Постанова № 62433594, 01.11.2016, Одеський апеляційний господарський суд

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

__________________

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"01" листопада 2016 р. Справа № 915/2019/14Одеський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

Головуючого судді: С.В. Таран,

Суддів: Л.О. Будішевської, М.А. Мишкіної,

при секретарі судового засідання О.М. Шитря,

за участю представників:

від позивача - ОСОБА_1, довіреність б/н від 05.01.2015;

від відповідача (територіального управління Державної судової адміністрації України в Миколаївській області) - ОСОБА_2, довіреність №3/2-831/16 від 14.06.2016;

від відповідача (Державної казначейської служби України) - участі не брали;

від відповідача (Головного управління Державної казначейської служби України в Миколаївській області) - участі не брали;

розглянувши апеляційну скаргу територіального управління Державної судової адміністрації України в Миколаївській області

на рішення Господарського суду Миколаївської області від 22.08.2016

у справі №915/2019/14

за позовом: товариства з обмеженою відповідальністю Комел

до відповідачів:

- територіального управління Державної судової адміністрації України в Миколаївській області;

- Державної казначейської служби України;

- Головного управління Державної казначейської служби України в Миколаївській області

про стягнення 4 084 968, 56 грн

ВСТАНОВИВ:

Рішенням Господарського суду Миколаївської області від 22.08.2016 у справі №915/2019/14 (суддя В.О. Корицька) позовні вимоги до територіального управління Державної судової адміністрації України в Миколаївській області задоволено частково: стягнуто з останнього на користь товариства з обмеженою відповідальністю Комел (далі- ТОВ «Комел») 1297354,66 грн інфляційних витрат за період з 27.09.2014 по 04.05.2015; 49510,90 грн 3% річних за період з 27.09.2014 по 04.05.2015; в іншій частині позову щодо стягнення основного боргу в сумі 2738103 грн провадження у справі припинено; провадження щодо Державної казначейської служби України та Головного управління Державної казначейської служби України в Миколаївській області припинено.

Не погодившись з прийнятим рішенням, територіальне управління Державної судової адміністрації України в Миколаївській області звернулось з апеляційною скаргою, в якій просить рішення Господарського суду Миколаївської області від 22.08.2016 у справі №915/2019/14 скасувати та ухвалити нове, яким в задоволенні позову відмовити в повному обсязі, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права. Зокрема, в апеляційній скарзі скаржник зазначає про те, що у спірних правовідносинах він вчиняв відповідні дії, направлені на належне виконання ним зобовязання щодо оплати за поставлений товар, виникнення заборгованості сталося не з його вини, оскільки платіжні доручення до органу казначейства ним подавалися вчасно і в межах бюджетного фінансування.

ТОВ «Комел» у відзиві на апеляційну скаргу проти її задоволення висловило заперечення, мотивуючи тим, що наслідки прострочення боржником грошового зобовязання у вигляді інфляційних нарахувань та 3% річних виступають способом захисту майнового права та інтересу і нараховуються незалежно від вини боржника.

Інші учасники судового процесу власну позицію щодо апеляційної скарги в письмовому вигляді не висловили, в судовому засіданні 01.11.2016 участі не брали, хоча були належним чином сповіщені про час та місце його проведення, що підтверджується рекомендованими повідомленнями про вручення поштових відправлень №06402580 від 27.10.2016, №25088543 від 28.102016 та розпискою від 18.10.2016. У засіданні суду 18.10.2016 представник Державної казначейської служби України та Головного управління Державної казначейської служби України в Миколаївській області у задоволенні апеляційної скарги просив відмовити.

Заслухавши пояснення присутніх представників сторін, обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши наявні матеріали справи на предмет правильності застосування місцевим господарським судом норм матеріального та процесуального права, судова колегія дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

15.11.2013 між територіальним управлінням Державної судової адміністрації України в Миколаївській області («замовник») та товариством з обмеженою відповідальністю Комел («постачальник») було укладений договір про закупівлю товарів за державні кошти №130/13 (далі договір №130/13 від 15.11.2013), за умовами якого постачальник зобовязався у 2013 році поставити та передати у власність замовника, а замовник прийняти та оплатити наступний товар: машини обчислювальні, частини та приладдя до них (лот №1 персональний компютер (у складі системного блока з операційною системою, монітора, клавіатури, миші), джерело безперебійного живлення)), код 26.20.1 ДК 016-2010.

Відповідно до пункту 1.2 договору №130/13 від 15.11.2013 загальна кількість, комплектація, одиниця виміру, ціна за одиницю виміру та загальна вартість товару визначена сторонами в специфікації (додаток № 1), яка є невідємною частиною цього договору.

Пунктами 3.1, 3.2 договору №130/13 від 15.11.2013 сторонами узгоджено, що ціна цього договору становить 2738103 грн, у тому числі ПДВ 456 350,50 грн, яка реалізується в межах бюджетного фінансування на 2013 рік; ціна цього договору може бути зменшена за взаємною згодою сторін (зменшення обсягів закупівлі), зокрема з урахуванням фактичного обсягу видатків замовника.

