Рішення № 62477278, 04.11.2016, Ірпінський міський суд Київської області

Справа № 367/4829/16-ц

ІРПІНСЬКИЙ МІСЬКИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

з а о ч н е

18 жовтня 2016 року Ірпінський міський суд Київської області в складі:

головуючого судді Чернов Д. Є.

при секретарі Чамор Я.С.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Ірпінського міського суду Київської області цивільну справу за заявою ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання удаваним правочину та визнання майнових прав на квартиру, -

в с т а н о в и в :

Позивач звернулася до суду з даним позовом, мотивуючи свої вимоги тим, що 30 липня 2010 року між нею та ОСОБА_2 (далі Відповідач) було укладено Попередній договір, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу ОСОБА_3 та зареєстрований в реєстрі за №3098 (далі - Попередній договір). Відповідно до умов Попереднього договору Відповідач зобовязується в строк до 15.10.2010 року передати у її фактичне користування частину житлового будинку/квартиру в придатному для проживання стані, та не пізніше 30.02.2011 року укласти договір купівлі-продажу частини житлового будинку/квартири у житловому будинку за адресою: Київська область, м. Ірпінь, вул. Полтавська, 27-в. Зазначає, що на виконання Попереднього договору вона передала Відповідачу грошові кошти в якості авансу у сумі 316000,00 грн. Зазначає, що Попередній договір є удаваним правочином, оскільки на її думку, вчинений з метою приховання іншого правочину інвестиційного договору купівлі-продажу майнового права на частку в обєкті будівництва.

В звязку з вище викладеним, просилавизнати Попередній договір удаваним правочином; визнати за нею майнове право на частку в обєкті будівництва житлового будинку за будівельним адресом: м. Ірпінь, вул. Полтавська, 27-в, в обємі та вигляді квартири №33 площею 40 кв.м., розташованої на першому рівні будинку №27-в по вулиці Полтавській в м. Ірпінь; судові витрати покласти на Відповідача.

Представники позивача в судове засідання з'явилися, заяву підтримали, просили її задоволити.

Відповідач в судове засідання не зявився, про час, місце та дату розгляду справи був повідомлений належним чином, що підтверджується розпискою, котра міститься у матеріалах справи, надіслав заперечення, просив відмовити у задоволенні позову з підстав пропуску строку позовної давності, а тому суд вважає за можливе розглянути дану справу у його відсутність та відповідно до вимог ст.224 ЦПК України ухвалити заочне рішення на підставі наявних у справі доказів.

Суд, вислухавши пояснення сторін, допитавши в якості свідка Позивача та свідка ОСОБА_4, дослідивши письмові докази по справі, вважає позов таким, що не підлягає до задоволення.

Так, судом встановлено, що 30 липня 2010 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 було укладено Попередній договір, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу ОСОБА_3 та зареєстрований в реєстрі за №3098. Відповідно до умов Попереднього договору Відповідач зобовязується в строк до 15.10.2010 року передати у фактичне користуванняОСОБА_1 частину житлового будинку/квартиру в придатному для проживання стані, та не пізніше 30.02.2011 року укласти договір купівлі-продажу частини житлового будинку/квартири у житловому будинку за адресою: Київська область, м. Ірпінь, вул. Полтавська, 27-в. Судом встановлено, що на виконання Попереднього договору ОСОБА_1 передала Відповідачу грошові кошти в якості авансу у сумі 316000,00 грн.

Разом з тим, суд застосовує до спірних правовідносин загальну позовну давність тривалістю у три роки.

Судом встановлено, що відповідно до умов Попереднього договору Відповідач зобовязується в строк до 15.10.2010 року передати у фактичне користуванняОСОБА_1 частину житлового будинку/квартиру та не пізніше 30.02.2011 року укласти договір купівлі-продажу частини житлового будинку/квартири.

Таким чином, Позивачем заявлено позовні вимоги лише у 2016 році, тобто через 5 років після того, як сплив строк, не пізніше якого Відповідач зобовязувався укласти договір купівлі-продажу.

