Постанова № 62460152, 03.11.2016, Золочівський районний суд Харківської області

ЗОЛОЧІВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 820/3353/16

2-а/622/36/2016

ПОСТАНОВА

іменем України

03.11.2016 року смт.Золочів

Золочівськийрайонний суд Харківської області у складі: головуючого судді Чернової О.В., розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Міністерства оборони України про визнання протиправною бездіяльності та зобов'язання вчинити певні дії, -

В С Т А Н О В И В:

Позивач ОСОБА_1, звернувся до суду із позовом до Міністерства оборони України, в якому просить визнати протиправною бездіяльність відповідача та зобов'язати вчинити певні дії.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що з 27.10.1979 року по 22.01.1982 року він проходив військову службу в лавах Збройних Сил СРСР, в тому числі був учасником бойових дій в Демократичній Республіці Афганістан. Згідно наказу ОСОБА_2 оборони СРСР №244 від 28.09.1981 року звільнений в запас, поставлений на військовий облік до Золочівського РВК Харківської області Міністерства оборони СРСР. 02.06.2014 року йому встановлено ІII групу інвалідності у звязку з пораненням (контузія головного мозку), повязаним із виконанням обовязків військової служби при перебуванні в країнах, де велися бойові дії. На підставі положень Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їхніх сімей" та Постанови Кабінету ОСОБА_2 України від 25.12.2013 року №975 ОСОБА_1 звернувся до Харківського обласного військового комісаріату із заявою, відповідними документами та постановою Харківського окружного адміністративного суду від 22.03.2016 року стосовно призначення йому виплати одноразової грошової допомоги, у звязку із встановленням IІI групи інвалідності внаслідок поранення, яке повязано з виконанням обовязків військової служби при перебуванні в країнах, де велись бойові дії. Рішенням відповідача від 13.05.2016 року №35 п.10 його документи повернуто на доопрацювання, питання по суті не вирішено. Невиплата позивачу належної йому одноразової грошової допомоги позбавляє його можливості реалізувати своє право на соціальний захист, передбачений ч. 1 ст. 46 ОСОБА_3 України, що слугувало підставою для звернення позивача до суду.

Позивач в судове засідання не зявився, надав суду заяву про розгляд справи за його відсутності та відсутності його представника, просив провести розгляд справи у порядку письмового провадження.

Представник відповідача - Міністерства Оборони України, про дату, час та місце розгляду справи повідомлений судом належним чином, у судове засідання не прибув, подав письмові заперечення, в яких просив залучити до участі у даній справі в якості другого відповідача ОСОБА_4 Державної прикордонної служби України, у задоволенні позовних вимог до Міністерства оборони України просив відмовити, посилаючись на те, що позивач проходив в період з 27.10.1979 року по 22.01.1982 року дійсну строкову військову службу у прикордонних військах колишнього СРСР та приймав участь у бойових діях на території Демократичної Республіки Афганістан з 18.04.1980 року по 14.12.1981 року у складі військової частини 2066, яка належала до Середньоазіатського прикордонного округу прикордонних військ Комітету державної безпеки СРСР. У звязку із чим вважає, що обовязок із призначення та виплати одноразової грошової допомоги відноситься до правонаступника останнього - ОСОБА_4 Державної прикордонної служби України.

Оскільки визначене ч.1 ст.2 Кодексу адміністративного судочинства України завдання адміністративного судочинства залишається незмінним при розгляді будь-якої адміністративної справи, і дотримання вказаного завдання є обов'язковим в силу приписів ч. 2 ст. 19 ОСОБА_3 України, то з огляду на приписи ст. 41, ч. 4 ст. 122, ч. 6 ст. 128 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, зібравши докази, що в своїй сукупності повно та всебічно висвітлюють обставини спірних правовідносин, доходить висновку, що справа має бути розглянута та вирішена на підставі наявних в ній доказів в порядку письмового провадження.

