Постанова № 62444429, 31.10.2016, Київський апеляційний господарський суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"31" жовтня 2016 р. Справа№ 910/8124/16

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Зубець Л.П.

суддів: Алданової С.О.

Жук Г.А.

секретар: Горбунова М.Є.

за участю представників

позивача: Шутов О.О.;

відповідача: не з'явився;

третьої особи-1: Добролюбов В.І.;

третьої особи-2: не з'явився;

третьої особи-3: не з'явився;

розглянувши у відкритому судовому засіданні

апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Дельта Банк"

на рішення Господарського суду міста Києва

від 14.07.2016р.

у справі №910/8124/16 (суддя Ващенко Т.М.)

за позовом Публічного акціонерного товариства "Дельта Банк"

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Проціон-Торг"

треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору на стороні

позивача: 1) Національний банк України

2) Фонд гарантування вкладів фізичних осіб

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні

відповідача: 3) Товариство з обмеженою відповідальністю "Торговий Дім

"Дослідно-механічний завод "Карпати"

про визнання договору недійсним та зобов'язання вчинити дії

ВСТАНОВИВ:

Публічне акціонерне товариство «Дельта Банк» (далі - позивач) звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Проціон-Торг» (далі - відповідач) про визнання недійсним договору поруки №П-2011034-1 від 29.08.2014р. та зобов'язання відповідача повернути позивачу оригінали кредитної справи та договорів, переданих на виконання вказаного договору поруки. Позовні вимоги обґрунтовані тим, що спірний договір поруки не відповідає вимогам чинного законодавства, оскільки укладений з порушенням норм чинного законодавства, зокрема Цивільного кодексу України, Закону України «Про банки і банківську діяльність», Закону України «Про Національний банк України», Закону України «Про заставу», Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність», всупереч обмеженням, встановленим Національним банком України на підставі постанов Правління від 30.10.2014р. №692/БТ «Про віднесення Публічного акціонерного товариства «Дельта Банк» до категорії проблемних» та №560 від 11.09.2014р. «Про встановлення особливого режиму контролю за діяльністю Публічного акціонерного товариства «Дельта Банк» шляхом призначення куратора» щодо: здійснення погашення заборгованості, що виникла за будь-якими активними операціями банку тільки в грошовій формі, а також щодо заборони відносно передачі в забезпечення третім особам майна та активів банку без погодження з куратором банку від Національного банку України та вивільнення отриманого банком забезпечення за кредитними операціями до часу повного погашення позичальниками заборгованості.

Відповідач явку представника у судові засідання місцевого господарського суду не забезпечив, відзиву на позов не надав, у зв'язку з чим справа розглядалася місцевим господарським судом на підставі ст. 75 Господарського процесуального кодексу України за наявними у справі матеріалами.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 04.05.2016р., на підставі ст. 27 Господарського процесуального кодексу України, до участі в розгляді справи як третю особу без самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача було залучено Національний банк України (далі - третя особа-1) та як третю особу без самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача - Товариство з обмеженою відповідальністю "Торговий Дім "Дослідно-механічний завод "Карпати" (далі - третя особа-3).

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 24.05.2016р., на підставі ст. 27 Господарського процесуального кодексу України, до участі в розгляді справи як третю особу на стороні позивача без самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача було залучено Фонд гарантування вкладів фізичних осіб (далі - третя особа-2).

Треті особи на стороні позивача підтримали позов в повному обсязі та просили суд позовні вимоги задовольнити.

Третя особа на стороні відповідача явку представника у судові засідання місцевого господарського суду не забезпечила, відзиву на позов не надала, у зв'язку з чим справа розглядалася місцевим господарським судом на підставі ст. 75 Господарського процесуального кодексу України за наявними у справі матеріалами.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 14.07.2016р. у справі №910/8124/16 в задоволенні позову відмовлено.

Не погоджуючись з прийнятим рішенням суду, позивач звернувся до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 14.07.2016р. у справі №910/8124/15 та прийняти нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги.

Вимоги та доводи апеляційної скарги мотивовані тим, що місцевим господарським судом було неповно з'ясовано обставини, які мають значення для справи, а також невірно застосовано норми матеріального і процесуального права. Зокрема, позивач звертав увагу суду апеляційної інстанції на наступні обставини:

- спірний договір поруки є нікчемним в силу положень ч. 2 ст. 215 Цивільного кодексу України, п.п.1, 2, 5, 7 ч.3 ст. 38 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб»;

- суд не дослідив у повній мірі зазначені вище умови договору застави майнових прав, не надав їм належної правової оцінки, як і не врахував пояснень НБУ зокрема щодо ненадання згоди на відчуження майнових прав за Кредитним договором, та застосував імперативні норми права, що підлягали застосуванню у даних правовідносинах, зокрема ст. 17 Закону України «Про заставу», ст. 586 Цивільного кодексу України, що призвело до необґрунтованого та неправомірного висновку про те, що укладання спірного Договору поруки, жодним чином не порушує права Національного банку України, як заставодержателя майнових прав за Кредитним договором (основним зобов'язанням), оскільки спірний Договір поруки за своєю правовою природою не є обтяженням майнових прав;

- отримане забезпечення (порука) за Кредитним договором не було відображено у бухгалтерському обліку на відповідному позабалансовому рахунку. Факт невідображення наданої Банком застави у бухгалтерському обліку та, як наслідок, відсутність декларування таких зобов'язань у банку перед регулятором (Національним банком України), у зв'язку з відсутністю відповідної інформації в обов'язковій звітності, яка подається до Національного банку України, свідчить про порушення встановлених Національним банком України правил здійснення банківських операцій та підтверджує укладання спірного Договору поруки не в дату зазначену у ньому, а безпосередньо 24.02.2015р. - дату платежу та офіційного відображення банком вказаного забезпечення на позабалансовому обліку.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 11.08.2015р. (головуючий суддя Зубець Л.П., судді: Алданова С.О., Буравльов С.І.) апеляційну скаргу було прийнято до провадження та призначено до розгляду в судовому засіданні на 01.09.2016р.

