Ухвала суду № 62426861, 02.11.2016, Апеляційний суд Дніпропетровської області (м. Кривий Ріг)

УКРАЇНА

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 215/3097/16-ц Головуючий в 1-й інстанції

Провадження № 22-ц/774/2055/К/16 суддя - Демиденко Ю.Ю.

Категорія № 26 (1) Суддя-доповідач - Барильська А.П.

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

02 листопада 2016 року колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Дніпропетровської області у складі:

головуючого - судді: Барильської А.П.,

суддів: Зубакової В.П., Михайлів Л.В.,

секретар: Гладиш К.І.,

за участю: представника позивача ОСОБА_2 - ОСОБА_3,

представника відповідача ТОВ «Кривбасремонт» - Долгерта Віталія Віталійовича,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Кривому Розі цивільну справу за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю «Кривбасремонт» на рішення Тернівського районного суду м. Кривого Рогу від 15 вересня 2016 року по справі за позовом ОСОБА_2 до Товариства з обмеженою відповідальністю «КРИВБАСРЕМОНТ» про стягнення моральної шкоди, -

ВСТАНОВИЛА:

У липні 2016 року ОСОБА_2 звернувся до суду з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Кривбасремонт» (далі - «Кривбасремонт») про відшкодування моральної шкоди.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що 16.01.2013 року під час виконання трудових обов'язків стропальника ТОВ «Кривбасремонт», внаслідок потрапляння пальців правої руки між сталевим тросом електротельфера та монтажним блоком, він отримав виробничу травму, у зв'язку із чим висновком МСЕК від 15.07.2016 року йому вперше встановлено втрату професійної працездатності по трудовому каліцтву у розмірі 35% та третю групу інвалідності, з датою повторного переогляду 01.05.2017 року.

Позивач вважає, що у зв'язку з отриманою виробничою травмою, йому спричинено моральну шкоду, а тому просив суд стягнути на його користь з ТОВ «Кривбасремонт» в рахунок відшкодування моральної шкоди 160 020 грн. без утримання податку з доходів фізичних осіб.

Рішенням Тернівського районного суду м. Кривого Рогу від 15 вересня 2016 року позовні вимоги ОСОБА_2 задоволено частково.

Стягнуто з ТОВ «Кривбасремонт» на користь ОСОБА_2 у відшкодування моральної шкоди - 20000 грн. без утримання податку з доходів фізичних осіб та обов'язкових платежів.

Стягнуто з ТОВ «Кривбасремонт» на користь держави судовий збір у розмірі 551,20 грн.

В апеляційній скарзі представник відповідача ТОВ «Кривбасремонт», посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, ставить питання про скасування рішення суду та ухвалення нового рішення про відмову ОСОБА_2 у задоволенні його позовних вимог.

Зокрема, представник ТОВ «Кривбасремонт» посилається на те, що судом не взято до уваги те, що актом про нещасний випадок, пов'язаний з виробництвом за формою Н-1 та актом проведення розслідування нещасного випадку за формою Н-5 встановлено, що винним у настанні нещасного випадку є сам ОСОБА_2

Крім того, на думку апелянта, судом не враховано, що позивачем не було надано до суду доказів вини відповідача в отриманні ним виробничої травми, оскільки позивача при прийнятті на роботу та в процесі виконання трудових обов'язків ознайомлено з умовами роботи та наслідками їх впливу на здоров'я, можливими ризиками, що можуть наступити у разі неналежного та/або недобросовісного виконання трудових обов'язків, проведені різноманітні інструктажі та необхідні навчання, тобто відповідач протиправних дій відносно позивача не вчиняв, а позивач з власної волі виконував роботу в шкідливих умовах праці.

Також, представник ТОВ «Кривбасремонт» вказує, що судом першої інстанції не взято до уваги, що причинно-наслідковий зв'язок існує між професійним захворюванням позивача і діями необережними діями самого потерпілого під час виконання ним трудових обов'язків.

Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах позовних вимог, доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає відхиленню, з наступних підстав.

Згідно із ст. 213 ЦПК України, рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Відповідно до ст. 308 ЦПК України апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням вимог матеріального і процесуального права.

Судом встановлено, що позивач ОСОБА_2 працював на посаді електрогазозварювальника спеціалізованої ремонтної дільниці № 14 ремонтного управління № 1 ТОВ «Кривбасремонт».

Під час виконання трудових обов'язків 16.01.2013 року з ОСОБА_2 стався нещасний випадок, внаслідок якого останній отримав виробничу травму з діагнозом: травматична ампутація нігтьових фаланг 2,3,4 пальців правої кисті, закритий перелам основи основної фаланги 4-го пальця, рвана рана нігтьової фаланги 5-го пальця, рвана рана 2-го міжпальцьового проміжку правої кисті.

Згідно з Актом форми Н-1 про нещасний випадок, пов'язаний з виробництвом № 1 від 24.01.2013 року (а.с.10-12) та Акту форми Н-5 про розслідування нещасного випадку від 23.01.2013 року (а.с.6-9), вказаний нещасний випадок визнано таким, що пов'язаний з виробництвом. Причиною нещасного випадку, що стався з ОСОБА_2, встановлено невиконання вимог інструкції з охорони праці; невиконання посадових обов'язків. Особи, які допустили порушення вимог законодавства про охорону праці ОСОБА_5 - механік по ремонту вантажоподібних механізмів дробильних фабрик, ОСОБА_2 - електрогазозварювальник спеціалізованої ремонтної дільниці № 14 ремонтного управління № 1.

Висновком МСЕК від 15.07.2016 року позивачу первинно встановлено втрату професійної працездатності по трудовому каліцтву у розмірі 35% та третю групу інвалідності, з датою повторного переогляду 01.05.2017 року (а.с.5).

Звертаючись до суду з позовом, ОСОБА_2 посилався на те, що у зв'язку з отриманою виробничою травмою та встановленням ступеня втрати професійної працездатності, йому спричинено моральну шкоду, яку має компенсувати відповідач.

Ухвалюючи рішення про часткове задоволення позовних вимог ОСОБА_2, суд першої інстанції керувався вимогами ст. 153, 173 КЗпП України, ст. 4 ЗУ «Про охорону праці» й виходив з обов'язку відповідача відшкодувати на користь позивача моральну шкоду у зв'язку з отриманою ним на виробництві травмою.

Колегія суддів погоджується з даним висновком суду з огляду на наступне.

Статтею ст. 46 Конституції України визначено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності. Це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення.

Відповідно до вимог ст. 173 КЗпП України шкода, заподіяна працівникам каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я, пов'язаним з виконанням трудових обов'язків, відшкодовується у встановленому законодавством порядку.

Відповідно до роз'яснень, які містяться в п. п. 1-1.4 постанови Пленуму Верховного Суду України від 27 березня 1992 року № 6 «Про практику розгляду судами цивільних справ за позовами про відшкодування шкоди» (зі змінами), відшкодування шкоди, заподіяної працівникові ушкодженням його здоров'я від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, провадиться згідно із законодавством про страхування від нещасного випадку.

Це законодавство складається з Основ законодавства України про загальнообов'язкове державне соціальне страхування, Закону України від 23 вересня 1999 року № 1105-XIV «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності» (далі Закон № 1105-XIV), Закону від 14 жовтня 1992 року №2694-XII «Про охорону праці» (у редакції Закону від 21 листопада 2002 року №229-IV), КЗпП України, а також законодавчих та інших нормативно-правових актів.

Спори про відшкодування шкоди повинні вирішуватися за законодавством, яке було чинним на момент виникнення у потерпілого права на відшкодування шкоди. Право на відшкодування шкоди настає з дня встановлення потерпілому МСЕК стійкої втрати професійної працездатності.

Аналогічна правова позиція викладена у Постанові Верховного Суду України від 18 квітня 2012 року у справі № 6-26цс12, і в силу ст.214, 360-7 ЦПК Україну, яка має враховуватись іншими судами загальної юрисдикції при виборі та застосуванні правової норми до спірних правовідносин.

Правова основа, економічний механізм та організаційна структура загальнообов'язкового державного соціального страхування громадян від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які призвели до втрати працездатності або загибелі застрахованих на виробництві та пов'язана з цим діяльність Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України регулюється, зокрема Законом України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності» від 23 вересня 1999 року № 1105-XIV (далі - Закон).

Відповідно до ст. 1 Закону № 1105-XIV завданнями страхування від нещасного випадку є, зокрема, відшкодування шкоди, пов'язаної з втратою застрахованими особами заробітної плати або відповідної її частини під час виконання трудових обов'язків, надання їм соціальних послуг у зв'язку з ушкодженням здоров'я.

Нещасний випадок - це обмежена в часі подія або раптовий вплив на працівника небезпечного виробничого фактора чи середовища, що сталися у процесі виконання ним трудових обов'язків, внаслідок яких заподіяно шкоду здоров'ю або настала смерть (ч. 1 ст. 14 Закону № 1105-XIV).

Відповідно до підп. «Є» п.1 ч.1 ст.21 Закону України від 23 вересня 1999 року № 1105-XIV «Про загальнообов'язкове державне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності», у редакції від 22.07.2005 року, у разі настання страхового випадку Фонд соціального страхування від нещасних випадків зобов'язаний у встановленому законодавством порядку, своєчасно та в повному обсязі відшкодовувати шкоду, заподіяну працівникові внаслідок ушкодження його здоров'я або в разі його смерті, виплачуючи йому або особам, які перебували на його утриманні грошову суму за моральну шкоду за наявності факту заподіяння цієї шкоди потерпілому.

Частиною 3 ст. 28 цього Закону, у редакції від 22.07.2005 року, зазначено, що при наявності факту спричинення моральної шкоди потерпілому проводиться страхова виплата за моральну шкоду.

Відповідно до п. 27 ст. 77 Закону України «Про державний бюджет України на 2006 рік» та п. 22 ст. 71 Закону України «Про державний бюджет на 2007 рік» зупинено дію абз. 4 ст. 1, підп. «Є» п. 1 ч. 1 ст. 21, ч. 3 ст. 28 та ч. 3 ст. 34 Закону України від 23 вересня 1999 року № 1105-XIV «Про загальнообов'язкове державне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності», а з 01.01.2008 року відшкодування Відділенням Фонду моральної (немайнової) шкоди застрахованим особам і членам їх сімей незалежно від часу настання страхового випадку припинено.

Рішенням Конституційного Суду України від 08.10.2008 року 20-рп/2008 (справа про страхові виплати), визначено, що саме право громадян на відшкодування моральної шкоди не порушено, оскільки ст. 237-1 КЗпП України (для потерпілих) та ст. 1167 ЦК України (для членів сімей потерпілих) їм надано право відшкодовувати моральну шкоду за рахунок власника або уповноваженого ним органу (роботодавця).

Враховуючи те, що на час виникнення у ОСОБА_2 права на відшкодування моральної шкоди вищезазначені положення ст.ст. 21, 28 Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності», котрі передбачали відшкодування моральної шкоди, не діяли, відповідно до ст. 237-1 КЗпП України обов'язок по відшкодуванню моральної шкоди судом першої інстанції обґрунтовано покладено на підприємство, під час роботи на якому позивач отримав виробничу травму.

Відповідно до ч. 2 ст. 153 КЗпП України забезпечення безпечних і нешкідливих умов праці покладається на власника або уповноважений ним орган.

Частиною першої ст. 237-1 КЗпП України передбачено відшкодування власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди працівнику у разі порушення його законних прав, що призвело до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв'язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя.

У пункті 13 постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року № 4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» роз'яснено, що відповідно до статті 237-1 КЗпП України за наявності порушення прав працівника у сфері трудових відносин, зокрема, виконання робіт у небезпечних для життя і здоров'я умовах, яке призвело до його моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв'язків чи вимагає від нього додаткових зусиль для організації свого життя, обов'язок по відшкодуванню моральної (немайнової) покладається на власника або уповноважений ним орган незалежно від форми власності, виду діяльності чи галузевої належності.

Доводи апеляційної скарги представника відповідача про те, що позивачем не було надано до суду доказів вини відповідача в отриманні ним виробничої травми, колегія суддів не може взяти до уваги, оскільки висновок суду першої інстанції про наявність правових підстав для відшкодування позивачу моральної шкоди, підтверджується матеріалами справи, а саме: актами форми Н-5 від 23.01.2013 року і Н-1 від 24.01.2013 року (а.с. 9-11, 12-17), якими встановлено, що особою, дія чи бездіяльність якої призвели до нещасного випадку, окрім ОСОБА_2, є ОСОБА_5 - механік по ремонту вантажоподібних механізмів дробильних фабрик, який не забезпечив безпечну організацію робіт у зміні та виконання підлеглими правил і норм з охорони праці.

За таких обставин, колегія суддів погоджується з правильним висновком суду першої інстанції про порушення керівництвом підприємства, де працював позивач, ст. 153 КЗпП України, ст. 13 Закону України «Про охорону праці», якими передбачений обов'язок власника або уповноваженого ним органу створити на робочому місці умови праці відповідно до нормативно-правових актів, а також забезпечити додержання вимог законодавства щодо прав працівників у галузі охорони праці, та наявності підстав для задоволення позовних вимог ОСОБА_2 про відшкодування моральної шкоди у зв'язку з отриманою виробничою травмою.

Посилання представника відповідача в апеляційній скарзі на те, що судом першої інстанції не взято до уваги, що причинно-наслідковий зв'язок існує між професійним захворюванням позивача і діями необережними діями самого потерпілого під час виконання ним трудових обов'язків, не приймаються до уваги колегією суддів, оскільки причини настання нещасного випадку та обставини щодо незабезпечення відповідачем позивачу безпечних та нешкідливих умов праці встановлені Актом форми Н-1 про нещасний випадок на виробництві № 1 від 24.01.2013 року та Актом форми Н-5 про розслідування нещасного випадку від 23.01.2013 року, складеного комісією з розслідування вказаного нещасного випадку та затвердженого директором з охорони праці ТОВ «Кривбасремонт», які міститься у матеріалах справи та є дійсними.

Наявність у діях позивача ОСОБА_2 порушень вимог інструкцій з охорони праці не впливає на його право на відшкодування завданої йому моральної шкоди у зв'язку з отриманим трудовим каліцтвом, яке виникло внаслідок незабезпечення відповідачем позивачу безпечних та нешкідливих умов праці, та враховано судом першої інстанції під час визначення розміру грошового відшкодування моральної шкоди спричиненої позивача, тому колегія суддів відхиляє доводи апеляційної скарги в цій частині.

Колегія суддів відхиляє доводи апеляційної скарги щодо відсутності підстав відшкодування моральної шкоди ОСОБА_2, оскільки факт заподіяння моральної шкоди у зв'язку з отриманою виробничою травмою встановлений в судовому засіданні. Так, позивач зазнав зменшення обсягу трудової діяльності, був змушений пройти курс лікування та потребує його продовження, переносить щоденний фізичний біль та моральні переживання, позбавлений нормальних життєвих зв'язків, у зв'язку з тим, що наслідки отриманої на виробництві травми обмежують його життєву активність і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя.

Колегія суддів погоджується із визначеним судом першої інстанції розміром відшкодування моральної шкоди, стягнутої з відповідача на користь позивача, який визначено ним, виходячи із засад розумності, виваженості та справедливості, відповідно до п.9 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» № 4 від 31.03.1995 року з подальшими змінами, яким передбачено, що розмір моральної шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин.

Зокрема, судом враховано характер отриманої ОСОБА_2 професійної травми, відсоток втрати ним професійної працездатності, стан здоров'я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, неможливість відновлення попереднього стану, у зв'язку із чим колегія суддів погоджується, що визначений судом розмір моральної шкоди відповідає засадам розумності, виваженості та справедливості.

Отже, вирішуючи спір, суд першої інстанції в достатньо повному обсязі встановив права і обов'язки сторін, що брали участь у справі, обставини справи, перевірив доводи і заперечення сторін, дав їм належну правову оцінку, ухвалив рішення, яке відповідає вимогам закону. Висновки суду обґрунтовані і підтверджуються письмовими доказами.

За таких обставин, колегія суддів вважає, що рішення суду ухвалено з дотриманням норм матеріального і процесуального законодавства, у зв'язку із чим апеляційна скарга підлягає відхиленню, а рішення суду, на підставі ст.308 ЦПК України, має бути залишено без змін.

Керуючись ст.ст. 303, 307, 308, 313-315 ЦПК України колегія суддів, -

УХВАЛИЛА:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Кривбасремонт» - відхилити.

Рішення Тернівського районного суду м. Кривого Рогу від 15 вересня 2016 року - залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Вищого спеціалізованого Суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання нею законної сили.

Головуючий: А.П. Барильська

Судді: В.П. Зубакова

Л.В. Михайлів