Ухвала суду № 62464613, 02.11.2016, Апеляційний суд Київської області

Справа № 377/320/16-ц Головуючий у І інстанції Орел А. С.Провадження № 22-ц/780/5314/16 Доповідач у 2 інстанції ОСОБА_1Категорія 56 02.11.2016

УХВАЛА

Іменем України

02 листопада 2016 року колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Київської області в складі:

головуючого судді: Приходька К.П.,

суддів: Верланова С.М., Гуль В.В.,

за участю секретаря: Дрозда Р.І.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві цивільну справу за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю «Лізингова компанія «Ваш Авто» на заочне рішення Славутицького міського суду Київської області від 25 травня 2016 року у справі за позовом ОСОБА_2 до товариства з обмеженою відповідальністю «Лізингова компанія «Ваш Авто» про захист прав споживача, визнання договору фінансового лізингу недійсним та стягнення сплачених коштів, -

встановила:

у квітні 2016 року ОСОБА_2 звернувся до Славутицького міського суду Київської області з вищезазначеним позовом, мотивуючи свої вимоги тим, що 23 лютого 2016 року між ТОВ «Лізингова компанія «Ваш Авто» та ОСОБА_2 був укладений Договір №003142 Фінансового лізингу, згідно якого відповідач зобовязався придбати у власність та передати позивачу у користування предмет Фінансового лізингу колісний транспортний засіб марки Fiat NEW Doblo.

Відповідач в усній формі повідомив позивача в усній формі про те, що вартість вказаного автомобіля складає 188 700грн., з якої необхідно сплатити на рахунок відповідача передоплату в розмірі 47190грн., після чого з ОСОБА_2 буде укладено договір і протягом декількох днів позивач отримає у користування предмет лізингу.

Крім того, відповідач запевняв, що сплачена сума в розмірі 47190грн. є часткова оплата вартості вищезазначеного автомобіля.Тим паче, така умова була прописана в одному із екземплярів Договору.

Також, представник позивача позбавив позивача можливості детально ознайомитися з текстом договору в усіх трьох екземплярах до його підписання.

Крім того, згідно тексту Договору одним із трьох його додатків є додаток №3, проте додатку № 3 ОСОБА_2 не підписував і не отримував.

Через деякий час позивач дізнався, що отримати предмет лізингу він не зможе, оскільки ним сплачено лише адміністративний платіж в розмірі 47190грн., а відповідно до п.1.7 Договору предмет лізингу передається в користування протягом 120 днів з моменту сплати адміністративного збору, авансового платежу, комісії за передачу предмету лізингу, у разі наявності, сплати різниці до вже сплаченого авансового платежу на умовах,передбачених ст.9 Договору.

10 березня 2016 року позивач звернувся з письмовою заявою до ТОВ «Ваш Авто» про розірвання договору та повернення позивачу сплачених коштів, але позитивної відповіді ОСОБА_2 не отримав.

Просив визнати недійсним Договір №003142 фінансового лізингу з додатками №1 та №2 від 23 лютого 2016 року, укладений між ОСОБА_2 та ТОВ «Лізингова компанія «ВАШ АВТО» із застосуванням наслідків недійсності правочину; стягнути з ТОВ «Лізингова компанія «ВАШ АВТО» на користь ОСОБА_2 грошові кошти в розмірі 46190грн.

Заочним рішенням Славутицького міського суду Київської області від 25 травня 2016 року позов було задоволено.

Визнано недійсним договір №003142 фінансового лізингу з додатками №1 та №2 від 23 лютого 2016 року, укладений між ТОВ «Лізингова компанія «ВАШ АВТО» та ОСОБА_2 із застосуванням наслідків недійсності правочину.

Стягнуто з ТОВ «Лізингова компанія «ВАШ АВТО» на користь ОСОБА_2 сплачені ним гроші на суму 47190 гривень.Стягнуто з відповідача на користь держави судовий збір 1102 гривні 40 копійок.

Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, ТОВ «ЛК «ВАШ АВТО» подало апеляційну скаргу, в якій посилається на його незаконність та необґрунтованість таке, що було ухвалено з порушенням норм матеріального та процесуального права, а також неповним зясуванням обставин, що мали значення для справи.

В доводах апеляційної скарги посилається на те, щосудом першої інстанції не надано належної оцінки фактам та доказам, які були надані відповідачем, а також не проаналізовано норми договору фінансового лізингу та положень спеціального закону.