Суд, вивчивши доводи позову та заперечень проти нього, дослідивши зібрані по справі докази в їх сукупності, проаналізувавши зміст норм матеріального та процесуального права, які врегульовують спірні відносини, виходить з наступних підстав та мотивів.

Положеннями статті 8 ОСОБА_3 України встановлено, що в Україні визнається і діє принцип верховенства права. ОСОБА_3 України має найвищу юридичну силу. Закон та інші нормативно - правові акти приймаються на основі ОСОБА_3 України і повинні відповідати їй. ОСОБА_3 України є нормами прямої дії. Звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі ОСОБА_3 України гарантується.

З матеріалів справи судом встановлено, що ОСОБА_1 з 27.10.1979 року по 22.01.1982 року проходив строкову військову службу у Збройних Силах СРСР, в тому числі у складі діючої армії у складі військової частини 2066 під час бойових дій (виконання інтернаціонального обов'язку) в Демократичній Республіці Афганістан .

Вказане, зокрема, підтверджується довідкою від 19.10.2015 року N 1 Золочівського районного військового комісаріату Міністерства оборони України (а. с. 17).

02.06.2014 року позивачу встановлено ІII групу інвалідності у звязку з контузією, повязаною з виконанням обов'язків військової служби при перебуванні в країні, де велись бойові дії, що підтверджується довідкою до акту огляду МСЕК від 02.06.2014 року (а.с. 12).

Згадані обставини встановлені також у судовому рішенні у справі №820/834/16.

ОСОБА_1, вважаючи, що отримав право на одноразову грошову допомогу звернувся до Харківського обласного військового комісаріату з заявою про виплату йому одноразової грошової допомоги у звязку із встановленням групи інвалідності, яка повязана з отриманням контузії під час виконання обовязків військової служби, у відповідності до ст. 16 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" та постанови Кабінету ОСОБА_2 України від 25.12.2013 року №975 "Про затвердження Порядку призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов'язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві" (далі - постанова КМУ від 25.12.2013 року №975).

Однак, на своє звернення отримав формальну відмову від Харківського обласного військового комісаріату, що слугувало підставою для звернення останнього до суду.

Постановою Харківського окружного адміністративного суду від 22 березня 2016 року у справі N 820/834/16 визнано протиправною бездіяльність Харківського обласного військового комісаріату щодо неподання у 15-денний строк з дня реєстрації всіх документів розпорядникові бюджетних коштів висновку щодо виплати ОСОБА_1 одноразової грошової допомоги, передбаченої Законом України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" та постанови Кабінету ОСОБА_2 України від 25.12.2013 року №975 "Про затвердження Порядку призначення і виплати одноразової грошової допомоги…" та зобовязано Харківський обласний військовий комісаріат повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 14.01.2016 року про виплату одноразової грошової допомоги.

На виконання рішення суду та в порядку, передбаченому п. 13 постанови КМУ від 25.12.2013 р. №975, Харківський обласний військовий комісаріат направив висновок та документи позивача до Департаменту фінансів Міністерства оборони України для призначення одноразової грошової допомоги.

Однак листом Харківського обласного військового комісаріату від 07.06.2016 року №1189 позивача повідомлено, що рішенням Комісії Міністерства оборони України з розгляду питань, повязаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги в разі загибелі (смерті), каліцтва або інвалідності військовослужбовців та інвалідності осіб, звільнених з військової служби від 13.05.2010 року №35 п.10 вирішено повернути подані документи ОСОБА_5 для дооформлення.

Вирішуючи спір суд зазначає наступне.

Відповідно до п. 1 ст. 16 Закону України від 20.12.91 №2011-XII "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" (далі-Закон), одноразова грошова допомога у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов'язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві (далі - одноразова грошова допомога), - гарантована державою виплата, що здійснюється особам, які згідно з цим Законом мають право на її отримання.

