Ухвала суду № 62475670, 01.11.2016, Апеляційний суд Запорізької області

Дата документу Справа №

Апеляційний суд Запорізької області

Єдиний унікальний №311/2733/15 Головуючий у 1 інстанції: Кочева І.В.

Провадження №22ц/778/496/16 Суддя-доповідач: ОСОБА_1

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

1 листопада 2016 року місто Запоріжжя

Колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Запорізької області у складі:

Головуючого, суддіОСОБА_1суддів:ОСОБА_2 ОСОБА_3секретарОСОБА_4

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_5 на рішення Василівського районного суду Запорізької області від 24 листопада 2015 року по справі за позовом ОСОБА_5 до ОСОБА_6 та ОСОБА_7, правонаступників ОСОБА_8, який помер 13 січня 2016 року, третя особа: Василівська державна нотаріальна контора Запорізької області, про встановлення факту, про має юридичне значення та визнання права власності в порядку спадкування за законом, -

ВСТАНОВИЛА:

Позивачка 29 липня 2015 року звернулася до суду з вказаним позовом та просила встановити факт її постійного проживання зі спадкодавцем ОСОБА_9, після смерті якої просила визнати за нею у порядку спадкування за законом право власності на 1/2 частину будинку по вул. Миру 178/2 у м. Василівка Запорізької області.

Позов обґрунтовувала тим, що ОСОБА_9 була бабусею позивачки та померла 24 лютого 2015 року. Її спадкоємцем за заповітом є брат позивачки відповідач у справі, на час її розгляду судом першої інстанції ОСОБА_8 Позивач вказує, що на час смерті ОСОБА_9 фактично прийняла спадщину, бо вела зі спадкодавцем спільне господарство протягом шести років, спадкодавець потребувала постійної допомоги та матеріальної підтримки, яку вона надавала спадкодавцю до її смерті, тоді як ОСОБА_8 догляд не здійснював, матеріальної допомоги не надавав, участі у похованні померлої не приймав. Тому позивач вважає, що було порушено її право на отримання спадщини за заповітом, вона має право на обовязкову частку у спадщині.

Позивачка у червні 2015 року звернулася до нотаріальної контори з заявою про прийняття спадщини. Позивач звернулася до суду з вимогами про встановлення факту її постійного проживання зі спадкодавцем, що необхідно для видачі їй нотаріусом свідоцтва про право на спадщину. Також позивачка вказала, що іншого житла, окрім того, в якому проживає у неї не має, а ОСОБА_8 погрожує їй виселенням.

Рішенням Василівського районного суду Запорізької області від 24 листопада 2015 року в задоволенні позову відмовлено.

Не погоджуючись з вказаним рішенням, ОСОБА_5 подала апеляційну скаргу, в якій посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просить скасувати рішення суду.

21 грудня 2015 року ухвалою судді судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Запорізької області було відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_5

22 грудня 2015 року ухвалою колегії суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Запорізької області апеляційну скаргу ОСОБА_5 на вказане рішення суду було призначено до розгляду на 26 січня 2016 року.

26 січня 2016 року у судовому засіданні апеляційного суду Запорізької області від представника відповідача ОСОБА_8 надійшла інформація про те, що ОСОБА_8 помер 13 січня 2016 року, у підтвердження викладеного надані копія свідоцтва про смерть для приєднання до матеріалів справи.

26 січня 2016 року ухвалою колегії суддів апеляційного суду Запорізької області апеляційне провадження було зупинено до вступу в справу правонаступників після смерті ОСОБА_8

20 вересня 2016 року ухвалою колегії суддів апеляційного суду Запорізької області апеляційне провадження було відновлено та залучено до участі у справі ОСОБА_6, що проживає: ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_7, що проживає: ІНФОРМАЦІЯ_2, у якості правонаступників після відповідача у справі ОСОБА_8, який помер 13 січня 2016 року, як осіб які звернулись до нотаріуса в шестимісячний строк після смерті ОСОБА_8 з заявами про прийняття спадщини.

Відповідно до ст. 308 ЦПК України апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без зміни, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням вимог матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і справедливе рішення суду з одних лише формальних міркувань.

Відповідно до ч. 1 ст. 303 ЦПК України під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Судом першої інстанції встановлено, позивачка та ОСОБА_8 є рідними онуками спадкодавця ОСОБА_9, що визнано сторонами у справі та ніким не оспорювалось, підтверджено окрім пояснень свідків відомостями щодо ступеня родинних звязків. З витягу з Державного реєстру актів цивільного стану громадян про державну реєстрацію шлюбу (а.с. 11, 14) вбачається, що ОСОБА_10, ІНФОРМАЦІЯ_3, зареєструвала шлюб 07 лютого 1956 року та змінила прізвище на «Крючкова». Зі словника власних імен людей, яким користується Василівський відділ ДРАЦС Василівського РУЮ Запорізької області, від імені «Панас» походять по батькові: «Панасівна», рідше «Афанасіївна» та інші (а.с.21-22).

