Постанова № 62470287, 02.11.2016, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01601, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ

02 листопада 2016 року № 826/5073/16

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі головуючого судді Келеберди В.І. розглянувши у письмовому провадженні адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Державної судової адміністрації України, третя особа: Апеляційний суд Запорізької області про визнання протиправною бездіяльності, зобов'язання вчинитидії

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до Державної судової адміністрації України, третя особа: Апеляційний суд Запорізької області про визнання протиправною бездіяльності, яка полягає у не нарахуванні та невиплаті вихідної допомоги у розмірі 10 місячних заробітних плат за останньою посадою при звільненні судді у відставку; зобов'язання нарахувати та виділити Апеляційному суду Запорізької області кошти для виплати позивачу вихідної допомоги у розмірі 10 місячних заробітних плат за останньою посадою при звільненні судді у відставку.

В обґрунтування позовних вимог позивач вказує, що станом на час звернення нею із заявою про відставку до Вищої ради юстиції чинною була норма ст. 136 Закону України «Про судоустрій та статус суддів», якою передбачалась виплата вихідної допомоги у розмірі 10 місячних заробітних плат за останньою посадою при звільненні судді у відставку. Скасування при виході у відставку гарантованої виплати вихідної допомоги у розмірі 10 місячних заробітних плат за останньою посадою, на думку позивача, є обмеженням його соціальних гарантій, передбачених Конституцією України та законами України, оскільки зміст та обсяг досягнутого суддями рівня матеріального забезпечення не може бути звужено або скасовано шляхом внесення змін до чинного законодавства.

Позивач клопотала про вирішення справи без її участі.

Відповідач заперечував проти задоволення позову з підстав викладених у письмових запереченнях, які долучено до матеріалів справи, з яких вбачається, що позивачу не виплачено вихідну допомогу у розмірі 10 місячних заробітних плат за останньою посадою при звільненні судді у відставку, оскільки станом на час прийняття рішення про звільнення позивача, норми ст. 136 Закону України «Про судоустрій та статус суддів» втратили чинність.

Апеляційний суд Запорізької області клопотав про вирішення справи без його участі.

У зв'язку з викладеним відповідно до ч. 4 ст. 122 КАС України судом ухвалено про вирішення справи в порядку письмового провадження.

Ухвалами від 26.04.2016 зупинено провадження у справі №826/5073/16 та ухвалено рішення про звернення до Верховного суду України для вирішення питання стосовно внесення до Конституційного Суду України подання щодо конституційності підпункту 1 пункту 28 Закону України "Про запобігання фінансової катастрофи та створення передумов для економічного зростання в Україні" положенням статті 8, статті 21, частин другої та третьої статті 22, Конституції України в їх системному взаємозв'язку.

Листом від 02.06.2016 Верховний суд України повідомив про відсутність правових підстав для внесення до Конституційного Суду України подання щодо конституційності підпункту 1 пункту 28 Закону України "Про запобігання фінансової катастрофи та створення передумов для економічного зростання в Україні" положенням статті 8, статті 21, частин другої та третьої статті 22, Конституції України в їх системному взаємозв'язку.

В подальшому, ухвалою від 15.06.2016 поновлено провадження та сторонам надано час для подання письмових пояснень по суті спору.

Оцінивши належність, допустимість і достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок наявних у матеріалах справи доказів у їх сукупності, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні, суд -

ВСТАНОВИВ:

Постановою Верховної Ради України від 16.07.2015 № 634-VIII ОСОБА_1 звільнено з посади судді Апеляційного суду Запорізької області у звязку з поданням заяви про відставку.

Наказом Апеляційного суду Запорізької області від 03.08.2015 №102-к ОСОБА_1 звільнено з посади судді Апеляційного суду Запорізької області відповідно до вказаної вище постанови.

08.02.2016 позивач звернулась до Державної судової адміністрації України з заявою про виплату їй вихідної допомоги відповідно до ч. 1 ст. 136 Закону України «Про судоустрій і статус суддів».

Листом від 22.02.2016 позивача повідомлено про відсутність правових підстав для виплати вихідної допомоги відповідно до ч. 1 ст. 136 Закону України «Про судоустрій і статус суддів».

Положенням п. 14 ст. 92 Конституції України визначено, що судоустрій, судочинство і статус суддів визначаються виключно законами України.

Статтею 109 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» (в редакції чинній станом на 05.03.2014) суддя, який має стаж роботи на посаді судді не менше двадцяти років, що визначається статтею 131 цього Закону, має право подати заяву про відставку.

Суддя має право у будь-який час перебування на посаді незалежно від мотивів подати заяву про звільнення з посади за власним бажанням.

Заява про відставку, заява про звільнення з посади за власним бажанням подається суддею безпосередньо до Вищої ради юстиції, яка протягом одного місяця з дня надходження відповідної заяви вносить до органу, який обрав або призначив суддю, подання про звільнення судді з посади. У разі звільнення судді з посади в результаті внесення такого подання Вища рада юстиції повідомляє про це Вищу кваліфікаційну комісію суддів України.

Суддя продовжує здійснювати свої повноваження до прийняття рішення про його звільнення.

За суддею, звільненим за його заявою про відставку, зберігається звання судді та гарантії недоторканності, встановлені для судді до його виходу у відставку.

