Постанова № 62445025, 01.11.2016, Золочівський районний суд Львівської області

Справа № 445/1925/16-а

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

01 листопада 2016 року Золочівський районний суд Львівської області в особі судді Сивак В. М. розглянувши у порядку скороченого провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Золочівського об"єднаного управління Пенсійного Фонду України Львівської області про визнання дій протиправними та зобов"язання вчинити дії, -

в с т а н о в и в :

Позивач ОСОБА_1 звернувся до суду з адміністративним позовом, в якому просить:

- Визнати протиправними дії Золочівського обєднаного управління Пенсійного Фонду України Львівської області щодо відмови йому у перерахунку раніше призначеної пенсії за вислугу років відповідно до ст. 50-1Закону України "Про прокуратуру"в редакції Закону України №2663-111 від 12.07.2001року у розмірі 90 % від суми місячного заробітку, без обмежень граничного розміру, згідно довідки прокуратури Львівської області № 18/1081 від 16.06.2016 року про заробітну плату.

- Скасувати рішення Золочівського обєднаного управління Пенсійного Фонду України Львівської області № 4500/04-40 від 05.10.2016 року про відмову в перерахунку раніше призначеної пенсії за вислугу років відповідно до ст. 50-1Закону України "Про прокуратуру"в редакції Закону України №2663-111 від 12.07.2001року у розмірі 90 % від суми місячного заробітку, без обмежень граничного розміру, згідно довідки прокуратури Львівської області № 18/1081 від 16.06.2016 року про заробітну плату.

- Зобов'язати Золочівське обєднане управління Пенсійного Фонду України Львівської області провести перерахунок та виплачувати йому з 27.09.2016 року пенсію за вислугу років відповідно до ст. 50-1Закону України «Про прокуратуру» від 05.11.1991 року № 1789-ХІІ (в редакції Закону України №2663-111 від 12.07.2001року) із розрахунку 90 % від суми місячного (чинного) заробітку, який згідно довідки прокуратури Львівської області № 18/1081 від 16.06.2016 року про заробітну плату, складає 11101 гривня 08 копійок, без обмежень розміру пенсії з наступним проведенням перерахунку пенсії у зв'язку із підвищенням заробітної плати працівникам органів прокуратури, виходячи із місячного заробітку за відповідною посадою, з якої призначено пенсію, та виплачувати довічно.

- Постанову суду звернути до негайного виконання та зобовязати відповідача подати звіт про виконання судового рішення.

- Стягнути з відповідача на його користь судовий збір.

В обґрунтування позову покликається на те, що з 13.03.2015 року, перебуває на обліку в Золочівському обєднаному управлінні Пенсійного Фонду України Львівської області, як отримувач пенсії за вислугу років на підставі ст. 50-1 Закону України «Про прокуратуру» від 05.11.1991 року № 1789-ХІІ, в редакції Закону України №76-VIII(76-19) від 28.12.2014 року. Пенсія призначена виходячи із розрахунку 60 відсотків від суми заробітної плати.

Зазначає, що з 4 червня 1997 року і на даний час працює в органах прокуратури України. Відповідно дост.50-1 Закону України «Про прокуратуру» від 05.11.1991 року№1789-ХІІ,в редакції Закону України №2663-111 від 12.07.2001року, яка була чинною на час роботи в органах прокуратури, прокурори і слідчі зі стажем роботи не менше 20 років, у тому числі зі стажем роботи на посадах прокурорів і слідчих прокуратури не менше 10 років, мають право на пенсійне забезпечення за вислугу років незалежно від віку.

Пенсія призначається в розмірі 80 відсотків від суми їхньої місячної (чинної) заробітної плати, до котрої включаються всі види оплати праці, на які нараховуються страхові внески, одержувані перед місяцем звернення за призначення пенсії. За кожен повний рік роботи понад 10 років на цих посадах пенсія збільшується на 2 відсотки, але не більше 90 відсотків від суми місячного (чинного) заробітку.

Станом на 13.03.2015 року ( час призначення пенсії) його стаж роботи, що дає право на пенсію за вислугою років, складав більше 22 років, у тому числі стаж роботи на посадах прокурорів більше 17 років. На час звернення за перерахунком (27.09.2016) стаж роботи, що дає право на пенсію за вислугою років, складає більше 23 років, у тому числі стаж роботи на посадах прокурорів більше 19 років, що дає йому право на перерахунок пенсії за вислугою років і пенсія повинна розраховуватись із розрахунку 90 відсотків від суми місячного (чинного) заробітку у редакції Закону України «Про прокуратуру» №2663-111 від 12.07.2001року (що була чинною на час роботи в органах прокуратури), максимальний розмір пенсії не був обмежений.

Заробіток, з якого слід проводити розрахунок пенсії зазначений в довідці прокуратури Львівської області № 18-1081 від 16.06.2016 року, згідно якої сума місячної заробітної плати складає 11101 гривня 08 копійок.

Стверджує, що працевлаштувавшись у 1997 році і працюючи на даний час в органах прокуратури України на прокурорських посадах, мав переконання в реалізації і непорушності свого права на пільгу, гарантовануКонституцією Україниі законом, щодо можливості отриманні пенсії за вислугу в розмірі 90 відсотків від суми місячної (чинної) заробітної плати, що враховуючи фізичні і моральні навантаження в такій роботі в тому числі, було вирішальним при прийнятті рішення присвятити більшість часу свого життя державній службі, безпосередньої в органах прокуратури України.

Відповідно дост.50-1 Закону України «Про прокуратуру» від 05.11.1991 року№1789-ХІІ,в редакції Закону України №2663-111 від 12.07.2001року, яка була чинною на час роботи в органах прокуратури, обчислення (перерахунок) пенсій проводиться за документами пенсійної справи та документами, додатково поданими пенсіонерами, виходячи з розміру місячного заробітку за відповідною посадою, з якої особа вийшла на пенсію, станом на час звернення за призначенням або перерахунком.

Таким чином, з 1997 по 2011 рік, коли працював на посадах в органах прокуратури, для нього діяли гарантії пенсійного забезпечення як для працівника прокуратури, які суттєво відрізняються від положень, передбачених нині діючим Законом.

Зазначає, що до ст.50-1Закону України «Про прокуратури»було внесено зміни та прийнято новий Закон України «Про прокуратуру» №4697-VII від 14.10.2014 року та Закон України «Про внесення змін та визнання такими, що втратили чинність, деяких законодавчих актів України» від 28.12.2014 №76- VIII.

Фактично, Закон України «Про прокуратуру» від 05.11.1991 року № 1789-ХІІ, в редакції Закону України №76-VIII(76-19) від 28.12.2014 року та діючий на сьогодніЗакон від 14.10.2014р. №1697-VIIсуттєво погіршує його становище та обмежує в реалізації законних прав та інтересів, які гарантувалися державою продовж 10 роківЗаконом від 05.11.1991р. №1789-ХІІ,в редакції Закону України №2663-111 від 12.07.2001року, яка була чинною на час роботи та на які він розраховувавпрацюючи в органах прокуратури.

Більше того, вказаний Закон та зміни, які вносились в ст.50-1 Закону України «Про прокуратуру» від 05.11.1991 року№1789-ХІІ, ставить у нерівні умови працівників органів прокуратури, які виконують однакові функціональні обов'язки в однакових умовах та в той же період часу. Як наслідок, прокурори, які працювали в органах прокуратури у той же період що і він, але звернулися за пенсією до 2011 року, опинилися в набагато вигідніших умовах ніж позивач, хоча виконували одинакові функції, мали однакове навантаження і обмеження, пов'язані з виконанням прокурорських функцій тощо.

27.09.2016 року позивач звернувся до Золочівського обєднаного управління Пенсійного Фонду України Львівської області з заявою про перерахунок раніше призначеної пенсії за вислугу років відповідно до ст. 50-1Закону України "Про прокуратуру"в редакції Закону України №2663-111 від 12.07.2001року у розмірі 90 % від суми місячного заробітку, без

обмежень граничного розміру, згідно довідки прокуратури Львівської області № 18/1081 від 16.06.2016 року про заробітну плату.

Відповідач рішенням від 05.10.2016 року відмовив у перерахунку та встановленні пенсії за вислугу років, відповідно до ст. 50-1Закону України "Про прокуратуру" у розмірі 90 % від суми місячного заробітку, без обмежень граничного розміру, згідно довідки прокуратури Львівської області № 18/1081 від 16.06.2016 року про заробітну плату. Зазначив, що на даний час відсутні норми, які б регулювали умови та порядок проведення перерахунку пенсій прокурорсько-слідчим працівникам, а тому такі перерахунки не проводяться.

Позивач вважає, що внаслідок протиправних дій відповідача порушені його конституційні права на соціальний захист і пенсійне забезпечення, передбачені і гарантованіКонституцією України, іншими ЗаконамиУкраїни, рішеннями Конституційного Суду України,Верховного Суду України та інших судів, так як йому неправомірно відмовлено в перерахунку довічної пенсії за вислугу років, оскільки відповідач послався на норми законів, які не можуть бути застосована в часі при перерахунку йому пенсії за вислугу років.

Ухвалою суду від 18.10.2016 р. відкрито скорочене провадження по розгляду даної справи.

Від відповідача на адресу суду надійшли заперечення , згідно яких відповідач вважає позовні вимоги ОСОБА_1 безпідставними та необгрунтованими з наступних причин. Позивачу ОСОБА_1, на підставі заяви про призначення пенсії, управлінням 19.03.2015 року прийнято рішення про призначення пенсії за вислугу років з 13.03.2015 року, відповідно до ст. 50-1 Закону України від 05.11.1991 року №1789-ХІІ «Про прокуратуру» (в редакції чинні на день призначення пенсії), в розмірі 60 відсотків від заробітної плати.

27.09.2016року позивач ОСОБА_1 звернувся із заявою про здійснення розрахунку та встановлення розміру пенсії за вислугу років відповідно до ст. 50-1 Закону України «Про прокуратуру» в редакції від 01.01.2007 року у розмірі 90% від суми місячного заробітку, без обмеження граничного розміру, і проведення перерахунку пенсії згідно довідки прокуратури Львівської області №18/1081 від 16.06.2016 року про заробітну плату.

У перерахунку пенсії за вислугу років ОСОБА_1 на підставі вищезазначеної заяви Золочівським обєднаним управлінням ПФУ Львівської області було відмовлено спираючись на наступне. В частині вимоги встановити розмір пенсії за вислугу років відповідно до ст. 50-1 Закону України «Про прокуратуру» в редакції від 01.01.2007 року у розмірі 90% від суми місячного заробітку відмова управління ґрунтується на чинних нормах права, з одночасним застосуванням правових висновків Верховного Суду України. Зокрема, Верховний Суд України в постанові від 06.10.2015 року по справі №127/11720/14-а дає правову оцінку застосуванню норм Закону України «Про прокуратуру» органами Пенсійного фонду України при реалізації особами пенсійних прав. Колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України вважає, що при перерахунку пенсії працівникам прокуратури має застосовуватися норма., що визначає розмір пенсії у відсотках, яка діяла на момент призначення пенсії, а тому дійшла такого правового висновку: внесені Законом № 3668-VI зміни до статті 50-1 Закону №1789-ХІІ щодо розміру пенсії у відсотках стосуються порядку призначення пенсії прокурорам і слідчим у разі реалізації ними права на пенсійне забезпечення, а не перерахунку вже призначеної пенсії. Аналогічна правова позиція, по даному питанні, викладена також у постановах Верховного Суду України від 10.12.2013 року у справі №21-348а13 та від 17.12.2013 року у справі №21-445а13.

З вищенаведеного висновку вбачається, що по-перше: при перерахунку пенсії застосовується норма, яка визначає розмір пенсії у відсотках, що була чинна на час призначення пенсії; по-друге: Верховний Суд України допускає внесення змін у норми щодо пенсійного забезпечення прокурорсько-слідчих працівників в сторону зменшення відсоткового розміру пенсії.

Відповідно до ст. 244-2 Кодексу адміністративного судочинства України, висновок Верховного Суду України щодо застосування норми права, викладений у його постанові, прийнятій за результатами розгляду справи з підстав, передбачених пунктами 1 і 2 частини першої статті 237 цього Кодексу, є обовязковим для всіх субєктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно- правовий акт, що містить відповідну норму права. Висновок щодо застосування норм права, викладений у постанові Верховного Суду України, має враховуватися іншими судами загальної юрисдикції при застосуванні таких норм права.

