Рішення № 62459099, 19.10.2016, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19.10.2016Справа №910/16746/16

За позовом Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «АХА Страхування» до Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «Провідна»

про стягнення 35876,32 грн.

Суддя Сташків Р.Б.

Представники:

від позивача - Самойленко П.М. (представник за довіреністю);

від відповідача - Гайдамащук О.В. (представник за довіреністю).

СУТЬ СПОРУ:

На розгляд Господарського суду міста Києва передано указаний позов про стягнення заборгованості з відшкодування матеріальної шкоди, заподіяної внаслідок ДТП, оскільки Відповідач, як страховик винної в ДТП особи, всупереч вимогам Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» не відшкодував Позивачу шкоду, завдану страхувальником Відповідача внаслідок ДТП.

Відповідач вимоги позову відхилив, оскільки вважає розрахунок Позивача необґрунтованим, оскільки здійсненим на замовлення Позивача та наданим Відповідачу у досудовому порядку дослідженням суб'єктом оціночної діяльності встановлено наявність у Застрахованого автомобіля коефіцієнту зносу, та вартість відновлювального ремонту автомобіля з урахуванням зносу, яка дорівняє розміру матеріального збитку, становить 24894,35 грн.

У судовому засіданні 17.10.2016 було оголошено перерву на 19.10.2016.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши надані докази та оцінивши їх в сукупності, суд

ВСТАНОВИВ:

29.11.2014 по автодорозі Київ-Одеса на 285км + 300м була скоєна ДТП. Причинами стало те, що водії ОСОБА_3, керуючи автомобілем «ВАЗ», д.р.н. НОМЕР_1, не вибрав безпечну швидкість руху, не дотримався безпечної дистанції, внаслідок чого здійснив зіткнення з автомобілем «Део Ланос», д.р.н. НОМЕР_2, під керуванням ОСОБА_4, чим порушив ПДР України. Дані обставини підтверджуються відомостями ДАІ про ДТП та постановою суду, копії яких містяться у справі.

Так, унаслідок ДТП було пошкоджено автомобіль «Део Ланос», д.р.н. НОМЕР_2 (Застрахований автомобіль), який відповідно до залученої до матеріалів справи копії реєстраційного талону належить ТД «Пальміра» на праві власності, був під керуванням ОСОБА_4 на час ДТП, та який був застрахований Позивачем на підставі Договору добровільного страхування, копія якого залучена до справи (далі - Договір добровільного страхування). Вигодонабувачем за вказаним договором є страхувальник ТД «Пальміра». Строк дії Договору з 15.06.2014 по 14.06.2015.

На підставі вищевказаного, за умовами Договору добровільного страхування та враховуючи, зокрема, рахунки-фактури від 22.12.2014 та від 16.01.2015 ремонтного СТО Застрахованого автомобіля (33017,02 грн. та з донарахуванням 3859,30 грн.), Позивачем було складено страхові акти, відповідно до яких Позивач розрахував та виплатив страхове відшкодування в розмірі 32517,02 грн. та 3859,30 грн. на рахунок ремонтного СТО Застрахованого автомобіля, що підтверджується залученим до справи платіжними дорученнями, отже разом виплатив 36376,32 грн.

При цьому, закон не зобов'язує страховика запитувати згоду вигодонабувача на виплату страхового відшкодування на відновлення Застрахованого автомобіля, та матеріали справи не містять доказів, що вигодонабувач за Договором страхування заперечував проти виплати Позивачем суми страхового відшкодування на ремонтне СТО Застрахованого автомобіля для відновлення останнього, та оскільки відновлення пошкодженого майна (Застрахованого автомобіля) не суперечить ані інтересам вигодонабувача, ані страхувальника за Договором; суду не доведено протилежного.

Статтею 27 Закону України «Про страхування» та статтею 993 ЦК України визначено, що до страховика, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, в межах фактичних затрат переходить право вимоги, яке страхувальник або інша особа, що одержала страхове відшкодування, має до особи, відповідальної за заподіяний збиток.

