідуальному забудівнику ОСОБА_9 в АДРЕСА_1, який затверджено головним архітектором м.Коломиї 17.06.1997 року. Крім того, у відповідності з проектом забудови земельної ділянки винесено в натурі її межі, а також виготовлено проект забудови земельної ділянки у відповідності до Генерального плану забудови міста, який погоджений тим же архітектором.

Позивач вважав, що попередні власники суміжних земельних ділянок по АДРЕСА_2 та АДРЕСА_1 повинні були подати заяви про розробку і виготовлення планів цих ділянок, в яких (планах) були б визначені нові розміри та межі земельних ділянок, та на підставі яких виготовити державні акти про право приватної власності на землю, але свого часу вказані дії здійснено не було. На замовлення ОСОБА_9 ТОВ «Тиса Захід» розроблено збірно-кадастровий план наданої їй в користування земельної ділянки, в якому визначено її розміри та межі.

Після смерті ОСОБА_7 частина належної їй земельної ділянки з уточненою площею 976 кв.м., яка перевищує площу ділянки, яка була у власності спадкодавця на час її смерті, була успадкована її сином - відповідачем ОСОБА_3, про що видано свідоцтва про право на спадщину, на підставі яких 25.08.2009 року ОСОБА_3 видано державний акт НОМЕР_2 на право власності на успадковану ним земельну ділянку.

Позивач зазначав, що ставши власником незавершеного будівництвом будинку, придбаного у ОСОБА_9, він у відповідності до ст.30 ЗК України (в ред. 1992 року) набув і право постійного користування наданою ОСОБА_9 земельною ділянкою.

Маючи на меті завершити будівництво та здати у встановленому законом порядку придбаний будинок в експлуатацію, позивач зіткнувся із суттєвими перешкодами у користуванні належним йому майном, створеними відповідачем ОСОБА_3 шляхом самовільного встановлення останнім стаціонарної металевої огорожі через належну йому земельну ділянку на відстані 1 м від несучої стіни будинку позивача, що повністю унеможливлює останньому заїзд до будинковолодіння, доставки будівельних матеріалів і технічних засобів, необхідних для виконання будівельно-монтажних робіт, тобто на безперешкодне користування та розпорядження позивачем власним майном. Іншого доступу до будинку немає, так як з іншої сторони межа проходить на відстані також 1 м від несучої стіни будинку згідно з планом забудови.

Під час оформлення документів, необхідних для отримання позивачем державного акту на право власності на вказану земельну ділянку, а саме, при складанні акта встановлення і узгодження меж землекористування в натурі із власником сусіднього будинковолодіння - відповідачем ОСОБА_3, останній категорично відмовився підписати цей акт, чим унеможливив подальше виготовлення необхідних документів. Свою відмову відповідач мотивував наявністю у нього державного акту на право власності на земельну ділянку, в тому числі на ту її частину, яка перейшла до позивача при купівлі незавершеного будинку. Однак позивач вважає, що видача зазначеного державного акту є протиправною та грубо порушує його майнові права та законні інтереси, оскільки при виготовленні документів, необхідних для видачі цього правовстановлюючого документу, в акті встановлення і узгодження меж землекористування в натурі від 27.11.2008 року, складеному інженером-геодезистом ОСОБА_10, в якості представника суміжного землекористувача вказано ОСОБА_9 та проставлений її особистий підпис. Крім того цей державний акт містить суттєві неточності. Зокрема, як зазначено вище, рішенням виконкому Коломийської міської ради від 16.03.1994 року №85 ОСОБА_9 із земельної ділянки загальною площею 0,1556 га надано в користування ділянку площею 0,06 га. Отже, у власності спадкодавця ОСОБА_7 мала б залишитись земельна ділянка площею 0,0956 га, і ділянку саме такою площею міг успадкувати відповідач ОСОБА_3 Проте у вищеназваному Державному акті площу успадкованої ним земельної ділянки вказано 0,0976 га, а у державному акті, виданому ще спадкодавцю ОСОБА_7, площа цієї ділянки вказана 0,10 га. Позивач також просив врахувати ту обставину, що відповідач ОСОБА_3, як спадкоємець, зобов'язаний був виконати всі дії щодо оформлення державного акта про право власності на землю в тій частині, що не було зроблено спадкодавцем при розподілі земельної ділянки на дві окремі частини.

