Ухвала суду № 62425748, 18.10.2016, Верховний Суд (до 15.12.2027 - Верховний Суд України)

У Х В А Л А

18 жовтня 2016 року м. Київ

Колегія суддів Судової палати у цивільних справах

Верховного Суду України в складі:

Сімоненко В.М.,

Охрімчук Л.І.,

Романюка Я.М.,

розглянувши заяву ОСОБА_4 про перегляд Верховним Судом України ухвали колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 8 червня 2016 року у справі за позовом публічного акціонерного товариства «Дельта Банк» до ОСОБА_4 про стягнення заборгованості за кредитним договором,

в с т а н о в и л а :

Рішенням Бердичівського міськрайонного суду Житомирської області від 22 квітня 2015 року в задоволенні позовних вимог публічного акціонерного товариства «Дельта Банк» (далі - ПАТ «Дельта Банк») відмовлено.

Рішенням Апеляційного суду Житомирської області від 24 лютого 2016 року, залишеним без змін ухвалою колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 8 червня 2016 року, рішення Бердичівського міськрайонного суду Житомирської області від 22 квітня 2015 року скасовано та ухвалено нове рішення про часткове задоволення позову: стягнуто з ОСОБА_4 на користь ПАТ «Дельта Банк» заборгованість за кредитним договором в розмірі 290 тис. 636 грн 11 коп., у тому числі заборгованість за тілом кредиту - 158 489 грн 4 коп., заборгованість за процентами за користування кредитними коштами - 132 тис. 147 грн 54 коп. У задоволенні решти позовних вимог відмовлено у зв'язку з пропуском позовної давності.

У вересні 2016 року ОСОБА_4 звернулась до Верховного Суду України із заявою про перегляд зазначеного судового рішення суду касаційної інстанції з передбачених пунктами 1, 4 частини першої статті 355 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) підстав неоднакового застосування судом касаційної інстанції частини першої статті 261, статті 517, частини другої статті 1082 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) та невідповідності зазначеного судового рішення суду касаційної інстанції викладеному у постанові Верховного Суду України висновку щодо застосування у подібних правовідносинах цих норм матеріального права.

На обґрунтування заяви ОСОБА_4 надала ухвали колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 13 листопада 2013 року, 13 серпня, 10 вересня 2014 року, 28 травня 2015 року та постанову Верховного Суду України від 2 грудня 2015 року.

Перевіривши наведені в заяві ОСОБА_4 доводи, колегія суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України дійшла висновку про те, що в допуску справи до провадження необхідно відмовити з таких підстав.

За положеннями пунктів 1, 4 частини першої статті 355 ЦПК України підставами для подання заяви про перегляд судових рішень у цивільних справах є неоднакове застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що спричинило ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах, та невідповідність судового рішення суду касаційної інстанції, про перегляд якого подано заяву, викладеному у постанові Верховного Суду України висновку щодо застосування у подібних правовідносинах норм матеріального права.

При цьому під судовими рішеннями у подібних правовідносинах слід розуміти такі рішення, де тотожними є предмети спору, підстави позову, зміст позовних вимог та встановлені судом фактичні обставини справи, а також наявне однакове матеріально-правове регулювання спірних відносин.

Постановляючи ухвалу від 8 червня 2016 року, про перегляд якої порушує питання ОСОБА_4, касаційний суд погодився з висновком суду апеляційної інстанції, який, установивши, що умовами кредитного договору встановлені окремі самостійні зобов'язання щодо повернення позичальником боргу частинами, вважав, що право кредитора вважається порушеним з моменту недотримання боржником строку погашення кожного чергового траншу, тому початок перебігу позовної давності для стягнення цих платежів необхідно обчислювати з моменту невиконання позичальником кожного з цих зобов'язань, отже з відповідачки необхідно стягнути кредитну заборгованість у межах позовної давності з урахуванням умов договору.

Разом із тим в ухвалі колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 13 листопада 2013 року, наданій заявницею для порівняння, касаційний суд направив справу на новий розгляд до суду першої інстанції з підстав допущення судами першої та апеляційної інстанцій порушень норм ЦПК України, які унеможливили встановлення фактичних обставин, що мають значення для вирішення справи, зокрема: невстановлення часу, з якого виникла заборгованість за кредитним договором; факту порушення відповідачем умов кредитного договору в частині повернення кредитних коштів та сплати процентів за договором; правомірності нарахування штрафних санкцій за неналежне виконання умов договору; відсутності у судових рішеннях відповідних розрахунків, розміру вимог та всіх його складових, що підлягають сплаті.

В ухвалі колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 13 серпня 2014 року касаційний суд зазначив про те, що перебіг позовної давності за вимогами кредитора, які випливають з порушення боржником умов договору (графіка погашення кредиту) про погашення боргу частинами (щомісячними платежами), починається стосовно кожної окремої частини від дня, коли відбулося це порушення. Позовна давність у таких випадках обчислюється окремо по кожному простроченому платежу. Несплачені до моменту звернення кредитора до суду платежі підлягають стягненню у межах позовної давності по кожному із платежів. При цьому суд скасував ухвалені у справі судові рішення та направив справу на новий розгляд до суду першої інстанції з тих підстав, що суди попередніх інстанцій у порушення вимог частини четвертої статті 10 ЦПК України не встановили фактичні обставини справи, не дослідили надані сторонами докази та не надали їм відповідної правової оцінки.

В ухвалі колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 10 вересня 2014 року касаційний суд погодився з висновками судів першої та апеляційної інстанцій про відмову в задоволенні позовних вимог товариства до фізичної особи про стягнення заборгованості з огляду на те, що позивач не надав суду належних доказів, на які він посилався як на підставу своїх позовних вимог.

Ухвалою колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 28 травня 2015 року суд касаційної інстанції залишив без змін судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій про відмову в задоволенні позовних вимог товариства до фізичних осіб про стягнення заборгованості за кредитним договором з підстави ненадання позивачем доказів про перехід права вимоги до відповідачів за кредитним договором з урахуванням тієї обставини, що наданий позивачем договір факторингу не посвідчений належним чином і не містить підписів сторін.

У постанові Верховного Суду України від 2 грудня 2015 року, наданій заявницею для порівняння, міститься висновок про те, що банк звернувся до суду з позовом про стягнення кредитної заборгованості зі спливом строку позовної давності, оскільки строк виконання основного зобов'язання було змінено у зв'язку з неналежним виконанням боржником умов кредитного договору, що передбачено відповідним пунктом цього договору, отже саме з цього моменту в позивача виникло право на звернення до суду щодо захисту своїх порушених прав. Після зміни строку виконання зобов'язання до відповідної дати всі наступні платежі, передбачені графіком сплати щомісячних платежів, не мали правового значення, оскільки за вимогою відповідного пункту договору позичальник був зобов'язаний повернути кредит в повному обсязі до вказаної дати й усі наступні щомісячні платежі за графіком після цієї дати не підлягали виконанню. Разом із тим, за змістом частини першої статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Згідно зі статтею 599 ЦК України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином. Оскільки кошти за кредитним договором в належному розмірі повернуто не було, проценти за кредитом та пеня за процентами підлягає стягненню з відповідача у межах строку позовної давності.

Отже, порівняння наведених судових рішень суду касаційної інстанції, наданих заявницею для порівняння, із судовим рішенням суду касаційної інстанції, про перегляд якого подано заяву, не дає підстав для висновку про те, що суд касаційної інстанції під час розгляду двох чи більше справ з тотожними предметами спору, підставами позову та аналогічними обставинами й однаковим застосуванням норм матеріального права у спірних правовідносинах дійшов протилежних висновків щодо заявлених вимог.

Крім того, відсутні й підстави для перегляду зазначеного вище судового рішення суду касаційної інстанції у зв'язку з його невідповідністю викладеному в постанові Верховного Суду України від 2 грудня 2015 року висновку, оскільки судове рішення суду касаційної інстанції, про перегляд якого подано заяву, не суперечить зазначеному висновку.

Ураховуючи наведене, колегія суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України дійшла висновку про те, що в допуску вказаної вище справи до провадження Верховного Суду України в частині перегляду судового рішення суду касаційної інстанції з підстав, передбачених пунктами 1, 4 частини першої статті 355 ЦПК України, необхідно відмовити.

Керуючись частиною другою статті 360 ЦПК України, колегія суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України

у х в а л и л а :

У допуску до провадження Верховного Суду України справи за позовом публічного акціонерного товариства «Дельта Банк» до ОСОБА_4 про стягнення заборгованості за кредитним договором за заявою ОСОБА_4 про перегляд Верховним Судом України ухвали колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 8 червня 2016 року з підстав, передбачених пунктами 1, 4 частини першої статті 355 ЦПК України, відмовити.

Ухвала оскарженню не підлягає.

Судді: В.М. Сімоненко

Л.І. Охрімчук

Я.М. Романюк