Постанова № 62433389, 02.11.2016, Чернігівський окружний адміністративний суд

ЧЕРНІГІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

02 листопада 2016 року Чернігів Справа № 825/1739/16

головуючого судді Непочатих В.О.,

суддів Скалозуба Ю.О., Клопота С.Л.,

при секретарі Уляничеві М.В.,

за участю позивача ОСОБА_1, представника позивача ОСОБА_2, представника відповідача ОСОБА_3, розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Міністерства оборони України про зобов'язання вчинити певні дії, -

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 звернувся до суду з адміністративним позовом до Міністерства оборони України, в якому просить зобовязати Міністерство оборони України розірвати контракт про проходження військової служби у Збройних Силах України, який набрав чинності 23.09.2013, укладений між ОСОБА_1 та Міністерством оборони України в особі командира військової частини А1479 полковника ОСОБА_4, та звільнити його від проходження служби у Збройних Силах України за контрактом.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на те, що 23.09.2013 між ним та Міністерством оборони України в особі командира військової частини А1479 полковника ОСОБА_4 було укладено контракт про проходження військової служби у Збройних Силах України строком на три роки. Зазначає, що неодноразово звертався до військової частини А1479 та Міністерства оборони України з питанням про розірвання контракту у звязку з закінченням його строку та небажанням нести військову службу в Збройних силах України, проте його заяви не були задоволені.

Позивач та представник позивача в судовому засіданні позовні вимоги підтримали в повному обсязі та просили суд їх задовольнити.

Представник відповідача в судовому засіданні позов не визнав повністю та пояснив, що на сьогоднішній день триває особливий період, під час дії якого законодавством України не передбачено звільнення військовослужбовців з військової служби у звязку з закінченням строку контракту.

Вислухавши пояснення осіб, які беруть участь у справі, розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд вважає, що позов не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судом встановлено, що між ОСОБА_1 та Міністерством оборони України в особі командира військової частини А1479 полковника ОСОБА_4 було укладено контракт від 23.09.2013 про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України строком на 3 роки (а.с. 9-10).

Наказом командира військової частини А1479 від 23.09.2016 № 205 позивачу продовжено військову службу понад встановлені строки на період до оголошення демобілізації, а також на строк, необхідний для визначення придатності проходження військової служби за станом здоровя та прийняття рішення щодо укладання нового контракту (а.с. 47).

03.10.2016 ОСОБА_1 звернувся до Міністерства оборони України, Військової частини А1479 з заявою про розірвання контракту та звільнення від проходження служби у Збройних Силах України із займаної посади (а.с. 11).

Листом від 12.10.2016 т.в.о. командира військової частини А1479 повідомив позивача про переведення Збройних Сил України на умови функціонування в особливому періоді, а також розяснено підстави звільнення під час його дії (а.с. 35-37).

Даючи правову оцінку обставинам вказаної справи, суд зважає на наступне.

Військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров'я і віком громадян України, іноземців та осіб без громадянства, пов'язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності. Одним із видів військової служби є військова служба за контрактом осіб рядового складу (частини перша та шоста статті 2 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу»).

Частиною шостою статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» визначено, що контракт припиняється (розривається), а військовослужбовці, які проходять військову службу за контрактом, звільняються з військової служби, зокрема, у зв'язку із закінченням строку контракту.

Водночас, пунктом 2 частини девятої статті 23 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» передбачено, що у разі настання особливого періоду, для військовослужбовців, які проходять військову службу за контрактом, дія контракту продовжується понад встановлені строки на період до оголошення демобілізації, крім випадків, визначених абзацом другим частини третьої цієї статті та частиною восьмою статті 26 цього Закону.

За змістом положень абзацу пятого статті 1 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» особливий період - період функціонування національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, Збройних Сил України, інших військових формувань, сил цивільного захисту, підприємств, установ і організацій, а також виконання громадянами України свого конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, який настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.

Указом Президента України від 17.03.2014 № 303/2014, затвердженим Законом України від 17.03.2014 № 1126-VI, в Україні було оголошено часткову мобілізацію.

Мобілізація - комплекс заходів, здійснюваних з метою планомірного переведення національної економіки, діяльності органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій на функціонування в умовах особливого періоду, а Збройних Сил України, інших військових формувань, Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту - на організацію і штати воєнного часу. Мобілізація може бути загальною або частковою та проводиться відкрито чи приховано (абзац четвертий статті 1 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію»).

З аналізу наведених правових норм слідує, що особливий період настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію, а закінчення періоду мобілізації не є самостійною підставою для припинення дії особливого періоду.

Перелік обставин, на підставі яких можливо звільняти з військової служби військовослужбовця під час дії особливого періоду, визначений частиною восьмою статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу».

Так, вказаною статтею передбачено, що під час дії особливого періоду з військової служби звільняються військовослужбовці з моменту оголошення мобілізації до часу, визначеного пунктами 2 або 3 цієї частини: а) жінки, які мають дитину (дітей) віком до 16 років, якщо вони не висловили бажання продовжувати військову службу; б) за станом здоров'я - на підставі висновку (постанови) військово-лікарської комісії про непридатність до військової служби в мирний час, обмежену придатність у воєнний час, якщо вони не висловили бажання продовжувати військову службу; в) у зв'язку з позбавленням військового звання в дисциплінарному порядку; г) у зв'язку з обвинувальним вироком суду, що набрав законної сили, яким призначено покарання у виді позбавлення волі, обмеження волі або позбавлення військового звання; ґ) через такі сімейні обставини або інші поважні причини: виховання матір'ю (батьком) - військовослужбовцем, яка (який) не перебуває у шлюбі, дитини або кількох дітей віком до 18 років, які з нею (з ним) проживають, без батька (матері); утримання матір'ю (батьком) - військовослужбовцем, яка (який) не перебуває у шлюбі, повнолітньої дитини віком до 23 років, якщо вона (він) є інвалідом I чи II групи; необхідність постійного стороннього догляду за хворою дружиною (чоловіком), дитиною, що підтверджується відповідним медичним висновком медико-соціальної експертної комісії для осіб віком понад 18 років чи лікарсько-консультативної комісії для осіб до 18 років; наявність у військовослужбовця трьох і більше дітей віком до 18 років; д) у зв'язку з проведенням організаційних заходів у порядку, визначеному Генеральним штабом Збройних Сил України, за умови завершення виконання визначених завдань; е) через службову невідповідність осіб рядового, сержантського і старшинського (крім прапорщиків, старших прапорщиків, мічманів, старших мічманів) складу у разі невиконання службових обов'язків; є) призвані на військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, а також які вислужили встановлені строки строкової військової служби, військової служби за призовом осіб офіцерського складу у строки, визначені рішенням Президента України; ж) які вислужили строк військової служби за контрактом, укладеним на умовах, передбачених абзацом другим частини третьої статті 23 цього Закону; з) які досягли граничного віку перебування військовозобов'язаних у запасі, якщо вони не висловили бажання продовжувати військову службу під час особливого періоду.

Таким чином, відповідачем правомірно не звільнено позивача з військової служби, оскільки такої підстави, як закінчення строку дії контракту, для звільнення з військової служби під час дії особливого періоду не передбачено вказаним Законом.

Крім того, підпунктом 2 пункту 252 Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженого Указом Президента України від 10.12.2008 № 1153/2008, передбачено, що у разі оголошення мобілізації і настання особливого періоду військовослужбовці Збройних Сил України звільненню не підлягають та продовжують проходити військову службу понад встановлені строки на період до оголошення демобілізації, крім випадків, визначених частиною восьмою статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу».

Тобто, норма вказаного Положення повязує продовження дії контракту понад встановлений строк з моментом оголошення мобілізації, а не з періодом її проведення, як вважає позивач, що триває до оголошення демобілізації.

З урахуванням викладеного, суд приходить до висновку, що позовні вимоги про зобовязання Міністерство оборони України розірвати контракт про проходження військової служби у Збройних Силах України, який набрав чинності 23.09.2013, укладений між ОСОБА_1 та Міністерством оборони України в особі командира військової частини А1479 полковника ОСОБА_4, та звільнення від проходження служби у Збройних Силах України за контрактом не підлягають задоволенню.

Згідно з частинами першою та другою статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

З урахуванням зазначеного, суд, на підставі наданих доказів в їх сукупності, системного аналізу положень законодавства України приходить до висновку, що у задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 необхідно відмовити повністю.

Керуючись ст.ст. 69, 70, 71, 158 163, 167 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

П О С Т А Н О В И В:

У задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 до Міністерства оборони України про зобов'язання вчинити певні дії відмовити повністю.

Постанова набирає законної сили відповідно до статті 254 Кодексу адміністративного судочинства України.

Постанова може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими статтями 185-187 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддяпідпис ОСОБА_5

СуддяпідписОСОБА_6

СуддяпідписОСОБА_7

З оригіналом згідно

Постанова суду від 02.11.2016 не набрала законної сили

Головуючий суддяВ.О. Непочатих