Ухвала суду № 62493903, 03.11.2016, Одеський апеляційний адміністративний суд

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

----------------------

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

03 листопада 2016 р.м.ОдесаСправа № 815/1391/16

Категорія: 3.4 Головуючий в 1 інстанції: Стефанов С. О.

Одеський апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

доповідача - судді Турецької І.О.

суддів - Стас Л.В., Косцової І.П.

за участю секретаря - Скоріної Т.С.

представника апелянта - Ніколенка О.В.;

представника позивача - ОСОБА_2

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Одесі апеляційну скаргу Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області на постанову Одеського окружного адміністративного суду від 19 квітня 2016 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_3 до Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області про визнання неправомірним та скасування наказу та зобов'язання вчинити певні дії, -

В С Т А Н О В И В:

У березні 2016 року ОСОБА_3 звернувся до Одеського окружного адміністративного суду з позовом до Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області (далі - ГУ ДМС України в Одеській області) в якому просить:

- визнати неправомірним та скасувати наказ №52 від 17 березня 2016 року про відмову в оформленні документів для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту;

- зобов'язати прийняти рішення про оформлення документів для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

В обґрунтування позову зазначено, що в Сирії, громадянином країни, якої він є, відбуваються військові дії, які створюють небезпеку та реальну загрозу для життя та здоров'я.

До того ж ризик застосування до нього тортур, нелюдського або такого, що принижує гідність, поводження чи покарання є реальним.

Постановою Одеського окружного адміністративного суду від 19 квітня 2016 року адміністративний позов - задоволено частково.

Суд скасував наказ ГУ ДМС України в Одеській області № 52 від 17 березня 2016 року.

Зобов'язав ГУ ДМС України в Одеській області повторно розглянути заяву ОСОБА_3 про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту з урахуванням інформації по країні походження позивача.

В задоволенні решти позовних вимог - відмовив.

В апеляційній скарзі ГУ ДМС України в Одеській області ставить питання про скасування постанови суду першої інстанції, у зв'язку з порушенням норм матеріального права та просить ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити.

Представник апелянта в судовому засіданні суду апеляційної інстанції підтримав доводи викладені в апеляції та просив її задовольнити.

Представник позивача в судовому засіданні суду апеляційної інстанції проти апеляційної скарги заперечив та просив рішення суду залишити без змін.

З'ясувавши обставини справи, доводи апеляційної скарги, перевіривши законність і обґрунтованість судового рішення, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню на наступних підставах.

Так, судом першої інстанції встановлено та підтверджено матеріалами справи, що громадянин Сирії - ОСОБА_3 покинув країну походження 02 вересня 2008 року за туристичною візою прямим авіарейсом Алепо (Сирія) - Одеса (Україна).

З 2008 року перебуває на території України нелегально.

21 грудня 2015 року позивач звернувся до Управління у справах іноземців та осіб без громадянства ГУ ДМС України в Одеській області з відповідною заявою, в якій попросив визнати його біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

В якості підстави вказав, що не може повернутися до країни громадянської належності, у зв'язку з наявною громадянською війною в Сирії, фактом вбивства свого батька на Батьківщині та цивільним шлюбом із громадянкою Молдови разом з якою має двох малолітніх дітей.

28 грудня 2015 року за результатами розгляду особової справи заявника Управління дійшло до висновку про доцільність відмовити позивачу в оформленні документів для вирішення питання щодо надання статусу біженця, через відсутність умов передбачених пунктами 1, 13 ч. 1 ст. 1 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту» (а.с.80-84).

Зокрема, спеціалістами вказано, що відсутні умови, які можуть бути розглянуті в контексті надання позивачу додаткового захисту в Україні через відсутність доведених фактів серйозної і не вибіркової загрози життю, фізичній цілісності чи свободі в країні громадянського походження. Також, не встановлено жодних фактів щодо можливості застосування до нього смертної кари або виконання вироку про смертну кару чи тортур, нелюдського або такого, що принижує гідність, поводження чи покарання у разі повернення до країни громадянської належності.

Надана позивачем інформація про загибель батька не підтверджена ним документально, до того ж надані різні версії його загибелі під час подання заяви та проведенні інтерв'ю, що не дозволяє визнати вказаний елемент правдоподібним.

Відповідно до наявної інформації по країні громадянської належності, ситуація військового конфлікту охопила не всі регіони Сирії, що створює умови альтернативи внутрішнього переміщення у регіони, не охоплені конфліктом (міста Латакія, Тартус, Дамаск).

Враховуючи викладене, відповідач зазначає, що надана історія про переслідування не має підґрунтя для отримання міжнародного захисту. Також не було надано жодної інформації, яка б свідчила про наявність реальної загрози життю, безпеці або свободи шукача захисту на Батьківщині.

Наказом начальника ГУ ДМС України в Одеській області від 17 березня 2016 року №52, з посиланням на ст. 5 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту», позивачу відмовлено в оформленні документів для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту (а.с.65).

22 березня 2016 року позивач отримав повідомлення про відмову в оформленні документів для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту (а.с.8-10).

Суд першої інстанції задовольняючи позовні вимоги частково, посилаючись на рішення Європейського суду з прав людини виходив з того, що існують загальновизнані офіційні документи, які підтверджують обґрунтованість загрози життю позивача, його безпеці, свободі в країні походження, в якій існує військовий конфлікт. Також суд зазначив, що відповідачем не взято до уваги інформацію по країні походження позивача, зокрема того факту, що на теперішній час в Сирії триває цивільна війна, систематично порушуються права людини та основні свободи.

Враховуючи протиправність оскаржуваного рішення, суд першої інстанції зобов'язав відповідача повторно розглянути заяву про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту з урахуванням встановлених судом обставин.

Згідно із вимогами ст. 159 КАС України, судове рішення повинно бути законним та обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Колегія суддів вважає, що правова позиція суду першої інстанції, яка викладена у судовому рішенні є законною та обґрунтованою, виходячи з наступного.

Статтею 1 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту» встановлено, що біженець - особа, яка не є громадянином України і внаслідок обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань за ознаками раси, віросповідання, національності, громадянства (підданства), належності до певної соціальної групи або політичних переконань перебуває за межами країни своєї громадянської належності та не може користуватися захистом цієї країни або не бажає користуватися цим захистом внаслідок таких побоювань, або, не маючи громадянства (підданства) і перебуваючи за межами країни свого попереднього постійного проживання, не може чи не бажає повернутися до неї внаслідок зазначених побоювань; особа, яка потребує додаткового захисту, - особа, яка не є біженцем відповідно до Конвенції про статус біженців 1951 року і Протоколу щодо статусу біженців 1967 року та цього Закону, але потребує захисту, оскільки така особа змушена була прибути в Україну або залишитися в Україні внаслідок загрози її життю, безпеці чи свободі в країні походження через побоювання застосування щодо неї смертної кари або виконання вироку про смертну кару чи тортур, нелюдського або такого, що принижує гідність, поводження чи покарання.

Обґрунтоване побоювання стати жертвою переслідування є ключовим у переліку критеріїв щодо визначення біженця. Цей критерій складається із суб'єктивної та об'єктивної сторін. Суб'єктивна сторона полягає у наявності в особи «побоювання».

Судом першої інстанції аналізувалася ситуація по країні походження позивача та встановлено, що у липні 2012 року Міжнародний Комітет Червоного Хресту визнав конфлікт у Сирії збройним конфліктом не міжнародного характеру.

Кількість осіб, які постраждали під час конфлікту на даний момент дуже висока та продовжує зростати. ООН постійно інформує про акти насилля та вбивствах у Сирії.

З початку березня 2011 року постійно надходять відомості щодо порушення права людини та основних свобод, у тому числі страти без суду, тортури, арешти, застосування тяжкої зброї проти мирного населення.

