Рішення № 62481247, 31.10.2016, Київський районний суд м. Одеси

Справа № 520/13290/15-ц

Провадження № 2/520/1307/16

Рішення

іменем України

31 жовтня 2016 року

Київський районний суд м. Одеси в складі:

головуючого судді Прохорова П.А.,

при секретарі Цвігун А.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Одесі цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення боргу та відшкодування шкоди, -

встановив:

ОСОБА_1 звернувся до Київського районного суду м. Одеси з позовною заявою до ОСОБА_2, в якій просить суд стягнути з відповідача на його користь грошові кошти у розмірі 5277501,07 грн., з яких 3254908,65 грн. - сума боргу за договорами позики, 1344774,09 грн. - сума інфляційного індексу за весь період прострочення, 97369,12 грн. три відсотки річних від суми боргу, 580449,21 грн. плата за користування грошовими коштами позики, а також просить суд стягнути з відповідача витрати по сплаті судового збору в сумі 6090,00 грн.

В обґрунтування заявленого позову позивач посилається на те, що 19.04.2013 року відповідач ОСОБА_2 позичив у нього грошові кошти у розмірі 100000,00 доларів США, що в еквіваленті станом на 21.09.2015 року складає 2163939,10 грн., які зобовязався повернути 12 травня 2014 року. Крім того, 12 листопада 2013 року відповідач ОСОБА_2 додатково позичив у нього 50000,00 доларів США, що в еквіваленті станом на 21.09.2015 року складає 1080969,55 грн., які зобовязався повернути 15 червня 2015 року. На підтвердження відповідач надав копії розписок від 19.04.2013 року та від 12.11.2013 року.

Однак до теперішнього часу зобовязання відповідачем не виконані, борги у встановлені у розписках терміни не повернуті, відповідач уникає зустрічей та добровільного погашення боргу, у звязку з чим позивач звернувся до суду із відповідним позовом.

Представник позивача у судовому засіданні 24.03.2016 року позовні вимоги підтримав у повному обсязі, просив суд їх задовольнити.

Представник відповідача в судовому засіданні 24.03.2016 року звернулась до суду з заявою про призначення судової комплексної почеркознавчо-технічної експертизи, яку обґрунтувала тим, що відповідач не складав та не підписував боргові розписки, гроші від позивача не отримував, а надані суду позивачем боргові розписки є сфальшованими.

Клопотання відповідача було задоволено та ухвалою від 24.03.2016 року судом була призначена судова почеркознавчо-технічна експертиза, яка доручена Одеському науково-дослідницькому інституту судових експертиз.

12.04.2016 року судовим експертом Одеського науково-дослідницького інституту судових експертиз суду направлено клопотання про надання оригіналів розписок та суд проінформовано, що за відсутністю належного обладнання провести дослідження по деяким питанням не надається можливим.

В судовому засіданні 27.05.2016 року представником відповідача було заявлено клопотання про призначення судово-почеркознавчої експертизи боргових розписок в ТОВ «Київський експертно-дослідницький центр». Представник позивача проти даного клопотання заперечував, обґрунтовуючи свої заперечення тим, що ТОВ «Київський експертно-дослідницький центр» не є державною установою, відсутні відповідні дозвільні документи, та документи, які б підтверджували професійно-кваліфікаційний рівень експертів, а також тим, що в переліку послуг даної установи відсутні проведення почеркознавчої експертизи та технічної експертизи документів.

В судовому засіданні 08.06.2016 року суд задовольнив клопотання представника відповідача про призначення судової почеркознавчої експертизи, а також судової технічної експертизи документів в Київському обласному науково-дослідницькому експертно-криміналістичному центрі МВС України.

11.08.2016 року до суду надійшло клопотання експертів про надання досліджуваних документів, а також порівняльних матеріалів.

В судовому засіданні 29.08.2016 року позивач та його представник надали згоду на відбір зразків почерку та підписів в якості порівняльних матеріалів для проведення експертизи. Відповідач ОСОБА_2 в судове засідання не зявився, про час та місце судових засідань у справі повідомлявся належним чином через представника. Присутня в судовому засіданні представник відповідача зобовязалася забезпечити його явку в наступне судове засідання.

