Рішення № 62447047, 26.10.2016, Придніпровський районний суд м. Черкас

Придніпровський районний суд м.Черкаси

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 711/3204/16-ц

Номер провадження2/711/2255/16

26 жовтня 2016 року

Придніпровський районний суд міста Черкаси у складі:

головуючий суддя: Дунаєв С.О.

при секретарі Нарадько Л.О.

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом Публічного акціонерного товариства «УкрСиббанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором,

ВСТАНОВИВ:

Позовна заява надійшла до суду 01.04.2016р. В позові представник позивача просив стягнути з відповідачки на користь ПАТ «УкрСиббанк» заборгованість за кредитним договором №1127608100 від 26.12.2007р. в розмірі 38560,44 дол. США; пеню за несвоєчасне погашення кредиту та процентів в розмірі 28635,36грн та судові витрати у вигляді сплаченого судового збору в розмірі 15630,14.

В судовому засіданні представник позивача ОСОБА_2 позовні вимоги підтримав та наполягав на їх задоволенні.

Відповідачка пояснила, що позовні вимоги визнає частково. Зазначила, що заборгованість по кредиту виникла з незалежних від неї обставин, оскільки через різке погіршення фінансово-економічної ситуації у країні та значної інфляції національної валюти, вона не має змоги своєчасно виконувати кредитні зобовязання. Враховуючи, що порушення зобовязання допущене нею з поважних причин просила відмовити банку у вимогах про стягнення з неї штрафних санкцій. Окремо зауважила, що позивачем безпідставно розраховано пеню за прострочення сплати тіла кредиту, оскільки це не передбачено умовами кредитного договору.

Заслухавши пояснення сторін, дослідивши наявні у справі докази та оцінивши їх у сукупності, судом встановлені наступні фактичні обставини і відповідні їм правовідносини.

26.12.2007р. між АКІБ «УкрСиббанк», правонаступником якого є ПАТ «УкрСиббанк», та відповідачкою укладений кредитний договір №1127608100 (далі Договір), за яким банк надав відповідачці кредит в розмірі 40800дол. (а.с.5-9). Кредит надавався для особистих потреб, а саме на купівлю житла, зі строком повернення до 25.12.2028р. на наступних умовах:

✓процентна ставка за користування кредитом складає 12,4% річних (п.1.3.1 Договору);

✓кредит надається шляхом безготівкового перерахування коштів на рахунок позичальника №26201092791200, що відкритий в банку (п.1.5);

✓повернення кредитних коштів має відбуватись шляхом здійснення щомісячних ануїтетних платежів в розмірі 460дол. на місяць до 26 числа місяця, в якому здійснюється оплата;

✓у випадку порушення строків сплати чергового ануїтетного платежу на прострочену суму основного боргу нараховуються підвищені проценти, в розмірі діючої ставки збільшеної на 12,4%, нарахування яких здійснюється починаючи з дня виникнення простроченої суми основного боргу, а на суму прострочених процентів банк може нарахувати пеню, починаючи з 32 календарного дня в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від гривневого еквіваленту суми простроченого платежу за офіційним обмінним курсом НБУ (п.8.1).

26.12.2007р. відповідачці було надано кредитні кошти в сумі 40800дол., що підтверджується відповідним меморіальним ордером /а.с.72/.

Починаючи з березня 2015р. відповідачка припинила здійснення платежів по кредитному договору, чим порушила умови кредитного договору та допустила прострочення повернення кредитних коштів.

Зазначені обставини також визнаються сторонами, а тому відповідно до ч.1 ст.61 ЦПК не підлягають доказуванню.

У зв'язку з простроченням виконання відповідачкою своїх зобовязань за кредитним договором утворилась заборгованість, яка згідно наданого позивачем розрахунку станом на 29.03.2016р. складає 38560,44дол. (за кредитом 34270,44дол, по процентах 4290дол) та 28635,36грн (пеня за прострочення погашення кредиту 7641,72грн, пеня за прострочення сплати процентів 20993,64грн) /а.с.13-21/.

05.11.2015р. позивачем направлено відповідачці вимогу про дострокове погашення заборгованості за кредитним договором протягом 32 календарних днів з дня отримання цієї вимоги /а.с.10-11/, яка отримана відповідачкою 13.11.2015р. /а.с.12/.

