Ухвала суду № 62446491, 26.10.2016, Апеляційний суд Львівської області

Справа № 456/625/15 Головуючий у 1 інстанції: Янко Б.Я.

Провадження № 22-ц/783/5494/16 Доповідач в 2-й інстанції: ОСОБА_1 Л. Б.

Категорія: 19

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

26 жовтня 2016 року колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Львівської області у складі:

головуючого судді Струс Л.Б.

суддів: Шандри М.М., Шумської Н.Л.

секретаря: Бадівської О.О.

за участю: ОСОБА_2

розглянувши у відкритому судовому засіданні у місті Львові цивільну справу за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальність «Євролізинг Україна» на рішення Стрийського міськрайонного суду Львівської області від 16 червня 2016 року у справі за позовом ОСОБА_2 до Товариства з обмеженою відповідальність «Євролізинг Україна» про визнання недійсним правочину та застосування реституції,

ВСТАНОВИЛА:

Оскаржуваним рішенням Стрийського міськрайонного суду Львівської області від 16 червня 2016 року позов задоволено. Пункт 12.1 договору № 001976 фінансового лізингу, укладеного 29.05.2015 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «Євролізинг Україна» та ОСОБА_2 визнано недійсним. Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю «Євролізинг Україна» на користь ОСОБА_2, грошові кошти в сумі 32 000 гривень 00 копійок, сплачених ним за договором № 001976 фінансового лізингу від 29.05.2015 року. Вирішено питання стягнення судових витрат.

Дане рішення суду оскаржив представник Товариство з обмеженою відповідальність «Євролізинг Україна» - ОСОБА_3 подавши апеляційну скаргу, у якій зазначає, що з висновками суду першої інстанції не погоджується, оскільки в рішенні взагалі відсутні будь-які докази та конкретні посилання щодо недійсності пункту 12.1 договору фінансового лізингу судом жодним чином не мотивовано несправедливість пункту 12.1 договору. Звертає увагу на ту обставину, що послуга, яка надається за договором обрана лізингоодержувачем самостійно і свідомо, позивач ознайомився із всіма істотними та іншими умовами договору та підписав кожну сторінку договору, усвідомлюючи всі ризики та особливості, що є притаманні договорам лізингу як змішаним договорам в розумінні п.2 ст.628 ЦК України. Апелянт вказує, що посилаючись на постанову ВСУ від 16.12.2015 року та визнаючи п.12.1 договору несправедливим, суд зовсім не бере до уваги висновки, викладені у постанові від 11.09.2013 року стосовно кваліфікації умов договору несправедливими, які в силу положень статті 360 з позначкою 7 ЦПК України також мають враховуватися судами загальної юрисдикції. Щодо стягнення грошових коштів у розмірі 32000 грн. апелянт посилається на ст. 216, 217 ЦК України та вказує, що визнаючи недійсним п.12.1 договору суд не обґрунтував підстав стягнення грошових коштів, адже враховуючи ту обставину, що договір в цілому є дійсним жодних підстав для застосування реституції не існувало. Апелянт вважає, що жодним чином не порушує законодавство у сфері надання послуг фінансового лізингу, оскільки на сьогоднішній день відсутні нормативно-правові акти, які встановлюють порядок отримання ліцензії та здійснення такого виду господарської діяльності як надання послуг фінансового лізингу на підставі ліцензії, натомість існують акти органу, що здійснює державне регулювання у сфері ринків фінансових послуг, які регулюють надання послуг фінансового лізингу юридичними особами субєктами господарювання, які за своїм правовим статусом не є фінансовими установами. Щодо нотаріального посвідчення договору фінансового лізингу, апелянт зазначає, що законодавством встановлено необхідність простої письмової форми договору фінансового лізингу, яка б визначала досягнення згоди сторонами щодо усіх істотних умов договору, нотаріальне посвідчення договору фінансового лізингу не вимагається. При цьому за бажанням сторін нотаріальне посвідчення договору фінансового лізингу може відбуватися у добровільному порядку за вимогою одного з учасників договору фінансового лізингу на підставі ч.1,4 ст.209 ЦК України.

Просить скасувати рішення Стрийського міськрайонного суду Львівської області від 16 червня 2016 року та ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог.

Представник Товариства з обмеженою відповідальність «Євролізинг Україна» в судове засідання не зявився, хоча про розгляд справи був повідомлений належним чином, що підтверджується повідомленням про вручення поштового відправлення та відомостями з сайту Українського ДП поштового звязку «Укрпошта» (а.с. 182, 184), про причини неявки суд не повідомив та з клопотанням про відкладення розгляду справи не звертався, тому розгляд справи відповідно до ч.2 ст. 305 ЦПК України здійснюється колегією суддів за відсутності осіб, які беруть участь у справі.

Заслухавши суддю-доповідача, ОСОБА_2, перевіривши матеріали справи, законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення з наступних підстав.

Відповідно до ч.1 ст. 11 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.

Відповідно до ст.213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно зясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції відповідає зазначеним вимогам.

Матеріалами справи встановлено, що 29 травня 2015 року між ОСОБА_2 (замовник, лізингоодержувач) та ТОВ «Євролізинг Україна» (виконавець) було укладено Договір № 001976 фінансового лізингу, предметом якого є надання послуг, спрямованих на придбання трактора Dong-Feng 504 каб на суму 10355, 99 євро, що в еквівалентно 320000, 00 грн. (а.с. 8-19)

Відповідно до п. 1.7 договору, предмет лізингу передається в користування лізингоодержувачеві протягом строку, який становить не більше 120 робочих днів з моменту сплати лізингоодержувачем на рахунок лізингодавця платежів обумовлених договором.

Згідно копії квитанції від 29 травня 2015 року ОСОБА_2 оплатив 32000 грн. ТОВ «Єворлізинг» в якості адміністративного платежу згідно договору фінансового лізингу № 001976. (а.с. 20)

Згідно п.12.1 ст. 12 договору, лізингоодержувач який сплатив адміністративний платіж, частково або повністю сплатив авансовий внесок та неотримав транспортний засіб, має право розірвати даний договір за власним бажанням, про що має повідомити лізингодавця у письмовій формі з чітким волевиявленням щодо розірвати договір, шляхом направлення відповідного листа рекомендованою кореспонденцією на адресу лізингодавця. У строк встановлений чинним законодавством, лізингодавець розглядає заяву лізингоодерджувача та надає письмову відповідь, в якій повідомляє про розірвання договору та про наслідки його розірвання. В такому випадку поверненню підлягає 60% від сплаченого авансового платежу та/або частини авансових платежів, 40% лізингодавець утримує в якості штрафу за дострокове розірвання договору. Адміністративний платіж в такому випадку поверненню не підлягає.

Відповідно до частин першої статті 202 ЦК Україниправочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Відповідно до ст. 806 ЦК України, за договором лізингу одна сторона (лізингодавець) передає або зобов'язується передати другій стороні (лізингоодержувачеві) у користування майно, що належить лізингодавцю на праві власності і було набуте ним без попередньої домовленості із лізингоодержувачем (прямий лізинг), або майно, спеціально придбане лізингодавцем у продавця (постачальника) відповідно до встановлених лізингоодержувачем специфікацій та умов (непрямий лізинг), на певний строк і за встановлену плату (лізингові платежі). До договору лізингу застосовуються загальні положення про найм (оренду) з урахуванням особливостей, встановлених цим параграфом та законом. До відносин, пов'язаних з лізингом, застосовуються загальні положення про купівлю-продаж та положення про договір поставки, якщо інше не встановлено законом.

Відповідно до п.п. 7, 8 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.2009 р. № 9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними», правочин може бути визнаний недійсним лише з підстав визначених законом, та із застосуванням наслідків недійсності, передбачених законом. Відповідно до ч.1 ст.215 ЦК України, підставою недійсності правочину є недодержання стороною (сторонами) вимог, які встановлені статтею 203 України, саме на момент вчинення правочину.

Задовольняючи позовні вимоги ОСОБА_2 та визнаючи п.12.1. договору № 001979 від 29 травня 2015 року недійсним та стягуючи з відповідача кошти у розмірі 32000 грн., районний суд виходив з того, що у відповідача відсутня ліцензія для здійснення фінансових послуг щодо залучення фінансових активів від фізичних осіб та договір фінансового лізингу від 29 травня 2015 року, укладений між ОСОБА_2 та ТОВ «Євролізинг Україна» не був нотаріально посвідчений.

Колегія суддів погоджується із зазначеним висновком суду першої інстанції, виходячи із наступного.

Відповідно до частин першої, другої статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, пятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Стаття 18 Закону України «Про захист прав споживачів» містить самостійні підстави визнання угоди (чи її умов) недійсною.

Так, за змістом частини пятої цієї норми у разі визнання окремого положення договору, включаючи ціну договору, несправедливим може бути визнано недійсним або змінено саме це положення, а не сам договір.

Тільки у разі, коли зміна окремих положень або визнання їх недійсними зумовлює зміну інших положень договору, на вимогу споживача такі положення підлягають зміні або договір може бути визнаний недійсним у цілому (частина шоста статті 18 Закону).

Визначення поняття «несправедливі умови договору» закріплено в частині другій статті 18 цього Закону умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов'язків на шкоду споживачу.

Аналізуючи норму статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів» можна дійти висновку, що для кваліфікації умов договору несправедливими необхідна наявність одночасно таких ознак: по-перше, умови договору порушують принцип добросовісності (пункт 6 частини першої статті 3, частина третя статті 509 ЦК України); по-друге, умови договору призводять до істотного дисбалансу договірних прав та обовязків сторін; по-третє, умови договору завдають шкоди споживачеві.

Несправедливими є, зокрема, умови договору про: виключення або обмеження прав споживача стосовно продавця (виконавця, виробника) або третьої особи у разі повного або часткового невиконання чи неналежного виконання продавцем (виконавцем, виробником) договірних зобовязань, включаючи умови про взаємозалік, зобовязання споживача з оплати та його вимог у разі порушення договору з боку продавця (виконавця, виробника); встановлення жорстких обовязків споживача, тоді як надання послуги обумовлене лише власним розсудом виконавця; (пункти 2,3 частини третьої статті 18 Закону «Про захист прав споживачів); надання можливості продавцю (виконавцю, виробнику) не повертати кошти на оплату, здійснену споживачем, у разі відмови споживача укласти або виконати договір, без встановлення права споживача на одержання відповідної компенсації від продавця (виконавця, виробника) у звязку з розірвання або невиконанням ним договору (пункт 4 частини третьої статті 18 Закону).

За змістом статті 808 ЦК України, якщо відповідно до договору непрямого лізингу вибір продавця (постачальника) предмета договору лізингу був здійснений лізингоодержувачем, продавець (постачальник) несе відповідальність перед лізингоодержувачем за порушення зобовязання щодо якості, комплектності, справності предмета договору лізингу, його доставки, монтажу, запуску в експлуатацію, тощо. Якщо вибір продавця (постачальника) предмета договору лізингу був здійснений лізингодавцем, продавець та лізингодавець несуть перед лізингоодежувачем солідарну відповідальність за зобовязанням щодо продажу (поставки) предмета договору лізингу.

Окрім того, згідно пункту 4 частини першої статті 34 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг» діяльність з надання будь-яких фінансових послуг, що передбачають пряме або опосередковане залучення фінансових активів від фізичних осіб може здійснюватись лише фінансовими установами після отримання відповідної ліцензії.

Послуга з адміністрування фінансових активів для придбання товарів у групах є фінансовою послугою (пункт 11-1 статті 4 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг»).

Відповідно до частини першої статті 227 ЦК України правочин юридичної особи, вчинений нею без відповідного дозволу (ліцензії), може бути визнаний судом недійсним.

Відповідно до частини другої статті 806 ЦК України до договору лізингу застосовуються загальні положення про найм (оренду) з урахуванням особливостей, встановлених цим параграфом та законом. До відносин, пов'язаних з лізингом, застосовуються загальні положення про купівлю-продаж та положення про договір поставки, якщо інше не встановлено законом.

Також, виходячи з аналізу норм чинного законодавства за своєю правовою природою є змішаним договором та містить елементи договору оренди (найму) та договору купівлі-продажу транспортного засобу, що випливає зі змісту договору відповідно до статті 628 ЦК України.

Згідно статті 799 ЦК України договір найму транспортного засобу укладається у письмовій формі; договір найму транспортного засобу за участю фізичної особи підлягає нотаріальному посвідченню.

Відповідно до частини першої статті 220 ЦК України у разі недодержання сторонами вимоги закону про нотаріальне посвідчення договору такий договір є нікчемним.

Вищенаведена правова позиція викладена також в постанові Верховного Суду України від 16 грудня 2015 року у справі № 6-2766цс15, яка в силу вимог ст. 360-7 ЦПК України є обовязковою для всіх судів України.

Колегією суддів встановлено, що спірний договір лізингу від 29 травня 2015 року не був нотаріально посвідчений, а також у відповідача відсутня ліцензія на здійснення фінансових послуг щодо залучення фінансових активів від фізичних осіб, що суперечить вищенаведеним вимогам закону.

Покликання в апеляційній скарзі про те, що договір в цілому є дійсним, а тому жодних підстав для застосування реституції не існувало, колегія суддів не бере до уваги, оскільки в силу вимог ст. 216 ЦК України, у разі недійсності правочину кожна із сторін зобовязана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину.

Як встановлено матеріалами справи, ОСОБА_2 оплатив ТОВ «Єворлізинг» 32000 грн. в якості адміністративного платежу, а тому колегія суддів вважає, що районний суд обґрунтовано стягнув з відповідача дану суму сплачену позивачем за договором № 001976 фінансового лізингу від 29.05.2015 року.

Доводи в апеляційній скарзі про те, що відповідач не порушує законодавство у сфері надання послуг фінансового лізингу, оскільки на сьогоднішній день відсутні нормативно-правові акти, які встановлюють порядок отримання ліцензії та здійснення такого виду господарської діяльності як надання послуг фінансового лізингу на підставі ліцензії, колегія суддів не бере до уваги оскільки такі спростовуються листом № 2169/16-8 від 22.03.2016р. Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сфері ринків фінансових послуг, з 28.05.2015р., згідно якого всі фінансові послуги, у тому числі і фінансовий лізинг, підлягають ліцензуванню відповідно до Закону про ліцензування № 222-VIII. (а.с. 158)

Колегія суддів вважає, що доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують, а тому підстав для її задоволення колегія суддів не вбачає.

Колегія суддів вважає, що оскаржуване рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права, а відтак колегія суддів приходить до висновку про те, що підстави для його скасування чи зміни відсутні, оскільки таке ухвалене у відповідності до вимог ст.ст. 213-214 ЦПК України.

Відповідно до ч.1 ст.308 ЦПК України апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

На підставі викладеного та керуючись ст.ст.209, 303, 304, п.1 ч.1 ст. 307, ст.ст.308, 313, 314, 315, 317, 319 ЦПК України, колегія суддів,

УХВАЛИЛА:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальність «Євролізинг Україна» відхилити.

Рішення Стрийського міськрайонного суду Львівської області від 16 червня 2016 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання ухвалою законної сили.

Головуючий Л.Б. Струс

Судді М.М. Шандра

ОСОБА_4