31.08.2016р. через Відділ документального забезпечення Київського апеляційного господарського суду від третьої особи-2 надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому вона підтримала апеляційну скаргу з викладених у ній підстав, просила суд скаргу задовольнити, скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 14.07.2016р. у справі №910/8124/15 та прийняти нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги.

01.09.2016р. через Відділ забезпечення документообігу та моніторингу виконання документів Київського апеляційного господарського суду від позивача надійшло клопотання про фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу.

Вказане клопотання було задоволено судом.

В судове засідання 01.09.2016р. з'явилися лише представники позивача та третьої особи-2. Представники відповідача, третьої особи-1 та третьої особи-3 не з'явились, про поважність причин нез'явлення суд не повідомили, будь-яких заяв або клопотань з цього приводу до суду не надходило.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 01.09.2016р., на підставі ст. 77 Господарського процесуального кодексу України, розгляд справи було відкладено на 10.10.2016р.

В судове засідання 10.10.2016р. з'явився лише представник позивача. Представники відповідача та третіх осіб не з'явились, про поважність причин нез'явлення суд не повідомили, будь-яких заяв або клопотань з цього приводу до суду не надходило.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 10.10.2016р., на підставі ст. 77 Господарського процесуального кодексу України, розгляд справи було відкладено на 27.10.2016р.

В судовому засіданні 27.10.2016р. представники позивача та третьої особи-2 підтримали апеляційну скаргу, просили суд скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 14.07.2016р. у справі №910/8124/15 та прийняти нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги.

Представник позивача надав суду пояснення, в яких зазначив про те, що вважає за необхідне перенести розгляд справи на іншу дату з метою надання можливості прийняти участь у судовому засіданні представнику третьої особи-1 (Національному банку України).

Представники відповідача, третьої особи-1 та третьої особи-3 в судове засідання 27.10.2016р. не з'явились, про поважність причин нез'явлення суд не повідомили, будь-яких заяв або клопотань з цього приводу до суду не надходило.

В судовому засіданні 27.10.2016р., на підставі ст. 77 Господарського процесуального кодексу України, було оголошено перерву до 31.10.2016р.

Протоколом автоматичної зміни складу колегії суддів від 28.10.2016р., у зв'язку з виходом судді Буравльова С.І. у відпустку з 31.10.2016р., для розгляду справи №910/8124/16 визначено наступний склад колегії суддів Київського апеляційного господарського суду: головуючий суддя - Зубець Л.П., судді: Алданова С.О., Коршун Н.М.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 28.10.2016р. апеляційну скаргу було прийнято до провадження колегією суддів у складі головуючого судді Зубець Л.П., суддів: Алданової С.О., Коршун Н.М. та призначено до розгляду в судовому засіданні на 31.10.2016р.

Протоколом автоматичної зміни складу колегії суддів від 31.10.2016р., у зв'язку з перебуванням судді Коршун Н.М. на лікарняному з 31.10.2016р., для розгляду справи №910/8124/16 визначено наступний склад колегії суддів Київського апеляційного господарського суду: головуючий суддя - Зубець Л.П., судді: Алданова С.О., Жук Г.А.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 31.10.2016р. апеляційну скаргу було прийнято до провадження колегією суддів у складі головуючого судді Зубець Л.П., суддів: Алданової С.О., Жук Г.А. та призначено до розгляду в судовому засіданні на 31.10.2016р.

В судовому засіданні 31.10.2016р. представники позивача та третьої особи-1 підтримали апеляційну скаргу, просили суд скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 14.07.2016р. у справі №910/8124/15 та прийняти нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги.

Представники відповідача, третьої особи-2 та третьої особи-3 в судове засідання 31.10.2016р. не з'явилися, про поважність причин нез'явлення суд не повідомили, будь-яких заяв або клопотань з цього приводу до суду не надходило.

Відповідно до ст. 22 Господарського процесуального кодексу України участь у судових засіданнях є правом учасників судового процесу, яким вони користуються на власний розсуд.

Оскільки явка представників сторін та третіх осіб у судові засідання не була визнана судом обов'язковою, а також зважаючи на наявні в матеріалах справи докази належного повідомлення представників сторін та третіх осіб про місце, дату і час судового розгляду, колегія суддів визнала за можливе розглядати справу у відсутності представників відповідача, третьої особи-2 та третьої особи-3 за наявними у справі матеріалами.

В судовому засіданні 31.10.2016р. було оголошено вступну та резолютивну частини постанови суду.

Розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, заслухавши пояснення представників позивача та третьої особи-1, дослідивши докази, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства, колегія встановила наступне.

12.11.2012р. між позивачем, як кредитором, та третьою особою-3, як позичальником, було укладено договір кредитної лінії №НКЛ-2011034 (далі - Кредитний договір) (том справи - 1, аркуші справи - 29-32).

За умовами Кредитного договору (п.п.1.1.1, 1.1.2 п.1.1, п.п.1.2, 1.3) кредитор зобов'язується надавати позичальнику грошові кошти (далі - кредит) у тимчасове користування на умовах забезпеченості, повернення, строковості, платності та цільового характеру використання. Надання кредиту буде здійснюватися окремими частинами (далі - кожна частина окремо - траншам, а у сукупності - транші) в межах невідновлювальної кредитної лінії з максимальним лімітом заборгованості 9 164 100,00 грн. зі сплатою плати за користування кредитом у розмірі 27% річних в порядку, визначеному договором, та кінцевим терміном погашення заборгованості за кредитом не пізніше 11.11.2014р. Повернення кредиту здійснюється в порядку, визначеному Додатком №1 до цього Договору, який є його невід'ємною частиною, але в будь-якому разі не пізніше кінцевого терміну погашення заборгованості, вказаного в п.п.1.1.1 цього договору. Кредит надається позичальнику для фінансування витрат по договору №СВРЗ-05-03-12-59/Ю на капітальний ремонт вантажних вагонів з продовженням терміну служби до 6 років від 27.08.2012р., укладеного між позичальником та ДП «Стрийський вагоноремонтний завод». Забезпеченням виконання позичальником своїх зобов'язань щодо повернення кредиту, сплати нарахованих процентів, можливих штрафних санкцій, а також інших витрат на здійснення забезпеченої заставою (іпотекою) вимоги виступає забезпечення, яке не суперечить вимогам кредитора та діючого законодавства України, про що укладаються відповідні договори, а саме:

