Ухвала суду № 62455563, 28.10.2016, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

УХВАЛА

28 жовтня 2016 року м. Київ К/800/28672/16

Суддя Вищого адміністративного суду України Швед Е.Ю., перевіривши касаційну скаргу Яготинської міської ради Київської області

на постанову Шевченківського районного суду м.Києва від 11 серпня 2016 року

та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 28 вересня 2016 року

у справі № 761/19132/16-а

за позовом Державної міграційної служби України , Пункту тимчасового розміщення біженців у місті Яготині Київської області

до Яготинської міської ради Київської області

треті особи Міністерство юстиції України, Міністерство внутрішніх справ України

за участю Генеральної прокуратури України

про скасування рішення,

в с т а н о в и в:

Державною міграційною службою України та Пунктом тимчасового розміщення біженців у м. Яготині Київської області за участю Генеральної прокуратури України подано до суду позов до Яготинської міської ради Київської області, треті особи: Кабінет Міністрів України, Міністерство внутрішніх справ України в якому просили скасувати рішення Яготинської міської ради Київської області від 17 березня 2016 року № 210-05-VII «Про скасування рішень Яготинської міської ради».

Постановою Шевченківського районного суду м. Києва від 11 серпня 2016 року залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 28 вересня 2016 року, позов задоволено.

До Вищого адміністративного суду України надійшла касаційна скарга Яготинської міської ради Київської області, в якій відповідач, посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права, просить рішення судів першої та апеляційної інстанції скасувати, ухвалити нове рішення, яким в задоволені позову відмовити.

Як вбачається з доданих до касаційної скарги судових рішень, 17 березня 2016 року Яготинською міською радою Київської області ухвалено рішення № 210-05-VI, яким скасовано рішення ради № 658-16-VІ від 29 листопада 2011 року «Про передачу у постійне користування пункту тимчасового розміщення біженців земельних ділянок під розміщення пункту тимчасового розміщення біженців в межах населеного пункту по вул. Студентській, 2 в м. Яготині в адміністративних межах Яготинської міської ради».

23 лютого 2012 року відповідачем ухвалено рішення № 839-20-VІ «Про надання дозволу Пункту тимчасового розміщення біженців в м. Яготині Київської області на розробку технічної документації із землеустрою щодо складання документів, що посвідчують право на земельні ділянки (державних актів на право постійного користування земельними ділянками) під розміщення Пункту біженців по вул. Студентській, 2 в м. Яготині».

Яготинською міською радою Київської області 19 липня 2012 року ухвалено рішення № 1164-26- VІ «Про затвердження технічної документації із землеустрою щодо складання документів, що посвідчують право на земельні ділянки (державного акта на право постійного користування) Пункту тимчасового розміщення біженців у м. Яготині Київської області, під розміщення пункту тимчасового розміщення біженців по вул. Студентській, 2 в м. Яготині в межах населеного пункту в адміністративних межах Яготинської міської ради».

На підставі зазначених рішень, Пункт тимчасового розміщення біженців отримав Державні акти на право постійного користування земельними ділянками у м. Яготині Київської області по вул. Студентська, 2.

17 березня 2016 року Яготинською міською радою Київської області ухвалено рішення № 210-05-VІІ «Про скасування рішень Яготинської міської ради», яким зазначені рішення скасовано.

Ухвалюючи рішення про задоволення позову, суд першої інстанції, з рішенням якого погодився суд апеляційної інстанції, виходив з того, що Конституційним Судом України здійснено офіційне тлумачення ч. 2 ст. 19, ст. 144 Конституції України, ст. 25, ч. 14 ст. 46, ч. 1, 10 ст. 59 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» стосовно права органу місцевого самоврядування скасовувати свої раніше прийняті рішення та вносити до них зміни з будь-якого питання, що є компетенцією органу місцевого самоврядування (рішення від 16 квітня 2009 року № 7-рп/2009).

У вказаному рішенні зазначено, що в Конституції України закріплено принцип, за яким права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави, яка відповідає перед людиною за свою діяльність (стаття 3). Органи місцевого самоврядування є відповідальними за свою діяльність перед юридичними і фізичними особами (стаття 74 Закону).

Таким чином, органи місцевого самоврядування не можуть скасовувати свої попередні рішення, вносити до них зміни, якщо, відповідно до приписів цих рішень, виникли правовідносини, пов'язані з реалізацією певних суб'єктивних прав та охоронюваних законом інтересів, і суб'єкти цих правовідносин заперечують проти їх зміни чи припинення. Це є «гарантією стабільності суспільних відносин» між органами місцевого самоврядування і громадянами, породжуючи у громадян впевненість у тому, що їхнє існуюче становище не буде погіршене прийняттям більш пізнього рішення, що узгоджується з правовою позицією, викладеною в абзаці другому пункту 5 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 13 травня 1997 року № 1-зп у справі щодо несумісності депутатського мандата.

Тобто, в своєму рішенні Конституційний Суд України дійшов висновку, що органи місцевого самоврядування мають право приймати рішення, вносити до них зміни та скасовувати їх на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією і законами України, керуючись у своїй діяльності ними та актами Президента України, Кабінету Міністрів України.

Разом з тим, Конституційний Суд України відзначив, що ненормативні правові акти органу місцевого самоврядування є актами одноразового застосування, вичерпують свою дію фактом їхнього виконання, тому вони не можуть бути скасовані чи змінені органом місцевого самоврядування після їх виконання.

Відтак, місцева рада не мала права скасовувати раніше прийняті нею індивідуально-правові рішення чи вносити до них зміни після їх виконання.

Суд першої інстанції, з яким погодився суд апеляційної інстанції, дійшов правильного та обгрунтованого висновку про те, що зважаючи на правовідносини, які виникли між сторонами, а саме правовідносини щодо реалізації права постійного користування земельною ділянкою, правові підстави для скасування Яготинською міською радою Київської області попередніх рішень відсутні.

Доводи касаційної скарги вказаних висновків судів не спростовують.

Відповідно до пункту 5 частини п’ятої статті 214 Кодексу адміністративного судочинства України суддя-доповідач відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо касаційна скарга є необґрунтованою і викладені в ній доводи не викликають необхідності перевірки матеріалів справи.

За змістом вказаної норми касаційна скарга повинна містити посилання на помилкове та/або неправильне застосування норм матеріального права при вирішенні справи, порушення судами норм процесуального права (у разі оскарження судового рішення по суті – пояснення щодо того, яким чином такі порушення вплинули на правильність вирішення справи).

Оскільки доводи скаржника не спростовують висновки судів попередніх інстанцій та не викликають необхідності перевірки матеріалів справи у зв’язку з ненаведенням підстав, які б дозволили вважати, що суди попередніх інстанцій неправильно застосували норми матеріального або процесуального права, ця касаційна скарга є необґрунтованою.

Керуючись статтями 211, 213, 214 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,

у х в а л и в:

Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою Яготинської міської ради Київської області на постанову Шевченківського районного суду м.Києва від 11 серпня 2016 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 28 вересня 2016 року у справі № 761/19132/16-а .

Ухвала оскарженню не підлягає.

Суддя Е.Ю. Швед