В наступні судові засідання 13.09.2016, 26.09.2016, 06.10.2016 року зявилися позивач та його представник. Відповідач та його представник не зявилися, про час та місце судових засідань повідомлялися належним чином шляхом надсилання судових повісток та телеграми за місцем реєстрації, про поважність причин своєї неявки суд не повідомили.

У звязку з ненаданням експертам Київського обласного науково-дослідницького експертно-криміналістичного центру МВС України документів та порівняльного матеріалу за їх клопотанням в проведенні судової почеркознавчої експертизи та технічної експертизи документів було відмовлено, а матеріали - повернуті до суду без проведення експертизи.

В судове засідання 31.10.2016 року відповідач та його представник не зявилися, про час та місце судових засідань повідомлялися належним чином шляхом надсилання судових повісток за місцем реєстрації, про поважність причин відсутності не повідомили, заперечення на позовну заяву не надали.

Представник позивача надала суду письмову заяву про розгляд справи за її відсутності, позовні вимоги підтримала та просила їх задовольнити, а також визнати факт підписання відповідачем ОСОБА_2 розписок від 19.04.2013 та 12.11.2013 року у звязку з ухиленням відповідача та його представника від участі в експертизі.

Дослідивши матеріали справи в межах заявлених вимог і на підставі поданих доказів, суд вважає, що позовні вимоги підлягають задоволенню з наступних підстав.

Як вбачається із матеріалів справи та встановлено судом у судовому засіданні, 19.04.2013 року відповідач ОСОБА_2 взяв у позивача ОСОБА_1 в борг грошові кошти у розмірі 100 000 доларів США 00 центів, які зобовязався повернути 12.05.2014 року. 12.11.2013 року відповідач ОСОБА_2 додатково взяв у позивача ОСОБА_1 в борг грошові кошти у розмірі 50 000 доларів США 00 центів, які зобовязався повернути 12.05.2015 року.

Дані факти підтверджуються копіями розписок від 19.04.2013 року та від 12.11.2013 року, які наявні в матеріалах справи.

Оригінали вказаних розписок були оглянуті судом у судовому засіданні 24.03.2016 року.

Задовольняючи клопотання представника відповідача суд двічі призначав судову почеркознавчу та технічну експертизу боргових розписок, наданих позивачем.

Експертами Київського обласного науково-дослідницького експертно-криміналістичного центру МВС України суду надавалось клопотання про надання досліджуваних документів, а також порівняльних матеріалів, оскільки без них провести експертизу неможливо. Представник відповідача в судовому засіданні зобовязалась забезпечити явку відповідача в судове засідання для відібрання експериментальних зразків його почерку та підпису, а також надати документи з вільними зразками підпису та почерку відповідача.

Неявку відповідача в усі наступні судові засідання суд розцінює як ухилення відповідача та його представника від надання необхідних матеріалів, документів та іншої участі в експертизі.

Тому, керуючись положеннями ч.1 ст. 146 ЦПК України, суд вважає можливим визнати чи визнає факт особистого підписання відповідачем ОСОБА_2 розписок від 19.04.2013 року, на суму позики 100 000 доларів США. та від 12.11.2013 року, на суму позики 50 000 доларів США.

До теперішнього часу відповідач своє зобовязання щодо повернення грошей не виконав.

Таким чином задовольняючи позов, суд виходить з наступного.

Відповідно до ст.ст.525, 526 ЦК України, одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до ст. 530 ЦК України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Згідно ч.1 ст. 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Згідно ч.1, ч. 2 ст. 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом. Боржник, який прострочив виконання зобов'язання, відповідає перед кредитором за завдані простроченням збитки і з неможливість виконання, що випадково настала після прострочення.

Так, відповідно до ст.ст.1046,1047 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості.