Позивач зазначав, що робив кілька спроб добровільно погодити з відповідачем ОСОБА_3 питання щодо усунення перешкод та надання ним можливості під'їзду до належного позивачу будинку. Проте відповідач умисно, нехтуючи правилами добросусідства землекористувачів та власників земельних ділянок, самовільно обмежив доступ до земельної ділянки, на якій розташований будинок позивача, використовуючи її для власних потреб. Позивач вважав, що ці дії порушують його права на приватизацію, і є достатньою підставою для відшкодування йому моральної шкоди, адже внаслідок неправомірних дій вказаного відповідача він не має змоги розпочати проектно-пошукові роботи для будівництва житлового будинку для своєї сім'ї, оскільки на даний час він та його сім'я проживають в будинку його батьків, що створює низку незручностей та нерідко призводить до сварок і побутових конфліктів. Крім того позбавлення в такий спосіб позивача права користування та розпорядження власним майном принижують його честь та гідність, зумовлюють значні моральні переживання. Зазначав, що справедливою грошовою компенсацією за його моральні страждання буде 5 000 грн.

Рішенням Коломийського міськрайонного суду від 17 червня 2016 року в задоволенні позовних вимог відмовлено.

На вказане рішення представник ОСОБА_5 - ОСОБА_6 подав апеляційну скаргу, в якій посилається не неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи, недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд вважав встановленими, та неправильне застосування норм матеріального і процесуального права. Зокрема, представник апелянта зазначає, що з метою встановлення обставин справи судом постановлено ухвалу про призначення судової земельно-технічної експертизи та судової будівельно-технічної експертизи, а їх виконання доручено судовому експерту ОСОБА_11, яким було складено висновок за №310815. Зі змісту цього висновку чітко вбачається наявність цілої низки невідповідностей площ та конфігурацій зовнішніх меж спірних земельних ділянок, а також підтверджено факт існування реальних перешкод зі сторони ОСОБА_3 у користуванні ОСОБА_5 всіма спорудами та земельною ділянкою. Стверджує, що суд посилається як на доказ виключно на висновок додаткової судової земельно-технічної експертизи від 25 квітня 2016 року №293, при цьому жодним чином не обґрунтовує свою позицію стосовно відхилення як доказу висновку попередньої експертизи.

Також зазначає, що судом залишено поза увагою вимогу щодо усунення перешкод в користуванні майном, яке належить позивачу на праві власності, незважаючи на те, що в ході судового розгляду були підтверджені факти створення ОСОБА_3 реальних перешкод у доступі до господарського приміщення, що належить ОСОБА_5

Крім того стверджує, що мотивувальна частина рішення містить низку посилань на норми законодавства, зміст та суть яких в повній мірі доводить підставність та обґрунтованість позовних вимог, натомість резолютивна частина рішення є протилежною за змістом, тобто мають місце суттєві розбіжності і неточності, що в повній мірі ставить під сумнів його законність та обґрунтованість.

З наведених підстав просив рішення скасувати та ухвалити нове рішення про задоволення позовних вимог.

В засіданні суду апеляційної інстанції представник апелянта ОСОБА_2 доводи апеляційної скарги підтримав з мотивів, викладених у ній.

Відповідач ОСОБА_3 та його представник ОСОБА_4 заперечили проти задоволення апеляційної скарги та просили її відхилити, зазначивши, що рішення суду першої інстанції є законним та обґрунтованим.

Третя особа Управління Держгеокадастру у Коломийському районі подало клопотання про розгляд справи без їхньої участі.

Представник виконавчого комітету Коломийської міської ради у судове засідання не з'явився, хоча про час та місце розгляду справи його повідомлено належним чином, що відповідно до ч.2 ст.305 ЦПК України не перешкоджає розглядові справи.

Вислухавши доповідача, пояснення осіб, що беруть участь у справі, обговоривши доводи апеляційної скарги та перевіривши матеріали справи, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення з наступних підстав.

Відповідно до ст.308 ЦПК України апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Відповідно до ст.213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Рішення суду зазначеним вимогам відповідає.

Відмовляючи в задоволенні позову, суд виходив із недоведеності позовних вимог.

Такий висновок відповідає обставинам справи та норм чинного законодавства.

Відповідно до ч.1 ст.60 ЦПК України, кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу.

Судом встановлено, що рішенням виконкому Коломийської міської ради №357 від 15.12.1993 року «Про передачу присадибних ділянок у приватну власність» передано безоплатно у приватну власність присадибну ділянку площею 1000 кв.м., яка розміщена в зоні старої забудови, ОСОБА_7. Розміщення вказаної ділянки відображене на схематичному плані (т. 1, а.с.14, 96).

