Ухвала суду № 62459681, 02.11.2016, Апеляційний суд Івано-Франківської області

Справа № 344/3181/14-ц

Провадження № 22-ц/779/2234/2016

Категорія 59

Головуючий у 1 інстанції Бородовський С. О.

Суддя-доповідач ОСОБА_1

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

02 листопада 2016 року м. Івано-Франківськ

Колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Апеляційного суду Івано-Франківської області в складі:

головуючого Бойчука І.В.,

суддів Ясеновенко Л.В., Проскурніцького П.І.,

секретаря Шемрай Н.Б.,

з участю представника Івано-Франківської обласної психоневрологічної лікарні №3,

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за заявою представника ОСОБА_2 ОСОБА_3 про забезпечення позову у справі за позовом ОСОБА_2 до Івано-Франківської обласної державної психіатричної лікарні №1, Івано-Франківської обласної психоневрологічної лікарні №3, Львівської обласної державної клінічної психіатричної лікарні, Обласного комунального підприємства «Івано-Франківське обласне бюро технічної інвентаризації», Реєстраційної служби Івано-Франківського міського управління юстиції, ОСОБА_4, державного нотаріуса Першої Івано-Франківської державної нотаріальної контори ОСОБА_5 про визнання незаконними та недійсними записів лікаря-психіатра в амбулаторну карточку ОСОБА_6, визнання незаконними та недійсними актів посмертної судово-психіатричної експертизи, визнання дійсною державну реєстрацію права власності на нерухоме майно, визнання дійсним договору дарування квартири, зобовязання вчинити певні дії, визнання незаконним свідоцтва про прийняття спадщини за законом на імя ОСОБА_4 за апеляційною скаргою представника ОСОБА_2 на ухвалу Івано-Франківського міського суду від 30 вересня 2016 року

в с т а н о в и л а :

Ухвалою Івано-Франківського міського суду від 30 вересня 2016 року відмовлено в задоволенні заяви представника ОСОБА_2 ОСОБА_3 про забезпечення позову.

Апелянт на дану ухвалу подав апеляційну скаргу, в якій зазначає, що судом не було наведено жодних доводів заявника та мотивів їх відхилення які б вказували на безпідставність заяви про забезпечення позову. Апелянт зазначає, що рішенням суду апеляційної інстанції від 30.11.2010 року позбавлено права ОСОБА_2 на користування квартирою №1 по вул. Шевченка, 78 в м. Івано-Франківську. Дане рішення є неправосудним, оскільки на момент дарування квартири діяли положення ЦК УРСР , тому положення ст.. 225 ЦК України на події 11.04.2003 року суди застосовувати не могли. Визнання права власності на спадкове майно після смерті ОСОБА_7 на вищевказану квартиру є теж незаконним.

Судом першої інстанції не досліджено всіх обставин справи, що призвело до прийняття незаконної ухвали.

Апелянт вважає, що позов підлягає забезпеченню і спосіб забезпечення є повністю співмірними із заявленими позовними вимогами.

Просить скасувати ухвалу суду першої інстанції, та прийняти нову ухвалу про задоволення заяви про забезпечення позову.

Вислухавши суддю-доповідача, пояснення представника відповідача, перевіривши матеріали справи, колегія суддів приходить до висновку про відхилення апеляційної скарги.

Судом встановлено, що позивачка звернулась до суду з вказаним позовом до відповідачів.

17.08.2016 року представником позивачки подана заява про забезпечення позову, шляхом накладення арешту на квартиру АДРЕСА_1.

Відповідно до ухвали Івано-Франківського міського суду від 17 серпня 2016 року у задоволенні заяви про забезпечення позову відмовлено.

Згідно ухвали апеляційного суду Івано-Франківської області 19 вересня 2016 року ухвалу Івано-Франківського міського суду від 17 серпня 2016 року скасовано з передачею питання про забезпечення позову на новий розгляд до суду першої інстанції.

30 вересня 2016 року справу передано судді Бородовському С.О. для розгляду по суті.

Відповідно до ч.1 ст.153 ЦПК України, заява про забезпечення позову розглядається судом, у провадженні якого перебуває справа, в день її надходження без повідомлення відповідача та інших осіб, які беруть участь у справі.

Згідно ч.1 ст.151 ЦГЖ України суд за заявою осіб, які беруть участь у справі, може передбачені цим Кодексом, заходи забезпечення позову.

Згідно роз'яснень, які містяться в п.1 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику застосування судами цивільного процесуального законодавства при розгляді заяв про забезпечення позову» від 22.12.2006 року №9, забезпечення позову допускається на будь-якій стадії розгляду справи після відкриття провадження у ній (за винятком випадку, передбаченого ч.4 ст. 151 ЦПК, якщо невжиття заходів забезпечення може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення суду.

Відповідно до ч.ч.1-3 ст.151 ЦПК України, суд за заявою осіб, які беруть участь у справі може вжити, передбачені цим кодексом, заходи забезпечення позову. У заяві про забезпечення позову повинно бути зазначено причини, у зв'язку з якими потрібно забезпечити позов, вид забезпечення позову, який належить застосувати, з обґрунтуванням його необхідності, а також інші відомості, потрібні для забезпечення позову. Забезпечення позову допускається на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття заходів забезпечення може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення суду.

З змістом п.4 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику застосування судами цивільного процесуального законодавства при розгляді заяв про забезпечення позову» від 22.12.2006 року № 9, розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд (суддя) має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з'ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа яка звернулася з такою заявою, позовним вимогам.

Однак заявником не наведено обґрунтованих підстав щодо необхідності вжиття заходів забезпечення позову шляхом накладення арешту на квартиру АДРЕСА_1, та що невжиття таких заходів може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення суду, а спосіб забезпечення позову, заявлений представником позивачки, не є співмірним заявленим позовним вимогам.

У матеріалах, направлених апеляційному суду разом із заявою про забезпечення даного позову, міститься рішення Апеляційного суду Івано-Франківської області від 30.11.2010 року, яке вступило в законну силу, відповідно до якого визнано за відповідачкою ОСОБА_8 право власності на квартиру АДРЕСА_1, яка є предметом даного спору.

Даних про можливість відчуження даного предмету спору іншим особам, заявником не наведено, тому колегія суддів вважає, що суд дійшов обґрунтованого висновку, що в забезпеченні позову слід відмовити.

Доводи апеляційної скарги щодо необґрунтованості та незаконності даної ухвали є голослівними та не стверджуються будь-якими доказами.

Колегія суддів приходить до висновку, що судом першої інстанції постановлено ухвалу з додержанням норм матеріального та процесуального права, тому її слід залишити в силі.

Керуючись ст.ст. 307,312,313-315, 317 ЦПК України, колегія суддів

у х в а л и л а :

Апеляційну скаргу представника ОСОБА_2 відхилити.

Ухвалу Івано-Франківського міського суду від 30 вересня 2016 року залишити без зміни.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів.

Судді: І.В. Бойчук

ОСОБА_9

ОСОБА_10