Постанова № 62445584, 02.11.2016, Шевченківський районний суд міста Полтави (до 25.04.2025 - Октябрський районний суд м. Полтави)

Дата документу 02.11.2016 Справа № 554/8286/16-а

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

02 листопада 2016 року

Октябрський районний суд м. Полтави у складі головуючого судді Микитенка В.М., розглянувши у скороченому провадженні справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Полтавського об'єднаного Управління Пенсійного фонду України Полтавської області про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити дії,-

ВСТАНОВИВ:

06.10.2016 року позивач ОСОБА_1 звернувся до суду з позовомдо Полтавського об'єднаного Управління Пенсійного фонду України Полтавської області, у якому просив:

- визнати протиправними дії відповідача щодо відмови в призначенні йому пенсії по 2 групі інвалідності відповідно до ч.9 ст.86 ЗУ «Про прокуратуру»;

- зобов'язати відповідача призначити і нарахувати йому пенсію по 2 групі інвалідності загального захворювання з обчисленням її відповідно до вимог ст.86 ЗУ «Про прокуратуру» в обсязі 60 відсотків від суми місячної (чинної) заробітної плати, до якої включаються всі види оплати праці, з якої було сплачено єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, а до 1 січня 2011 року - страхові внески на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування, одержуваної перед місяцем звернення за призначенням пенсії, з 28.03.2016 року.

31.10.2016 року відповідач надав суду заперечення проти позову та просив відмовити в задоволенні позову за безпідставністю, вважаючи прийняте ним рішення у межах чинного законодавства.

Суд у порядку скороченого провадження, дослідивши матеріали справи, вважає, що позов підлягає задоволенню повністю, з огляду на таке.

Як убачається з матеріалів справи, позивач ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1 безперервно працював в органах прокуратури з серпня 2003 року по квітень 2016 року (а.с.8-9, 12-13).

За даними довідки МСЕК серії АВ №0491238 від 01.04.2016 року позивачеві встановлено 2 групу інвалідності загального захворювання із 28.03.2016 року (а.с.10).

Відповідно пенсійного посвідчення НОМЕР_1 від 09.08.2016 року, протоколу №1952 від 12.07.2016 року та довідки №1537 Полтавського об'єднаного Управління Пенсійного фонду України Полтавської області, позивачеві призначено пенсію по інвалідності відповідно до ЗУ «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» (а.с.11, 19-20).

За зверненням позивача від 05.09.2016 року йому було відмовлено в призначенні та перерахунку пенсії відповідно до ЗУ «Про прокуратуру» (а.с.14-18).

Свою відмову відповідач мотивував тим, що відповідно до п.5 прикінцевих положень Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» від 02 березня 2015 року №213-УІІІ у разі неприйняття до 1 червня 2015 року закону щодо призначення всіх пенсій, у тому числі спеціальних, на загальних підставах з 01 червня 2015 року скасовуються норми щодо пенсійного забезпечення осіб, яким пенсії/щомісячне довічне грошове утримання призначаються відповідно до законів України «Про державну службу», «Про прокуратуру», «Про судоустрій і статус суддів», «Про статус народного депутата України», «Про Кабінет Міністрів України», «Про судову експертизу», «Про національний банк України», «Про службу в органах місцевого самоврядування», «Про дипломатичну службу», Податкового та Митного кодексів України, Положення про помічника-консультанта народного депутата України.

Не погоджуючись з такими діями відповідача, позивач звернувся до суду з даним позовом.

Статтею 2 КАС України визначено, що завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ.

Ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи в адміністративному суді, до підсудності якого вона віднесена цим Кодексом (ч. 4 ст. 6 КАС України).

Відповідно до ст.8 Конституції України, Конституція України має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй.

НормиКонституції України є нормами прямої дії. Звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується.

Стаття 19 Конституції України зобов'язує органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадових осіб діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Статтею 22 Конституції України передбачено, що конституційні права і свободи гарантуються і не можуть бути скасовані. При прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод.

Приписами ст.46 Конституції України закріплено, що громадянам України гарантовано право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними.

Відповідно до ст.58 Конституції України закони та інші нормативно- правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи.

З урахуванням ст. 64 Конституції України, право на пенсійне забезпечення відповідних категорій громадян, встановлене законами України є таким, що не підлягає звуженню та обмеженню.

Частиною 9 ст.86 ЗУ «Про прокуратуру» передбачено, що прокурорам визнаним інвалідами 1 та 2 групи призначається пенсія по інвалідності в розмірах, передбачених частиною другою цієї статті, за наявності стажу роботи в органах прокуратури не менше 10 років.

