Рішення № 62478145, 01.11.2016, Апеляційний суд Полтавської області

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ПОЛТАВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 524/8824/15-ц Номер провадження 22-ц/786/1865/16Головуючий у 1-й інстанції Середа А.В. Доповідач ап. інст. ОСОБА_1

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

01 листопада 2016 року м. Полтава

Колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Апеляційного суду Полтавської області в складі:

головуючого судді Дряниці Ю.В.,

суддів: Чумак О.В., Пилипчук Л.І.,

при секретарі: Ткаченко Т.І.,

з участю: представника позивача адвоката ОСОБА_2,

представника відповідача адвоката ОСОБА_3,

розглянула у відкритому судовому засіданні в м. Полтаві цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_4

на рішення Автозаводського районного суду м. Кременчука Полтавської області від 13 травня 2016 року

у справі за позовом ОСОБА_4 до Міського комунального підприємства електромереж зовнішнього освітлення «Міськсвітло» Кременчуцької міської ради про поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за вимушений прогул, стягнення моральної шкоди.

Колегія суддів, заслухавши доповідь судді-доповідача апеляційного суду Полтавської області ОСОБА_1,-

в с т а н о в и л а :

У жовтні 2015 року до суду з вищевказаним позовом звернувся ОСОБА_4 В обґрунтування вимог вказав, що 01 жовтня 2015 року його було звільнено з посади завідувача господарством, у звязку зі скороченням штату працівників. Вважає своє звільнення незаконним, оскільки з часу видання наказу про скорочення до його звільнення минув рік. Просив суд поновити його на займаній посаді завідувача господарством міського комунального підприємства електромереж зовнішнього освітлення «Міськсвітло». Стягнути з відповідача на його користь середню заробітну плату за час вимушеного прогулу, починаючи з 01 жовтня 2015 року.

В лютому 2016 року, позивач доповнив позовні вимоги, додавши позовну вимогу про стягнення з відповідача на його користь моральної шкоди у розмірі 10000 грн.

Рішенням Автозаводського районного суду м. Кременчука Полтавської області від 13 травня 2016 року у задоволенні позову ОСОБА_4 про поновлення на роботі і стягнення заробітної платі за час вимушеного прогулу відмовлено.

Додатковим рішенням Автозаводського районного суду м. Кременчука від 05 липня 2016 року відмовлено у задоволенні позову ОСОБА_4 в частині стягнення моральної шкоди. Вирішено питання судових витрат.

З рішенням не погодився позивач, оскарживши його в апеляційному порядку. В апеляційній скарзі ОСОБА_4, посилаючись на порушення судом норм матеріального і процесуального права, просить скасувати оскаржуване рішення і ухвалити нове, яким позов задовольнити у повному обсязі. Зазначає, що фактичного скорочення штату працівників не відбулося, оскільки після видачі наказу про скорочення і до його звільнення на роботу було прийнято нових працівників. Вказує, що йому не були запропоновані вакантні посади на підприємстві. Крім того, звертає увагу суду на ту обставину, що він не був запрошений на засідання профспілкового органу під час слухання питання щодо надання згоди на його звільнення.

Заслухавши доповідь судді, пояснення сторін, перевіривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів приходить до висновку про необхідність задоволення апеляційної скарги з підстав, визначених п.п. 3,4 ч.1 ст. 309 ЦПК України, враховуючи наступне

Як вбачається з матеріалів справи і вірно встановлено судом першої інстанції, наказом від 18 грудня 2012 року № 04-03/71 ОСОБА_4 був прийнятий на роботу в МКП ЕЗО «Міськсвітло» на посаду інженера.

Наказаом № 04-03/43 від 19 серпня 2013 року переведений на посаду завідувача господарством.

Відповідно до наказу № 04-03/48 від 01 жовтня 2015 року ОСОБА_4 було звільнено з посади завідувача господарством, у зв'язку зі скороченням штату працівників, відповідно пункту 1 ст.40 КЗпП України /а.с. 6-8/.

Згідно до Статуту МКП ЕЗО «Міськсвітло» його власником та засновником (п.1.1.) є територіальна громада м. Кременчука в особі Кременчуцької міської ради. Підприємство підпорядковане та підзвітне управлінню житлово-комунального господарства виконавчого комітету Кременчуцької міської ради. (п.1.5. Статуту). /а.с. 61-67/.

Листом №27-02/741/вих. УЖКГ повідомило директора МКП ЕЗО «Міськсвітло», що розглянувши потребу фінансування на 2015 рік, надану МКП ЕЗО «Міськсвітло», управління прийшло до висновку, що підприємству необхідно зменшити кількість працівників апарату управління, зокрема, рекомендовано скорочення посади завідуючого господарством та інженера з охорони праці /а.с. 46/.

29 вересня 2014 року по МКП ЕЗО «Міськсвітло» видано Наказ № 04-01/38 про скорочення штату працівників 29 грудня 2014 року /а.с. 68/.

Наказом від 28 жовтня 2014 року № 04-03/51 затверджено та прийнято рішення про введення в дію з 29 грудня .2014 року нового штатного розкладу та попереджено позивача про його звільнення в зв'язку зі скороченням посади /а.с. 70/.

Відмовляючи у задоволенні позову ОСОБА_4, суд першої інстанції дійшов висновку, що звільнення позивача за п. 1ст. 40 КЗпП Українипроведено відповідно до вимог чинного законодавства, підстав для його поновлення на роботі немає.

Проте, колегія суддів не може погодитись з такими висновками місцевого суду, з огляду на наступне.

Конституція України визнає, а Кодекс законів про працю України гарантує громадянам України право на працю.

Відповідно до цього стаття 22 КЗпП України, забороняє будь-яке пряме або непряме обмеження прав чи встановлення прямих або непрямих переваг при укладенні, зміні та припиненні трудового договору залежно від походження, соціального і майнового стану, расової та національної приналежності, статі, членства у професійній спілці чи іншому об'єднанні громадян, залежно від характеру занять і місця проживання.

Відповідно до п. 1 ст. 40 КЗпП України трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом у випадках змін в організації виробництва і праці, у тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників.

Згідно із ч. 1 ст. 43 КЗпП України розірвання трудового договору з підстав, передбачених пунктами 1 (крім випадку ліквідації підприємства, установи, організації) 2-5, 7 статті 40 і пунктами 2 і 3 статті 41 цього Кодексу, може бути проведено лише за попередньою згодою виборного органу (профспілкового представника), первинної профспілкової організації, членом якої є працівник.

Частиною 1 статті 49-2 КЗпП України про наступне вивільнення працівників персонально попереджають не пізніше ніж за два місяці.

Згідно із ч. 3 ст. 49-2 КЗпП України одночасно з попередженням про звільнення у зв'язку із змінами в організації виробництва і праці власник або уповноважений ним орган пропонує працівникові іншу роботу на тому самому підприємстві, в установі, організації.

Згідно до положень абз. 6 п. 19 Потанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику розгляду судами трудових спорів» від 06.11.1992 №9, при вивільненні працівників у випадках змін в організації виробництва і праці враховується переважне право на залишення на роботі, передбачене законодавством.

Одночасно з попередженням про звільнення у зв'язку із змінами в організації виробництва і праці власник або уповноважений ним орган пропонує працівникові іншу роботу на тому самому підприємстві, в установі, організації. При відсутності роботи за відповідною професією чи спеціальністю, а також у разі відмови працівника від переведення на іншу роботу на тому самому підприємстві, в установі, організації працівник, на власний розсуд, звертається за допомогою до державної служби зайнятості або працевлаштовується самостійно. У разі якщо вивільнення є масовим відповідно до статті 48 Закону України "Про зайнятість населення", власник або уповноважений ним орган доводить до відома державної служби зайнятості про заплановане вивільнення працівників.

