Постанова № 62452427, 01.08.2016, Солом'янський районний суд міста Києва

Провадження №2-а-321/16

в справі №760/3083/16-а

ПОСТАНОВА

іменем України

01 серпня 2016 року суддя Солом'янського районного суду м. Києва Лазаренко В.В., розглянувши в порядку скороченого провадження справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Міністерства оборони України, Адміністрації Державної прикордонної служби України про визнання неправомірними дій суб'єкта владних повноважень, зобов'язання вчинити певні дії та стягнення коштів,

встановив:

Позивач звернувся до суду з позовом, в якому просить визнати неправомірними дії відповідачів щодо непризначення одноразової грошової допомоги у розмірі у розмірі 150-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб на дату встановлення інвалідності, відповідно Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» від 20 грудня 1991 року № 2011-XIІ.

Посилається на те, що 30 березня 2015 року отримав ІІІ групу інвалідності у зв'язку із захворюванням, пов'язаним із виконанням обов'язків військової служби, що підтверджується довідкою МСЕК від 30 березня 2015 року серії 10ААГ №005490.

Міністерство оборони України та Адміністрація Державної прикордонної служби України відмовили йому у призначенні одноразової грошової допомоги у відповідь на його звернення.

Вважає таку бездіяльність протиправною та просить задовольнити позов.

Ухвалою суду від 18 квітня 2016 року в справі було відкрито скорочене провадження.

В запереченнях представника Адміністрації Державної прикордонної служби України, які надійшли на адресу суду останній посилається на те, що позивач правомірно не отримав від Державної прикордонної служби України одноразову грошову допомогу, яку має бути сплачено позивачу з боку Міністерства оборони України.

В запереченнях представника Міністерства оборони України, що надійшли до суду, стверджується про відсутність права позивача на отримання спірної виплати з боку Міністерства оборони України.

Дослідивши матеріали адміністративного позову, суд вважає його таким, що підлягає задоволенню частково, виходячи з наступного.

30 березня 2015 року отримав первинно ІІІ групу інвалідності у зв'язку із захворюваннями, пов'язаними із виконанням обов'язків військової служби, що підтверджується довідкою МСЕК від 30 березня 2015 року серії 10ААГ №005490.

Позивач є учасником бойових дій та інвалідом війни ІІІ групи, приймав участь у бойових діях на території інших країн, що підтверджується матеріалами справи. .

Таким чином, з 30 березня 2015 року позивач набув право на отримання одноразової грошової допомоги відповідно до ст. 16 Закону України «Про соціальний та правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» від 20.12.1991 року та Постанови Кабінету Міністрів України «Про затвердження Порядку призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов'язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві» від №975 від 25.12.2013 року (надалі - Порядок) у розмірі 150-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб на дату встановлення інвалідності, у разі встановлення інвалідності IІІ групи.

Відповідно пункту 11 Порядку позивач надав усі належні документи до уповноваженого органу Міністерства оборони, які той направив відповідачам - розпорядникам бюджетних коштів для прийняття рішення про призначення та виплату одноразової грошової допомоги у разі інвалідності.

Міністерство оборони України не визнало право позивача на отримання допомоги як інваліда ІІІ групи у зв'язку із пораненням та контузією, які пов'язані з виконанням обов'язків військової служби, що підтверджується відсутністю відповіді на звернення позивача.

Крім іншого, позивач надав усі належні документи до Адміністрації Державної прикордонної служби України для прийняття рішення про призначення та виплату одноразової грошової допомоги у разі інвалідності, але йому у цьому було відмовлено, що підтверджується вих. Адміністрації Державної прикордонної служби України від 23 лютого 2016 року №11/К-912.

Закон України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» від 20 грудня 1991 року № 2011-XII визначає основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей, встановлює єдину систему їх соціального та правового захисту, гарантує військовослужбовцям та членам їх сімей в економічній, соціальній, політичній сферах сприятливі умови для реалізації їх конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни та регулює відносини у цій галузі.