Відповідно до ч.2 ст.86 Закону України «Про прокуратуру» пенсія призначається в розмірі 60 відсотків від суми їхньої місячної (чинної) заробітної плати, до якої включаються всі види оплати праці, з якої було сплачено єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, а до 1 січня 2011 року - страхові внески на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування, одержуваної перед місяцем звернення за призначенням пенсії.

Частиною 6 ст.86 Закону України «Про прокуратуру» визначено, що до вислуги років, яка дає право на пенсію згідно з цією статтею, зараховується час роботи на прокурорських посадах, зазначених у статті 15 цього Закону, половина строку навчання у вищих юридичних навчальних закладах денної форми навчання або на юридичних факультетах вищих навчальних закладів денної форми навчання.

Пунктом 5 ч. 1 ст. 16 Закону України «Про прокуратуру» від 14.10.2014р, який набрав чинності та вступив в дію з 15.07.2015, гарантії незалежності прокурорів забезпечуються належним матеріальним, соціальним та пенсійним забезпеченням.

Станом на день звернення до відповідача із заявою про призначення пенсії, позивач мав стаж роботи на посадах прокурорів і слідчих прокуратури - 12 років і 8 місяців (а.с.12-13, 19-20).

Крім того, позивач є інвалідом II групи з 28 березня 2016 року (а.с.10).

Конституційний Суд України неодноразово розглядав питання, пов'язані з реалізацією права на соціальний захист, і сформулював правову позицію, згідно з якою Конституція України виокремлює певні категорії громадян України, що потребують додаткових гарантій соціального захисту з боку держави. До них, зокрема, належать громадяни, які відповідно до статті 17 Конституції Україниперебувають на службі у військових формуваннях та правоохоронних органах держави, забезпечуючи суверенітет і територіальну цілісність України, її економічну та інформаційну безпеку, у тому числі в органах прокуратури (рішення Конституційного Суду України від 6 липня 1999 року №8-рп/99 у справі щодо права на пільги та від 20 березня 2002 року №5-рп/2002 у справі щодо пільг, компенсацій і гарантій).

У зазначених рішеннях Конституційний Суд України вказав, що необхідність додаткових гарантій соціальної захищеності цієї категорії громадян як під час проходження служби, так і після її закінчення зумовлена насамперед тим, що служба у Збройних Силах України, інших військових формуваннях та правоохоронних органах держави пов'язана з ризиком для життя і здоров'я, підвищеними вимогами до дисципліни, професійної придатності, фахових, фізичних, вольових та інших якостей. Це повинно компенсуватися наявністю підвищених гарантій соціальної захищеності, тобто комплексу організаційно-правових економічних заходів, спрямованих на забезпечення добробуту саме цієї категорії громадян як під час проходження служби, так і після її закінчення.

Виходячи із висловленого у рішеннях Конституційного Суду України розуміння сутності соціальних гарантій працівників правоохоронних органів, зокрема працівників прокуратури, зміст та обсяг досягнутих ними соціальних гарантій не може бути звужено шляхом внесення змін до законодавства.

Також, Конституційний Суд України у своєму рішенні №6-рп/2007 від 09.07.2007 року зазначив, що невиконання державою взятих на себе соціальних зобов'язань порушує принцип соціальної, правової держави. Встановлення певних соціальних пільг, компенсацій та гарантій є складовою конституційного права на соціальний захист і юридичними засобами здійснення цього права.

Крім того, Рекомендаціями Rес (2000) 19 Комітету Міністрів Ради Європи державам-членам щодо ролі прокуратури в системі кримінального правосуддя, ухваленими Комітетом Міністрів Ради Європи на 724 засіданні заступників міністрів 6 жовтня 2000 року, в розділі «Гарантії, надані прокурорам для виконання їх функцій» передбачено, що держава повинна вжити заходів, щоб необхідні умови для служби регулювалися законом, такі як заробітна платня, перебування на посаді і пенсія, беручи до уваги важливість роботи прокурорів, а також відповідний вік виходу на пенсію (п.п. «г» п. 5);

Статус прокурорів і рівень їх заробітної платні та пенсії повинні брати до уваги досягнення визначеного балансу між членами судової і прокурорської служб, тому що обидві служби, незважаючи на різноманітну природу їхніх посадових обов'язків, відіграють важливу роль у системі кримінального судочинства. Матеріальні умови служби сприяють підтримці важливості і гідності установи. І на закінчення, поліпшення становища прокурорів у державах-членах, зокрема в Центральній та Східній Європі, повинно стримувати тенденцію їхнього переходу на посади в приватному секторі.

Тож, належна та відповідна пенсія є конституційною гарантією незалежності та неупередженості прокурора, є складовою його правового статусу як діючого прокурора з урахуванням правомірних (законних) очікувань на майбутнє щодо захищеного соціального статусу при видаленні його з посади, яке у своєму розмірі має бути максимально наближеним до рівня грошового утримання прокурора, який перебуває на відповідній посаді.

Незалежність прокурора забезпечується належним матеріальним, соціальним та пенсійним забезпеченням прокурора.

Тобто, гарантії незалежності прокурорів не можуть бути звужені чи скасовані під час прийняття нових законів і внесення змін до чинних.

В результаті прийняття пункту 5 розділу III «Прикінцеві положення» Закону №213-VIII, прокурори, які звернулися до Пенсійного фонду України із заявою про призначення пенсії після 01 червня 2015 року, перебувають у різному правовому становищі порівняно із прокурорами, які звернулися із аналогічною заявою до 01 червня 2015 року. Вказівка лише на дату звернення до пенсійного фонду з заявою про призначення пенсії є порушенням принципу правової визначеності та принципу рівності всіх громадян (статті 8,21 Конституції України).

Прокурори є рівними, адже, здійснюючи свої функції, мали відповідно до законодавства однаковий статус та гарантії незалежності, що включають і порядок призначення пенсії за вислугу років. Викладене підтверджує порушення приписами Закону № 213- VIII універсального принципу рівності, закріпленого статтею 21 Основного Закону України, а також порушення принципу незалежності прокурорів, передбаченого Законом № 1789-ХІІ та Законом № 1697- VІІ.

Із змісту розділу IV Закону № 1789-ХІІ та розділу IX Закону № 1697- VІІ убачається, що єдиним видом доходу прокурора, який працює на відповідній посаді, є заробітна плата, яка складається з посадового окладу, премій та надбавок (за вислугу років; виконання обов'язків на адміністративній посаді та інших виплат, передбачених законодавством).

Приймаючи до уваги те, що позивач є прокурором, звільненим у зв'язку із реорганізацією та скороченням кількості прокурорів органів прокуратури, з огляду на положення статті 19 Конституції України, відповідно до якої органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією України та законами України, що при вирішенні даного спору підлягають застосуванню статті 8, 19, 22 Конституції України, а також ч. 2 ст. 50-1 Закону України № 1789-ХІІ від 05 листопада 1991 року «Про прокуратуру» (в редакції від 01.10.2011р.) та ст.86 чинного ЗУ «Про прокуратуру».

Відповідно до пункту 2 Постанови Пленуму Верховною Суду України №9 від 01.11.1996 «Про застосування Конституції України при здійсненні правосуддя», оскільки Конституція України, як зазначено в статті 8 має найвищу юридичну силу, а її норми є нормами прямої дії, суди при розгляді конкретних справ мають оцінювати законність того чи іншого нормативно-правового акту, з точки зору його відповідності Конституції та у всіх необхідних випадках застосовувати Конституцію, як акт прямої дії.

У разі невідповідності нормативно-правового акта Конституції України, закону України, міжнародному договору, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України, або іншому правовому акту застосовується правовий акт, який має вищу юридичну силу (ч.4 ст. 9 КАС України).

Враховуючи викладене, керуючись ст.ст. 1, 2, 9, 11, 17, 70, 71, 158-163, 183-2 КАС України, суд,

ПОСТАНОВИВ:

Адміністративний позов ОСОБА_1 - задовольнити повністю.

Визнати протиправними дії Полтавського об'єднаного Управління Пенсійного фонду України Полтавської області щодо відмови в призначенні ОСОБА_1 пенсії по 2 групі інвалідності відповідно до ч.9 ст.86 ЗУ «Про прокуратуру».

Зобов'язати Полтавське об'єднане Управління Пенсійного фонду України Полтавської області призначити і нарахувати ОСОБА_1 пенсію по 2 групі інвалідності загального захворювання з обчисленням її відповідно до вимог ст.86 ЗУ «Про прокуратуру» в обсязі 60 відсотків від суми місячної (чинної) заробітної плати, до якої включаються всі види оплати праці, з якої було сплачено єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, а до 1 січня 2011 року - страхові внески на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування, одержуваної перед місяцем звернення за призначенням пенсії, з 28.03.2016 року.

Постанова може бути оскаржена в апеляційному порядку до Харківського апеляційного адміністративного суду через Октябрський районний суд м. Полтави протягом 10 днів з дня її отримання.

Суддя В.М.Микитенко