Ухвала суду № 62426784, 31.10.2016, Апеляційний суд Дніпропетровської області (м. Дніпро)

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Провадження № 22-ц/774/2680/16 Справа № 206/4851/15-ц Головуючий у 1 й інстанції - ОСОБА_1 Доповідач - Городнича В.С.

Категорія

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

31 жовтня 2016 року м. Дніпро

Колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Дніпропетровської області у складі:

головуючого - Городничої В.С.,

суддів - Варенко О.П., Лаченкової О.В.

при секретарі - Порубай М.Л.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Дніпрі апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства «Державний ощадний банк України» на рішення Самарського районного суду м. Дніпропетровська від 13 січня 2016 року по справі за позовом Публічного акціонерного товариства «Державний ощадний банк України» до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором,

ВСТАНОВИЛА:

У серпні 2015 року позивач звернувся до суду з вищевказаним позовом, обґрунтовуючи свої вимоги тим, що між сторонами було укладено кредитний договір №100/+08 від 01 серпня 2008 року про надання кредиту в сумі 21869 доларів США зі сплатою відсотків за користування кредитом в розмірі 14,5% річних, терміном остаточного погашення кредиту не пізніше 30 липня 2015 року. В забезпечення виконання зобовязань за кредитним договором №100/08 від 01 серпня 2008 року між банком та відповідачем 01 серпня 2008 року було укладено договір застави майна №100/08-З, згідно умов якого предметом застави є рухоме майно автомобіль марки TOYOTA COROLLA, 2008 року випуску. Відповідач взяті на себе зобовязань по сплаті кредиту не виконує, у звязку з чим станом на 19 серпня 2015 року (включно) заборгованість останнього становить суму у розмірі 42053,48 доларів США заборгованість за кредитним договором №100/08 від 01 серпня 2008 року та сума у розмірі 35299,80 грн. штраф за порушення п.3.3 Договору застави №100/08-З від 01 серпня 2008 року щодо страхування заставленого автомобіля марки TOYOTA COROLLA.

Враховуючи вищезазначене, ПАТ «Державний ощадний банк України» в особі філії Дніпропетровське обласне управління АТ «Ощадбанк» просив суд стягнути з ОСОБА_2 на користь позивача заборгованість за кредитним договором №100/08 від 01 серпня 2008 року у розмірі 42053,48 доларів США і суму у розмірі 35299,80 грн. штраф за порушення Договору застави №100/08-З від 01 серпня 2008 року.

Рішенням Самарського районного суду м. Дніпропетровська від 13 січня 2016 року позовні вимоги ПАТ «Державний ощадний банк України» в особі філії Дніпропетровське обласне управління АТ «Ощадбанк» було задоволено частково та стягнуто з відповідача на користь банку заборгованість за кредитним договором №100/08 від 01 серпня 2008 року у розмірі 10373,12 доларів США і у розмірі 5883,30 грн., яка складається з: простроченої заборгованості за процентами 7408,33 доларів США; пені за порушення взятих на себе зобовязань по поверненню своєчасної сплати процентів за користування кредитом 2459,44 доларів США; 3% річних за несвоєчасну сплату процентів за користування кредитом у розмірі 505,35 доларів США, а також, штрафу за порушення п.3.3 Договору застави щодо страхування заставленого майна - 5883,30 грн.

Крім того, з ОСОБА_2 на користь позивача було стягнуто судові витрати по сплаті судового збору у розмірі 2471,62 грн.

В іншій частині позову було відмовлено.

Не погодившись з таким рішенням, ПАТ «Державний ощадний банк України» подало апеляційну скаргу, в якій просить скасувати оскаржуване рішення в частині відмовлених позовних вимог та ухвалити нове, яким задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.

Розглянувши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість судового рішення в межах доводів апеляційної скарги і вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає відхиленню, а рішення суду залишенню без змін з таких підстав.

Відповідно до ст. 1054 ЦК України, за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобовязується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобовязується повернути кредит та сплатити проценти (ч. 1 ст. 1048 ЦК України).

Судом першої інстанції встановлено, що 01 серпня 2008 року між ВАТ «Державний ощадний банк України» в особі філії Лівобережне відділення №8420 (реорганізоване у територіальне відокремлене безбалансове відділення І типу №10003/0422, відкрите на балансі філії - Дніпропетровське обласне управління АТ "Ощадбанк") та ОСОБА_2 був укладений кредитний договір №100/+08 з подальшими доповненнями від 25 грудня 2008 року.