Крім того, постановою Золочівського районного суду Львівської області від

12.08.2016року по справі №445/1349/16-а за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Золочівського обєднаного управління Пенсійного фонду України Львівської області, яка набрала законної сили 11 жовтня 2016 року, встановлено, що при здійснення позивачу перерахунку пенсії повинні застосовуватися норми пенсійного забезпечення, які діяли на момент призначення пенсії.

Зокрема суд постановив: зобов'язати Золочівське об'єднане управління Пенсійного Фонду України Львівської області провести ОСОБА_1 перерахунок та виплату пенсії за вислугу років, відповідно до ст. 50-1 Закону України «Про прокуратуру» в редакції, яка діяла на час призначення пенсії, на підставі довідки прокуратури Львівської області № 18- 1081 від 16.06.2016 року, виходячи з розрахунку 60 відсотків від суми місячної заробітної плати, яка згідно з довідкою прокуратури Львівської області № 18- 1081 від 16.06.2016 року складає 11101 гривня 08 копійок, починаючи з 01.01.2016 року, та виплатити недоплачену частину пенсії починаючи з 01.01.2016року.

Відповідно до ч. 2 ст. 72 КАС України, обставини, встановлені судовим рішенням в адміністративній, цивільній або господарській справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

Отже, Золочівське обєднане управління ПФУ Львівської області приймаючи рішення про призначення ОСОБА_1 пенсії за вислугу років, відповідно до чинних правових норм, правомірно визначило 60-відсотковий розмір пенсії від заробітної плати, який при діючих нормам пенсійного законодавства не підлягає зміні.

В частині відсутності законних підстав для проведення ОСОБА_1 перерахунку пенсії за вислугу років, призначеної відповідно до ст. 50-1 Закону України від 05.11.1991 року №1789-ХІІ «Про прокуратуру», відповідач наголошує на наступному.

Процедури призначення та перерахунку пенсій різні за змістом і механізмом їх проведення.

Відповідно до ч. 13 ст. 50-1 Закону України «Про прокуратуру» (в редакції чинній на день призначення пенсії), обчислення (перерахунок) пенсій провадиться за документами пенсійної справи та документами, додатково поданими пенсіонерами, виходячи з розміру місячного заробітку за відповідною посадою, з якої особа вийшла на пенсію, станом на час звернення за призначенням або перерахунком.

Згідно ч. 18 ст. 50-1 Закону України «Про прокуратуру» (в редакції чинній на день призначення пенсії), умови та порядок перерахунку призначених пенсій працівникам прокуратури визначаються Кабінетом Міністрів України.

З моменту набрання чинності Законом України від 14.10.2014 № 1697-УІІ «Про прокуратуру», а саме з 15.07.2015 року Закон України від 05.11.1991 № 1789-ХІІ «Про прокуратуру» втратив чинність. Тобто, з 15.07.2015 року втратили чинність норми щодо пенсійного забезпечення працівників органів прокуратури в редакції Закону України від 05.11.1991 № 1789-ХІІ «Про прокуратуру», що була чинна на момент призначення пенсії ОСОБА_1.

З 15.07.2015 року правові засади організації і діяльності прокуратури України, статус прокурорів їх соціальне та матеріально-побутове забезпечення визначається Законом України від 14.10.2014 № 1697- VII «Про прокуратуру».

Згідно ч. 20 ст. 86 Закону України від 14.10.2014 № 1697-УІІ "Про прокуратуру" (чинної на час звернення позивача із заявою про перерахунок пенсії), умови та порядок перерахунку призначених пенсій працівникам прокуратури визначаються Кабінетом Міністрів України.

А тому, вказані зміни до законодавства не позбавляють позивача права на перерахунок пенсії, який був йому гарантований ст.50-1 Закону України від 05.11.1991 № 1789-ХІІ "Про прокуратуру" при призначені пенсії, проте визначення умов та порядку перерахунку призначених пенсій працівникам прокуратури покладено на Кабінет Міністрів України.

На час звернення ОСОБА_1 за перерахунком пенсії, Кабінетом Міністрів України відповідний нормативно-правовий акт не було прийнято.

Норми законодавства щодо умов та порядку перерахунку призначених пенсій працівникам прокуратури на даний час є чинними і не визнані неконституційними, а тому підлягають до застосування всіма юридичними та фізичними особами.

Отже, в даній ситуації «юридичним фактом-подією» виступає звернення ОСОБА_1 із заявою про проведення розрахунку пенсії у розмірі 90% від суми місячного заробітку. А оскільки, позивач звернувся із заявою про проведення розрахунку пенсії у розмірі 90% від суми місячного заробітку 27.09.2016 року то до даного виду правовідносин повинні застосовуватися норми, які діють на даний час. Враховуючи, що на даний час відсутні норми, які б регулювали умови та порядок проведення перерахунку пенсій прокурорсько-слідчим працівникам, такі перерахунки не проводяться.

Крім цього, позивач оскаржує дії відповідача про відмову ОСОБА_1 в перерахунку раніше призначеної пенсії за вислугу років відповідно до ст. 50-1 З У "Про прокуратуру" в редакції Закону України " 2663-111 від 12.07.2001 року у розмірі 90 % від суми місячного заробітку, без обмеження граничного розміру і провести перерахунок пенсії згідно довідки прокуратури Львівської області № 18/1081/ від 16.06.2016 року про заробітну плату. Тобто позивач намагається оскаржити дії , щодо яких відповідач ем не приймалися жодні рішення.

Враховуючи вказане, відповідач просить у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 відмовити.

Згідно зіст. 183-2 КАС Україниданий позов підлягає розгляду та вирішенню у порядку скороченого провадження. При цьому суд відзначає, що оскільки матеріали справи містять докази, які в своїй сукупності повно та всебічно висвітлюють обставини спірних правовідносин, то спір підлягає вирішенню на підставі наявних у справі документів.

Дослідивши наявні в матеріалах справи докази, суд приходить до висновку про задоволення позову, виходячи з наступного.

Згідно з ч.3ст.2 КАС України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбаченіКонституцієюта законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод, та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія).

Відсутність хоча б однієї з наведених вище ознак є підставою для задоволення адміністративного позову.

Згідно зі ст.6 КАC України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або інтереси.

Звернення до адміністративного суду для захисту прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставіКонституції України гарантується (ч.3ст.8 КАС України).

Згідно ч.1 ст. 9Кодексу адміністративного судочинства України, суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого: суд вирішує справи відповідно доКонституції та законів України, а також міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України; суд застосовує інші нормативно-правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, у межах повноважень та у спосіб, передбаченіКонституцієюта законами України.

