Ухвала суду № 62426809, 26.10.2016, Апеляційний суд Дніпропетровської області (м. Дніпро)

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Провадження № 22-ц/774/5841/16 Справа № 198/566/15-ц Головуючий у 1 й інстанції - ОСОБА_1 Доповідач - Куценко Т.Р.

Категорія 27

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

26 жовтня 2016 року м. Дніпро

26 жовтня 2016 року Колегія суддів судової палати з цивільних справ апеляційного суду Дніпропетровської області в складі:

Головуючого Куценко Т.Р.

суддів Демченко Е.Л.,Ткаченко І.Ю.

при секретарі Синенко Є.А.

розглянула у відкритому судовому засіданні в м. Дніпро цивільну справу за апеляційною скаргою

ОСОБА_2,

на рішення Юр'ївського районного суду Дніпропетровської області від 26 травня 2016 року по справі за позовом Публічного акціонерного товариства «Дельта БАНК» до ОСОБА_2, ОСОБА_3, третя особа ОСОБА_4 України про стягнення заборгованості за кредитним договором та зустрічним позовом ОСОБА_2 до Публічного акціонерного товариства «Омега Банк», Публічного акціонерного товариства «Дельта Банк», треті особи: ОСОБА_5, Приватний нотаріус Павлоградського міського нотаріального округу Дніпропетровської області ОСОБА_6, ОСОБА_4 Україна про визнання кредитного договору та договору іпотеки недійсними, -

ВСТАНОВИЛА:

У вересні 2015 року ПАТ «Дельта БАНК» звернулося до суду з позовними вимогами до ОСОБА_2, ОСОБА_5, третя особа ОСОБА_4 України про стягнення заборгованості за кредитним договором /т.1 а.с.1-4/.

ОСОБА_2 в свою чергу, в лютому 2016 року звернулась до суду з зустрічним позовом до ПАТ «Дельта БАНК», треті особи ОСОБА_5, Приватний нотаріус Павлоградського міського нотаріального округу Дніпропетровської області ОСОБА_6, ОСОБА_4 України про визнання кредитного договору та договору іпотеки недійсними /т.1 а.с. 209-218/.

Рішенням Юр'ївського районного суду Дніпропетровської області від 26 травня 2016 року позов ПАТ «Дельта БАНК» до ОСОБА_2, ОСОБА_3, третя особа ОСОБА_4 України про стягнення заборгованості за кредитним договором задоволено.

Стягнуто солідарно зОСОБА_2, ОСОБА_5на користьПАТ «Дельта Банк»заборгованість за кредитним договором № 0320/1008/45-036 від01 жовтня 2008 року в розмірі 19 185,39 доларів США, що в еквіваленті за офіційним курсом НБУ до гривні станом на 24.11.2015 р.становить 461 669,92 грн.,з яких: заборгованість за тілом кредиту 14 773,09 доларів США, що в еквіваленті за офіційним курсом НБУ до гривні становить 355 494,01 (триста пятдесят пять тисяч чотириста девяносто чотири) грн. 01 коп.; заборгованість за відсотками 4 412,30 доларів США, що в еквіваленті за офіційним курсом НБУ до гривні становить 106 175,91 (сто шість тисяч сто сімдесят пять) грн. 91 коп. В задоволенні зустрічного позову ОСОБА_2 відмовлено /т.2 а.с.80-87/.

В апеляційній скарзі ОСОБА_2 просить рішення суду скасувати та ухвалити нове, яким її позов задовольнити в повному обсязі, а в задоволенні первісного позову - відмовити, посилаючись на те, що судом неповно зясовані обставини, що мають значення для справи, та рішення суду ухвалено з порушенням норм матеріального та процесуального права /т.2 а.с.102-105/.

Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги та заявлених вимог, колегія суддів приходить до висновку, що скаргу необхідно відхилити, а рішення суду залишити без змін, з наступних підстав.

Відповідно до ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Рішення суду відповідає зазначеним вимогам.

Так, відповідно ст.ст. 6, 627 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Згідно ст. 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет, умови, що визначені законом як істотні або є необхіднимидля договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї ізсторін має бути досягнуто згоди.

Положеннями ст. 629 ЦК України передбачено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Відповідно до ст.ст. 509, 525, 526, 530 ЦК України зобовязанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобовязана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію, у тому числі сплатити гроші, а кредитор має право вимагати від боржника виконання обовязку. Зобовязання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог закону, інших актів цивільного законодавства у встановлений договором строк, а за відсутності таких умовта вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від виконання зобовязань не допускається.

Відповідно до п. 14 Постанови Пленуму ВССУ № 5 від 30.03.2012 року «Про практику застосування судами законодавства при вирішенні спорів, що виникають із кредитних правовідносин» при вирішенні спорів про визнання кредитного договору недійсним суди мають враховувати вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, зокрема ЦК (статті 215, 1048 - 1052, 1054 - 1055), статті 18 - 19 Закону України «Про захист прав споживачів». Зокрема, кредитний договір обов'язково має укладатись у письмовій формі (стаття 1055 ЦК); недодержання письмової форми тягне його нікчемність та не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його нікчемністю. При вирішенні справ про визнання кредитного договору недійсним суди повинні враховувати роз'яснення, наведені у постанові Пленуму ВСУ від 6 листопада 2009 року № 9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними».

Згідно ч. 1 ст. 215 ЦК України недодержання сторонами або стороною в момент вчинення правочину вимог, встановлених ч. 1-3, 5, 6 ст. 203 ЦК України, як правило, має наслідком визнання правочину недійсним. Зміст правочину становлять права та обовязки, про набуття, зміну або припинення яких учасники правочину домовилися.

Відповідно до ч. 1 п. 7 Постанови Пленуму ВСУ від 6 листопада 2009 року № 9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» правочин може бути визнаний недійсним лише з підстав, визначених законом.

Судом встановлено, що 01 жовтня 2008 року між ОСОБА_2 таВАТ «Сведбанк» укладено кредитний договір № 0320/1008/45-036, згідно умов якого банк надав позичальнику грошові кошти в розмірі 17 700,00 дол. США на строк до 01 жовтня 2026 року включно, а позичальник зобовязався повернути кредит, сплатити проценти за користування кредитом з розрахунку 14,99 % річних та виконати свої зобовязання в повному обсязі у терміни, передбачені договором /т.1, а.с. 6-20/.

Згідно зі ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобовязується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобовязується повернути кредит та сплатити проценти. До відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 глави 71 ЦК України, якщо інше не встановлено параграфом 2 і не випливає із суті кредитного договору.

Відповідно до п. 1.1 кредитного договору № 0320/1008/45-036 сторони дійшли згоди, що умовами надання кредитних коштів є, крім іншого, укладення договору іпотеки обєкта нерухомості, для придбання якого позичальник отримує кредитні кошти.

01 жовтня 2008 року між ОСОБА_2 таВАТ «Сведбанк» укладено іпотечний договір №0320/1008/45-036-Z-1, за яким позивачка на забезпечення виконання основного зобовязання передала в іпотеку банку належне їй на праві власності майно квартиру за адресою: Дніпропетровська обл., м. Павлоград, вул. Ленінградська, буд. 47 /т. 1, а.с. 228-230/.

В забезпечення виконання зобовязань ОСОБА_2 перед банком міжВАТ «Сведбанк»та відповідачем, ОСОБА_5, укладений договір поруки № 0320/1008/45-036-Р-1 від 01.10.2008 року, за умовами якого поручитель зобовязався відповідати за виконання зобовязань щодо повернення коштів, наданих банком позичальнику /т. 1, а.с. 21-22/.

25 травня 2012 року міжПАТ «Сведбанк» таПАТ «Дельта Банк» укладено договір купівлі-продажу прав вимоги за кредитами, відповідно до якого в порядку, обсязі та на умовах, визначених договором,ПАТ «Сведбанк» продає (відступає)ПАТ «Дельта Банк» права вимоги за кредитними та забезпечувальними договорами /т.1 а.с. 38-43/.

Статтею 611 ЦК України визначено, щоу разі порушення зобовязання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

Відповіднодо положень ст. 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання.

Згідно ч. 1 ст. 612ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Нормами ст. 625 ЦК України встановлено, що боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.

Враховуючи зазначені вище норми, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції стосовно задоволення позову ПАТ «Дельта Банк» про стягнення заборгованості за кредитним договором, оскільки боржник порушив свої зобовязання за договором.

В своїй апеляційній скарзі позивач посилається на невідповідність висновків суду першої інстанції обставинам справи, оскільки судом при ухвалені рішення не враховано, що на день укладення спірного договору відповідач мав генеральну ліцензію на здійснення валютних операцій, але не мав індивідуальної ліцензії на здійснення валютних операцій, що порушує вимоги ст.227 ЦК України.

Відповідно до ч.2 ст.192 та ч.3 ст.533 ЦК використання іноземної валюти, в тому числі при здійсненні розрахунків, на території України за зобов'язанням допускаються у випадках, в порядку та на умовах, встановлених законом. Законодавчим актом, який регулює правовідносини у сфері валютного регулювання і валютного контролю, є Декрет Кабінету Міністрів України «Про систему валютного регулювання і валютного контролю».

Відповідно до ст. 47 Закону України «Про банки і банківську діяльність», банк має право надавати банківські та інші фінансові послуги, а також здійснювати іншу діяльність, визначену в статті. Банк має право здійснювати банківську діяльність на підставі банківської ліцензії шляхом надання банківських послуг. Банк здійснює діяльність, надає банківські та інші фінансові послуги в національній валюті, а за наявності відповідної ліцензії (дозволу) ОСОБА_4 банку України - в іноземній валюті.

В пункті 10 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ № 5 від 30.03.2012 року «Про практику застосування судами законодавства при вирішенні спорів, що виникають з кредитних правовідносин» зазначено, що згідно зі статтею 99 Конституції України грошовою одиницею України є гривня. Вказана стаття визначає правовий статус гривні, але не встановлює сферу її обігу, а статтею 192 ЦК передбачено, що іноземна валюта може використовуватися в Україні у випадках і в порядку, встановлених законом.

Отже, банк як фінансова установа, отримавши у встановленому законом порядку (статті 19, 47 Закону України «Про банки і банківську діяльність») банківську та генеральну ліцензії на здійснення валютних операцій або письмовий дозвіл на здійснення операцій із валютними цінностями, який до переоформлення ОСОБА_4 банком України відповідних ліцензій на виконання вимог пункту 1 розділу II Закону України від 15 лютого 2011 року № 3024-VI «Про внесення змін до деяких законів України щодо регулювання діяльності банків» є генеральною ліцензією на здійснення валютних операцій, має право здійснювати операції з надання кредитів у іноземній валюті (пункт 2 статті 5 Декрету про валютне регулювання).

Щодо вимог підпункту «в» пункту 4 статті 5 цього Декрету, який передбачає наявність індивідуальної ліцензії ОСОБА_4 банку України на здійснення операцій стосовно надання та одержання резидентами кредитів у іноземній валюті, якщо терміни і суми таких кредитів перевищують встановлені законодавством межі, то, оскільки на цей час законодавством України не встановлено термінів і сум кредитів у іноземній валюті як критеріїв їх віднесення до сфери дії режиму індивідуального ліцензування, ця норма не може застосовуватись судами.

Відповідно до п.1.5 Положення про порядок видачі НБУ індивідуальних ліцензій на використання іноземної валюти на території України як засобу платежу, затвердженогопостановою Правління НБУ від 14 жовтня 2004 року№483, використанні іноземної валюти як засобу платежу на території України без індивідуальної ліцензії дозволяється, якщо ініціатором або отримувачем за валютною операцією є уповноважений банк (ця норма стосується лише операцій уповноваженого банку, на здійснення яких НБУ видав йому банківську ліцензію та письмовий дозвіл на здійснення операцій з валютними цінностями).

Таким чином, за відсутності нормативних умов для застосування режиму індивідуального ліцензування щодо вказаних операцій єдиною правовою підставою для здійснення банками кредитування в іноземній валюті згідно з вимогами ст.5 Декрету КМУ є наявність у банку генеральної ліцензії на здійснення валютних операцій, отриманої в установленому законом порядку.

Так, судом першої інстанції встановлено, що згідно інформації, наданої ОСОБА_4 Банком України влисті № 18-0015/33324 від 18.04.2016року, на момент укладення Кредитного договору станом на 01.10.2008 рік ВАТ «Сведбанк», правонаступником якого є ПАТ «Дельта Банк» здійснював свою діяльність на підставі банківської ліцензії ОСОБА_4 банку України № 38 від 07.12.2007 року /т.2 а.с.59/, Дозвіл № 38-2 від 07.12.2007 року та додаток до Дозволу /а.с.60-61/. Письмовий дозвіл, згідно з додатком до нього, надавав право на здійснення операцій з валютними цінностями і був генеральною ліцензією на здійснення валютних операцій згідно з Декретом Кабінету Міністрів України «Про систему валютного регулювання і валютного контролю» від 19.02.1993 року № 15-93.

Таким чином, на час укладання кредитного договору 01 жовтня 2008 року, у ВАТ «Сведбанк» була банківська ліцензія ОСОБА_4 банку України № 38 від 07.12.2007 та письмовий дозвіл на право здійснення операцій з валютними цінностями.

Можливість укладання договору та отримання коштів в доларах США за умови наявності в банку генеральної довіреності підтверджується правовою позицією Верховного Суду України від 24.09.2014 року № 6-145цс14.

Суд першої інстанції повно і всебічно з'ясував обставини по справі, на які посилалися сторони як на підставу своїх вимог і заперечень, оцінив докази, які були досліджені в судовому засіданні і дійшов правильного висновку про відмову в задоволенні позовних вимог.

Доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують і не містять посилання на нові факти чи засоби доказування, які б вказували на незаконність ухваленого в справі рішення, а тому підлягають відхиленню.

Порушень матеріального чи процесуального закону, які б могли призвести до скасування або зміни рішення суду, судом апеляційної інстанції не встановлено.

Таким чином, доводи апеляційної скарги є необґрунтовані, рішення суду відповідає вимогам закону та матеріалам справи.

Керуючись ст.ст.303, ст.307, 308 ЦПК України, колегії суддів, -

УХВАЛИЛА:

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 - відхилити.

Рішення Юр'ївського районного суду Дніпропетровської області від 26 травня 2016 року залишити без змін.

Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту її проголошення, однак може бути оскаржена до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з цього часу.

Головуючий: Куценко Т.Р.

Судді: Демченко Е.Л.

ОСОБА_7