Рішення № 62436830, 03.11.2016, Апеляційний суд Донецької області (м. Бахмут)

Єдиний унікальний номер 219/2718/15-ц Номер провадження 22-ц/775/1848/2016

Головуючий у 1 інстанції Давидовська Т.В. Єдиний унікальний номер 219/2718/15-ц

Доповідач Папоян В.В. Номер провадження 22-ц/775/1848/2016

Категорія 43

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

01 листопада 2016 року Апеляційний суд Донецької області в складі:

головуючого судді Папоян В.В.,

суддів: Гапонова А.В., Новікової Г.В.

за участю секретаря Чуряєва В.С.

розглянувши в відкритому судовому засіданні в м.Бахмуті апеляційну скаргу Парасковіївської сільської ради на рішення Артемівського міськрайонного суду Донецької області від 19 липня 2016 року по цивільній справі за позовом Парасковіївської сільської ради до ОСОБА_1, ОСОБА_2, третя особа ОСОБА_3, про визнання такими, що втратили право користування житловим приміщенням,

В С Т А Н О В И В:

В квітні 2015 року Парасковіївська сільрада звернулася до суду з позовом, якій під час розгляду справи уточнювала і просила визнати ОСОБА_1 та ОСОБА_2 такими, що втратили право користування жилим приміщенням, розташованим за адресою: АДРЕСА_1 з підстав передбачених ст. ст. 107 ЖК України. На обґрунтування вимог посилались на те, що рішенням виконкому Парасковіївської сільради від 10.08.1983 року №8 за відповідачами було заброньовано зазначену квартиру. Термін дії охоронного свідоцтва неодноразово продовжувався та остаточно сплинув у березні 2011 року. Після закінчення терміну дії бронювання у заброньоване жиле приміщення відповідачі не вселилися та мають інше постійне місце проживання у звязку з чим просили визнати їх такими, що втратили право користування жилим приміщенням.

Рішенням Артемівського міськрайонного суду Донецької області від 19 липня 2016 року у задоволені позову Парасковіївської сільської ради відмовлено.

В апеляційній скарзі позивач просить скасувати рішення суду та ухвалити нове, яким задовольнити вимоги у повному обсязі. В обґрунтування апеляційної скарги посилався на невідповідність висновків суду обставинам справи. А саме на те, що відповідачі у спірній квартири не мешкають, зняти з реєстрації у 1983 році у звязку з виїздом на роботу до районів Крайньої Півночі та мають інше постійне місце проживання.

В судовому засіданні апеляційного суду представник позивача доводи апеляційної скарги підтримав, просив рішення суду скасувати та ухвалити нове.

Інші особи, які приймають участь по справі в судове засідання апеляційного суду не зявилися, про час та місце розгляду справи повідомлені належним чином. Відповідно до ч. 2 ст. 305 ЦПК України неявка сторін або інших осіб, які беруть участь у справі, належним чином повідомлених про час та місце розгляду справи, не перешкоджає розглядові справи.

Заслухавши доповідача, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги та заявлених вимог, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню частково, а рішення скасуванню з ухваленням нового з наступних підстав.

Відповідно до вимог п. 4 частини першої ст. 309 ЦПК України підставами для скасування рішення суду першої інстанції і ухвалення нового рішення є порушення або неправильне застосування норм матеріального або процесуального права.

Звертаючись до суду з позовом позивач просив визнати відповідачів такими, що втратили право користування жилим приміщенням з підстав передбачених ст.107 ЖК України. На обґрунтування своїх вимог зазначав, що відповідачі є наймачами квартири, яка відноситься до комунального житлового фонду та яка була заброньована за ними, але після закінчення терміну дії бронювання у заброньоване жиле приміщення вони не вселилися та мають інше постійне місце проживання

Відповідно до ч. 2 ст. 107 ЖК України в разі вибуття наймача та членів його сім'ї на постійне проживання до іншого населеного пункту або в інше жиле приміщення в тому ж населеному пункті договір найму жилого приміщення вважається розірваним з дня вибуття.

Відповідно до розяснень викладених у п. 11 постанови пленуму Верховного Суду України від 12 квітня 1985 року N 2 «Про деякі питання, що виникли в практиці застосування судами Житлового кодексу України» відповідно до ст. 107 ЖК України наймач або член його сім'ї, який вибув на інше постійне місце проживання, втрачає право користування жилим приміщенням з дня його вибуття незалежно від предявлення позову про це.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог Парасковіївської сільської ради суд першої інстанції виходив з того, що позивачем не надано належних та допустимих доказів на підтвердження факту вибуття відповідачів зі спірного житла та обрання ними іншого постійного місця проживання тому відсутні підстави визнання їх такими, що втратили право користування жилим приміщенням.

Проте з такими висновками суду у повному обсязі погодитися не можна, оскільки вони зроблені у порушення норм матеріального права.

