Рішення № 62417099, 01.11.2016, Центральний районний суд м. Миколаєва

Справа № 490/10064/16-ц

н\п 2/490/3606/2016

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

01 листопада 2016 року м. Миколаїв

Центральний районний суд м. Миколаєва у складі:

головуючого судді Подзігун Г. В.

при секретарі Головацькому О. С.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Миколаєві цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання договору дарування недійсним, -

ВСТАНОВИВ:

Позивачка звернулася до суду із позовом до відповідачки, в якому просила визнати недійсним Договір дарування 1/2 частки квартири АДРЕСА_1, укладений 23 травня 2015 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2

В обґрунтування своїх вимог позивачка посилалася на те, що їй та її онуку ОСОБА_3 на праві спільної часткової власності належало по 1/2 частині вищезазначеної квартири на підставі Свідоцтва про право власності на нерухоме майно б/н від 28.02.2000 року.

В той же час, вказане Свідоцтво було визнано недійсним рішенням Центрального районного суду м. Миколаєва від 14 березня 2016 року, залишеним без змін ухвалою суду апеляційної інстанції від 20.09.2016 року.

За такого, на думку позивачки, у неї виникло право на приватизацію усієї квартири, однак ця обставина стала їй відома лише в ході судового розгляду вищезазначеної справи, а за такого волевиявлення позивачки на момент укладення спірного Договору не було вільним і не відповідало її внутрішній волі, оскільки вона помилялась щодо обставин справи, які їй не були на той час відомі.

Позивачка у судове засідання не зявилася, надала до суду заяву, в якій просила справу розглянути за її відсутності, позовні вимоги підтримала.

Відповідачка у судове засідання також не зявилася. При цьому, від її представника до суду надійшла заява, в якій він просив справу розглядати за його відсутності, позовні вимоги визнав, не заперечував проти визнання Договору недійсним.

Ухвалою суду справу розглянуто за відсутності сторін, оскільки у справі достатньо даних про їх права та взаємини, на підставі наявних у матеріалах справи доказів.

Вивчивши доводи позову, дослідивши матеріали та обставини справи, судом встановлені наступні факти та відповідні ним правовідносини.

Як вбачається із матеріалів справи, ОСОБА_1 на праві приватної спільної часткової власності на підставі Свідоцтва про право власності на житло, виданого 28 лютого 2000 року Управлінням майном комунальної власності ММР належала 1/2 частки квартири АДРЕСА_2.

Другим співвласником вказаної квартири був ОСОБА_3

23 травня 2015 року між ОСОБА_1 (дарувальник) та ОСОБА_2 (обдаровувана) було укладено Договір дарування 1/2 частки квартири АДРЕСА_2. Спірний договір 23 травня 2015 року було посвідчено ПН ММНО ОСОБА_4 та зареєстровано в реєстрі за № 393.

Того ж дня право власності на 1/2 частку квартири було зареєстроване за відповідачкою.

В той же час, 14 березня 2016 року Центральним районним судом м. Миколаєва було розглянуто цивільну справу за позовом ОСОБА_3 до Управління з використання та розвитку комунальної власності ММР, ДКП «Житло», ТОВ «Житло», ОСОБА_2, ОСОБА_5, ОСОБА_1 про визнання недійсним та скасування розпорядження органу приватизації, свідоцтва про право власності на нерухоме майно.

Вказаним рішенням скасовано розпорядження Управління комунальної власності ММР №3830-р від 28.02.2000 року про приватизацію ОСОБА_1 та ОСОБА_3 квартири АДРЕСА_2; визнано недійсним Свідоцтво про право власності на нерухоме майно, на підставі якого у ОСОБА_1 та ОСОБА_3 виникло право власності на нерухоме майно.

Ухвалою апеляційного суду Миколаївської області від 20 вересня 2016 року рішення суду першої інстанції було залишено без змін.

Позивачка у своєму позові зазначає, що її волевиявлення на момент укладення спірного Договору не було вільним і не відповідало її внутрішній волі, оскільки вона помилялась щодо обставин справи, які їй не були на той час відомі, а за такого Договір слід визнати недійсним.

Суд із такою позицією погоджується і вважає, що Договір слід визнати недійсним з огляду на таке.

Згідно зі ст. ст. 316, 317, 319 ЦК України правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб. Власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном. Власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону.

Відповідно до ст. 328 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

Однією з підстав набуття права власності на майно є договір дарування.

Так, згідно з ч. 1 ст. 717, ст. ст. 718, 719 ЦК України за договором дарування одна сторона (дарувальник) передає або зобов'язується передати в майбутньому другій стороні (обдаровуваному) безоплатно майно (дарунок) у власність. Дарунком можуть бути рухомі речі, в тому числі гроші та цінні папери, а також нерухомі речі.

Договір дарування нерухомої речі укладається у письмовій формі і підлягає нотаріальному посвідченню.

В той же час, законодавством передбачено підстави, за яких укладений правочин може бути визнаний недійсним.

Так, відповідно до ч. ч. 1, 3 ст. 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.

Недодержання стороною (сторонами) вказаних вимог в силу ст. 215 ЦК України може бути підставою для визнання правочину недійсним.

Крім того, відповідно до ч. 3 ст. 215 ЦПК України якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Враховуючи усе вищевикладене, зважаючи на те, що волевиявлення позивачки на момент укладення спірного Договору не було вільним і не відповідало її внутрішній волі, оскільки вона помилялась щодо обставин справи, які їй не були на той час відомі, у звязку з чим оспорюваний Договір слід визнати недійсним.

За такого, суд приходить до висновку, що позов слід задовольнити.

Керуючись ст. ст. 10, 14, 60, 209, 212-215 ЦПК України, суд, -

ВИРІШИВ:

Позов - задовольнити.

Визнати недійсним Договір дарування 1/2 частки квартири АДРЕСА_1, який був укладений 23 травня 2015 року між ОСОБА_6 та ОСОБА_2 та посвідчений приватним нотаріусом Миколаївського міського нотаріального округу ОСОБА_4 за реєстровим № 393.

Рішення може бути оскаржене через суд першої інстанції до апеляційного суду Миколаївської області шляхом подачі апеляційної скарги протягом десяти днів з дня його проголошення.

СУДДЯ Г. В. ПОДЗІГУН