Відповідно до ст. 1047 ЦК України договір позики укладається у письмовій формі, якщо його сума не менш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподаткованого мінімуму доходів громадян, а у випадках, коли позикодавцем є юридична особа, - незалежно від суми. На підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.

Борговим документом, що підтверджує укладання договору позики між відповідачем та позивачем, є розписка, яка посвідчує передання йому визначеної грошової суми. Таким чином, так як договір позики це односторонній договір, то у відповідача виник обов'язок повернути позикодавцю грошові кошти у такій самій сумі, відповідно до ст. 1049 ЦК України.

Згідно ч. 1 ст. 1050 ЦК України, якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов'язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу.

Відповідно до ст. 60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.

Враховуючи викладене, приймаючи до уваги, що в порушення вищезазначених приписів закону та договорів позики (розписок), відповідачем не було повернуто у строк, зазначений у його розписках, позику, а саме:

- грошові кошти у розмірі 100000,00 доларів США, що за курсом Національного банку України станом на 21.09.2015 року (2163,9391 грн. за 100 доларів США) становить 2 163 939, 10 гривень (два мільйони сто шістдесят три тисячі девятсот тридцять девять гривень 10 копійок);

- грошові кошти у розмірі 50000,00 доларів США, що за курсом Національного банку України станом на 21.09.2015 року (2163,9391 грн. за 100 доларів США) становить 1080969,55 гривень (один мільйон вісімдесят тисяч девятсот шістдесят девять гривень пятдесят пять копійок),

що є істотним порушенням умов договору, внаслідок якого друга сторона значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала при укладенні договору, позовні вимоги ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за договором позики у сумі 3254908,65 грн., є обґрунтованими та підлягають задоволенню.

При цьому суд критично оцінює доводи представника відповідача про те, що останній насправді не отримував кошти за розписками від 19.04.2013 року та від 12.11.2013 року та не складав і підписував боргові розписки, оскільки жодного доказу на підтвердження цих доводів суду не надано.

Інших доказів на підтвердження своїх заперечень стороною відповідача не надано.

Щодо вимог про стягнення грошових сум втрати від інфляції за час прострочення, неустойки трьох процентів річних та плати за користування грошовими коштами позики, суд приходить до наступного.

Згідно ст. 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

При цьому суд зазначає, що згідно розяснень, наданих у Оглядовому листі ВГСУ від 29.04.2013 № 01-06/767/2013, вираження у договорі грошових зобов'язань в іноземній валюті не суперечить чинному законодавству, однак унеможливлює урахування розрахованого Державним комітетом статистики України індексу інфляції для обґрунтування вимог, пов'язаних із знеціненням валюти боргу. Аналогічних висновків дійшов Верховний Суд України при проведенні аналізу практики застосування ст. 625 Цивільного кодексу України в цивільному судочинстві (від 04.03.2014 року): як передбачено нормами Закону № 1282-ХІІ, індекс інфляції (індекс споживчих цін) - це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купує населення для невиробничого споживання, а ціни в Україні встановлюються в національній валюті - гривні. Офіційний індекс інфляції, що розраховується Державним комітетом статистики України, визначає рівень знецінення національної грошової одиниці України, тобто купівельної спроможності гривні, а не іноземної валюти.

Отже, індексації внаслідок знецінення підлягає лише грошова одиниця України - гривня, а іноземна валюта, яка була предметом договору, індексації не підлягає (рішення ВСУ від 28 березня 2012 р. у справі 6-36736 вов 10).

Тому норми ч. 2 ст. 625 ЦК України щодо сплати боргу з урахування встановленого індексу інфляції поширюються лише на випадки прострочення грошового зобов'язання, яке визначене у гривні, а отже до правовідносин, що склались цій сторонами у цій справі застосовані бути не можуть, та таким сином вимоги позивача про стягнення на його користь втрат від інфляції задоволенню не підлягають.

Натомість вимоги позову про стягнення 3% річних за період прострочення грошового зобовязання підлягають задоволенню відповідно до наступного розрахунку.