Відповідно дост. 3 Конституції України праваі свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав людини є головним обов'язком держави.

Відповідно до ст. 19Конституції України органидержавної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, визначенийКонституцієюта законами України.

Судом встановлено, що позивач перебуває на обліку в Золочівському обєднаному управлінні Пенсійного Фонду України Львівської області, як одержувач пенсії за вислугу років в розмірі 60 відсотків від суми місячної (чинної) заробітної плати, відповідно доЗакону України «Про прокуратуру»від 05.11.1991 року № 1789-ХІІ та по даний час працює на прокурорських посадах в органах прокуратури України. Стаж роботи, необхідний для призначення цього виду пенсії позивач набув в період діїЗакону України «Про прокуратуру» від 05.11.1991 року № 1789-ХІІ.

27.09.2016 року позивач звернувся до Золочівського обєднаного управління Пенсійного Фонду України Львівської області з заявою про перерахунок раніше призначеної пенсії за вислугу років відповідно до ст. 50-1Закону України "Про прокуратуру" у розмірі 90 % від суми місячного заробітку, без обмежень граничного розміру, згідно довідки прокуратури Львівської області № 18/1081 від 16.06.2016 року про заробітну плату.

Відповідач рішенням від 05.10.2016 року відмовив у перерахунку та встановленні пенсії за вислугу років, відповідно до ст. 50-1Закону України "Про прокуратуру" у розмірі 90 % від суми місячного заробітку, без обмежень граничного розміру, згідно довідки прокуратури Львівської області № 18/1081 від 16.06.2016 року про заробітну плату, оскільки відсутні норми, які б регулювали умови та порядок проведення перерахунку пенсій прокурорсько-слідчим працівникам, а тому такі перерахунки не проводяться.

Відповідно до ст.62 Закону України «Про пенсійне забезпечення»документом, що посвідчує стаж роботи є трудова книжка.

З матеріалів справи вбачається, що з 4 червня 1997 року по теперішній час позивач безперервно працює в органах прокуратури України і його стаж роботи, що дає право на пенсію за вислугою років, складає більше 23 років, у тому числі стаж роботи на посадах прокурорів більше 19 років. Вказаний стаж роботи на прокурорсько-слідчих посадах підтверджується записами в трудовій книжці.

До матеріалів справи долучена також довідка, видана прокуратурою Львівської області № 18-1081 від 16.06.2016 року, про розмір заробітної плати позивача.

З матеріалів справи вбачається, що постановами Золочівського районного суду від 15.02.2016 (справа № 445/2355/16-а) та від 12.08.2016 (справа № 445/1349/-16-а) встановлено, що позивач має право на проведення перерахунку пенсії та на виплату пенсії довічно. Зазначені судові постанови набрали законної чинності.

Відповідно до вимогст. 72 КАС Україниобставини, встановлені судовим рішенням в адміністративній, цивільній або господарській справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

Таким чином, оскільки судовими постановами встановлено право позивача, на проведення перерахунку пенсії та на виплату пенсії довічно, суд в межах розгляду даної справи вважає даний факт встановленим.

Судом встановлено, що після 13.03.2015 року позивач також продовжує працювати на посаді прокурора Золочівської місцевої прокуратури, а саме на посаді, яка дає право на призначення пенсії за вислугу років відповідно доЗакону України «Про прокуратуру».

На момент призначення позивача на роботу в органах прокуратури України (04.06.1997) діяв Закон № 1789-ХІІ.

Умови та порядок пенсійного забезпечення прокурорів та слідчих визначеностаттею 50-1 Закону України «Про прокуратуру» № 1789-XII. Редакція зазначеної статті змінювалась.

Відповідно дост.50-1 Закону України «Про прокуратуру» від 05.11.1991 рокуза№1789-ХІІв редакції Закону України №2663-111 від 12.07.2001року, яка була чинною на час роботи позивача в органах прокуратури, прокурори і слідчі зі стажем роботи не менше 20 років, у тому числі зі стажем роботи на посадах прокурорів і слідчих прокуратури не менше 10 років, мають право на пенсійне забезпечення за вислугу років незалежно від віку. Пенсія призначається в розмірі 80 відсотків від суми їхньої місячної (чинної) заробітної плати, до котрої включаються всі види оплати праці, на які нараховуються страхові внески, одержувані перед місяцем звернення за призначення пенсії. За кожен повний рік роботи понад 10 років на цих посадах пенсія збільшується на 2 відсотки, але не більше 90 відсотків від суми місячного (чинного) заробітку.

Обчислення (перерахунок) пенсій провадиться за документами пенсійної справи та документами, додатково поданими пенсіонерами, виходячи з розміру місячного заробітку за відповідною посадою, з якої особа вийшла на пенсію, станом на час звернення за призначенням або перерахунком.

Вирішуючи питання про застосування Закону в часі, необхідно виходити із того, що згідност.22 Конституції Українизакріплені нею права і свободи не є вичерпними, гарантуються і не можуть бути скасовано. При прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав та свобод.

Згідно зст.58 Конституції України, закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії у часі, крім випадків, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи.

Законодавець, змінюючи чинне законодавство, має балансувати між необхідністю змін у законодавчому регулюванні та збереженням стабільності в суспільстві, однак слід пам'ятати, що першочерговими є інтереси громадян.

Конституційний Суд України у рішенні №1-рп/99 від 09.02.1999 року (справа про зворотну дію в часі законів та інших нормативно-правових актів) зазначив що "положення ч.1ст.58 Конституції Українипро зворотну дію в часі законів та інших нормативно-правових актів у випадках, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність поширюється на фізичних осіб (п.3 мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України).

За статтею 17 Конституції Українизахист суверенітету і територіальної цілісності України, забезпечення її економічної та інформаційної безпеки є найважливішими функціями держави, справою всього Українського народу. Забезпечення державної безпеки і захист державного кордону України покладаються на відповідні військові формування та правоохоронні органи держави, організація і порядок діяльності яких визначаються законом. Держава забезпечує соціальний захист громадян України, які перебувають на службі.

Конституційний суд України вважає, що ці положенняст. 17 Конституції Українипоширюються і на службу в Збройних Силах України, Військово-Морських Силах України, в органах Служби безпеки України, прокуратури, охорони державного кордону України, Державного департаменту України з питань виконання покарань тощо. Норми, що регулюють суспільні відносини в цих сферах, враховують екстремальні умови праці, пов'язані з постійним ризиком для життя і здоров'я, жорсткі вимоги до дисципліни, професійної придатності, фахових, фізичних, вольових та інших якостей. Це повинно компенсуватися наявністю підвищених гарантій соціальної захищеності, тобто комплексу організаційно-правових та економічних заходів, спрямованих на забезпечення добробуту саме цієї категорії громадян, як під час проходження служби, так і після її закінчення. Конституційний суд України зазначає, що багато таких «пільг», встановленихЗаконами України «Про міліцію», «Про прокуратуру» тощо, є не пільгами, а гарантіями та іншими засобами забезпечення

професійної діяльності окремих категорій громадян, ефективного функціонування відповідних органів (п.3рішення Конституційного Суду України №5 рп/2002 від 20.03.2002).

Крім цього, у цьому ж рішенні від 20.03.2002 у абз.4 п.6 вказано: Конституційний Суд України вважає, що оскільки для значної кількості громадян України пільги, компенсації і гарантії, право на які передбачене чинним "законодавством, є додатком до основних джерел існування, необхідною складовою конституційного права на забезпечення життєвого рівня (стаття 48 Конституції України), який принаймні не може бути нижчим від прожиткового мінімуму, встановленого законом (частина третястатті 46 Конституції України), то звуження змісту та обсягу цього права шляхом прийняття нових законів або внесення змін до чинних законів за статтею 22Конституції України не допускається. Зупинення дії цієї норми можливе лише за умови введення відповідно до пункту 31 частини першої статті85та пункту 19 статті92 Конституції України надзвичайного стану (стаття 64 Конституції України).

У частині другійстатті 8 Конституції Українивстановлено вимогу щодо законів України - усі вони приймаються виключно на основі Конституції Україниі повинні відповідати їй (п.4 рішення Конституційного Суду України від 09.07.2007 у справі №1-29/2007).

Водночас пункт 3.2. рішення Конституційного Суду України від 09.07.2007 у справі №1-29/2007 зазначає, що утверджуючи і забезпечуючи права і свободи громадян, держава окремими законами України встановила певні соціальні пільги, компенсації і гарантії, що є складовою конституційного права на соціальний захист і юридичними засобами здійснення цього права, а тому відповідно до частини 2 статті6, частини 2 статті19, частини 1 статті68 Конституції Українивони є загальнообов'язковими, однаковою мірою мають додержуватися органами державної влади, місцевого самоврядування, їх посадовими особами. Невиконання державою своїх соціальних зобов'язань щодо окремих осіб ставить громадян у нерівні умови, підриває принцип довіри особи до держави, що закономірно призводить до порушення принципів соціальної, правової держави.

Принципи соціальної держави втілено також у ратифікованих Україною міжнародних актах: Міжнародному пакті про економічні, соціальні і культурні права 1966 року, Європейській соціальній хартії (переглянутій) 1996 року,Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод1950 року, та рішеннях Європейського суду з прав людини.

Зокрема, згідно зі статтею 12 Європейської соціальної хартії (переглянутої) 1996 року держава зобов'язана підтримувати функціонування системи соціального забезпечення. її задовільний рівень, докладати зусиль для її поступового посилення тощо.

Більше того, в п.4 рішення від 11.10.2005 у справі № 1-21/2005 Конституційний Суд України вказав наступну правову позицію: - В Україні як соціальній, правовій державі політика спрямовується на створення умов, які забезпечують достатній життєвий рівень, вільний і всебічний розвиток людини як найвищої соціальної цінності, її життя і здоров'я, честь і гідність. Утвердження та дотримання закріплених у нормативно-правових актах соціальних стандартів є конституційним обов'язком держави. Діяльність її правотворчих і правозастосовних органів має здійснюватися за принципами справедливості, гуманізму, верховенства прямої дії нормКонституції України, а повноваження - у встановлених.Основним Законом Українимежах і відповідно до Законів.

Зазначені конституційні принципи, на яких базується здійснення прав і свобод людини і громадянина в Україні, включаючи і право на пенсійне забезпечення, передбачають за змістом статей 1, 3, 6 (частина друга), 8, 19 (частина друга), 22, 23, 24 (частина перша)Основного Закону Україниправові гарантії, правову визначеність і пов'язану з ними передбачуваність законодавчої політики у сфері пенсійного забезпечення, необхідні для того, щоб учасники відповідних правовідносин мали можливість завбачати наслідки своїх дій і бути впевненими у своїх законних очікуваннях, що набуте ними на підставі чинного законодавства право, його зміст та обсяг буде ними реалізовано, тобто набуте право не може бути скасоване, звужене.

У абз.14 пункту 5 рішення Конституційного Суду України від 11.10.2005 у справі № 1-21/2005 також вказано, що Конституційний Суд України неодноразово розглядав проблему, пов'язану з реалізацією права на соціальний захист, неприпустимістю обмеження конституційного права громадян на достатній життєвий рівень, і сформулював правову позицію, згідно з якоюКонституція та Закони України виокремлюють певні категорії громадян України, що потребують додаткових гарантій соціального захисту з боку держави. До них, зокрема, належать громадяни, яким пенсія призначається за спеціальними законами. У рішеннях Конституційного Суду України зазначалося, що пільги, компенсації, гарантії є видом соціальної допомоги і необхідною складовою конституційного права на достатній життєвий рівень, тому звуження змісту та обсягу цього права шляхом прийняття нових законів або внесення змін до чинних законів за статтею 22Конституції України не допускається (рішення Конституційного Суду України від 6 липня 1999 року Ш-рп/99, від 20 березня 2002 року N 5-рп/2002, від 17 березня 2004 року N 7-рп/2004, від 1 грудня 2004 року N 20-рп/2004).

Правова позиція Конституційного Суду України з питань обмеження пільг, компенсацій і гарантій військовослужбовців та працівників правоохоронних органів у зазначених рішеннях Конституційного Суду України полягає в тому, що комплекс організаційно-правових та економічних заходів, спрямованих на забезпечення соціального захисту їх та їхніх сімей, зумовлений особливістю професійних обов'язків, пов'язаних з ризиком для життя та здоров'я, жорсткими вимогами до дисципліни, професійної придатності, певним обмеженням конституційних прав і свобод. Здійснення таких заходів не залежить від розміру доходів цих осіб чи наявності фінансування з бюджету, а має безумовний характер. Ці гарантії не можуть бути скасовані чи знижені без відповідної компенсації. ( абз.5 п.6 рішення Конституційного Суду України від 1 1.10.2005 у справі № 1-21/2005).

Виходячи із викладеного, у рішеннях Конституційного Суду України розуміннясутностісоціальнихгарантійпрацівниківправоохоронних органів, зокрема, працівників прокуратури, зміст та обсяг досягнутих ними соціальних гарантій не може бути звужено шляхом внесення змін до законодавства.

Конституційний Суд України вважає, що законодавець, маючи дискреційні повноваження щодо визначення умов, порядку та розміру матеріального забезпечення, повинен ураховувати, що не може запроваджуватися правове регулювання, за якого особа, реалізовуючи одне конституційне право, позбавляється можливості реалізовувати інше право (гарантію).

Рішенням Конституційного суду України від 08.06.2016 № 4-рп/2016визнано неконституційними положення Закону в частині зменшення розміру довічного грошового утримання судді та пункту 5 розділу III «;Прикінцеві положення "Закону «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» від 2 березня2015 року №213-УШ в частині скасування з 1 червня 2015 року норм щодо призначення щомісячного довічного грошового утримання відповідно доЗакону «Про судоустрій і статус суддів».

Цим жерозділом вказаного Законускасовано норми щодо пенсійного забезпечення осіб, яким пенсії (щомісячне довічне грошове утримання) призначаються відповідно доЗакону «Про прокуратуру», що також не відповідаєКонституції України. Оскільки, всі громадяни України рівні перед законом, то застосування Закону до одних громадян і не застосування до інших не повинно мати місце.

Пенсійне забезпечення є складовою конституційного права на соціальний захист (абзац перший пункту 5 мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України від 11 жовтня 2005 року № 8-рп/2005).

Суд вважає, що внесенням змін дост.50-1 Закону України «Про прокуратуру» від 05.11.1991 р.,в редакції Закону України №2663-111 від 12.07.2001року, Законом України від 08.07.2011 р. «Про заходи щодо законодавчого забезпечення реформування пенсійної системи»,Законом України від 28.12.2014 «Про внесення змін та визнання такими, що втратили чинність, деяких законодавчих актів України» таЗаконом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» від 02.03.2015, у порушення ст. 22 Конституції України, суттєво звужено зміст та обсяг соціальних гарантій працівників прокуратури, а саме: гарантованеКонституцієюправо на пенсійне забезпечення при наявності 20 років вислуги; зменшено відсотки розміру пенсії від розміру заробітної плати, встановлено обмеження щодо максимального розміру пенсії, обмежено право на перерахунок призначених працівникам прокуратури пенсії у звязку з підвищенням заробітної плати відповідних категорій прокурорсько слідчих працівників, встановлено обмеження у виплаті пенсії в період роботи на посадах, які дають право на призначення пенсії за вислугу років.

Таким чином, з 2001 по 2011 рік, коли позивач працював на посадах в органах прокуратури, для нього діяли гарантії пенсійного забезпечення як для працівника прокуратури, які суттєво відрізняються від положень, передбачених нині діючим законодавством, яке суттєво погіршує становище позивача та обмежує в реалізації його законних прав та інтересів, які гарантувалися державою продовж 10 років Законом від 05.11.1991р. №1789-ХІІ,в редакції Закону України №2663-111 від 12.07.2001року, та на які позивач розраховувавпрацюючи в органах прокуратури.

Це означає порушення конституційного принципу рівності всіх перед законом (частина першастатті 24 Конституції України).

Дотримання цього принципу означає, зокрема, й безпідставну заборону без розумного виправдання запроваджувати різницю в правах осіб, які належать до однієї й тієї самої категорії (заборону відмінного поводження з особами, які знаходяться в однакових чи споріднених ситуаціях).

Рівність та недопустимість дискримінації особи є не тільки конституційними принципами національної правової системи України, а й фундаментальними цінностями світового співтовариства, на чому наголошено в міжнародних правових актах з питань захисту прав і свобод людини і громадянина, зокрема в Міжнародному пакті про громадянські і політичні права 1966 року (статті 14, 26),Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод1950 року (стаття 14), Протоколі № 12 доКонвенції про захист прав людини і основоположних свобод1950 року (стаття 1), ратифікованих Україною, та в Загальній декларації прав людини 1948 року (статті 1,2,7).

Не може бути підставою для відмови у перерахунку пенсії те, що Кабінетом Міністрів України не визначено умови та порядок перерахунку призначених пенсій працівникам прокуратури, як це передбачено ст.50-1Закону України «Про прокуратуру».

Так, відповідно до ст.50-1Закону України «Про прокуратуру»держава взяла на себе обовязок забезпечити не лише нарахування але й перерахунок пенсії працівникам прокуратури, виходячи з розміру місячного заробітку за відповідною посадою, з якої особа вийшла на пенсію, станом на час звернення за перерахунком.

Суд констатує, що на теперішній час Кабінетом Міністрів України не визначено умови та порядок перерахунку призначених пенсій працівникам прокуратури, чим значно звужено конституційне право позивача на належне пенсійне забезпечення. Відсутність встановленого Кабінетом Міністрів України порядку перерахунку раніше призначених працівникам прокуратури пенсії порушує гарантованеКонституцієюта Законом право на її перерахунок.

Починаючи з 1975 року Європейський суд з прав людини право на отримання пенсії визнає елементом «майна» відповідно до ст. 1 Протоколу №1 до Конвенції. Так, у класичній справі Маіlеr v. Austria (№ 5849/72 3 DR 25, 1975) Європейський суд з прав людини відмітив, що законодавчо визначене право на отримання пенсії прирівнюється до права приватної власності і на нього розповсюджуються загальні національні норми, які застосовуються до «майна», «грошового зобов'язання» відповідно до національного закону.

Подібна бездіяльність з боку Уряду України була предметом розгляду Європейського суду з прав людини (справа «Суханов та Ільченко проти України») і кваліфікована як порушення майнового інтересу заявника, передбаченого статтею 1 Першого протоколу до Конвенції (параграфи 51-56). Аналогічну правову позицію Європейського суду з прав людини викладено й у справі «Будченко проти України», в якій Суд вказав, що Уряд України повинен запровадити правові механізми, необхідні для реалізації прав громадян на соціальні пільги, у тому числі на які мав право заявник.

Виходячи з Протоколу №1 до Конвенції у позивача є майно у вигляді коштів, які повинні бути сплачені як пенсія.

У справі Азінас проти Греції [Агіпаз - Огеесе] (19 56679/00) від 20.06.2002 Європейський суд прийшов до переконання про порушення Статті 1 Протоколу № 1 Конвенції та зважив на те, що заявник при вступі на державну службу набув право, що за змістом утворює «майно» і позбавлення його пільг, передбачених для осіб, що полишають державну службу, створює втручання держави в реалізацію цією особою права на власність.

Статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» від 23.02.2006 № 3477-IV встановлено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод і протоколів до неї та практику Суду як джерело права.

Зокрема, статтею 1 Першого Протоколу до Конвенції кожній фізичній або юридичні особі гарантовано право мирно володіти своїм майном. При цьому зазначено, що ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

В пунктах 21, 24 рішення у справі «Федоренко проти України» від 01.06.2006 Європейський суд з прав людини, здійснюючи прецедентне тлумачення статті 1 Першого Протоколу до Конвенції сформулював правову позицію про те, що право власності може бути «існуючим майном» або «виправданими очікуваннями» щодо отримання можливості ефективного використання права власності чи «законними сподіваннями» отримання права власності (cf., Pressos Compania Naviera S. A. v. Belgium, рішення від 20 листопада 1995 року, серія А, № 332, с. 21, п. 31).

Аналогічна правова позиція щодо права власності особи сформульована Європейським судом з прав людини і в справі Стреч проти Сполучного Королівства (Stretch - United Kingdom, № 44277/98, рішення від 24.04.2003).

Отже, в розумінні статті 1 Першого Протоколу до Конвенції, позивач, перебуваючи на службі в органах прокуратури, мав законні сподівання на отримання пенсії за вислугу років, які ґрунтувалися нормах статті 50-1Закону № 1789-ХІІ(в редакції від 12.07.2001), і які були звужені внесеними змінами у цей Закон.

Законом України "Про ратифікацію Конвенції про захист прав і основоположних свобод людини 1950 року, Першого протоколу та протоколів № 2,4,7 та 11 до Конвенції"(пункт 1) Україна визнала обов'язковою юрисдикцію Європейського суду з прав людини в усіх питаннях, що стосуються тлумачення та застосування Конвенції. Європейський суд з прав людини розкриває принцип верховенства права через формулювання вимог, які він виводить з цього принципу.

У постанові Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України від 09.05.2015 року зазначається, що рішення ЄСПЛ є джерелом права та обов'язковими для виконання Україною відповідно до статті 46 Конвенції, суди при розгляді справ зобов'язані враховувати практику ЄСПЛ, як джерело права відповідно достатті 17 Закону України від 23 лютого 2006 року № 3477-IV «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини».

Відповідно до ч.2ст.8 КАС Українисуд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини. Крім того Вищий адміністративний суд України відмітив, що враховуючи європейське направлення розвитку України та цілі прийняттяЗакону України від 18 березня 2004 року № 1629-IV «Про загальнодержавну програму адаптації законодавства України до законодавства Європейського Союзу», а також початку дії Угоди про асоціацію між Україною та Європейським Союзом,правові позиції, сформульовані в рішеннях Європейського суду справедливості, можуть враховуватися адміністративними судами як аргументація відносно гармонійного тлумачення національного законодавства України згідно з загальноприйнятими стандартами правової системи ЄС щодо регулювання відносин стосовно яких виник спір».

Згідно ізст.9 КАС Україниу разі невідповідності нормативно-правового актаКонституції України, закону України, міжнародному договору, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України, або іншому правовому акту суд застосовує правовий акт, який має вищу юридичну силу.

Отже, виходячи з вищенаведеного, суд не приймає до уваги доводів відповідача, викладених у запереченні на адміністративний позов, оскільки такі є вільним тлумаченням законодавства збоку відповідача, а крім того, положення законодавства та нормативно-правових актів на які покликається сторона відповідача, не можуть стосуватисяпозивача в силу неповоротності норм закону в часі.

Крім цього, суд критично ставиться до доводів відповідача, що позивач оскаржує дії, щодо яких Золочівським обєднаним управлінням Пенсійного Фонду України Львівської області не приймались жодні рішення, оскільки умови та порядок пенсійного забезпечення прокурорів та слідчих, визначеністаттею 50-1 Закону України «Про прокуратуру» № 1789-XII, в редакції Закону України №2663-111 від 12.07.2001року не змінювались до прийняття Закону України від 08.07.2011 р. «Про заходи щодо законодавчого забезпечення реформування пенсійної системи». Тобто ці ж умови та порядок пенсійного забезпечення прокурорів та слідчих були зазначені в ст. 50-1 в редакції Закону України «Про прокуратуру» від 01.01.2007року. На цих же умовах у проведенні перерахунку пенсії позивачу було відмовлено відповідачем.

Крім цього, на бланку заяви про перерахунок пенсії, передбаченому Додатком 2 до Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України «Про загальнообовязкове державне пенсійне страхування», затвердженому Постановою Правління Пенсійного Фонду України № 13-1 від 07.07.2014, позивачем зазначено прохання про перерахунок пенсії.

З матеріалів справи вбачається, що заява була розглянута по суті та мається відповідне рішення, як акт індивідуальної дії суб'єкта владних повноважень, в якому відмовлено в проведенні розрахунку та встановленні пенсії у розмірі 90% від суми місячного заробітку, без обмежень граничного розміру і проведення перерахунку пенсії згідно довідки про заробітну плату, а тому суд не приймає вказані доводи відповідача та відноситься до них критично.

У період роботи позивача у органах прокуратури ч. 1ст. 50-1 Закону України «Про прокуратуру» від 05.11.1991 року № 1789-ХІІ(в редакції до внесення змінЗаконом України «Про заходи щодо законодавчого забезпечення реформування пенсійної системи» від 08.07.2011р. № 3668-VI), передбачалось, що прокурори і слідчі зі стажем роботи не менше 20 років, у тому числі зі стажем роботи на посадах прокурорів і слідчих прокуратури не менше 10 років, мають право на пенсійне забезпечення за вислугу років незалежно від віку. Пенсія призначається в розмірі 80 відсотків від суми їхньої місячної (чинної) заробітної плати, до котрої включаються всі види оплати праці, на які нараховуються страхові внески, одержуваної перед місяцем звернення за призначенням пенсії. За кожен повний рік роботи понад 10 років на цих посадах пенсія збільшується на 2 відсотки, але не більше 90 відсотків від суми місячного (чинного) заробітку.