Положення п. 1 ч. 1 ст. 40, ч. 1 ст. 43, ч. ч. 1, 3 ст. 49-2 КЗпП України дають підстави для висновку про те, що у разі звільнення особи у зв'язку зі скороченням штату роботодавцем має бути дотримано встановлений КЗпП України порядок звільнення, а саме: не пізніше ніж за два місяці до звільнення особу має бути персонально попереджено про звільнення у зв'язку з таким скороченням штату із пропонуванням іншої роботи на тому самому підприємстві, в установі, організації, а також дотримано порядок погодження із профспілковим органом звільнення працівника.

Аб. 6 п. 19 Пленум Верховного Суду України в абзаці шостому «Про практику розгляду судами трудових спорів» від 06.11.1992 №9, в усіх випадках звільнення за п. 1 ст. 40 КЗпП провадиться з наданням гарантій, пільг і компенсацій, передбачених главою III-А КЗпП. Чинне законодавство не передбачає виключення із строку попередження працівника про наступне звільнення (не менш ніж за 2 місяці) часу знаходження його у відпустці або тимчасової непрацездатності. При недодержанні строку попередження працівника про звільнення, якщо він не підлягає поновленню на роботі з інших підстав, суд змінює дату його звільнення, зарахувавши строк попередження, протягом якого він працював.

Так, відповідно до відомості попередження працівників підприємства про заплановане звільнення, ОСОБА_4 був попереджений про звільнення через два місяці з дати попередження 29 жовтня 2014 року /а.с. 71/. Фактичне звільнення працівника відбулося 01 жовтня 2015 року.

Як вбачається з наданих відповідачем копій табелів обліку робочого часу за період з грудня 2014 року по жовтень 2015 року, з 29 грудня 2014 року по 01 жовтня 2015 року ОСОБА_4 не працював, оскільки перебував на лікарняних, що підтверджується копіями листків непрацездатності /а.с. 167-177, 178-186/.

Отже, звільнення позивача відбулося у перший робочий день ОСОБА_4 після спливу двомісячного строку попередження працівника про майбутнє звільнення, що узгоджується з вищенаведеними положеннями закону.

Звертаючись до суду з позовом, ОСОБА_4 вказував, що йому не було запропоновані вакантні посади на підприємстві, хоча, вони існували, що підтверджується тією обставиною, що з часу попередження ОСОБА_4 про заплановане звільнення і по час його фактичного звільнення, на підприємстві роботодавця було декілька вакантних посад, зокрема, посади робітника з благоустрою і начальника районів електромереж зовнішнього освітлення, які були заміщені іншими особами.

Відповідач на спростування наведеного вказав, що про існування вакантної посади ОСОБА_4 був попереджений листом від 29 грудня 2014 року за № 01-05/554 /а.с. 47/. Крім того, долучив копію журналу обліку вихідної кореспонденції, в якому вказується про направлення документу «Щодо пропозиції вакансій ОСОБА_4» /а.с. 187-190/.

Проте, здійснюючи аналіз наведених документів, колегія суддів не вважає їх належними і допустимими доказами підтверджуючими факт повідомлення працівника із вакантними посадами. У вказаному листі від 29 грудня 2014 року зазначена адреса позивача: пров. Звязковий, 46 м. Кременчук, коли як, згідно копії паспорту ОСОБА_4, місце реєстрації останнього значиться за іншою адресою: вул. 50-річчя СРСР, 41а, кв. 9 м. Кременчук. Крім того, відповідачем не надано суду доказів на підтвердження реального направлення і отримання позивачем пропозиції працівникові іншої роботи. Надана відповідачем копія журналу обліку вихідної кореспонденції не містить інформації про адресата вказаного документу і адреси, на яку він був направлений.

Таким чином, перевіривши наведені обставини справи, та надаючи їм оцінку, колегія суддів вважає, що відповідачем не було спростовано доводи позивача про неповідомлення його із наявними вакансіями на підприємстві роботодавця.