За умовами даного договору банк надав позичальнику кредиту в сумі 21869 доларів США для здійснення оплати за автомобіль марки TOYOTA COROLLA, 2008 року випуску, зі сплатою відсотків за користування кредитом в розмірі 14,5% річних, терміном остаточного погашення кредиту не пізніше 30 липня 2015 року. Позичальник зобов'язався здійснювати погашення кредиту рівними частинами (спочатку у розмірі 260,35 доларів США, а після укладення додаткового договору в розмірі 281,37 доларів США) останнього дня кожного місяця.

В забезпечення виконання зобовязань за кредитним договором №100/08 від 01 серпня 2008 року між банком та відповідачем 01 серпня 2008 року було укладено договір застави майна №100/08-З рухомого майна автомобіля марки TOYOTA COROLLA, 2008 року випуску.

Згідно з умовами кредитного договору, додатковою угодою до нього та договору застави позичальник (заставодавець) зобовязаний здійснювати повернення кредиту частинами в розмірі та строки, встановлені кредитним договором та додатковою угодою до нього, сплачувати проценти за користування кредитом, крім того, встановлено відповідальність за порушення строків повернення кредиту, процентів за користування кредитом та за порушення заставодавцем зобовязання застрахувати предмет застави.

Згідно до положень ст. ст. 526, 530, 610 та ч. 1 ст. 612 ЦК України зобовязання повинні виконуватись належним чином у встановлений термін відповідно до умов договору та вимог чинного законодавства. Порушенням зобовязання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобовязання (неналежне виконання).

У звязку з неналежним виконанням зобовязання за кредитним договором та договором застави у боржника перед банком виникла заборгованість, що станом на 19 серпня 2015 року (включно) становить 42053,48 доларів США та 35299,80 грн. і складається з:

- простроченої заборгованості за процентами 9037,16 доларів США;

- простроченої заборгованості за кредитом 19554,61 доларів США;

- пені за порушення взятих на себе зобовязань по поверненню основної суми кредиту та своєчасній сплаті процентів за користування кредитом у розмірі 0,04% (згідно п.5.2 кредитного договору) від суми несплаченого платежу за кожен день прострочення 11167,79 доларів США;

- 3% річних за несвоєчасне погашення основного боргу за кредитом та несвоєчасну сплату процентів за користування кредитом 2293,92 доларів США;

- штрафу відповідно до п. 7.2 Договору застави рухомого майна №100/08-З від 01 серпня 2008 року за порушення п. 3.3 Договору застави щодо страхування заставленого майна 35299,80 грн.

Як вбачається з розрахунку заборгованості по кредиту, останній платіж здійснений позичальником по сплаті заборгованності за (тілом) кредиту був у вересні 2011 року. Після цього були проплати по сплаті відсотків (листопад, грудень 2011 року та квітень 2012 року).

Якщо договором встановлений обовязок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то вразі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу (частина друга статті 1050 ЦК України.

06 січня 2012 року за вих. №04/2-18 банк надіслав боржнику вимогу про повне дострокове виконання зобовязань. В даній вимозі було зазначено, що боржник повинен в термін протягом 30 днів з дня її отримання виконати основне зобовязання сплатити на рахунок позивача борг в сумі 19952,52 доларів США та 11 766,60 грн., який складається як з простроченої, так і з непростроченої заборгованості за кредитом, відсотками, а також із суми штрафу за прострочення зобовязання за кредитним договором та штрафу передбаченого договором застави.

Вказана вимога була одержана ОСОБА_2 17 січня 2012 року.

Таким чином, Банк скористався своїм правом, передбаченим ч. 2 ст. 1050 ЦК України, і змінив строк виконання зобовязань за кредитним договором, визначивши днем остаточного його погашення 30-й день з дня отримання письмової вимоги.

Тобто, визначений строк кредитним договором до 30 липня 2015 року змінився на кінцевий термін 15 лютого 2012 року.

Після зміни строку виконання зобовязання до 15 лютого 2012 року усі наступні платежі, передбачені кредитним договором та додатковою угодою до нього по сплаті щомісячних платежів, не мали правового значення, оскільки за вимогою пункту 2.4 договору позичальник був зобовязаний повернути кредит в повному обсязі до вказаної дати й усі наступні щомісячні платежі після 15 лютого 2012 року не підлягали виконанню.

