Ухвала суду № 62453262, 17.10.2016, Верховний Суд (до 15.12.2027 - Верховний Суд України)

У Х В А Л А

17 жовтня 2016 року м. КиївКолегія суддів Судової палати у цивільних справах

Верховного Суду України в складі:

Сімоненко В.М., Гуменюка В.І., Лященко Н.П.,

розглянувши заяву ОСОБА_4, подану представником ОСОБА_5, про перегляд ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 15 квітня 2016 року в справі за позовом ОСОБА_4 до публічного акціонерного товариства «Український зональний науково-дослідний і проектний інститут по цивільному будівництву» про стягнення заборгованості із заробітної плати,

встановила:

Рішенням Печерського районного суду м. Києва від 6 жовтня 2015 року позовні вимоги ОСОБА_4 задоволено частково, стягнуто з ПАТ «Український зональний науково-дослідний і проектний інститут по цивільному будівництву» на користь ОСОБА_4 заробітну плату в розмірі 48 тис. 665 грн. 19 коп. та моральну шкоду в розмірі 800 грн, в решті позову відмовлено. Стягнуто з відповідача судовий збір на користь держави в розмірі 729 грн 25 коп.

Рішенням Апеляційного суду м. Києва від 29 грудня 2015 року рішення Печерського районного суду м. Києва від 6 жовтня 2015 року скасовано і ухвалено нове рішення про відмову в задоволенні позову ОСОБА_4

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 15 квітня 2016 року відмовлено ОСОБА_4 у відкритті касаційного провадження на підставі пункту 5 частини четвертої статті 328 ЦПК України.

У жовтні 2016 року до Верховного Суду України надійшла заява ОСОБА_4, яка подана представником ОСОБА_5, про перегляд ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 15 квітня 2016 року з підстави передбаченої пунктом 1 частини 1 статті 355 ЦПК України, - неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що спричинило ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах, а саме частини 2 статті 30 Закону України «Про оплату праці».

На підтвердження зазначеної підстави заявником надано ухвалу Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 8 серпня 2016 року.

Перевіривши наведені в заяві доводи, колегія суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України вважає, що у допуску справи до провадження слід відмовити з таких підстав.

Відповідно до статті 353 ЦПК України Верховний Суд України переглядає судові рішення у цивільних справах виключно з підстав і в порядку, встановлених цим Кодексом.

За положеннями пункту 1 частини першої статті 355 ЦПК України підставами для подання заяви про перегляд судових рішень у цивільних справах є неоднакове застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що спричинило ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах.

При цьому під судовими рішеннями в подібних правовідносинах слід розуміти такі, де тотожними є предмет спору, підстави позову, зміст позовних вимог та встановлені фактичні обставини, а також має місце однакове матеріально-правове регулювання спірних відносин.

У судовому рішенні про перегляд якого подано заяву, суд апеляційної інстанції, з висновком якого погодився й суд касаційної інстанції, встановивши на підставі наданих сторонами доказів, що ОСОБА_4 була звільнена із займаної посади за власним бажанням та з нею було проведено розрахунок при звільненні, дійшов висновку про відмову в задоволенні позову про стягнення заборгованості із заробітної плати та відшкодування моральної шкоди. При цьому положення частини 2 статті 30 Закону України «Про оплату праці» щодо обов'язку роботодавця вести достовірний облік виконуваної працівником роботи і бухгалтерський облік витрат на оплату праці у встановленому порядку до зазначених правовідносин не застосовувались та не підлягали застосуванню.

Разом з тим, у наданій для порівняння ухвалі Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 8 серпня 2016 року, суд першої інстанції, з висновками якого погодилися й суди апеляційної та касаційної інстанції, встановивши, що при звільненні позивача відповідач не провів з ним розрахунку в повному обсязі, дійшов висновку про задоволення позову про стягнення компенсації за роботу в неробочі дні, компенсацію втрати частини заробітної плати у зв'язку з несвоєчасною виплатою та середнього заробітку за час затримки розрахунку відповідно до статей 47, 72, 233, 116, 117 КЗпП України, при цьому положення частини 2 статті 30 Закону України «Про оплату праці» не застосовувались.

Отже, в судовому рішенні, наданому заявником для порівняння, та в судовому рішенні про перегляд якого подано заяву, судами встановлені різні фактичні обставини справи та не застосовувались норми частини 2 статті 30 Закону України «Про оплату праці», що не свідчить про неоднакове застосуванням судом касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що спричинило ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах.

За таких обставин вважати заяву ОСОБА_4, подану представником ОСОБА_5, обґрунтованою немає підстав.

Відповідно до статті 360 ЦПК України Верховний Суд України відмовляє в допуску справи до провадження, якщо подана заява є необґрунтованою.

Керуючись статтями 355, 360 ЦПК України, колегія суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України

ухвалила:

У допуску до провадження Верховного Суду України справи за позовом ОСОБА_4 до публічного акціонерного товариства «Український зональний науково-дослідний і проектний інститут по цивільному будівництву» про стягнення заборгованості із заробітної плати відмовити.

Ухвала оскарженню не підлягає.

Судді: В.М. Сімоненко

В.І. Гуменюк

Н.П. Лященко