Постанова № 62455118, 19.10.2016, Дніпропетровський апеляційний адміністративний суд

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

і м е н е м У к р а ї н и

19 жовтня 2016 рокусправа № 808/867/16

Дніпропетровський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючого судді: Баранник Н.П.

суддів: Дурасової Ю.В. Щербака А.А.

за участю секретаря судового засідання: Спірічева Я.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційні скарги ОСОБА_1 та Міністерства внутрішніх справ України на постанову Запорізького окружного адміністративного суду від 14 червня 2016 року у справі № 808/867/16 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Міністерства внутрішніх справ України, третя особа: Головне управління Міністерства внутрішніх справ України в Запорізькій області про стягнення коштів,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 (далі - позивач) звернувся до суду з позовом, в якому просив:

- стягнути з Міністерства внутрішніх справ України (далі - відповідач) грошову компенсацію за невикористану відпустку в розмірі 8146,14 грн.;

- стягнути з Міністерства внутрішніх справ України середній заробіток за весь час затримки виплати компенсації за невикористану відпустку по день фактичного розрахунку, який станом на 29.02.2016 складає 41475,20 грн.;

- зобов'язати відповідача подати суду звіт про виконання постанови суду по цій справі у строк, визначений судом.

Постановою Запорізького окружного адміністративного суду від 14 червня 2016 року адміністративний позов було задоволено частково. Суд стягнув з Міністерства внутрішніх справ України на користь позивача грошову компенсацію за невикористану відпустку в розмірі 5666,83грн, в задоволенні решти позовних вимог відмовив.

Із рішенням суду першої інстанції не погодилися як позивач, так відповідач та подали апеляційні скарги.

Позивач в скарзі, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, неналежну оцінку доказів, просить скасувати постанову Запорізького окружного адміністративного суду від 14 червня 2016 року та ухвалити нове рішення, яким позов задовольнити у повному обсязі.

Відповідач в своїй скарзі зазначає, що не є належним відповідачем у справі, про що повідомляв суд та надавав відповідні докази, проте суд не врахував їх та прийняв рішення про стягнення коштів на користь позивача саме з МВС України, хоча грошовий атестат позивача перебував у фінансовому управлінні ГУМВС України в Запорізькій області, де останній отримував грошове забезпечення. Просить рішення суду першої інстанції скасувати та прийняти нове про відмову у задоволенні позовних вимог у повному обсязі.

Представник позивача підтримав доводи апеляційної скарги позивача та наполягав на її задоволенні. Щодо вимог апеляційної скарги відповідача, прохав залишити скаргу МВС України без задоволення.

Відповідач та третя особа були повідомлені про дату, час та місце апеляційного розгляду справи, проте своїх представників для участі в судовому засіданні не направили.

Заслухавши представника позивача, перевіривши законність та обґрунтованість постанови суду в межах доводів апеляційних скарг, вивчивши матеріали справи, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга позивача підлягає частковому задоволенню, скаргу відповідача слід задовольнити та скасувати рішення суду першої інстанції, з прийняттям нового, враховуючи наступне.

Матеріалами справи підтверджено, що позивач обіймав посаду начальника Управління внутрішньої безпеки в Запорізькій області Департаменту внутрішньої безпеки МВС України.

Відповідно до наказу Міністерства внутрішніх справи України від 06.11.2015 № 2370 о/с, полковника міліції ОСОБА_1 звільнено з 06.11.2015 року у запас Збройних Сил за пунктом 64 "з" Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ (у зв'язку з переходом у встановленому порядку на роботу (службу) до Національної поліції).

Позивач в позовній заяві стверджує, що ним за 2015 рік не використано 23 дні відпустки; сума компенсації за невикористану відпустку складає 8146,14 грн. Таку суму позивач обґрунтовує поясненнями співробітників відповідача ( документальних доказів щодо розрахунку саме такої суми позивачем суду надано не було).

На вимогу суду відповідач надав інформацію про кількість днів невикористаної позивачем відпустки за 2015 рік, розрахунок грошової компенсації за невикористану позивачем відпустку.

Так, відповідно до листа Департаменту внутрішньої безпеки від 26.05.2016 № 4189/42-02/0416 (а.с.69), ОСОБА_1 у 20015році за фактично відпрацьований час не використано 16 діб відпустки.

Відповідно до довідки Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Запорізькій області від 03.06.2016 № 12/166 (а.с.99), компенсація за невикористану чергову відпустку в 2015 році за 16 календарних днів ОСОБА_1 складає 5666,83 грн..

З огляду на надані відповідачем докази, суд першої інстанції дійшов висновку, що на користь позивача з відповідача підлягає стягненню грошова компенсація за невикористану в 2015 році відпустку саме в розмірі 5666,83 грн. В задоволенні решти вимог щодо суми компенсації суд відмовив за недоведеністю.