Відтак, Позивач, здійснивши виплату страхового відшкодування, набув права потерпілої особи в межах здійсненої виплати.

Як убачається з матеріалів справи, шкоду було заподіяно водієм ОСОБА_3, автомобіля «ВАЗ», д.р.н. НОМЕР_1, під час експлуатації останнього, і її вину у вчиненні ДТП та скоєнні адміністративного правопорушення за ст. 124 КУпАП встановлено залученою до матеріалів справи постановою суду.

На час скоєння вищевказаної ДТП цивільно-правова відповідальність водія ОСОБА_3, як особи, яка експлуатувала автомобіль «ВАЗ», д.р.н. НОМЕР_1, на законних підставах, була застрахована Відповідачем на підставі договору (полісу) № АС/4699089 обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів (ліміт відповідальності по майну - 50000 грн., франшиза - 500 грн.).

Отже, на Відповідача вказаним полісом покладено обов'язок з відшкодування шкоди, завданої під час експлуатації водієм ОСОБА_3, автомобіля «ВАЗ», д.р.н. НОМЕР_1, на час ДТП.

Спір у справі виник у зв'язку з розходженням суми, яку заявив Позивач до відшкодування до Відповідача, та суми, яку Відповідач отримав зі звіту оцінювача.

Так, Позивач заявляє до стягнення суму 35876,32 грн., обраховану за умовами Договору добровільного страхування та відповідно до розрахунку до страхового акту виходячи з вартості ремонту автомобіля на СТО.

Відповідач вважає розрахунок Позивача необґрунтованим та тому просить в позові відмовити, мотивуючи це тим, що здійсненим на замовлення Позивача та наданим Відповідачу у досудовому порядку дослідженням суб'єктом оціночної діяльності (висновок № 2549 від 14.12.2014) встановлено наявність у Застрахованого автомобіля коефіцієнту зносу (0,45), та вартість відновлювального ремонту автомобіля з урахуванням зносу, яка дорівняє розміру матеріального збитку, становить 24894,35 грн.

Позивач висновок відхиляє, оскільки у висновку не вказано, на якій підставі розрахований оцінювачем коефіцієнт зносу автомобіля повинен застосовуватись до даного випадку, а саме - не вказано відповідного пункту Методики товарознавчої експертизи та оцінки колісних транспортних засобів (затверджена наказом МЮУ, ФДМУ від 24 листопада 2003 року № 142/5/2092; зареєстрована в МЮУ 24 листопада 2003 року за № 1074/8395, далі - Методика), на підставі якої експерт застосував коефіцієнт у розрахунку.

Також Позивач вказує, що підставу застосування коефіцієнту зносу окрім оцінювача не довів також і Відповідач, та що Позивач заперечує проти використання Відповідачем наданого Позивачем йому в позасудовому порядку висновку.

Однак суд з такими запереченням Позивача не погоджується, оскільки відповідно до ст. 32 ГПК України, доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких грунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Висновок № 2549 складений 14.12.2014 суб'єктом оціночної діяльності ОСОБА_5, який діє на підставі свідоцтва МЮУ № 1217 від 29.02.2008 (дія свідоцтва продовжена до 11-04-2017, інформація з відкритого джерела - реєстру атестованих експертів http://rase.minjust.gov.ua/), тобто складений компетентним спеціалістом, тому приймається судом як належний та допустимий доказ відповідно до ст.ст. 32, 34 ГПК України, тому заперечення Позивача проти його використання в судовому порядку судом відхиляються.

Також приймаючи даний висновок, як належний доказ, судом враховано що викладені у ньому відомості не спростовані Позивачем.

Щодо відсутності у висновку посилання на конкретний пункт Методики, на підставі якого оцінювач застосував коефіцієнт зносу, то суд зазначає, відсутність вказання конкретного пункту, за умови зазначення передбаченою Методики підстави для застосування зносу, не тягне за собою недійсність здійсненого оцінювачем обрахунку.