Проте до теперішнього часу відповідачка не виконала вимогу позивача.

За таких обставин позивач вимагає стягнути з відповідачки суму заборгованості за кредитним договором в розмірі 38560,44 дол. США та 28635,36грн.

Тож між сторонами існує спір, який виник з кредитних правовідносин, що регулюються нормами Цивільного кодексу України (далі ЦК).

Згідно зі статтею 1046 ЦК за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості.

У відповідності до частин першої та третьої статті 1049 ЦК позичальник зобовязаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

Відповідно до частини першої статті 1048 ЦК позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором.

За змістом ст.ст. 525, 526 ЦК зобовязання мають виконуватися належним чином згідно з умовами договору та у встановлений строк. Одностороння відмова від виконання зобовязання не допускається.

Згідно ч.2 ст.1050 ЦК якщо договором встановлений обов'язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу.

Як встановлено судом, укладеним між сторонами кредитним договором передбачений обовязок позичальник повертати кредит шляхом здійснення щомісячних ануїтетних платежів, тобто платежу, який розрахований на погашення частини основної кредитної заборгованості та процентів за його користування. Натомість відповідачка допустила порушення свого зобовязання, оскільки прострочила здійснення платежів, а з березня 2015р. не здійснювала відповідних платежів. Тож вимога позивача про дострокове повернення кредиту та процентів за його використання ґрунтується на законі та передбачена умовами кредитного договору, а тому підлягає задоволенню.

Стосовно вимоги про стягнення заборгованості у валюті суд зауважує наступне. Згідно ч.1 ст.192 ЦК законним платіжним засобом, обов'язковим до приймання за номінальною вартістю на всій території України, є грошова одиниця України гривня.

Натомість ст.533 ЦК передбачено, якщо у зобов'язанні визначено грошовий еквівалент в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом. Використання іноземної валюти, а також платіжних документів в іноземній валюті при здійсненні розрахунків на території України за зобов'язаннями допускається у випадках, порядку та на умовах, встановлених законом.

В позовній заяві позивач заявив вимоги про стягнення заборгованості за кредитом та процентів за його користування у доларах США, а неустойки в гривні.

Відповідно до розяснень, викладених у п.14 постанови Пленуму ВСУ від 18.12.2009р. №14 «Про судове рішення у цивільній справі» суд має право ухвалити рішення про стягнення грошової суми в іноземній валюті з правовідносин, які виникли при здійсненні валютних операцій, у випадках і в порядку, встановлених законом.

Згідно зі статтею 2 Закону України від 07.12.2000р. №2121-III «Про банки і банківську діяльність» кошти це гроші у національній або іноземній валюті чи їх еквівалент.

Статті 47 та 49 цього Закону визначають операції банків з розміщення, залучення коштів від свого імені, на власних умовах та на власний ризик як кредитні операції незалежно від виду валюти, яка використовується. Ці операції здійснюються на підставі банківської ліцензії.

Статтею 5 Декрету Кабінету Міністрів України від 19.02.1993р. №15-93 «Про систему валютного регулювання і валютного контролю» (далі Декрет) операції з валютними цінностями здійснюються на підставі генеральних та індивідуальних ліцензій Національного банку України (далі - НБУ). Операції з валютними цінностями банки мають право здійснювати на підставі письмового дозволу (генеральної ліцензії) на здійснення операцій з валютними цінностями відповідно до пункту 2 статті 5 цього Декрету.

Крім того, НБУ на виконання положень статті 11 Декрету прийнято Положення про порядок видачі Національним банком України індивідуальних ліцензій на використання іноземної валюти на території України як засобу платежу, затверджене постановою Правління НБУ від 14.10.2004р. №483 (далі Положення).

Згідно з пунктом 1.5 цього Положення використання іноземної валюти як засобу платежу без ліцензії дозволяється, якщо ініціатором або отримувачем за валютною операцією є уповноважений банк (ця норма стосується лише тих операцій уповноваженого банку, на здійснення яких НБУ видав йому банківську ліцензію та генеральну ліцензію на здійснення валютних операцій).

Позивач має банківську ліцензію №75 від 24.12.2001р. /а.с.25/ та дозвіл на здійснення валютних операцій із залучення та розміщення іноземної валюти на валютному ринку України /а.с.25-26/. За таких обставин використання іноземної грошової одиниці долар США за кредитним договором, укладеним між сторонами, як засобу платежу не суперечить національному законодавству. Отже, вимоги про стягнення заборгованості за кредитом та процентами за його використання саме в іноземній валюті підлягають задоволенню. Зазначений висновок узгоджується з правовою позицією Верховного Суду України, викладеною у постанові від 10.02.2016р. по справі №6-1680цс15.

Стосовно вимоги про стягнення неустойки.

Згідно ст.611 ЦК зазначено, що у разі порушення зобовязання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.

Неустойкою є грошова сума, яку боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання (ст.549 ЦК).

Відповідно до ч.1 ст.550 ЦК право на неустойку виникає незалежно від наявності у кредитора збитків, завданих невиконанням або неналежним виконанням зобов'язання.

Пунктом 8.1 кредитного договору передбачено право кредитора на отримання пені за прострочення строків повернення кредиту та процентів за користування ним, а відтак позивач має право вимагати від відповідачки сплати такої пені. Разом з тим, аналіз змісту умов п.8.1 кредитного договору свідчить, що формою неустойки за прострочення позичальником строку здійснення платежів на погашення тілу кредиту є нарахування підвищених процентів, які нараховуються в розмірі діючої процентної ставки збільшеної на 12,4%. Нарахування пені в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми простроченого платежу по тілу кредиту умовами кредитного договору не передбачено. За таких обставин вимога про стягнення з відповідачки пені в розмірі 7641,72грн не підлягає задоволенню.

Проте пеня за прострочку погашення процентів розрахована позивачем вірно і складає 20993,64грн.

Вирішуючи питання про стягнення неустойки від зауважує, що статтею 617 ЦК передбачено, що особа, яка порушила зобов'язання, звільняється від відповідальності за порушення зобов'язання, якщо вона доведе, що це порушення сталося внаслідок випадку або непереборної сили. Не вважається випадком, зокрема, відсутність у боржника необхідних коштів. В контексті зазначеної норми твердження відповідачки про порушення нею умов виконання кредитних зобовязань з незалежних від неї причин не є обґрунтованим, оскільки зміни фінансово-економічного стану в країні не є випадком або непереборною силою, а відтак не є підставою для звільнення сторін від належного виконання ними своїх зобовязань.

За таких обставин вимоги про стягнення пені за прострочення виконання зобовязання за кредитним договором підлягають частковому задоволенню на суму в розмірі 20993,64грн.

Таким чином, позовні вимоги підлягають частковому задоволенню.

Відповідно до ч.1 ст.88 Цивільно-процесуального кодексу України стороні, на користь якої ухвалено рішення, суд присуджує з другої сторони понесені нею і документально підтверджені судові витрати. Позивачем при зверненні до суду з цим позовом був сплачений судовий збір в розмірі 15630,14грн. Враховуючи що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню (99,27% від заявлених), то відшкодуванню за рахунок відповідачки підлягають судові витрати в розмірі 15515,51грн.

На підставі вищевикладеного та керуючись ст.ст.7, 10, 11, 60, 88, 209, 212-215 Цивільно-процесуального кодекс України, суд

ВИРІШИВ:

Позовні вимоги задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь ПАТ «УкрСиббанк» заборгованість за кредитним договором №1127608100 від 26 грудня 2007 року в розмірі 38560 (тридцять вісім тисяч пятсот шістдесят) доларів 44 (сорок чотири) центи США та 20993 (двадцять тисяч девятсот девяносто три) гривні 64 (шістдесят чотири) копійки.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь ПАТ «УкрСиббанк» судові витрати з оплати судового збору в розмірі 15515 (п'ятнадцять тисяч пятсот п'ятнадцять) гривень 51 (пятдесят одна) копійка.

Рішення може бути оскаржене особами, які брали участь у справі, шляхом подання апеляційної скарги до Апеляційного суду Черкаської області через Придніпровський районний суд міста Черкаси. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом десяти днів з дня його проголошення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Головуючий: ОСОБА_3