Відмовляючи у задоволенні вимог позивача про стягнення з відповідача середнього заробітку за весь час затримки виплати компенсації за невикористану відпустку по день фактичного розрахунку в сумі 41475,20 грн., суд виходив з того, що спеціальним законодавством (позивач проходив службу в органах внутрішніх справ) виплата компенсації за затримку розрахунку при звільненні не передбачена, а дія норм Кодексу законів про працю України, зокрема положень статей 116,117 КЗпП України, на спірні правовідносини не поширюється.

Колегія суддів приходить до висновку, що у задоволенні позовних вимог позивача слід відмовити у повному обсязі, з огляду на таке.

Підстави звільнення зі служби в запас осіб середнього, старшого та вищого начальницького складу (з постановкою на військовий облік), визначені пунктом 64 Положення про проходження служби рядовим та начальницьким складом органів внутрішніх справ, зокрема, підпункт "з" якого передбачає звільнення через скорочення штатів - при відсутності можливості подальшого використання на службі.

Відповідно до пункту 9 розділу ХІ Закону України «Про національну поліцію», працівники міліції, які виявили бажання проходити службу в поліції, за умови відповідності вимогам до поліцейських, визначених цим Законом, упродовж трьох місяців з дня опублікування цього Закону можуть бути прийняті на службу до поліції шляхом видання наказів про призначення за їх згодою чи проходження конкурсу на посади, що заміщуються поліцейськими, в будь-якому органі (закладі, установі) поліції. Посади, що пропонуються особам, зазначеним в цьому пункті, можуть бути рівнозначними, вищими або нижчими щодо посад, які ці особи обіймали під час проходження служби в міліції.

Як встановив суд та не заперечувалося позивачем, останнього було звільнено наказом Міністерства внутрішніх справи України від 06.11.2015 № 2370 о/с з 06.11.2015 року у запас Збройних Сил згідно з пунктом 9 розділу ХІ Закону України «Про національну поліцію» та відповідно до Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ - за пунктом 64 "з" у зв'язку з переходом у встановленому порядку на роботу (службу) до Національної поліції. (а.с. 48).

Тобто, позивач у відповідності до Закону України «Про національну поліцію» перейшов на службу до органів Національної поліції, і фактичного звільнення зі служби не відбулося.

Виплата компенсації за невикористану відпустку передбачена частиною 2 пункту 56 Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 114 від 29.07.1991 року.

Так, особам середнього, старшого і вищого начальницького складу, звільненим із органів внутрішніх справ за віком, через хворобу, обмежений стан здоров'я чи скорочення штатів, у році звільнення, за їх бажанням, надається чергова відпустка, тривалість якої визначається відповідно до пункту 51 цього Положення.

Особам рядового і начальницького складу (крім осіб, указаних в абзаці першому цього пункту), які звільняються з органів внутрішніх справ, за невикористану в році звільнення відпустку виплачується грошова компенсація відповідно до законодавства.

Відповідно до ч.1 ст.24 Закону України «Про відпустки» № 504/96-ВР, у разі звільнення працівника йому виплачується грошова компенсація за всі не використані ним дні щорічної відпустки, а також додаткової відпустки працівникам, які мають дітей. Зазначене положення дублюється у частині першій статті 83 КЗпП.

Враховуючи те, що позивача звільнено у зв'язку з переходом на роботу (службу) до Національної поліції, де останній мав змогу у відповідності до вимог закону використати частину відпустки за фактично відпрацьований ним час у 2015році, колегія суддів приходить до висновку, що ОСОБА_1 не набув право на грошову компенсацію згідно п. 56 Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ та відповідно до вимог ч.1 ст. 24 Закону№504/96-ВР.

З таких підстав не підлягають задоволенню і вимоги позивача про стягнення з відповідача середнього заробітку за весь час затримки виплати компенсації за невикористану відпустку по день фактичного розрахунку в сумі 41475,20 грн.

Оскільки суд першої інстанції при вирішенні спору допустив помилкове тлумачення норм матеріального права, постанову суду першої інстанції у даній справі необхідно скасувати з прийняттям нового рішення - про відмову у задоволенні позовних вимог у повному обсязі.

Керуючись п.3 ч.1 ст.198, ст.ст.202, 205, 207 КАС України, суд

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - задовольнити частково.

Апеляційну скаргу Міністерства внутрішніх справ України - задовольнити.

Постанову Запорізького окружного адміністративного суду від 14 червня 2016 року у справі № 808/867/16 - скасувати.

В задоволенні позову ОСОБА_1 - відмовити.

Постанова Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена в порядку та строки, визначені ст.212 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий: Н.П. Баранник

Суддя: Ю.В. Дурасова

Суддя: А.А. Щербак