Дослідивши звіт № 2549 від 14.12.2014 суд встановив, що дані, щодо використаних матеріалів, відремонтованих та замінених деталей та виконаних робіт для здійснених у висновку оцінювача обрахунків були взяті ним з рахунків СТО, яке виконувало відновлювальний ремонт Застрахованого автомобіля.

За загальним правилом, встановленим п. 7.38 Методики, яке застосовується до Застрахованого автомобіля, який є автомобілем іноземного виробництва (не країн СНД) та строк експлуатації якого не перевищує 7 років, то значення коефіцієнту зносу приймається таким, що дорівнює 0 для нових складників та для складників КТЗ.

Виняток з цього правила встановлений п.п. (б) п. 7.39 Методики - якщо складові частини кузова, кабіни, рами відновлювали ремонтом або вони мають корозійні руйнування чи пошкодження у вигляді деформації.

При дослідженні оцінювач встановив (сторінки 2 та 4 Звіту № 2549 від 14.12.2014), що при огляді Застрахованого автомобіля виявлено пошкодження, зафіксовані у протоколі огляду від 01.12.2014. Копія указаного протоколу залучена до справи, та у протоколі вказано про наявність пошкоджень, не пов'язаних з аварією - сліди відновлювального ремонту більше трьох деталей кузова. Аналогічні висновки зафіксовано на сторінці 4 Звіту № 2549 від 14.12.2014.

З огляду на наведені встановлені оцінювачем обставини, суд дійшов висновку що оцінювач правомірно на підставі п.п. (б) п. 7.39 Методики застосував коефіцієнт зносу деталей Застрахованого автомобіля при здійсненому розрахунку.

Позивач обрахованого експертом коефіцієнту зносу деталей Застрахованого автомобіля та розрахованої ним вартості відновлювального ремонту з урахуванням зносу, що дорівнює розміру матеріального збитку, не спростував, у тому числі заявив, що не вбачає підстав для призначення з даного питання судової експертизи.

Суд дослідив питання, що стосуються предмету спору, та дійшов висновку, що обґрунтування Позивача щодо обов'язку Відповідача здійснити виплату без урахування коефіцієнту зносу деталей Застрахованого автомобіля, є хибними з огляду на наступне.

Відповідно до частин 1, 3 статті 985 ЦК України страхувальник має право укласти із страховиком договір на користь третьої особи, якій страховик зобов'язаний здійснити страхову виплату у разі досягнення нею певного віку або настання іншого страхового випадку. Особливості укладення договору страхування на користь третьої особи встановлюються законом.

Відносини у сфері обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів регулюються Конституцією України, ЦК України, Законом України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» та іншими законами України і нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до них.

Пунктом 2.1 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» передбачено, що якщо норми цього Закону передбачають інше, ніж положення інших актів цивільного законодавства України, то застосовуються норми цього Закону.

Вказана норма кореспондується із частиною 2 статті 999 ЦК України, якою встановлено, що до відносин, що випливають із обов'язкового страхування, застосовуються положення цього Кодексу, якщо інше не встановлено актами цивільного законодавства.

Відтак, у спорах пов'язаних з відшкодуванням шкоди за договорами обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів (далі - обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності) норми Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» є спеціальними, а даний Закон є пріоритетним відносно інших законодавчих актів України у цих правовідносинах.

Виконання обов'язку з відшкодування шкоди особою, яка застрахувала свою цивільну відповідальність, покладений Законом України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» на страховика (винної особи), у межах встановлених даним Законом та договором обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності.

Порядок відшкодування шкоди особою, яка застрахувала свою цивільну відповідальність, також встановлений і статтею 1194 ЦК України, якою передбачено, що особа, яка застрахувала свою цивільну відповідальність, у разі недостатності страхової виплати (страхового відшкодування) для повного відшкодування завданої нею шкоди зобов'язана сплатити потерпілому різницю між фактичним розміром шкоди і страховою виплатою (страховим відшкодуванням).