Згідно п. п. 4 п. 2 ст. 16 вказаного Закону, одноразова грошова допомога призначається і виплачується у разі встановлення військовослужбовцю інвалідності, що настала внаслідок поранення (контузії, травми або каліцтва), отриманого ним під час виконання обов'язків військової служби або внаслідок захворювання, пов'язаного з виконанням ним обов'язків військової служби, чи встановлення інвалідності особі після її звільнення з військової служби внаслідок причин, зазначених у цьому підпункті.

Відповідно до ст. 23 Закону, фінансове забезпечення витрат, пов'язаних з реалізацією цього Закону, здійснюється за рахунок коштів, що передбачаються в Державному бюджеті України на відповідний рік для Міністерства оборони України, розвідувальних органів України та інших центральних органів виконавчої влади, що мають у своєму підпорядкуванні військові формування та правоохоронні органи, інших джерел, передбачених законом.

Постановою Кабінету ОСОБА_2 України від 25 грудня 2013 р. №975 затверджено Порядок призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов'язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві.

Відповідно до п. 13 вказаного Порядку, керівник уповноваженого органу подає у 15-денний строк з дня реєстрації всіх документів розпорядникові бюджетних коштів висновок щодо виплати одноразової грошової допомоги, до якого додаються документи, зазначені в пунктах 10 і 11 цього Порядку.

Розпорядник бюджетних коштів приймає у місячний строк після надходження зазначених документів рішення про призначення або відмову у призначенні одноразової грошової допомоги і надсилає його разом з документами уповноваженому органові для видання наказу про виплату такої допомоги особам, які звернулися за нею, або у разі відмови для письмового повідомлення заявника із зазначенням мотивів відмови.

Аналогічна правова позиція викладена в постановах Верховного Суду України від 18.11.2014 року N 21-446а14 та від 21.04.2015 року N 21-135а15, і суд в силу ст. 244-2 КАС України, не знаходить правових підстав для залишення при розв'язанні спору поза увагою правових позицій ВСУ в даних судових актах.

Оскільки право позивача на отримання одноразової грошової допомоги виникло з моменту встановлення інвалідності, висновок МСЕК є дійсним, у Міністерства оборони не було підстав для повернення документів позивача щодо призначення грошової допомоги на доопрацювання.

Щодо доводів відповідача про відсутність обов'язку розглянути документи та призначити одноразову грошову допомогу ОСОБА_1, оскільки позивач проходив військову службу у Прикордонних військах КДБ СРСР, суд зазначає наступне.

Відповідно до п. 1 Порядку обчислення вислуги років, призначення та виплати пенсій і грошової допомоги особам офіцерського складу, прапорщикам, мічманам, військовослужбовцям надстрокової служби та військової служби за контрактом, особам начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ та членам їхніх сімей, затвердженого постановою Кабінету ОСОБА_2 України N 393 від 17 липня 1992 року, для призначення пенсій за вислугу років відповідно до Закону України "Про пенсійне забезпечення військовослужбовців та осіб начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ", особам офіцерського складу, прапорщикам, мічманам, військовослужбовцям надстрокової служби та військової служби за контрактом, особам начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ до вислуги років зараховуються, зокрема, дійсна військова служба у Радянській армії та ОСОБА_6, прикордонних, внутрішніх, залізничних військах, в органах державної безпеки та інших військових формуваннях колишнього СРСР, а також служба в органах внутрішніх справ колишнього СРСР та інші види служби і періоди роботи, які відповідно до законодавства колишнього СРСР зараховувалися до вислуги років для призначення пенсій військовослужбовцям, а також особам начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ. Вислуга років (у тому числі на пільгових умовах) у цьому випадку обчислюється у порядку, встановленому законодавством колишнього СРСР, якщо цією постановою не передбачено більш пільгових умов зарахування до вислуги років часу служби для призначення пенсій військовослужбовцям та особам начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ.

Аналіз зазначених норм дає підстави вважати, що законодавцем передбачено прирівняння соціального захисту військовослужбовців Радянської армії до військовослужбовців Збройних Сил України.