У пункті 4.1 договору №130/13 від 15.11.2013 встановлено строк поставки товару, а саме: з моменту підписання договору до 31.12.2013.

Усі розрахунки за договором здійснюються у національній валюті України шляхом перерахування грошових коштів на поточний рахунок постачальника, вказаний у розділі ХІІІ цього договору; оплата товару замовником здійснюється на підставі рахунку на оплату товару та підписаної сторонами накладної на товар; у разі зменшення бюджетних призначень замовник залишає за собою право коригування кількості та номенклатури товару, суми договору, виходячи з виділених бюджетних коштів (5.1, 5.2, 5.3 договору №130/13 від 15.11.2013).

Згідно з пунктами 6.1.1, 6.4.1 замовник зобовязаний своєчасно та в повному обсязі сплатити за поставлений товар, а постачальник своєчасно та в повному обсязі отримати плату за фактично поставлений товар.

Договір набирає чинності з моменту підписання його уповноваженими представниками сторін та скріплення підписів печатками і діє до 31.12.2013, але в будь-якому випадку до повного виконання сторонами своїх зобовязань (пункт 10.1 договору №130/13 від 15.11.2013).

На виконання умов вказаного договору товариство з обмеженою відповідальністю Комел передало територіальному управлінню Державної судової адміністрації України в Миколаївській області товар (компютери BRAIN PROFESSIONAL B50 (B3570hc/05) i5 3.4 GHz/ZH77A-G3/RAM8GB/500Gb/DVD-RW/500W/Win8/KB+Mouse/Monitor в кількості 339 штук та пристрої безперебійного живлення Powercom PTM-650A, расширенній AVR в кількості 339 штук) на загальну суму 2738103 грн, що підтверджується видатковою накладною №РТУКб005405 від 13.12.2013 та довіреністю №62 від 12.12.2013.

Колегія суддів виходить з того, що якщо у договорі або законі не встановлено строку (терміну), у який повинно бути виконано грошове зобов'язання, то слід керуватись приписами частини другої статті 530 Цивільного кодексу України. Цією нормою передбачено, між іншим, і можливість виникнення обов'язку негайного виконання; такий обов'язок випливає з положень частини першої статті 692 Цивільного кодексу України, якою визначено, що покупець за договором купівлі-продажу повинен оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього.

Враховуючи те, що договором №130/13 від 15.11.2013 та актами цивільного законодавства не встановлено інший строк оплати товару, відповідна оплата мала бути здійснена боржником негайно після такого прийняття, незалежно від того, чи пред'явив йому кредитор пов'язану з цим вимогу. При цьому передбачена законом відповідальність за невиконання грошового зобов'язання підлягає застосуванню починаючи з дня, наступного за днем прийняття товару, тобто з 14.12.2013. Відповідні висновки випливають зі змісту частини другої статті 530 Цивільного кодексу України.

Саме таку правову позицію викладено у пункті 1.7 постанови Пленуму Вищого господарського суду України №14 від 17.12.2013.

В порушення прийнятих на себе зобов'язань за договором №130/13 від 15.11.2013, територіальне управління Державної судової адміністрації України в Миколаївській області за отриманий товар вчасно не розрахувалось, а тому позивач звернувся з позовом (в редакції заяви від 19.05.2015) про стягнення з останнього заборгованості за поставлений товар у сумі 2738103 грн, інфляційних втрат за період з жовтня 2014 по квітень 2015 в сумі 1297354,66 грн та 3 % річних за період з 27.09.2014 по 04.05.2015 в сумі 49510,90 грн.

Відповідно до вимог статті 193 Господарського кодексу України, яка цілком кореспондується із статтями 525, 526 Цивільного кодексу України, зобовязання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобовязання або одностороння зміна його умов не допускається. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобовязання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

Після порушення провадження у справі територіальне управління Державної судової адміністрації України в Миколаївській області 05.05.2015 здійснило оплату за поставлений товар на суму 2738103 грн, про що свідчить виписка по рахунку скаржника та відповідні відмітки Головного управління Державної казначейської служби України в Миколаївській області з написом «оплачено» на платіжних дорученнях №851, №850 від 24.04.2015, а відтак місцевим господарським судом правомірно припинено провадження у справі на підставі пункту 1-1 частини першої статті 80 Господарського процесуального кодексу України щодо стягнення з скаржника суми основного боргу в розмірі 2738103 грн.