Відпoвіднo дo ст. 60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Згідно рішення Європейського суду з прав людини від 26.05.2009 №3932/02, 22 «Бацаніна проти Росії» кожній зі сторін мають бути надані рівні можливості щодо представлення справи у такому вигляді, який не ставить її у невигідне становище стосовно свого противника.

Виходячи зі змісту статті 256 ЦК України, позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Загальний строк для захисту права за позовом особи, право якої порушено, встановлено в три роки (стаття 257 ЦК України).

Європейський суд з прав людини, юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції (пункт 1 статті 32 Конвенції) наголошує, що «позовна давність - це законне право правопорушника уникнути переслідування або притягнення до суду після закінчення певного періоду після скоєння правопорушення. Терміни позовної давності, що є звичайним явищем в національних законодавствах держав - учасників Конвенції, виконують кілька завдань, у тому числі забезпечують юридичну визначеність та остаточність, запобігаючи порушенню прав відповідачів, які можуть трапитись у разі прийняття судом рішення на підставі доказів, що стали неповними через сплив часу» (судове рішення від 20 вересня 2011 р. у справі «ВАТ «Нафтова компанія «Юкос» проти Російської Федерації», п.570, та судове рішення від 22 жовтня 1996 р. у справі «Стаббінгс та інші проти Сполученого Королівства», п.51).

Пунктом 137 рішення Європейського суду з прав людини у справі «Волков проти України» від 09 січня 2013 року, яке є обовязковим на території України, визначено, що строк давності забезпечує правову визначеність та захищає потенційних відповідачів від застарілих вимог, які вкрай важко спростувати, та дозволяє запобігти несправедливості, що може виникнути внаслідок рішень щодо подій, що мали місце у далекому минулому, та на підставі доказів, що з часом стають неналежними та недостатніми.

Визначення початку перебігу позовної давності міститься у статті 261 ЦК України.

Згідно ч. 1 ст. 261 ЦК України за загальним правилом перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

За змістом ст. 261 ЦК України для визначення початку перебігу позовної давності має значення не тільки безпосередня обізнаність особи про порушення її прав, а і об'єктивна можливість цієї особи знати про обставини порушення її прав. При цьому норма частини першої статті 261 ЦК України містить презумпцію обізнаності особи про стан своїх суб'єктивних прав, відтак обов'язок доведення терміну, з якого особі стало (могло стати) відомо про порушення права, покладається на позивача.

Відповідно до частини третьої, четвертої ст. 267 ЦК України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

Як роз'яснено у п. 11 постанови Пленуму Верховного Суду України від 18 грудня 2009 року № 14 «Про судове рішення у цивільній справі», установивши, що строк для звернення з позовом пропущено без поважної причини, суд у рішенні зазначає про відмову в позові з цих підстав, якщо про застосування позовної давності заявлено стороною у спорі, зробленою до ухвалення ним рішення, крім випадків, коли позов не доведено, що є самостійною підставою для цього.

Виходячи з викладеного, оскільки Позивач звернувся з позовом для захисту порушеного права після спливу загальної позовної давності тривалістю у три роки та не просить визнати поважними причини пропущення позовної давності, суд відмовляє у задоволенні позову з підстав спливу позовної давності.

На підставі ст. ст. 256, 257, 261, 267 ЦК України, керуючись ст. ст. 3, 4, 6-8, 10, 11, 15, 30, 57, 60, 64, 88, 212-215, 224, 226 ЦПК України, суд,-

в и р і ш и в :

Відмовити у задоволенні позову.

Копію заочного рішення направити Відповідачу для відома.

Розяснити, що заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив за письмовою заявою відповідача. Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом 10 днів з дня отримання його копії.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до Апеляційного суду Київської області через суд першої інстанції шляхом подачі в 10-денний строк з дня проголошення рішення апеляційної скарги. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення

Суддя: ОСОБА_5