З огляду на викладене суд доходить висновку, що до спірних правовідносин підлягають застосуванню правила ст. 50-1Закону України «Про прокуратуру»у редакції до внесення змінЗаконом № 3668-VI, оскільки внесеними вказанимЗаконом № 3668-VI, а також Законами України «Про внесення змін та визнання такими, що втратили чинність, деяких законодавчих актів України» від 28.12.2014р. № 76-VIIIта«; Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» від 02.03.2015р.№213-VIII змінами, на які посилається відповідач, на порушенняст. 22 Конституції Українибуло звужено зміст та обсяг соціальних прав та гарантій працівників прокуратури.

Зміст принципу офіційного з'ясування всіх обставин у справі, передбачений ст.ст.7,11 КАС України, також зобов'язує адміністративний суд до активної ролі у розгляді справи, в тому числі і обрання відповідного способу захисту порушеного права.

Відповідно дост. 71 Кодексу адміністративного судочинства Україникожна сторона повинна довести обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановленихстаттею 72 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Згідност. 86 Кодексу адміністративного судочинства Українисуд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та обєктивному дослідженні. Ніякі докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.

Відповідно дост.159 Кодексу адміністративного судочинства України, судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Так, у п.29 Рішення Європейського суду з прав людини від 09.12.1994р. Справа «Руїз Торіха проти Іспанії» (серія А, №303А) Суд повторює, що згідно з його установленою практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобовязує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обовязок щодо обґрунтованості рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення.

Відповідно до п. 1, 2 ч. 2ст. 162 Кодексу адміністративного судочинства Україниу разі задоволення адміністративного позову суд може прийняти постанову про визнання протиправним рішення суб'єкта владних повноважень чи окремі його положення, дії чи бездіяльність і скасувати або визнати не чинним рішення чи окремі його положення із зазначення способу його здійснення та про зобов'язання відповідача вчинити певні дії. Суд може прийняти іншу постанову, яка б гарантувала дотримання і захист прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших субєктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку субєктів владних повноважень.

Відповідно до ч. 1ст. 94 КАС України, якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав стороною у справі, або якщо стороною у справі виступала його посадова чи службова особа.

З матеріалів справи вбачається, що при зверненні до суду з адміністративним позовом позивач сплатив судовий збір у розмірі 551 грн. 20 коп., які підлягають стягненню з відповідача.

Отже, оцінивши допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок в їх сукупності за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженню наявних у справі доказів, суд приходить до висновку, що позовні вимоги обґрунтовані, повністю підтверджені матеріалами справи та підлягають задоволенню в повному обсязі.

На підставі п.1 ч.1 ст. 256 Кодексу адміністративного судочинства України суд вважає за необхідне звернути до негайного виконання постанову в частині зобов'язання відповідача здійснити перерахунок та виплатити пенсію за вислугу років з урахуванням уже виплачених сум, в межах суми виплат за один місяць, та у відповідності до ч.1 ст. 267 Кодексу адміністративного судочинства України, зобовязати відповідача подати звіт про виконання судового рішення протягом 10 днів з дня набрання постановою законної сили.

Керуючись ст. ст.7-11, 18, 71,86, 94, 161-162,167,183-2, 256, 267 Кодексу адміністративного судочинства України, ст. 50-1Закону України "Про прокуратуру"в редакції Закону України №2663-111 від 12.07.2001року -

п о с т а н о в и в :

Позов задоволити.

Визнати протиправними дії Золочівського обєднаного управління Пенсійного Фонду України Львівської області щодо відмови ОСОБА_1 у перерахунку раніше призначеної пенсії за вислугу років відповідно до ст. 50-1Закону України "Про прокуратуру"в редакції Закону України №2663-111 від 12.07.2001року у розмірі 90 % від суми місячного заробітку, без обмежень граничного розміру, згідно довідки прокуратури Львівської області № 18/1081 від 16.06.2016 року про заробітну плату.

Скасувати рішення Золочівського обєднаного управління Пенсійного Фонду України Львівської області № 4500/04-40 від 05.10.2016 року про відмову ОСОБА_1 в перерахунку раніше призначеної пенсії за вислугу років відповідно до ст. 50-1Закону України "Про прокуратуру"в редакції Закону України №2663-111 від 12.07.2001року у розмірі 90 % від суми місячного заробітку, без обмежень граничного розміру, згідно довідки прокуратури Львівської області № 18/1081 від 16.06.2016 року про заробітну плату.

Зобов'язати Золочівське обєднане управління Пенсійного Фонду України Львівської області провести перерахунок та виплачувати з 27.09.2016 року пенсію за вислугу років ОСОБА_1 відповідно до ст. 50-1Закону України «Про прокуратуру» від 05.11.1991 року № 1789-ХІІ (в редакції Закону України №2663-111 від 12.07.2001року) із розрахунку 90 % від суми місячного (чинного) заробітку, який згідно довідки прокуратури Львівської області № 18/1081 від 16.06.2016 року про заробітну плату, складає 11101 гривня 08 копійок, без обмежень розміру пенсії, з наступним проведенням перерахунку пенсії у зв'язку із підвищенням заробітної плати працівникам органів прокуратури, виходячи із місячного заробітку за відповідною посадою, з якої призначено пенсію, та виплачувати пенсі довічно.

Постанову суду в частині зобов'язання Золочівське обєднане управління Пенсійного Фонду України Львівської області здійснити перерахунок та виплатити пенсію за вислугу років ОСОБА_1 з урахуванням уже виплачених сум, в межах суми виплат за один місяць допустити до негайного виконання.

В порядку здійснення судового контролю за виконанням судових рішень в адміністративних справах відповідно до ст. 267 Кодексу адміністративного судочинства Українизобов'язати Золочівське обєднане управління Пенсійного Фонду України Львівської області подати звіт про виконання цієї постанови протягом 10 днів з дня набрання постановою законної сили.

Судовий збір в сумі 551 грн. 21 коп. сплачений за подання адміністративного позову, стягнути з Державного бюджету України в користь ОСОБА_1

На постанову може бути подана апеляційна скарга до Львівського апеляційного адміністративного суду через Золочівський районний суд протягом десяти днів з дня отримання її копії.

Суддя : В. М. Сивак