Така правова позиція викладена в ухвалі Вищого адміністративного суду України від 01.12.2015 року №К/800/40725/15.

З матеріалів справи вбачається, що позивач проходив строкову військову службу у військовій частині 2066, що входила до складу Середньоазіатського прикордонного округу КДБ СРСР та звільнений з військової частини 2066 в запас.

В свою чергу Прикордонні війська КДБ СРСР структурно входили до складу Комітету державної безпеки СРСР (КДБ СРСР, до 1978 - КДБ при ОСОБА_2 СРСР).

Відповідно до статті 4 Закону СРСР "Про всезагальний військовий обов'язок" від 12.10.67 року, Прикордонні війська КДБ СРСР вважалися складовою частиною Збройних Сил СРСР в період з 01 вересня 1939 року по 21 березня 1989 року.

Після розпаду СРСР, прикордонні загони і частини Середньоазіатського прикордонного округу на території Узбекістану і Туркменії відійшли під їх юрисдикцію відповідно в березні і в серпні 1992 року.

Указом Президента Російської Федерації від 08 листопада 1992 року, був розформований Середньоазіатський прикордонний округ. Прикордонні загони колишнього Середньоазіатського прикордонного округу знаходилися на території Республіки Таджикістан, через Громадянську війну тривалий період перебували під юрисдикцією Росії.

У листопаді 2004 року всі прикордонні загони колишнього Середньоазіатського прикордонного округу передані до складу Збройних сил Республіки Таджикістану.

Враховуючи наведене, суд дійшов висновку, що Державна прикордонна служба України відношення до Середньоазіатського прикордонного округу КДБ СРСР ніколи не мала.

Поряд із цим, згідно з пунктом 1 Указу Верховної ради України від 30 серпня 1991 року N 1464 - XII, всі дислоковані на території республіки (УСРСР) військові частини прикордонних військ СРСР та їх органи управління з озброєнням і матеріально - технічною базою переведені у відання України.

Приписами п. 2 постанови Кабінету ОСОБА_2 України від 02 січня 1992 року N 3 "Питання Державного комітету у справах охорони державного кордону України" встановлено, що Державний комітет у справах охорони державного кордону України є правонаступником лише колишнього Управління військ Західного прикордонного округу КДБ СРСР.

Суд зазначає, що призов позивача на строкову військову службу та звільнення з цієї служби відбувалися на підставі наказів Міністерства оборони колишнього СРСР і відповідно до законодавства, ОСОБА_1 перебував на військовому обліку у відповідному військовому комісаріаті Міністерства оборони України, що підтверджується військовим квитком позивача серії ВС №051379 (а.с.13-15).

За таких підстав, приймаючи до уваги, що позивач проходив службу саме у Збройних силах СРСР, які на той час були підпорядковані та знаходились на фінансовому забезпеченні Міністерства оборони СРСР, правонаступником якого в подальшому стало Міністерство оборони України, то в силу ст. 16 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" і Постанови Кабінету ОСОБА_2 України "Про затвердження Порядку призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов'язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві" від 25.12.2013 року №975, суд дійшов висновку про те, що з боку відповідача наявна протиправність, яка полягає поверненні документів ОСОБА_5 на доопрацювання та у відмові в призначенні одноразової грошової допомоги, і в цій частині позовні вимоги підлягають задоволенню.

Щодо позовної вимоги про визнання протиправними дій Міністерства оборони України, які полягають в надсиланні на адресу ОСОБА_1 листа, в якому зазначено, що витрати, пов'язані з виплатою одноразової грошової допомоги особам, які проходили службу в Прикордонних військах, мають здійснюватися Державною Прикордонною Службою України суд зазначає таке.

Міністерство оборони України є органом державної влади і його діяльність має підпорядковуватись вимогам законодавства.

Суд зазначає, що дії відповідача повинні створювати, змінювати чи припиняти правовідносини, які безпосередньо впливають на поведінку позивача.