- договір іпотеки комплексу загальною площею 1508,7 кв. м, що розташований за адресою: Автономна Республіка Крим, м. Саки, вул. Морська, буд.2е та комплексу загальною площею 1992,3 кв. м, що розташований за адресою: Автономна Республіка Крим, м. Саки, вул. Морська, буд.2в;

- договір застави майнових прав на отримання грошових коштів з договору №97у про надання послуг з організації перевезень вантажів від 15.08.2012р., що належать позичальнику;

- договір застави майнових прав на отримання в оренду 200 напіввагонів в термін до 08.08.2018р. з договору оренди вагонів №СВРЗ-06-03-12-27/ю від 09.08.2012р., що належать позичальнику;

- договір поруки ОСОБА_5.

В п.8.3 Кредитного договору передбачено, що останній набирає чинності з дати його укладання та діє до остаточного виконання сторонами прийнятих на себе зобов'язань за договором.

Протягом 2013-2014 років між позивачем та третьою особою-3 було укладено низку додаткових договорів до Кредитного договору (том справи - 1, аркуші справи - 33-37), в яких сторони договору дійшли згоди викласти у новій редакції підпункти 1.1.1, 1.1.3, 1.1.4 пункту 1.1 статті 1, підпункти 3.3.13.1, 3.3.13.4 пункту 3.3 статті 3, пункт 7.1 статті 7, Додаток №1 до договору та доповнити: пункт 1.1 статті 1 підпунктом 1.1.4, пункт 3.1 статті 3 підпунктом 3.1.2. Відповідно до внесених змін, зокрема, надання кредиту буде здійснюватись окремими частинами (траншами) в межах невідновлювальної мультивалютної кредитної лінії з максимальним лімітом заборгованості 4 630 000,00 грн. та 335 000,00 дол. США. Ліміт кредитної лінії за Кредитним договором становить 234 331,01 дол. США.

З метою забезпечення виконання позичальником своїх обов'язків за Кредитним договором було укладено наступні договори: іпотечний договір №НКЛ-2011034/S1 від 26.11.2012р. між позивачем та Товариством з обмеженою відповідальністю "Санаторій для батьків з дітьми "БЛАКИТНА ХВИЛЯ" (з подальшими змінами та доповненнями); договір №НКЛ-2011034/S2 від 12.11.2012р. застави майнових прав між позивачем та третьою особою-3 (з подальшими змінами та доповненнями); договір №НКЛ-2011034/S3 від 12.11.2012р. застави майнових прав між позивачем та третьою особою-3 (з подальшими змінами та доповненнями); договір поруки №П-2011034 від 26.11.2012р. між позивачем, третьою особою-3 та ОСОБА_5 (з подальшими змінами та доповненнями) (том справи - 1, аркуші справи - 38-57).

29.08.2014р. між позивачем, як кредитором, та відповідачем, як поручителем, було укладено договір поруки №П-2011034-1 (далі - Договір поруки) (том справи - 1, аркуші справи - 130-132).

За умовами Договору поруки (п.п.1.1, 1.2) поручитель зобов'язується перед кредитором у повному обсязі солідарно відповідати за виконання третьою особою-3 зобов'язань щодо повернення суми кредиту, сплати процентів за користування кредитом, комісій, а також можливих штрафних санкцій та пені, у розмірі та у випадках, передбачених Кредитним договором, укладеним між кредитором та позичальником, за умовами якого позичальник зобов'язаний повернути кредитору отриманий кредит в розмірі 234 331,01 дол. США зі сплатою процентів у розмірі та строки й на умовах, визначених в договорі кредиту та додаткових угодах до нього, що можуть бути укладені у майбутньому, з кінцевим терміном повернення кредиту по 30.12.2014р., сплачувати можливі штрафні санкції у розмірі та у випадках, передбачених договором кредиту та цим договором, а також інші витрати на здійснення забезпеченої порукою вимоги. Поручитель ознайомлений з умовами Кредитного договору, ніяких заперечень, а також непорозумінь щодо його положень не має.

У статті 2 Договору поруки визначено зміст зобов'язання, забезпеченого порукою, згідно з п.п.2.1, 2.2 якого зміст забезпеченого порукою зобов'язання: погасити основну суму заборгованості за договором кредиту в сумах та в терміни, зазначені в договорі кредиту; сплатити проценти за користування кредитом в розмірі, строки (терміни) та на умовах, визначених в договорі кредиту; сплатити можливі штрафні санкції, визначені договором кредиту; сплатити інші витрати, пов'язані зі здійсненням забезпеченої порукою вимоги. Загальний обсяг відповідальності поручителя за цим договором не може перевищувати 234 331,01 дол. США.

Відповідно до п.6.2 Договору поруки останній набирає чинності з дати його укладання. Дія цього договору припиняється на підставах, передбачених чинним законодавством, але не пізніше 31.03.2015р.

Обґрунтовуючи свої вимоги, позивач, зокрема, зазначав про те, що оспорюваний договір є нікчемним на підставі п.п.1, 2, 5, 7 ч.3 ст. 38 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб". Факт підписання банком оспорюваного договору не відображений в балансі банку, а тому позивач вважає, що цей договір було укладено пізніше зазначеної в ньому дати - вже після введення у банку тимчасової адміністрації і без отримання погодження куратора банку. Внаслідок укладення Договору поруки було порушено умови договору застави майнових прав №37/ЗМП від 11.04.2014р., укладеного між позивачем та третьою особою-1, оскільки за умовами останнього позивач не мав без відома і попередньої згоди заставодержателя до повного виконання Кредитного договору відчужувати предмет застави. Позивач просив суд визнати недійсним оспорюваний Договір поруки та зобов'язати відповідача повернути позивачу оригінали кредитної справи та договорів, переданих на виконання вказаного договору.

Місцевий господарський суд в задоволенні позову відмовив, визнавши позовні вимоги необґрунтованими та документально не підтвердженими.

Колегія суддів погоджується з висновками місцевого господарського суду, вважає їх такими, що відповідають фактичним обставинам справи, виходячи з наступного.

Відповідно до ст. 15 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорення. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

В ч.1, п.2 ч.2 ст. 16 Цивільного кодексу України передбачено, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способом захисту цивільних прав та інтересів може бути визнання правочину недійсним.

Відповідно до ч.1 ст. 203 Цивільного кодексу України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

Згідно зі ст. 215 Цивільного кодексу України у разі, якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього кодексу, а саме: зміст правочину не може суперечити цьому кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним; правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

Як уже зазначалося вище, предметом розгляду у даній справі є вимоги позивача про визнання Договору поруки недійсним. При цьому позивач, зокрема, посилався на наступне:

- майнові вимоги банку за Кредитним договором було передано в заставу третій особі-1 на підставі договору застави майнових прав №37/ЗМП від 11.04.2014р., яким передбачено, що майнові права за кредитними договорами не можуть бути обтяжені іншими зобов'язаннями;

- постановою №692/БТ "Про віднесення АТ "Дельта Банк" до категорії проблемних" позивача віднесено до категорії проблемних та заборонено передавати в забезпечення третім особам майно та активи банку без погодження з куратором банку;

- внаслідок укладання спірного правочину банк фактично відмовився від власних майнових вимог до позичальника, іпотекодавців та заставодавців;

- поручитель за Договором поруки був також кредитором позивача, а отже, внаслідок укладання спірного договору фактично забезпечувались його права, як кредитора та надавались переваги;

- після введення у позивача тимчасової адміністрації відповідачу направлялось повідомлення про нікчемність договору поруки на підставі ст. 38 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб".

З цього приводу судом було з'ясовано наступне.

В ст. ст. 2, 6 Закону України «Про Національний банк України» передбачено, що Національний банк України є центральним банком України, особливим центральним органом державного управління, юридичний статус, завдання, функції, повноваження і принципи організації якого визначаються Конституцією України, цим Законом та іншими законами України. Відповідно до Конституції України основною функцією Національного банку є забезпечення стабільності грошової одиниці України. При виконанні своєї основної функції Національний банк має виходити із пріоритетності досягнення та підтримки цінової стабільності в державі. Національний банк у межах своїх повноважень сприяє фінансовій стабільності, в тому числі стабільності банківської системи за умови, що це не перешкоджає досягненню цілі, визначеної у частині другій цієї статті. Національний банк також сприяє додержанню стійких темпів економічного зростання та підтримує економічну політику Кабінету Міністрів України за умови, що це не перешкоджає досягненню цілей, визначених у частинах другій та третій цієї статті.

Відповідно до ст. 7-1 названого Закону Національний банк України за наявності ознак нестійкого фінансового стану банківської системи, виникнення обставин, що загрожують стабільності банківської та/або фінансової системи країни, має право визначати тимчасові особливості регулювання та нагляду за банками або іншими особами, які можуть бути об'єктом перевірки Національного банку України, у тому числі особливості підтримання ліквідності банків, застосування економічних нормативів, формування та використання резервів для відшкодування можливих втрат за активними операціями банків, запроваджувати обмеження на їх діяльність, у тому числі обмежувати або забороняти видачу коштів з поточних та вкладних (депозитних) рахунків фізичних та юридичних осіб, а також обмежувати або тимчасово забороняти проведення валютних операцій на території України, зокрема операцій з вивезення, переказування і пересилання за межі України валютних цінностей. Наявність ознак нестійкого фінансового стану банківської системи, а також обставин, що загрожують стабільності банківської та/або фінансової системи країни, підтверджується відповідним рішенням Ради з фінансової стабільності, повноваження якої визначаються указом Президента України.

Згідно зі ст. 56 Закону України "Про Національний банк України" Національний банк України Національний банк видає нормативно-правові акти з питань, віднесених до його повноважень, які є обов'язковими для органів державної влади і органів місцевого самоврядування, банків, підприємств, організацій та установ незалежно від форм власності, а також для фізичних осіб. Нормативно-правові акти Національного банку видаються у формі постанов Правління Національного банку, а також інструкцій, положень, правил, що затверджуються постановами Правління Національного банку. Вони не можуть суперечити законам України та іншим законодавчим актам України і не мають зворотної сили, крім випадків, коли вони згідно із законом пом'якшують або скасовують відповідальність. Нормативно-правові акти Національного банку, що містять інформацію з обмеженим доступом, не підлягають опублікуванню та доводяться до відома юридичних та фізичних осіб, на яких поширюється їх дія.

Структуру банківської системи, економічні, організаційні і правові засади створення, діяльності, реорганізації і ліквідації банків визначає Закон України «Про банки і банківську діяльність», згідно зі ст. ст. 66, 73, 75 якого Національний банк України здійснює регулювання банківської діяльності у формах адміністративного та індикативного регулювання. Здійснюючи адміністративне регулювання, Національний банк України встановлює вимоги та обмеження щодо діяльності банків.

У разі порушення банками або іншими особами, які можуть бути об'єктом перевірки Національного банку України відповідно до цього Закону, банківського законодавства, законодавства у сфері запобігання та протидії легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, або фінансуванню тероризму та фінансуванню розповсюдження зброї масового знищення, нормативно-правових актів Національного банку України, його вимог, встановлених відповідно до статті 66 цього Закону, або здійснення ризикової діяльності, яка загрожує інтересам вкладників чи інших кредиторів банку, застосування іноземними державами або міждержавними об'єднаннями або міжнародними організаціями санкцій до банків чи власників істотної участі у банках, що становлять загрозу інтересам вкладників чи інших кредиторів банку та/або стабільності банківської системи, Національний банк України адекватно вчиненому порушенню або рівню такої загрози має право застосувати заходи впливу, до яких належать, зокрема: віднесення банку до категорії проблемного або неплатоспроможного.