Згідно із заявою ОСОБА_7 від 08.02.1994 року остання зверталась до виконкому з проханням надати дозвіл на виділення із земельної ділянки, яка зареєстрована за її будинком, земельну ділянку площею 600 кв.м. її дочці ОСОБА_9 під будівництво будинку (т.1, а.с.17).

ОСОБА_9 також у своїй заяві, поданій до виконкому 24.02.1994 року, просила дозволу на виділення їй земельної ділянки площею 0,06 га під забудову, яка закріплена за власником будинку ОСОБА_7 за адресою: АДРЕСА_2 (т.1, а.с.18).

15.02.1994 року на підставі рішення Коломийської міської ради № 357 від 15.12.1993 року ОСОБА_7 видано державний акт на право приватної власності на землю НОМЕР_1 на земельну ділянку, призначену для обслуговування будівель та господарських споруд площею 0,10 га, розташовану в м. Коломиї, по АДРЕСА_2. Цей Державний акт зареєстровано в Книзі записів державних актів за №962 (т.1, а.с.19).

Рішенням виконкому № 85 від 16.03.1994 року «Про надання земельних ділянок у безстрокове користування для будівництва індивідуальних житлових будинків» надано у безстрокове користування ОСОБА_9 земельну ділянку площею 600 кв.м. по АДРЕСА_1 (за рахунок лишків земельної ділянки будинку АДРЕСА_2) для будівництва індивідуального житлового будинку по затвердженому проекту та господарської будівлі (т.1, а.с.15).

ОСОБА_9 виготовлено будівельний паспорт на забудову земельної ділянки, виділеної індивідуальному забудовнику в м.Коломиї по АДРЕСА_1, який погоджено головним архітектором міста та затверджено зазначеним вище рішенням виконкому №85 від 16.03.1994 року (т.1, а.с.20-24).

Рішенням №138 виконкому Коломийської міської ради від 17.06.1997 року «Про розгляд заяв громадян по індивідуальному житловому будівництву» надано дозвіл ОСОБА_9 на продаж позивачу незакінченого будівництвом житлового будинку і господарської будівлі по АДРЕСА_1 ( т.1, а.с.13).

Відповідно до договору купівлі-продажу, посвідченого 18.07.1997 року приватним нотаріусом Коломийського міського нотаріального округу Трачук Л.В. та зареєстрованого в реєстрі за №Д-693, ОСОБА_9 продала позивачу вищезазначений об'єкт нерухомості (незакінчений будівництвом житловий будинок) (т.1, а.с.12).

Згідно зі свідоцтвами про право на спадщину, виданими 23.07.2004 року та 20.11.2008 року державним нотаріусом Коломийської державної нотаріальної контори Мануляк-Терпелюк І.В. та зареєстрованими в реєстрі, відповідно, за № 2-1676 та №2937, спадкоємцем майна ОСОБА_7 є відповідач ОСОБА_3 Спадщина, на яку видане свідоцтво, складається з права власності на приватизовану земельну ділянку, що в м.Коломиї, по АДРЕСА_2, загальною площею 0,10 га (т.1, а.с.27, 28).

Актом встановлення та узгодження меж землекористування в натурі від 27.11.2008 року, складеним інженером-геодизистом ОСОБА_10, проведено встановлення в натурі меж земельної ділянки в м. Коломия, по вул. Новодворського, 6, в тому числі між відповідачем ОСОБА_3 та ОСОБА_9 (т.1, а.с.26).

На підставі вищевказаних свідоцтв відповідачу ОСОБА_3 видано державний акт на право власності на земельну ділянку НОМЕР_2 площею 0,0976 га, який зареєстровано в Книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю та на право постійного користування землею, договорів оренди землі за № 010929701043 (т.1, а.с.29).

Згідно зі збірно-кадастровим планом, виготовленим ТзОВ «Тиса Захід», проведено горизонтальну зйомку земельної ділянки, описано межі земельної ділянки позивача та відповідача ОСОБА_3 (т.1, а.с.30).

Відповідно до кадастрового плану, виготовленого сертифікованим інженером-землевпорядником ОСОБА_13, площа земельної ділянки в АДРЕСА_2, належної відповідачу ОСОБА_3 становить 0,0965 га (т. 1, а.с.151).

