Рішення № 62450347, 28.10.2016, Охтирський міськрайонний суд Сумської області

Справа № 583/2533/16-ц

2/583/877/16

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

28 жовтня 2016 року м. Охтирка

Охтирський міськрайонний суд Сумської області в складі: головуючого Мовчан Н.В., за участі секретаря Шаміладзе В.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Охтирського міськрайонного суду Сумської області цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, ОСОБА_3 про визнання правочину недійсним, -

встановив:

10.08.2016 ОСОБА_1 звернулася до суду позовом до ОСОБА_2, ОСОБА_3, в якому просить визнати недійсним договір купівлі продажу № 242 від 25.02.2016, складений в територіальному сервісному центрі № 5943. Свої вимоги мотивує тим, що вона з 24.10.2012 перебуває у шлюбі з ОСОБА_2 Спільних дітей не мають. Під час шлюбу та за спільні кошти у 2013році вони придбали автомобіль JEEP Grand Cherokee, 2001р., д.н.з. НОМЕР_1. Придбане спільне майно оформлене на імя відповідача ОСОБА_2 Останнім часом їх сімейне життя не склалося, спільне господарство ними не ведеться вже більше півроку, позивачці невідомо місце перебування спільно придбаного автомобіля JEEP Grand Cherokee, 2001р., д.н.з.ВМ 0454 ВВ, оскільки ОСОБА_2 не вважає за потрібне їй про це повідомляти та надавати в користування спільне майно. Позивачка звернулася за надання інформації до територіального сервісного центру № 5943 та дізналась, що їх спільний автомобіль JEEP Grand Cherokee, 2001р., д.н.з. НОМЕР_1 відчужено на користь іншої особи, а саме: 26.02.2016 спільний автомобіль перереєстровано на ОСОБА_3, сина відповідача ОСОБА_2 від першого шлюбу на підставі договору купівлі-продажу № 242 від 25.02.2016, складеному в Територіальному сервісному центрі №5943, та видано новий номерний знак НОМЕР_2. Позивачка стверджує, що відчужений автомобіль є цінним майном, оскаржуваний договір виходить за межі дрібного побутового, тому при його відчуженні потрібна її письмова згода, відповідно до ч.3 ст.65 СК України. Проте ні усної, ні письмової згоди на відчуження автомобіля JEEP Grand Cherokee, 2001р., д.н.з. НОМЕР_1 ОСОБА_1 не надавала. Позивачка стверджує, що ОСОБА_3 знав, що ОСОБА_2 перебував в зареєстрованому шлюбі, тому діяв не сумлінно, бо згоди іншого з подружжя на укладення договору не було.

Позивачка ОСОБА_1 в судовому засіданні позовні вимоги підтримала, просила їх задовольнити та пояснила, що з 24.10.2012 по 28.09.2016 перебувала у шлюбі з відповідачем ОСОБА_2, за час шлюбу придбали у власність автомобіль JEEP Grand Cherokee, 2001р.в. за 19000,00 доларів США, з яких 15000, 00 доларів США надав ОСОБА_2, які отримав від продажу автомобіля VOLKSWAGEN, що належав йому особисто, а 6000,00 доларів США надала вона. Повідомила, що спочатку вони купили автомобіль педжеро, а потім його відразу продали та купили спірний автомобіль. Тому вважає, що даний автомобіль є їх спільною власністю подружжя, однак відповідач продав цей автомобіль без її згоди, чим порушив її права.

Представник позивачки ОСОБА_4 в судовому засіданні просив позовні вимоги задовольнити з підстав, зазначених в позовній заяві.

Відповідач ОСОБА_3 в судове засідання не зявився, про дату час і місце судового засідання повідомлений належним чином.

Відповідач ОСОБА_2 та його представник ОСОБА_5 в судовому засіданні позовні вимоги не визнали та пояснили, що дійсно в період з 24.10.2012 по 28.09.2016 ОСОБА_2 перебував у шлюбі з позивачкою. ОСОБА_1 ніде не працювала та власного доходу не мала, а ОСОБА_2 працював водієм на Качанівському ГПЗ. У вересні 2011 року, до шлюбу з позивачкою, придбав автомобіль VOLKSWAGEN Transporter 2.5, 2007 р.в., у грудні 2012 продав цей автомобіль ОСОБА_6 за 5000 доларів США, оформивши розписки. У січні 2013 ОСОБА_2 придбав за особисті кошти, отримані від продажу автомобіля VOLKSWAGEN Transporter, автомобіль JEEP Grand Cherokee, 2001р.в. за 5000,00 доларів США. Вважає що спірне майно не є обєктом права спільної сумісної власності подружжя не зважаючи на те, що придбане в період шлюбу, оскільки є його приватною особистою власністю, так як воно придбане за час шлюбу за кошти, які належали особисто йому. Тому вважає, що підстави для отримання згоди дружини на відчуження автомобіля відсутні. Підтвердив, що в листопаді 2012р. він користувався автомобілем педжеро без перереєстрації, а потім купив JEEP Grand Cherokee, 2001р.в.(а.с.50)

Суд, вислухавши пояснення осіб, які беруть участь у справі, надавши оцінку доказам по справі, дійшов висновку, що позов не підлягає задоволенню з таких підстав.

В судовому засіданні ОСОБА_1 та ОСОБА_2 визнали, що 24.10.2012 між ними укладено шлюб, який розірвано в судовому порядку 28.09.2016, що згідно ч. 1 ст. 61 ЦПК України не підлягає доказуванню.

Відповідно до довідки № 31/18/5943, виданої територіальним сервісним центром 5943, за ОСОБА_2 зареєстровано: VOLKSWAGEN Transporter 2.5, 2007 р.в., ДНЗ ВМ 1940 АТ .(а.с.55)

Згідно із розписок від 05.12.2012, ОСОБА_2 05.12.2012 за усною домовленістю продав ОСОБА_6 автомобіль VOLKSWAGEN Transporter 2.5, 2007 р.в., ДНЗ ВМ 1940 АТ, передав технічний паспорт та отримав грошові кошти у сумі 5000,00 доларів США, що підтверджується матеріалами справи.(а.с.56-57)

Позивачка ОСОБА_1 в судовому засіданні підтвердила, що вона не має ніякого відношення до автомобіля VOLKSWAGEN Transporter 2.5, 2007 р.в., ДНЗ ВМ 1940 АТ, бо він був придбаний ОСОБА_2 до шлюбу з нею. Їй відомо, що цей автомобіль продано ОСОБА_6, але не за 5000,00 доларів США, а за 15000,00 доларів США.

Судом встановлено, що 16.01.2013 автомобіль JEEP Grand Cherokee,2001р.в. зареєстрований за ОСОБА_2 на підставі довідки-рахунку ДПІ № 674078, виданої 11.01.2013 ТОВ «Автотех-Стандарт», а 26.02.2016 вищевказаний транспортний засіб перереєстровано на нового власника на підставі договору купівлі-продажу, що підтверджується копією довідки № 31/18/5943-2754 від 07.10.2016.(а.с.5, 65)

Таким чином, судом встановлено, що за час шлюбу ОСОБА_1 та ОСОБА_2 придбане спірне майно: JEEP Grand Cherokee, 2001р.в., д.н.з. НОМЕР_1, який зареєстрований на відповідача ОСОБА_2

Згідно копії договору купівлі продажу транспортного засобу № 242 від 25.02.2016 ОСОБА_2 продав ОСОБА_3 автомобіль JEEP Grand Cherokee,2001р.в., ДНЗ ВМ 0454 ВВ, за 10000,00грн, що підтверджується копією договору.(а.с.69)

Звернувшись до суду із позовними вимогами про визнання договору купівлі-продажу, ОСОБА_1 посилалася на те, що її чоловік ОСОБА_2, без її згоди та дозволу, продав придбаний у період їх шлюбу транспортний засобів JEEP Grand Cherokee, 2001р.в.

Відповідно до статті 60 СК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності. Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Відповідно до ч.3 ст.61 СК України якщо одним із подружжя укладено договір в інтересах сім'ї, то гроші, інше майно, в тому числі гонорар, виграш, які були одержані за цим договором, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Статтею 65 СК України передбачено що, дружина, чоловік розпоряджаються майном, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, за взаємною згодою. При укладенні договорів одним із подружжя вважається, що він діє за згодою другого з подружжя. Дружина, чоловік має право на звернення до суду з позовом про визнання договору недійсним як такого, що укладений другим із подружжя без її. його згоди, якщо цей договір виходить за межі дрібного побутового. Для укладення одним із подружжя договорів, які потребують нотаріального посвідчення і (або) державної реєстрації, а також договорів стосовно цінного майна, згода другого з подружжя має бути подана письмово і нотаріально посвідчена.

З аналізу зазначеної норми закону та частини 2 ст.369 ЦК України слід дійти висновку, що укладення одним із подружжя договору щодо розпорядження спільним майном без згоди другого з подружжя може бути підставою для визнання такого договору недійсним лише в тому разі, якщо судом буде встановлено, що той з подружжя, хто уклав договір щодо спільного майна, та третя особа - контрагент за таким договором, діяли недобросовісно, зокрема, що третя особа знала чи за обставинами справи не могла не знати про те, що майно належить подружжю на праві спільної сумісної власності і що той з подружжя, хто укладав договір, не отримав згоди на це другого з подружжя.

