Постанова № 62433257, 12.10.2016, Черкаський окружний адміністративний суд

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12 жовтня 2016 року справа № 823/968/16

м. Черкаси

11 год. 45 хв.

Черкаський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого-судді Орленко В.І.,

за участю секретаря Дудки Г.О.,

позивача ОСОБА_1 особисто,

представника позивача ОСОБА_2 за довіреністю,

представника відповідача ОСОБА_3 за довіреністю,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Черкаси адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Черкаської обласної державної адміністрації Черкаської області про визнання незаконною відмови та зобовязання вчинити дії,

ВСТАНОВИВ:

До Черкаського окружного адміністративного суду звернулася ОСОБА_1 (далі-позивач) з позовною заявою до Черкаської обласної державної адміністрації Черкаської області (далі-відповідач), в якій просить:

- визнати незаконною відмову відповідача в наданні дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки орієнтовною площею 29 га в оренду для введення фермерського господарства в адміністративних межах Княжиківської сільської ради Монастирищенського району Черкаської області;

- зобовязати відповідача надати дозвіл на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки орієнтовною площею 29 га в оренду для ведення фермерського господарства в адміністративних межах Княжиківської сільської ради Монастирищенського району Черкаської області.

Представник позивача в судовому засіданні позовні вимоги підтримав повністю, обґрунтовуючи їх тим, що починаючи з 2012 року позивач намагається отримати у користування земельну ділянку для створення фермерського господарства в адміністративних межах Княжиківської сільської ради Монастирищенського району Черкаської області, звертаючись із заявами до Монастирищенської райдержадміністрації, Головного управління Держземагентства у Черкаській області, Черкаської обласної державної адміністрації. Зокрема, позивачем до Черкаської обласної державної адміністрації було подано заяви від 29.01.2016, 03.02.2016 та від 24.02.2016 про надання земельної ділянки у користування для ведення фермерського господарства.

Листом управління агропромислового розвитку Черкаської обласної державної адміністрації від 11.03.2016 №02-18/157 позивач повідомляється про відсутність підстав для надання земельної ділянки площею 29 га земель історико-культурного призначення для ведення фермерського господарства.

Позивач вважає протиправною вказану відмову та зазначає, що у лютому 2016 року ОСОБА_1 було отримано позитивний висновок управління культури Черкаської обласної державної адміністрації про можливість відведення земельної ділянки орієнтовною площею 31 га, яка знаходиться в адмінмежах Княжиківської сільської ради Монастирищенського району і намічена до відводу в оренду для ведення фермерського господарства.

Представник відповідача проти заявленого адміністративного позову заперечує, мотивуючи це тим, що земельні ділянки для ведення фермерського господарства належать до категорії земель сільськогосподарського призначення і надання їх у користування за рахунок земель історико-культурного призначення можливе лише за умови зміни цільового призначення земельної ділянки, яке відповідно до п. 7 ст. 20 Земельного кодексу України здійснюється за погодженням з Кабінетом Міністрів України.

У випадку наявності на земельній ділянці памятки археології, що не виявлена в наземних обсягових формах, вилучення памятки з реєстру можливе після проведення дослідження на всій площі і всій глибині культурного шару і, якщо при цьому не було виявлено обєктів культурної спадщини, які підлягають консервації або музеєфікації.

Заслухавши пояснення представників сторін, розглянувши подані документи і матеріали, оцінивши належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності, суд прийшов до висновку, що позов не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Судом встановлено, що позивач зверталась до Черкаської обласної державної адміністрації із заявами від 29.01.2016 та від 03.02.2016 про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки площею 25 га в оренду для ведення фермерського господарства в адміністративних межах Княжиківської сільської ради Монастирищенського району Черкаської області.

24 лютого 2016 року позивач звернулась до Черкаської обласної державної адміністрації з клопотанням, в якому на підставі ст.ст. 121-124, п. 12 ч. 2 ст. 134 Земельного кодексу України, просить надати у користування для створення та роботи фермерського господарства «Княжне» земельну ділянку площею 29 га в адмінмежах Княжиківської сільської ради Монастирищенського району Черкаської області.

До заяви додано: висновок органу охорони культурної спадщини; довідка (форми 6-зем), копія паспорта та ідентифікаційного номера.

Листом управління агропромислового розвитку Черкаської обласної державної адміністрації від 11.03.2016 №02-18/157 позивач повідомляється про відсутність підстав для надання земельної ділянки площею 29 га земель історико-культурного призначення для ведення фермерського господарства. У вказаному листі йдеться, що бажана земельна ділянка відноситься до земель історико-культурного призначення, що підтверджується довідкою з державної статистичної звітності форми 6-зем від 27.01.2016 №130, виданою відділом Держгеокадастру у Монастирищенському районі Черкаської області. Надання земельної ділянки в користування для ведення фермерського господарства можливе за умови зміни цільового призначення земельної ділянки на землі сільськогосподарського призначення, яке відповідно до п. 7 ст. 20 Земельного кодеку України здійснюється за погодженням з Кабінетом Міністрів України. А у випадку наявності на земельній ділянці памяток археології після проведеня дослідження на всій площі і по всій глибині культурного шару і, якщо при цьому не буде виявлено обєктів культурної спадщини, які підлягають консервації або музеєфікації вилученню памятки з реєстру. Крім того, відповідно до ст.ст. 124, 134 Земельного кодексу України земельні ділянки державної або комунальної власності надаються в оренду за результатами земельних торгів.

Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи, суд виходить з наступного.

Відповідно до ст. 3 Земельного кодексу України від 24.10.2001 №2768-ІІІ земельні відносини в Україні регулюються Конституцією України, цим Кодексом, а також прийнятими відповідно до них нормативно-правовими актами.

Частина 1 статті 19 Земельного кодексу України визначає, що землі за основним цільовим призначенням поділяються, зокрема, на такі категорії: а) землі сільськогосподарського призначення; д) землі історико-культурного призначення.

Згідно з ч. 1 ст. 20 Земельного кодексу України віднесення земель до тієї чи іншої категорії здійснюється на підставі рішень органів державної влади, Верховної ОСОБА_4 Автономної Республіки Крим, Ради міністрів Автономної Республіки Крим та органів місцевого самоврядування відповідно до їх повноважень.

Відповідно до ч. 1 ст. 116 Земельного кодексу України громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом, або за результатами аукціону.

Набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування (ч. 2 ст. 116 Земельного кодексу України).

Згідно з ч. 5 ст. 122 Земельного кодексу України обласні державні адміністрації на їхній території передають земельні ділянки із земель державної власності, крім випадків, визначених частинами третьою, четвертою і восьмою цієї статті, у власність або у користування у межах міст обласного значення та за межами населених пунктів, а також земельні ділянки, що не входять до складу певного району, або у випадках, коли районна державна адміністрація не утворена, для всіх потреб.

З аналізу наведених норм вбачається, що обласні державні адміністрації наділено повноваженнями розпоряджатися земельними ділянками історико-культурного призначення.

Відповідно до ч. 2 ст. 123 Земельного кодексу України особа, зацікавлена в одержанні у користування земельної ділянки із земель державної або комунальної власності за проектом землеустрою щодо її відведення, звертається з клопотанням про надання дозволу на його розробку до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, які відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, передають у власність або користування такі земельні ділянки. У клопотанні зазначаються орієнтовний розмір земельної ділянки та її цільове призначення. До клопотання додаються графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування та розмір земельної ділянки, письмова згода землекористувача, засвідчена нотаріально (у разі вилучення земельної ділянки). ОСОБА_4 Автономної Республіки Крим, Раді міністрів Автономної Республіки Крим, органам виконавчої влади або органам місцевого самоврядування, які передають земельні ділянки державної чи комунальної власності у користування відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, забороняється вимагати додаткові матеріали та документи, не передбачені цією статтею.

Згідно з ч. 3 ст. 123 Земельного кодексу України відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування в межах їх повноважень у місячний строк розглядає клопотання і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні. Підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування земельної ділянки вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, а також генеральних планів населених пунктів, іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування території населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.

З наведених законодавчих норм вбачається, що однією з підстав для відмови у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, зокрема, є невідповідність місця розташування земельної ділянки вимогам схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць.

Відповідно до ст. 53 Земельного кодексу України до земель історико-культурного призначення належать землі, на яких розташовані пам'ятки культурної спадщини, їх комплекси (ансамблі), історико-культурні заповідники, історико-культурні заповідні території, охоронювані археологічні території, музеї просто неба, меморіальні музеї-садиби.

Згідно із ст. 54 Земельного кодексу землі історико-культурного призначення можуть перебувати у державній, комунальній та приватній власності. Навколо історико-культурних заповідників, історико-культурних заповідних територій, музеїв просто неба, меморіальних музеїв-садиб, пам'яток культурної спадщини, їх комплексів (ансамблів) встановлюються зони охорони пам'яток із забороною діяльності, що шкідливо впливає або може вплинути на додержання режиму використання таких земель.

Статтею 150 Земельного кодексу України визначений перелік особливо цінних земель, до яких відносяться, зокрема, землі природно - заповідного та іншого природоохоронного призначення, землі історико-культурного призначення.

Порядок використання земель історико-культурного призначення визначається законом.

Відповідно до статті 1 Закону України від 08.06.2000 № 1805-III "Про охорону культурної спадщини" (далі Закон №1805) об'єкт культурної спадщини - визначне місце, споруда (витвір), комплекс (ансамбль), їхні частини, пов'язані з ними рухомі предмети, а також території чи водні об'єкти (об'єкти підводної культурної та археологічної спадщини), інші природні, природно-антропогенні або створені людиною об'єкти незалежно від стану збереженості, що донесли до нашого часу цінність з археологічного, естетичного, етнологічного, історичного, архітектурного, мистецького, наукового чи художнього погляду і зберегли свою автентичність

Пам'яткою культурної спадщини є об'єкт культурної спадщини, який занесено до Державного реєстру нерухомих пам'яток України.

Зони охорони пам'ятки (далі - зони охорони) - встановлювані навколо пам'ятки охоронна зона, зона регулювання забудови, зона охоронюваного ландшафту, зона охорони археологічного культурного шару, в межах яких діє спеціальний режим їх використання.

Згідно з ч. 2 ст. 2 Закону №1805 археологічним об'єктом є рештки життєдіяльності людини (нерухомі об'єкти культурної спадщини: городища, кургани, залишки стародавніх поселень, стоянок, укріплень, військових таборів, виробництв, іригаційних споруд, шляхів, могильники, культові місця та споруди, їх залишки чи руїни, мегаліти, печери, наскельні зображення, ділянки історичного культурного шару, поля давніх битв, а також пов'язані з ними рухомі предмети), що містяться під земною поверхнею та під водою і є невідтворним джерелом інформації про зародження і розвиток цивілізації.

Статтею 17 Закону №1805 визначено, що пам'ятка, крім пам'ятки археології, може перебувати у державній, комунальній або приватній власності. Суб'єкти права власності на пам'ятку визначаються згідно із законом.

Усі пам'ятки археології, в тому числі ті, що знаходяться під водою, включаючи пов'язані з ними рухомі предмети, незалежно від форм власності території чи водного об'єкта, на яких вони розташовані, є державною власністю.

Відповідно до частини 1 статті 34 Закону №1805 землі, на яких розташовані пам'ятки, історико-культурні заповідники, історико-культурні заповідні території, охоронювані археологічні території, належать до земель історико-культурного призначення, включаються до державних земельних кадастрів, планів землекористування, проектів землеустрою, іншої проектно-планувальної та містобудівної документації

З висновку Управління культури Черкаської обласної державної адміністрації від 12.02.2016 №58 щодо можливості відведення ОСОБА_1 земельної ділянки, яка знаходиться в адмінмежах Княжиківської сільської ради Монастирищенського району (лист від 16.02.2016 №58) вбачається, що під час обстеження земельної ділянки було встановлено, що в її межах знаходиться археологічний обєкт культурної спадщини поселення доби пізнього середньовіччя орієнтовною площею 2 га. Решта площі ділянки охоронна зона поселення, встановлена до 2000 року відповідно до Закону Української РСР «Про охорону і використання памяток історії та культури».

Відповідно до частини 1 статті 13 Закону №1805 об'єкти культурної спадщини незалежно від форм власності відповідно до їхньої археологічної, естетичної, етнологічної, історичної, мистецької, наукової чи художньої цінності підлягають реєстрації шляхом занесення до Державного реєстру нерухомих пам'яток України (далі - Реєстр) за категоріями національного та місцевого значення пам'ятки. Порядок визначення категорій пам'яток встановлюється Кабінетом Міністрів України. Із занесенням до Реєстру на об'єкт культурної спадщини, на всі його складові елементи, що становлять предмет його охорони, поширюється правовий статус пам'ятки.

Згідно пункту "б" частини 1 статті 14 Закону №1805 занесення об'єкта культурної спадщини до Реєстру та внесення змін до нього (вилучення з Реєстру, зміна категорії пам'ятки) провадяться відповідно до категорії пам'ятки, зокрема, пам'ятки місцевого значення - рішенням центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони культурної спадщини, за поданням відповідних органів охорони культурної спадщини або за поданням Українського товариства охорони пам'яток історії та культури, інших громадських організацій, до статутних завдань яких належать питання охорони культурної спадщини, протягом одного місяця з дня одержання подання.

Відповідно до довідки з державної статистичної звітності про наявність земель та розподіл їх за власниками, землекористувачами, угіддями станом на 31.12.2015 від 27.01.2016 №130, виданої відділом Держгеокадастру у Монастирищенському районі, спірна земельна ділянка перебуває у державній власності (землі запасу), відноситься до категорії земель історико-культурного призначення.

Згідно наказу Державного комітету України із земельних ресурсів від 23.07.2010 N 548 "Про затвердження Класифікації видів цільового призначення земель" землі історико-культурного призначення (землі, на яких розташовані: пам'ятки культурної спадщини, їх комплекси (ансамблі), історико-культурні заповідники, історико-культурні заповідні території, охоронювані археологічні території, музеї просто неба, меморіальні музеї-садиби) використовуються для забезпечення охорони об'єктів культурної спадщини, для розміщення та обслуговування музейних закладів, для іншого історико-культурного призначення, для цілей вищезгаданих підрозділів та для збереження та використання земель природно-заповідного фонду.

Прийняття Конституції України 28 червня 1996 року стало рубіжною віхою щодо унормування правового забезпечення охорони культурної спадщини. Згідно зі статтею 11 Основного Закону держава сприяє консолідації та розвиткові української нації, її історичної свідомості, традицій і культури, а також розвиткові етнічної, культурної, мовної та релігійної самобутності всіх корінних народів і національних меншин України.

Відповідно до частини 4 статті 54 Конституції України культурна спадщина охороняється законом. А згідно з частиною 5 цієї ж статті держава забезпечує збереження історичних пам'яток та інших об'єктів, що становлять культурну цінність, вживає заходів для повернення в Україну культурних цінностей народу, які знаходяться за її межами.

Враховуючи наведене, суд приходить до висновку, що у зв'язку з розташуванням на спірній земельній ділянці на території Княжиківської сільської ради земель історико-культурного призначення (пам'ятки археології поселення доби пізнього середньовіччя) Черкаська обласна державна адміністрація відмовляючи у наданні дозволу на виготовлення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, діяла на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Таким чином, з огляду на вищевикладене, суд вважає, що у задоволенні заявленого адміністративного позову слід відмовити.

На підставі викладеного, керуючись статтями 159-163 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТА НОВИВ:

В задоволенні адміністративного позову відмовити повністю.

Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, яка може бути подана до Київського апеляційного адміністративного суду через Черкаський окружний адміністративний суд протягом десяти днів з дня проголошення постанови. У разі застосування судом частини третьої статті 160 Кодексу адміністративного судочинства України, а також прийняття постанови у письмовому провадженні, апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Суддя В.І. Орленко

Повний текст постанови виготовлений 17.10.2016.