Національний банк України зобов'язаний прийняти рішення про віднесення банку до категорії проблемних за умови його відповідності хоча б одному з таких критеріїв:

1) банк протягом звітного місяця допустив зменшення на 5 і більше відсотків: щоденного розміру регулятивного капіталу нижче встановленого нормативно-правовими актами Національного банку України мінімального розміру регулятивного капіталу - п'ять і більше разів та/або значення нормативу достатності (адекватності) регулятивного капіталу нижче встановленого нормативно-правовими актами Національного банку України нормативного значення цього нормативу - два і більше разів;

2) банк не виконав вимогу вкладника або іншого кредитора, строк якої настав п'ять і більше робочих днів тому, та/або встановлено факти невідображення в бухгалтерському обліку документів клієнтів банку, що не виконані банком у встановлений законодавством України строк;

3) системне порушення банком законодавства, що регулює питання запобігання та протидії легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, або фінансуванню тероризму;

4) банк протягом звітного місяця допустив зменшення на 5 і більше відсотків значення хоча б одного з нормативів ліквідності нижче мінімальних нормативних значень, встановлених нормативно-правовими актами Національного банку України, що розраховуються: за щоденними розрахунками - п'ять і більше разів; щодекади - два і більше разів;

4-1) обсяг негативно класифікованих активів банку (крім санаційного) становить 40 відсотків і більше загальної суми активів, за якими має оцінюватися ризик та формуватися резерв згідно з нормативно-правовими актами Національного банку України;

5) банк не має ефективних та адекватних систем внутрішнього контролю та/або управління ризиками, що створює загрозу інтересам вкладників чи інших кредиторів банку;

6) систематичне подання та/або оприлюднення недостовірної інформації або звітності з метою приховування реального фінансового стану банку, у тому числі щодо операцій із пов'язаними з банком особами.

Національний банк України має право віднести банк до категорії проблемних з інших підстав, визначених нормативно-правовими актами Національного банку України. Рішення Національного банку України про віднесення банку до категорії проблемного є банківською таємницею. Проблемному банку забороняється використовувати для розрахунків прямі кореспондентські рахунки в національній та іноземній валюті. Проведення розрахунків здійснюється виключно через консолідований кореспондентський рахунок у Національному банку України. Ця норма не поширюється на операції щодо виконання зобов'язань у міжнародних та внутрішньодержавних платіжних системах і системах розрахунків та на операції з цінними паперами, що здійснюються згідно із законодавством. Проблемний банк у строк до 180 днів зобов'язаний привести свою діяльність у відповідність із вимогами законодавства, у тому числі нормативно-правових актів Національного банку України. Проблемний банк зобов'язаний у строк до семи днів повідомити Національний банк України про заходи, які він вживатиме з метою приведення своєї діяльності у відповідність із вимогами законодавства, та на вимогу Національного банку України повідомляти його про хід виконання цих заходів. Національний банк України протягом 180 днів з дня віднесення банку до категорії проблемних має право прийняти рішення про визнання діяльності банку такою, що відповідає законодавству, або про віднесення банку до категорії неплатоспроможних. Національний банк України зобов'язаний не пізніше ніж через 180 днів з дня віднесення банку до категорії проблемних прийняти рішення про визнання діяльності банку такою, що відповідає законодавству, або про віднесення банку до категорії неплатоспроможних.

Постановою Правління Національного банку України №692/БТ від 30.10.2014р. «Про віднесення Публічного акціонерного товариства «Дельта Банк» до категорії проблемних» вирішено віднести позивача до категорії проблемних банків строком до 180 днів. Для стабілізації діяльності банку та відновлення його фінансового стану з дня прийняття цієї постанови до кінця строку, який визначений в п.1 цієї постанови, запровадити для банку, зокрема, такі обмеження в його діяльності:

- не передавати в забезпечення третім особам майно та активи банку без погодження з куратором банку;

- погашення заборгованості, що виникла за будь-якими активними операціями банку, приймати тільки в грошовій формі (крім набуття права власності на об'єкти застави за погодженням з куратором банку).

На підставі постанови Правління Національного банку України від 02.03.2015р. №150 "Про віднесення публічного акціонерного товариства "Дельта банк" до категорії неплатоспроможних" виконавчою дирекцією Фонду гарантування вкладів фізичних осіб було прийнято рішення №51 від 02.03.2015р. "Про запровадження тимчасової адміністрації у публічному акціонерному товаристві "Дельта Банк", згідно з яким тимчасову адміністрацію у позивача запроваджено строком на 3 місяці з 03.03.2015р. до 02.06.2015р.

Згідно з рішенням виконавчої дирекції Фонду гарантування вкладів фізичних осіб №71 від 08.04.2015р. було запроваджено тимчасову адміністрацію у позивача на строк до 02.09.2015р., строк здійснення якої продовжено по 02.10.2015р. включно згідно з рішенням виконавчої дирекції Фонду гарантування вкладів фізичних осіб №147 від 03.08.2015р.

В ст. ст. 76, 77 Закону України "Про банки і банківську діяльність" наведено перелік підстав, за наявності яких Національний банк України зобов'язаний прийняти рішення про віднесення банку до категорії неплатоспроможних, а також передумови ліквідації банку.

Постановою Правління Національного банку України №664 від 02.10.2015р. "Про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію ПАТ "Дельта-Банк" вирішено відкликати банківську ліцензію та ліквідувати позивача.

Рішенням виконавчої дирекції Фонду гарантування вкладів фізичних осіб №181 від 02.10.2015р. було розпочато процедуру ліквідації позивача з 05.10.2015р. до 04.10.2017р. включно.

Правові, фінансові та організаційні засади функціонування системи гарантування вкладів фізичних осіб, повноваження Фонду гарантування вкладів фізичних осіб (далі - Фонд), порядок виплати Фондом відшкодування за вкладами встановлюються Законом України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб", яким також регулюються відносини між Фондом, банками, Національним банком України, визначаються повноваження та функції Фонду щодо виведення неплатоспроможних банків з ринку і ліквідації банків.