Дії відповідача щодо надсилання на адресу ОСОБА_1 зазначеного вище листа не можуть бути протиправними, оскільки самі по собі дії не є юридично значимими та не мають безпосереднього впливу на стан суб'єктивних прав та обов'язків суб'єкта, вони не встановлюють ніяких вимог чи обов'язкових правил поведінки для позивача.

Самі по собі дії відповідача не порушують прав позивача, а тому не підлягають захисту в судовому порядку у зв'язку з відсутністю предмета оскарження.

Суд зазначає, що права позивача можуть бути порушені внаслідок прийняття відповідачем за результатами його діяльності певних рішень, які можуть вплинути на його права та обов'язки. І вже рішення, прийняті в тій чи іншій формі за результатами діяльності відповідача, можуть бути оскаржені в судовому порядку.

Таким чином, суд приходить до висновку, що в даній частині позовні вимоги задоволенню не підлягають.

Щодо позовної вимоги про зобов'язання Міністерства оборони України прийняти рішення про призначення ОСОБА_1 одноразової грошової допомоги, передбаченої Законом України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їхніх сімей" та Постановою КМУ №975 від 25.12.2013 року "Про затвердження Порядку та умов призначення і виплат одноразової грошової допомоги..." суд зазначає наступне.

Згідно з частинами 1, 3 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ.

Окрім того, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені ОСОБА_3 та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

З системного аналізу положень ч. 1 ст. 2 та ч. 3 ст. 2 КАС України, а також ст. 6 ОСОБА_3 України, якою закріплений принцип розподілу державної влади, та ст. 8 ОСОБА_3 України, якою запроваджений принцип верховенства права, вбачається, що адміністративному суду при вирішенні адміністративного спору належить перевірити, зокрема, обґрунтованість саме тих висновків, стосовно обставин спірних правовідносин, які покладені суб'єктом владних повноважень в основу спірного рішення. Перевірка судом інших обставин спірних правовідносин виходить за межі предмету доказування в адміністративній справі і має своїм фактичним наслідком перебирання судом на себе функцій суб'єкта владних повноважень, що не відповідає запровадженому ст. 6 ОСОБА_3 України принципу розподілу державної влади та запровадженому ст. 8 ОСОБА_3 України принципу верховенства права.

На підставі наведеного вище, суд приходить до висновку, що втручання інших органів або посадових осіб, в тому числі суду, в діяльність відповідача є перебиранням судом на себе функцій суб'єкта владних повноважень, тому в цій частині позов задоволенню не підлягає.

Разом з тим, суд вважає за необхідне зобов'язати Міністерство оборони України повторно розглянути подані ОСОБА_5 документи для призначення одноразової грошової допомоги, передбаченої Законом України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їхніх сімей" та постановою КМУ №975 від 25.12.2013 року з урахуванням висновків суду.

Відповідно до ч. 1 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України, завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ.

Згідно ч. 1 ст. 9 Кодексу адміністративного судочинства України, суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їхні посадові і службові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені ОСОБА_3 та законами України.

Вирішуючи спір, суд бере до уваги, що відповідно до ч. 2 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Отже, з'ясувавши обставини, які мають значення для правильного вирішення справи, оцінюючи наявні в справі докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні на предмет належності, допустимості та достовірності кожного доказу окремо, а також достатності та взаємного зв'язку доказів у їх сукупності, як того вимагає процесуальне законодавство, проаналізувавши норми матеріального права, які належить застосувати до спірних правовідносини, суд частково задовольняє позовні вимоги ОСОБА_1.

