Рішення № 62434049, 31.10.2016, Апеляційний суд Житомирської області

УКРАЇНА

Апеляційний суд Житомирської області

Справа №296/6531/15-ц Головуючий у 1-й інст. Бондарчук В. В.

Категорія 53 Доповідач Коломієць О. С.

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

31 жовтня 2016 року колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Апеляційного суду Житомирської області в складі:

головуючого судді: Коломієць О.С.

суддів: Жигановської О.С., Якухно О.М.

при секретарі

судового засідання: ОСОБА_1

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Житомирі цивільну справу за позовом ОСОБА_2 до Малого колективного підприємства «БІМІК», ОСОБА_3, ОСОБА_4 про визнання звільнення незаконним, зміну дати та формулювання причин звільнення, стягнення заборгованості по заробітній платі, середнього заробітку за час затримки розрахунку, неповернутої поворотної фінансової позики та відшкодування моральної шкоди

за апеляційною скаргою Малого колективного підприємства «БІМІК» на рішення Корольовського районного суду м. Житомира від 07 вересня 2016 року

в с т а н о в и л а :

В червні 2015 року позивач звернувся до суду з вказаним позовом, в обґрунтування якого, з урахуванням заяви про збільшення позовних вимог зазначив, що з 24.10.2012 року займав посаду директора Малого колективного підприємства «БІМІК» (далі МКП «Бімік»). 26.05.2015р. позивач подав засновникам заяву про його звільнення із займаної посади з 10.06.2016 року за власним бажанням. Разом з тим, отримавши трудову книжку 06.07.2015р. позивач дізнався про своє звільнення з підприємства 30 червня 2015р. у звязку із втратою до нього довіри згідно п.2 ст.41 КЗпП України на підстав рішення зборів засновників підприємства від 29.06.2015 року. Позивач вважає, що відбулось порушення трудового законодавства, просить визнати незаконним його звільнення, змінити дату і формулювання причин звільнення та звільнити за власним бажанням на підставі п.1 ст. 38 КЗпП України з 06 липня 2015 року, стягнути заборгованість по заробітній платі, середній заробіток за час затримки розрахунку, видачі трудової книжки та відшкодувати моральну шкоду. Крім того, просив стягнути з МКП «Бімік» поворотну фінансову допомогу в розмірі 16300 грн., яка була надана ним підприємству як фізичною особою 28.04.2015 року.

Рішенням Корольовського районного суду м.Житомира від 07 вересня 2016 року позов задоволено частково. Визнано незаконним звільнення ОСОБА_2 з посади директора МКП «Бімік» на підставі п.2 ст.41 КЗпП України. Змінено дату і формулювання причин звільнення та зазначено, що ОСОБА_2 звільнено за власним бажанням на підставі ч.1 ст. 38 КЗпП України з 06.07.2015 року. Стягнуто з МКП «Бімік» на користь ОСОБА_2 2267 грн. 21 коп. заборгованості по заробітній платі, 4443 грн. 43 коп. середнього заробітку за затримку у розрахунку при звільненні, 1541 грн. 56 коп. середнього заробітку за час затримки у видачі трудової книжки, 16300 грн. поворотної фінансової позики та 1000 грн. на відшкодування моральної шкоди, а всього 25552 грн. 50 коп. Вирішено питання про розподіл судових витрат. Решту вимог залишено без задоволення.

Посилаючись на незаконність та необґрунтованість рішення суду першої інстанції, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення та ухвалити нове, яким відмовити в задоволенні позову в повному обсязі. Доводи апеляційної скарги обґрунтовує тим, що при розгляді справи судом першої інстанції були неповно зясовані обставини справи, порушені норми процесуального і матеріального права. Зазначає, що суд не надав належної правової оцінки доказам та запереченням відповідача, не обґрунтував та не навів мотивів їх неприйняття. При цьому посилається на те, що позивач, працюючи директором підприємства, був матеріально відповідальною особою, який обслуговував товарно-матеріальні цінності, а тому його звільнення з роботи з підстав передбачених ч.2 ст. 41 КЗпП України було правомірним та проведено у відповідності з нормами чинного трудового законодавства. Вини підприємства у непроведенні з позивачем у день звільнення повного розрахунку і видачі трудової книжки не має, оскільки у день звільнення позивач був відсутній на роботі і в подальшому до підприємства з такими вимогами не звертався. Також зазначає, що вимога про стягнення з МКП «Бімік» на користь ОСОБА_2 поворотної фінансової позики не відноситься до трудового спору, а тому дані вимоги суд повинен був залиши без розгляду.

Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає до задоволеннячастково з наступних підстав.

Задовольняючи позовні вимоги суд першої інстанції, виходив з того, що відповідач не надав жодного доказу, який би свідчив про наявність у діях позивача конкретних порушень, які перешкоджають забезпеченню збереження матеріальних цінностей. Сам факт нестачі товарно-матеріальних цінностей не є достатньою підставою для звільнення позивача у звязку з втратою довіри. Задовольняючи позов в частині стягнення з роботодавця середнього заробітку за час затримки остаточного розрахунку при звільненні, суд виходив з того, що така санкція спрямована на забезпечення виконання відповідачем своїх зобовязань, встановлених ст.116 КЗпП України.

Такі висновки суду є вірними виходячи з наступного.

Судом встановлено, що позивач перебував в трудових відносинах з відповідачем з 24.10.2012 року, займав посаду директора МКП «Бімік» відповідно до наказу № 10-к від 24.10.2012 року.

30.06.2015 року на підставі рішення позачергових загальних зборів засновників МКП «Бімік» від 29.06.2015 р. позивач був звільнений з роботи з займаної посади у звязку із втратою довіри згідно п.2 ст.41 КЗпП України.

Разом з тим, судом першої інстанції встановлено, що ОСОБА_2 заяву про звільнення за власним бажанням подав 05.05.2015р. В цей же день ОСОБА_3 прийняв по акту від ОСОБА_2 у звязку зі звільненням останнього печатку, штампи, статутні документи, банківський електронний ключ (а.с.6). Однак звільнення у цей день проведено не було.

За станом здоровя ОСОБА_2 з 15.05.2015 року оформив лікарняний лист, про що повідомив рекомендованим листом ОСОБА_3, та просив подбати останнього про належне зберігання та недопущення втрати майна МКП «Бімік». Вказаний лист був отриманий ОСОБА_3 18.05.2015 року (а.с.7). В цей же день, 18.05.2015 року, позивач написав повторну заяву про звільнення на підставі ст. 38 Кодексу законів про працю України (а.с.8-9).

18.05.2015 року рішенням позачергових загальних зборів засновників Малого колективного підприємства «Бімік» вирішено усунути з 18.05.2015 р. ОСОБА_2 від виконання обовязків директора МКП «Бімік» по день подання ним звіту загальним зборам засновників (а.с.10).

Повторно, 26.05.2015р., ОСОБА_2 звернувся до засновників МКП «Бімік» ОСОБА_3 та ОСОБА_4 із заявою про звільнення з 10.06.2015р. за власним бажанням із займаної посади директора підприємства згідно ст. 38 КЗпП України (а.с.11).

Однак, 10.06.2015р. всупереч вимог чинного законодавства та повторної заяви позивача від 26.05.15 р. ОСОБА_2 не було звільнено 10.06.2015р. та не видано трудової книжки.

Трудову книжку позивач отримав лише 06.07.2015 із записом про звільнення з підприємства за втратою довіри з 30.06.2016 (п.2 ст.41 КЗпП) за підписом фізичних осіб (співвласників підприємства) ОСОБА_3 та ОСОБА_4 та на підставі рішення позачергових загальних зборів засновників Малого колективного підприємства «Бімік» від 29.06.2015 (а.с.20). З вказаного рішення вбачається, що підставою недовіри стали «численні недоліки та порушення у фінансово-господарській діяльності підприємства, … істотна нестача товарно-матеріальних цінностей», виявлені після проведення фінансово-господарської діяльності товариства.

Відповідно до положень ст. 38 КЗпП України працівник має право розірвати трудовий договір, укладений на невизначений строк, попередивши про це власника або уповноважений ним орган письмово за два тижні.

Згідно ч.1 ст.47 КЗпП України власник або уповноважений ним орган зобов'язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу.

Відповідно до пп.4.1, 4.2 «Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників», затвердженої спільним наказом Мінпраці, Мін'юсту та Мінсоцполітики України № 58 від 29.07.1993 року власник або уповноважений ним орган зобов'язаний видати працівнику його трудову книжку в день звільнення з внесеним до неї записом про звільнення. При затримці видачі трудової книжки з вини власника або уповноваженого ним органу працівникові сплачується середній заробіток за весь час вимушеного прогулу. Днем звільнення в такому разі вважається день видачі трудової книжки. Про новий день звільнення видається наказ і вноситься запис до трудової книжки працівника. Раніше внесений запис про день звільнення визнається недійсним у порядку, встановленому пунктом 2.10 цієї Інструкції. Якщо працівник відсутній на роботі в день звільнення, то власник або уповноважений ним орган в цей день надсилає йому поштове повідомлення із вказівкою про необхідність отримання трудової книжки.