Саме така правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 21 жовтня 2015 року у справі № 6-1568цс15, яка є обов'язковою для застосування всіма судами України відповідно до ст.360-7 ЦПК України.

Судом встановлено з показів позивачки, які не оспорювались відповідачем, що питання про визнання спірного автомобілю спільним майном подружжя та про поділ спільного майна подружжя сторонами ні в судовому, ні в позасудовому порядку не вирішувалось

Згідно із ст.57 ЦПК України доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інші обставини, які мають значення для вирішення справи.

Відповідач ОСОБА_2 в судовому засіданні стверджував, що придбав автомобіль JEEP Grand Cherokee, 2001р.в., д.н.з. НОМЕР_1, за власні кошти в сумі 5000,00 доларів США, які отримав від продажу власного автомобілю VOLKSWAGEN Transporter 2.5, 2007 р.в.

Позивачка ОСОБА_1 в судовому засіданні підтвердила, що відповідач дав частину коштів на придбання автомобілю JEEP Grand Cherokee, 2001р.в., д.н.з. НОМЕР_1, в сумі 15000,00 доларів США, які отримав від продажу власного автомобілю VOLKSWAGEN Transporter 2.5, 2007 р.в., іншу частину коштів в сумі 6000,00 доларів США, які у неї залишилися після попереднього шлюбу, надала вона, однак належних та допустимих доказів в силу ст.ст.10, 60 ЦПК України, на підтвердження вказаних нею обставин чи спростування доводів ОСОБА_2, до суду не надано.

Таким чином, позивачкою ОСОБА_1 суду не надані належні та допустимі докази на підтвердження того, що сторони за оспорюваним договором купівлі-продажу діяли недобросовісно, а тому не має правових підстав для застосування до виниклих правовідносин вимог ч.3 ст.215 ЦК України.

Відповідно до ч.4 ст.203 ЦК України правочин має вчинятись у формі, встановленій законом. Отже, згода одного з подружжя на відчуження цінного спільного сумісного майна має бути надана у письмовій формі.

Однак, згідно із положень частин першої та другої статті 218 ЦК України недодержання сторонами письмової форми правочину, встановленої законом, не має наслідком його недійсність, крім випадків, встановлених законом. Заперечення однією зі сторін факту вчинення правочину або оспорювання окремих його частин може доводитися письмовими доказами, засобами аудіо-, відеозапису та іншими доказами. Рішення суду не може ґрунтуватися на свідченнях свідків. Якщо правочин, для якого законом встановлена його недійсність у разі недодержання вимоги щодо письмової форми, укладений усно і одна зі сторін вчинила дію, а друга сторона підтвердила її вчинення, зокрема шляхом прийняття виконання, такий правочин у разі спору може бути визнаний судом дійсним.

Законодавством не встановлено недійсності правочину при відчуженні спільного сумісного майна подружжя без письмової згоди одного з подружжя, а тому при розгляді спорів про розподіл цінного спірного майна та визнання недійсними правочинів з відчуження такого без письмової згоди одного з подружжя, за умови наявності іншої згоди, суди мають виходити з права одного з подружжя на відповідну компенсацію вартості відчуженого не в інтересах сім'ї майна.

Саме така правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 08 квітня 2015 року у справі № 6-7цс15, яка є обов'язковою для застосування всіма судами України відповідно до ст.360-7 ЦПК України.

З системного аналізу норм СК України вбачається, що належність подружжю майна, придбаного за час шлюбу за спільні кошти подружжя, на праві спільної сумісної власності законодавством презюмується, якщо інше не встановлено судом при розгляді справи. В той же час, ст. 57 СК України встановлені випадки , коли майно є особистою приватною власністю дружини чи чоловіка, в тому числі, майно набуте нею, ним за час шлюбу, але за кошти, які належали їй, йому особисто.

Як вбачається з пояснень позивачки ОСОБА_1, наданих нею у судовому засіданні та зазначених в позовній заяві, вона з лютого 2016 року не вела спільне господарство з ОСОБА_2, не цікавилася наявністю автомобіля JEEP Grand Cherokee, 2001р.в. Спору про поділ майна подружжя між нею та ОСОБА_2 немає і питання про розподіл майна подружжя в установленому законом порядку між ними не вирішувалося.

З огляду на викладене, суд вважає, що позовні вимоги ОСОБА_1 є необґрунтованими, тому задоволенню не підлягають.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 10, 57, 60, 212-215 ЦПК України, суд

вирішив:

В задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 Іванівни- відмовити.

Рішення може бути оскаржено в Апеляційний суд Сумської області через Охтирський міськрайонний суд протягом 10 днів з дня його проголошення.

Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.

Повний текст рішення складений 02 листопада 2016 року.

Суддя

Охтирського міськрайонного суду

Сумської області ОСОБА_7