Стосовно заявленого відповідачем клопотання про залучення до участі у справі в якості другого відповідача ОСОБА_4 Державної прикордонної служби України, суд вважає його таким, що не підлягає задоволенню, оскільки відповідно до ч.1, 3 ст.52 КАС України суд першої інстанції, встановивши, що з адміністративним позовом звернулася не та особа, якій належить право вимоги, або не до тієї особи, яка повинна відповідати за адміністративним позовом, може за згодою позивача допустити заміну первинного позивача або відповідача належним позивачем або відповідачем, якщо це не потягне за собою зміни підсудності адміністративної справи. Якщо позивач не згоден на заміну відповідача іншою особою, суд може залучити цю особу як другого відповідача. Отже, оскільки судом встановлено, що за даним адміністративним позовом має відповідати Міністерство оборони України, зазначене клопотання задоволенню не підлягає.

Щодо вимог в частині зобов'язання відповідача відповідно до ст. 267 КАС України подати у 15 денний строк після набрання чинності рішення, звіт про виконання судового рішення, суд вважає їх необґрунтованими виходячи з наступного.

Відповідно до частини другої статті 267 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, який ухвалив судове рішення в адміністративній справі, має право зобов'язати суб'єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення.

За змістом цієї процесуальної норми слідує, що зобов'язати суб'єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення є правом суду, а не обов'язком. Оскільки у суду відсутні підстави вважати, що відповідач в подальшому має намір не виконувати рішення суду, тому вищевказана вимога задоволенню не підлягає.

Відповідно до вимог ст. 94 КАС України покладає судові витрати, за рахунок Міністерства оборони України.

Враховуючи наведене та керуючись ст. ст. 8 та 19 ОСОБА_3 України, ст. ст. 7-11, 94, 158-163, 186, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

П О С Т А Н О В И В:

Адміністративний позов ОСОБА_1 до Міністерства оборони України про визнання протиправною бездіяльності та зобовязання вчинити певні дії задовольнити частково.

Визнати протиправною відмову Міністерства оборони України в призначенні та виплаті ОСОБА_1 одноразової грошової допомоги відповідно до Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їхніх сімей", Постанови КМУ N 975 від 25.12.2013 р. "Про затвердження Порядку та умов призначення і виплат одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов'язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві" та наказу Міністерства оборони України №530 від 14.08.2014 р.

Визнати протиправним рішення Комісії Міністерства оборони України з розгляду питань, пов'язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги від 13.05.2016, яким повернуто документи ОСОБА_1 на доопрацювання та відмовлено в призначенні одноразової грошової допомоги.

Зобов'язати Міністерство оборони України повторно розглянути подані ОСОБА_1 документи для призначення одноразової грошової допомоги, передбаченої Законом України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їхніх сімей" та Постановою КМУ №975 від 25.12.2013 року "Про затвердження Порядку та умов призначення і виплат одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов'язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві" з урахуванням висновків суду.

У задоволенні інших позовних вимог відмовити.

Стягнути з Міністерства оборони України на користь державного бюджету судовий збір в розмірі 551,20 грн.

Постанова набирає законної сили згідно з ст. 254 Кодексу адміністративного судочинства України, а саме: після закінчення строку подання апеляційної скарги, встановленого цим Кодексом, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження. Якщо строк апеляційного оскарження буде поновлено, то вважається, що постанова чи ухвала суду не набрала законної сили.

Постанова може бути оскаржена в апеляційному порядку до Харківського апеляційного адміністративного суду згідно з ст. 186 Кодексу адміністративного судочинства України, а саме: шляхом подачі через Золочівський районний суд Харківської області протягом десяти днів з дня її проголошення (у разі застосування судом ч. 3 ст. 160 цього Кодексу, а також прийняття постанови у письмовому провадженні - з дня отримання копії постанови, у разі повідомлення суб'єкта владних повноважень у випадках та порядку, передбачених ч. 4 ст. 167 цього Кодексу, про можливість отримання копії постанови суду безпосередньо в суді, то десятиденний строк на апеляційне оскарження постанови суду обчислюється з наступного дня після закінчення п'ятиденного строку з моменту отримання суб'єктом владних повноважень повідомлення про можливість отримання копії постанови суду) апеляційної скарги з одночасним надсиланням копії апеляційної скарги до суду апеляційної інстанції.

Суддя ОСОБА_7