Відповідно до повторного свідоцтва про народження позивачки (а.с10), її матірю була ОСОБА_11. Відповідно до свідоцтва про зміну імені (а.с.20) ОСОБА_12, яка народилася 21 травня 1963 року - 03 листопада 1994 року змінила прізвище на «Лобачевська». Відповідно до витягу з Державного реєстру актів цивільного стану громадян про державну реєстрацію народження відповідно до ст.ст.126, 133, 135 СК України ОСОБА_13 народилася ІНФОРМАЦІЯ_4, її матірю вказана ОСОБА_14 (а.с.12).

ОСОБА_15 померла 11 лютого 2006 року у віці 63 роки у м. Василівка (а.с.37), що підтверджено свідоцтвом про її смерть.

Відповідно до витягу з того ж Держреєстру про реєстрацію шлюбу ОСОБА_13, ІНФОРМАЦІЯ_4 уклала шлюб 10 листопада 1961 року та змінила прізвище на «Герасименко» (а.с.13).

ОСОБА_9 померла 21 лютого 2015 року у віці 93 роки у м.Василівка, що підтверджено свідоцтвом про смерть, лікарським свідоцтвом про смерть (а.с.9, 26, 36, 98).

15 квітня 2006 року ОСОБА_9, яка народилася 15 жовтня 1921 року, заповіла все своє майно та все, що буде належати їй на день смерті ОСОБА_8 (а.с.34). Заповіт за формою та змістом відповідає вимогам діючого цивільного законодавства, був нотаріально посвідчений та відомості про нього внесені до Спадкового реєстру (а.с.35). Доказів того, що заповіт на день смерті спадкодавця був змінений чи скасований, чи визнаний недійсним у судовому порядку суду сторонами не надано.

Суд також вірно послався на наступні положення законодавства.

Відповідно до ст.1217 ЦК України спадкування здійснюється за заповітом або за законом.

За наявності заповіту на все майно правило ч. 2 ст. 1223 ЦК України застосовується у разі неприйняття спадщини або відмови від спадщини усіма спадкоємцями за заповітом.

Положення ч.5 ст. 1224 ЦК України щодо усунення особи від права на спадкування за рішенням суду, у разі встановлення її ухилення від надання допомоги спадкодавцеві, який через похилий вік, тяжку хворобу або каліцтво був у безпорадному стані стосується всіх спадкоємців за законом, зокрема й тих, які відповідно до СК не були зобов'язані утримувати спадкодавця.

Вимога про усунення спадкоємця від права на спадкування може бути пред'явлена особою, для якої таке усунення породжує пов'язані зі спадкуванням права та обов'язки, одночасно з її позовом про одержання права на спадкування з підстав, визначених у ч.2 ст. 1259 ЦК. Ч.6 ст.1224 ЦК передбачає, що положення цієї статті поширюється на всіх спадкоємців. Проте позивачем позовних вимог про усунення відповідача від права на спадкування не висувалося, а тому відповідно до положень ст.11 ЦПК України, суд не вирішує вказане питання.

При вирішенні спорів у зв'язку зі спадкуванням за заповітом застосуванню підлягають правила глави 85 ЦК України, відповідно до яких заповідач, зокрема, має право: на власний розсуд призначити своїм спадкоємцем фізичну особу (ч.1 ст.1235); вказати у заповіті права та обов'язки, які йому належать на момент складення заповіту, а також ті права та обов'язки, які можуть йому належати в майбутньому (ч.1,2 ст.1236).

Відповідно до ч.4 ст.1236 ЦК України чинність заповіту щодо складу спадщини встановлюється на момент відкриття спадщини.

Заповіт є правочином, тому на нього поширюються загальні положення про правочини, якщо у книзі шостій ЦК України , яка регулює питання спадкового права, немає відповідного правила.

Позовних вимог про визнання заповіту недійсним по цій справі не заявлено.

Відповідно до положень ч.1 ст. 1241 ЦК України право на обов'язкову частку у спадщині мають малолітні, неповнолітні, повнолітні непрацездатні діти спадкодавця, непрацездатна вдова (вдівець) та непрацездатні батьки, які спадкують, незалежно від змісту заповіту, половину частки, яка належала б кожному з них у разі спадкування за законом (обовязкова частка).