Згідно офіційної позиції УВКБ ООН від лютого 2012 року державам-членам ООН рекомендовано ввести тимчасовий мораторій на всі повернення до Сирії до моменту, коли ситуація в країні дозволятиме безпечне та гідне повернення.

Згідно іншої інформації УВКБ ООН за червень 2012 року з початку безладів в Сирії в березні 2011 року, надійшли повідомлення серйозних, широко розповсюджених та систематичних порушеннях прав людини, свавільних арештах великої кількості людей та поганому поводженні, а загальна кількість загиблих перевищує 9000 осіб.

Міжнародний комітет Червоного Хреста кваліфікував бойові дії в районах Хомса та Ідліба, як локальні громадські війни.

Крім цього, в Рекомендаціях УВКБ ООН за питанням міжнародного захисту відносно осіб, які залишають Сирійську Арабську Республіку (Редакція IIІ) від 27 жовтня 2014 року зазначено, що конфлікт у Сирії триває, і гуманітарна ситуація як і раніше погіршується. Загальне число людей, що потребують гуманітарної допомоги в Сирії досягло 11 млн. осіб, серед яких близько 6,45 млн. ВПЛ. Хоча конфліктом порушена вся територія Сирії, більшість потребують допомоги, за повідомленнями, зосереджена в провінціях Алеппо, Риф Дамаск і Ідліб. Понад 4,7 млн. чол. живуть у важкодоступних районах, а 241 тис. перебувають в обложених районах, відрізаних від поставок предметів першої необхідності і практично недоступних для гуманітарних організацій.

На даний момент майже всі райони країни охоплені насильством, що розгортається між різними учасниками конфліктів, частково взаємно накладаються один на одного; ця ситуація ускладнюється внаслідок того, що за всі протиборчі сторони воюють іноземні найманці. Бої між сирійськими урядовими силами і масою антиурядових збройних груп не затихають. Паралельно угруповання «Ісламська держава Іраку і аль-Шама» зміцнила контроль над значними територіями півночі і північного сходу Сирії і часто вступає в озброєні зіткнення з антиурядовими збройними групами, курдськими силами («Загонами народної самооборони», ОНБ), а також з урядовими силами. Нанесення авіаційних ударів по цілях в угруповання «Ісламська держава Іраку і аль-Шама» 23 вересня 2014 року привнесло в конфлікт додатковий ступінь складності. Оскільки міжнародні зусилля по знаходженню політичного вирішення ситуації в Сирії успіху досі не принесли, конфлікт як і раніше призводить до подальших жертв серед цивільного населення, переміщення людей і руйнування інфраструктури країни.

Відповідно до п. 4 Рекомендацій за наявними даними, до квітня 2014 року кількість осіб, загиблих у результаті конфлікту, що перевищило 191 тис. чол. Найбільша кількість документально зафіксованих випадків смерті було зареєстровано в провінції Риф Дамаск; далі за кількістю жертв йдуть провінціях Алеппо, Хомс, Ідліб, Дера та Хама.

Згідно п.27 Рекомендацій у тих випадках, все більш виключних - де критерії включення в міжнародний захист згідно Конвенції 1951 року не будуть дотримані, слід розглядати більш широкі критерії відповідності поняття «біженець», сформульовані в регіональних нормативно-правових актах, що стосуються біженців, або інші форми міжнародного захисту, в тому числі додатковий захист або захист від висилки, основаних на міжнародних або регіональних норми в області прав людини або базуються на нормах національного законодавства.

Відповідно до п.28 Рекомендації УВКБ до груп осіб, які перебувають під ризиком переслідувань у Сирії, зокрема віднесено осіб, що ухиляються від призову до збройних сил.

Отже, існують загальновизнані офіційні документи, які підтверджують обґрунтованість загрози життю позивача, його безпеці чи свободі в країні походження, в якій є військовий конфлікт.

Також, суд апеляційної інстанції вважає за необхідним застосувати при вирішенні даної справи принцип верховенства права з урахуванням практики Європейського Суду з прав людини.

Так, Європейський суд з прав людини у справі «Суфі і Елмі проти Сполученого Королівства» (8319/07 та 11449/07) зазначив, що повернення особи у ситуацію громадянської війни може складати загрозу тортур, нелюдського або такого, що принижує гідність, поводження чи покарання (п.п.217-241).

Суд зазначив, що критеріями для оцінки інтенсивності/напруженості загального насилля в країні з військовим конфліктом є: чи сторони конфлікту використовують методи або тактики війни, які збільшують ризик втрат серед цивільного населення або які були безпосередньо спрямовані проти цивільного населення; чи використання таких методів та/або тактик застосовувались усіма сторонами конфлікту; чи конфлікт був локалізованим чи всеохоплюючим; кількість осіб, яких було вбито, поранено або які буди переміщені в результаті боротьби.

Крім цього, загроза життю позивача у разі повернення до Сирії та ризик застосування до позивача тортур, нелюдського або такого, що принижує гідність, поводження у Сирії підтверджується висновками Європейського суду з прав людини у справі Л.М. та інші проти Росії в рішенні від 15 жовтня 2015 року. Це перше рішення Європейського суду з прав людини, яке містить оцінку ризиків загрози життю та нелюдського поводження в контексті триваючого конфлікту в Сирії.

Так, в цьому рішенні Суд визнав протиправним примусове видворення цих мігрантів із Росії.

Згідно з параграфом 123 зазначеного рішення, більшість Європейських держав у теперішній час не приймає рішень щодо примусового повернення осіб до Сирії. В своїй оцінці Суд посилається на доклади ООН та висновки УВКБ ООН жовтня 2014 року, серед іншого, щодо de facto мораторію на повернення до Сирії.

Суд також вказує на позицію міжнародної неурядової організації Human Rights Watch щодо того, що молоді чоловіки піддаються особливому ризику ув'язнення або нелюдського поводження в Сирії (параграф 124 зазначеного рішення).

Європейський суд з прав людини доходить висновку, що наведені елементи є достатніми для встановлення обґрунтованості припущень, що повернення заявників до Сирії порушуватиме Статті 2 та/або 3 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (параграф 125 зазначеного рішення).

Суд встановив, що наведені доводи є достатніми для висновку Суду, що у разі примусового повернення заявників до Сирії Статті 2 та/або 3 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод будуть порушені (параграф 126 зазначеного рішення).

Таким чином, колегія суддів, аналізуючи практику Європейського суду, висновки міжнародних установ та організацій, вважає, що ситуація в Сирії за інтенсивністю та напруженістю становить ризик для людини, яку висилають в цю країну, тому що об'єктивні дані свідчать про те, що сторони конфлікту використовують методи та тактики війни, які збільшують ризик втрат серед цивільного населення.

В апеляційній скарзі апелянт вказує на те, що заява позивача про надання міжнародного захисту в Україні вважається міграційною службою очевидно необґрунтованою, тобто в ній міститься завідомо неправдоподібна інформація та ознаки зловживання процедурою.

Дані твердження апелянта спростовуються інформацією по країні походження позивача. Також, розбіжності, які виявлені відповідачем під час співбесіди з позивачем не можуть свідчити про беззаперечну відмову у визнанні його біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

Треба визнати, що досить часто особи, які шукають статусу біженця, позбавлені в силу тих чи інших обставин можливості надати докази в підтвердження своїх доводів. Ненадання документального доказу усних тверджень не повинно перешкоджати в прийнятті позитивного рішення щодо надання статусу біженця або особи, яка потребує додаткового захисту, якщо такі твердження співпадають із відомими фактами, та загальна правдоподібність яких є достатньою. Правдоподібність встановлюється, якщо заявник подав заяву, яка є логічно послідовною, правдоподібною та не суперечить загальновідомим фактам і, отже, викликає довіру.

Колегія суддів вважає, що факти, викладені позивачем у заяві, протоколі співбесіди є правдоподібними та не суперечать загальновідомим фактам.

Що стосується доводу апелянта про те, що суд першої інстанції не звернув увагу на значну тривалість проміжків часу між виїздом з країни громадянської належності, прибуттям в Україну та часом звернення із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, що може свідчити про відсутність у особи обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань, суд апеляційної інстанції виходить з наступного.

Відповідно до п.13 ч.1 ст.1 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту», особа, яка потребує додаткового захисту - це особа, яка не є біженцем відповідно до Конвенції про статус біженців 1951 року і Протоколу щодо статусу біженців 1967 року та цього Закону, але потребує захисту, оскільки така особа змушена була прибути в Україну або залишитися в Україні внаслідок загрози її життю, безпеці чи свободі в країні походження.

Тобто, Законом передбачені дві ситуації:

- коли особа внаслідок загрози змушена була прибути в Україну;

- під час перебування особи в Україні в її країні походження виникла загроза для її життя чи безпеки й особа змушена залишитися в Україні внаслідок такої загрози.

Керівництво Управління Верховного Комісару ООН із процедур та критеріїв визначення статусу біженців (згідно Конвенції про статус біженців 1951 року та Протоколу щодо статусу біженців 1967 року) встановило (мовою оригіналу): «ст. 94. Требование, чтобы лицо находилось вне пределов своей страны для того чтобы называться беженцем, не означает, что это лицо должно обязательно покинуть ее нелегально или даже из-за вполне обоснованных опасений. Оно может решить попросить статус беженца после пребывания какого-то времени за границей. Лицо, которое не было беженцем в момент отъезда из страны, но которое становится беженцем позднее, называется беженцем «на месте». Лицо становится беженцем «на месте» из-за обстоятельств, возникших в стране его происхождения во время его отсутствия. Дипломаты и другие официальные лица, работающие за рубежом, военнопленные, студенты, рабочие-мигранты и другие лица обращались за статусом беженца во время их проживания за границей и были признаны таковыми».

У наведеному рішенні Європейського суду з прав людини у справі Л.М. та інші проти Росії від 15 жовтня 2015 року, суд визнав протиправним рішення національного суду, яким було прийняте рішення про видворення іноземців, тільки на підставі того, що вони перебували на території країни нелегально.

Таким чином, із викладеного можливо дійти висновку, що у позивача, незважаючи на його нелегальне перебування на території України, є передбачене законодавством право звернутися з заявою про визнання його біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, оскільки в країні його походження, після його виїзду, почалися військові дії пов'язані з насиллям та вбивством мирного населення, яке засуджено світовою спільнотою.

Крім того, слід підкреслити, що у цілому, «обґрунтоване побоювання стати жертвою переслідування» є лише припущенням, яке має об'єктивні підстави, але перевірити його без ризику для життя чи особистої свободи людини майже неможливо. Тому на підставі принципу гуманізму, який закладено перш за все в основу Конвенції про статус біженців 1951 року, цей вислів слід тлумачити широко, тобто на користь того, хто звернувся за наданням статусу біженця.

За таких обставин справи, колегія суддів дійшла висновку про те, що рішення суду першої інстанції, є законним, оскільки суд, всебічно перевіривши обставини справи, вирішив спір у відповідності з нормами матеріального та процесуального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин, в ньому повно відображено обставини, що мають значення для справи, висновки суду щодо встановлених обставин та правові наслідки є правильними, а доводи апеляційної скарги їх не спростовують.

Відповідно до вимог ст. 200 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права.

Керуючись ст.ст. 195, 196, 198, 200, 205, 206, 254 КАС України, суд, -

У Х В А Л И В:

Апеляційну скаргу Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області - залишити без задоволення.

Постанову Одеського окружного адміністративного суду від 19 квітня 2016 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_3 до Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області про визнання неправомірним та скасування наказу та зобов'язання вчинити певні дії - залишити без змін.

Ухвала апеляційного суду набирає законної сили негайно після її проголошення та може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів з моменту виготовлення повного тексту судового рішення.

Доповідач - суддя І.О.Турецька

суддя Л.В. Стас

суддя І.П. Косцова