Апелянт, вважає, що договір фінансового лізингу від 23 лютого 2016 року №003142 та додатками до договору відповідають, договір містить найменування товару (предмет лізингу), розмір лізингових платежів та строк лізингу.

Крім того, правочин сторонами укладено в письмовій формі, особисто підписано позивачем та повноваженою особою відповідача.

Отже, апелянт вважає, що договори, які укладаються з клієнтами «ЛК Ваш Авто», повністю відповідають чинному законодавству України, а тому вирішенні спору між сторонами повинні застосовуватись положення договору №003142 та додатків до нього.

Крім того, договір містить детальний опис умов отримання предмета лізингу та порядок сплати за предмет лізингу, крім цього, додаток №1 містить інформацію, щодо сплати авансових платежів в розмірі 50%, адміністративного платежу в розмірі 10%, комісія за передачу в розмірі 3%, а також графік сплати пятдесяти відсотків авансового платежу протягом одного року.

Також, апелянт, зазначає, що між сторонами було укладено договір фінансового непрямого лізингу,тобто лізингодавець зобовязаний придбати в майбутньому обраний предмет лізингу тільки після виконання встановлених договором умов лізингоодержувачем та передати його у користування.

Просило скасувати заочне рішення Славутицького міського суду Київської області від 25 травня 2016 року, ухвалити нове рішення, яким відмовити в задоволенні позовних вимог.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення осіб, які приймали участь у розгляді справи, перевіривши матеріали справи, в порядку, передбаченому статтею 303 ЦПК України, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено, щоукладений між сторонами договір фінансового лізингу нотаріально не посвідчений, правовим наслідком чого, передбаченим частиною першою статті 220 ЦК України, є його нікчемність.

Відповідно до статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів» продавець (виконавець, виробник) не повинен включати у договори із споживачем умови, які є несправедливими (частина перша цієї статті).

Умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обовязків на шкоду споживача (частина друга цієї статті).

Згідно положень частини третьої цієї статті несправедливими є, зокрема, умови договору про: - виключення або обмеження прав споживача стосовно продавця (виконавця, виробника) або третьої особи у разі повного або часткового невиконання чи неналежного виконання продавцем (виконавцем, виробником) договірних зобовязань, включаючи умови про взаємозалік, зобовязання споживача з оплати та його вимог у разі порушення договору з боку продавця (виконавця, виробника) ( пункт 2 цієї частини); - встановлення жорстких обовязків споживача, тоді як надання послуги обумовлене лише власним розсудом виконавця (пункт 3 цієї частини); - надання можливості продавцю (виконавцю, виробнику) не повертати кошти на оплату, здійснену споживачем, у разі відмови споживача укласти або виконати договір, без встановлення права споживача на одержання відповідної компенсації від продавця (виконавця, виробника) у звязку з розірванням або невиконанням ним договору (пункт 4 цієї частини);- надання продавцю (виконавцю, виробнику) права розірвати договір із споживачем на власний розсуд, якщо споживачеві таке право не надається (пункт 6 цієї частини);- надання продавцю (виконавцю, виробнику) права не повертати кошти на оплату ненаданої продукції у разі розірвання договору з ініціативи продавця (виконавця, виробника) (пункт 7 цієї частини);- установлення обовязкових для споживача умов, з якими він не мав реальної можливості ознайомитися перед укладенням договору (пункт 10 цієї частини);- обмеження відповідальності продавця (виконавця, виробника) стосовно зобовязань, прийнятих його агентами, або обумовлення прийняття ним таких зобовязань додержанням зайвих формальностей (пункт 15 цієї частини);- встановлення обовязку споживача виконати всі зобовязання, навіть якщо продавець (виконавець, виробник) не виконає своїх (пункт 16 цієї частини);- надання продавцю (виконавцю, виробнику) права передавати свої права та обовязки за договором третій особі, якщо це може стати наслідком зменшення гарантій, що виникають за договором для споживача, без його згоди (пункт 17 цієї частини).

Згідно частини четвертої цієї статті перелік несправедливих умов у договорах із споживачами не є вичерпним.

Відповідно до частини пятої цієї статті якщо положення договору визнано несправедливим, включаючи ціну договору, таке положення може бути змінено або визнано недійсним.

За правилом частини шостої цієї статті у разі коли зміна положення або визнання його недійсним зумовлює зміну інших положень договору, на вимогу споживача: 1) такі положення також підлягають зміні; або 2) договір може бути визнаний недійсним у цілому.