З пояснень представника відповідача вбачається, що 30.06.2015 року позивач на роботі був відсутній. Проте, підприємство будь-яких звернень, листів із вказівкою про необхідність зявитись на роботу для отримання трудової книжки позивачу не направляло. Трудову книжку відповідач видав позивачеві лише 06.07.2015 р.

Таким чином звільнення ОСОБА_2 з посади директора за власним бажанням відбулось 06.07.2015р, а не 10.06.2015р.

За п.2 ст. 41 КЗпП Україниза ініціативою власника або уповноваженого ним органу може бути розірвано трудовий договір у випадку винних дій працівника, який безпосередньо обслуговує грошові або товарні цінності, якщо ці дії дають підстави для втрати довір'я до нього з боку власника або уповноваженого ним органу.

До кола працівників, які обслуговують грошові цінності можуть бути віднесені особи, з якими можуть бути укладені договори про повну матеріальну відповідальність. Такі працівники підлягають звільненню у зв'язку з втратою довіри, хоча б основний зміст їх роботи не зводився до прийняття та збереження товарних цінностей.

З розяснень, викладених у п. 28постанови Пленуму Верховного Суду України № 9 від 06.11.1992 року «Про практику розгляду судами трудових спорів»вбачається, що при розгляді справ про поновлення на роботі осіб, звільнених за пунктами 2 і 3ст.41 КЗпП, судам слід враховувати, що розірвання трудового договору з цих підстав не є заходом дисциплінарного стягнення і тому вимоги ст. ст.148,149 КзпПУкраїни про строк і порядок застосування дисциплінарних стягнень на ці випадки не поширюються. Разом з тим при вирішенні справ про звільнення з цих підстав суди мають брати до уваги відповідно час, що пройшов з моменту вчинення винних дій чи аморального проступку, наступну поведінку працівника і інші конкретні обставини, що мають значення для правильного вирішення спору.

Звільнення з підстав втрати довіря суд може визнати обґрунтованим, якщо працівник, який безпосередньо обслуговує грошові або товарні цінності (зайнятий їх прийманням, зберіганням, транспортуванням, розподілом і т.п.) вчинив умисно або необережно такі дії, які дають власнику або уповноваженому ним органу підстави для втрати до нього довір'я (зокрема, порушення правил проведення операцій з матеріальними цінностями).

Суду не представлено посадової інструкції позивача та договору про повну матеріальну відповідальність. Згідно Статуту МКП «Бімік» виконавчим органом Приватного Підприємства, що здійснює управління його поточною діяльністю є Директор, який безпосередньо відповідає за виробничу, господарську, фінансову діяльність Підприємства, має право без доручення здійснювати від імені підприємства будь-які дії, які відносяться до його компетенції, укладати угоди та чинити юридичні дії від імені Підприємства, давати доручення, відкривати та використовувати рахунки Підприємства в установах банків та інших фінансово-кредитних установах, розпоряджатися майном, що визначається Зборами учасників Підприємства.

Представлені суду акти перевірки та протоколи позачергових загальних зборів засновників підприємства не доводять вини позивача, оскільки всі вони ініційовані та проведені після подачі першої заяви ОСОБА_2 про звільнення.

Отже, виданий наказ про звільнення за втратою довіри, не містить обґрунтування того, які саме дії вчинив умисно або необережно позивач при виконанні посадових обовязків, які дають відповідачу підстави для втрати до нього довіри.

Задовольняючи позов в частині зміни дати і формулювання причин звільнення та стягнення заборгованості і середнього заробітку за час затримки розрахунку, та видачі трудової книжки, суд першої інстанції, правильно визначився з характером спірних правовідносин, давши належну оцінку доказам, дійшов обґрунтованого висновку про те, що доказів вини чи бездіяльності позивача в порушенні фінансово-господарської діяльності та нестачі товарно-матеріальних цінностей не надано, як і не представлено суду висновків відповідних органів, а тому підстави його звільнення з посади у зв'язку з втратою довір'явідповідно до п.2 ст. 41 КЗпП Українивідсутні.