Відповідно до висновку додаткової судової земельно-технічної експертизи №293 від 25.04.2016 року фактичні розмірі, площа та конфігурація зовнішніх меж земельної ділянки, що по АДРЕСА_2, частково не відповідають розмірам, площі та конфігурації зовнішніх меж цієї ділянки, які вказані у Державному акті на право власності на земельну ділянку НОМЕР_2, виданому 25.08.2009 року Коломийською міською радою ОСОБА_3. Ця невідповідність становить 0,0011 га в сторону зменшення площі, якою фактично користується цей відповідач, порівняно з тією площею, яка вказана в державному акті, виданому на ім'я цього відповідача. У висновку також зазначено, що загальна площа земельної ділянки, що знаходиться в м.Коломиї, по АДРЕСА_1 якою фактично користується позивач з урахуванням земельної ділянки між проїжджою частиною і незавершеним будівництвом будинку та земельної ділянки між гаражами і огорожею становить 0,0574 га (т.2, а.с.1-10).

Таким чином, суд вірно встановив, що відповідач ОСОБА_3 не вчинив жодного захоплення земельної ділянки, на якій знаходиться будинок позивача, оскільки в кожної зі сторін має місце зменшення площі фактичного користування зазначеними суміжними земельними ділянками.

Відповідно до ч.1 ст.30 ЗК України (в ред. 1992 р.) при переході права власності на будівлю і споруду разом з цими об'єктами переходить у розмірах, передбачених статтею 67 цього Кодексу, і право власності або право користування земельною ділянкою без зміни її цільового призначення і, якщо інше не передбачено у договорі відчуження - будівлі та споруди.

У відповідності до вимог, передбачених ст. 39 чинного ЗК України, використання земель житлової та громадської забудови здійснюється відповідно до генерального плану населеного пункту, іншої містобудівної документації, плану земельно-господарського устрою з дотриманням будівельних норм, державних стандартів і норм.

Положеннями п. «г» ч. 1 ст. 91 ЗК України встановлено, що власники земельних ділянок зобов'язані не порушувати прав власників суміжних земельних ділянок та землекористувачів, а також дотримуватися правил добросусідства.

Згідно з вимогами ч. 2 ст. 158 ЗК України виключно судом вирішуються земельні спори з приводу володіння, користування і розпорядження земельними ділянками, що перебувають у власності громадян і юридичних осіб.

Відповідно до ст. 377 ЦК України ( в ред.1963 р.) до особи, яка придбала житловий будинок, будівлю або споруду, переходить право власності на земельну ділянку, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення, у розмірах, встановлених договором. Якщо договором про відчуження житлового будинку, будівлі або споруди розмір земельної ділянки не визначений, до набувача переходить право власності на ту частину земельної ділянки, яка зайнята житловим будинком, будівлею або спорудою, та на частину земельної ділянки, яка є необхідною для їх обслуговування.

Враховуючи наведені норми матеріального права, суд дійшов вірного висновку, що позивачем не доведено порушення його права оспорюваними актами.

Доводи, викладені в апеляційній скарзі про те, що суд у рішенні посилався виключно на висновок додаткової судової земельно-технічної експертизи від 25 квітня 2016 року №293, не взявши до уваги висновок попередньої експертизи №310815 від 31.08.2016 року (експерт ОСОБА_11.) не заслуговують на увагу, оскільки у сторін по справі виникли зауваження щодо цього висновку і він був визнаний судом неповним та неясним, у зв'язку з чим суд призначив додаткову судову земельно-технічну експертизу. Враховуючи це, суд правильно взяв до уваги саме висновок додаткової судової земельно-технічної експертизи від 25 квітня 2016 року №293, із яким сторони погодились, оскільки жодних письмових клопотань про призначення додаткової чи повторної експертизи не заявляли.

Доводи апелянта про те, що судом залишено поза увагою вимогу щодо усунення перешкод в користуванні майном, яке належить позивачу на праві власності, незважаючи на те, що в ході судового розгляду були підтверджені факти створення ОСОБА_3 реальних перешкод у доступі до господарського приміщення, що належить ОСОБА_5, є безпідставними, оскільки жодних належних та допустимих доказів на підтвердження факту чинення відповідачем перешкод позивачем не надано.

Таким чином, доводи, викладені в апеляційній скарзі, не впливають на правильність висновків суду.

Розглянувши справу в межах заявленого позову та в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів приходить до висновку, що фактичні обставини справи судом першої інстанції з'ясовано всебічно та повно, дано їм вірну правову оцінку, а рішення судом ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права, тому підстав для його скасування не вбачається.

Керуючись ст.ст.307, 308, 313-315, 317 ЦПК України, колегія суддів, -

у х в а л и л а :

Апеляційну скаргу представника ОСОБА_5 - ОСОБА_6 відхилити.

Рішення Коломийського міськрайонного суду від 17 червня 2016 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення, однак може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання законної сили.

Головуючий В.М. Соколовський

Судді: Г.П. Мелінишин

Л.В. Василишин