З аналізу змісту оспорюваного договору випливає, що переважна більшість його умов відповідають критеріям несправедливих умов, визначених у частині третій статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів», оскільки суперечать принципу добросовісності і створюють істотний дисбаланс договірних прав та обовязків на шкоду споживача.

Також встановлено, що передбачено умовами договору, на вимогу відповідача до укладення договору позивачем було сплачено адміністративний платіж на суму 47190,00 грн., незважаючи на зазначену у платіжному документі назву «Авансовий платіж», який у договорі визначений як першочерговий одноразовий платіж, що підлягає сплаті Лізингоодержувачем на користь Лізингодавця за перевірку, розгляд та підготовку документів для укладення договору незалежно від назви призначення платежу у квитанції на сплату, який при розірванні договору поверненню не підлягає (визначення термінів та п. 12.1. статті 12 договору, п. 3.2.7. статті 3 договору).

Таким чином, по-перше: умовою укладення договору була сплата адміністративного платежу; по-друге: сплата цього платежу передбачена за оформлення договору, тобто дії, які не є послугою, оскільки входять до процедури укладення договору і цей обовязок покладений на відповідача; по-третє: адміністративний платіж не передбачено статтею 16 Закону України «Про фінансовий лізинг»; по-четверте: він не зараховується у вартість предмета лізингу; по-пяте: його повернення не передбачено договором за будь-яких умов.

Зазначені умови договору є явно несправедливими на шкоду споживача і можуть бути підставою недійсності.

Крім того, умовою передачі предмета лізингу за договором є сплата споживачем комісії за передачу предмета лізингу у розмірі 3% від вартості транспортного засобу (визначення термінів та п. 4.1. статті 4 договору), тобто оплата за дії, які не є послугою, оскільки є діями з виконання договору і не передбачені статтею 16 Закону України «Про фінансовий лізинг».

Ухвалюючи заочне рішення про задоволення позову, суд першої інстанції виходив із того, щоу відповідача відсутня ліцензія на право надання послуг фінансового лізингу на час укладення спірного договору фінансового лізингу.

З такими висновками погоджується і колегія суддів, оскільки вони ґрунтуються на матеріалах справи, а також узгоджуються з вимогами чинного законодавства з огляду на наступне.

Згідно статті 806 ЦК України за договором лізингу одна сторона (лізингодавець) передає або зобовязується передати другій стороні (лізингоодержувачеві) у користування майно, що належить лізингодавцю на праві власності і було набуте ним без попередньої домовленості із лізингоодержувачем (прямий лізинг) або майно, спеціально придбане лізингодавцем у продавця (постачальника) відповідно до встановлених лізингоодержувачем специфікацій та умов (непрямий лізинг), на певний строк і за встановлену плату (лізингові платежі) (частина перша).

До договору лізингу застосовуються загальні положення про найм (оренду) з урахуванням особливостей, встановлених цим параграфом та законом.

До відносин, повязаних з лізингом, застосовуються загальні положення про купівлю-продаж та положення про договір поставки, якщо інше не встановлено законом (частина друга).

Особливості окремих видів і форм лізингу встановлюються законом (частина третя).

Відповідно до ст.1 Закону України «Про фінансовий лізинг» фінансовий лізинг це вид цивільно-правових відносин, що виникають з договору фінансового лізингу.

За договором фінансового лізингу лізингодавець зобовязується набути у власність річ у продавця (постачальника) відповідно до встановлених лізингоодержувачем специфікацій та умов і передати її у користування лізингоодержувачу на визначений строк не менше одного року за встановлену плату (лізингові платежі).

Згідно ч. 1 ст. 6 Закону України «Про фінансовий лізинг» договір лізингу має бути укладений у письмовій формі. Істотними умовами договору лізингу є: предмет лізингу; строк, на який лізингоодержувачу надається право користування предметом лізингу (строк лізингу); розмір лізингових платежів; інші умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Відповідно до ч.1 ст.9 цього Закону лізингоодержувачу (сублізингоодержувачу) забезпечується захист його прав на предмет лізингу нарівні із захистом, встановленим законодавством щодо захисту прав власника.