Відповідно до ч.1 ст.3 Закону останній поширюється, зокрема, на військовослужбовців, які стали інвалідами внаслідок захворювання, пов'язаного з проходженням військової служби, чи внаслідок захворювання після звільнення їх з військової служби, пов'язаного з проходженням військової служби.

Відповідно до підпункту 4 пункту 2 ст.16 Закону одноразова грошова допомога призначається і виплачується у разі встановлення військовослужбовцю інвалідності, що настала внаслідок поранення (контузії, травми або каліцтва), отриманого ним під час виконання обов'язків військової служби або внаслідок захворювання, пов'язаного з виконанням ним обов'язків військової служби, чи встановлення інвалідності особі після її звільнення з військової служби внаслідок причин, зазначених у цьому підпункті.

Відповідно до підпункту «б» пункту 1 ст.16-2 Закону одноразова грошова допомога призначається і виплачується у розмірі 150-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб, - у разі встановлення військовослужбовцю інвалідності IIІ групи.

Постановою КМ України від 25 грудня 2013 року №975 було затверджено Порядок призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов'язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві.

Пунктом 6 Порядку передбачено, що одноразова грошова допомога призначається і виплачується: військовослужбовцю, інвалідність якого настала внаслідок поранення (контузії, травми або каліцтва), отриманого ним під час виконання обов'язків військової служби або внаслідок захворювання, пов'язаного з виконанням ним обов'язків військової служби, чи встановлення інвалідності особі після її звільнення з військової служби внаслідок зазначених причин, у розмірі: 150-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб на дату встановлення інвалідності, - у разі встановлення інвалідності IІI групи.

З огляду на те, що інвалідність позивачу була встановлена 14 липня 2015 року, суд приходить до висновку, що Міністерство оборони України при вирішенні питання про нарахування та виплату одноразової грошової допомоги повинен був керуватися п. 6 Порядку, затвердженого Постановою 25 грудня 2013 року №975.

Тобто, одноразова грошова допомога позивачу повинна була бути призначена та виплачена у розмірі 150-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб на дату встановлення інвалідності.

Суд відкидає твердження представника Міністерства оборони про необхідність розгляду звернення позивача так званою «Комісією з розгляду питань, пов'язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги в разі загибелі (смерті), каліцтва або інвалідності військовослужбовців та інвалідності осіб звільнених з військової служби», існування якої не передбачено жодним нормативно-правовим актом, що регулює спірні правовідносини, зареєстрований у Міністерстві юстиції України та опублікований в офіційних виданнях держави.

Вищезазначена правова позиція узгоджується з висновками Вищого адміністративного суду України, що викладені в Постанові від 15 жовтня 2015 року та Ухвалі від 27 січня 2016 року.

Суд враховує висновок структурного підрозділу Міністерства оборони України - Центральної військово-лікарської комісії від 15 січня 2015 року про встановлення зв'язку поранення, контузії, захворювання у позивача з виконанням обов'язків військової служби без будь-якого посилання на те, що означені ушкодження здоров'я у позивача виникли внаслідок перебування у стані алкогольного чи іншого виду сп'яніння, вчинення ним протиправних дій або самокалічення.

Міністерством оборони не надано будь-яких доказів щодо спростування вищезазначеного висновку Центральної військово-лікарської комісії Міністерства оборони України, а також того, що інвалідність встановлена позивачу через перебування останнього у стані алкогольного чи іншого виду сп'яніння, вчинення ним протиправних дій або самокалічення.

Відповідно до ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ч. 1 ст. 9 КАС України, суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їхні посадові і службові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ч. 1 ст. 71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

Згідно до ч. 2 ст. 71 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

При цьому, Міністерство оборони України, як суб'єкт владних повноважень, не спростував доводи позивача.

Суд критично ставиться до доводів позивача та Міністерства оборони України у частині заявлених позивачем позовних вимог до Адміністрації Державної прикордонної служби України.

Як вбачається з матеріалів справи, прийняття позивача на військову службу та звільнення з неї провадились керівником Міністерства оборони - Міністром оборони, а тому усі видатки з виплати одноразової грошової допомоги у разі інвалідності має провадити саме Міністерство оборони України.