Разом з тим, в ч.1 ст.100 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" (в редакції станом на 05.03.2014) зазначено, що суддя суду загальної юрисдикції звільняється з посади органом, який його обрав або призначив, виключно з підстав, передбачених ч.5 ст.126 Конституції України, за поданням Вищої ради юстиції.

Зокрема, п.9 ч.5 ст.126 Конституції України визначено, що суддя звільняється з посади органом, що його обрав або призначив, у разі подання суддею заяви про відставку або про звільнення з посади за власним бажанням.

Відповідно до ст. 109 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» суддя продовжує здійснювати свої повноваження до прийняття рішення про його звільнення.

В той же час, ч.1 ст.136 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" визначено, що судді, який вийшов у відставку, виплачується вихідна допомога у розмірі 10 місячних заробітних плат за останньою посадою.

Отже, право на отримання вихідної допомоги відповідно до ч.1 ст.136 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" суддя набував з моменту прийняття рішення про його звільнення у звязку з виходом у відставку.

Однак вказану норму було виключено на пп. 1 п. 28 Закону України від 27.03.2014 № 1166-VII, який набрав чинності 01.04.2014.

Крім того, Законом України від 12.02.2015 №192-VIIІ «Про забезпечення права на справедливий суд» було викладено у новій редакції Закон «Про судоустрій і статус суддів», нормами якого виплату вихідної допомоги судді при виході у відставку не передбачено.

Отже, положення пп. 1 п. 28 Закону України від 27.03.2014 № 1166-VII на неправомірність застосування якого до спірних правовідносин вказує позивач, втратили чинність з прийняттям Закону України «Про забезпечення права на справедливий суд» від 12.02.2015 №192-VIIІ та які були чинними станом на час звільнення позивача.

Статтею 58 Конституції України закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи.

У рішенні Конституційного Суду України від 09.02.1999 №1-рп/99 зазначено, що загальновизнаним принципом права закони та ніші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі. Цей принцип закріплений у ч. 1 ст. 58 Конституції України, за якою дію нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється з втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце.

Крім того, питання щодо вихідної допомоги судді було предметом розгляду Конституційного Суду України. Так, у Рішенні від 19 листопада З року № 10-рп/2013 у справі за конституційним поданням Верховного суду України щодо відповідності Конституції України (конституційності) статей 103, 109, 131, 132, 135, 136, 137, підпункту 1 пункту 2 розділу XII «кінцеві положення», абзацу четвертого пункту 3, абзацу четвертого пункту 5 розділу XIII «Перехідні положення» Закону України «Про судоустрій і статус суддів» Конституційний Суд України встановив, що за своєю правовою природою вихідна допомога є разовою формою матеріальної винагороди при виході судді у відставку. Вона виплачується з метою забезпечення йому належних соціально-побутових умов, а також для стимулювання осіб, які перебувають на посаді судді, до довгострокового виконання ними професійних обов'язків. Вихідна допомога не належить до основних конституційних гарантій незалежності суддів, як суддівська винагорода чи довічне грошове утримання, оскільки не є основним джерелом матеріального забезпечення суддів, не має постійного характеру та не покриває соціальних ризиків, пов'язаних, зокрема, із хворобою, інвалідністю, зв'язку з цим парламент повноважний установлювати вихідну визначати її розмір. Кошти, які отримують судді як вихідну одним із видів їхнього доходу, а тому законодавець може розглядати їх як об'єкт оподаткування, що узгоджується з вимогами частини ті 67 Основного Закону України (абзац шостий пункту 3.2 мотивувальної частини Рішення).

Враховуючи, що станом на час звільнення позивача, виплата вихідної допомоги судді при виході у відставку нормами чинного законодавства не передбачено, отже відмова відповідача виплатити позивачу відповідно до ч. 1 ст. 136 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» вихідну допомогу, оформлена листом від 22.02.2016, відповідає згадуваним нормам законодавства, отже позов в частині зобов'язання нарахувати та виділити Апеляційному суду Запорізької області кошти для виплати позивачу вихідної допомоги у розмірі 10 місячних заробітних плат за останньою посадою при звільненні судді у відставку є необґрунтованим та не підлягає задоволенню.

Крім того, враховуючи, що листом від 22.02.2016 відповідачем за результатом вирішення заяви позивача відмовлено у виплату згадуваної вихідної допомоги, отже відсутній факт бездіяльності відповідача щодо виплати позивачу вихідної допомоги, що вказує на необґрунтованість позову в частині визнання протиправною бездіяльності, яка полягає у не нарахуванні та невиплаті вихідної допомоги у розмірі 10 місячних заробітних плат за останньою посадою при звільненні судді у відставку.

Частиною 2 ст.71 КАС України передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Оцінивши докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх всебічному, повному та об'єктивному дослідженні, та враховуючи всі наведені обставини, суд прийшов до висновку про наявність підстав для відмови у задоволенні позову.

Керуючись ст.ст. 69, 70, 71, 122, 158-163, 167 КАС України, Окружний адміністративний суд м. Києва, -

ПОСТАНОВИВ:

Відмовити в задоволенні позову.

Постанова набирає законної сили згідно ст. 254 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими ст. ст. 185 -187 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя В.І. Келеберда