Ухвала суду № 62429112, 02.11.2016, Київський апеляційний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа № 826/28176/15 Головуючий у 1-й інстанції: Федорчук А.Б.

Суддя-доповідач: Межевич М.В.

У Х В А Л А

Іменем України

02 листопада 2016 року м. Київ

Київський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючого Межевича М.В., суддів Земляної Г.В. та Сорочка Є.О., за участю секретаря судового засідання Лисенко І.Д., представника позивача Іваненко І.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Ковельської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Волинській області на постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 26 серпня 2016 року у справі за адміністративним позовом Публічного акціонерного товариства «Укрнафта» до Ковельської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Волинській області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення,

ВСТАНОВИВ:

Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 26 серпня 2016 року позов задоволено.

Відповідач в апеляційній скарзі просить суд скасувати постанову та прийняти нову, якою відмовити у задоволенні позову, оскільки вважає рішення суду першої інстанції безпідставним, необґрунтованим, винесеним з порушенням норм матеріального права.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представника позивача, розглянувши матеріали справи, апеляційну скаргу, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, за результатами здійснення господарської діяльності ПАТ «Укрнафта» 19.07.2015 подано до Ковельської ОДПІ ГУ ДФС у Волинській області дкларацію з акцизного податку разом із додатком № 6 «Розрахунок суми акцизного податку з реалізації суб'єктами господарювання роздрібної торгівлі підакцизних товарів» за червень 2015 року. Місцезнаходження пункту продажу - АЗС 02/017, смт. Шацьк, вул. 50 років Перемоги, 89 а.

У графі 4 Розрахунку суми акцизного податку з реалізації суб'єктами господарювання роздрібної торгівлі підакцизних товарів, позивачем задекларована вартість підакцизних товарів (з ПДВ), що реалізовані у роздрібній торгівельній мережі для комерційного використання (на АЗС): бензини моторні - 224 732,75 грн, інші нафтопродукти - 316 471,42 грн, паливо моторне альтернативне - 400,00 грн.

Розрахунок загальної суми податкових зобов'язань з акцизного податку за ставкою 5% здійснювався без врахування вказаних вище сум.

Співробітниками Ковельської ОДПІ ГУ ДФС у Волинській області було проведено камеральну перевірку даних, задекларованих у декларації з реалізації суб'єктами господарювання роздрібної торгівлі підакцизних товарів ПАТ «Укрнафта» за червень 2015 року.

За результатом перевірки складено акт від 11.08.2015№ 64/15/00135390, згідно висновків якого за позивачем встановлено порушення статті 213, статті 214, підпункту 215.3.4 статті 215, статті 216 Податкового кодексу України (далі - ПК) та наказу Міністерства фінансів України №14 від 23.01.2015 року «Про затвердження форми декларації акцизного податку, Порядку заповнення та подання декларації акцизного податку», що призвело до заниження акцизного податку, який підлягає сплаті до бюджету за червень 2015 року в сумі 27 080,21 грн.

Не погоджуюсь з висновками акта перевірки, позивачем подано заперечення, за результатом розгляду яких, відповідачем 26.08.2015 складено висновок від 11.08.2015 №64/15/00135390, яким акт перевірки залишено без змін.

09.09.2015 на підставі висновків акту перевірки відповідачем винесено податкове повідомлення-рішення від № 000246321, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з акцизного податку з реалізації суб'єктами господарювання роздрібної торгівлі підакцизних товарів на суму 27 080,21 грн та застосовано штрафні (фінансові) санкції в сумі 13 540,11 грн.

За результатами адміністративного оскарження, податкове повідомлення-рішення залишено без змін.

Проте, вважаючи зазначене податкове повідомлення-рішення протиправним, позивач звернувся до суду з позовом про його скасування.

Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з того, що під час проведення камеральної перевірки контролюючий орган не міг встановити, що позивачем проведено роздрібну реалізацію підакцизних товарів кінцевому споживачу замість реалізації підакцизних товарів для комерційного призначення, оскільки встановлення такого факту потребує дослідження первинних бухгалтерських документів, що неможливо під час проведення камеральної перевірки. Також суд зазначив, що при наявності договорів поставок з суб'єктами господарювання з оплатою постачання в безготівковому порядку або у готівковому порядку через касу підприємства та подальшим отриманням пального на АЗС з використанням спеціальних жетонів, чеків тощо, законодавчо обґрунтованих підстав для оподаткування таких продажів акцизним податком у роздрібній торгівельній мережі не виникає.

Вирішуючи спір, колегія суддів виходить з такого.

Відповідно до пп. 14.1.212 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України (далі - ПК), реалізація суб'єктами господарювання роздрібної торгівлі підакцизних товарів - це продаж пива, алкогольних напоїв, тютюнових виробів, тютюну та промислових замінників тютюну, товарів, зазначених у підпункті 215.3.4 пункту 215.3 статті 215 цього Кодексу, безпосередньо громадянам та іншим кінцевим споживачам для їх особистого некомерційного використання незалежно від форми розрахунків, у тому числі на розлив у ресторанах, кафе, барах, інших суб'єктах господарювання громадського харчування.

Відповідно до підпункту 213.1.9 пункту 213.1. статті 213, підпункту 214.1.4 пункту 214.1 статті 214 ПК, об'єктом оподаткування є операції з реалізації суб'єктами господарювання роздрібної торгівлі підакцизних товарів; базою оподаткування є вартість підакцизних товарів (з ПДВ), що реалізовані відповідно до підпункту 213.1.9 пункту 213.1 статті 213 цього Кодексу.

Згідно пп. 212.1.11 п. 212.1 ст. 212 ПК платником податку є особа - суб'єкт господарювання роздрібної торгівлі, яка здійснює реалізацію підакцизних товарів.

За приписами пп. 213.1.9 п.213.1 ст. 213 ПК об'єктом оподаткування акцизним податком є, зокрема, операції з реалізації суб'єктами господарювання роздрібної торгівлі підакцизних товарів.

Відповідач стверджує, що обов'язок зі сплати акцизного податку виникає в особи, яка безпосередньо здійснює відпуск нафтопродуктів з колонок через мережу заправних комплексів споживачам, незалежно від умов продажу та форми розрахунків під час здійснення операції. Така позиція ґрунтується на тому, що придбання на АЗС пального відбувається саме для «особистого некомерційного використання». При цьому відповідач посилається на п. 2 Правил роздрібної торгівлі нафтопродуктами, затвердженими постановою Кабінету Міністрів України від 20.12.1997 року № 1442 та ДСТУ 4303:2004 «Роздрібна та оптова торгівля. Терміни та визначення понять», стверджуючи, що торгівля пальним на АЗС у будь-якому випадку є роздрібною.

Однак, посилання контролюючого органу на дані норми колегія суддів вважає некоректним з огляду на те, що інші терміни, що застосовуються у ПК і не визначаються ним, використовуються у значенні, встановленому іншими законами (п. 5.3 ст. 5 ПК), а також те, що дані норми взагалі розроблялись на виконання Закону України «Про захист прав споживачів» від 12.01.1991 № 1023-XII.

Крім того, згідно пп. 4.5 п. 4 ДСТУ 4303:2004 оптова торгівля - це вид економічної діяльності в сфері товарообігу, що охоплює купівлю-продаж товарів за договорами поставки партіями для подальшого їх продажу кінцевому споживачу через роздрібну торгівлю, або для виробничого споживання та надання пов'язаних із цим послуг.

Таким чином, якщо суб'єкт господарювання придбав нафтопродукти в певній кількості у оператора АЗС (користувача АЗС) за договорам поставки та отримує на АЗС пальне по паливним карткам або талонам (вибирає його частинами в подальшому) для своїх власних виробничих цілей, то таку операцію, на думку колегії суддів, не можна вважати роздрібним придбанням для власного некомерційного споживання.

Крім того варто зазначити, що відповідно до пп. 4.4 п. 4 ДСТУ 4303:2004 роздрібна торгівля - це вид економічної діяльності в сфері товарообігу, що охоплює купівлю-продаж товарів кінцевому споживачу та надання йому торговельних послуг.

Згідно з п. 1 ст. 698 Цивільного кодексу України (далі - ЦК) за договором роздрібної купівлі-продажу продавець, який здійснює підприємницьку діяльність з продажу товару, зобов'язується передати покупцеві товар, що звичайно призначається для особистого, домашнього або іншого використання, не пов'язаного з підприємницькою діяльністю, а покупець зобов'язується прийняти товар і оплатити його. Договір роздрібної купівлі-продажу є публічним (п. 2 цієї статті ЦК).

Оптова торгівля здійснюється, як правило, за договором поставки. Згідно з п. 1 ст. 712 ЦК за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

Для оптової торгівлі головною відмінною особливістю є категорія покупців - це суб'єкти підприємницької діяльності - фізичні та юридичні особи, їх філії (відокремлені підрозділи) та обсяг товару.

Відповідно до ДСТУ 3993-2000 «Товарознавство» партія товару - це певна кількість товарів одного або декількох найменувань, закуплених, відвантажених або отриманих одночасно за одним товаросупровідним документом. Тобто які-небудь кількісні критерії для визначення оптової торгівлі у цьому випадку відсутні.

Отже, висновок контролюючого органу про те, що торгівля нафтопродуктами через мережу АЗС можлива лише в роздріб є суб'єктивним та призводить до неправильного трактування норм податкового законодавства. В законодавстві не існує обмежень щодо торгівлі нафтопродуктами через мережу АЗС оптом, відповідно не кожен факт продажу (відпуску) пального на АЗС є роздрібним.

Судом апеляційної інстанції встановлено, що TOB «Укрнафта» здійснює діяльність з продажу нафтопродуктів через мережу автозаправних станцій. Компанією при цьому укладалися договори на поставку пального суб'єктам господарювання.

Так, у межах спірних правовідносин судом було встановлено що між позивачем (постачальник), з однієї сторони, та ТОВ «ВТФ «Авіас» (покупець), з іншої сторони, укладено договір поставки від 01.11.2004 № 26-1341в-АЗС на поставку пального на умовах EXW через АЗС. Також, позивачем, з однієї сторони, та з ТОВ «ВТФ «Авіас», з іншої сторони, укладено додаткову угоду № 11 від 01.07.2013 до вищезазначеного договору, відповідно до якої товар поставляється покупцю по паливним карткам та скретч-карткам.

Факт реалізації пального у перевіряємий період саме ТОВ «ВТФ «Авіас» підтверджується актами приймання-передачі товару №2 та №3 від 30.06.2015, копії яких містяться в матеріалах справи.

При цьому, відповідно до витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців одним із видів діяльності ТОВ «ВТФ «Авіас» є роздрібна торгівля пальним (основний).

Крім того, позивачем надано суду реєстр податкових накладних по АЗС 02/17 з 01.06.2015 по 30.06.2015, які видані за операціями з поставки нафтопродуктів іншим суб'єктам підприємницької діяльності, а також фіскальний звіт за результатами діяльності позивача протягом червня 2015 року.

З аналізу викладеного вбачається, що спірна поставка нафтопродуктів відбувалася на умовах купівлі-продажу пального суб'єктам господарювання, які використовують даний товар виключно для власних комерційних цілей.

Варто зазначити, що наказом Міністерства фінансів України від 23.01.2015 року № 14 затверджено форму декларації з акцизного податку. Додатком 6 до даної декларації передбачено, що база оподаткування акцизним податком при реалізації бензинів моторних (рядок 5) та інших нафтопродуктів (легкі, середні та важкі дистиляти), визначених у п.п. 215.3.4 п. 215.3 ст. 215 розділу VI Податкового кодексу (рядок 6) визначається шляхом вирахування із загальної вартості реалізованих підакцизних товарів (графа 3) вартості товарів від їх реалізації для комерційного використання (графа 4). Таким чином у графі 5 Додатку визначається вартість підакцизних товарів до оподаткування (графа 3 - графа 4). Саме ця вартість і є базою оподаткування акцизним податком, за яким сума податкового зобов'язання, що підлягає сплаті до бюджету, відображається у графі 7 Додатку та визначається шляхом множення даних графи 5 та графи 6.

Таким чином, трактування діяльності АЗС як суб'єкта господарювання, що здійснює виключно роздрібну торгівлю нафтопродуктами кінцевому споживачу для «некомерційного» використання, унеможливлює застосування наведеного вище порядку визначення податкового зобов'язання з акцизного податку.

Крім того, як зазначалося вище, спірні рішення відповідачем прийнято у зв'язку з тим, що за результатами камеральної перевірки контролюючим органом встановлено заниження позивачем сум акцизного податку.

Відповідно до пункту 75.1 статті 75 ПК контролюючі органи мають право проводити камеральні, документальні (планові або позапланові; виїзні або невиїзні) та фактичні перевірки.

За правилами підпункту 75.1.1 пункту 75.1 статті 75 ПК камеральною вважається перевірка, яка проводиться у приміщенні контролюючого органу виключно на підставі даних, зазначених у податкових деклараціях (розрахунках) платника податків.

Порядок проведення камеральної перевірки та його процедуру врегульовано статтею 76 ПК. Зокрема, така перевірка проводиться посадовими особами податкового органу без будь-якого спеціального рішення керівника такого органу або направлення на її проведення. камеральній перевірці підлягає вся податкова звітність суцільним порядком. Згода платника податків на перевірку та його присутність під час проведення перевірки не обов'язкова.

Згідно з пп. 75.1.2 п. 75.1 ст. 75 ПК документальною перевіркою вважається перевірка, предметом якої є своєчасність, достовірність, повнота нарахування та сплати усіх передбачених цим Кодексом податків та зборів, а також дотримання валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, дотримання роботодавцем законодавства щодо укладення трудового договору, оформлення трудових відносин з працівниками (найманими особами) та яка проводиться на підставі податкових декларацій (розрахунків), фінансової, статистичної та іншої звітності, регістрів податкового та бухгалтерського обліку, ведення яких передбачено законом, первинних документів, які використовуються в бухгалтерському та податковому обліку і пов'язані з нарахуванням і сплатою податків та зборів, виконанням вимог іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, а також отриманих в установленому законодавством порядку контролюючим органом документів та податкової інформації, у тому числі за результатами перевірок інших платників податків.

Аналіз викладених норм дає підстави для висновку, що предметом камеральної перевірки є виключно податкова звітність платника податків. Документами, що мають відношення до такої перевірки, є саме податкові декларації (розрахунки) і ніякі інші.

Камеральною перевіркою охоплюються лише ті показники документів, які належать до податкової звітності та мають значення для правильності обчислення платником об'єкта оподаткування та суми податку (з методичної та арифметичної точки зору), що підлягає сплаті до бюджету. Перевірка будь-яких інших відомостей, перебуває поза межами даної перевірки. Достовірність та повнота нарахування податків та зборів, розмір яких визначено у тому числі у податковій звітності платника, є предметом виключно документальної перевірки.

Відповідач не мав права під час проведення камеральної перевірки досліджувати достовірність та повноту нарахування позивачем акцизного податку, а за результатами її здійснення виносити з цього питання будь-яке рішення. Аналогічну позицію неодноразово підтримував також і Вищий адміністративний суд України (зокрема в ухвалі від 10 листопада 2015 року (К/800/19897/15)).

Так, при здійсненні камеральної перевірки відповідач фактично зробив висновок про неправомірність формування позивачем сум, визначених у графі 4 Додатку 6 до декларації акцизного податку, які включають вартість товарів від їх реалізації для комерційного використання. Вказані суми формуються на підставі відповідних первинних документів бухгалтерського обліку та не досліджуються при проведенні камеральної перевірки.

Якщо ж під час проведення камеральної перевірки буде виявлено порушення податкового законодавства, податковий орган має право призначити та провести документальну (виїзну, невиїзну або планову чи позапланову) перевірку платника податків та перевірити відповідну первинну документацію, на підставі якої платник податку формував показники податкової звітності. Таку позицію підтримав і Вищий адміністративний суд України в ухвалі від 23 червня 2015 року (К/800/9651/15).

За таких обставин, апеляційний суд погоджується з висновком суду першої інстанції про наявність підстав для задоволення позову.

Відповідно до ч. 1 ст. 200 КАС суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Оскільки судове рішення ухвалене судом першої інстанції відповідно до норм матеріального права, при дотриманні норм процесуального права, на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин у справі, підтвердженими доказами, а доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують, то суд апеляційної інстанції підстав для його скасування не вбачає.

Керуючись ст.ст. 160, 198, 200, 205, 206, 212, 254 КАС, суд

УХВАЛИВ:

Апеляційну скаргу Ковельської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Волинській області залишити без задоволення, а постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 26 серпня 2016 року - без змін.

Рішення апеляційної інстанції набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржене протягом двадцяти днів з дня складання в повному обсязі шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.

Головуючий суддя М.В. Межевич

Суддя Г.В. Земляна

Суддя Є.О. Сорочко

Повний текст рішення виготовлений 03.11.2016.

Головуючий суддя Межевич М.В.

Судді: Земляна Г.В.

Сорочко Є.О.