Також позивач внаслідок протиправних дій відповідача зазнав моральних страждань, які виразилися в тому, що він через несвоєчасну видачу трудової книжки, невиплату належних сум заробітної плати, вимушений був нервувати, докладати додаткових зусиль для організації свого життя, для захисту своїх прав і законних інтересів. З урахуванням характеру, обсягу та глибини заподіяних позивачу моральних страждань, їх негативних наслідків, враховуючи вимоги розумності та справедливості, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про часткове задоволення даних вимог, і вірно визначив розмір моральної шкоди в сумі 1000,00 грн., яка підлягає відшкодуванню з відповідача у відповідності до ст. 237-1 КЗпП України.

Приведені в апеляційній скарзі доводи зводяться до переоцінки доказів і незгоди з висновками суду по їх оцінці.

Відповідно до ст. 212 ЦПК України, виключне право оцінки доказів належить суду, який має оцінювати докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Разом з тим, колегія суддів приходить до висновку про безпідставність позову в частині стягнення з відповідача на користь позивача поворотної фінансової позики в розмірі 16300 грн. виходячи з наступного.

Відповідно дост. 1046 ЦК Україниза договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальнику) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості.

Згідно зст. 1047 ЦК Українидоговір позики укладається у письмовій формі.На підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлено розписку позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми.

Звертаючись до суду, позивач зазначав, що ним особисто було надано поворотну фінансову позику підприємству на загальну суму 16300,00 грн., що підтверджується заявою на переказ № 4762 від 28.04.2015 р. та не заперечувалося представниками відповідача в суді першої та апеляційної інстанцій. Разом з тим, строк повернення вказаної позики договором встановлено не було.

Відповідно до положень ч.1 ст. 1049 ЦК України якщо договором позики не встановлений строк її повернення або цей строк визначений моментом предявлення вимоги, позика має бути повернена позичальником протягом тридцяти днів від дня предявлення позикодавцем вимоги про це, якщо інше не встановлено договором.

Таким чином, оскільки позивач в порушення вимог ч.1 ст. 1049 ЦК України не предявив до відповідача вимоги про повернення позики, тобто не дотримався порядку добровільного виконання боржником грошового зобовязання, вимоги про її повернення в судовому порядку є передчасними і до задоволення не підлягають. А тому рішення суду в цій частині підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення про відмову у задоволенні даних вимог.

Відповідно до ст. 88 ЦПК Україниз відповідача МКП «БІМІК» на користь держави пропорційно до розміру задоволених вимог позивача (дві вимоги немайнового та одна вимога майнового характеру) підлягає стягненню судовий збір в розмірі 1653,60 грн.; з позивача ОСОБА_2 на користь держави пропорційно до відхиленої частини вимог - судовий збір в розмірі 1102,40 грн. Таким чином рішення суду в частині розподілу судових підлягає зміні.

Також з позивача на користь МКП «БІМІК» підлягають стягненню понесені витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги в сумі 606 грн. 37 коп.

Рішення в іншій частині в апеляційному порядку не оскаржено, тому не перевіряється судом апеляційної інстанції.

Керуючись ст.ст. 303, 304, 307, 309, 313, 314, 316, 317, 319 ЦПК України, колегія суддів

в и р і ш и л а:

Апеляційну скаргу Малого колективного підприємства «БІМІК» задовольнити частково.

Рішення Корольовського районного суду м. Житомира від 07 вересня 2016 року в частині стягнення з Малого колективного підприємства «БІМІК» на користь ОСОБА_2 поворотної фінансової позики в розмірі 16300 грн. скасувати та ухвалити в цій частині нове рішення про відмову у задоволенні даних вимог.

Рішення Корольовського районного суду м. Житомира від 07 вересня 2016 року в частині стягнення з Малого колективного підприємства «БІМІК» на користь держави 2756 грн. судового збору змінити, зменшивши його розмір з 2756 грн. до 1653,60 грн.

Рішення Корольовського районного суду м. Житомира від 07 вересня 2016 року в частині стягнення з ОСОБА_2 на користь держави 3000 грн. судового збору за подачу вимог про відшкодування моральної шкоди змінити, зменшивши його розмір з 3000 грн. до 1102,40 грн.

В решті рішення суду залишити без змін.

Стягнути з ОСОБА_2 на користь Малого колективного підприємства «БІМІК» понесені витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги в сумі 606 грн. 37 коп.

Рішення набирає законної сили з моменту його проголошення і може бути оскаржене у касаційному порядку безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання ним законної сили.

Головуючий : Судді :