В п.4 ч.2 ст. 37 названого Закону передбачено, що Фонд безпосередньо або уповноважена особа Фонду у разі делегування їй повноважень має право повідомляти сторони за договорами, зазначеними у частині другій статті 38 цього Закону, про нікчемність цих договорів та вчиняти дії щодо застосування наслідків нікчемності договорів.

Відповідно до ч.3 ст. 38 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» правочини (у тому числі договори) неплатоспроможного банку є нікчемними з таких підстав:

1) банк безоплатно здійснив відчуження майна, прийняв на себе зобов'язання без встановлення обов'язку контрагента щодо вчинення відповідних майнових дій, відмовився від власних майнових вимог;

2) банк до дня визнання банку неплатоспроможним взяв на себе зобов'язання, внаслідок чого він став неплатоспроможним або виконання його грошових зобов'язань перед іншими кредиторами повністю чи частково стало неможливим;

3) банк здійснив відчуження чи передав у користування або придбав (отримав у користування) майно, оплатив результати робіт та/або послуги за цінами, нижчими або вищими від звичайних (якщо оплата на 20 відсотків і більше відрізняється від вартості товарів, послуг, іншого майна, отриманого банком), або зобов'язаний здійснити такі дії в майбутньому відповідно до умов договору;

4) банк оплатив кредитору або прийняв майно в рахунок виконання грошових вимог у день, коли сума вимог кредиторів банку перевищувала вартість майна;

5) банк прийняв на себе зобов'язання (застава, порука, гарантія, притримання, факторинг тощо) щодо забезпечення виконання грошових вимог у порядку іншому, ніж здійснення кредитних операцій відповідно до Закону України «Про банки і банківську діяльність»;

6) банк уклав кредитні договори, умови яких передбачають надання клієнтам переваг (пільг), прямо не встановлених для них законодавством чи внутрішніми документами банку;

7) банк уклав правочини (у тому числі договори), умови яких передбачають платіж чи передачу іншого майна з метою надання окремим кредиторам переваг (пільг), прямо не встановлених для них законодавством чи внутрішніми документами банку;

8) банк уклав правочин (у тому числі договір) з пов'язаною особою банку, якщо такий правочин не відповідає вимогам законодавства України;

9) здійснення банком, віднесеним до категорії проблемних, операцій, укладення (переоформлення) договорів, що призвело до збільшення витрат, пов'язаних з виведенням банку з ринку, з порушенням норм законодавства.

11.07.2015р. відбулося засідання комісії з перевірки правочинів (інших договорів) за кредитними операціями, призначеної наказом №67 від 11.07.2015р., оформлене протоколом №39 від 11.07.2015р., до порядку денного якого віднесено наступні питання (том справи - 1, аркуші справи - 61-63):

- затвердження результатів перевірки, якою виявлено правочини (договори), що є нікчемними згідно зі ст. 38 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб»;

- надання доручень відповідним підрозділам банку щодо здійснення заходів, пов'язаних із наслідками нікчемності зазначених правочинів.

З наявного в матеріалах справи витягу з вищевказаного протоколу №39 від 11.07.2015р. вбачається, що в ході перевірки позивача виявлено правочини (договори), що є нікчемними згідно зі ст. 38 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб", зокрема, оспорюваний Договір поруки, укладений між позивачем та відповідачем. Вказаний правочин за результатами перевірки комісії є нікчемним згідно з п.п.1, 2, 5 та 7 ч.3 ст. 38 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб".

Відповідачу та третій особі-3 було надіслано повідомлення про нікчемність правочину №6900 від 13.08.2015р. та №6901 від 13.08.2015р. (том справи - 1, аркуші справи - 64-66), в яких повідомлено про укладення Договору поруки з порушенням чинного законодавства України, вимог Національного банку України та внутрішніх процедур банку (позивача).

В обґрунтування своїх вимог позивач зазначав про те, що на момент укладання спірного правочину відповідач був кредитором позивача, а тому, враховуючи неплатоспроможність банку, позивач був позбавлений можливості розпоряджатись коштами на своєму рахунку. Тобто, укладання Договору поруки є забезпеченням майном банку грошових вимог самого поручителя, що в свою чергу свідчить про те, що шляхом укладання оспорюваного договору відповідачу було надано певні переваги та пільги, як кредитору банку. Позивач вважає, що уклавши Договір поруки він взяв на себе зобов'язання, внаслідок яких став неплатоспроможним або виконання його зобов'язань перед іншими кредиторами стало неможливим.

Натомість, як вірно зазначив у своєму рішенні місцевий господарський суд, позивач не надав належних та допустимих доказів, які б свідчили про те, що відповідач станом на момент укладання спірного Договору поруки був кредитором позивача, а внаслідок укладання цього правочину відповідачу було надано переваги, що прямо не встановлені законодавством чи внутрішніми документами банку.

Позивачем не надано доказів на підтвердження того, що внаслідок укладання спірного правочину позивач, як банківська установа, став неплатоспроможним та фактично не міг виконувати зобов'язання перед іншими кредиторами. При цьому, колегія суддів вважає за необхідне звернути увагу на те, що за твердженням самого позивача, відповідачем, як поручителем, було сплачено грошові кошти на виконання забезпеченого порукою зобов'язання третьої особи-3, що вказує на отримання позивачем грошових коштів, які у подальшому могли бути використані для виконання ним своїх зобов'язань перед іншими кредиторами.

Доводи позивача про те, що внаслідок укладання Договору поруки позивач фактично відмовився від власних майнових вимог до позичальника, є безпідставними та такими, що не підтверджені належними доказами.

В ч.1 ст.554 Цивільного кодексу України вказано про те, що у разі порушення боржником зобов'язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя.

