Рішення № 62452895, 26.10.2016, Апеляційний суд міста Києва

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД МІСТА КИЄВА[1]

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

26 жовтня 2016 року колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Апеляційного суду м. Києва в складі:

головуючого-судді Слюсар Т.А.

суддів: Волошиної В.М., Котули Л.Г.

при секретарі: Ігнатьєву Є.В.

розглянула у відкритому судовому засіданні в м. Києві цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Дарницького районного суду м. Києва від 07 червня 2016 року

в справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про встановлення порядку користування жилим приміщенням.

Колегія суддів, -

В С Т А Н О В И Л А :

У лютому 2016 року ОСОБА_2 звернувся в суд із позовом до ОСОБА_1 про встановлення порядку користування жилим приміщенням.

Зазначав, що він і відповідачка, на підставі рішення Апеляційного суду м. Києва від 15 жовтня 2009 року являються співвласниками АДРЕСА_1. Кожному з них належить по 1/2 частині вказаної квартири. Спірна квартира відповідно до технічного паспорту на житло від 18 червня 2002 року є 4-х кімнатною, загальною площею 130 кв.м.

Враховуючи вищенаведене й те, що позасудове вирішення та встановлення порядку користування спірною квартирою між співвласниками не можливе, просив визначити конкретний порядок користування вищезазначеною квартирою, виділивши у користування співвласникам:

ОСОБА_2 - ізольовану кімнату жилою площею 16,6 кв.м. (1-а кімната згідно технічного паспорту);- ізольовану кімнату площею 16,5 кв. м. (3-я кімната згідно технічного паспорту).

ОСОБА_1 - ізольовану кімнату жилою площею 23,3 кв.м. (2-а кімната згідно технічного паспорту);- ізольовану кімнату площею 13,8 кв. м. (4-а кімната згідно технічного паспорту),

місця загального користування залишено в загальному користуванні співвласників.

Рішенням Дарницького районного суду м. Києва від 07 червня 2016 року позовзадоволено.

В апеляційній скарзі відповідачка, посилаючись на порушення норм матеріального права, невідповідність висновків суду обставинам справи, просить скасувати рішення суду першої інстанції та постановити нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити.

Колегія суддів, вислухавши ОСОБА_1 та її представника, які підтримали апеляційну скаргу, представника позивача, який просив апеляційну скаргу відхилити, вивчивши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, вважає апеляційну скаргу такою, що підлягає задоволенню.

Задовольняючи заявлений по справі позов, районний суд виходив з того, що саме визначений судом порядок вирішить існуючий між сторонами спір щодо користування спільною власністю, усуне виникнення конфліктів, а та обставина, що у квартирі здійснено перепланування й об'єднання кімнати, площею 16,6 кв.м. з кухнею, не може бути перешкодою до задоволення позову, остільки таке перепланування було вчинено ОСОБА_1 незаконно, без погодження таких дій з відповідними органами та без згоди іншого співвласника квартири - позивача.

Разом з тим, з такими висновками районного суду погодитися неможливо.

Статтею 213 ЦПК України передбачено, що рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставинах справи, на які сторони посилалися як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Згідно зі ст. 214 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.

Зазначеним нормам процесуального права рішення районного суду не відповідає.

Як убачається з матеріалів справи, на підставі наказу Головного управління житлового забезпечення Київської міської державної адміністрації від 11 вересня 2002 року № 1303-СК/КІ ОСОБА_2 було видано свідоцтво про право власності на чотирьохкімнатну ізольовану, жилою площею 70,2 кв.м., квартиру АДРЕСА_1 (а.с.9).

Встановлено, що рішенням Апеляційного суду м. Києва від 15 жовтня 2009 року (а.с.49-51), спірну квартиру визнано спільною сумісною власністю сторін, згадане свідоцтво визнано частково недійсним й за ОСОБА_1 визнано право власності на Ѕ частину квартири.

Отже, сторони по справі - співвласники спірної квартири, частки яких у спільному майні є рівними.

З даних долученої до справи довідки №11 від 26 січня 2016 року, виданої ОСББ «Вишняківська-9» в спірній квартирі АДРЕСА_1 зареєстрованим значиться ОСОБА_2 (а.с.12).

Згідно ч. 2 ст. 358 ЦК України, співвласники можуть домовитися про порядок володіння та користування майном, що є їх спільною частковою власністю.

Положеннями ч. 3 ст. 358 ЦК України передбачено, що кожен із співвласників має право на надання йому у володіння та користування тієї частини спільного майна в натурі, яка відповідає його частці у праві спільної часткової власності.