Ст. 1223 ЦК України встановлює, що право на спадкування мають особи, визначені у заповіті. І лише у разі відсутності заповіту, визнання його недійсним, неприйняття спадщини або відмови від її прийняття за заповітом, у разі не охоплення заповітом всієї спадщини, право на спадкування за законом одержують почергово особи, визначені у ст.1261-1265 ЦК України.

Правовідносини щодо спадкування за законом регулюються положеннями глави 86 ЦК України.

Відповідно до положень ст.1241 ЦК України право на обовязкову частку у спадщині мають малолітні, неповнолітні, повнолітні непрацездатні діти спадкодавця, непрацездатна вдова (вдівець) та непрацездатні батьки, які спадкують незалежно від змісту заповіту, половину частки, яка належала б кожному з них у разі спадкування за заповітом.

При вирішенні спору про право на спадщину осіб, які проживали зі спадкодавцем однією сім'єю не менш як п'ять років до часу відкриття спадщини (четверта черга спадкоємців за законом), необхідно враховувати положення ч.2 ст.3 СК України, про те, що сім'ю складають особи, які спільно проживають, пов'язані спільним побутом, мають взаємні права та обов'язки. Якщо постійне проживання особи зі спадкодавцем на час відкриття спадщини не підтверджено відповідними документами, у зв'язку із чим нотаріус відмовив особі в оформленні спадщини, спадкоємець має право звернутися в суд із заявою про встановлення факту постійного проживання зі спадкодавцем на час відкриття спадщини. За наявності умов для одержання в нотаріальній конторі свідоцтва про право на спадщину вимоги про визнання права на спадщину судовому розглядові не підлягають.У разі відмови нотаріуса в оформленні права на спадщину особа може звернутися до суду за правилами позовного провадження.

Доказів відмови нотаріуса в оформленні права на спадщину позивачці суду не надано.

Суд першої інстанції виходячи з зазначеного зробив вірний висновок, що оскільки спадкодавець ОСОБА_9 заповіла все своє майно та все, що належало їй на день смерті ОСОБА_8, доказів того, що на теперішній час заповіт не змінений, не скасований, чи у судовому порядку визнавався недійсним, чи спадкоємець за заповітом спадщину не прийняв чи відмовся від неї суду не надано, спадкування здійснюється, у цьому випадку за заповітом, а тому підстав для спадкування будь-якого спадкового майна за законом особами, які підпадають під визначення ст.1261-1265 ЦК України, в тому числі і позивачкою, яка не підпадає під визначення кола осіб, які мають право на обовязкову частку у спадщині при наявності заповіту, та яка є онукою спадкодавця і посилається на те, що вона протягом більше шести років проживала зі спадкодавцем однією сімєю не має.

Позивачкою заявлено вимогу про встановлення судом факту її постійного проживання (тривалістю більше шести років) зі спадкодавцем ОСОБА_9 Проте, суд вірно зазначив, що встановлення судом того факту, про який просить позивачка, не буде мати жодних юридичних наслідків та значення для вирішення питання про спадкування за законом після смерті ОСОБА_9 позивачкою, бо за наявності чинного заповіту, спадкування за законом, у даному випадку виключається.

Таким чином, суд попередньої інстанції, виходячи з викладеного прийшов до правильного висновку щодо відсутності підстав для задоволення позову.

Доводи апеляційної скарги зводяться лише до незгоди з рішенням суду першої інстанції, ґрунтуються фактично на тих же доводах, на які посилався позивач в суді першої інстанції, як на підстави для задоволення позову, вони фактично вірно оцінені судом першої інстанції в оскаржуваному рішенні, перевірені як зазначено вище колегією суддів і його висновків не спростовують.

Доводи, викладені в апеляційній скарзі щодо догляду позивачкою за спадкодавцем біля 9 років, про необхідність цього догляду, виходячи з хворобливого стану спадкодавця, про складення заповіту за умовою, про намагання продати будинок, про не витребування судом документів, про неповне відображення судом в рішенні свідчення свідків, про недопит всіх свідків, про відсутність іншого нерухомого майна для проживання, про ухилення від обовязку щодо утримання, не спростовують висновки суду першої інстанції і не дають підстав для висновку про порушення судом першої інстанції норм матеріального або процесуального права, які являються обов'язковою підставою для скасування судового рішення.

Отже висновки суду першої інстанції відповідають матеріалам справи, рішення суду ухвалене з додержанням норм матеріального і процесуального права, та підстав для його скасування колегія судів не вбачає.

Керуючись ст.ст. 303, 307, 308, 315, 317 ЦПК України, колегія суддів,-

УХВАЛИЛА:

Апеляційну скаргу ОСОБА_5 відхилити.

Рішення Василівського районного суду Запорізької області від 24 листопада 2015 року по цій справі без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення, проте вона може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів.

Головуючий:

Судді: