Рішення № 62454784, 02.11.2016, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

02.11.2016Справа №910/18605/16

За позовом Приватного акціонерного товариства "ОТІС"

до Комунального підприємства "Дирекція з утримання та обслуговування житлового фонду Святошинського району міста Києва"

про стягнення 36 578,33 грн.

суддя Пукшин Л.Г.

Представники:

від позивача Майданник О.А. - представник за довіреністю № 143 від 25.08.16від відповідачаБарзікова Т.А. - представник за довіреністю №699 від 29.12.15

У судовому засіданні 02.11.2016 в порядку ст. 85 ГПК України, було оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

На розгляд Господарського суду міста Києва передані позовні вимоги Приватного акціонерного товариства "Отіс" до Комунального підприємства "Дирекція з утримання та обслуговування житлового фонду Святошинського району міста Києва" про стягнення 36 578,33 грн.

Обґрунтовуючи свої позовні вимоги позивач посилається на те, що відповідач, в порушення умов укладеного між сторонами Договору № D2 4T 520 від 14.10.2013 на виконання ремонту ліфта, не здійснив оплати виконаних робіт, що зумовило звернення позивача з даним позовом до суду.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 12.10.2016 за вказаною позовною заявою порушено провадження у справі № 910/18605/16 та призначено її до розгляду на 02.11.2016.

26.10.2016 відповідач через загальний відділ діловодства господарського суду надав відзив на позовну заяву, відповідно до якого зазначив про скрутне фінансове становище підприємства та про неможливість сплати боргу одним платежем, у зв'язку з чим просить суд відстрочити виконання рішення суду на один рік.

01.11.2016 до канцелярії господарського суду надійшли документи позивача на виконання вимог ухвали суду від 12.10.2016.

У судовому засіданні 02.11.2016 представник позивача підтримав позовні вимоги в повному обсязі та надав пояснення по суті спору.

Представник відповідача проти позову не заперечував, однак просив суд відстрочити виконання рішення з підстав викладених у відзиві та заяві.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно та повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на які посилаються особи, що беруть участь у процесі, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив.

14 жовтня 2013 року між Приватним акціонерним товариством "ОТІС" (надалі - позивач/підрядник) та Комунальним підприємством "Дирекція з утримання та обслуговування житлового фонду Святошинського району міста Києва" (надалі - відповідач/замовник) було укладено Договір № D2 4T № 520 на виконання ремонту ліфта (надалі - договір), відповідно до умов якого (п. 1.1) замовник доручає, а підрядник приймає на себе обов'язки по виконанню робіт за рахунок коштів комунального підприємства з ремонту ліфта реєстр. № 17610, розташованого за адресою: м. Київ, вул. Героїв Космосу, 13 та придбання необхідних матеріалів для виконання робіт, а замовник зобов'язується сплатити підряднику вартість робіт і матеріалів, яка визначена в договірній ціні.

Термін дії договору сторонами погоджено в п. 6.1, відповідно до якого договір набирає чинності з моменту його підписання сторонами і діє до виконання ними своїх обов'язків.

Положеннями п. 2.1 договору встановлено, що вартість робіт і матеріалів за договором складає 11 792 грн. 35 коп. з ПДВ.

Згідно з п. 2.2 договору виконання робіт оформлюється актом за формою КБ-2В в та довідкою за формою КБ-3 не пізніше останнього робочого дня звітного місяця.

Пунктом 2.3 договору встановлено, що оплата вартості ремонту здійснюється замовником протягом п'яти робочих днів з дня підписання акту виконаних робіт та довідки.

Спір у справі виник в зв'язку з неоплатою відповідачем робіт за договором.

Відповідно до п. 2 постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 6 від 23.03.2012 р. "Про судове рішення" рішення господарського суду має ґрунтуватись на повному з'ясуванні такого: чи мали місце обставини, на які посилаються особи, що беруть участь у процесі, та якими доказами вони підтверджуються; чи не виявлено у процесі розгляду справи інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору, і доказів на підтвердження цих обставин; яка правова кваліфікація відносин сторін, виходячи з фактів, установлених у процесі розгляду справи, та яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору.

Відповідно до ст. 43 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Згідно зі ст. ст. 33, 34 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень; докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу; обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Обов'язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб'єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з'ясувати обставини, які мають значення для справи.

Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню з наступних підстав.

Згідно з ст. ст. 11, 629 Цивільного кодексу України договір є однією із підстав виникнення зобов'язань та обов'язковим для виконання сторонами.

За своєю правовою природою укладений між сторонами Договір є договором підряду.

Відповідно до ч.1 ст. 837 Цивільного кодексу України за договором підряду одна сторона (підрядник) зобов'язується на свій ризик виконати певну роботу за завданням другої сторони (замовника), а замовник зобов'язується прийняти та оплатити виконану роботу.

Строки виконання роботи або її окремих етапів встановлюються у договорі підряду. Якщо у договорі підряду не встановлені строки виконання роботи, підрядник зобов'язаний виконати роботу, а замовник має право вимагати її виконання у розумні строки, відповідно до суті зобов'язання, характеру та обсягів роботи та звичаїв ділового обороту (ст. 846 ЦК України).

Відповідно до ст. 854 Цивільного кодексу України, якщо договором підряду не передбачена попередня оплата виконаної роботи або окремих її етапів, замовник зобов'язаний сплатити підрядникові обумовлену ціну після остаточної здачі роботи за умови, що роботу виконано належним чином і в погоджений строк або, за згодою замовника, - достроково. Підрядник має право вимагати виплати йому авансу лише у випадку та в розмірі, встановлених договором.

Як вбачається з матеріалів справи, позивач роботи за договором виконав у повному обсязі на загальну суму 11 792,35 грн., що підтверджується підписаним сторонами та скріпленим їх печатками актом № 1 приймання виконаних будівельних робіт (форма КБ-2в) за жовтень 2013 року від 31.10.2013 та довідкою про вартість виконаних будівельних робіт за жовтень 2013 від 31.10.2013, які містяться в матеріалах справи.

Статтею 526 ЦК України встановлено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Аналогічна норма міститься і в ст. 193 Господарського кодексу України, яка регламентує, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Судом враховано, що наявні в матеріалах справи акти приймання виконаних будівельних робіт та довідка про вартість виконаних будівельних робіт на загальну суму 11 792,35 грн відповідачем підписані без зауважень, що свідчить про прийняття останнім виконаних позивачем робіт без претензій щодо їх якості, об'ємів і вартості та виникнення обов'язку у відповідача щодо їх оплати.

Відповідно до ч. 1 ст. 530 ЦК України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Згідно умов договору відповідач зобов'язався оплатити виконані роботи протягом 5 робочих днів з дня підписання акту виконаних робіт, тобто, враховуючи, що акт було підписано сторонами 31.10.2013, свої зобов'язання по оплаті виконаних робіт за договором відповідач повинен був виконати у строк до 07.11.2013 включно. Проте відповідач свого обов'язку по сплаті передбаченої договором вартості виконаних робіт в терміни, визначені договором, не виконав.

Відповідно до ст. 610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Згідно з ч. 1 ст. 612 Цивільного кодексу України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Суд відзначає, що жодних доказів належного виконання свого зобов'язання щодо оплати виконаних робіт у розмірі 11 792,35 грн. відповідачем не надано.

Таким чином, факт наявності заборгованості у відповідача перед позивачем належним чином доведений, документально підтверджений і в той же час відповідачем не спростований, а відтак, суд дійшов висновку, що позовна вимога про стягнення з відповідача основної заборгованості у розмірі 11 792,35 грн. є обґрунтованою та такою, що підлягає задоволенню повністю.

Вирішуючи спір в частині стягнення з відповідача пені у розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України у розмірі 11 955,18 грн. нарахованої в період з 08.11.2013 по 04.10.2016, суд зазначає наступне.

Частиною 1 статті 230 Господарського кодексу України встановлено, що штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

У відповідності ст. 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.

Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

При укладанні договору сторони передбачили, що при порушенні терміну оплати виконаних робіт замовник сплачує підряднику пеню в розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, діючої протягом періоду, за який нараховується пеня, за кожен день прострочення від суми договору (п.5.5 договору).

Згідно ч. 6 статті 232 ГК України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня коли зобов'язання мало бути виконано.

В пункті 2.5. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 14 від 17.12.2013 року "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" зазначено, що: "Щодо пені за порушення грошових зобов'язань застосовується припис частини шостої статті 232 ГК України. Даним приписом передбачено не позовну давність, а період часу, за який нараховується пеня і який не повинен перевищувати шести місяців від дня, коли відповідне зобов'язання мало бути виконане; законом або укладеним сторонами договором може бути передбачено більшу або меншу тривалість цього періоду. Його перебіг починається з дня, наступного за останнім днем, у який зобов'язання мало бути виконане, і початок такого перебігу не може бути змінений за згодою сторін. Необхідно також мати на увазі, що умова договору про сплату пені за кожний день прострочення виконання зобов'язання не може розцінюватися як установлення цим договором іншого, ніж передбачений частиною шостою статті 232 ГК України, строку, за який нараховуються штрафні санкції".

Статтями 1, 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" від 22.11.96 р. № 543-96-ВР (з змінами), платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочення платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін. Розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

З урахуванням викладеного, судом здійснено перерахунок розміру пені, який становить 810,92 грн, а саме:

Сума боргу (грн)Період простроченняКількість днів простроченняРозмір облікової ставки НБУРозмір подвійної облікової ставки НБУ в деньСума пені за період прострочення11792.3508.11.2013 - 14.04.20141586.5000 %0.036 %*663.6011792.3515.04.2014 - 08.05.2014249.5000 %0.052 %*147.32

Таким чином, вимога позивача щодо стягнення пені підлягає частковому задоволенню в розмірі 810,92 грн., що нарахована в період з 08.11.2013 по 08.05.2014, в частині позовних вимог про стягнення 11 144,26 грн. пені слід відмовити.

Також позивачем заявлено вимогу про стягнення з відповідача 3% річних у розмірі 1 028,36 грн. та інфляційних втрат у розмірі 10 424,44 грн. нарахованих у період з 08.11.2013 по 04.10.2016.

Судом встановлено, що відповідач у встановлений договором строк свого обов'язку по оплаті виконаних робіт не здійснив, допустивши прострочення виконання зобов'язання, тому дії відповідача є порушенням договірних зобов'язань (ст. 610 Цивільного кодексу України), і він вважається таким, що прострочив (ст. 612 Цивільного кодексу України), відповідно є підстави для застосування встановленої законом або договором відповідальності.

Відповідно до частини 2 статті 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Суд погоджується з обґрунтованим, арифметично вірним розрахунком 3 % річних та інфляційних втрат в період з 08.11.2013 по 04.10.2016, що міститься в додатку до позовної заяви, тому позовні вимоги про стягнення 3 % річних в розмірі 1 028,36 грн. та інфляційних втрат у розмірі 10 424,44 підлягають задоволенню в повному обсязі.

Відповідно до ст. 33 ГПК України кожна із сторін повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підстави своїх вимог чи заперечень.

Доводи відповідача в яких він посилається на скрутне фінансове становище не приймаються судом до уваги з огляду на наступне.

Відповідно до приписів статті 617 ЦК України та частини другої статті 218 ГК України особа, яка порушила зобов'язання, звільняється від відповідальності за порушення зобов'язання, якщо вона доведе, що це порушення сталося внаслідок випадку або непереборної сили. Не вважається випадком, зокрема, відсутність у боржника необхідних коштів. Така правова позиція відповідає статті 1 Протоколу № 1 до Конвенції про захист прав людини та основних свобод та рішенням Європейського суду з прав людини зі справи "Терем ЛТД, Чечеткін та Оліус проти України" від 18.10.2005 та зі справи "Бакалов проти України" від 30.11.04.

Аналогічної правової позиції Вищий господарський суд України висловлює у своєму інформаційному листі від 13.07.12. № 01-06/908/2012.