Відповідно до керівних роз'яснень, які містяться у п. 14 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику у справах за позовами про захист права приватної власності» № 20 від 22 грудня 1995 року зі змінами, квартира, яка є спільною сумісною чи спільною частковою власністю, на вимогу учасника (учасників) цієї власності підлягає поділу в натурі, якщо можливо виділити сторонам ізольовані жилі та інші приміщення із самостійними виходами, які можуть використовуватись як окремі квартири або які можна переобладнати в такі квартири. У протилежному випадку, може бути встановлено порядок користування приміщенням квартири, якщо буде заявлено позов.

Відповідно до даних технічного паспорту, виготовленого Київським міським бюро технічної інвентаризації та реєстрації права власності на об'єкти нерухомого майна 18 червня 2002 року, квартира АДРЕСА_1, загальною площею 130 кв.м., складається із чотирьох ізольованих житлових кімнат, площі яких становлять : 16,6 кв. м., 23,3 кв. м., 16,5 кв.м. і 13,8 кв.м. (а.с.10-11).

Разом з тим, як убачається з долученого до справи технічного паспорту, виконаного 27 лютого 2015 року ПП ОСОБА_3, станом на 27 лютого 2015 року квартира АДРЕСА_1 складається із трьох ізольованих житлових кімнат, площею 23,3 кв.м., 16,5 кв.м. та 13,8 кв.м., а кімнату, площею 16,6 кв.м. об'єднано з кухнею, пл. 15,5 кв.м. й загальна площа приміщення склала 34,5 кв.м. (а.с. 34-35).

Отже, матеріалами справи доведено, що в належному сторонам на праві приватної власності житловому помешканні проведено переобладнання шляхом демонтажу стіни, яка розмежовувала житлову кімнату, площею 16,6 кв.м. та кухню, внаслідок чого площа кухні становить 34,5 кв.м.

Відповідно до вимог ч. 1 ст. 57 ЦПК України доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін та інших обставин, які мають значення для справи. Згідно ч. 1 ст. 58 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування.

Матеріали справи свідчать, що відображені у технічному паспорті від 27 лютого 2015 року дані про наявність у спірній квартирі переобладнання, підтвердили допитані судом у якості свідків ОСОБА_4 та ОСОБА_5

Районний суд, визнавши вказані докази неналежними, не дав оцінки тій обставині, що вони містять інформацію, яка має істотне значення по справі - доводять відсутність у квартирі однієї з житлових кімнат, яку просив виділити позивач у користування, й за рахунок якої було істотно збільшено площу кухні.

Викладаючи мотиви прийнятого рішення, суд виходив з даних технічного паспорту на квартиру, виданого в установленому законом порядку та того, що ОСОБА_1 самостійно, без згоди іншого співвласника й відповідних органів, вчинила дії по переобладнанню спірного помешкання, проте залишив поза увагою відсутність у справі доказів, які б свідчили про оспорення ОСОБА_2 таких дій відповідачки.

Окрім цього, виділивши у користування позивача житлову кімнату, яка об'єднана з кухнею, суд фактично позбавив ОСОБА_1 права користування місцем загального користування - кухнею, що свідчить про порушення її прав та законних інтересів.

Зазначене свідчить про те, що районний суд, розглядаючи спір, припустився невідповідності висновків суду обставинам справи, порушень норм процесуального й матеріального права, що призвело до неправильного вирішення справи.

За таких обставин, оскаржуване рішення підлягає скасуванню з постановленням по справі нового рішення про відмову у позові.

На підставі положень ч. 1 ст. 88 ЦПК України з відповідача на користь позивачки підлягають стягненню витрати, пов'язані з оплатою судового збору, в сумі 551 грн. 20 коп. (а.с.122).

Керуючись ст.ст. 303, 307, 309, 313 - 316 ЦПК України, колегія суддів, -

В И Р І Ш И Л А :

Апеляційну ОСОБА_1 задовольнити.

Рішення Дарницького районного суду м. Києва від 07 червня 2016 року скасувати.

Ухвалити по справі нове рішення, яким у задоволенні позову ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про встановлення порядку користування жилим приміщенням відмовити.

Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 судові витрати, пов'язані з оплатою судового збору, в сумі 551 грн. 20 коп.

Рішення набирає чинності негайно, проте може бути оскаржено в касаційному порядку протягом 20 днів з моменту проголошення шляхом подачі касаційної скарги до Вищого спеціалізованого суду з розгляду цивільних і кримінальних справ.

Головуючий:

Судді:

Справа №753/3070/16-ц

№ апеляційного провадження: 22-ц/796/11029/2016

Головуючий у суді першої інстанції: Леонтюк Л.К.

Доповідач у суді апеляційної інстанції: Слюсар Т.А.