Відповідно до п. 10 ч. 1 ст. 38 Закону України «Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності», виборний орган первинної профспілкової організації на підприємстві, в установі або організації дає згоду або відмовляє у дачі згоди на розірвання трудового договору з ініціативи роботодавця з працівником, який є членом діючої на підприємстві, в установі, організації профспілки, у випадках, передбачених законом.

Згідно із ч. ч. 1, 2 ст. 39 Закону у випадках, передбачених законодавством про працю, виборний орган первинної профспілкової організації, членом якої є працівник, розглядає у п'ятнадцятиденний термін обґрунтоване письмове подання роботодавця про розірвання трудового договору з працівником. Подання роботодавця має розглядатися у присутності працівника, щодо якого воно подано. Розгляд подання за відсутності працівника допускається лише за його письмовою заявою. За бажанням працівника від його імені може виступати інша особа, у тому числі адвокат. У разі нез'явлення працівника або його представника на засідання розгляд заяви відкладається до наступного засідання у межах терміну, визначеного частиною першою цієї статті. При повторному нез'явленні працівника без поважних причин подання може розглядатися за його відсутності.

Звертаючись до суду з позовом та апеляційною скаргою, позивач посилався також на те, що на засідання профспілкового комітету, де розглядалось питання надання згоди на його звільнення, його не викликалита участі у ньому він не брав, від участі в засіданні він не відмовлявся.

Заперечуючи зазначені твердження позивача, відповідач вказав на існування Акту № 1 від 01 жовтня 2015 року, складеного комісією профспілкового комітету, з якого вбачається, що ОСОБА_4 відмовився від участі і присутності на засіданні профкому, однак, зазначений документ до матеріалів справи не був долучений.

Як вбачається зі змісту протоколу засідання профкому від 01 жовтня 2015 року, ОСОБА_4 не був присутній на засіданні профкому, відомостей про повідомлення останнього про час і місце засідання матеріали справи не містять, так само в матеріалах справи відсутні докази відмови позивача від участі у ньому. З урахуванням наведеного, колегія суддів вважає, що позивача не було повідомлено про розгляд подання роботодавця щодо його звільнення.

Таким чином, враховуючи наведені положення закону, а також обставини справи, колегія суддів вважає висновок суду першої інстанції про дотримання процедури звільнення працівника за п. 1 ст. 40 КЗпП України, таким, що не відповідає вимогам закону і порушує права і свободи позивача, як працівника.

Згідно зіст. 235 КЗпП України, у разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір.

При винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижче оплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час.

Рішення про поновлення на роботі незаконно звільненого або переведеного на іншу роботу працівника, прийняте органом, який розглядає трудовий спір, підлягає негайному виконанню.

Враховуючи, що колегія суддів прийшла до висновку про невідповідність процедури вивільнення працівника встановленій законом процедурі, то його необхідно поновити на роботі на посаді завідувача господарством, та стягнути на його користь середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 01 жовтня 2015 року по 01 листопада 2016 року, що становить 272 робочих дня.

Відповідно до п. 32постанови Пленуму Верховного Суду України від 06 листопада 1992 року № 9,з наступними змінами і доповненнями «Про практику розгляду судами трудових спорів», у випадках стягнення на користь працівника середнього заробітку за час вимушеного прогулу в зв'язку з незаконним звільненням він визначається за загальними правилами обчислення середнього заробітку, виходячи із заробітку за останні два календарні місяці роботи. При цьому враховуються положення Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженогопостановою КМУ від 08 лютого 1995 року № 100(зі змінами, внесенимипостановою Кабінету Міністрів України від 16 травня 1995 року № 348).

Так, абзацом третім пункту 2 Порядку встановлено, що середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні два календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов'язана дана виплата. Усі виплати включаються в розрахунок середньої заробітної плати у тому розмірі, в якому вони нараховані, без виключення сум відрахування на податки, стягнення аліментів тощо.