Водночас, ст. 543 ЦК України передбачено, що у разі солідарного обов'язку боржників (солідарних боржників) кредитор має право вимагати виконання обов'язку частково або в повному обсязі як від усіх боржників разом, так і від будь-кого з них окремо. Кредитор, який одержав виконання обов'язку не в повному обсязі від одного із солідарних боржників, має право вимагати недоодержане від решти солідарних боржників. Солідарні боржники залишаються зобов'язаними доти, доки їхній обов'язок не буде виконаний у повному обсязі. Солідарний боржник не має права висувати проти вимоги кредитора заперечення, що ґрунтуються на таких відносинах решти солідарних боржників з кредитором, у яких цей боржник не бере участі.

Наведені правові норми свідчать про те, що з договору поруки виникає солідарне зобов'язання боржників, що надає кредитору, а у даному випадку позивачу, вимагати виконання зобов'язання за кредитним договором як у позичальника, так і поручителя.

Таким чином, в даному конкретному випадку відсутні підстави стверджувати, що внаслідок укладання спірного правочину позивач відмовився від власних майнових вимог.

Доказів, які б підтверджували протилежне ані місцевому господарському суду, ані суду апеляційної інстанції не надано.

Відповідно до ст. 207 Господарського кодексу України господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, визнано судом недійсним.

Як в позові, так і в апеляційній скарзі позивач посилався на те, що він не мав права укладати, в тому числі, спірний Договір поруки, оскільки відносно позивача діяли обмеження, введені постановою Правління Національного банку України №692/БТ від 30.10.2014р. «Про віднесення Публічного акціонерного товариства «Дельта банк» до категорії проблемних».

Передусім, необхідно зазначити про те, що спірний правочин було укладено між позивачем та відповідачем 29.08.2014р., тоді як постанову Правління Національного банку України №692/БТ від 30.10.2014р. "Про віднесення Публічного акціонерного товариства "Дельта банк" до категорії проблемних" було прийнято лише 30.10.2014р., тобто, більш ніж через два місяці пізніше після укладання договору між сторонами.

Колегія суддів погоджується з місцевим господарським судом в тому, що відповідно до ст.75 Закону України «Про банки та банківську діяльність» рішення Національного банку України про віднесення банку до категорії проблемного є банківською таємницею. Відповідна відмітка «Банківська таємниця» міститься і на вищевказаній постанові Правління Національного банку України №692/БТ від 30.10.2014р. (том справи - 1, аркуш справи - 150). Тобто, укладаючи спірний Договір поруки з позивачем, відповідач не міг знати про наявність обмежень повноважень позивача.

Окрім того, як вірно зазначив місцевий господарський суд у своєму рішенні, за своєю правовою природою постанова правління Національного банку України №692/БТ від 30.10.2014р. є актом індивідуальної дії, який вирізняться с поміж інших юридичних актів тим, що стосується конкретної особи. Загальною рисою, яка відрізняє індивідуальні акти управління, є їх виражений правозастосовний характер. Головною рисою таких актів є їхня конкретність, а саме: чітке формулювання конкретних юридичних волевиявлень суб'єктами права, які видають такі акти; розв'язання за їх допомогою конкретних, а саме індивідуальних, справ або питань, що виникають у сфері державного управління; чітка визначеність адресата - конкретної особи або осіб; виникнення конкретних адміністративно-правових відносин, обумовлених цими актами. Тобто такі, що передбачають конкретні приписи, звернені до окремого суб'єкта чи юридичної особи, застосовуються одноразово і після реалізації вичерпують свою дію.

Постанова Правління Національного банку України №692/БТ від 30.10.2014р. була прийнята безпосередньо стосовно позивача, а не обох контрагентів за спірним Договором поруки, а відтак названа постанова не може мати юридичних наслідків для відповідача. До того ж, як уже зазначалося вище, постанова №692/БТ від 30.10.2014р. була прийнята більше ніж через два місяці після укладенні Договору поруки між сторонами.

Незалежно від того, чи вважати постанову Правління Національного банку України №692/БТ від 30.10.2014р. нормативно-правовим актом чи актом індивідуальної дії, колегія суддів погоджується з тим, що в п.2 цієї постанови було встановлено обмеження господарської діяльності позивача. Водночас, вказані обмеження не можуть застосовуватися до правовідносин сторін у даній справі, оскільки спірний Договір поруки було укладено за два місці до введення цих обмежень на підставі постанови №692/БТ від 30.10.2014р.

В позові та в апеляційній скарзі позивач зазначав про те, що Договір поруки з відповідачем було укладено не 29.08.2014р., а значно пізніше, посилаючись при цьому на відсутність відомостей про реєстрацію вказаного правочину у 2014 році. За твердженням позивача, спірний Договір поруки відображений в бухгалтерському обліку позивача лише 24.02.2015р.

Колегією суддів враховано, що діюче законодавство містить вимоги щодо обов'язкової реєстрації певних видів правочинів.

Однак, при цьому позивачем не наведено жодної норми діючого законодавства, яка б ставила в залежність встановлення дати укладення договору (угоди) від його реєстрації саме у бухгалтерському обліку одного з контрагентів.

Тобто, реєстрація правочину у бухгалтерському обліку позивача не є беззаперечним свідченням укладання такого правочину саме в цей час (дату реєстрації).

Як вірно зазначив у своєму рішенні місцевий господарський суд, згідно з положеннями п.3.1 Інструкції з бухгалтерського обліку кредитних, вкладних (депозитних) операцій та формування і використання резервів під кредитні ризики в банках України, затвердженої постановою правління Національного банку України №481 від 27.12.2007р., банк відображає в бухгалтерському обліку забезпечення за кредитом (майно, у тому числі майнові права на грошові кошти, які розміщені на вклад (депозит), за позабалансовими рахунками такою проводкою: отриману заставу за справедливою вартістю: дебет, рахунки для обліку отриманої застави; кредит, контррахунок; отриману гарантію (поручительство): дебет, рахунки для обліку отриманої застави; кредит, контррахунок.

Водночас, вищевказаною Інструкцію строків здійснення такого обліку не визначено.

Невиконання посадовими особами позивача, які є відповідальними за ведення бухгалтерського обліку товариства певних дій, також жодним чином не може впливати на момент укладання договору, а тим більше на його відповідність вимогам чинного законодавства.