Адміністрація Державної прикордонної служби України жодним чином права позивача не порушила, а тому у задоволенні позовних вимог до неї слід відмовити.

Враховуючи викладене вище, прихожу до висновку про задоволення вимог позивача про визнання дій Міністерства оборони України щодо непризначення позивачу одноразової грошової допомоги у розмірі 150-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб на дату встановлення інвалідності неправомірними.

Таким чином, на Міністерство оборони України повинен бути покладений обов'язок саме нарахувати та виплатити позивачу одноразову грошову допомогу в розмірі 150-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб на дату встановлення інвалідності (30 березня 2015 року), а не стягнути її недоплачену частину.

Суд звертає увагу учасників судового процесу на визначення підсудності спору про соціальний захист інваліда за наступних підстав.

Відповідно до п. 1 ч. 2 ст. 18 КАС України окружним адміністративним судам підсудні адміністративні справи, однією зі сторін в яких є орган державної влади, інший державний орган, орган влади Автономної Республіки Крим, обласна рада, Київська, Севастопольська міська рада, їх посадова чи службова особа, крім випадків, передбачених цим Кодексом, та крім справ щодо їх рішень, дій чи бездіяльності у справах про адміністративні проступки та справ, які підсудні місцевим загальним судам як адміністративним судам.

Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 18 КАС України місцевим загальним судам як адміністративним судам підсудні усі адміністративні справи щодо спорів фізичних осіб з суб'єктами владних повноважень з приводу обчислення, призначення, перерахунку, здійснення, надання, одержання пенсійних виплат, соціальних виплат непрацездатним громадянам, виплат за загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням, виплат та пільг дітям війни, інших соціальних виплат, доплат, соціальних послуг, допомоги, захисту, пільг.

У свою чергу, ч. 1 ст. 24 КАС України є допоміжною нормою для визначення кількісного складу суду при розгляді справ, предметом оскарження в яких є рішення, дії чи бездіяльність міністерства, виключно в окружному адміністративному суді, а тому не поширюється на здійснення судочинства у місцевих загальних судах та не підлягає застосуванню ними.

Як свідчать фактичні обставини справи, позивач звернувся із позовом про зобов'язання відповідачів виплатити йому одноразову грошову допомогу у разі інвалідності відповідно до Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» та Постанови Кабінету Міністрів України від 25 грудня 2013 року № 975, отже зазначена адміністративна справа предметно підсудна місцевому суду як адміністративному суду.

Вказана правова позиція викладена Вищим адміністративним судом України в Ухвалі від 09 червня 2016 року у справі №К/800/51948/15 та Верховним Судом України у Постанові № 21-446а14 від 18 листопада 2014 року, і суд не знаходить правових підстав для залишення при розв'язанні спору поза увагою правових позицій, які викладені адміністративним судом касаційної інстанції та Верховного Суду України у згаданих судових актах.

Керуючись Законом України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», Постановою Кабінету Міністрів України від 25 грудня 2013 року № 975 «Про затвердження Порядку призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов'язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві», ст.ст.9, 11, 18, 19, 69-71, 86, 99, 158-163, 183-2, 254 КАС України, суддя -

ПОСТАНОВИВ:

Позов задовольнити частково.

Визнати неправомірною бездіяльність Міністерства оборони України щодо призначення ОСОБА_1 одноразової грошової допомоги у разі ІІІ групи інвалідності, пов'язаної з виконанням обов'язків військової служби, у розмірі 150-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб на дату встановлення інвалідності.

Зобов'язати Міністерство оборони України здійснити нарахування та виплату ОСОБА_1 одноразової грошової допомоги внаслідок настання ІІІ групи інвалідності у зв'язку з виконанням обов'язків військової служби у розмірі 150-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб на дату встановлення інвалідності.

У задоволенні інших вимог відмовити.

Постанова за результатами скороченого провадження може бути оскаржена сторонами в апеляційному порядку. Апеляційна скарга на постанову суду подається протягом десяти днів з дня її отримання до Київського апеляційного адміністративного суду через районний суд.

Постанова, прийнята у скороченому провадженні, крім випадків її оскарження в апеляційному порядку, є остаточною.

Суддя