Якщо протягом останніх двох календарних місяців працівник не працював, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за попередні два місяці роботи. Якщо і протягом цих місяців працівник не відпрацював жодного робочого дня, середня заробітна плата обчислюється відповідно до останнього абзацу пункту 4 цього порядку.

Відповідно до пункту 5 розділу IV Порядку нарахування виплат у всіх випадках збереження середньої заробітної плати провадиться виходячи з розміру середньоденної (годинної) заробітної плати.

Згідно з пунктом 8 розділу IV Порядку нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні 2 місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньомісячне число робочих днів розраховується діленням на 2 сумарного числа робочих днів за останні два календарні місяці згідно з графіком роботи підприємства, установи, організації, встановленим з дотриманням вимог законодавства (абзац третій пункту 8 розділу IV Порядку).

Зазначена правова позиція викладена в постанові Верховного Суду України від 21 січня 2015 року № 6-195цс14.,

При визначенні розміру середньомісячного заробітку колегія суддів приймає за основу довідку про доходи від 12 жовтня 2015 року, згідно якої середньомісячна заробітна плата ОСОБА_4 за останні два календарні місяці складала 4881, 29 грн. /т. 1 а.с. 64/.

Таким чином, виходячи з кількості робочих днів середньоденний заробіток позивача складає 232, 44 грн., кількість робочих днів за час вимушеного прогулу з дня звільнення по день ухвалення судом рішення, становить 272 дні, тому середньомісячний заробіток за час вимушеного прогулу становить 63223, 68 грн.

Також, на думку колегії суддів підлягають частковому задоволенню позовні вимоги ОСОБА_4 в частині відшкодування завданої моральної шкоди.

Відповідно дост. 23 ЦК України, особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає, зокрема, у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку із знищенням чи пошкодженням її майна.

Згідност. 237-1КЗпП України,відшкодування власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди працівнику провадиться у разі, якщо порушення його законних прав призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв'язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя.

Відповідно до п.3Постанови Пленуму Верховного суду України №4 від 31 березня 1995 року «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди»,під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру, внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб. Відповідно до чинного законодавства, моральна шкода може полягати у моральних переживаннях у зв'язку із знищенням чи пошкодженням майна, у порушенні нормальних життєвих зв'язків через неможливість продовження активного громадського життя, порушенні стосунків з оточуючими людьми, при настанні інших негативних наслідків.

Отже, встановивши факт порушення відповідачем особистих немайнових прав позивача, шляхом незаконного звільнення, колегія суддів вважає за необхідне стягнути з відповідача на користь позивача грошову компенсацію за завдану моральну шкоду.

Визначаючи розмір відшкодування моральної шкоди суд враховує конкретні обставини справи: характер порушення прав позивача, тяжкість та істотність вимушених змін у житті після незаконного звільнення та зусиль, вжитих для відновлення трудових прав. Відтак, виходячи з засад розумності, справедливості та виваженості на відшкодування моральної шкоди з відповідача на користь ОСОБА_4 слід стягнути 1 000 грн.

Таким чином, колегія суддів приходить до висновку про необхідність скасування оскаржуваного рішення та ухвалення нового рішення, яким забезпечити захист порушеного права позивача у сфері трудових відносин шляхом відновлення становища, яке існувало до порушення цього права (поновлення на роботі), відшкодування середнього заробітку за час вимушеного прогулу, як такого, що виник не з вини працівника, а також компенсації моральної шкоди, як негативних наслідків (втрат) немайнового характеру, що виникли в результаті душевних страждань, яких він зазнав у зв'язку з посяганням на його трудові права, втрати нормальних життєвих зв'язків і вимагало від нього додаткових зусиль для організації свого життя.

Відповідно до ч. 1 ст. 88 ЦПК України, стороні, на користь якої ухвалено рішення, суд присуджує з другої сторони понесені нею і документально підтверджені судові витрати.