Позику за розпискою від 19 квітня 2013 року, у розмірі 100000,00 дол. США відповідач мав повернути у строк до 12 травня 2014 року, та таким чином починаючи з 13 травня 2014 року почався перебіг прострочення відповідного зобовязання, та на дату, заборгованість станом на яку позивач просить суд стягнути. 21 вересня 2015 року,складає 496 днів.

З такого повний розмір 3% річних за зобовязаннями з повернення позики за розпискою від 19.04.2013 року має бути вирахувано наступним чином:

100000,00 дол. США *3%/365*496, = 4076,71 дол. США.

Наведена сума, 4076,71 дол. США, за встановленим НБУ офіційним курсом (2163,9391 грн. за 100 доларів США) на 21 вересня 2015 року еквівалентна до 88217,52 грн.

Відповідно позику за розпискою від 12 листопада 2013 року, у розмірі 50000,00 дол. США відповідач мав повернути у строк до 15 червня 2015 року, та таким чином починаючи з 16 червня 2015 року почався перебіг прострочення відповідного зобовязання, та на дату, заборгованість станом на яку позивач просить суд стягнути. 21 вересня 2015 року,складає 98 днів.

З такого повний розмір 3% річних за зобовязаннями з повернення позики за розпискою від 12.11.2013 року має бути вирахувано наступним чином:

50000,00 дол. США *3%/365*98, = 402,74 дол. США.

Наведена сума, 402,74 дол. США, за встановленим НБУ офіційним курсом (2163,9391 грн. за 100 доларів США) на 21 вересня 2015 року еквівалентна до 8715,05 грн.

Таким чином загальна сума грошової відповідальності позичальника згідно ч.2 ст. 625 ЦК України, станом на 21.09.2015 року, складає 4479,45 дол. США, що еквівалентно до 96932,57 грн., а тому, заважаючи, що позивачем заявлено до стягнення у якості трьох відсотків річних станом на 21.09.2015 року, грошові кошти в розмірі 97369,12 грн., вимоги позову в цій частині підлягають частковому задоволенню, у вказаному розмірі, - 96932,57 грн.

Стягнення з відповідача передбаченої ч.2 ст. 625 ЦК України відповідальності за прострочення виконання грошового зобовязання не звільняє такого боржника від інших, передбачених законом платежів.

Аналогічна правова позиція викладена в Постанові Пленуму Верховного Суду України від 01.04.2015 року по справі № 6-37цс15. Згідно ст. 360-7 ЦПК України рішення Верховного Суду України, прийняте за наслідками розгляду заяви про перегляд судового рішення з мотивів неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права у подібних правовідносинах, є обов'язковим для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують, у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить зазначену норму права, та для всіх судів України.

Так, згідно ч.ч. 1 та 2 ст.536 ЦК України, за користування чужими грошовими коштами боржник зобов'язаний сплачувати проценти, якщо інше не встановлено договором між фізичними особами. Розмір процентів за користування чужими грошовими коштами встановлюється договором, законом або іншим актом цивільного законодавства.

Ч.1 ст.1048 ЦК України визначено, що позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.

Відповідно до ч. 2 ст.1048 ЦК України договір позики вважається безпроцентним, якщо: 1) він укладений між фізичними особами на суму, яка не перевищує п'ятдесятикратного розміру неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, і не пов'язаний із здійсненням підприємницької діяльності хоча б однією із сторін; 2) позичальникові передані речі, визначені родовими ознаками.

Договори позики, оформлені між позивачем та відповідачем розписками від 19 квітня 2013 року на 100000,00 доларів США на строк до 12 травня 2014 року та від 12 листопада 2013 року на 50000,00 доларів США на строк до 15 червня 2015 року, за своєю сумою та цільовим призначенням не можуть бути визнані безпроцентними, тому відповідач повинен сплатити за ними проценти за час прострочення.

Таким чином суд вказує на те, що за офіційно опублікованими відомостями, національним банком України було встановлено наступні облікові ставки:

з 23 березня 2012 року - 7,5% річних, з 10 червня 2013 року - 7,0% річних, з 13 серпня 2013 року - 6,5% річних, з 15 квітня 2014 року - 9,5% річних, з 17 липня 2014 року - 12,5%. річних, з 13 листопада 2014 року - 14,0% річних, з 06 лютого 2015 року - 19,5% річних, з 04 березня 2015 року - 30% річних, з 28 серпня 2015 року - 27% річних.

Таким чином розмір відсотків, які мають бути нараховані на вказані суми заборгованості відповідно до зазначених норм матеріального права є сумою всіх значень виразу: «Розмір заборгованості у кожний період зміни облікової ставки * на розмір облікової ставки у відсотках / 365*кількість днів дії такої ставки», та складає,

-за розпискою від 19.04.2013 року - 34047,94 дол. США (1089,04+1227,40+4345,20+2420,55+4075,34+3260,28+1389,04+14465,75+1775,34), що станом на 21.09.2016 року складає еквівалент до 736776,69 грн.

-за розпискою від 12.11.2013 року - 13564,40 дол. США (1371,24+1210,28+2037,67+1630,14+694,52+5732,88+887,67) що станом на 21.09.2016 року складає еквівалент до 293525,36 грн.

При цьому суд зауважує, що позивачем заявлено до стягнення суму нарахованих відсотків лише в межах еквіваленту до 580449,21 грн., що є істотно меншою, від розрахованої судом, та з такого суд вказує, що вимога позивача про стягнення нарахованих відсотків за договором позики підлягає задоволенню у повному обсязі, в межах заявлених позовних вимог, - у розмірі 580449,21 грн.

Таким чином загальна сума, що має бути стягнена з відповідача на користь позивача становить 3932290,43 грн., з яких:

-3254908,65 грн. гривневий еквівалент заборгованості за тілом позик станом на 21.09.2015 року.

-96932,57 грн. гривневий еквівалент 3% річних, нарахованих станом на 21.09.2015 року.

-580449,21 грн. гривневий еквівалент (в межах позовних вимог) нарахованих станом на 21.09.2015 року відсотків за позиками.

З викладеного, відповідно до положень ст. 88 ЦПК України, з відповідача на користь позивача підлягають стягненню понесені позивачем судові витрати пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.

Сплата позивачем судового збору в розмірі 6090,00 грн. підтверджується банківською квитанцією про зарахування коштів до бюджету. з такого, виходячи з загального розміру позовних вимог (ціни позову), - 5277501,07 грн., та зважаючи на розмір задоволених вимог позивача, у загальному розмірі, - 3932290,43 грн., з відповідача на користь позивача має бути стягнуто відповідну частку від сплаченого судового збору, тобто - 4537,69 грн.

Враховуючи викладене, керуючись ст. ст. 256-258, 525, 526, 530, 533, 536, 549-551, 610-612, 625, 629, 639, 1046, 1047, 1048, 1049, 1050 ЦК України, ст.ст. 10,11,58-60, 88, 146, 208, 209, 213-215 ЦПК України, суд, -

вирішив:

Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості та відшкодування майнової шкоди задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_2, реєстраційний номер облікової картки платника податків (ІПН) НОМЕР_1, зареєстрованого за адресою: ІНФОРМАЦІЯ_1, - на користь ОСОБА_1, реєстраційний номер облікової картки платника податків (ІПН) НОМЕР_2, зареєстрованого за адресою: ІНФОРМАЦІЯ_2, - грошові кошти у розмірі 3932290,43 грн.

Стягнути з ОСОБА_2, реєстраційний номер облікової картки платника податків (ІПН) НОМЕР_1, зареєстрованого за адресою: ІНФОРМАЦІЯ_1, - на користь ОСОБА_1, реєстраційний номер облікової картки платника податків (ІПН) НОМЕР_2, зареєстрованого за адресою: ІНФОРМАЦІЯ_3, - судові витрати в розмірі 4537,69 грн.

Рішення може бути оскаржене до апеляційного суду Одеської області шляхом подання до Київського районного суду м. Одеси апеляційної скарги протягом десяти днів з дня його проголошення.

Суддя П. А. Прохоров