Відповідно до ч. 5 ст. 261 ЦК України за зобовязаннями, строк виконання яких не визначений або визначений моментом вимоги, перебіг позовної давності починається від дня, коли у кредитора виникає право предявити вимогу про виконання зобовязання. Якщо боржникові надається пільговий строк для виконання такої вимоги, перебіг позовної давності починається зі спливом цього строку.

Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови в позові (частина четверта статті 267 ЦК України).

Оскільки строк виконання основного зобовязання було змінено на 15 лютого 2012 року, то саме з цього моменту у позивача виникло право на звернення до суду щодо захисту своїх порушених прав, однак банк звернувся до суду з зазначеним позовом лише 31 серпня 2015 року, тобто зі спливом строку позовної давності.

За змістом статті 266 ЦК України зі спливом позовної давності до основної вимоги вважається, що позовна давність спливла і до додаткової вимоги (стягнення неустойки, накладення стягнення на заставлене майно).

Крім того, слід звернути увагу, що на виконання вищезазначеного договору застави ОСОБА_2 було застраховано предмет застави, але лише на 1 рік, а саме: 01 серпня 2008 року з ЗАТ СК «Брокбізнес» укладено договір добровільного страхування наземного транспорту №006-20726.

Згідно п.4.6 договору №006-20726 добровільного страхування наземного транспорту термін його дії встановлюється з 02 серпня 2008 року по 01 серпня 2009 року.

Після закінчення строку дії договору страхування (01 серпня 2009 року), ОСОБА_2 в порушення п.3.4.4 договору застави, предмет застави більше не страхувався.

Відповідно до ч. 2 ст. 258 ЦК України до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені) застосовується позовна давність в один рік.

Отже, при частковому задоволенню позовних вимог ПАТ «Державний ощадний банк», судом першої інстанції було враховано положення Цивільного кодексу України та застосовано заявлені відповідачем строки позовної давності, які з урахуванням письмової вимоги банку до ОСОБА_2 від 06 січня 2012 року вих. №04/2-18, сплинули 15 лютого 2012 року.

В своїй апеляційній скарзі позивач посилається на те, що оскаржуване рішення є незаконним, необґрунтованим та ухваленим з порушенням норм процесуального та матеріального права.

Зокрема, апелянт обґрунтовується положеннями ч. 2 ст. 264 ЦК України, згідно якої строк позовної давності було перервано банком шляхом подання позовної заяви до ОСОБА_2 про звернення стягнення на предмет застави автомобіля марки TOYOTA COROLLA, 2008 року випуску, за якою Самарським районним судом м. Дніпропетровська було відкрито провадження, цивільна справа №206/1505/15-ц, та лише 02 квітня 2015 року ухвалено рішення про часткове задоволення вказаних позовних вимог ПАТ «Державний ощадний банк України».

Однак, колегія суддів не погоджується з такою позицією апелянта, оскільки позовна заява про звернення стягнення на предмет застави не має відношення до даної цивільної справи.

Тож, суд апеляційної інстанції погоджується з висновками суду першої інстанції в частині застосування строків позовної давності, а також, щодо відсутності в позивача правових підстав для стягнення щомісячних платежів за кредитним договором 100/+08 з подальшими доповненнями від 25 грудня 2008 року після предявлення вимоги до боржника, у відповідності до п. 2.4 даного Договору.

Отже, враховуючи вищевикладене, колегія суддів вважає, що доводи апеляційної скарги, матеріали справи та зміст оскаржуваного судового рішення, не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, які передбачені нормами ЦПК України як підстави для скасування рішень.

Приведені в апеляційній скарзі доводи апелянта не можуть бути прийняті до уваги, оскільки зводяться до переоцінки доказів і незгоди з висновками суду по їх переоцінці та особистого тлумачення апелянтом норм процесуального закону.

Відповідно ж до ст. 212 ЦПК України виключне право оцінки доказів належить суду, який має оцінювати докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному та обєктивному розгляді у судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Порушень процесуального закону, які могли б привести до скасування судового рішення, судом апеляційної інстанції не встановлено.

Таким чином, доводи апеляційної скарги є необґрунтовані, а рішення суду відповідає вимогам закону та матеріалам справи.

Керуючись ст. ст. 209, 303, 307, 308 ЦПК України, колегія суддів,

УХВАЛИЛА:

Апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства «Державний ощадний банк України» відхилити.

Рішення Самарського районного суду м. Дніпропетровська від 13 січня 2016 року залишити без змін.

Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту проголошення, але може бути оскаржена до касаційної інстанції протягом двадцяти днів.

Головуючий: В.С. Городнича

Судді: О.П. Варенко

ОСОБА_3