Згідно до ч. 3 ст. 88 ЦПК України, якщо позивача, на користь якого ухваленорішення, звільнено від сплати судового збору, він стягується з відповідача в дохід держави пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог.

Вбачаючи ту обставину, що позивач, на підставі п. 1 ч. 1 ст. 5 Закону України «Про судовий збір», був звільнений від спалити судового збору, то з відповідача підлягає стягненню на користь держави судовий збір пропорційно до задоволеної частини позовних вимог ОСОБА_4

Відповідно п. 1.1. ч. 2 ст. 4 Закону України «Про судовий збір» (в редакції, що діяла на момент звернення до суду з позовом), за подання до суду позову майнового характеру фізичною особою сплачується 1 відсоток ціни позову, але не менше 0,4 розміру мінімальної заробітної плати та не більше 5 розмірів мінімальної заробітної плати.

Згідно до п. 1.2. ч. 2 ст. 4 Закону України «Про судовий збір» (в редакції, що діяла на момент звернення до суду з позовом), за подання до суду позову немайнового характеру фізичною особою сплачується 0, 2 розміру мінімальної заробітної плати.

Як вбачається зі змісту уточненої позовної заяви, позивачем заявлено дві вимоги немайнового характеру, а також одну вимогу майнового характеру про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

Відповідно до п. 1.6 ч. 1 ст. 4 Закону України «Про судовий збір», за подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції підлягає сплаті підлягає 110 відсотків ставки, що підлягала сплаті при поданні позовної заяви, іншої заяви і скарги.

Таким чином, виходячи з розміру задоволених позовних вимог майнового і немайнового характеру, з відповідача на користь держави підлягає стягненню судовий збір за звернення до суду з позовною заявою і за подання апеляційної скарги, що в загальному розмірі складає 3166, 92 грн.

Керуючись ст.ст.303,304, п.п.3, 4, ч.1 309, 316,317,319 ЦПК України, колегія суддів,-

в и р і ш и л а:

Апеляційну скаргу ОСОБА_4 задовольнити частково.

Рішення Автозаводського районного суду м. Кременчука Полтавської області від 13 травня 2016 року скасувати. Ухвалити нове рішення.

Позов ОСОБА_4 до Міського комунального підприємства електромереж зовнішнього освітлення «Міськсвітло» Кременчуцької міської ради про поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за вимушений прогул, стягнення моральної шкоди. задовольнити частково.

Поновити ОСОБА_4на посаді завідувача господарством Міського комунального підприємства електромереж зовнішнього освітлення «Міськсвітло» Кременчуцької міської ради.

Стягнути з Міського комунального підприємства електромереж зовнішнього освітлення «Міськсвітло» Кременчуцької міської ради на користь ОСОБА_463223, 68 грн.грн. (шістдесят три тисячі двісті двадцять три гривні 68 копійок) середнього заробітку за час вимушеного прогулу з 01 жовтня 2015 року по 01 листопада 2016 року.

Стягнути з Міського комунального підприємства електромереж зовнішнього освітлення «Міськсвітло» Кременчуцької міської ради на користь ОСОБА_41000 грн. (одна тисяча гривень) в рахунок відшкодування моральної шкоди.

Стягнути з Міського комунального підприємства електромереж зовнішнього освітлення «Міськсвітло» Кременчуцької міської ради на користь держави 3166, 92 грн. в рахунок відшкодування понесених судових витрат.

Судове рішення в частині поновлення на роботі ОСОБА_4підлягає негайному виконанню.

Рішення апеляційного суду набирає законної сили з моменту його проголошення і може бути оскаржене до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ протягом двадцяти днів шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.

Головуючий-суддя (підпис) Ю. В. Дряниця

Судді: (підпис) ОСОБА_5

(підпис) ОСОБА_6

Згідно з оригіналом:

Суддя Апеляційного суду

Полтавської області ОСОБА_1