Обгрунтовано задоволено Господарським судом Миколаївської області і позовні вимоги про стягнення 1297354,66 грн інфляційних втрат за період з жовтня місяця 2014 по квітень місяць 2015 та 49510,90 грн 3% відсотків річних за період з 27.09.2014 по 04.05.2015, нарахованих територіальному управлінню Державної судової адміністрації України в Миколаївській області за несвоєчасне виконання своїх зобовязань за договором №130/13 від 15.11.2013, оскільки відповідно до частини другої статті 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Із змісту статті 625 Цивільного кодексу України вбачається, що правова природа суми збільшення боргу боржника на встановлений індекс інфляції та 3% річних полягає у відшкодуванні кредитору понесених ним втрат від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів під час прострочення боржника та отримання кредитором компенсації (плати) за користування боржником належними кредитору коштами. Отже, виходячи із положень зазначеної норми, наслідки прострочення боржником грошового зобов'язання у вигляді інфляційного нарахування на суму боргу та 3% річних не є санкціями, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові, а тому ці кошти нараховуються незалежно від вини боржника.

Саме таку правову позицію щодо компенсаційного характеру нарахувань, передбачених статтею 625 Цивільного кодексу України, які нараховуються незалежно від вини боржника, викладено в постановах Верховного Суду України від 06.06.2012 у справі №6-49цс12, від 24.10.2011 у справі №6-42цс11, від 15.11.2010 №4/720.

За таких обставин не можуть бути прийняті до уваги посилання скаржника на відсутність його вини у виникненні заборгованості, а відтак і на неможливість стягнення з нього на користь позивача сум інфляційних втрат та відсотків річних.

Щодо решти доводів апелянта, повязаних з особливостями фінансування його установи, невиконанням ним умов договору №130/13 від 15.11.2013 з вини Головного управління Державної казначейської служби України в Миколаївській області, колегія суддів зазначає наступне.

Державна казначейська служба України (казначейство) є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра фінансів і який реалізує державну політику у сферах казначейського обслуговування бюджетних коштів, бухгалтерського обліку виконання бюджетів (пункт 1 Положення про Державну казначейську службу України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15 квітня 2015 р. №215).

Отже, саме органи казначейства забезпечують казначейське обслуговування бюджетних коштів.

Загальні засади функціонування платіжних систем в Україні, поняття та загальний порядок проведення переводу коштів в межах Україні визначені у Законі України Про платіжні системи та переказ грошей і Україні.

З урахуванням викладеного у пункті 30.1 статті 30 Закону України "Про платіжні системи та переказ коштів в Україні" моментом виконання грошового зобов'язання є дата зарахування коштів на рахунок кредитора або видачі їх йому готівкою, а згідно з пунктом 8.1 статті 8 цього Закону банк зобов'язаний виконати доручення клієнта, що міститься в розрахунковому документі, який надійшов протягом операційного часу банку, в день його надходження. При цьому порушення банком, що обслуговує платника (боржника), строку перерахування коштів до банку, який обслуговує кредитора, або несвоєчасне зарахування банками коштів на рахунок кредитора, в зв'язку з чим сталося прострочення виконання грошового зобов'язання, не звільняє боржника від відповідальності за невиконання цього зобов'язання, однак надає боржникові право звернутися до банку, який його обслуговує, з вимогою щодо сплати пені відповідно до пункту 32.2 статті 32 названого Закону (див. також частину третю статті 343 Господарського кодексу України).

Зазначену правову позицію викладено у пункті 1.4 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013 №14.

Враховуючи викладене, місцевий господарський суд дійшов обґрунтованого висновку про те, що у разі доведення порушення органом казначейства строків виконання платіжних доручень територіального управління Державної судової адміністрації України вказане може бути підставою для застосування до нього неустойки у вигляді пені (при чому за позовом платника/розпорядника коштів), передбаченої пунктами 32.1, 32.1.1, 32.2 статті 32 Закону України Про платіжні системи та переказ грошей і Україні, проте не звільняє скаржника від обовязку сплати інфляційних втрат та 3 % річних за порушення строків оплати товару.

За таких обставин, перевіривши відповідно до статті 99 Господарського процесуального кодексу України юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення у рішенні місцевого господарського суду, колегія суддів дійшла висновків про те, що Господарський суд Миколаївської області правильно застосував матеріальний закон, що регулює спірні правовідносини, врахував положення статей 32, 33, 34, 43 Господарського процесуального кодексу України, виконав всі вказівки, що містяться в постанові Вищого господарського суду України від 25.05.2016, у звязку із чим дійшов обґрунтованого висновку щодо задоволення позовних вимог в частині стягнення з скаржника інфляційних втрат і відсотків річних та обгрунтовано припинив провадження щодо решти позовних вимог, тому підстави для скасування чи зміни оспореного судового акту відсутні.

Судові витрати за подання апеляційної скарги відповідно до вимог статті 49 Господарського процесуального кодексу України покладаються на скаржника.

Керуючись статтями 49, 99, 101, 103, 105 Господарського процесуального кодексу України, Одеський апеляційний господарський суд

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу територіального управління Державної судової адміністрації України в Миколаївській області залишити без задоволення, рішення Господарського суду Миколаївської області від 22.08.2016 у справі №915/2019/14- без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена у касаційному порядку.

Повний текст постанови складено та підписано 02.11.2016.

Головуючий суддя С.В. Таран

Суддя Л.О. Будішевська

Суддя М.А. Мишкіна