Відтак, враховуючи положення Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» та статті 1194 ЦК України, обов'язок з відшкодування шкоди особою, яка застрахувала свою цивільну відповідальність, лежить на страховикові цієї особи у межах встановлених лімітів, з урахуванням франшизи та у межах шкоди, яка покривається страховиком згідно із законом та договором обов'язкового страхування цивільної відповідальності, а у решті на особі, яка завдала цю шкоду, і яка не покрита її страховиком.

За загальним правилом згідно з статтею 1192 ЦК України з урахуванням обставин справи суд за вибором потерпілого може зобов'язати особу, яка завдала шкоди майну, відшкодувати її в натурі (передати річ того ж роду і такої ж якості, полагодити пошкоджену річ тощо) або відшкодувати завдані збитки у повному обсязі. Розмір збитків, що підлягають відшкодуванню потерпілому, визначається відповідно до реальної вартості втраченого майна на момент розгляду справи або виконання робіт, необхідних для відновлення пошкодженої речі.

Проте, Закон України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» обмежує розмір шкоди (збитків), яка підлягає відшкодуванню страховиком особи, яка завдала цю шкоду, і яка застрахувала свою цивільну відповідальність (пункт 22.1 статті 22 - межами ліміту відповідальності; стаття 29 - вартістю відновлювального ремонту транспортного засобу з урахуванням зносу, розрахованого у порядку, встановленому законодавством; відповідно до пункту 32.7 статті 32 страховик або МТСБУ не відшкодовує шкоду, пов'язану із втратою товарного вигляду транспортного засобу; згідно з пунктом 12.1 статті 12 страхове відшкодування завжди зменшується на суму франшизи, розрахованої за правилами цього підпункту).

Так, відповідно до пункту 22.1 Закону № 1961-IV при настанні страхового випадку страховик відповідно до лімітів відповідальності страховика відшкодовує у встановленому цим Законом порядку оцінену шкоду, яка була заподіяна у результаті дорожньо-транспортної пригоди життю, здоров'ю, майну третьої особи.

Статтею 29 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» передбачено, що у зв'язку з пошкодженням транспортного засобу відшкодовуються витрати, пов'язані з відновлювальним ремонтом транспортного засобу з урахуванням зносу, розрахованого у порядку, встановленому законодавством, включаючи витрати на усунення пошкоджень, зроблених навмисно з метою порятунку потерпілих внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, з евакуацією транспортного засобу з місця дорожньо-транспортної пригоди до місця проживання того власника чи законного користувача транспортного засобу, який керував транспортним засобом у момент дорожньо-транспортної пригоди, чи до місця здійснення ремонту на території України. Якщо транспортний засіб необхідно, з поважних причин, помістити на стоянку, до розміру шкоди додаються також витрати на евакуацію транспортного засобу до стоянки та плата за послуги стоянки.

Відповідно до пункту 36.4 статті 36 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» виплата страхового відшкодування (регламентна виплата) здійснюється безпосередньо потерпілому або погодженим з ним особам, які, зокрема, сплатили страхове відшкодування за договором майнового страхування.

При цьому, згідно з пунктом 36.2 статті 36 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» страховик (МТСБУ) має право здійснювати виплати без проведення експертизи (у тому числі шляхом перерахування коштів особам, які надають послуги з ремонту пошкодженого майна), якщо за результатами проведеного ним огляду пошкодженого майна страховик і потерпілий досягли згоди про розмір та спосіб здійснення страхового відшкодування і не наполягають на проведенні оцінки, експертизи пошкодженого майна.

Враховуючи вищевказане, різницю між реальними збитками і відновлювальним ремонтом пошкодженого транспортного засобу з урахуванням зносу, який відшкодовує страховик згідно з Законом України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», на підставі статті 1194 ЦК України відшкодовує особа, яка завдала збитків.

Отже, Відповідач як страховик відповідальності винної у ДТП особи, на підставі спеціальної норми ст. 29 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» здійснює відшкодування витрат, пов'язаних з відновлювальним ремонтом транспортного засобу з урахуванням зносу, розрахованого у порядку, встановленому законодавством, а різницю між реальними збитками і відновлювальним ремонтом пошкодженого транспортного засобу з урахуванням зносу, як вказано вище, на підставі статті 1194 ЦК України відшкодовує особа, яка завдала збитків.

Наведене вище не суперечить правовій позиції, викладеній Верховним Судом України у постанові від 15.04.2015 у справі № 3-50гс15, яка вказує, що Законами України «Про страхування» та «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» не передбачено зобов'язання страховика за договором добровільного страхування (тобто у даному випадку - Позивача) визначати розмір страхового відшкодування тільки в розмірі суми, встановленої звітом про оцінку транспортного засобу.

Проте як наведено вище судом, ст. 29 Закону № Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» стосується не обсягу зобов'язання страховика за договором добровільного страхування, а обсягу відповідальності страховика за полісом обов'язкового страхування перед третіми особами у випадку завдання шкоди цим третім особам.

Відтак, викладений вище висновок суду, щодо обов'язку Відповідача, як страховика за договором обов'язкового страхування, здійснити виплату (страхове відшкодування) вартості відновлювального ремонту з урахуванням зносу деталей пошкодженого у ДТП автомобіля третьої особи не суперечить та кореспондується з правовою позицією, викладеною Верховним Судом України у постанові від 15.04.2015 у справі № 3-50гс15, де вказано, що страховик, який виплатив страхове відшкодування за договором добровільного страхування набув права зворотної вимоги до страхувальника винної особи у сумі страхового відшкодування у межах фактичних затрат із вирахуванням франшизи.

Однак, межі відповідальності страховика за договором обов'язкового страхування не повинні обов'язково дорівнювати сумі, право вимоги якої перейшло до страховика, який сплатив страхове відшкодування за договором добровільного майнового страхування.

Враховуючи вищезазначені обставини, умови полісу № АС/4699089 та положення статей 12, 22, 29 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», статей 9, 27 Закону України «Про страхування» та статей 993, 1192 ЦК України, у Відповідача в зв'язку з настанням ДТП виник обов'язок відшкодувати Позивачу шкоду, в межах ліміту його відповідальності за спірним страховим випадком та в межах суми (фактичних затрат), право на вимогу якої перейшло до Позивача в зв'язку з виплатою страхового відшкодування, але виходячи з вартості відновлювального ремонту Застрахованого автомобіля, з урахуванням коефіцієнту зносу деталей та за мінусом встановленої полісом франшизи, та отже в сумі 24394,35 грн. (від встановленої звітом суми 24894,35 грн. віднято франшизу 500 грн.).

Враховуючи все вищенаведене позовні вимоги підлягають частковому задоволенню в сумі 24394,35 грн. У іншій частині суд у позові відмовляє у зв'язку з недоведеністю обов'язку у Відповідача сплатити більшу суму, що наведено вище судом.

Судовий збір відповідно до статті 49 ГПК України покладається на сторін пропорційно розміру задоволених вимог.

Керуючись статтями 32-34, 43, 44, 49, 82-85 ГПК України, суд

ВИРІШИВ:

Позовні вимоги задовольнити частково.

Стягнути з Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «Провідна» (м. Київ, проспект Повітрофлотський, 25; ідентифікаційний код 23510137) на користь Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «АХА Страхування» (м. Київ, вул. Іллінська, 8; ідентифікаційний код 20474912) 24394 (двадцять чотири тисячі триста дев'яносто чотири) грн. 35 коп. відшкодування матеріальної шкоди (виплати страхового відшкодування), а також 936 (дев'ятсот тридцять шість) грн. 98 коп. судового збору.

Видати наказ.

У іншій частині в задоволенні позову відмовити.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Повне рішення складено 04.11.2016

Суддя Сташків Р.Б.