Щодо заяви відповідача про відстрочку виконання рішення на один рік у зв'язку з скрутним фінансовим становищем, суд зазначає наступне.

Так, п.п. 3, 6 частини 1 статті 83 ГПК України передбачено право, а не обов'язок господарського суду при прийнятті рішення зменшувати у виняткових випадках розмір неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання; розстрочити виконання рішення.

Відповідно до постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 9 від 17.10.2012 р. "Про деякі питання практики виконання рішень, ухвал, постанов господарських судів України" господарський суд на підставі статті 121 ГПК має право за заявою сторони, державного виконавця, прокурора чи його заступника або за власною ініціативою у виняткових випадках залежно від обставин справи відстрочити, розстрочити виконання рішення, ухвали, постанови (далі - рішення), змінити спосіб та порядок їх виконання.

Згідно з п.7.2 постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики виконання рішень, ухвал, постанов господарських судів України" № 9 від 17.10.2012р., підставою для відстрочки виконання рішення можуть бути конкретні обставини, що ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим у визначений строк або встановленим господарським судом способом. Проте, вирішуючи питання про відстрочку чи розстрочку виконання рішення, зміну способу і порядку виконання рішення, господарський суд повинен враховувати матеріальні інтереси сторін, їх фінансовий стан, ступінь вини відповідача у виникненні спору, наявність інфляційних процесів у економіці держави та інші обставини справи, зокрема, щодо фізичної особи (громадянина) - тяжке захворювання її самої або членів її сім'ї, скрутний матеріальний стан, стосовно юридичної особи - наявну загрозу банкрутства, відсутність коштів на банківських рахунках і майна, на яке можливо було б звернути стягнення, щодо як фізичних, так і юридичних осіб - стихійне лихо, інші надзвичайні події тощо.

Відповідно до ст. 33 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Відповідачем не доведено та не надано належних доказів на підтвердження наявності обставин, що ускладнюють виконання рішення та роблять його неможливим, що було б підставою для задоволення заяви про відстрочку виконання рішення суду по даній справі.

Крім того, судом враховано, що відповідно до статті 617 Цивільного кодексу України відсутність коштів у боржника не вважається випадком, який звільняє останнього від відповідальності за порушення ним зобов'язання.

Суд також зазначає, що відповідач не позбавлений права звернутися до суду в порядку ст. 121 Господарського процесуального кодексу України з заявою про відстрочку виконання рішення на стадії його виконання, надавши відповідні докази.

З огляду на викладене, суд дійшов висновку, що відповідачем не доведено виняткових обставин, що унеможливлюють виконання рішення, а тому заява про відстрочку виконання рішення суду задоволенню не підлягає.

Згідно зі ст. 34 ГПК України господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Судові витрати позивача по сплаті судового збору відповідно до положень статті 49 Господарського процесуального кодексу України покладаються на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Керуючись ст.ст. 32, 33, 49, 75, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва

ВИРІШИВ:

1. Позовні вимоги задовольнити частково.

2. Стягнути з Комунального підприємства "Дирекція з утримання та обслуговування житлового фонду Святошинського району міста Києва" (03134, м. Київ, вул. Симиренка, 17; ідентифікаційний код 36037999) на користь Приватного акціонерного товариства "ОТІС" (03062, м. Київ, вул. Чистяківська, буд. 32; ідентифікаційний код 14357579) основну суму боргу у розмірі 11 792 (одинадцять тисяч сімсот дев'яносто дві) грн. 35 коп.; пеню у розмірі 810 (вісімсот десять) грн. 92 коп.; інфляційні втрати у розмірі 10 424 (десять тисяч чотириста двадцять чотири) грн. 44 коп.; 3 % річних у розмірі 1 028 (одна тисяча двадцять вісім) грн. 36 коп. та витрат по сплаті судового збору у розмірі 941 (дев'ятсот сорок одна) грн. 73 коп.

3. В решті позовних вимог відмовити.

4. Після набрання рішенням законної сили видати наказ.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Повне рішення складено 03.11.2016

Суддя Пукшин Л.Г.