Статтею 16 цього Закону, якою передбачено, що сплата лізингових платежів здійснюється в порядку, встановленому договором. Лізингові платежі можуть включати: а) суму, яка відшкодовує частину вартості предмета лізингу; б) платіж як винагороду лізингодавцю за отримане у лізинг майно; в) компенсацію відсотків за кредитом; г) інші витрати лізингодавця, що безпосередньо повязані з виконанням договору лізингу.

Як встановлено судом з матеріалів справи, товариство з обмеженою відповідальністю «Лізингова компанія «ВАШ АВТО» в особі представника за довіреністю ОСОБА_3 (Лізингодавець) і ОСОБА_2 (Лізингоодержувач) 23 лютого 2016 року уклали договір №003142 фінансового лізингу.

Відповідно до п.5 ст.4 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг» фінансовими послугами вважається фінансовий лізинг.

Згідно з п.4 ч.1 та ч.2 ст.34 вказаного Закону діяльність з надання будь-яких фінансових послуг, що передбачають пряме або опосередковане залучення фінансових активів від фізичних осіб, може здійснюватись лише фінансовими установами після отримання відповідної ліцензії, яка видається Національною комісією, що здійснює державне регулювання у сфері ринків фінансових послуг, в межах своєї компетенції.

Згідно з п.5 ст.1 Закону України «Про ліцензування видів господарської діяльності» ліцензія документ, що надається органом ліцензування, на право провадження субєктом господарювання визначеного ним виду господарської діяльності, що підлягає ліцензуванню, в електронному вигляді (запис про наявність ліцензії у такого субєкта господарювання в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб підприємців) або на паперовому носії.

Відповідно до положень ч.9,11,13,14 ст.13 цього Закону набуття здобувачем ліцензії права на провадження виду господарської діяльності, що підлягає ліцензуванню, відбувається з моменту внесення даних про рішення органу ліцензування про видачу йому ліцензії до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб підприємців. Ліцензія на провадження здобувачем ліцензії визначеного ним виду господарської діяльності, що підлягає ліцензуванню, оформлюється органом ліцензування в електронному вигляді (запис про рішення органу ліцензування щодо видачі ліцензії субєкту господарювання в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців). Форму та зміст ліцензії визначає спеціально уповноважений орган з питань ліцензування. За бажанням здобувача ліцензії чи ліцензіата ліцензія (копія ліцензії) може бути видана органом ліцензування і на паперовому носії.

Відповідно до ч.1 і 2 ст.215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, пятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Згідно ч.1 ст.227 ЦК України правочин юридичної особи, вчинений нею без відповідного дозволу (ліцензії), може бути визнаний судом недійсним.

Крім того, відповідно до частини другої статті 799 ЦК України, яка застосовується до спірних відносин в силу частини другої статті 806 цього Кодексу та частини другої статті 628 цього Кодексу, договір найму транспортного засобу за участю фізичної особи підлягає нотаріальному посвідченню.

Як встановлено судом апеляційної інстанції, укладений між сторонами договір фінансового лізингу нотаріально не посвідчений.

Відповідно до статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів» продавець (виконавець, виробник) не повинен включати у договори із споживачем умови, які є несправедливими (частина перша цієї статті).

Умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обовязків на шкоду споживача (частина друга цієї статті).

Згідно зіст. 60 ЦПК Україникожна сторона зобовязана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановленихстаттею 61 цього Кодексу. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір.

Законним і обґрунтованим відповідно до ст.213 ЦПК України є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повного і всебічного зясування обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені у судовому засіданні.

Тому, викладені в апеляційній скарзі доводи не спростовують висновків суду першої інстанції.

Перевіряючи законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги і вимог, заявлених в суді першої інстанції, відповідно до ст.303 ЦПК України, колегія суддів не вбачає підстав для скасування рішення суду першої інстанції.

Відповідно до п.1 ч.1 ст.307 ЦПК України, за наслідками розгляду апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції апеляційний суд має право постановити ухвалу про відхилення апеляційної скарги і залишення рішення без змін.

Згідно ст.308 ЦПК України, апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Висновки суду відповідають обставинам справи, які судом установлені відповідно до вимог процесуального закону, а також узгоджуються з нормами матеріального права, які судом правильно застосовані.

Керуючись ст.ст.303,307,308,313-315,317,319 ЦПК України, колегія суддів, -

ухвалила :

апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Лізингова компанія «Ваш Авто» відхилити, заочне рішення Славутицького міського суду Київської області від 25 травня 2016 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена в касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ протягом двадцяти днів.

Головуючий

Судді