Також позивачем надано до матеріалів справи виписки по особовим рахункам відповідача, меморіальні ордери та виписку по особовим рахункам відповідача (том справи - 1, аркуші справи - 195-197). З вказаних документів вбачається рух коштів на рахунку відповідача, відкритому у позивача, 24.02.2015р. та 17.08.2015р. Однак вказані документи лише підтверджують виконання умов спірного Договору поруки, умовами якого (п.1.3) чітко передбачено здійснення позивачем договірного списання коштів з будь-яких рахунків відповідача (в національній та/або іноземній валюті), відкритих (чи тих, що будуть відкриті) ним у позивача, як кредитора, в сумах, що підлягають сплаті за Кредитним договором. При цьому, сторони погодили, що договірне списання з будь-якого поточного рахунку поручителя (відповідача) є заздалегідь погодженим і не потребує повідомлення поручителя та/або позичальника в будь-якій формі.

Тобто, те, що перерахування коштів з рахунку відповідача відбулося 24.02.2015р. не свідчить про укладення Договору поруки саме в цей день, а лише підтверджує невиконання третьою особою-3, як позичальником, умов укладеного з позивачем Кредитного договору та здійснення списання безпосередньо самим позивачем коштів з рахунку відповідача на виконання умов оспорюваного Договору поруки.

Зібрані у справі матеріали свідчать про те, що спірний правочин було вчинено 29.08.2014р., при цьому між сторонами було погоджено всі істотні умови Договору поруки, а в подальшому вчинено дії, спрямовані на виконання умов договору, що свідчить про його схвалення.

Обґрунтовуючи свої вимоги, позивач посилався на договір застави майнових прав №37/ЗМП від 11.04.2014р., укладений між позивачем та третьою особою-1.

З цього приводу необхідно зазначити наступне. В ст. 553 Цивільного кодексу України передбачено, що за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов'язку.

З наведеного випливає, що порука за своєю правовою природою не є обтяженням майнових прав та не передбачає відчуження майнових прав, у зв'язку з чим посилання позивача як на підставу своїх вимог на заборону щодо обтяження майнових прав банку за договором застави, укладеним з Національним банком України, не може свідчити про невідповідність спірного правочину вимогам чинного на момент його укладання законодавства. Вказані обставини лише вказують про невірне трактування позивачем норм цивільного законодавства та договору застави.

Відповідно до ст. 43 Господарського процесуального кодексу України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили. Визнання однією стороною фактичних даних і обставин, якими інша сторона обґрунтовує свої вимоги або заперечення, для господарського суду не є обов'язковим.

Підсумовуючи вищевикладене, колегія суддів дійшла висновку про те, що позивачем не доведено існування обставин, з якими законодавець пов'язує недійсність правочину (в даному випадку Договору поруки), у зв'язку з чим вимога позивача про визнання вказаного договору недійсним не підлягає задоволенню.

Оскільки вимога позивача про зобов'язання відповідача повернути позивачу оригінали кредитної справи та договорів, переданих на виконання Договору поруки є похідними від вимоги про визнання вказаного договору недійсним, ці вимоги задоволенню не підлягають.

В ст. 4-2 Господарського процесуального кодексу України визначено, що правосуддя у господарських судах здійснюється на засадах рівності всіх учасників судового процесу перед законом і судом. Дана норма кореспондується зі ст. 22 Господарського процесуального кодексу України, в якій закріплено, що сторони користуються рівними процесуальними правами.

Вказані положення означають, що закон встановлює рівні можливості сторін і гарантує їм право на захист своїх інтересів. Принцип рівності учасників судового процесу перед законом і судом є важливим засобом захисту їх прав і законних інтересів, що унеможливлює будь-який тиск однієї сторони на іншу, ущемлення будь-чиїх процесуальних прав. Це дає змогу сторонам вчиняти передбачені законодавством процесуальні дії, реалізовувати надані їм законом права і виконувати покладені на них обов'язки.

Відповідно до ст. 4-3 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами. Господарський суд створює сторонам та іншим особам, які беруть участь у справі, необхідні умови для встановлення фактичних обставин справи і правильного застосування законодавства.

Принцип змагальності тісно пов'язаний з процесуальною рівністю сторін і забезпечує повноту фактичного й доказового матеріалу, наявність якого є важливою умовою з'ясування обставин справи. Відповідно до вказаного принципу, особи, зацікавлені в результаті справи, вправі відстоювати свою правоту у спорі шляхом подання доказів; участі в дослідженні доказів, наданих іншими особами шляхом висловлення своєї думки з усіх питань, що підлягають розгляду у судовому засіданні. Змагальність є різновидом активності зацікавленої особи (сторони). Особи, які беруть участь у справі, вправі вільно розпоряджатися своїми матеріальними і процесуальними правами й активно впливати на процес з метою захисту прав і охоронюваних законом інтересів.

Згідно зі ст. ст. 33, 34 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Позивачем не надано належних та допустимих доказів на спростування висновків місцевого господарського суду.

За результатами перегляду справи колегія суддів дійшла висновку про те, що доводи апеляційної скарги не знайшли свого підтвердження під час розгляду даної справи, тоді як місцевим господарським судом було надано належну оцінку поданим доказам, у повному обсязі з'ясовано обставини, які мають значення для справи, а також вірно застосовано норми матеріального і процесуального права, у зв'язку з чим підстави для зміни чи скасування рішення відсутні і апеляційна скарга задоволенню не підлягає.

Керуючись ст. ст. 4-2, 4-3, 32-34, 43, 49, 75, 77, 99, 101-105 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Дельта Банк" залишити без задоволення, а рішення Господарського суду міста Києва від 14.07.2016р. у справі №910/8124/15 - без змін.

2. Матеріали справи №910/8124/15 повернути до Господарського суду міста Києва.

3. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена протягом двадцяти днів до Вищого господарського суду України.

Головуючий суддя Л.П. Зубець

Судді С.О. Алданова

Г.А. Жук