При розгляді справи судом встановлено, що однокімнатна квартира АДРЕСА_2 (Артемівського) району відноситься до житлового комунального фонду. На підставі ордеру з 1965 року спірна квартира надана у користування ОСОБА_1 на сімю у складі, у тому числі ОСОБА_2 Останні проживали та були зареєстровані за вказаною адресою до 1983 року.

Відповідно до рішення виконкому №8 Парасковіївської сільради народних депутатів від 10 серпня 1983 року спірну квартиру заброньовано у звязку з виїздом відповідачів в район Крайньої Півночі, відповідно до трудового договору від 07 липня 1983 року.

Термін дії бронювання квартири неодноразово продовжувався, востаннє рішенням Парасковіївської сільської ради Артемівського району Донецької області №10 від 26 березня 2008 року продовжено термін бронювання квартири АДРЕСА_3 з 01 березня 2008 року терміном на три роки ОСОБА_2 із складом сімї з трьох осіб. На підставі вказаного рішення видано охоронне свідоцтво № 1 від 26 березня 2008 року на ОСОБА_2 терміном на 3 роки.

Рішенням Парасковіївської сільської ради Артемівського району Донецької області № 6/6-43 від 29 квітня 2011 року ОСОБА_2 відмовлено у видачі охоронного свідоцтва на квартиру АДРЕСА_4.

Рішенням Парасковіївської сільської ради від 26 березня 2014 року №6/50-363 відповідачам було відмолено у видачі згоди на їх реєстрацію в квартирі № 11, розташованій в буд. № 5 по вул. Першотравневі с. Парасковіївка Бахмутського району Донецької області.

Згідно довідки Парасковіївської сільської ради від 10 квітня 2015 року та відповідних актів від 04 квітня 2015 року та від 02 квітня 2015 року на теперішній час в спірній квартирі ніхто не зареєстрований та не проживає. Зазначені обставини підтверджуються матеріалами справи та не спростовуються сторонами.

Статтею 76 ЖК України передбачено, що якщо наймач та члени його сім'ї не повернулись у заброньоване жиле приміщення протягом шести місяців після закінчення строку дії броні, договір найму жилого приміщення за позовом наймодавця може бути розірвано в судовому порядку.

Під поверненням у заброньоване жиле приміщення слід розуміти фактичні дії - вселення з метою постійного проживання.

Строк закінчення броні вказаний в охоронному свідоцтві. Цей строк визначається: при виїзді на роботу в райони Крайньої Півночі і в прирівняні до них місцевості на весь час дії трудового договору, а у випадках, передбачених законодавством, на весь час перебування в районах Крайньої Півночі і в прирівняних до них місцевостях.

Проте ухвалюючи рішення суд першої інстанції зазначені норми не врахував та не прийняв до уваги, що після закінчення у 2011 році терміну охоронного свідоцтва по теперішній час в спірній квартирі ніхто не зареєстрований і не проживає, тому з урахуванням обставин справи положення ст.. 107 ЖК України до спірних правовідносин не застосовуються.

Таким чином, вирішуючи спір, суд не зясував, які правовідносини виникли між сторонами, не зясував обставини яки підлягають встановленню, не визначив підстави і обсяг позовних вимог та не визначився з нормою матеріального закону яка підлягає застосуванню, а тому рішення суду підлягає скасуванню.

Вирішуючи справу по суті апеляційний суд виходить з того, що відповідно до ст.11 ЦПК України суд розглядає справу за зверненням фізичних або юридичних осіб в межах заявлених ними вимог.

Відповідно до розяснень викладених у постанові Пленуму Верховного Суду України від 12 квітня 1985 року N 2 «Про деякі питання, що виникли в практиці застосування судами Житлового кодексу України», суд може визнати особу такою, що втратила право користування жилим приміщенням лише з однієї вказаної позивачем підстави.

Звертаючись до суду з позовом позивач просив визнати відповідачів такими, що втратили право користування жилим приміщенням і як на підставу своїх вимог посилався на ст.107 ЖК України. Протягом усього часу розгляду справи судом першої інстанції позивач не змінював предмет та підстави позову згідно ст. 31 ч.2 ЦПК України. Проте підстави для визнання відповідачів такими, що втратили право користування жилим приміщенням передбачені ст.. 107 ЖК України відсутні, а позовних вимог щодо розірвання договору найму за ст.. 76 ЖК України позивачем не заявлено.

За таких обставин рішення суду підлягає скасуванню з ухваленням нового про відмову у задоволенні позовних вимог.

Керуючись ст.ст. 303, 307, 309, 314, 316 ЦПК України апеляційний суд,

В И Р І Ш И В:

Апеляційну скаргу Парасковіївської сільської ради задовольнити частково.

Рішення Артемівського міськрайонного суду Донецької області від 19 липня 2016 року скасувати.

У задоволені позовних вимог Парасковіївської сільської ради до ОСОБА_1, ОСОБА_2 про визнання такими, що втратили право користування житловим приміщенням відмовити.

Рішення набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржено безпосередньо до суду касаційної інстанції протягом двадцяти днів з дня набрання законної сили.

Судді: